Словник термінів і понять

Баскак — представник монгольського хана на завойованих землях; здійснював контроль за місцевою владою, вів облік населення і збирав данину.

Билина (старина) — жанр народної творчості, героїчний епос.

Бояри — назва представників військової спільноти Русі, які займали друге, після князів, становище в управлінні державою, володіли землями — вотчиною.

Велике розселення слов’ян — розселення слов’янських племен із їхньої прабатьківщини на сусідні землі в V-VII ст.

Вотчина — отримане «від отця» спадкове земельне володіння.

Графіті — стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на стінах архітектурних споруд, керамічних виробах та інших речах.

Данина — побори, вилучення у переможених майна на користь переможців. Данина була ранньою формою збирання податків у перехідний період від вождівства до князівств.

Дружина — професійне військо у слов’ян, що складалося з найближчого оточення князя.

Дружинники — вояки князя, які за службу отримували земельні володіння.

Еліта — групи осіб у суспільстві, які займають панівне становище в певній сфері діяльності (політичній, економічній, культурній тощо).

Золота Орда (або улус Джучі) — держава кочовиків у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру, що існувала у 1240-1502 рр. (незалежна з 1260-х років).

Ікона — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Інкорпорація — включення до свого складу, приєднання.

Імперія — велика монархічна держава, створена шляхом включення до свого складу територій інших держав.

Імперія ромеїв (Візантія) — держава зі столицею в Константинополі (Царгороді), що виникла унаслідок поділу Римської імперії в її східній частині. Назва «Візантія» вживалася щодо держави з XVI ст. і походила від назви поселення Візантія, на місці якого був заснований Константинополь.

Книжкова мініатюра — мистецтво оздоблення сторінок книг зображеннями, які супроводжують текст або розповідають власну історію.

Князь — воєначальник роду чи племені (племінного союзу), який стояв на чолі військової дружини; згодом — правитель держави (князівства).

Король — титул монарха в деяких країнах, що освячувався владою Папи Римського.

Літопис — історико-літературний твір, у якому розповідь велася за роками.

Магдебурзьке право — одна з найпоширеніших систем міського самоврядування в Центральній та Східній Європі, що здійснювалася через виборні органи — раду і лаву.

Магнат — вельможа, можновладець, князь. За литовсько-польської доби людина високого соціального стану (великий землевласник, представник родової знаті).

Митрополія — область, що перебуває під релігійною владою митрополита.

Мозаїка — зображення або візерунки на підлозі, стіні, виконані з кольорових каменів, смальти (кольорового скла), керамічних плиток або інших матеріалів.

Монархія — держава, де найвища влада належить одній особі й передається у спадок.

Монгольська навала — вторгнення монгольських військ на землі руських князівств у 1239-1241 рр., внаслідок якого князівства потрапили в залежність від Монгольської імперії, а згодом її спадкоємця улусу Джучі (Золотої Орди).

Печеніги — середньовічні тюркомовні кочовики, що жили відгінним скотарством.

Податки — встановлені законом обов’язкові платежі громадян до бюджету, які мають визначені розмір і термін сплати.

Племінний союз — об’єднання кількох племен.

Полюддя (від «ходіння по людях») — збирання натуральної данини з підлеглого населення Русі, яке провадив щозими київський князь або його намісник.

Реформа — зміна певних сторін життя (суспільного, економічного, воєнного тощо).

Русь (Русь-Україна) — 1) термін, яким позначають територію проживання українців, серед яких до XX ст. побутувала самоназва «русини»; 2) давньоукраїнська середньовічна держава з центром у Києві.

Руська правда — збірка стародавнього руського права (законів), складена в Русі-Україні в XI—XII ст. на основі звичаєвого права.

Самоврядування — право певної спільноти на самостійне управління власними справами.

Собор — у християнстві особлива церква (храм), де розміщений центр релігійного управління.

Султан — титул правителя у багатьох мусульманських країнах, зокрема в Османській імперії.

Удільні князі — представники правлячого княжого роду, яким Великий князь київський надав в управління частину держави (уділ, удільне князівство).

Улус Джучі (Золота Орда) — держава кочовиків у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру, що існувала у 1240-1502 рр. (незалежна з 1260-х років).

Унія — об’єднання, союз двох або кількох монархічних держав під владою однієї династії.

Фільварок — багатогалузеве товарне господарство (продукція ішла на продаж), засноване на праці залежних селян.

Фреска — живопис на вологій штукатурці (тиньк).

Хан — титул монарха в деяких країнах Сходу.

Хозари — тюркомовний кочовий народ VI-ΧΙ ст. на південному сході Європи, сусіди слов’ян.

Християнство — одна з трьох світових релігій (поряд із буддизмом та ісламом). Основа віровчення: віра в Ісуса Христа як втілення і вияв Бога, зішестя на Землю Сина Божого для спасіння людства від гріха.

Централізована монархія — різновид монархії, за якої монарх (великий князь, король, імператор) володіє абсолютною владою і контролює всі аспекти управління імперією або країною.

Шлюбна дипломатія — укладення шлюбів між представниками держав з метою підтримки добросусідських відносин, союзу.

Шляхта — військово-лицарська спільнота, привілейований стан у суспільствах Середньовіччя та Нового часу.

Язичництво (поганство) — обожнювання сил природи, віра в багатьох богів і в магію.

Ярлик — грамота-дозвіл монгольського хана, яку видавали підлеглим князям на право князювання.