§ 30. Початок війни Російської Федерації проти України

Ворожі дії Росії проти України мали тривалий і різноплановий характер. Крах підтримуваного Кремлем режиму В. Януковича підштовхнув російську владну верхівку до прямого військового вторгнення в Україну. Очевидно, що Росія тривалий час розробляла плани вторгнення в Україну й фактично здійснювала підготовчі заходи. Їх уже активно обговорювали та навіть почали реалізовувати ще на початку 2014 р. Наприкінці лютого — на початку березня 2014 р. Російська Федерація перекинула до Криму свої війська без розпізнавальних знаків і тимчасово окупувала півострів.

Наступні акти «гібридної війни» — так називають цю агресію з огляду на тривале невизнання РФ своєї безпосередньої участі в ній — це активне використання проти України невоєнних засобів: дестабілізація ситуації у східних і південних областях України та воєнні дії на Донбасі. Окрім того, гібридна війна передбачає навіть не так воєнні, як політичні, економічні, інформаційні та інші ворожі дії Росії проти української держави та суспільства. Метою цих дій на різних етапах були знищення незалежності України, згортання курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, загарбання частини українських територій, дестабілізація суспільно-політичної ситуації, ускладнення міжнародного становища країни тощо.

Саме за таких передумов та з цих подій у лютому 2014 р. розпочалася війна Росії проти України — наймасштабніша війна в Європі від часів Другої світової війни.

ЗАУВАЖТЕ

«Гібридну війну» агресор веде без прямого застосування власних військ і навіть може заперечувати ворожі наміри щодо країни-жертви. У такій війні застосовують приховані операції (диверсії, акти терору, кібервтручання, інформаційний терор) із метою посіяти в суспільстві страх і хаос. Агресор надає організаційну, фінансову і збройну підтримку найманцям та незаконним формуванням. Важливим самостійним елементом «гібридної війни» є контрольований вплив на свідомість людей за допомогою засобів масової інформації та інформаційних спецоперацій.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

• ПОЧАТКОВИЙ ПЕРІОД - початок російської збройної агресії (війни), тимчасова окупація Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, демонстративне збільшення кількості російських військ на кордоні з Україною, заходи, спрямовані на дестабілізацію у східних і південних областях України (20 лютого - початок квітня 2014 р.).

• ПЕРШИЙ ПЕРІОД - початок збройного конфлікту (війни) на сході України, подолання «гібридної агресії» РФ та активні дії зі звільнення території Донецької і Луганської областей від російських терористичних осередків; початок двосторонніх домовленостей (початок квітня - 19 вересня 2014 р.).

• ДРУГИЙ ПЕРІОД - локалізація конфлікту (війни), проведення стабілізаційної операції на сході та півдні України (19 вересня 2014 р. - 24 лютого 2022 р.).

• ТРЕТІЙ ПЕРІОД - широкомасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 р. Початок широкомасштабної російсько-української війни.

1. Тимчасова окупація Російською Федерацією АР Крим

Вище керівництво Російської Федерації уважно спостерігало за подіями, що розгорталися на майдані Незалежності в Києві, та ситуацією в Україні. 20 лютого 2014 р., коли стало зрозуміло, що режим В. Януковича агонізує, В. Путін ухвалив рішення щодо введення в дію плану захоплення Криму. Збройна агресія Росії проти України в Автономній Республіці Крим, яка розпочалася 20 лютого, грубо порушує територіальну цілісність і суверенітет України, норми міжнародного права та визнані у світі кордони нашої держави.

Півострів було відрізано від материкової України. Дороги, які вели до Криму, було перекрито блокпостами, перервано урядовий зв’язок із Києвом та відімкнено українські радіо й телебачення. Єдиним джерелом інформації на півострові залишилися інтернет і російські ресурси. Вишколені та екіпіровані люди з новітньою зброєю у військовій формі без знаків розрізнення, так звані зелені чоловічки (РФ до 2015 р. не визнавала їх своїми військовослужбовцями), захоплювали аеропорти, приміщення місцевих органів влади, блокували українські військові частини, вимагали від їхніх командирів здати зброю і перейти на бік «кримського народу». Окрім того, куратори з російських спецслужб і російської армії взялися формувати загони озброєних найманців з-поміж місцевих жителів. Це було зроблено для того, щоби в разі проведення Україною повноцінної військової операції заперечувати свою участь.

«Зелені чоловічки» біля захопленої будівлі Верховної Ради АР Крим. Фото: «Укрінформ»

Російська агентура створила альтернативні «органи влади» й організувала 16 березня так званий референдум щодо статусу Криму. Він відбувався під контролем озброєних «зелених чоловічків», тому результати були заздалегідь передбачуваними. Ці результати не визнали ні Україна, ні Європейський Союз, ні США. За два дні в Кремлі було підписано договір про прийняття Криму й Севастополя до складу Російської Федерації. ООН, Парламентська асамблея Ради Європи, Парламентська асамблея ОБСЄ уважають Крим «територією України, тимчасово окупованою Росією». При цьому Росія є державою-агресором, державою-окупантом.

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Які труднощі постали перед українською владою після повалення режиму Януковича? • 2. Чому головною метою було не допустити кровопролиття, а не втримати території? • 3. Які, на вашу думку, мотиви агресивної політики Росії щодо України після перемоги Революції Гідності?

«Після падіння режиму Януковича попередня влада розсипалася, нова ще не сформувалася. Саме в цей час, чудово розуміючи, у якому важкому становищі перебуває Україна, Росія вдерлася в Крим. Вдерлася, розраховуючи на те, що в підсумку проллється кров, і під цим приводом - нібито заради захисту співвітчизників - можна буде ввести війська в континентальну Україну... Маючи таку інформацію, ми докладали максимум зусиль для підготовки до відбиття агресії... Російські війська були сконцентровані вздовж нашого кордону з півночі, сходу і півдня. Це були потужні угруповання з бронетанковою технікою, артилерією, авіацією і т. п.» (з інтерв'ю Олександра Турчинова, виконувача обов'язків Президента України).

2. Російська агресія на сході України

Незаконна збройна агресія Росії проти України в Криму стала лише початком спрямованої проти України злочинної діяльності Росії та особисто В. Путіна. Останній прагнув максимально дестабілізувати ситуацію й окупувати інші території України. Для цього російські спецслужби навесні 2014 р. провели серію операцій із метою формування так званої Новоросії. Ішлося про подальшу окупацію, зокрема сходу та півдня України. Частина громадян українського сходу очікувала повторення «кримського сценарію», тому вони не передбачали небезпеки збройного протистояння, людських жертв, руйнувань інфраструктури.

Захоплення Донецької ОДА 6-7 квітня 2014 р. Фото: Радіо Свобода

Антиукраїнські виступи на сході України були інспіровані російськими спецслужбами. В Україну проникли їхні функціонери, диверсанти, провокатори, які озброювали людей із сумнівною репутацією, деяких співробітників правоохоронних органів, безробітну молодь, найманців із РФ та інших країн. Такі угруповання намагалися захопити будівлі правоохоронних органів, а також здобути зброю. Після цього Росія переправляла зброю через кордон, а бойовики видавали її за нібито захоплену в місцевих силовиків.

Події, що вочевидь були не стихійними, а заздалегідь ретельно підготованими, почалися з 6 квітня, коли приміщення Донецької обласної державної адміністрації (ОДА) було атаковане двотисячним натовпом. Над приміщенням ОДА підняли російський прапор, хтось зачитав резолюцію мітингу з вимогою негайно скликати позачергову сесію обласної ради і винести на порядок денний референдум про входження Донецької області до складу РФ. Наступного дня мітинг ухвалив розпустити раду. Тут же посеред вулиці було обрано її новий склад, який затвердив резолюцію про створення «Донецької народної республіки» (ДНР) (фактично терористичної організації) та її входження до складу Російської Федерації.

Подібний сценарій під російськими прапорами реалізовували й в інших містах: у Луганську 6 квітня захопили обласне відділення СБУ, а у Харкові того ж дня — обласну держадміністрацію. Перед захопленими приміщеннями місцевої влади зводили барикади. Проте військове вторгнення також мусило набути замаскованої форми, щоб не збурити міжнародну громадськість, яка призвичаїлася до думки, що у XXI столітті подібні речі неможливі. У квітні 2014 р. профінансовані й добре озброєні Кремлем групи терористів почали захоплювати адміністративні будівлі та міліційні відділки у Слов’янську, Бахмуті, Краматорську та інших містах Донбасу.

Напруження в регіоні зростало. 7 квітня керовані російськими спецслужбами колаборанти проголосили створення «Харківської народної республіки». До кінця квітня 2014 р. на території багатьох населених пунктів Донецької та Луганської областей бойовики захопили десятки об’єктів державної інфраструктури, вчинили збройні напади на підрозділи й частини українських силових структур. 27 квітня було проголошено «Луганську народну республіку».

ЗАУВАЖТЕ

28 квітня в Донецьку відбулася остання масова проукраїнська акція, на якій зібралися близько 10 тисяч людей під гаслами «Донецьк — це Україна!».

Реалізуючи кримський сценарій, керівники незаконних формувань спробували провести псевдореферендуми, які не мали нічого спільного з реальним демократичним волевиявленням. Під прикриттям результатів таких псевдореферендумів 12 травня було проголошено незалежність квазідержав — тобто таких, які не визнані державами у правовому полі — «ЛНР» і «ДНР». Тимчасово окуповані території України, контрольовані російськими терористичними організаціями, часто називають «окремими районами Донецької і Луганської областей» (ОРДЛО). Відповідно до законодавства до початку широкомасштабної війни ці території називали «території, на яких окупаційна адміністрація Російської Федерації встановила та здійснює загальний контроль». Українська влада та органи управління тимчасово не контролюють ці території, оскільки їх окуповано Росією, при цьому юридично їхній статус не змінився — це територія України.

Акція «Донецьк — це Україна!». 2014 р. Фото: «Армія Inform»

Проаналізуйте фрагмент дослідження. • 1. Як ви вважаєте, чи пов’язані історичні події — розпад СРСР і збройна агресія РФ проти України, що розпочалася 2014 р.? • 2. На що саме розраховував Путін, реалізуючи проєкт «Новоросія»? Як думаєте, чому він прорахувався?

«Росія мала на меті загарбати стільки території, скільки зможе. Гаслом "Новоросії" та "русского міра", що його підняла російська пропаганда, намагалися виправдати агресію проти українського народу, позбавлення його права на власну державу, культуру, історію. Більша частина земель, які в Росії шовіністи називали "Новоросією", історично належали до Київського князівства та Війська Запорозького, а їхні сучасні мешканці, за авторитетними соціологічними опитуваннями, у своїй більшості вважають Україну своєю Батьківщиною і не прагнуть відокремлюватися. ...Путін прорахувався щодо готовності українців захищати рідну землю» (український історик Володимир Головко).

3. Антитерористична операція і Операція об'єднаних сил

Ситуація на сході загострювалася: 12 квітня 2014 р. загони російських терористів захопили Слов’янськ, Краматорськ та деякі інші населені пункти. Того ж дня поблизу Слов’янська потрапила в засідку група офіцерів СБУ та спецпідрозділу «Альфа». Це стало першим боєм українських військовослужбовців із російською диверсійною групою. У відповідь на дії терористів 14 квітня 2014 р. виконувач обов’язків Президента України О. Турчинов увів у дію рішення PHБО про початок широкомасштабної антитерористичної операції (АТО). До АТО були залучені сили СБУ, ЗСУ, МВС, Нацгвардія, інші військові формування та правоохоронні органи, а також добровольчі формування, відомі як добровольчі батальйони.

На початку війни керовані Росією терористичні формування уникали відкритого та прямого протистояння з урядовими силами, вдаючись до диверсій, засідок, раптових ударів. З 12 квітня тривали бої під Слов’янськом. 2 травня сили АТО здійснили штурм міста й звільнили телевежу на горі Карачун. У ніч на 5 липня сили АТО вибили терористів зі Слов’янська, їхні угруповання відступили до Горлівки й Донецька. Услід за Слов’янськом від терористів було звільнено Краматорськ, Дружківку, Бахмут і Костянтинівку. Сили АТО, які просувались у напрямку українсько-російського кордону, було обстріляно з артилерії та систем залпового вогню з території РФ. Утім, їм удалося зменшити окуповану територію втричі порівняно із захопленою терористами навесні. Наприкінці травня 2014 р. підрозділи сил АТО провели успішну операцію з деблокування та взяття під контроль Донецького аеропорту, а кілька десантних підрозділів закріпилися в Луганському аеропорту. Постала реальна можливість звільнення сходу України від російських окупаційних сил.

Росія нарощувала постачання зброї і найманців. 13 червня 2014 р. неподалік Луганська контрольовані Росією бойовики збили військовий транспортний літак, на борту якого перебували 49 військовослужбовців. Розпочалися бої за стратегічно важливу висоту — курган Савур-могила, з якого можна було здійснювати контроль за значною ділянкою українсько-російського кордону. На сході України точилася справжня війна, та світ реально зрозумів це лише 17 липня 2014 р. Цього дня проросійські бойовики ракетою з протиповітряної установки «Бук» збили цивільний авіалайнер «Боїнг 777» Малайзійських авіаліній. На його борту перебували 283 пасажири і 15 членів екіпажу. Міжнародні експерти підтвердили, що «Бук» належав російській регулярній армії і що незадовго до події його привезли до України. Після цього на Заході заговорили про пряме військове вторгнення Росії в Україну.

Російські терористи фотографуються на фоні уламків збитого ними авіалайнера «Боїнг 777». Фото: zbruc.eu

У серпні 2014 р. російсько-українська війна на Донбасі увійшла в переломну фазу. 5 серпня бойові дії відбувалися в передмістях оточеного Донецька. 18 серпня ударні частини добровольчого батальйону «Донбас» почали звільнення Іловайська. Під Іловайськом сконцентрувалися шість батальйонів МВС («Донбас», «Дніпро», «Світязь», «Миротворець», «Херсон», «Івано-Франківськ») і 14 підрозділів ЗСУ загальною чисельністю до 1 тис. бійців. Звільнення Іловайська забезпечувало блокаду Донецька, але операція зупинилася, тому що добровольчі батальйони не мали важкого озброєння.

На середину серпня було проведено успішні операції, спрямовані на розрив комунікацій угруповань бойовиків і підрозділів, які підтримували їх із боку РФ. Це давало змогу сподіватися на успішне завершення АТО до середини вересня. В цих умовах Росія вдалася до акту відкритої агресії проти України. Вторгнення підрозділів регулярних військ РФ на територію України змінило співвідношення сил на користь противника, призвело до значних втрат в особовому складі й техніці сил АТО. У ніч на 25 серпня РФ ввела на територію України близько 4 тис. військовослужбовців своєї регулярної армії. Стратегічна ситуація одразу змінилася. Підрозділи ЗСУ та добровольчі батальйони опинилися в оточенні під Іловайськом.

Українські військові під час бою в Іловайську. 26 серпня 2014 р. Фото: Радіо Свобода

Під Іловайськом сили АТО зазнали найбільших втрат за перший і другий періоди російсько-української війни. Загинули, за неповними даними, 366 бійців, 128 потрапили в полон, 158 зникли безвісти, 429 зазнали поранень. Бої під Іловайськом стали одним із переламних моментів війни на сході України: сили АТО відтоді мали справу не лише з терористами, а й із регулярними військами РФ та вимушені були перейти до оборони, аби не допустити подальшого просування окупаційних військ. Поступово силам АТО вдалося стабілізувати лінію зіткнення. Плани противника пробити сухопутний «південний коридор» до Криму було зірвано.

Окремою героїчною сторінкою початку російсько-української війни є історія оборони Донецького аеропорту. Вона тривала 242 дні (від 26 травня 2014 р. до 22 січня 2015 р.). Бої за Донецький аеропорт, що стали символом мужності й героїзму наших бійців, були одними з найзапекліших у перші періоди російської війни проти України. Українських вояків, які обороняли аеропорт, за мужність і непереможність назвали «кіборгами», а гасло «Люди витримали, не витримав бетон» стало найвлучнішою характеристикою міцності духу оборонців летовища.

Донецький аеропорт. Башта управління в грудні 2014 р. Фото: Reuters

«Аеропорт — це був Майдан на війні. Той Майдан, який узяв у руки зброю і з Києва переселився на війну Саме тут Кремль обламав свої вовчі зуби, адже, коли ця символічна битва в аеропорту досягла свого апогею, вийшло, що в ній бере участь зібрання людей з Майдану різних вікових, соціальних груп і національностей, які не чекали ніяких наказів, а просто захищали своє повітря свободи... В аеропорту люди перетворювалися на кіборгів, у них зникали всі фізіологічні потреби, їм не потрібен був сон, адже вони весь час були на війні і насолоджувалися кожною секундою...» (російсько-американський військовий кореспондент Сергій Лойко).

АТО ще у 2014 році вийшла за межі свого призначення і набула чітко вираженого військово-оборонного характеру. Створювали нові механізми, спрямовані на забезпечення національної безпеки та оборони. 30 квітня 2018 р. було розпочато Операцію об’єднаних сил (ООС). Управління бойовими діями остаточно зосередилося в руках військових, а не СБУ, яка формально керувала АТО з 2014 р.

• Проаналізуйте фрагмент джерела. Як описує авторка побачене на війні? Які емоції вона відчула й чому? Чи можна назвати авторку, Олену Білозерську, героїнею? Чому?

«Коли стало зрозуміло, що війна, йти чи не йти - навіть не обговорювалося... А в зону АТО я приїхала наприкінці квітня [2014 року], а перший мій бойовий вихід був аж 28 червня. Але те, що я на війні, я зрозуміла не тоді, коли вперше почула свист куль і звук вибухів, не тоді, коли побачила зруйновані будинки, перших загиблих і поранених. Я усвідомила це тоді, коли йшла по Дніпру у формі, з автоматом через плече. Для мене це був нонсенс, нереальність... Коли ми їхали на Схід, страшно не було. Боялась у ніч перед бойовим виходом - не знаєш, що тебе там чекає. У перший мій бойовий вихід кілометрів на 15 зайшли в їхній тил - засідку там робили. Але тоді обійшлося без боїв. Я тоді вперше побачила освітлювальну міну. Світло, як удень, здавалося, що ми - як на долоні, страшно було» (Олена Білозерська. «Дівчата зрізають коси»).

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Які докази вторгнення збройних сил Росії на територію України було отримано й задокументовано під час боїв за Іловайськ? • 2. Про що свідчить розстріл колон українських військ, які виходили з Іловайська?

«...Була досягнута домовленість... з представниками збройних сил РФ про вихід з технікою та зброєю... О 6 ранку до с. Многопілля прибув російський бронетранспортер, де офіцер Повітряно-десантних військ ЗС РФ повідомив начальнику розвідки оперативного командування "Південь", що умови змінені і російська сторона дозволить вихід українських підрозділів за одним маршрутом, без зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки.

Офіцери ЗС РФ неодноразово відтягували час проходу через так званий зелений коридор. Лише потім стало відомо, що цей час був потрібен ЗС РФ для інженерного облаштування засідок, з яких розстріляли наші колони. Зрештою, російське командування підтвердило вихід сил АТО із зачохленим озброєнням.

За цей час підрозділи збройних сил Російської Федерації зайняли вигідні позиції та під час виходу впритул розстріляли колони українських військ, які виходили з Іловайська» (зі звіту Міністерства оборони України).

4. Мінські домовленості

У цивілізованому світі були вкрай збентежені російською агресією проти України. Хоча партнери України заявили про цілковиту підтримку територіальної цілісності України, проте цього було замало, щоби знайти вихід із ситуації. Поки лідери західних держав зволікали з конкретними діями та остерігалися «розлютити» Росію, остання накачувала терористів зброєю та розхитувала ситуацію. Європа сподівалася знайти спільну мову з В. Путіним за столом переговорів. Перша зустріч відбулась 6 червня 2014 р. у м. Бенувіль, що в Нормандії (Франція), у рамках відзначення 70-річчя відкриття другого фронту Другої світової війни. У зустрічі брали участь лідери України, Франції, Німеччини та Росії, які обговорили російсько-українську війну, її наслідки та задекларували бажання якнайшвидшого завершення війни. Переговори за участю представників чотирьох країн дістали назву «нормандський формат». Перемовини в такому форматі відіграли важливу роль у стабілізації ситуації на сході України, проте в подальшому стали неефективними.

Неприховане вторгнення російських регулярних військ в Україну наприкінці серпня 2014 р. свідчило про критичну ситуацію, що могла перерости в широкомасштабну агресію Росії і загрожувала тим, що Україна могла втратити свій суверенітет і незалежність. Спробою врегулювати ситуацію стали переговори «нормандської четвірки», які розпочалися 5 вересня 2014 р. у Мінську. Представники ОБСЄ, України та РФ підписали першу угоду про припинення вогню на Донбасі. Однак бойові зіткнення різної інтенсивності на лінії розмежування не припинялися ні на день. Підписаний протокол складався з 12 пунктів і передбачав, зокрема, обмін військовополоненими, забезпечення гуманітарної допомоги й моніторинг режиму припинення вогню на кордоні. У протоколі згадувалося зобов’язання України законодавчим шляхом забезпечити особливий порядок місцевого самоврядування окремих районів Донецької і Луганської областей. Утім, це поняття було розмитим. Моніторинг режиму припинення вогню з боку ОБСЄ теж не було конкретизовано.

«Нормандська четвірка»: В. Путін, А. Меркель, Ф. Олланд, П. Порошенко. Фото: АР

Незважаючи на низку неузгодженостей щодо проведення на місцевості лінії розмежування сторін протистояння, сили АТО в цей період активних наступальних дій не здійснювали. Натомість російські окупаційні війська постійно вчиняли провокації, спрямовані на ескалацію збройного конфлікту. Зокрема, з 5 вересня 2014 р. до 15 січня 2015 р. було вчинено понад 20 тис. обстрілів наших військ. Щоби примусити Росію виконувати Мінські угоди, західні союзники запровадили проти неї чергові санкції. Проте це не дало бажаних результатів і не змінило ситуацію на сході України.

Перемир’я було досить умовним, тож необхідно було й надалі шукати вихід із війни, яку розпочала Росія. 11 лютого 2015 р. у Мінську знову зустрілася «нормандська четвірка», щоб обговорити план подальших дій щодо припинення війни. У результаті тривалих переговорів лідери «четвірки» домовилися про негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей, починаючи з 15 лютого, а також про моніторинг і верифікацію ОБСЄ режиму припинення вогню й відведення важкого озброєння із застосуванням усіх потрібних технічних систем, зокрема супутників і радіолокаційних систем.

Провідні держави світу сприйняли підсумки переговорів «нормандської четвірки» (Мінськ-2) з полегшенням. У заяві Білого дому було зазначено: «Америка вітає угоду, досягнуту в Мінську. Вона є потенційно істотним кроком до мирного врегулювання конфлікту. Тепер услід за домовленістю потрібно зробити негайні конкретні кроки щодо виконання зобов’язань усіх сторін». Однак міністр закордонних справ ФРН Ф.-В. Штайнмаєр був менш оптимістичний і в день підписання документів сказав журналістам: «Сьогоднішні домовленості не є всеосяжним рішенням або проривом. Однак “Мінськ-2” міг би розглядатися як крок уперед на тлі насилля, яке тривало протягом тижнів, міг би відвести нас від спіралі цього насилля в напрямку політичного рішення».

Побоювання Ф.-В. Штайнмаєра виявилися цілком обгрунтованими. На міжпарламентській раді Україна — НАТО в червні 2015 р. міністр оборони України С. Полторак поінформував присутніх, що за час перемир’я бойовики понад 4 тис. разів порушили «режим тиші». На тимчасово непідконтрольну Україні територію в Луганській і Донецькій областях РФ стягнула велику кількість озброєння, зокрема 558 танків. Сукупна чисельність місцевих бойовиків і російських військовослужбовців у червні 2015 р. становила 42,5 тис. осіб. У Криму було розміщено 24 тис. військовослужбовців. Фактично Росія скористалася домовленостями, щоби перегрупувати сили та збільшити військову присутність у регіоні. Можливість завершення війни та встановлення миру Росія на цих переговорах не розглядала від самого початку.

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Чому для України є важливим, щоби міжнародна спільнота визнала РФ державою-агресором? • 2. Чому для припинення агресії Російської Федерації щодо України світові лідери віддають перевагу дипломатичним заходам? • 3. Враховуючи сьогоднішній стан справ, поміркуйте, чи є реальним такий спосіб завершення війни. Проведіть історичні паралелі.

«Попри злагоджені дипломатичні зусилля в Женевському, Нормандському та інших форматах, Росія не виконує своїх зобов'язань щодо дотримання загальновизнаних норм міжнародного права та вже досягнутих домовленостей. Так, Крим залишається окупованим, а вимоги демократичної спільноти щодо припинення агресії, постачання зброї, техніки та живої сили терористам ігноруються Кремлем. Добрі наміри залишати двері відкритими для діалогу з керівництвом Російської Федерації лише провокують нові криваві терористичні акти в Україні.

У зв'язку з цим ... Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України:

- не допустити безкарності винних за злочини проти людяності, вчинені від початку російської агресії проти України...

- визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями.

Закликаємо міжнародне співтовариство визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни» (із Постанови Верховної Ради України «Про Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором»).

5. Добровольчі батальйони. Волонтерський рух

Стан Збройних Сил України в перші місяці російської збройної агресії проти України не давав змоги розгорнути повноцінне відбиття ворога лише власними силами. Ще у 90-х роках минулого століття українська влада взяла курс на зменшення та роззброєння українського війська. Владні еліти вважали, що геополітичне становище України унеможливлює війну в центрі Європи. За часів президентства В. Януковича українську армію фактично контролювали агенти Москви, а її боєздатність планомірно зводили нанівець.

Збройні Сили України на початковому етапі війни Росії проти України змогли забезпечити виконання завдань перш за все завдяки відданості та патріотизму військовослужбовців, які з гідністю продемонстрували вірність військовій присязі. Чинити спротив ворогові їм допомагали особливі військові формування — добровольчі батальйони.

Словник

Добровольчі батальйони (добробати) — військові формування, вступ до яких відбувався на засадах добровільності. Створення почалося з 2014 р. у відповідь на російську агресію задля захисту територіальної цілісності та суверенітету України.

Формування добробатів розпочалося навесні 2014 р. У критичний момент і за досить короткий час українці та українки продемонстрували незламну волю і здатність до самоорганізації. Це стало, зокрема, продовженням досвіду Революції Гідності: більшість перших добровольців вирушали на схід саме з Майдану. Феномен виникнення добровольчих батальйонів, які перебрали на себе військові й організаційні функції в боротьбі за цілісність і збереження України, є унікальним для сучасної історії Європи та українського громадянського суспільства. Патріотичні українці та українки, усвідомлюючи важливість ситуації для майбутнього України, стали на захист своєї держави та відіграли вагому (якщо не вирішальну) роль у перший період протистояння з російським ворогом.

Перші добровольчі батальйони сформували переважно активісти Євромайдану, Революції Гідності та небайдужі громадяни. Більш ніж 80 % особового складу добробатів не мали бойового досвіду, деякі навіть не проходили військової служби. Перший добровольчий батальйон імені генерала Сергія Кульчицького — таку назву мав повністю сформований навесні 2014 р. перший в Україні добробат.

Нарукавний знак батальйону імені генерала Сергія Кульчицького

Надалі добровольчі батальйони почали створювати й в інших регіонах: на Дніпровщині — добровольчий батальйон Дніпро-1, із мешканців Луганської області сформувався батальйон «Айдар». У Бердянську розпочали формування добровольчого батальйону «Азов». Добровольчі батальйони створювали також у Києві, Харкові, Львові, Чернігові та інших містах. Добробати швидко здобули довіру та підтримку, а на службу в них приходили й іноземні громадяни.

Восени 2014 р. у боротьбі з російським ворогом брали участь майже 40 повноцінно сформованих добровольчих батальйонів. Оцінюючи їхню значну роль і «з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України», в Україні щороку 14 березня відзначають День українського добровольця.

Ще одним проявом свідомої громадянської позиції ще з часів Революції Гідності став волонтерський рух. Розпочинався він як допомога та підтримка учасників протесту на майдані Незалежності, а з початком російсько-української війни перетворився на потужний рух усебічної підтримки. Виник рух стихійно і був спрямований на допомогу українським військовим та добровольцям, які вели боротьбу з російським агресором. Волонтери завдяки своїй гнучкості та зв’язкам набагато швидше реагували на потреби військових і надавали їм усе необхідне.

Словник

Волонтерський рух — добровільна суспільно корисна мотивована діяльність, яку здійснюють люди або організації.

Після тимчасової окупації АР Крим, а також окремих районів Донецької та Луганської областей волонтерство поширилося й на надання допомоги тим, хто змушений був залишити свій дім через російську агресію. Надалі волонтерський рух набув різного спрямування: допомога військовим і членам їхніх родин, підтримка переселенців, робота з колишніми військовими та ветеранами російсько-української війни.

Із початком широкомасштабної війни Росії проти України відбулося піднесення волонтерського руху.

Надавати допомогу можна незалежно від віку, волонтером може стати кожен і кожна, кому виповнилося 14 років та хто має бажання зробити особистий внесок у підтримку тих, хто цього потребує, щоб наблизити нашу перемогу над російським ворогом.

У всьому світі 5 грудня відзначають Міжнародний день волонтера.

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Чому автор називає українське волонтерство унікальним явищем? Наведіть аргументи. • 2. Як автор визначає роль волонтерського руху в громадянському суспільстві? Чи поділяєте ви думку автора? • 3. Що вам відомо про сучасних волонтерів? Чи належите ви чи ваші рідні / близькі до волонтерського руху?

«Про волонтерський рух в Україні сьогодні з захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. Розквіт волонтерської діяльності у нас припав на час Революції Гідності і початок війни на Донбасі. У надзвичайно складний період саме цей рух об'єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави. Можливо, найбільш значущим результатом Революції Гідності, крім усвідомлення українцями необхідності побудови національної держави, стало виникнення волонтерського руху - важливої складової громадянського суспільства і головної рушійної сили реформування країни. Не буде перебільшенням сказати, що саме завдяки волонтерам у 2014 році країна зберегла свій суверенітет, зупинила російську агресію на сході та відновила боєздатну армію з високим моральним духом» (Михайло Матяш, громадський діяч, професор).

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • початок антитерористичної операції (АТО) • переговори «нормандської четвірки» в Мінську • початок тимчасової окупації Криму РФ • бої за Іловайськ, Іловайський котел • звільнення Слов'янська.

2. Поясніть значення понять і термінів: антитерористична операція (АТО), Операція об'єднаних сил (ООС), добровольчі батальйони, «кіборги», тимчасово окуповані території, «гібридна війна», «нормандська четвірка».

3. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованих думок політиків. Наведіть кілька аргументів, що їх підтверджують або спростовують.

«Америка давно мала діяти за Будапештським меморандумом... Відтепер буде складніше домовлятися з ядерними державами про те, щоб вони відмовилися від своєї ядерної зброї... Абсолютно очевидно, що домовленості Будапештського меморандуму, який мав гарантувати повну територіальну недоторканність Україні, включно з Кримом, цілком порушені...» (сенатор США Джон Маккейн).

«Анексія Криму - це подія, що нас у Німеччині та Євросоюзі вразила. Фундамент післявоєнної європейської політики, принцип територіальної цілісності кожної держави - цей принцип не просто поставлено під сумнів, а зовсім проігноровано. Це, м'яко кажучи, надзвичайно небезпечно для Європи. Це неприпустимо. Інакше ми дуже швидко зруйнуємо все, що вибудували після 1945 року» (канцлер Німеччини Ангела Меркель).

4. Скористайтеся додатковими джерелами інформації і прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«За нашими даними, в бік Іловайська, на Кутейникове, рухалося дві батальйонно-тактичні групи військ Російської Федерації. У нас не було свіжих підготовлених на той час військ, які могли б дати відсіч. Але наші війська постійно відчували допомогу, особливо далекобійної артилерії та реактивних систем, зокрема ракетного комплексу "Точка-У"... Не Іловайськ був головним. На мою думку та на думку багатьох військових фахівців, приблизно 28-30 серпня регулярні підрозділи російської армії повинні були заволодіти містом Маріуполь. Відрізати нас від Азовського моря та за сприятливих умов просунутися вглиб нашої країни. Крім трагедії, Іловайськ - це й подвиг наших воїнів» (перший заступник командувача ракетних військ та артилерії Збройних Сил України полковник Юрій Ярусевич).

5. Знайдіть в інтернеті й проаналізуйте Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН № 68/262 від 27 березня 2014 р. про територіальну цілісність України. 1. Чому для України є важливим визнання світом як злочин окупації Криму? 2. Що дає підстави не визнавати результати псевдореферендуму, проведеного в Криму?

6. Дайте відповіді на запитання, обговоріть їх у групі. Запропонуйте кілька узагальнювальних тез. 1. Чого прагне Російська Федерація, порушуючи усталені норми міжнародного права? 2. Які факти свідчать про те, що сучасній зовнішній політиці РФ притаманні риси, характерні для СРСР часів «холодної війни»?