§ 32. Геополітичний вибір України

Відновлення незалежності України у 1991 р. та багато інших подій сучасної історії пов’язані зі свідомим вибором українців та українок. Він був результатом виборів, референдумів, революцій на майданах, та головне — він був утіленням прагнення кращого майбутнього. Попри різноманітні події та періоди історії України, українське суспільство було та залишатиметься частиною Європи — її історії, культури, економіки та політики.

Розпад СРСР і відновлення незалежності України відкрили можливість для повноцінного повернення до європейського співтовариства, яке було неможливим у лещатах радянської системи. Навіть та частина української еліти, яка походила з партійно-радянської комуністичної номенклатури, на початку 1990-х років розуміла необхідність повернення до європейських витоків. Проте російські владні кола та й російське суспільство загалом не бажають миритися з новою геополітичною реальністю та вибором України. Втрата України означала втрату самого історичного міфу існування Московії. Урешті Москва знову повернулася до плану знищення українського народу та української державності.

Реакція українського громадянського суспільства на загрозу втрати державного суверенітету внаслідок утягування країни до Митного та Євразійського союзів — об’єднань, у яких домінувала Росія, започаткувала знакові події у новітній історії України, Європи та світу.

1. Утвердження євроінтеграційного курсу

Ще в липні 1993 р. Верховна Рада України ухвалила постанову «Про Основні напрями зовнішньої політики України». Це перший офіційний документ, у якому йшлося про наміри України стати членом Європейських Співтовариств (ЄС). У ньому було згадано про господарську інтеграцію й зазначено, що «з огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна може і повинна стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі». Зверніть увагу: Україна фактично заявила, що здатна взяти на себе зобов’язання брати участь у забезпеченні стабільності в Європі.

СЛОВНИК

Інтеграція — об’єднання в одне ціле, а також поєднання та координація дій різних частин цілісної системи.

Європейська інтеграція — зближення України з Європейським Союзом на рівні законів, а також правил та звичаїв, що існують у суспільстві, з метою вступу України до ЄС.

Реалізуючи європейський вектор зовнішньої політики, Україна в червні 1994 р. уклала ще один принципово важливий документ про основні напрями зовнішньої політики України — «Угоду про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною». Щоб положення цієї угоди набули чинності, її мали ратифікувати три Європейські Співтовариства й усі країни-учасниці. Ратифікація затягнулася до 1998 р. Однак це була перша угода такого значення, укладена між ЄС та країною колишнього Радянського Союзу. Такі процеси відбувалися на тлі суперечливих соціально-економічних перетворень в Україні та поглиблення інтеграції всередині самого ЄС.

Надалі Україна в різних формах посилювала співпрацю з ЄС у багатьох сферах, проте заходи часто були неузгодженими та епізодичними, що значно ускладнювало інтеграцію. У 2004 р. відбулося одне з найбільших розширень ЄС. До нього приєдналися колишні країни Радянського Союзу — Литва, Латвія, Естонія, а також Польща, яка колись належала до «соціалістичного табору». Україна отримала безпосередній кордон з Європейським Союзом. Водночас подія яскраво ілюструвала недостатність зусиль України та незавершеність необхідних перетворень.

Значне пришвидшення євроінтеграційних процесів відбулося після приходу до влади у 2005 р. Президента Віктора Ющенка. Завдяки його особистій позиції та діям його уряду у 2007 р. стартували переговори щодо укладання нової угоди між Україною та ЄС, яка мала значно розширити можливості співпраці та інтеграції. Розпочалася підготовка Угоди про асоціацію Україна — ЄС, підписати яку планували у 2009 р.

Президент В. Ющенко та Президент Європейської комісії Ж. М. Баррозу

Проаналізуйте фрагмент джерела. Поміркуйте, про які сумніви щодо євроінтеграції говорить Президент. Чому тогочасна Україна була «мало приваблива для ЄС»? Чи поділяєте ви думку автора щодо євроінтеграції? Наведіть свої аргументи.

«Я буду завжди доводити нації: не слухайте байок, що нас не чекають, що нам треба замінити політику євроінтеграції політикою на схід і таке інше. Єдина політика, яка дає нам майбутнє, як з точки зору демократизації політичної, економічної, суспільної, — це політика євроінтеграції. Якщо скажеш, що там двері закриті, знімайте ці двері з завіс і йдіть у ЄС. Майте на увазі, що від вас чекають кроків, не треба формулювати якийсь умовний паритет, хто до кого і в якій мірі повинен наближатись. Очевидно, що така Україна, яка сьогодні є, вона мало приваблює ЄС. Але це не проблема Євросоюзу, це наша проблема» (з інтерв’ю Президента України Віктора Ющенка. 8 січня 2010 р.).

2. Україна в імперській доктрині «русского міра»

Російська імперія, Радянський Союз, Російська Федерація — жодне з цих утворень ніколи не розглядало Україну як самостійну державу, а українців та українок як повноправну європейську націю. У політичній, економічній, культурній, соціальній сферах керманичі тієї країни намагалися переконати себе і світ у тому, що України просто не існує. Натомість українська політична еліта помилково вважала, що після 1991 р. погляди Москви змінилися, а Україна отримала можливість без втручання з Кремля вирішувати свою долю.

Після розпаду Радянського Союзу російські політичні кола працювали над збереженням впливу на колишні республіки. Фактично ж вони розробляли нову імперську доктрину, яка мала визначити форми взаємовідносин з Україною та іншими пострадянськими країнами й спосіб взаємодії з ними. Неприйняття Росією нової геополітичної реальності, де держави вибрали національний суверенітет і незалежність, спричинило появу доктрини, яка дістала назву «русскій мір».

Самі ж розробники та ідеологи доктрини вважають основним об’єднавчим елементом саме мову: «“Русскій мір” — це мережева структура великих і маленьких спільнот, які думають та розмовляють російською мовою». Саме російську мову та потребу її нібито захисту використала Росія як причину війни проти України. Ця ідеологія була основою програми В. Путіна на виборах 2004 року, а останні 20 років є державною ідеологією путінської авторитарної Росії.

СЛОВНИК

«Русскій мір» — російська державна ідеологія та політична технологія, що є водночас обґрунтуванням та інструментом для втручання Росії у внутрішні справи країн колишнього Радянського Союзу, а також окупації частини їхньої території.

Окрім того, щоб не допустити втрати впливу, Російська Федерація вкладала величезні кошти в економічне освоєння України, витрачаючи на це колосальні адміністративні, політичні, фінансові та інші ресурси. Економічний тиск і ресурсний шантаж стали звичними інструментами політики Росії у взаєминах з Україною. Російський бізнес почувався господарем в економіці України, а в разі зазіхання на його інтереси Росія вдавалася до політичного тиску на українську владу

ДОКТРИНА «РУССКОГО МІРА» БАЗУЄТЬСЯ НА

• тезі про «унікальність» Росії
• «цивілізаційній місії» Росії
• імперському минулому Росії та Радянського Союзу
• нібито «винятковості російської культури»
• «богообраності» росіян і Росії, їхній історичній місії
• применшенні, приниженні й невизнанні досягнень інших націй, особливо національних меншин
• особливому російському православ’ї
• використанні російської культури як засобу експансії
• насаджуванні російської мови

Проаналізуйте фрагмент дослідження. Чому дослідниця говорить про недооціненість «русского міра»? Які методи використовує «русскій мір» і проти чого вони спрямовані? Чому саме мові й культурі дослідниця надає таку велику увагу, аналізуючи «русскій мір»?

«“Рускій мір” — це брехня. Російська мова — просто інструмент цієї брехні. Найстрашніше, що це брехня тотальна, синтетична і всеохопна. Лякає також і те, що цей недооцінений конструкт, який набув форми світогляду і політичної практики, — абсолютно синтетичний продукт, який налаштований на те, щоб руйнувати все, до чого він торкається, і в усіх царинах. Це не лише культура, національна свідомість тих країн, на які він налаштований як знаряддя проксі-війн. Підрив не лише державної безпеки, а й економіки, політики, соціального середовища. Але всі решта його складових відбуваються під фасадом цієї лайт-сили, яка спочатку заходить як масштабний фронт місіонерської діяльності під гаслами “прекрасна культура”, “високе мистецтво”. А насправді йде багато шарів розкладницької роботи, яка налаштована на те, щоб знищувати країну за країною, суб’єктність країни за країною і суб’єктність нації» (українська історикиня Лариса Якубова).

Доктрина «русского міра» є втіленням прагнення Росії та її суспільства відновити панування в межах колишньої Російської імперії та Радянського Союзу — про це відверто говорять її керманичі. Знищену Україну Росія розглядає як плацдарм для подальшої агресії, що має забезпечити економічний та ідеологічний ресурс її імперським зазіханням на інші держави. Існування незалежної держави Україна — основна перепона на шляху до відродження імперії, тож Росія до останнього боротиметься за знищення України як держави та українців як нації.

3. Євромайдан

Незважаючи на всі прагнення Росії та витрачені нею ресурси, Україна рухалася вибраним євроінтеграційним курсом. Після приходу до влади В. Януковича цей процес сповільнився, проте не зупинився. Ба більше: відверто проросійський уряд М. Азарова вів переговори з ЄС та забезпечував виконання його вимог на шляху до підписання угоди про асоціацію. У 2012 р. її попередньо підписали всі країни Євросоюзу Складний процес рухався до логічного завершення — підписання угоди на саміті у Вільнюсі в листопаді 2013 р.

СЛОВНИК

Євромайдан — національно-патріотичні масові акції протесту в Україні, що розпочалися внаслідок різкої зміни зовнішньополітичного курсу уряду В. Януковича та необгрунтованої відмови від підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

За кілька днів до саміту влада на чолі з Президентом В. Януковичем оголосила про припинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Це стало подією, яка спричинила соціальний вибух. Відмова від євроінтеграційного курсу дала назву протестним акціям — Євромайдан.

Українське суспільство було збурене діями влади. 21 листопада 2013 р. кілька активістів, зокрема журналісти, вийшли на майдан Незалежності в Києві та поширили в соціальних мережах заклик до всіх небайдужих приєднатися. За лічені години на Майдані зібралися півтори тисячі осіб, здебільшого журналісти й молодь. Першими долучилися студенти. Тоді ж у соціальних мережах уперше з’явився термін «Євромайдан». 22 листопада почалися акції протесту в Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Львові, Ужгороді.

Мітингувальники на майдані Незалежності в Києві. Листопад 2013 р. Фото: Reuters

24 листопада в Києві відбулася найбільша за період президентства В. Януковича маніфестація — до 150 тис. учасників. Мітинг на майдані Незалежності затвердив документ під назвою «Вимоги Євромайдану», який складався з трьох пунктів: відставка прем’єр-міністра М. Азарова, скликання позачергової сесії Верховної Ради для ухвалення євроінтеграційних законів, яких бракувало, і підписання В. Януковичем у Вільнюсі Угоди про асоціацію з Євросоюзом. На майдані Незалежності було встановлено 15 армійських брезентових наметів. Комендантом наметового містечка обрано Андрія Парубія.

Саміт у Вільнюсі відбувся 28 і 29 листопада 2013 р. Янукович поїхав на нього, але на зустрічі з європейськими партнерами заявив, що підписання угоди Україною не на часі. Тоді протестувальники вирішили залишитися на майдані Незалежності. Вони вимагали від парламентської опозиції розпочати процедуру імпічменту Президента.

Ніч на 30 листопада відкрила нову сторінку історії України. Майдан оточили 2 тис. бійців загону особливого призначення МВС «Беркут». У цей час у наметах перебували до 400 беззбройних мирних протестувальників, переважно студенти. Міліція знищила намети і жорстоко побила всіх, хто потрапляв під руку. Декому вдалося втекти від «Беркута», а частина протестувальників заховалась у Михайлівському соборі. Зафіксовані на мобільні телефони жорстокі кадри облетіли всю планету. Дії міліції на майдані Незалежності засудили 10 обласних рад, включно з Донецькою та Луганською.

Зачистка Євромайдану силовиками 30 листопада 2013 р. Фото: «Радіо Свобода»

«Ленінопад». Повалення пам’ятника Леніну на Бессарабській площі в Києві. Фото: Max Levin. Reuters

1 грудня на майдани та вулиці Києва вийшли від 500 тис. до 1 млн громадян. Цього дня було створено Штаб національного спротиву, який розмістився в Будинку профспілок. До столиці почали з’їжджатися тисячі протестувальників з усіх міст України. 8 грудня відбулася одна з наймасовіших акцій в історії України — народне віче, яке назвали «маршем мільйона». Того ж дня було повалено пам’ятник Леніну на Бессарабській площі. Ця подія започаткувала «ленінопад» на всій території України. Це стало символом прагнень нашого суспільства до розриву з тоталітарним радянським минулим.

Однак влада й надалі не бажала дослухатися до думки свого народу, тож настрої та вимоги протестувальників змінювалися. Вони не просто виступали за європейське майбутнє, а вимагали відставки влади та проведення позачергових виборів. Євромайдан переріс у Революцію Гідності.

Віднайдіть в інтернеті пост, який став закликом до киян виходити на майдан Незалежності. Відшукайте в історії приклади, коли один або кілька постів у соціальних мережах змінювали перебіг історії. Поміркуйте над роллю та значенням соціальних мереж у сучасних подіях. Викладіть свої міркування у формі невеликого есе.

4. Революція Гідності

У ніч на 11 грудня влада зробила нову спробу розігнати протестувальників. Бійцям «Беркута» вдалося підійти впритул до Будинку профспілок. Із Михайлівського Золотоверхого собору вдарив набат, підхоплений дзвіницями інших церков. Тисячі киян кинулися на допомогу протестувальникам, «Беркут» відступив. За кілька годин на Майдані вже стояли нові намети й довкола них — барикади 2—3 метри заввишки.

СЛОВНИК

Революція Гідності — суспільно-політичне протистояння українського суспільства, спричинене узурпацією влади Президентом В. Януковичем, згортанням євроінтеграційного курсу, систематичними порушеннями прав і свобод громадян та неефективною соціально-економічною політикою.

Протестувальники вимагали повернутися до Конституції в редакції від 8 грудня 2004 р., тобто перетворити Україну з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку.

Понад місяць В. Янукович утримувався від активних дій, побоюючись реакції світової спільноти і проводячи постійні констультації з В. Путіним. Якщо перша всіляко закликала не вчиняти насильницьких дій щодо протестувальників, то другий наполегливо переконував у необхідності силового розгону протестів. Підтримка Кремля відіграла роль, і 16 січня 2014 р. пропрезидентська більшість у Верховній Раді з порушенням установленої процедури голосування ухвалила пакет законів, що суттєво звужували конституційні права та свободи громадян і надавали органам державної влади більшу свободу дій у покаранні учасників акцій протесту. Основною вимогою протестувальників стало скасування цих «диктаторських законів», які блискавично радикалізували політичну ситуацію. Антиурядові виступи стали ще масовішими.

Проаналізуйте зміст «диктаторських законів», стисло викладений нижче. Прокоментуйте, які конституційні права і свободи вони обмежують. Чому ухвалення цих законів різко радикалізувало протести?

• Заборона їздити колонами понад п’ять автомобілів;
• обмеження діяльності інтернет-ЗМІ;
• запровадження арешту за організацію мітингу;
• тюремне ув’язнення до 2 років за груповий протест, носіння захисного шолома, встановлення намету;
• арешт до 15 діб за благодійну допомогу протестувальникам;
• до 6 років ув’язнення за блокування місць перебування політиків і чиновників;
• обмеження волі або ув’язнення на строк до 3 років за виготовлення й поширення екстремістських матеріалів у засобах масової інформації та інтернеті.

Десятки тисяч протестувальників, які користувалися своїм конституційним правом на проведення мітингів, вуличних походів і демонстрацій, раптом опинилися перед загрозою кримінального переслідування. Тим часом лідери опозиції на черговому вічі 19 січня 2014 р. запропонували абстрактні, неузгоджені навіть між ними самими плани наступних дій. Проте Майдан був виразником волі суспільства, діяв поза політичними гаслами та без політичних лідерів. Протестувальники вирішили йти до Верховної Ради, щоб змусити народних депутатів скасувати «диктаторські закони».

Колонам протестувальників перегородив дорогу міліційний кордон, вишикуваний уздовж периметра урядового кварталу. Намагаючись прокласти шлях до парламенту, протестувальники використовували в сутичках із силовиками палки й розібрану бруківку Після невдалої спроби штурму правоохоронців на вулиці Грушевського мітингувальники почали кидати пляшки з бензином — «коктейлі Молотова». У відповідь «Беркут» застосував терміново доставлені з Росії світлошумові гранати, гумові кулі та сльозогінний газ. Надвечір пішов у хід заборонений за мінусової температури засіб — водомет.

Початок сутичок на вулиці Грушевського. 19 січня 2014 р. Фото: focus.ua

Протистояння із застосуванням цих видів зброї тривало наступні два дні. Хаотичний спершу наступ став організованим. На вулиці Грушевського почали формуватися нові сотні самооборони, з’явилися свої польові командири. 22 січня 2014 р., у День соборності України, снайпери «Беркута» застрелили на вулиці Грушевського активістів Революції Гідності. Першими загиблими були Сергій Нігоян, Роман Сеник, Михайло Жизневський. Розпочався відлік жертв режиму В. Януковича. Прощання із загиблими відбувалося на Майдані, який не припиняв боротьбу. Саме тоді загиблих героїв — учасників Революції Гідності — почали називати Небесною Сотнею. У багатьох містах протестувальники встановлювали контроль над будівлями адміністрацій. Протистояння із силовиками увійшло в критичну фазу.

Проаналізуйте фрагмент джерела. Які деталі у спогадах передають відчуття і настрій протестувальників на Майдані? Чому народна лемківська пісня «Гей, пливе кача» стала сумним символом Революції Гідності?

«Пам’ятаю, загиблого Сергія Нігояна одразу повезли на Дніпропетровщину, Юрія Вербицького — у Львів, а от Сергія Жизневського до Білорусі одразу відправити не виходило. Поки чекали на маму та сестру, з’ясувалося — вони не знали, що він на Майдані, давно його не бачили. Коли його принесли до сцени, якісь слова знайти було надзвичайно важко. У мене тоді не те що в горлі пересохло... було просто страшно щось сказати. Мати, сестра також не хотіли виходити й говорити. Гімн один раз пустили... Ну скільки разів його можуть пустити?.. Саме тоді я сказав звукорежисеру: “Пусти цю пісню”. — “Яку?” — “Пливе кача”. Я знав, що він любив цю пісню. До того ж вона такого ритуального, плакального характеру і його ситуації відповідала — він етнічний білорус, загинув в Україні, а в пісні ж і є слова: “...Погину я в чужім краю... Хто ж ми буде брати яму?”» (зі спогадів «голосу Майдану» Євгена Нищука).

На Раді Майдану 14 лютого було вирішено йти під Верховну Раду. На відміну від парламентської опозиції, Майдан вимагав, щоб Янукович припинив ганьбити пост Президента України, тобто подав у відставку. Вранці 18 лютого колони протестувальників почали просуватися вулицями Інститутською і Шовковичною до Верховної Ради. Офіс Партії регіонів на Липській було розгромлено. До обіду силовики відтіснили протестувальників з урядового кварталу і розпочали «зачистку» майдану Незалежності — підпалили наметове містечко та Будинок профспілок. Ситуація в останньому склалася катастрофічна: люди рятувалися, вистрибуючи з верхніх поверхів охопленої полум’ям будівлі. Будинок профспілок горів цілу ніч. Менш ніж за добу на Майдані загинули 36 громадян.

19 лютого СБУ оголосила про початок антитерористичної операції на території України. Серйозні сутички відбувалися в Івано-Франківську, Львові, Луцьку, Полтаві, Тернополі.

Проаналізуйте візуальні джерела. Які драматичні моменти Революції Гідності вони засвідчують? У чому героїзм протестувальників? У чому, на вашу думку, полягав драматизм ситуації? Які емоції ви відчуваєте, розглядаючи фото?

Фото: «Радіо Свобода»

Фото: «Радіо Свобода»

Наступний день — 20 лютого — увійшов в історію як «кривавий четвер», коли на Майдані було вбито понад 50 людей. Така жорстокість шокувала світ та українців. Верховна Рада України затвердила постанову «Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі мирних громадян України». В. Янукович на зустрічі з лідерами опозиції та європейськими міністрами формально погодився на позачергові президентські вибори не пізніше ніж у грудні. Обидві сторони вирішили повернутися до легітимної конституції в редакції від 8 грудня 2004 р., після чого Верховна Рада схвалила відповідну постанову. Парламент зобов’язав Кабінет Міністрів, СБУ, МВС і Міноборони припинити застосування сили, заборонив використання будь-яких видів зброї та спецзасобів проти громадян України і наказав усім силовим підрозділам повернутися до місць постійного базування. Проте В. Янукович не збирався виконувати підписану ним же угоду, адже ще 19 лютого розпочав готуватися до втечі.

Алея Героїв Небесної Сотні в м. Київ. 2015 р.

Щороку 20 лютого в Україні відзначають День героїв Небесної Сотні у пам’ять «великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції Гідності, захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України».

Незважаючи на спроби політичного врегулювання та переговорів з опозицією, вже 21 лютого В. Янукович утік із Києва, а потім і з України. Щоби стабілізувати ситуацію, Верховна Рада своєю постановою констатувала, що В. Янукович самоусунувся від виконання президентських обов’язків, і ухвалила провести позачергові вибори Президента України 25 травня 2014 р. Виконання обов’язків Президента України було покладено на Голову Верховної Ради України Олександра Турчинова.

Проаналізуйте фрагмент джерела. Які деталі в спогадах свідчать про масову підтримку киянами протестів у центрі міста? Що є свідченням зрілості громадянського суспільства?

«18 лютого я, пам’ятаю, була на роботі, а на Майдані вже почався той страшний штурм. Все місто стоїть, метро перекрили... Я якимсь дивом доїхала до Дорогожичів — і все стоїть! Усе, що в напрямку Майдану від Дорогожичів, Лук’янівка, вулиця Артема — все стояло! Мені дзвонять люди: “Дуже багато поранених, неси якісь ліки..." Я зайшла в аптеку на Лук’янівці (мусила пішки пройти з Дорогожичів до Лук’янівки) — мене попросили купити зеленки, знеболювального, бинтів, таблеток, вати, тампонів, щоб зупиняти кров. Продавець питає: “Це все на Майдан?”. Я кажу: “Так”. Він мені зробив 50-відсоткову знижку — вважайте, половину купив за свої кошти. Коли виходила з аптеки, він мені: “Слава Україні!”. Я йому: “Героям слава!”.

“Беркут” і ВВ-шники наступали з Європейської площі. Коли вони барикаду біля “Профспілок” знесли повністю (вона була не дуже добре укріплена насправді), почали закидати бруківкою наших хлопців. Багато хто непритомнів. Ми їх піднімали, тягнули до “Профспілок” і зразу надавали допомогу...» (зі спогадів громадської активістки Юлії Пішти).

5. Відновлення в Україні конституційної влади

У лютому 2014 р. Україна залишилася без глави держави. Верховна Рада функціонувала, але була неспроможна ухвалювати закони, які могли б змінити обличчя країни. Тож найпершою умовою для здійснення економічних і соціальних реформ було відновлення владної вертикалі. У складних умовах відбулися позачергові вибори п’ятого Президента України. Перемогу на них одразу, у першому турі, здобув Петро Порошенко. За його кандидатуру висловилися 54,7 % усіх, хто брав участь у голосуванні. Друге місце посіла Юлія Тимошенко, набравши 12,8 % голосів виборців.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Петро Порошенко (1965)

Народився в м. Болград Одеської області. Закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Київського університету ім. Т. Шевченка. У політиці з 1998 р. Політик, державний діяч, меценат. Був обраний народним депутатом, обіймав урядові посади. На позачергових виборах був обраний п’ятим Президентом України (07.06.2014 – 20.05.2019).

Для відновлення повноцінного функціонування держави та вищих органів влади було розпущено Верховну Раду, яка заплямувала себе в часи Революції Гідності. 26 жовтня 2014 р. відбули позачергові парламентські вибори. За їхніми результатами було створено коаліцію «Європейська Україна». Уряд очолив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Країна перебувала у досить скрутному становищі: Росія розпочала війну проти України, попередня влада фактично розграбовувала бюджет. Задля виправлення ситуації в країні розпочали масштабні реформи та перетворення.

Одночасно з політичними процесами всередині України швидко поновився і євроінтеграційний рух. Україна та Євросоюз уже на початку березня повернулися до організації підписання Угоди про асоціацію. Щоб не допустити спекуляцій щодо легітимності підписаної Угоди, було знайдено компроміс: Угоду розділили на політичну та економічну частини. 21 березня прем’єр-міністр Арсеній Яценюк підписав політичну частину, а вже 27 липня новообраний Президент П. Порошенко підписав у Брюсселі й економічну частину Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Українці довели, що европейський шлях розвитку є їхнім свідомим вибором, який вони готові захищати.

Президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу, президент Європейської ради Герман Ван Ромпей і Президент України Петро Порошенко на церемонії підписання Угоди про асоціацію. 27 липня 2014 р.

Карта країн Європи, до яких українці та українки можуть подорожувати без віз

Важливим складником євроінтеграційного курсу України стало надання нашим громадянам і громадянкам права на вільний перетин міждержавних кордонів країн Європейського Союзу Від 11 червня 2017 р. між Україною та ЄС функціонує безвізовий режим, який передбачає можливість вільно подорожувати без попереднього звернення до посольства для отримання дозволу Лібералізація візової політики засвідчила, що українське законодавство та українське суспільство стали ще ближчими до Європейського Союзу

На підставі фрагмента джерела визначте, які внутрішньополітичні та зовнішньополітичні ризики були пов’язані з упровадженням безвізу. Поміркуйте, чому автор звернув увагу саме на них. Чи виправдалися побоювання автора? Відповідь підтвердьте фактами.

«Невипадково відразу після голосування щодо безвізу російська пропаганда та її агентура в медійному полі України почала кампанію очорнення цього рішення. Основні її меседжі зводяться до того, що безвіз для України — зло, багато молодих людей покине країну, залишаться лише люди похилого віку, які не мають грошей, щоб виїхати. Паралельно з тим поширюються фейки про те, що при перетині кордону за біометричним паспортом митники вимагатимуть низку документів. Тобто, мовляв, безвіз нічого не вартий. На жаль, чимало людей ведуться на цю пропаганду. ...Зростання ціни українського паспорта може змусити замислитися тих жителів окупованих територій Криму й Донбасу, які підтримують “русский мир”. Український паспорт тепер дає їм можливість змінити цей “мир” на світ європейський. ...Загалом безвіз можна вважати перемогою України. Він піднімає її престиж. І дає певний шанс. Залишається лише цим шансом розумно скористатися» (Петро Кралкж, проректор Острозької академії. «Радіо Свобода»).

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій.

• «Кривавий четвер» — загибель пів сотні протестувальників — учасників Революції Гідності • позачергові президентські вибори, обрання П. Порошенка Президентом України • перше застосування сили для розгону мирних протестувальників Євромайдану • прийняття пропрезидентською більшістю ВР «диктаторських законів» • надання українцям і українкам права на безвізовий режим в’їзду до країн ЄС.

2. Поясніть значення понять і термінів: економічна інтеграція, Євромайдан, Революція Гідності, Небесна Сотня, «кривавий четвер», «марш мільйона», «ленінопад», безвіз, Угода про асоціацію між Україною та ЄС, «русскій мір».

3. Які вимоги висунув Євромайдан під час мітингу 24 листопада 2013 р.?

• Притягнення до кримінальної відповідальності керівників силових структур. • Відставка прем’єр-міністра М. Азарова. • Ухвалення євроінтеграційних законів. • Підписання В. Януковичем у Вільнюсі Угоди про асоціацію з ЄС. • Початок процедури імпічменту Президента. • Повернення до Конституції від 8 грудня 2004 р. 4. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку.

«Майданом 2013—2014 років Україна “зірвала стоп-кран” поїзда, що на всіх парах мчав у прірву: доти прихована (замаскована під гирилицю планомірно спровокованих “локальних конфліктів”), війна за “новий світовий порядок” нарешті вийшла на яв. І я щаслива, що моя країна — ціла навзагал, як “колективний індивід” і “колективна душа”, — коли її прийшли вбивати, не дезертирувала, не колаборувала і вирішальною для історичної дії “критичною масою” одиниць таки, попри брак довіри до влади (а також настійне інформ-прокапування “це-не-твоя-війна”!), поплювала в долоні й взялась за оборону, ясно розгледівши під російським триколором свою смерть» (Оксана Забужко, письменниця та есеїстка, лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка).

5. Підтвердьте фактами або спростуйте слушність тверджень.

Євромайдан і Революція Гідності стали вирішальним кроком у дерадянізації України — тривалому й болісному процесі трансформації посттоталітарного суспільства та спрямування його до демократичного майбутнього. Вони незворотно поставили країну на шлях до Європи, спричинивши війну із сусідньою Росією.

6. Проаналізуйте фрагмент джерела. 1. Як у спогадах засвідчено переростання Євромайдану в Революцію Гідності? Як ця зміна позначилася на настроях учасників протесту? Чому Революція Гідності сприяла зростанню відповідальності, самоорганізованості, солідарності українців? 2. Що мотивувало її учасників до боротьби?

«Перше недільне віче пройшло спокійно (тоді це ще був мирний протест). За наступний тиждень по багатьох містах організувалися свої майдани, на які приходили сотні, а то й тисячі людей. У Львові в цей час панувала позитивна атмосфера, всі раділи й танцювали і майже всі вірили, що Янукович усе ж таки підпише асоціацію, але все дуже швидко змінилося... Після того, як 30 листопада асоціація так і не була підписана, а київський Євромайдан був жорстоко розігнаний. Пам’ятаю, як наступного дня, прийшовши на Львівський майдан, я побачив уже зовсім іншу картину, не було вже ні музики, ні веселощів. До цього дня більшістю протестувальників були студенти, а в цей день на Майдані були майже одні хлопці і чоловіки, які вийшли захистити своїх дітей та своє місто, адже всі чекали, що у Львові теж таким же чином спробують нас розігнати. Цього ж дня я знову поїхав у Київ. Першого грудня в Києві почалися перші спроби захопити адмінбудівлі. Біля ВР ми почули, що поблизу Адміністрації Президента тоді було дуже гаряче, тут почалися перші масові сутички з “представниками закону”, полетіла перша бруківка й уперше проти нас застосували сльозогінний газ. Спочатку було дуже страшно, але в крові швидко піднімався адреналін, і вже нікого не лякали ані звукові гранати, ані сльозогінний газ. До ночі майже всі протестувальники повернулися на Майдан, де почали будувати перші барикади, адже вночі всі чекали нового розгону... Після прийняття законів 16 січня і перших убивств на Майдані всі зрозуміли, що якщо ми відступимо, то нам уже не буде життя в цій країні. Від цього часу й почалися найрадикальніші дії.

Наступний місяць був найжахливіший, спочатку водомети у 20-градусний мороз, а потім і снайпери, які вбивали один за одним наших побратимів на передовій. Але всі розуміли, що шляху назад немає і що нам потрібно подолати цю владу. По обласних і районних центрах теж почали вдаватися до радикальних заходів і захоплювати адміністрації.

І ось 22 лютого повідомили, що Янукович утік. Усі, хто брав участь у Євромайдані, з полегшенням зітхнули, але мало хто сильно цьому радів, адже розуміли, якою великою ціною нам далася ця перемога. Ми тоді думали, що це кінець, але, на жаль, це був лише початок усіх випробувань, які українці повинні пережити, щоб зберегти свою свободу і незалежність» (зі спогадів учасника Революції Гідності Ю. Мацюка).

7. Підготуйте проект на тему «Усна історія Майданів: від Революції на граніті до Революції Гідності» та презентуйте його в класі.

8. Перегляньте документальний фільм «Зима у вогні: боротьба України за свободу» режисера Євгена Афінеєвського. Які емоції викликає у вас фільм? Якими художніми образами скористався режисер? Опитайте своїх близьких і рідних, чи пам’ятають вони ті події. Результати опитування оформіть у вигляді презентації.