§ 44. Історія України в контексті епохи Раннього Нового часу. Внесок України у формування європейської цивілізації

ГРА «РАННІЙ НОВИЙ ЧАС В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ»

Скористайтеся правилами гри, поданими на с. 8.

Історія України XVI—XVIII ст. є складовою частиною розвитку європейської цивілізації, повністю пов’язана і взаємозалежна від загальноєвропейських процесів.

1. Вплив розвитку науки і техніки на суспільні зміни в Європі й Україні

1.1. Науково-технічний і суспільний розвиток в Європі

Європейці за Ранньомодерної доби відкрили нові континенти і значно розширили своє уявлення про світ. Внаслідок Великих географічних відкриттів в Європу пішов потік товарів, які до цього або були дефіцитними (і тому дорогими), або взагалі були незнайомими. Це привело до «революції цін», що позначилося на різних сферах економічного та політичного життя.

Великі географічні відкриття, модернізація економічного та суспільного життя

Винахід друкування дав людству механізм збереження, масового тиражування і передачі інформації.

Поширення використання пороху привело до перевороту в озброєнні війська і, відповідно, зміни стратеги й тактики воєнних дій. На полях війни старе рицарське ополчення змінили наймані професійні армії. З іншого боку, виробництво пороху, нової зброї, кораблів, паперу тощо змушувало шукати ефективніші способи виробництва, бо старі цехи вже не відповідали потребам часу.

Відповіддю на цей виклик, а також унаслідок соціально-економічних процесів Ранньомодерної доби стала поява мануфакту , на яких використовували найману працю. Новий спосіб організації виробництва й виробничих відносин, нові технології зумовили появу нового типу виробника — найманого працівника.

Такі якісні перетворення не могли не позначитися на ідейному протистоянні в суспільстві та загостренні морально-етичних проблем, зокрема поширенні ідей гуманізму, а водночас на цинічному впровадженні «подвійних стандартів» у підходах до різних проблем людства. Миколай Коперник у XVI ст. користувався повагою і викладав в університеті, а Джордано Бруно в XVII ст. спалили на вогнищі.

Вводилися «правила ведення війни» і водночас по-звірячому знищувалися цілі народи, яких звинувачували у «дикунстві та варварстві». «Освічені» монархи реформували свої країни та наділяли більшими правами своїх підданих (принаймні окремих станів). Але ті ж монархи упосліджували цілі народи. Саме в цей час з’явилися такі явища, як буржуазні революції: нідерландська, англійська, американська.

XVI ст. Європа зустріла суворим рицарем у середньовічних обладунках, красою Сикстинської капели Мікеланджело Буонарроті, таємничим світом Леонардо да Вінчі, ідеями з управління державою Нікколо Макіавеллі. А XVIII ст. Європа закінчувала галантними кавалерами, одягнутими за французькою модою, та науковими відкриттями Ісаака Ньютона, філософсько-просвітницькими роботами Франсуа Вольтера й паровими машинами Джеймса Ватта. Проголошення Декларації незалежності США засвідчило заснування нової могутньої гілки західної цивілізації за океаном.

1.2. Особливості розвитку України в XVI—XVIII ст.

Коли ми подивимося на суто українську історію, то відкриємо для себе, що подібні процеси й тенденції були й у нас, звісно — зі своїми особливостями.

Від початку XVI ст. перед українським народом постало питання: «Що далі?» Українська шляхта шукала своє місце в нових політичних умовах. Вона зберігала власну ідентичність, захищала свою мову, право, культивувала пам’ять про давнє минуле. Інтелектуали виробили уявлення про Русь у Речі Посполитій як третього члена федерації поруч із Королівством Польським і Великим князівством Литовським.

Активність українського населення проявлялася в найрізноманітніших напрямах. Князь Василь-Костянтин Острозький заснував Острозьку академію і спонсорував роботу й продукцію книгодрукаря Івана Федоровича. Це дало поштовх бурхливому книговиданню, яке увінчала славнозвісна Острозька Біблія.

Із середини XVI ст. розпочалася модернізація католицької церкви. Основні зусилля були спрямовані на поліпшення освіти духовенства та його дисциплінованого служіння; посилення контролю над вірними (насамперед — у регулярності сповіді та відвідання церковної служби).

Крім цього, католицька церква шукала можливості повернення до свого лона протестантів.

Цей процес називають Контрреформацією. Це означало, зокрема, жорстку боротьбу католицької церкви за вірних з іншими християнськими конфесіями. У цій «конкурентній боротьбі» звичною зброєю було не лише слово, а й пряме насильство.

Подібно до того, як розгорялися дискусії й суперечки між протестантами й католиками та в самій католицькій церкві, так і в середовищі православного духовенства та світських патронів церкви набувала поширення гостра полемічна література.

Основним завданням такої полеміки була боротьба за вірних з «конкурентами». Водночас у ході теологічних дискусій продовжувалося формування поняття окремого руського (українського) народу та його місця поміж інших народів. Недаремно козацтво, значну частину якого становила шляхта, виробило ідею окремої козацької держави. Щоправда спроби реформувати православну церкву, наслідком яких була Берестейська унія 1596 р., призвели до розколу церкви й утворення унійної (греко-католицької) церкви.

Водночас далеко від Подніпров’я, у Львові, виникло перше православне братство. Це об’єднання швидко набуло слави завдяки своїм школам, освіта в яких ґрунтувалася на власних культурних традиціях. За львівським прикладом православні братства почали організовуватися по всій Україні.

Потужним поштовхом для оновлення православ’я стали церковні реформи Петра Могили. І той елемент конкуренції, який зародився на зламі XVI-XVII ст. між церквами і в середовищі освіти (як-то єзуїтські колегіуми й братські школи), дав поштовх стрімкому розвитку українського православ’я.

Поміркуймо!

Уявіть себе представником/представницею української аристократії початку XVI ст. Спробуйте дати відповідь на запитання «Що далі?» щодо бачення майбутнього Української держави.

2. Еволюція військово-службового населення в Європі та виникнення українського козацтва

2.1. Соціальні зміни в Європі й Україні

В Європі в XVI-XVIII ст. відбувалися важливі соціальні зміни. Для забезпечення перемог у численних війнах того часу треба було формувати регулярні армії, використовувати новинки воєнної справи, та створювати ефективну податкову й фінансову системи.

Від середини XVII ст. в Європі розпочався період мілітарних революцій, а водночас — криз, зумовлених багатьма причинами.

Кожна європейська країна відчула цю кризу й проходила її по-своєму. Іспанія виплеснула «зайвий» військовий люд на освоєння нових земель в Америці й на поля італійських і нідерландських війн. Німеччиною пронеслася буря повстань селянства і рицарства. Англія ще під час Війни Червоної й Білої Троянд, після великої кількості загиблих, дійшла певної згоди між елітами.

Історичні подробиці

В інших країнах такі вільні військові з-поміж збіднілої шляхти й інших людей організовувалися або в загони найманців, на кшталт ландскнехтів, або проявлялися у вигляді граничар у Хорватії і Сербії, ускоків і секеїв в Угорщині, донського козацтва в Московії.

Схожі процеси відбувалися й на українських землях. Ліквідація володарями Великого князівства Литовського удільних князівств, формування аристократією великих земельних володінь за рахунок власності колишніх великих князів викинули на соціальне узбіччя багато військового люду. Причому це вояцтво не збиралося ставати селянством, а можливостей реалізувати себе на чужині в ролі найманців не існувало.

Саме в той час, коли в західному світі, у Нідерландах, спалахнула буржуазна революція і розпочалася війна за незалежність, на українських теренах розгорталися козацькі повстання. Вони продемонстрували народження нової політичної сили — козацтва. Раніше ідеї державних традицій Русі у складі Речі Посполитої зберігала шляхта. Та за нових умов саме козацтво успадкувало ці ідеї і в майбутньому створило свою державу.

Свого часу шляхтич Остафій Дашкович висунув проект козацької території за порогами, а князь Дмитро Вишневецький цю ідею реалізовував. Князь Богдан Ружинський став козацьким гетьманом і сфокусував козацьку активність на певних стратегічних напрямках. Врешті-решт, наприкінці XVI ст. єпископ Йосип Верещинський запропонував проект козацького князівства.

Водночас війни на півдні, наявність Великого фронтиру (кордону) і недостатні фінансові ресурси для утримування численного найманого війська змушували державу, спочатку Велике князівство Литовське, а з 1569 р. — Річ Посполиту, «заплющити очі» на існування на прикордонні козацтва.

Українське козацтво народило таке унікальне явище, як Запорозька Січ. Українські князі взяли участь в його організації й зміцненні. А панство із західноукраїнських земель, як-то Петро Конашевич-Сагайдачний, вивели Військо Запорозьке на рівень захисників спочатку православної церкви через вступ до Київського братства Війська Запорозького. А потім, як вважали сучасники, вже на полях Хотинської битви 1621 р. запорожці відіграли роль рятівника Речі Посполитої у протистоянні османській навалі.

Спроби Речі Посполитої організувати українську військову силу в окреме військо реєстрових козаків і сподівання цим самим розколоти козацьке середовище не мали успіху.

«Ординація Війська Запорозького» сприяла збереженню запорозького військового ядра, хоч і обмежувала права українського козацтва. Тому в 1648 р. настав час поєднання всіх видів козацтва та військового люду з-поміж приватних магнатських і колишніх кварцяних вояків. Це дало ту непереборну силу, яка зламала всю стару систему в Центрально-Східній Європі. Адже Козацька революція, яка спалахнула в 1648 р., мала своїм результатом появу козацької держави. І відбулося це тоді, коли на протилежному боці Європи вирувала Англійська буржуазна революція. Тому порівняння Богдана Хмельницького з Олівером Кромвелем стало звичним і традиційним серед описів тих подій.

2.2. Політичні та економічні зміни в Європі й Україні

Попри певні новації в козацькій державі, зокрема часткове звільнення селян від особистої залежності, Гетьманщина створювалася за зразками Речі Посполитої. Адже творці нового державного утворення були носіями політичної культури колишньої Батьківщини, з якою затято воювали.

З іншого боку, Зборівський і Білоцерківський договори, Березневі статті демонстрували рівень політичної самосвідомості українців («козакоруського» народу) їхнього бачення свого місця на політичній карті Європи. Уже наступники великого гетьмана Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Іван Брюховецький, Петро Дорошенко, Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа й інші всю свою енергію спрямовували на збереження завоювань Козацької революції і закріплення здобутого державного статусу.

І тут поставало питання: які були причини нестачі військових і фінансових ресурсів? І головне — чому козацькому ополченню так і не вдалося сформувати постійного найманого війська за зразком Швеції, чи певних частин Речі Посполитої і Московії?

Секрет такого стану речей приховувався в самому типі економіки на українських теренах. Ставка саме на видобування ресурсів (зернових, худоби, продуктів полювання і рибальства, солі та ін.) значно відрізняла український Схід Європи від Заходу.

Натомість Схід Європи, включно з українськими землями, був залучений до економічного розвитку Західної Європи лише своєю сировиною. Тому в Україні головною фігурою економічного життя залишався землевласник.

Значну роль відіграв також чинник чисельності населення і величини територій ворожих держав, які давали більше сировини і, відповідно, більше ресурсів. Саме тому Українській козацькій державі було складно знайти величезні ресурси на ведення визвольних війн.

3. Здобутки українського суспільного і культурного розвитку XVI—XVIII ст. в загальноєвропейській спадщині

Унікальність українців полягає в тому, що попри всі жахи і трагедії війн вони змогли дати світові українське бароко, Конституцію Пилипа Орлика, філософію Григорія Сковороди та інші здобутки культури.

Українська козацька держава за рівнем розвитку культури стала взірцем для сусідньої Московії, яка церковною реформою Нікона знаменувала початок «витягування» з українських земель всього нового, модерного. І подальший розвиток Російської імперії відбувався багато в чому завдяки українському людському ресурсу.

Час Руїни боляче вдарив по молодій державі. На той час фактично було зруйновано проект Б. Хмельницького щодо творення козацької держави. Проте й у Європі чимало країн зазнало подібних або навіть більших «руїн». Не всім вдалося зберегти єдність чи навіть своє самостійне існування.

Українська козацька держава не отримала свого власного монарха і не закінчила процес формування конституційних інститутів влади. Проте існування самої козацької держави протягом майже 150 років забезпечило міцне підґрунтя для формування модерної української нації. І тому участь українців у Битві народів під Віднем 1683 р., коли остаточно було покладено край османському наступу на Європу, мала особливе символічне значення. З одного боку, спільна перемога продемонструвала силу єдиної Європи. З іншого — на фоні невдач українського державотворення ця подія стала знаменною демонстрацією існування й значення України як складової частини Європи.

«Вічний мир» і Карловицька мирна угода, які закріпили зміни в Центрально-Східній Європі, багато в чому були спричинені визвольними змаганнями українців. З одного боку, ці угоди розкололи Україну, що стало трагедією для нашої історії. Водночас вони закріпили в історії Європи факт існування Української козацької держави.

Історичні подробиці

Кава «по-віденськи», винайдена запорозьким козаком Юрієм-Францом Кульчицьким, стала символом українського внеску в доленосні для Європи події.

Пам’ятник Юрію-Францу Кульчицькому в м. Відень — рятівнику австрійської столиці від османів і винахіднику віденської кави (Австрія, сучасне фото)

Відео «Чи правда, що каву “по-віденськи” винайшов запорозький козак» («ШоТам», тривалість 01 хв 15 с)

https://qr.orioncentr.com.ua/387FJ

Та були й позитивні сюжети європейської історії України. Зокрема, формування політичної діаспори на чолі з Пилипом Орликом. Це показало вміння українців самоорганізовуватися навіть без наявності держави.

Історичні подробиці

Треба пам’ятати, що створення козацтва, Запорозької Січі й Української козацької держави були лише частиною того глобального проекту, який вдалося здійснити українському народу. Цим проектом було повне заселення й колонізація Дикого Степу: на сході — до Дону й Кубані (на кінець XVIII ст.), на півдні — до узбережжя Чорного моря і Придунав’я.

Слобідські козацькі полки, Запорозька Січ, Військо Запорозьке (Гетьманщина), Правобережні козацькі полки, Задунайська і Банатська Січі й Чорноморське-Кубанське військо багато в чому відрізнялися. Проте у своїй основі мали спільний стрижень «українства». Завдяки чому весь цей міграційний потік сприймався в цілому як один єдиний український рух.

З часом зникли держави, які сприяли ослабленню українського політичного проекту другої половини XVII - початку XVIII ст. (тобто — проєкту створення Української держави). Проте Україна існувала та існує. Вона створена поколіннями тих, хто пам’ятав давнє минуле свого народу та виборював Українську державу для себе і нащадків. Важливою передумовою цього в Ранньомодерну добу були зусилля українців зі творення себе як нації.

Українські землі у складі Російської й Австрійської імперій у XVIII ст.