Економічний розвиток у 1860-1890-х роках

 
 

§ 22-23. Економічний розвиток у 1860-1890-х роках

ЗГАДАЙТЕ 1. Які наслідки для розвитку економіки мало скасування кріпосного права? 2. У чому суть промислового перевороту, коли він почався в Україні і які наслідки мав? 3. Які галузі економіки в Україні в дореформені роки були розвинутими, а які - ні? Чому?

1. Особливості економічного розвитку. Наддніпрянська Україна після реформи 1861 р. переживала добу дуже швидкого, але однобічного економічного зростання. У промисловості прогресували тільки ті галузі, які не мали відповідних природних умов у Росії (цукрова), або ті, що постачали сировину та напівфабрикати для російської індустрії (металургія, кам’яновугільна промисловість). Натомість давня галузь української промисловості - текстильна - була штучно затримана у своєму розвитку, а деякі її види (наприклад, бавовняна) і зовсім не могли існувати через різні митні й тарифні заходи російського уряду.

Ця особливість визначалась економічною політикою царизму, який допускав розвиток неросійських районів у межах, які відповідали інтересам імперського центру. У результаті з української сировини готові товари вироблялися переважно в Росії, а потім привозилися для реалізації в Україну. Такий розподіл праці прив’язував Україну до центру і робив її економіку надзвичайно вразливою. Політикою цін, коли сировина коштувала дешево, а готові товари дорого, з України викачувалися капітали.

Завдяки географічному положенню України краще виглядала ситуація в сільському господарстві. Влада змушена була миритися з тією об’єктивною обставиною, що глибинні російські регіони не могли змагатися з українськими на рівних. Але і в цьому разі освячені в Петербурзі особливості реформи 1861 р., які залишали в українських селян землі менше, ніж її отримували в Росії, стали серйозною завадою для прогресу.

2. Індустріальний розвиток. Звільнення селян від кріпосної залежності усунуло одну з найголовніших перешкод на шляху прискореного промислового розвитку - дефіцит робочої сили. Тепер, навпаки, відчувався надлишок людей, які пропонували капіталістам свої послуги. Це означає, що сформувався ринок вільнонайманої праці.

З початку 60-х років XIX ст. у якісно нову фазу вступив промисловий переворот. Виробництво швидко машинізувалося. Парові машини стали «серцем» кожної фабрики чи заводу. Ручна праця в усіх основних операціях замінювалася роботою верстатів. Істотні зрушення відбулися на старих мануфактурних виробництвах (суконна промисловість, цукроваріння). Дещо пізніше технічний прогрес прийшов у важку промисловість. Але в ній перехід від мануфактури до фабрики здійснювався не на базі старих, а на основі принципово нових технологій і відповідних механізмів, що забезпечило саме тут найбільшу ефективність нового виробництва. Остаточно промисловий переворот в економіці України завершився у 1880-ті роки.

На економічній ситуації в Україні позначилася політика протекціонізму щодо вітчизняних виробників, яку здійснював уряд. Мито на іноземну продукцію весь час зростало. Іноземцям стало вигідніше завозити не товари, а капітали. Французькі, бельгійські, німецькі, англійські підприємці захопили протягом другої половини XIX ст. ключові позиції у провідних галузях промисловості України: вуглевидобувній, гірничорудній, металургійній та сільськогосподарському машинобудуванні.

У 60-90-х роках XIX ст. сформувався український індустріальний район, що включав такі промислові центри загальноімперського значення, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий. Разом за своєю потужністю, розміром і економічним значенням в історії ХІХ-ХХ ст. їх можна порівняти хіба що з найбільшим у світі Рейнсько-Вестфальським промисловим районом Німеччини. Україна стала головною вугільно-металургійною базою Російської імперії.

Видобуток вугілля в Донбасі зріс у 1860-1900 рр. більш ніж у 10 разів! Замість дрібних шахт відкривалися великі. Але якщо в розвинутих країнах у вугледобуванні почалася механізація, на Донбасі техніка залишалася відсталою. З максимальною для себе користю власники шахт, переважно іноземці, використовували дешеву робочу силу.

Розвиток промисловості, залізничне будівництво різко підвищили попит на метал. Наприкінці XIX ст. почалася розробка нових покладів залізної руди. З Уралу в Україну перемістився центр металургії. За 30 років видобуток руди в Україні зріс у 158 разів. У Кривому Розі - районі величезних покладів залізної руди - і на Донбасі будувалися металургійні заводи. На кінець 1890-х років на Донбасі і в Кривому Розі було вже 17 великих металургійних заводів.

Завод Новоросійського товариства. Юзівка Катеринославської губернії. Початок XX ст.

Електричний трамвай у Києві. 1900 р.

У цілому питома вага України в загальноросійському виробництві становила в 1900 р. вугілля - 70 %, залізної руди - 57 %, чавуну - 52 %, рейок - 76 %. І це за умов, коли населення підросійської України не досягало й 20% загальноімперського.

Отже, в Україні найбільших успіхів, якщо оцінювати валові показники, досягли три сировинні галузі: вуглевидобувна, гірничорудна і металургійна. Інші ж стояли на місці. Певний виняток становили тільки сільськогосподарське і транспортне машинобудування. Центр сільськогосподарського машинобудування в пореформені роки перемістився з підросійської Польщі і прибалтійських губерній у Степову Україну. Головними осередками сільськогосподарського машинобудування були Олександрівськ (тепер Запоріжжя), Харків, Одеса, Бердянськ, Херсон, Миколаїв, Київ. Усі великі заводи належали іноземним власникам. Транспортне машинобудування було зосереджено в Харкові, Луганську, Миколаєві. Зокрема, у Харкові і Луганську виготовляли паровози.

3. Транспорт. Велику роль у розвитку господарства в Україні відіграло будівництво залізниць. Залізничне будівництво розгорнулося відразу ж після селянської реформи. У 1863 р. започаткували спорудження першої в підросійській Україні залізничної лінії від Балти, повітового міста Подільської губернії, відомого сільськогосподарськими ярмарками, до Одеси, завдовжки 200 км. У 1866 р. тут уже почався регулярний рух. У наступні декілька років від Балти побудували дві лінії: до Крюкова на Дніпрі (біля сучасного Кременчука) і Києва. Ці лінії, що пройшли через головні хлібородні місцевості Київської, Подільської та Херсонської губерній, дали вихід українському хлібу до Одеського порту.

Новий залізничний міст на Дніпрі в Києві. 1870 р.

На лівому березі Дніпра перша залізниця з’явилася в 1868 р. і з’єднала Київ з російським Курськом. Тоді ж із Курська через Харків і Донбас пройшла залізниця на Дон.

На кінець 80-х років XIX ст. в Україні було створено цілу систему залізниць. Вони сполучали між собою найбільші міста України й промислові райони Донбасу, Придніпров’я та Кривого Рога, Україну й регіони Росії, Україну і Західну Європу. З’явилися такі великі залізничні вузли, як Харків, Київ, Кременчук, Катеринослав, Одеса. Усього за 1865-1890 рр. було збудовано майже 6800 км залізниць (див. карту на с. 164).

Разом з тим на залізничному будівництві позначилися особливості російської економічної політики, яка сприяла розвитку центру. Відповідно до неї будувалися насамперед ті магістралі, що з’єднували українські землі не з українськими містами, а з московським промисловим районом. Будівництво залізниць, крім того, було пов’язане зі стратегічними планами імперії, що часто суперечило економічним потребам України.

Київський вокзал. Кінець XIX ст.

Поряд із залізничним транспортом важливу роль у зміцненні зв’язків між різними економічними районами відігравав водний транспорт. Із середини XIX ст. на Дніпрі почали використовувати пароплави, яких через півстоліття було вже 400. Але продовжували переважати судна без парових машин. Чимало вантажів перевозилося й Південним Бугом. І все ж річковий транспорт значно поступався молодому залізничному. На нього припадало лише 2 % вантажообігу України.

Великого значення набував морський торговий флот. Азово-Чорноморський басейн був морськими воротами імперії. Наприкінці XIX ст. на південні морські порти припадало 57% вартості вивезених і 28 % ввезених у Російську імперію товарів. Майже через усі українські порти товари переважно вивозилися (Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Керч). Єдиним портом, де вивіз урівноважувався ввозом, був найбільший порт Чорного моря і другий в імперії (після Петербурга) в Одесі.

4. Урбанізація. Промислове зростання супроводжувалося урбанізацією. Відбувалася стрімка розбудова міст, які укрупнювалися.

У 1900 р. в підросійській Україні виділялося чотири великих центри: Одеса - торгово-промислове місто з населенням 400 тис. осіб; Київ - центр внутрішньої торгівлі, машинобудування, адміністративного управління та культурного життя, що налічував 250 тис. мешканців; Харків - 175-тисячне місто, у якому зосереджувалися торгівля й промисловість Лівобережжя, та Катеринослав - промисловий центр Півдня, населення якого становило 115 тис. осіб.

Торгова площа в Харкові та пам’ятник на честь заснування міста. Кінець XIX ст.

З розвитком великих міст стали занепадати невеликі і середні міста, які раніше відігравали значну роль у господарському й культурному житті (Полтава, Ромни, Суми - на Лівобережжі, Біла Церква, Бердичів, Житомир - на Правобережжі). Незважаючи на ріст числа міських жителів, сільське населення все ж продовжувало помітно переважати. На кінець XIX ст. лише 13% населення України було міським, у той час як, наприклад, в Англії цей показник сягав 72 %. Ріст міст мало торкнувся українців. Лише трохи більше 5 % українців проживало в містах, тоді як відповідний показник для росіян, які жили в Україні, становив 38 %, для євреїв - 45 %.

Доставка хліба до Бердянського порту - одного з найбільших на азовському узбережжі. Через цей та інші азовські й чорноморські порти українське зерно широким потоком надходило в Європу.

Одеса, вул. Дерибасівська. Найбільше тісто тогочасної України.

Наприкінці XIX ст. міське населення підросійської України ділилося приблизно в рівних пропорціях (по третині) на українців, росіян і євреїв.

5. Ринковий розвиток рільництва і тваринництва. За всіх проблем, пов’язаних з недостатнім реформуванням аграрних відносин, у селі відбувалися процеси, що докорінно змінювали організацію сільськогосподарського виробництва. Воно впевнено переходило на ринкові рейки, тим самим забезпечуючи передумови для швидкого економічного зростання.

Господарські зміни в пореформені роки проявилися в розвитку товарного рільництва і тваринництва. Чітко окреслилися відповідні райони. Зростання попиту на хліб на внутрішньому і зовнішньому ринках разом з появою мережі залізниць перетворило на район торговельного зернового господарства Степову Україну. Там швидко розширялися посівні площі. Надлишок хліба активно експортувався. Важливою олійною культурою степових губерній був спочатку льон, а потім - соняшник.

Потужне цукрове виробництво розвинулось на Правобережжі, де розміщувалося 75% засіяних цукровими буряками земельних площ імперії. Цукрова промисловість стала провідною галуззю українського господарства, однією з найбільш розвинутих і технічно оснащених. «Цукровими королями» стали такі великі заводчики, як Бобринські, Бродські, Браницькі, Потоцькі, Терещенки, Харитоненки. Високий рівень техніки та технології забезпечив і високу якість українського цукру, що не раз відзначалась на світових промислових виставках. Цукрова промисловість України за темпами свого розвитку в 1890-х роках перевищила західноєвропейські показники.

Павлівський цукровий завод. Суми. Початок XX ст.

Повільніше порівняно з рільництвом прогресувало тваринництво. Наприкінці XIX ст. вартість його продукції ледве становила 10% вартості всієї продукції сільського господарства. Це було пов’язано зі скороченням площ сіножатей і пасовищ, однобічним зерновим розвитком. Переважна більшість худоби належала поміщикам, заможним селянам, у той час як половина сільських дворів не мала коней. Особливо погіршився стан тваринництва після неврожаїв 90-х років XIX ст.

Загальний прогрес кращих поміщицьких і великих селянських господарств позначився запровадженням удосконалених знарядь праці й машин. Найуспішніше цей процес розвивався у Степовій Україні, де вже в 60-ті роки XIX ст. великі маєтки мали парові молотарки. Навіть дрібні поміщики часто купували їх у складчину. Кінні молотарки, три- і чотирилемішні плуги, сівалки, косарки, культиватори, віялки, жниварки й кінні граблі ставали приналежністю кожного впорядкованого маєтку. Наприкінці XIX ст. поміщицькі господарства Степу вже цілком перейшли на вдосконалену техніку, яка поширювалася й на Правобережжі, особливо на цукрових плантаціях. Найменше сільськогосподарської техніки було в господарствах Лівобережжя, де машини використовували лише в найпередовіших маєтках. На Полтавщині і в 1880-ті роки ще 40 % поміщицьких плугів були дерев’яними.

Сівалка. Нова сільськогосподарська техніка помітно підвищувала продуктивність праці хлібороба.

Що ж до знарядь праці на селянських подвір’ях, то, за винятком заможних господарств, вони залишалися примітивними. У степовій смузі, як і раніше, упрягали волів у великий дерев’яний плуг із «залізом». На Півночі України й на Правобережжі поширений був кінний плуг меншого розміру. Майже повсюдно застосовували (для розпушування землі) рало й дерев’яні борони.

Важливою подією, яка полегшила селянам налагодження збуту вирощеного і придбання всього необхідного для ведення робіт, стало започаткування кооперативного руху. Ініціативні селяни почали створювати кооперативи (спілки), у які вони об’єднувалися для розв’язання своїх спільних проблем. Це хоча б частково давало змогу відмовитися від послуг посередників (перекупщиків і торговців), котрі «допомагали» селянам на здирницьких умовах і підривали й так слабке селянське господарство. Першопрохідцем на цьому шляху став Микола Левитський (1859-1936), громадський діяч, якого назвали «батьком» спілчанського руху України. У 1894 р. з його допомогою було створено хліборобські спілки в Олександрійському повіті Херсонської губернії.

Розвиток ринкових відносин у сільському господарстві збільшував попит на вільнонайману працю. У 1900 р. у землеробстві України (у поміщицьких і селянських господарствах) було зайнято майже 1 млн постійних робітників і близько 200 тис. поденних батраків. Найбільше вільнонайманих робітників зосереджувалося в Південній Україні - Катеринославській, Таврійській і Херсонській губерніях. У переважній більшості це мешканці правобережних (Київська, Волинська, Подільська), лівобережних (Чернігівська, Полтавська, Харківська) і російських чорноземних (Курська, Орловська, Воронезька та ін.) губерній. Щороку навесні на південноукраїнські робітничі ринки (Єлисаветград, Вознесенськ, Одеса, Каховка та ін.) сходилися десятки тисяч наймитів. Загальна чисельність сільськогосподарських робітників, які щорічно наймалися на Півдні України, у 1890-х роках становила 550-600 тис.

Микола Левитський - громадський діяч, організатор кооперативного руху.

Незважаючи на величезні масштаби селянських відходів на заробітки, в українському селі в останні десятиліття XIX ст. залишалася безліч вільних робочих рук. Однією з найважливіших причин цього було селянське малоземелля - прямий наслідок несправедливої реформи 1861 р. Але існували також інші причини. Ситуацію дуже ускладнював демографічний вибух другої половини XIX ст., який переживала тоді більшість країн Європи. В Україні чисельність населення за неповні 40 років зросла на 72%. Цьому сприяло поліпшення медичного обслуговування після введення земств, що різко зменшило смертність, головним чином дитячу.

Демографічне зростання загострювало земельну проблему. У селі з’явився надлишок робочої сили (аграрне перенаселення). У пошуках джерел існування українські селяни почали залишати рідні місця і переселятися на малозаселені землі імперії. Уряд довгий час забороняв переселення. Він виходив з інтересів поміщиків: останні побоювалися, що переселення підвищить ціну на робочі руки, знизить плату за оренду землі і взагалі створить для них менш сприятливі умови для використання праці селян. Тому правила, встановлені для переселенців, були дуже складні. У 1881 р. під тиском селян царизм пішов на деякі поступки в переселенському питанні. Спочатку селяни їхали на південь і схід - Кубань і Волгу. Після 1881 р. селянські українські маси посунули на схід ще далі - у Сибір і аж до Тихого океану.

Українські переселенці на шляху до Уссурійського краю. 80-ті роки XIX ст. Малюнок В. Навозова за ескізом В. Ігнаціуса.

У той час, коли сотні тисяч селян їхали шукати кращої долі за тисячі кілометрів, у промислових центрах України, що швидко розвивалися, зростав відсоток неукраїнців за рахунок міграції сюди селян російських губерній.

Історична драма України полягала в тому, що її селяни були недостатньо фахово підготовлені до важкої, виснажливої роботи у промисловості й до життя в місті взагалі - мали слабкі навички несільськогосподарських занять при затятій прихильності до землеробства. Ось чому, вирушаючи на пошуки кращої долі, вони обминали українські міста й робітничі селища та їхали «за тридев’ять земель» на малозаселені окраїни імперії. Там вони відтворювали Україну в мініатюрі з її високою хліборобською культурою, мовою, звичаями, народною творчістю. А тим часом міста на їхній батьківщині поступово заселялися вихідцями з російських губерній, які виявилися фахово і морально краще підготовленими до життя в індустріальному середовищі (краще володіли навичками несільськогосподарської праці і без жалю полишали свої малородючі землі).

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

Реформа 1861 р. відкрила перспективи швидкого економічного розвитку підросійської України. Наддніпрянщина і справді в 60-90-ті роки XIX ст. переживала економічний бум. Однак він забезпечувався лише стрімким зростанням сировинних галузей. На її території сформувалися великі промислові центри - Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий.

Стимулюючи одні галузі промисловості, імперія штучно стримувала інші, ті, що успішно розвивалися на корінних російських територіях. Розподіл праці між регіонами імперії формувався так, що технологічний процес розпочинався переважно в Україні (виробництво чавуну і сталі, добування вугілля), а закінчувався (складання машин, випуск готової продукції), як правило, у Росії. Своєю економічною політикою щодо України імперський центр недвозначно вказував на П роль сировинного придатку.

Неоднозначною була ситуація і в сільському господарстві. Хоча село і потерпало від того, що реформа 1861 р. зберегла багато залишків минулого, все ж у другій половині XIX ст. сільськогосподарське виробництво в цілому прогресувало. Сільське господарство втягувалося в ринкові відносини. У цьому була величезна заслуга нового зростаючого прошарку підприємливих селян і певної частини поміщиків. Зростала роль України як «європейської житниці». У 1860-1890-ті роки розвинулося також потужне цукробурякове виробництво. Цукрова галузь розвивалася швидше, ніж у будь-якій із західноєвропейських країн.

Усі ці зміни свідчили про величезні потенціальні можливості України у сфері сільськогосподарського виробництва. Однак ці можливості не було використано. Ринкове господарювання на родючих українських чорноземах могло стати основою процвітання як села, так і всього населення України. Натомість значна частина селян продовжувала бідувати.

Перевірте себе

1. Якими особливостями характеризувався економічний розвиток України?

2. Коли завершився промисловий переворот в Україні?

3. Які факти свідчать про залежний характер економіки України?

4. Які галузі промисловості України розвивалися найшвидше? Чому саме вони?

5. Спираючись на карту на с. 164, охарактеризуйте будівництво залізниць в Україні. Як вплинуло залежне становище України на залізничне сполучення?

6. Які явища свідчать про розвиток товарного виробництва в українському селі? Які види сільськогосподарської продукції вироблялися в Україні на продаж? Спирайтеся у відповіді на карту на с. 168.

7. Опишіть особливості розвитку товарного тваринництва в Україні.

8. Чим було зумовлене і про що свідчило широке застосування найманої праці в сільському господарстві? На карті на с. 171 укажіть райони селянських відходів в Україні. Поясніть, чому саме із цих районів відходили селяни.

9. Дайте визначення поняття «аграрне перенаселення». Чим воно було зумовлене в Україні?

Документи та матеріали

1. Видобуток кам’яного вугілля, виплавка чавуну, заліза і сталі на Півдні України

Роки

Видобуток кам’яного вугілля

Виплавка чавуну

Виплавка заліза і сталі

Росія в цілому

Південь

Росія в цілому

Південь

Росія в цілому

Південь

1860

18,2

6,0

19,6

-

12,4

-

1870

42,4

15,6

20,8

0,32

14,9

0,22

1880

200,8

86,3

26,1

1,3

35,6

1,7

1890

367,2

183,2

55,2

13,4

48,7

8,6

1900

986,3

671,7

177,2

91,9

163,8

73,8

Джерело: Статистические таблицы по торной промышленности России, составленные А. Кеппенном. - СПб., 1879. - С. 50-51.

Запитання і завдання

Використовуючи дані таблиці, охарактеризуйте розвиток кам’яновугільної і металургійної промисловості України.

2. Історик Орест Субтельний про колоніальну експлуатацію України

Як же примирити факт експлуатації України з її промисловим розвитком? У 1928 р. Михайло Волобуєв, російський комуністичний економіст на Україні, пояснював це так. Україна, казав він, не являє собою «азіатський» тип колонії - бідної, без власної промисловості, ресурси якої імперія, що її експлуатує, просто викачує; вона скоріше належить до «європейського» типу колонії, тобто є промислово розвинутою країною, яку позбавляють не стільки ресурсів, скільки її ж капіталу і потенційних прибутків. Головним винуватцем цього, на його думку, була Росія, а не західні капіталісти. Цей капітал перекачувався з України в досить простий спосіб: імперська політика ціноутворення створила ситуацію, коли вартість російських готових товарів була надзвичайно високою, у той час як ціни на українську сировину лишалися низькими. Унаслідок цього російські виробники готових товарів мали більші прибутки, ніж компанії з виробництва вугілля та залізної руди в Україні. Капітал же накопичувався на російській Півночі, а не в українському Півдні. Так економіку України (що, як наголошував Волобуєв, була виразним економічним цілим) позбавляли потенційних прибутків і змушували слугувати інтересам російського центру.

Джерело: Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1991. - С. 239.

Запитання і завдання

Питання про те, чи була Наддніпрянська Україна колонією царської Росії, у сучасній історичній науці дискусійне. Враховуючи наведений вище уривок з книжки О. Субтельного й відомі вам факти, які характеризують не лише економічне, але й політичне становище України, ставлення російського уряду до її культури, мови, церкви тощо, сформулюйте свою точку зору із цього приводу.

Запам’ятайте дати

• 60—90-ті роки XIX ст. - формування в Україні Донецького вугільно-металургійного, Криворізького залізорудного, Нікопольського марганцевого промислових центрів. Пришвидшений розвиток зернового і цукробурякового виробництва.

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

• Демографічний бум (вибух) - стрімке зростання чисельності населення.

• Кооперація - форма об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

• Протекціонізм (від лат. protectio - захист) - економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

Популярне з Історії України за 9 клас

Добавити коментар

Автору дуже потрібно знати, чи Вам допоміг даний матеріал?!

    • bowtiesmilelaughingblushsmileyrelaxedsmirk
      heart_eyeskissing_heartkissing_closed_eyesflushedrelievedsatisfiedgrin
      winkstuck_out_tongue_winking_eyestuck_out_tongue_closed_eyesgrinningkissingstuck_out_tonguesleeping
      worriedfrowninganguishedopen_mouthgrimacingconfusedhushed
      expressionlessunamusedsweat_smilesweatdisappointed_relievedwearypensive
      disappointedconfoundedfearfulcold_sweatperseverecrysob
      joyastonishedscreamtired_faceangryragetriumph
      sleepyyummasksunglassesdizzy_faceimpsmiling_imp
      neutral_faceno_mouthinnocent
оновити, якщо не видно коду

Коментарів 0


Ми створили сайт TEXTBOOKS з метою розміщення матеріалів (шкільних підручників) Міністерства Освіти України, для покращення освітнього процесу учнів у школах та вузах України.
Онлайн перегляд шкільного матеріалу допоможе Вам знайти якісну відповідь на поставлені питання вчителя.
Використовуйте Наш ресур для підготовки до ЗНО 2021, адже у нас присутні підготовчі курси з математики, української мови та літератури, англіської мови та історії України.