Основні течії українського суспільно-політичного руху в 1850–1860-х роках

 
 

§ 29. Основні течії українського суспільно-політичного руху в 1850–1860-х роках

ЗГАДАЙТЕ 1. Який вплив на національно-визвольний рух на західноукраїнських землях справила революція 1848-1849рр. у Європі? 2. Як складалися під час революції українсько-польські та українсько-угорські відносини?

1. Суспільно-політичний рух після революції 1848-1849 рр. Після революції в центрі суспільно-політичного життя Західної України стояло національне питання. Його складність полягала в тому, що зі своїми національними вимогами в Галичині виступило не лише українське населення, але й польське. Австрійська влада використовувала українсько-польське протистояння. Коли після поразки революції в імперії почалося десятиліття реакційного правління, австрійці для утвердження своєї влади в Галичині оперлися на поляків. Намісником краю призначили польського графа Агенора Ґолуховського. Зміцнюючи австрійську владу, він разом з тим робив усе, щоб посилити тут польський вплив. Було відкинуто українські вимоги виділити Східну, українську, Галичину в окрему адміністративну область. Щоб налаштувати Відень проти українців, А. Ґолуховський постійно доповідав до австрійської столиці про їхні нібито проросійські настрої. За цього намісника припинила існувати Головна руська рада, а в 1859 р. було зроблено спробу перевести українську мову на латинську абетку.

Коломия. Початок XX ст.

Однак зміцнити імперію шляхом політичної реакції не вдалося. Слабкість імперії продемонстрували франко-італо-австрійська війна 1859 р. і австро-прусська війна 1866 р., у яких Австрія зазнала поразок. У війні 1859 р. головним переможцем вийшов П’ємонт - невелике королівство на півночі Італії, яке прагнуло до об’єднання всіх італійських земель в одній державі. З того часу привид П’ємонту не зникав з політичного небосхилу імперії. Своїм «П’ємонтом» Галичину прагнули зробити і поляки, і українці.

У цій ситуації австрійський уряд мусив переглянути внутрішню політику. У 1867 р. за конституцією офіційно оголошено міжнаціональну рівноправність у школах, державних установах і судах. І хоча в реальному житті до повної рівноправності було далеко, все ж конституційне П визначення стало досягненням, про яке в Російській імперії українці хіба що могли мріяти. В Австро-Угорській імперії вони не зазнавали тих національних утисків, які випали на долю їхніх наддніпрянських братів. Австро-Угорщина як конституційна монархія не могла відкрито переслідувати українське друковане слово і заборонити українські культурно-просвітницькі об’єднання.

Як позитивне зрушення слід оцінити й дозвіл частині українців брати участь у виборах (і бути обраними) до австрійського та угорського парламентів, галицького й буковинського сеймів. У Росії загальнодержавний парламент - Державна дума - з’явився у 1906 р., а українського не було до повалення російського самодержавства.

2. Москвофіли. Посилення позицій поляків у Галичині після поразки революції викликало розкол українського руху. Частина галицької інтелігенції, селянства, сільських і міських підприємців зневірилася в можливості захистити національні інтереси власними силами й почала шукати порятунку від полонізації в орієнтації на Російську імперію. Подібні настрої поширювалися і на Буковині та Закарпатті. У другій половині 1860-х років оформилася течія суспільно-політичного руху, яка отримала назву «москвофільство». Її представників приваблювала слов’янська схожість українців і росіян, вони вірили у прогресивну роль Росії в житті всього слов’янства. Москвофіли, як і російське самодержавство, не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею «єдиної, неподільної російської народності» від Карпат до Камчатки. Таке спрямування москвофілів цілком влаштовувало Росію, і вона надавала їм таємну щедру фінансову та організаційну підтримку. На москвофільські позиції перейшла більшість старої української інтелігенції, зокрема Я. Головацький. На хвилі зростання антипольських настроїв популярність цієї течії росла, і на деякий час (у 1860-1880-х роках) московська орієнтація стала переважати в політичному і громадському житті західних українців.

Такі погляди поширилися не тільки серед інтелігенції, а й селянства. На селі охоче вірили чуткам про доброго російського царя, який скоро прийде й покарає поляків, роздасть поміщицькі землі селянам. Наївна віра в російського царя мала насамперед соціальний, а не національний вимір - подібні чутки поширювалися й серед чеських та болгарських селян.

У 1870 р. москвофіли заснували політичну організацію - Руську раду, яку самі вважали прямою наступницею Головної руської ради і єдиним представником усіх місцевих українців. Було створено потужну видавничу базу. У 1880-х роках видавали три газети в Галичині, по одній - на Буковині та Закарпатті. Крім того, москвофіли мали власні установи, товариства і науково-літературні збірники, через які пропагували свої ідеї. Вони зробили спробу створити й нав’язати українцям окреме «язичіє» - суміш з російської, української, польської та церковнослов’янської мов, яке подавали як «руську» мову.

Москвофіли започаткували видання серії популярних книжок для селян на штучному «язичії» на різну тематику, розгорнули активну боротьбу з пияцтвом і створили товариство тверезості. Усе це мало важливе значення для підвищення культурно-освітнього рівня місцевого населення. Але в голови людей поряд із загальнолюдськими цінностями закладались ідеї, які спотворювали національну свідомість і не відповідали інтересам українського народу.

Незважаючи на тимчасове посилення москвофільської течії, традиції «Руської трійці» і революції 1848 р. продовжували жити в західноукраїнському суспільстві. Зростання національної свідомості відбувалося також під впливом українського руху Наддніпрянщини і поширення поезій Тараса Шевченка, творів інших письменників та політичних діячів Сходу України.

3. Розгортання руху народовців. Українська національна течія в суспільному русі Західної України, яка активізувалася на початку 1860-х років, проявилася в русі народовців. Серед них переважала молода українська інтелігенція. Одним з його керівників був Володимир Шашкевич (1839-1885), син лідера «Руської трійці». У розв’язанні внутрішніх проблем вони орієнтувалися не на російського царя, а на український народ, присвятили себе служінню йому, звідси й дістали свою назву. Народовці доводили, що українці - окремий народ, який займає територію від Кавказу до Карпат і гостро потребує захисту своїх національних і політичних прав. Народовство мало багато спільного з українофільством на східних українських землях. Воно виявлялося насамперед у прагненні підвищити культурно-освітній рівень і національну свідомість народу, захисті його мови, літератури. Народовці мали значну ідейну і матеріальну підтримку діячів національно-визвольного руху Наддніпрянської України. Вони пропагували твори класиків нової української літератури Т. Шевченка, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка та ін. Громадівці В. Антонович, П. Куліш і М. Драгоманов їздили в Галичину для встановлення особистих контактів з керівниками народовського руху й координації спільних дій. Ряди народовців поповнювала переважно молода світська інтелігенція - учителі та студенти. Поступово народовці стали провідною силою в українському таборі й відтіснили москвофілів на другорядні позиції.

Великим ударом по москвофільській течії став судовий процес проти її лідерів, звинувачених у державній зраді. Хоча підсудних і виправдали, проте слідство все ж виявило непривабливі сторони в діяльності москвофілів, зокрема їхні зв’язки з російським царизмом. З кінця 1880-х років загальний баланс сил між москвофільською і українофільською орієнтаціями остаточно змінився на користь останньої.

Діяльність народовців виявлялась у двох основних формах. Перша - це пропаганда національних і культурно-освітніх ідей у періодичних виданнях. Серед них особливо виділялися журнали «Вечорниці», «Нива», «Мета», «Русалка», «Правда». Із часом Галичина стала центром вільного українського слова для літераторів з Наддніпрянщини, зокрема Марка Вовчка, Л. Глібова, Панаса Мирного. їхні твори й статті демонстрували високий художній рівень української літератури, давність і спільність національної культури різних українських земель, однаковість проблем, що стояли перед українцями Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій.

Іншою формою діяльності народовців стала пропаганда національних ідей через різні товариства, установи, гуртки, культурно-освітні заклади тощо, які вони створювали. Народовці мали сильний вплив у студентських організаціях-громадах, які виникали і діяли за зразком Київської громади (перша така громада виникла у Львові в 1863 р.). З ініціативи народовців 1864 р. було засновано перший український професійний театр у Львові, репертуар якого складався переважно з вистав української тематики.

Народний дім у Львові. Сучасний вигляд. Найстаріша в Галичині культурно-освітня установа, створена 1849 р. Тут деякий час перебував театр «Руська бесіда», існувала бібліотека та музей.

4. Заснування і діяльність культурно-освітнього товариства «Просвіта» і Літературно-наукового товариства ім. Шевченка. Мету сприяння піднесенню культурно-освітнього рівня народу поставило засноване 1868 р. культурно-освітнє товариство «Просвіта». Воно розгорнуло активну діяльність як у містах, так і в селах. Наприкінці XIX ст. товариство мало у своєму розпорядженні 816 читалень та 19 їхніх філій. Через них до кращих надбань української і світової літератури прилучилися тисячі й тисячі простих людей. Крім того, через такі заклади читачі ознайомлювалися з книжками про передові методи ведення сільського господарства й заняття домашніми промислами. «Просвіта» й заможні учасники національного руху фінансували діяльність кооперативних організацій. Особливо активно працювало львівське товариство «Просвіта», очолюване високоосвіченим фахівцем (закінчив Віденський і Сорбоннський університети) і успішним землевласником Володиславом Федоровичем (1845-1917).

Непересічне значення для розвитку української мови й літератури мало створене 1873 р. Літературно-наукове товариство ім. Шевченка. Згідно зі статутом, головною метою товариства повинен був стати розвиток української словесності. Тому на початку своєї діяльності товариство займалося перш за все культурно-просвітницькою роботою. Крім художньої літератури, товариство видавало українські журнали «Правда» і «Зоря». У 1892 р. воно змінило назву на Наукове товариство ім. Т. Шевченка, оскільки на той час перетворилося на своєрідну академію наук, яка об’єднувала найкращі наукові сили національно-патріотичного спрямування. Ініціатива перетворення товариства ім. Т. Шевченка на наукове належала відомому наддніпрянському письменнику і громадському діячеві Олександру Кониському.

У складі товариства існувало три секції: філологічна, історико-філософська і математично-природознавчо-лікарська. Найбільшою була історико-філософська секція, яка зібрала українських істориків, що зробили значний внесок в історію науки. Розквіт філологічної секції пов’язують з іменем Івана Франка, який довгий час нею керував.

Очолював Наукове товариство ім. Т. Шевченка в 1897-1913 рр. видатний український історик Михайло Грушевський (1866-1934).

Учасники та учасниці з’їзду українського письменництва з нагоди 100-річчя виходу у світ «Енеїди» Івана Котляревського. Львів. Зліва направо: 1-й (нижній) ряд: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталя Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. 2-й ряд: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. 3-й (верхній) ряд: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Осип Кишакевич, Іван Труні, Денис Лук’янович, Микола Івасюк.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

На початку 1860-х років у Західній Україні зароджується рух народовців, учасники якого покладалися на сили власного народу і відкидали москвофільство з його орієнтацією на Російську державу.

Із цього часу починається і чимдалі прискорюється перерваний у роки післяреволюційної реакції національно-визвольний рух. Різноманітна патріотична й просвітницька діяльність народовців сприяла вихованню національно-свідомих українців.

Щоб піднести освіту серед населення Галичини і протистояти москвофільській пропаганді, народовці заснували декілька періодичних видань, культурно-освітнє товариство «Просвіта», Літературно-наукове товариство ім. Шевченка (з 1892 р. - Наукове товариство ім. Т. Шевченка).

Діяльність народовців справила вирішальний вплив на перетворення західноукраїнського населення на згуртовану, об’єднану спільною ідеєю власної державності націю.

Перевірте себе

1. У чому полягала принципова відмінність у позиціях народовців і москвофілів?

2. Охарактеризуйте форми та наслідки діяльності народовців.

3. З’ясуйте роль «Просвіти» в суспільно-політичному русі.

4. Яке значення в житті Західної України відіграло Літературно-наукове товариство ім. Шевченка?

5. Що спільного й особливого було в розвитку національно визвольного руху Наддніпрянщини і Західної України?

Документи та матеріали

Про роль Тараса Шевченка в національному відродженні Західної України

Завдяки Шевченкові свобода почала говорити також по-українському. Одним з найбільш імпозантних осягнень українського відродження була, без сумніву, рецепція (запозичення й пристосування. -Авт.) православного «східняка» «західняцькою» і «уніатською» Галичиною, для якої він став національним пророком. Галичина використала культурну продукцію «Великої України» у своєму відродженні вартості української культури супроти польської, з якою треба конкурувати в обставинах асиміляційних процесів... Можна сумніватися, чи сама Галичина вистояла б у змаганні з поляками за національну приналежність етнічних українців без культурної допомоги сходу, без концепції історії, яка давала їм «Велику Україну» як центр національної території і основу її історії (Козаччина, змагання з татарами і турками).

Джерело: Шпорлюк Роман. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця XVIII - початку XIX століть // Україна. Наука і культура. - Вип. 25. - К.: Знання, 1991. -С. 165.

Запитання і завдання

Чому православний «східняк» Т. Шевченко став національним пророком не лише Наддніпрянщини, а й Західної України, де панувала грека католицька церква?

Запам’ятайте дати

• 60-ті роки XIX ст. - зародження руху народовців та москвофілів.

• 1868 - початок діяльності товариства «Просвіта».

• 1873 - створення Літературно-наукового товариства ім. Шевченка (з 1892 р. - Наукове товариство ім. Т. Шевченка).

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

• Слов’янофіли (слов’янолюби) - прихильники керівної ролі Росії в слов’янському світі.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

Популярне з Історії України за 9 клас

Добавити коментар

Автору дуже потрібно знати, чи Вам допоміг даний матеріал?!

    • bowtiesmilelaughingblushsmileyrelaxedsmirk
      heart_eyeskissing_heartkissing_closed_eyesflushedrelievedsatisfiedgrin
      winkstuck_out_tongue_winking_eyestuck_out_tongue_closed_eyesgrinningkissingstuck_out_tonguesleeping
      worriedfrowninganguishedopen_mouthgrimacingconfusedhushed
      expressionlessunamusedsweat_smilesweatdisappointed_relievedwearypensive
      disappointedconfoundedfearfulcold_sweatperseverecrysob
      joyastonishedscreamtired_faceangryragetriumph
      sleepyyummasksunglassesdizzy_faceimpsmiling_imp
      neutral_faceno_mouthinnocent
оновити, якщо не видно коду

Коментарів 0


Ми створили сайт TEXTBOOKS з метою розміщення матеріалів (шкільних підручників) Міністерства Освіти України, для покращення освітнього процесу учнів у школах та вузах України.
Онлайн перегляд шкільного матеріалу допоможе Вам знайти якісну відповідь на поставлені питання вчителя.
Використовуйте Наш ресур для підготовки до ЗНО 2021, адже у нас присутні підготовчі курси з математики, української мови та літератури, англіської мови та історії України.