§ 19. Упровадження нової економічної політики. Кампанія українізації в УСРР

За умов масових селянських протестів проти продрозкладки та заборони ринку В. Ленін змушений був припинити виконання комуністичної програми і вдатися до нової економічної політики (непу).

Нова економічна політика означала перехід від обов’язкової праці до системи вільного наймання робочої сили, від розподілу продуктів за картками до ринкової торгівлі, від інфляційного «радзнаку» до стабільного червінця, а також децентралізацію управління підприємствами, переведення їх на госпрозрахунок, свободу підприємницької діяльності тощо.

Однак запозичені від капіталістичного господарювання в роки непу зовнішні форми організації виробництва (трести, банки, біржі тощо) слугували лише імітацією ринкових відносин. Пом’якшення соціально-економічного життя та національної політики більшовиків у 20-х роках XX ст. було лише засобом для подолання політико-економічної кризи та утвердження совєтської влади в Україні.

1. Перехід до нової економічної політики

Нова економічна політика була започаткована постановою X з’їзду РКП (б) у березні 1921 р. «Про заміну розкладки натуральним податком». Надзвичайна сесія ВУЦВК ухвалила закон про заміну розкладки податком, а РНК УСРР оприлюднила декрет про норми й розмір податку. Продподаток з урожаю 1921 р. було визначено в розмірі 117 млн пудів замість установленої раніше розкладки в 160 млн пудів.

Нова економічна політика означала відмову радянської влади від спроб створити економіку, цілком позбавлену товарно-грошових відносин.

Ці заходи сприяли легалізації підприємницької діяльності. З’явилася так звана нова буржуазія - орендарі, комісіонери, маклери, торговці-гуртовики, промисловці. Їх назвали непманами. Діяльність непманів сприяла швидкому подоланню економічного хаосу і розрухи.

У жовтні 1922 р. з'явилися забезпечені золотом банківські білети — червінці. На початку 1924 р. грошова реформа успішно завершилася.

В Україні запровадження непу загальмувалося внаслідок голоду 1921-1923 рр.

Радянський червінець найбільшого номіналу — 25. 1922 р.

Серед наведених тверджень про причини переходу до нової економічної політики в Україні оберіть два, які вважаєте найістотнішими. Свій вибір обґрунтуйте конкретними фактами. Які з причин вважаєте суб’єктивними? Чому?

2. Неп та зміни в господарському житті України

Одним із перших урядових декретів непівської доби було ліквідовано найзловісніший главк (головний комітет) «воєнного комунізму» - Головкомтруд з мережею таборів для «дезертирів трудового фронту». Процедура наймання «від воріт» і звільнення за бажанням знову стала нормальним методом формування робітничих колективів.

Главки були скасовані, а підприємства — об'єднані в госпрозрахункові трести. Госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності трестів, що витлумачували як досягнення беззбитковості виробництва та одержання додаткового продукту - прибутку.

Водночас формувався державний ринок засобів виробництва на основі синдикатів (організацій для закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів), гуртових ярмарків, товарних бірж.

В оренду організаціям (кооперативам, комнезамам, артілям) і приватним особам, включно з колишніми власниками, було передано 5200 малих підприємств.

У 1925/26 господарському році (господарські роки починалися з 1 жовтня і закінчувалися 31 вересня наступного календарного року) довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено, що дало змогу спрямувати певну частину капіталовкладень на новобудови.

Відразу постало питання: де взяти кошти на новобудови? Будівництво Дніпровської ГЕС у Запоріжжі, Краматорського заводу важкого машинобудування, Криворізького металургійного заводу, десятків інших підприємств потребувало мільйонів і мільярдів рублів. Джерело фінансування індустріалізації в радянської влади було одне — сільське господарство.

ЗАУВАЖТЕ

Більшість великих шахт, де на початок 1923 р. працювало близько 94 тис. робітників, об’єднав трест «Донвугілля». У тресті «Південсталь» зосередилося 15 металургійних заводів (більшість із них була законсервована) і чимало вугільних шахт.

Усю залізорудну промисловість об’єднував Південнорудний трест (ПРТ). У хімічній промисловості створили три трести: «Хімвугілля», «Склосода», «Коксобензол». З утворенням трестів на Українську раду народного господарства (УРНГ) було покладене загальне керівництво державною промисловістю України.

В одній із київських крамниць. 1926 р.

Мітинг з нагоди пуску доменної печі № 5 металургійного заводу. Сталіно (нині - Донецьк). 1925 р.

• Про які явища доби нової економічної політики свідчать ці фотографії?

Спираючись на текст, доведіть або спростуйте думку про те, що заходи більшовиків у господарському житті були половинчастими й ґрунтувалися не на засадах економічного розвитку, а на ідеологічних принципах та потребі виживання.

У 1923 р. у селянському користуванні було понад 92 % земельного фонду республіки. Решта залишалася в розпорядженні держави і призначалася для промислового та радгоспного будівництва, селянських переселень тощо.

• Які слова на плакаті допомагають визначити час його створення?

Основний тягар податку було покладено на заможні верстви села. Щороку дедалі більшу кількість незаможників звільняли від сплати податків. У 1925/26 господарському році податок не сплачувала п’ята частина селянських господарств, тобто практично всі незаможники. Так партія створювала собі соціальну опору для майбутніх перетворень на селі.

У квітні 1921 р. у республіці почала формуватися єдина система споживчої кооперації.

• Майже одразу з цієї системи виокремилася сільськогосподарська кооперація.

• Набули розвитку спеціальні види сільгоспкооперації — машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, меліоративні та інші товариства.

Гасло-вимога до селян про сплату продподатку

Здавання зерна за продподатком у с. Удачне на Донбасі. 1922 р.

Проаналізуйте таблицю, у якій узагальнено явища і процеси, характерні для соціально-економічної політики радянської влади в Україні за доби воєнного комунізму та непу. Складіть перелік запитань, відповіді на які дадуть змогу порівняти ці економічні курси.

3. Суть радянської політики коренізації

Одразу після оголошення про створення СРСР керівництво РКП(б) поставило на порядок денний чергового партійного з’їзду пункт про шляхи розв’язання національного питання. XII партійний з'їзд у квітні 1923 р. затвердив політику коренізації як офіційну лінію. Український різновид цієї політики отримав назву українізації. Її суть визначала така вимога: «Члени РКП на території України повинні на ділі запроваджувати право трудящих мас навчатися й розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою». Українців намагалися переконати в тому, що радянська влада - не окупаційна, а їхня власна.

Радянська кампанія українізації не могла не зближуватися в певних своїх напрямах з політикою українізації, яку здійснювали національні уряди, починаючи з Центральної Ради і створеного нею Генерального секретаріату. Завдання українізації, що стояли перед національними урядами, полягали як у пропаганді демократичних цінностей, протилежних радянському способу життя, так і в елементарній дерусифікації культурного й громадсько-політичного життя. Ось ця дерусифікація й була спільним знаменником для обох кампаній українізації - національної та радянської.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Олександр Шумський

(1880-1946)

Член Центральної Ради, належав до лівого крила УПСР — боротьбистів. У 1919 р. — народний комісар освіти УСРР. Згодом вступив до КП(б)У, був членом її ЦК. Обіймав посаду наркома освіти в 1924-1927 рр., був одним із натхненників і керівників політики українізації. У 1927 р. звинувачений у «націоналістичному ухилі» (так званий шумськізм). 1933 р. заарештований та засуджений за звинуваченням у націоналізмі. Загинув на засланні.

Націонал-комуністи в керівництві КП(б)У (нечисленні більшовики українського походження і колишні боротьбисти) скористалися сприятливою політичною ситуацією в інтересах відродження української мови і культури. Першорядну роль у цьому процесі відігравали наркоми освіти УСРР Олександр Шумський (1924-1927) та Микола Скрипник (1927-1933). Найбільшим досягненням націонал-комуністів було перетворення української мови на фактичну державну мову в межах УСРР. Утім, українізація не зачіпала інтересів російськомовного населення.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Микола Скрипник

(1872-1933)

Один із засновників КП(б)У. У грудні 1917 р. став членом першого уряду радянської України. Відтоді посідав різноманітні урядові посади. 1927-1933 рр. керував роботою Наркомату освіти, якому разом із навчальними закладами підпорядковувались Академія наук і майже всі культурні установи. М. Скрипник активно сприяв проведенню українізації середньої та вищої школи, підготовці національних кадрів учителів і викладачів, надавав широку підтримку становленню газетно-журнальної та книговидавничої справи українською мовою. У вересні 1928 р. затвердив новий український правопис У червні 1933 р. сталінський намісник в Україні П. Постишев запропонував М. Скрипнику виступити з розгорнутою самокритикою своїх націоналістичних помилок, однак усі варіанти заяви, написані Скрипником, визнано незадовільними. За пропозицією Постишева М. Скрипника вивели зі складу політбюро ЦК КП(б)У. Розуміючи безвихідь, у яку потрапив. Скрипник застрелився.

Українізацію проводили навіть за межами УСРР - у місцях компактного проживання українців. Населення Кубані, дві третини якого становили українці, отримало можливість навчати дітей в українських школах, читати українські газети і журнали, слухати передачі місцевого радіо рідною мовою. Політика коренізації провадилася і в районах України, компактно населених національними меншинами. У них працювали сотні шкіл з німецькою, болгарською, єврейською, польською та іншими мовами навчання.

З 1923 по 1927 рр. кількість українців серед службовців державного апарату зросла з 35 до 54 %. На українську мову навчання перейшло понад чверть інститутів, більш як половина технікумів, 4/5 загальноосвітніх шкіл. Понад половину книжок і газет почали видавати українською мовою.

Українці отримали перевагу під час чергових масових наборів у партію. Частка українців у КП(б)У зросла з 20 % у 1920 р. до 52 % у 1927 р. Однак у ЦК КП(б)У українців було не більш як чверть. Генеральними секретарями ЦК КП(б)У ставали лише неукраїнці: німець Е. Квірінг, єврей Л. Каганович, а після відкликання останнього в Москву в 1928 р. — поляк С. Косіор.

4. Культурне будівництво серед національних меншин

Заходи щодо національних меншин в Україні визначала Центральна комісія у справах національних меншостей (ЦКНМ) при ВУЦВК. Спочатку нею було проведено обстеження місць компактного проживання національних меншин: у 1924 р. німецького населення Катеринославської та Волинської губерній, а в 1925 р. — польського населення. Результати цих обстежень були невтішними - представники етнічних груп зіштовхувалися з ігноруванням національно-культурних, релігійних, мовних та інших потреб, а працівники низових апаратів радянських органів не вміли вирішувати складні питання, що виникали у сфері національних відносин. Партія мала залучити національні меншини до активної діяльності в будівництві соціалізму та закріпити в їхній свідомості довіру до радянської влади. Тому згідно з постановою IV сесії ВУЦВК «Про низове районування» (лютий 1925 р.) було створено національні адміністративно-територіальні одиниці. Мінімальна норма, необхідна для організації звичайних адміністративних районів (25 тис. населення району), для національних адміністративних районів знижувалася до 10 тис. осіб, національних сільських або селищних рад — із 1000 до 500.

• Подумайте, як зменшення норми вплинуло на залучення національних меншин до радянського будівництва?

На 1925 р. в УРСР існувало 98 німецьких, 15 польських, 19 єврейських, 25 болгарських, 26 грецьких, 43 молдавських, 5 чеських, одна білоруська сільські ради. Одночасно з появою національних сільських рад відбувався процес виділення національних районів. Так, у 1924 р. було сформовано 5 німецьких районів. На початку 1927 р. діяло 12 національних районів, а в 1930 р. — 26: 9 російських, 7 німецьких, по три болгарських, грецьких, єврейських і один польський.

Проаналізуйте фрагмент джерела і дайте відповіді на запитання. • 1. Як визначено сільраду чи національний район у документі? • 2. Чи можна вважати ці органи скоріше елементами зміцнення совєтської влади, а не органами самоврядування?

«Національна сільрада чи національний район польської, єврейської, болгарської і іншої національної меншості, це не лише орган самоврядування, це взагалі не є ніякий орган національної персональної автономії, а це органи пролетарської влади». (М. Скрипник. «Перебудовними шляхами (Проблеми культурного будівництва національностей України)»)

Водночас розгорталася широкомасштабна кампанія із залучення єврейського населення до сільсько господарської праці та переселення із міст у села. Вона почалася у 1925 р., а вже за два роки 40 тис. єврейських сімей було переміщено. Протягом 1925-1926 рр. для євреїв-переселенців з Київщини, Волині, Полтавщини, Чернігівщини та Поділля було виділено 128 460 десятин земельних угідь, розрахованих на створення 8347 господарств. Основними регіонами єврейського аграрного переселення в Україні стали Херсонська, Криворізька, Маріупольська, Запорізька, Мелітопольська округи.

За короткий час у системі загальної освіти було створено нові школи, де навчання велося мовами етнічних груп.

Дослідіть дані таблиці та опишіть наслідки коренізації у 20-х роках XX ст. для національних меншин в Україні. Які проблеми могли виникнути в процесі реалізації цієї політики?

5. Утворення Української автокефальної православної церкви

Задовго до запровадження офіційної кампанії коренізації Москва дозволила здійснити українізацію церкви. Створена у 1918 р. Всеукраїнська церковна рада наполягала на утвердженні в Україні незалежної від російського патріархату, тобто автокефальної, церкви. Підтримка автокефалії радянською владою пояснювалася бажанням розколоти й послабити Російську православну церкву.

У жовтні 1921 р. було скликано собор, який проти волі патріарха обрав митрополитом священника Василя Липківського. Так було покладено початок Українській автокефальній православній церкві (УАПЦ). У 1924 р. нова церква вже мала понад тисячу парафій. До неї почали приєднуватися українські парафії в Америці та Європі. Успіх став несподіванкою для влади, яка дозволила утворення УАПЦ з огляду на загальний занепад релігійного життя через церковні розколи. З 1926 р. на українську церкву почався наступ. У січні 1930 р. вона була ліквідована. Самого ж Василя Липківського у віці 73 років чекісти розстріляли.

Василь (Липківський) у митрополичих ризах

Проаналізуйте фрагменти з джерел і виконайте завдання. З’ясуйте, яку роль у суспільно-політичному житті відігравала УАПЦ. Чому влада вдалася до її ліквідації?

«Ще задовго до вилучення цінностей у нас розпочалась боротьба Української автокефальної церкви проти російської екзархічної. Ця національна релігійна боротьба не завершилась і нині. Розкладання церкви у нас повинне піти по двох лініях: з одного боку, у загальнофедеративному масштабі щодо панівної російської екзархічної церкви шляхом виділення із неї обновленських елементів. З другого боку, нам належить звернути особливу увагу на розкол самої оновленої автокефальної церкви, яка є політичною фортецею петлюрівщини». (З листа секретаря ЦК КП(б)У Д. Мануїльського. 1922 р.)

«Влада скоро спостерегла, що Українська автокефальна православна церква виростає в міцну і для влади небезпечну гору, вона проголосила себе "автокефальною", незалежною від московського церковного руху, а незалежність церковна криє в собі думку і про незалежність державну; вона дуже захоплює народ, а це для протицерковної влади найгірше неприємно; вона, нарешті, є національна, виховує народ в національній свідомості, а радянська влада проти всякої національної свідомості, особливо української». (Митрополит Василь (Липківський))

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • ухвалення ВУЦВК та РНК УСРР постанови про українізацію • ліквідація Української автокефальної православної церкви • ухвалення РНК УСРР постанови про запровадження засад нової економічної політики.

2. Складіть речення, використавши поняття та терміни: госпрозрахункові трести, непмани, червінці, коренізація, радянська українізація, автокефальна церква.

3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів залежно від їхньої ролі в подіях доби: О. Шумський, М. Скрипник, В. Липківський.

4. Проаналізуйте інформацію. Зробіть висновок про те, кого мала намір «українізувати» радянська влада.

• За переписом населення 17 грудня 1926 р., в Україні мешкало понад 29 млн осіб. З них українців - понад 23 млн, росіян - 2 млн 700 тис., євреїв - понад 1,5 млн осіб. • Українську мову визнали рідною понад 22 млн, російську - близько 4,5 млн осіб. У містах України українську визнали рідною майже 2 млн осіб, у селах - понад 20 млн.

5. Розкрийте суть явища доби, про яке йдеться у фрагменті джерела.

«Розверстка скасовується, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства. Після сплати податку надлишки, що залишилися в селянина, надходять у його повне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти й інвентар, які доставлятиме в село держава з-за кордону та зі своїх фабрик і заводів; він може використовувати їх для обміну на потрібні йому продукти через кооперативи й на місцевих ринках і базарах».

6. Що передбачала нова економічна політика в УСРР 1921-1928 рр.?

• 1. Заборону приватної торгівлі та ліквідацію товарно-грошових відносин. • 2. Централізацію управління виробництвом і розподілом матеріальних ресурсів. • 3. Запровадження продовольчої розверстки на селянську продукцію. • 4. Об'єднання підприємств промисловості в госпрозрахункові трести. • 5. Передачу малих підприємств в оренду організаціям і приватним особам. • 6. Формування трудових армій і запровадження трудової повинності. • 7. Оздоровлення грошового обігу. • 8. Передачу підприємств великої промисловості в оренду приватним особам.

7. У яких твердженнях ідеться про М. Скрипника?

• 1. У 1919-1923 рр. очолював український радянський уряд. • 2. Обіймав посаду наркома освіти в 1924-1927 рр., був одним із натхненників і керівників політики українізації. • 3. Учасник установлення більшовицької влади в Україні, проте в 1933 р. звинувачений у «націоналістичному ухилі». • 4. Сприяв українізації середньої та вищої школи, підготовці кадрів викладачів, розвиткові книговидання та періодики українською мовою. • 5. У 1922-1928 рр. - віце-президент ВУАН, автор низки досліджень з історії літератури та літературознавства. • 6. Член ЦК КП(б)У, обіймав відповідальні партійні та державні посади. У 1927-1933 рр. - нарком освіти УСРР • 7. У 1933 р. заарештований і засуджений за звинуваченням у націоналізмі. Загинув у засланні.

8. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність наведеного твердження.

«Розквіт громадсько-культурного життя... не був результатом національної політики партії, відомої під назвою українізації... Не громадсько-культурний розквіт був наслідком українізації, а навпаки - натиск української національної стихії на партію був настільки сильним, що вона змушена була піти на національну реформу під назвою українізації, намагаючись дезорієнтувати населення» (український історик і археограф Я. Дашкевич).

9. Прочитайте фрагмент джерела. У чому відмінність мети політики радянської коренізації, як її витлумачували в Москві та Харкові? Чому плани М. Скрипника з українізації Донбасу були неприйнятними для центрального партійного керівництва? Які факти у статті характеризують тогочасну мовну ситуацію в шахтарських районах Донбасу?

«Колись багато товаришів гадало, що Донбас - це не Україна, а робітники Донбасу здебільшого не українці. Виявляється тепер, що це цілком невірно: серед гірняків майже 3/4, цебто біля 70 % робітників українців. До нових заводів, копалень ідуть нові тисячі, десятки й сотні тисяч робітників з села; треба, щоб основні кадри донбасівського кваліфікованого пролетаріату оволоділи українською мовою, українською книжкою, українською культурою для того, щоб мати можливість впливати на ці нові робітничі шари. Українська книжка, бібліотеки, український театр, українська газета допоможуть донбасівцям оволодіти українською мовою й отримати знання української культури». (М. Скрипник. «Для чого потрібний трьохмісячник української культури у Донбасі?». 1929)