Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин першої третини ХІХ століття

 
 

Ранній Новий час в історії України

1. «Саме як "козацьку націю” ототожнювали себе українці, під такою назвою ми були відомі в Європі».

Прокоментуйте це твердження. Чи поділяєте ви його? Висловте своє бачення цієї проблеми.

2. 1764 - ліквідація Гетьманщини

1775 - ліквідація Запорозької Січі

1781 - ліквідація полково-сотенного устрою

1783 - запровадження кріпацтва на землях, що ввійшли до складу

Російської імперії.

Зробіть висновок, про який історичний процес свідчать факти.

3. Калнишевський Петро (1691-1803) - останній кошовий отаман Запорозької Січі, талановитий військовий, дипломат. Походив з козацько-старшинського роду. Як далекоглядний політик і господар, дбав про поширення хліборобства й торгівлі на запорозьких землях, культурний розвиток цього краю. Завдяки його вмілому господарюванню Запорозька Січ перетворилася на цілком автономний організм не лише в політичному, а й в економічному відношенні. Після зруйнування Нової Січі (червень 1775) заарештований і за наказом Катерини II засланий до Соловецького монастиря. Понад 25 років провів в окремій камері. 1801 р. указом Олександра І був звільнений з монастирської в’язниці, але за власним бажанням залишився в монастирі.

4. Сковорода Григорій (1722-1794) - просвітитель, філософ, поет. Народився на Полтавщині в родині козака. Навчався в Києво-Могилянській академії. Був волелюбною та високоморальною людиною, завжди прагнув до пізнання мудрості. Останні 25 років свого життя мандрував Україною. Його філософським девізом було: «Пізнай самого себе». Метою життя він визнавав щастя людини. Перед смертю заповів зробити на надгробку напис: «Світ ловив мене, але не спіймав».

П. Калнишевський і Г. Сковорода були сучасниками. З’ясуйте, що зближує їх, робить людьми однієї епохи. Чи можна їх вважати однодумцями?

1. «Довге XIX століття»: доба модернізації та національного відродження

У сучасній науковій літературі широко використовується поняття «довге XIX століття», яке розуміють як один із періодів Нового часу. Запропонував цей термін англійський історик Е. Ґобсбаум (1917-2012). Відраховується «довге XIX століття» від початку Французької революції (1789) до початку Першої світової війни (1914).

За основу вчений узяв не хронологічну добу, а період, що має подібні політичні та соціально-економічні особливості, які його характеризують. Оскільки 125 років для одного століття забагато, тому воно названо «довгим».

Цей період характеризується появою кризових ознак монархічного правління у країнах Європи, численними збройними конфліктами, у результаті яких відбулася зміна суспільного ладу, індустріалізація та демократизація суспільства, формування націй та виникнення національних держав.

За своєю суттю «довге XIX століття» є часом змагання «нового» й «старого», шляхом, який ознаменував остаточний перехід до сучасності.

Модернізація (з англ. - «осучаснення») - це процес переходу від традиційного аграрного суспільства до індустріального. Модерним вважається суспільство, розвиток якого спирається на науку, техніку, індустрію і демократію. Оновлене суспільство має комплекс взаємопов’язаних рис, котрі часто розглядають як окремі процеси економічної, політичної, соціальної та культурної модернізації.

Документи та матеріали

У світовій економіці відомо три типи модернізації:

Піонерська модернізація притаманна лідерам світового технічного та економічного прогресу. Постійна боротьба за світові ринки збуту підштовхує передові країни вкладати значні кошти у науково-технічні розробки. Це дає змогу створити найефективніші економічні механізми, найпродуктивнішу техніку.

Органічну модернізацію практикують країни, що перебувають у другому ешелоні світового економічного прогресу. Вона є засвоєння досвіду піонерів-модернізаторів. Ці відкриття органічно вписуються у структуру національної економіки, яка внаслідок своєї еволюції вже дозріла для їх використання.

Наздоганяюча модернізація теж базується на засвоєнні передових технологій. Проте це засвоєння не є природним, оскільки стимулює таку модернізацію не дозрілість національної економіки, а зовнішній виклик сусідніх економічно розвинутих держав, що загрожує втратою позицій на міжнародній арені.

Як ви вважаєте, чому під час переходу від традиційного суспільства до індустріального зароджується процес нерівномірного розвитку країн?

Етнос (грец. ethnos-плем’я, народ) - історично сформована спільнота, яка усвідомлює свою єдність та відмінність від інших і має спільні особливості мови, культури та поведінки. За значенням близький до поняття «народ».

Нація (лат. natio - рід, плем’я) - історично сформована спільнота, об’єднана певною назвою, символами, географічним та етносоціальним походженням, історичною пам’яттю, комплексом духовно-культурних і політичних цінностей; політично, державно організований народ.

Відродження. Терміном «українське національне відродження» в історичній літературі позначають події і явища кінця XVIII - початку XX ст. Упродовж цього періоду відбувається поширення національної самосвідомості, розвиток визвольного руху, розквіт культурного життя українців. Національне відродження, як історичний процес, мало два напрями - ідентичні за змістом, одночасні за хронологічними межами, але розмежовані територіально.

Один характерний для українських земель, що перебували під владою Російської імперії, другий - для тих, які входили до складу Австрійської (Австро-Угорської) імперії. Результатом названих процесів на українських землях, що становлять територію сучасної української держави, стало складання передумов для формування української нації.

Назвіть хронологічні межі процесу українського національного відродження. Чому національний рух розвивався у двох напрямах? У чому історичне значення цього процесу?

У ході національного відродження українці пройшли складний і тривалий еволюційний шлях від етносу (народу) - людей, які мають спільні риси мови, культури та поведінки, до нації - політично та державно організованої спільноти, об’єднаної почуттям громадянського патріотизму, яка усвідомлює свою історичну, культурну та економічну єдність та має спільне бачення майбутнього розвитку.

Як ви вважаєте, чому наслідком розвитку національної свідомості є політично та державно організований народ?

Використовуючи визначення терміна «етнос», з’ясуйте його характерні ознаки. Дайте своє визначення терміна.

Наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. в суспільно-політичній думці освіченої еліти європейських країн з’являються нові концепції нації. Основоположником однієї з них вважається німецький філософ Й. Гердер, який один із перших довів значення національних мов і фольклору в розвитку національної самосвідомості народів. І друга, що виникла під час Французької революції, - це ідея про поширення поняття нації на всі верстви населення.

Процес формування націй у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Професор Празького університету Мирослав Грох, який досліджував порівняльну історію народних рухів у країнах Європи, виділив три періоди: академічний, культурницький і політичний. За його теорією, на першому етапі відродження національна група стає предметом уваги дослідників, які вивчають фольклорну спадщину, вірування, звичаї, історичне минуле народу. Робиться все це мовою іншого народу. Другий етап національно-культурного відродження визначений тим, що мова, яка на першому етапі була предметом вивчення, стає мовою, якою творять літературу, яка вживається в науці, громадському житті, у політиці. І на третьому етапі нація, об’єднана мовою, висуває вимоги до політичного самоврядування, автономії, самостійності.

Національно-культурні процеси на українських землях також мають свою хронологію. Український учений І. Лисяк-Рудницький, враховуючи закономірності національного розвитку, запропонував таку періодизацію формування української національної свідомості:

- перший етап - кінець XVIII - 40-ві роки XIX ст.;

- другий етап - 40-80-ті роки XIX ст.;

- третій етап - 90-ті роки XIX ст. - 1914 р.

Таким чином, упродовж XIX ст. розвиток національної самосвідомості пройшов три етапи: українознавчий, українофільський, український. Суспільні виклики першої третини XIX ст. трансформувалися у процес національно-культурного відродження на українських землях. Унаслідок цього виник і розгорнувся рух за відновлення власної національної держави, що було важливою складовою суспільно-політичного життя українських земель у XIX - на початку XX ст.

Назвіть етапи національних рухів. У чому, на вашу думку полягала особливість кожного етапу?

2. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій

Наприкінці XVIII ст., унаслідок трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795), українські землі перейшли під панування австрійських Габсбургів та російських Романових. Західноукраїнські землі стали складовою частиною Австрійської, а Наддніпрянська Україна - Російської імперій.

Документи та матеріали

«З кінцем XVIII ст. українські землі опинилися під властю двох великих, сильних держав - Росії й Австрії, - держав міцно централізованих і бюрократичних... Всяка політична окремішність наших земель була скасована, самоврядування або знесене зовсім, або зведене до найменших розмірів», - писав М. Грушевський.

За яких умов українські землі ввійшли до складу Російської та Австрійської імперій? Які наслідки мав цей історичний процес?

У Наддніпрянській Україні російський адміністративно-територіальний устрій сформувався на кінець 30-х років XIX ст. Було створено три генерал-губернаторства, поділені на дев’ять губерній.

Поділ «польського пирога». Карикатура 1774 р.

Адміністративно-територіальний устрій держави - це поділ її території на окремі частини.

Генерал-губернаторство - адміністративно-територіальна одиниця, до складу якої входила одна або кілька губерній.

Губернія - вища одиниця адміністративного поділу й місцевого устрою в Російській імперії.

На Лівобережній Україні було утворено Малоросійське генерал-губернаторство із центром у Харкові, яке включало Харківську, Чернігівську та Полтавську губернії.

Правобережну Україну охоплювало Київське генерал-губернаторство із центром у Києві, до складу якого входили Київська, Подільська (губернський центр - Кам’янець-Подільський), Волинська (губернський центр - Житомир) губернії.

Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство із центром в Одесі включало Катеринославську, Херсонську, Таврійську губернії та Бессарабську область (від 1873 р. - губернія).

Губернатори, які здійснювали адміністративно-виконавчу владу, і генерал-губернатори, які мали практично необмежені повноваження, користувалися всією повнотою влади на підконтрольній території, призначалися російським імператором. Губернії поділялися на повіти, які очолювали справники. У середньому кожна губернія поділялася на 10-12 повітів. 1837 р. повіти поділили на стани, очолювані поліцейськими приставами.

Документи та матеріали

«За соціальним походженням члени адміністрації були бюрократизованими дворянами. Найвищі посади обіймали урядовці із впливових аристократичних родів, у той час як посади середнього рівня - маломаєтні дворяни. Скромні пости діловодів і писарів були сферою міщан та синів священиків», - зауважував історик О. Субтельний.

Використовуючи карту, схарактеризуйте адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії.

Коронний край - адміністративно-територіальна одиниця Австрійської імперії у XVIII - на початку XX от.

Герб - емблема, особливий знак, укладений відповідно до законів геральдики, поєднання фігур, що мають символічне значення і виражають певну історичну традицію.

Західноукраїнські землі складалися з трьох регіонів: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. Тут проживало 3,5 млн українців. Українська Східна Галичина (колишнє Руське воєводство) разом з польською Західною Галичиною (Малопольща) входили до австрійського коронного краю - Королівства Галичини та Лодомерії. В адміністративному плані королівство поділялося на 18 округів, 12 з яких становили західноукраїнські землі. Центром краю стало місто Львів.

Адміністративна влада в краї належала губернатору (після 1849 р. - наміснику), якого призначав австрійський імператор. Політичне життя в королівстві перебувало під контролем австрійських урядовців, більшість державних службовців були поляками.

Відповідно до імператорського розпорядження територія Буковини від 1786 р. була реорганізована в Буковинський округ Королівства Галичини та Лодомерії із центром у місті Чернівці. Від січня 1849 р. Буковина - коронний край Герцогство Буковина, що було поділене на округи. Самостійним округом стало місто Чернівці. Головною посадовою особою коронного краю був президент. На Буковині почав діяти сейм. Українці ввійшли до складу крайового сейму лише від 1890 р. Німецьку мову встановлено урядовою.

Територія Закарпаття була підпорядкована Угорському королівству, яке входило до складу Австрійської імперії, і поділялася на 4 округи.

Герб Галичини та Лодомерії

3. Населення

Загальна площа території, заселеної українцями наприкінці XVIII ст., становила близько 700 тис. км2. З них у складі Російської імперії перебувало 85 %. На цих територіях проживало понад 8 млн осіб.

У першій половині XIX ст. народоназва «малороси», «південнороси» поступово витіснялася етнонімом «українці». Він поширювався лише на мешканців Наддніпрянської України і, таким чином, чітко виокремлював українців з-поміж інших народів Росії, заперечуючи імперську ідею «общерусскости», підкреслював самобутність і окремішність українського народу.

У Наддніпрянській Україні наприкінці XVIII ст. українці становили 98,1 % населення Лівобережжя, 88 % - Правобережжя, 71,5 % - Південної України. Як і більшість так званих «недержавних націй» у Центрально-Східній Європі, вони були «селянським» народом. На кінець XIX ст. 93 % українського населення в Російській імперії становили селяни. На Правобережжі більшість селян були кріпаками. На Лівобережжі 1/3 селян становили козаки (прирівняні до державних селян), які мешкали на хуторах. У південній частині України кріпацтва не існувало: тут переважали переселенці, вільні селяни, відставні солдати.

Специфічну рису українців як «селянського» народу визначала нечисленність власної земельної аристократії, підприємців, чиновників, військових та інтелігенції. На середину XIX ст. українське населення поділялося на стани: дворянство, духовенство, селяни, міщани, купці, козаки. Купецтво, ремісники, шляхта були за національністю здебільшого поляками, росіянами та євреями. Наприкінці XVIII ст. чисельність євреїв на Правобережній Україні складала близько 3,5 % усього населення. Імперський уряд увів для євреїв так звану смугу осілості, заборонивши їм переселятися далі за територію Речі Посполитої.

Народний одяг Київщини. Малюнок Д.П. де ля Фліза. 1848 р.

Документи та матеріали

Смуга осілості - територія компактного проживання євреїв у Російській імперії, визначена царським урядом з метою запобігання їх проникненню у великоруські губернії і захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції. Уперше смуга осілості була визначена відповідно до указу 1791 р. До неї ввійшли Катеринославська, Київська, Волинська, Подільська, Херсонська, Таврійська, Чернігівська, Полтавська, Мінська, Віленська, Бессарабська, Астраханська та Кавказька губернії, а також Курляндія. Оскільки три останні в 1829 та 1835 рр. були виключені із числа регіонів, де євреї могли б селитися, то вони зосереджувалися переважно в західних губерніях та в Україні. За Миколи І євреї були обмежені у праві проживати в містах, їм не дозволялося селитися в Києві, Миколаєві, Севастополі та в козацьких і державних селах Полтавщини. У багатьох містах виникли спеціальні квартали, у яких мешкали лише євреї.

Дайте визначення поняття «смуга осілості». Як ви вважаєте, чи можна назвати цей урядовий захід порушенням прав людини? Свою відповідь поясніть.

Більшість (94 %) єврейського населення скупчувалася в містах і містечках, меншість - проживала в селах або поміщицьких помістях як орендарі, шинкарі. Уряд Росії сприяв переселенню німців, сербів, болгар, греків, росіян переважно до Південної України.

Визначте соціальну структуру населення українських земель середини XIX от.

Русини - один з історичних етнонімів українців поряд з такими, як руси, русинці, карпаторуси, угроруси. На думку М. Грушевського, різновидність цих та інших назв «не має особливого значення, вона цікава тільки як характеристичний прояв інших історичних перемін, які прийшлося пережити сьому народові».

У Галичині й на Буковині фактично до 1907 р., а на Закарпатті - до 1938 р. назвою «русини» українці виділяли себе з-поміж своїх сусідів. Після входження західноукраїнських земель до Австрійської імперії слово «Ruthenen» стало німецьким відповідником українського «русини».

В Австрійській імперії частка українців складала близько 2/3 усього населення у Галичині та на Закарпатті і 3/4 - на Буковині. На кінець XIX ст. 91 % українського населення в імперії Габсбургів становили селяни.

Львівська міщанка. Художник Ю. Глоговський. 1830-ті роки

Галичина була основним місцем постійного проживання єврейського населення в Австрійській імперії. На середину XIX ст. в цьому регіоні проживало близько 70 % усіх євреїв Габсбурзької монархії. При цьому єврейське населення було більше представлене в українській (східній) Галичині, а Львів довгий час мав найчисленнішу єврейську громаду в імперії.

У Львові та декількох містах Східної Галичини і Буковини проживали вірмени, які займалися в основному купецтвом і ремісництвом.

У 1780-х роках розпочалося німецьке заселення. У більшості це були селяни, запрошені на нові землі австрійським урядом. Вони проживали в невеликих поселеннях від Львова до Карпат і частково на Буковині та Закарпатті.

Румунське населення Північної Буковини становило всього 26 %, а українське - 69 %. Однак австрійський уряд створив умови для інтенсивної імміграції румунів із сусідніх регіонів. Призначення на адміністративні посади румунських службовців також пришвидшувало румунізацію краю.

Селянин із Грошева. Художник Ю. Глоговський. 1830-ті роки

4. Села, міста і містечка

Адміністративно-територіальними одиницями на українських землях є місто, містечко, село.

Село - найменша адміністративно-територіальна одиниця. В українській мові термін «село» походить від слова «селитись» (поселення).

Адміністративно-територіальна одиниця - це компактна частина території, що є просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Документи та матеріали

Церква, крім культових відправлень, слугувала основним осередком громадського спілкування та святкового дозвілля. Ставлення до церкви визначало головним чином репутацію селянина. Регулярне відвідування церкви було обов’язковою ознакою його порядності й доброчинності. До церкви селяни приходили не тільки з нагоди релігійних свят, а й зі своїми сімейними потребами - народженням дитини, весіллям, хворобою чи смертю когось із рідні. «Під церкву» збиралися послухати мандрівних богомольців, співців-лірників. Часто біля церкви проводилися громадські сходи з різноманітних питань.

У житті тогочасного селянина церква займала важливе місце. Як ви вважаєте, чому в аграрному (традиційному) суспільстві домінує релігійний світогляд?

Містечко - різновид поселення в різних країнах, меншого за місто, але більшого за село.

Церква св. Михайла в с. Ужок Закарпатської обл. 1745 р. Сучасний вигляд

Термін «місто» походить від слова «miasto» - «місце в поселенні». «Місцями» називали «території в поселенні» навколо ринків, де селилися ремісники. У багатьох містах західноукраїнських земель головна площа має назву «Площа Ринок». Історично міста відрізняються від села більшими можливостями трудової діяльності. Вони виступають центрами промисловості, торгівлі, науки та культури. З розвитком інфраструктури відбувається формування в містах специфічного міського способу життя, що приводить до змін характеристик самої людини.

Які чинники впливали на зміну світогляду «вчорашнього» селянина, котрий ставав міським мешканцем?

Документи та матеріали

1772 р. влада у Львові перейшла до австрійців. Через кілька років за їхнім розпорядженням було розібрано мури Низького замку, засипано рови, розкидано вали, і таким чином у Львові з’явилася зона для прогулянок, яка одразу привабила жителів міста. Саме тут з’явилися затишні павільйончики та цукерні, у яких торгували різними напоями, а між ними і кавою. Спочатку вона вабила лише австрійців, які звикли до неї вдома. Львівські кав’ярні, у повному розумінні цього слова, виникли дещо пізніше. У 1829 р. Ігнацій Коморовський у книжці «Альбом львівський» писав: «Кав’ярня була тілько одна трохи ліпшого ґатунку на Валах». Та єдина львівська кав’ярня називалася «Віденська», саме тоді збудував її Карп Гартман. Не менш популярною була кав’ярня Леваковського, який, щоб привабити австрійців, розмовляв з ними німецькою.

Які ознаки, на вашу думку, мала міська культура?

Наприкінці XVIII ст. на містобудуванні Наддніпрянської України позначився вплив російського класицизму. Виникають нові міста: Херсон (1778), Маріуполь (1779), Миколаїв (1789), Одеса (1794). У забудові міст відчувався західноєвропейський вплив - широкі прямі вулиці, кам’яні будинки, насадження дерев і квітів, розбивка садів і парків.

Документи та матеріали

«Місто надзвичайно оригінальне; вулиці прямі, широкі; є будинки порядні, але більше все мазанки, по вулицях бродять свині з поросятами, сплутані коні... Цікавий також казенний міський сад. У ньому одних яблунь до 49 сортів, акацій до 30 видів, багато різних американських рослин. Все це ми дивилися на інший день після приїзду; погода була чудова, я багато ходив - і не втомлювався, і вид цієї природи і чудового місцезнаходження упоїв мене», - писав у листі з Катеринослава російський громадський діяч В. Білинський у 1846 р.

«Опинившись в осередку вугляних і залізних копалень та пов’язаної з ними промисловості, Катеринослав почав забудовуватися модерними будинками і населення стало зростати "американським”, як у нас говорилося, темпом», - писав громадський діяч Д. Дорошенко про цей період в історії міста.

«Щодо Катеринослава, то серед губернських міст він не має собі рівних за зростанням чисельності населення, а з великих повітових тільки Лодзь зростає швидше за нього», - свідчив «Статистично-економічний огляд Катеринославської губернії» у 1897 р.

Катеринослав. Загальний вигляд міста. Середина XIX ст.

«Нова Америка» - так називали Катеринослав на кінець XIX ст. - вабила до себе чарівною силою вогнів металургійних заводів, залізницею, електричним трамваєм та світлом, новомодними магазинами та іншими незнаними до цього часу спокусами.

Головною вулицею Катеринослава був Катерининський проспект. Посадити на головному проспекті білу акацію запропонував з’їзд ботаніків у Києві на початку 1890-х років. На з’їзді вчені дібрали для губернських та повітових міст «своє» дерево: для Києва - каштан, для Одеси - платан, для Сум - липу, а для Катеринослава - білу акацію.

Порівняйте описи міста першої та другої половини XIX ст. Які ознаки урбанізації були притаманні Катеринославу?

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Що було раніше?

а) українознавчий етап чи українофільський етап національно-культурного відродження;

б) український чи українофільський етап національно-культурного відродження.

2. Поясніть, як ви розумієте зміст цитати: «Національне відродження розглядається як два напрями - ідентичні за змістом... але розмежовані територіально». Окресліть ці території.

3. Схарактеризуйте основні ознаки понять: «модернізація», «національне відродження».

4. Як ви вважаєте, що визначило процес змін, що відбувалися упродовж XIX ст. на українських землях?

5. На вашу думку, у повсякденному житті сільського мешканця і городянина другої половини XIX ст. було більше спільних чи відмінних рис?

§ 1. НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XIX СТОЛІТТЯ

1. Російсько-турецька війна 1806-1812 рр. і українські землі

Документи та матеріали

Грецький проект - зовнішньополітична програма російського уряду другої половини XVIII ст. Згідно з нею належало, витіснивши Османську імперію до Азії, відродити Візантійську (Східно-Римську) імперію під управлінням Костянтина, онука Катерини II. Цю програму було підкріплено дипломатичними та військовими акціями. Саме тоді в Південній Україні почали вбачати форпост для просування на Балкани, до Константинополя.

Східне питання - умовно прийняте в дипломатії та історичній літературі позначення міжнародних суперечностей XVIII - початку XX ст., пов’язаних із занепадом і розпадом Османської імперії, поширенням національно-визвольного руху серед її народів, боротьбою європейських держав за розподіл її володінь.

З’ясуйте, який з названих зовнішньополітичних проектів стане пріоритетним для російського імператора Олександра І на початку XIX ст.

Туреччина бажала посилити вплив на Балканах, придушити національно-визвольний рух у своїх провінціях та Сербії. Росія підтримувала антитурецькі повстання. Приводом до початку російсько-турецької війни 1806-1812 рр. стала заміна Туреччиною молдовського та волоського господарів - прихильників Росії - на посадовців, вороже до неї налаштованих. Тим часом, згідно з попередніми домовленостями, господарі мали призначатися лише за згодою Росії. Союзником Туреччини в цьому конфлікті виступила Франція.

Українці взяли безпосередню участь у війні. До народного ополчення було мобілізовано мешканців Катеринославської, Київської, Полтавської, Харківської, Херсонської, Чернігівської губерній. Для потреб російської армії реквізовано лише на Лівобережжі близько 1 тис. коней, 7 тис. пар волів, 6 тис. возів. На боці росіян виступало чорноморське козацтво. По інший бік фронту воювали козаки Задунайської Січі.

Дайте історичний коментар участі українців у російсько-турецькій війні 1806-1812 рр.

Російсько-турецька війна мала затяжний характер. У березні 1811 р. російське військо очолив М. Кутузов. Цей період воєнних дій вдало характеризує вислів російського військового діяча: «У війні, як і в дипломатичних переговорах із всякою державою, а з Туреччиною особливо, не можна ніколи забувати двох головних союзників - терпіння і час». Здобувши перемоги під Рущуком (липень 1811) та Слободзею (листопад-грудень 1811), росіяни завершили воєнну кампанію на свою користь. Усвідомлюючи небезпеку неминучої війни з Французькою імперією, російський уряд відмовився від далекосяжних планів приєднати Дунайські князівства. У квітні 1812 р. імператор Олександр І зажадав від головнокомандувача російської армії генерала М. Кутузова негайно укласти мир, погоджуючись на кордон по річці Прут (замість Дністра) до її впадіння в Дунай. У травні 1812 р. підписано російсько-турецький мирний договір.

Документи та матеріали

«Осяйна Порта Оттоманська відступає і віддає російському імператорському двору землі, розташовані на лівому березі Пруту, з фортецями, містечками, поселеннями й житловими спорудами; середина ж ріки Прут буде кордоном між обома високими імперіями» - було записано в договорі.

За умовами Бухарестського мирного договору, до Російської імперії було приєднано Бессарабію (північну та південну частини, заселені переважно українцями), а також фортеці Акерман, Бендери, Ізмаїл, Кілію, Хотин. Таким чином давня українська земля Хотинщина та українці, що проживали на всій території дністровсько-прутського межиріччя, приєдналися до основного масиву етнічних українських земель, а кордони Османської імперії віддалилися від території України.

Використовуючи карту в атласі, розкажіть про територіальні зміни, що сталися внаслідок підписання Бухарестського миру

2. Російсько-французька війна 1812 р. Україна в планах Наполеона

Початок XIX ст. ознаменувався посиленням загарбницької зовнішньої політики європейських держав. Особливу активність у міжнародних справах виявляла Франція. Над Європою нависла фігура Наполеона, який прагнув установити свою гегемонію.

Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії (1811-1812) передбачали розподіл українських земель між союзниками: Правобережна Україна мала відійти до Польщі, Волинь - до Австрії. На території Лівобережної та Південної України планувалося утворити дві маріонеткові держави, так звані наполеоніди, під протекторатом Франції. Одна з них мала існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга - на території Катеринославщини, Херсонщини, Таврії і Криму.

Вторгнення наполеонівської армії в Росію, що почалося в червні 1812 р., викликало неоднозначну реакцію української спільноти. Освічена еліта розкололася на два табори: автономістів і консерваторів. До першого належала радикально мисляча частина української громадськості, серед якої були дворяни В. Лукашевич і поет В. Капніст. Вбачаючи в Наполеоні визволителя від російського деспотизму, вони висловлювали неприховану радість і сподівання, що з приходом французької армії в Україні буде запроваджено Кодекс Наполеона і країна стане автономною, а за сприятливих умов - і незалежною державою.

До консервативно-патріотичного табору належала більшість українського дворянства, колишня козацька старшина - землевласник С. Кочубей, письменник І. Котляревський, поет І. Кованько. Вони вважали російського імператора захисником громадського ладу та спокою. Налякані ідеями Французької революції, скасуванням Наполеоном кріпацтва в Польщі, вони взяли активну участь в організації опору французькому війську.

Поясніть, хто такі автономісти і консерватори. Порівняйте їхні погляди на долю українського народу.

ПЕРСОНАЛІЇ

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769-1838)

Письменник, драматург, громадський діяч. Народився в Полтаві. У 1780-1789 рр. навчався в Полтавській духовній семінарії; протягом 1796-1808 рр. перебував на військовій службі. Брав участь у російсько-турецькій війні 1806-1812 рр. Під час походу Наполеона на Росію (1812) сформував 5-й Український козацький полк, за що дістав чин майора.

Іван Котляревський

Як ви вважаєте, чому І. Котляревський належав до консерваторів?

На українських землях було сформовано 22 полки загальною чисельністю близько 25 тис. осіб. Крім того, у складі російської армії воювало близько 75 тис. українських ополченців. Українські формування проявили свою військову майстерність та хоробрість у ряді битв. Вісім українських козацьких полків брали участь у «битві народів» під Лейпцигом восени 1813 р., шість українських полків увійшли до Парижа (1814).

Документи та матеріали

«Французи у своїй мемуарній літературі... про козаків говорять дуже багато і одностайно визнають величезну шкоду, яку рухлива, невловима козацька кіннота завдала відступаючій армії своїми раптовими набігами, після яких миттєво зникала», - наголошував дослідник наполеонівської доби історик Є. Тарле.

Таким чином, українці безпосередньо долучилися до перемоги над чужоземними загарбниками і сподівалися на те, що російський уряд зробить кроки назустріч їхнім домаганням. Натомість козацькі полки з Правобережжя, що вкрили себе славою на полях боїв війни 1812 р., були переформовані на регулярне драгунське військо. При цьому після закінчення війни тим, хто вступив у козацьке військо на її початку, було заборонено залишати свої частини.

Схарактеризуйте ставлення російської влади до козацьких військових формувань у першій третині XIX cт.

Підсумки війни оформив Віденський конгрес (1814-1815). До Російської імперії відійшла територія Царства Польського, зокрема й заселені українцями регіони - Холмщина, Підляшшя.

Документи та матеріали

«...Як не буде в українських полках потреби, всі вони розпускаються по своїх домівках, але вже назавжди залишаться приналежними війську і за першою потребою повинні з’явитися на службу і утворити знову свої полки, для чого вони повинні мати в постійній готовності зброю, одяг і коней, утримуючи це все своїм коштом, але звільняючись від усяких інших повинностей держави» - було записано в розпорядженні російського імператора Олександра І щодо українського козацького війська.

Військові конфлікти завершуються територіальними змінами. Як ви вважаєте, чому? Що спричиняє ці зміни?

3. Українське козацтво після ліквідації Запорозької Січі

Документи та матеріали

Саме в козакові, як пише поет і дослідник української культури Є. Маланюк, народився неповторний для всього слов’янського світу тип людини - як для Європи лицар чи джентльмен. Не дивно, що в українській ментальності поняття «козак» стало згодом мірилом вартості людини. Адже, за давньою традицією, той, кого називають козаком, - не обов’язково військова людина. Це передусім «справжній чоловік» - мужній, з високим почуттям власної гідності, розумний.

Російські монархи здавна використовували українське козацтво у власних військово-політичних інтересах. Навіть після знищення Запорозької Січі козацькі загони й застави виконували функції прикордонної охорони, часто використовувалися під час воєнних дій. Однак самодержці боялися цієї самобутньої соціальної верстви, що була добре озброєним військом, яке в будь-який момент могло висунути власні вимоги й відстоювати їх за допомогою зброї. Тому щоразу після закінчення чергової воєнної кампанії козацькі формування розпускали, а козаків розселяли подалі від центральних губерній Російської імперії.

1. Запорожець. Художник А. Манастирський. 1932 р.

2. Задунайський запорожець. Художник С. Васильківський. 1900 р.

Розгляньте ілюстрації. Зробіть припущення про їх схожість або відмінність. Висловте свої міркування щодо реальності та міфічності образу козака.

ПЕРСОНАЛІЇ

АНТОН (Антін) ГОЛОВАТИЙ (1744-1797)

Походив зі старшинського козацького роду. Навчався у Києво-Могилянській академії. Захоплюючись розповідями про лицарську службу, вступив до запорозького товариства. Згодом став курінним отаманом, був обраний військовим писарем. Він доклав чимало зусиль до формування Чорноморського козацького війська, командував флотилією козаків. Відзначився в різних бойових операціях під час російсько-турецької війни (1787-1791). «Високий на зріст, гладкий, мав велику голову, постійно поголену, з великим оселедцем, обличчя з величезними вусами», - писав про нього історик П. Короленко. Згодом А. Головатий керував відправленням чорноморців на Кубань. Про нього згадував Т. Шевченко в поемі «Невольник» («Сліпий»). Біографія отамана надихнула поета написати послання «До Основ’яненка» та ескіз портрета «Антон Головатий біля Неви».

«Захоплюючись розповідями про лицарську службу вступив до запорозького товариства». Про які риси вдачі А. Головатого свідчить ця теза?

Чорноморське козацьке військо було створено наприкінці 1780-х років у долині річки Дністер з переселених українських козаків на чолі з А. Головатим. Брало участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. Невдовзі Чорноморське козацьке військо за дозволом російського уряду переселилося на землі Таманського півострова. Адміністративним центром козаків-чорноморців став Катеринодар (нині Краснодар, Росія). У 1860 р. чорноморське козацтво об’єдналося з російськими козаками в Кубанське козацьке військо; воно проіснувало в Росії до 1920 р.

Документи та матеріали

Станиця - адміністративно-територіальна одиниця, що складалася з одного або кількох козацьких поселень. Станиці вважалися військовим поселенням, здатним виставляти до козацького війська одну сотню (ескадрон) вершників.

Утворення кубанських станиць. Художник Г. Квашура. Початок 2000-х років

На станичному зборі вибиралося правління: отаман, його помічник і скарбник. Отаман розподіляв землі між сім’ями козаків. Якщо станиця була невеликою, то в станичному зборі брало участь усе чоловіче населення, а якщо великою, то кожні 10 дворів делегували свого кандидата. Центром громадського життя була базарна площа (майдан). З адміністративних будівель у станиці розміщувалися станичні правління і сотенна канцелярія. Центром культурного життя була православна церква і школа.

Використовуючи текст та ілюстрацію, зробіть висновок: які звичаї та традиції запорожців збереглися в повсякденному житті кубанських козаків?

Задунайська Січ - організація колишніх запорозьких козаків, що існувала впродовж 1775-1828 рр. на території Османської імперії, у гирлі Дунаю.

Після зруйнування російським урядом Запорозької Січі (1775) значна частина запорожців перейшла в пониззя Дунаю, на підвладну Туреччині територію.

Ходім же ми до турчина,

Бо турчин нас добре знає:

Ти, турецький царю,

Змилуйся над нами,

Прийми ти нас в свою землю

Та із куренями, - звучало в одній із козацьких пісень.

Турецький уряд надав козакам землі між Південним Бугом і Дунаєм. Внутрішній устрій Задунайської Січі був такий самий, як і на Запорозькій. Козаки займалися рибальством, мисливством, скотарством і хліборобством. На Січі існувала школа і бібліотека, де зберігалась духовна література.

На Задунайську Січ часто втікали селяни і козаки з України. Задунайські козаки повинні були брати участь у воєнних операціях турецької армії, часто проти християнських народів - сербів (1815-1816), греків (1821), румунів (1821-1822), що суперечило їхнім переконанням.

Російська імперія, намагаючись припинити перебування запорожців на території Османської імперії, використовувала різні заходи (приватні запрошення, оголошення амністій, надання пільг та привілеїв тим, хто погоджується повернутися, створення штучних козацьких формувань, які лише зовні нагадували Запорозьке Військо). Через російського генерала Сергія Тучкова розпочалися таємні переговори з кошовим отаманом Йосипом Гладким про можливість переходу задунайців. Свої плани щодо переходу на російський бік Й. Гладкий тримав у таємниці, адже, як і раніше, за такі наміри на Січі карали на смерть.

Документи та матеріали

Й Гладкий народився в сім’ї сільського старости з Полтавщини. Блукаючи по заробітках у Південній Україні, познайомився із задунайцями, приєднався до їхнього товариства. Брав участь у воєнних походах, отримав нагороди від турецького уряду. У жовтні 1827 р. його обрали кошовим отаманом. Він був «середнього зросту, дуже кріпенький, широкогрудий, натоптаний; лице йому округле, округла, неначе обточена, голова, вуса вниз по-запорозьки», - писав про нього дослідник козацтва Л. Маленко.

У травні 1828 р. під час російсько-турецької війни (1828-1829) кошовий Й. Гладкий з невеликою групою козаків (близько 500 осіб), захопивши військову канцелярію та скарбницю, перейшов під Ізмаїлом на бік російських військ. Головним мотивом переходу задунайського населення в межі Російської імперії стали переважно причини соціально-економічного характеру. Вони визначили кризу Задунайської Січі, що, зокрема, виявилась у трансформації козацьких традицій і звичаїв, зміні ставлення задунайців до політики Росії.

Після закінчення війни російський уряд доручив Й. Гладкому сформувати із цих козаків Азовське козацьке військо (1828-1864). Козаків розселили на узбережжі Азовського моря, поміж Бердянськом і Маріуполем, з метою перешкодити турецькій контрабанді. Тут було утворено дві станиці - Микільську і Покровську. Козаки на баркасах патрулювали узбережжя Чорного моря від Керченської протоки до грузинського міста Поті. Упродовж 1862-1866 рр. більшість козацьких сімей переселилася на Кубань, а клейноди війська було передано Кубанському козацькому війську. Азовське козацьке військо було ліквідовано, а козаків переведено в селянський стан.

Через зраду Й. Гладкого турецький уряд жорстоко розправився із задунайцями. Близько 2 тис. козаків разом з наказним гетьманом І. Баланом було заарештовано й ув’язнено. Козаків, які перебували на Січі, було вбито, а січові укріплення та церкву зруйновано і спалено.

Ставлення до особи Й. Гладкого серед сучасників та оцінка його діяльності серед науковців неоднозначні: від негативних - авантюрист і пройдисвіт до легендарних - мудрий і визначний для козацтва.

Він зарекомендував себе як суворий, спокійний та розсудливий отаман, який не забував дбати і про власні матеріальні інтереси. Але до кінця життя Й. Гладкому так і не забули зради й докоряли йому тим, що після переходу в межі Росії за Дунаєм було вирізано частину козаків та їхніх родин.

Як ви вважаєте, чи можна назвати Й. Гладкого та А. Головатого однодумцями?

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Назвіть події, пов’язані з іменами: Й. Гладкий, С. Кочубей, А. Головатий. Розташуйте їх у хронологічній послідовності.

2. Які українські землі повинні були ввійти до складу наполеонід?

3. Дайте визначення понять «Чорноморське козацьке військо» та «Азовське козацьке військо».

4. Оцініть участь українців у міжнародних конфліктах першої третини XIX ст.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

Популярне з Історії України за 9 клас

Добавити коментар

Автору дуже потрібно знати, чи Вам допоміг даний матеріал?!

    • bowtiesmilelaughingblushsmileyrelaxedsmirk
      heart_eyeskissing_heartkissing_closed_eyesflushedrelievedsatisfiedgrin
      winkstuck_out_tongue_winking_eyestuck_out_tongue_closed_eyesgrinningkissingstuck_out_tonguesleeping
      worriedfrowninganguishedopen_mouthgrimacingconfusedhushed
      expressionlessunamusedsweat_smilesweatdisappointed_relievedwearypensive
      disappointedconfoundedfearfulcold_sweatperseverecrysob
      joyastonishedscreamtired_faceangryragetriumph
      sleepyyummasksunglassesdizzy_faceimpsmiling_imp
      neutral_faceno_mouthinnocent
оновити, якщо не видно коду

Коментарів 0


Ми створили сайт TEXTBOOKS з метою розміщення матеріалів (шкільних підручників) Міністерства Освіти України, для покращення освітнього процесу учнів у школах та вузах України.
Онлайн перегляд шкільного матеріалу допоможе Вам знайти якісну відповідь на поставлені питання вчителя.
Використовуйте Наш ресур для підготовки до ЗНО 2021, адже у нас присутні підготовчі курси з математики, української мови та літератури, англіської мови та історії України.