Лицар духовності: Григорій Сковорода (1722—1794)

 
 

Лицар духовності: Григорій Сковорода

Григорій Савич Сковорода

1722—1794

Сковорода стоїть у центрі української духовної історії.

Дмитро Чижевський, український філософ, літературознавець

Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку, і щодо світогляду свого — чисту та моральну...

Павло Тичина

Минуло понад два століття відтоді, як жив і творив великий митець і мислитель українського народу Григорій Сковорода. Він був загадкою для своїх співвітчизників при житті, нерозгаданий він і сучасними дослідниками, хоч кількість наукових праць про нього обчислюється сотнями. За стильовими ознаками творчість українського Сократа належить добі пізнього бароко. Водночас можемо віднести Г. Сковороду до мислителів ренесансного типу. Як і митці доби Відродження, він був усебічно обдарований: мав прекрасний голос і був професійним співаком, художником, письменником, філософом, педагогом.

Жоден твір Г. Сковороди за його життя не був надрукований, але всі вони розходилися по Україні в рукописних списках. Чимало духовних пісень на його слова у XVIII ст. виконували кобзарі та лірники, студенти шкіл і мандрівні дяки, аматори в сімейному колі. Авторитет і популярність Г. Сковороди були такими великими, що йому приписували навіть твори інших авторів. Воістину він був учителем усього українського народу. Про нього складено багато легенд, які збуджують і досі уяву: нібито сама російська цариця Катерина ІІ пропонувала українському мудрецеві переїхати до столиці; буцімто втік з-під вінця, бо вважав свободу важливішою від сімейного щастя, що викопав собі могилу й попередив ближніх про день свого відходу в інший світ. Правдиві й вигадані сюжети про життя Григорія Савича Сковороди притягували увагу співвітчизників до його особистості. Але, на жаль, ми й досі не засвоїли уповні його геніальні ідеї про «сродну працю», «любомудріє» думок, філософію серця, не прислухалися до його закликів пізнати себе. Шлях до Г. Сковороди непростий, але той, хто на нього ступить, виробить у собі імунітет проти аморальності й цинізму, житиме в гармонії та злагоді зі світом і своїм внутрішнім «Я», зрештою, зможе досягнути щастя.

Так україномовний Google відзначив річницю від дня народження Григорія Савича Сковороди

Життєвий і творчий шлях філософа, просвітника, поета

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня (22 листопада)1 1722 р. в с. Чорнухи на Полтавщині. Село належало до Лубенського полку, у якому понад п'ятдесят відсотків мешканців були записані козаками, а ще понад третина — кріпаки. Родина Г. Сковороди належала до стану малоземельних козаків-землеробів. Їхнє життя не було легким: участь у походах під час війни, вартування на форпостах, виконання господарських робіт. Але, попри всі труднощі, козаки завжди були вільнолюбними, зберігали гідність і лицарську честь. Таке середовище, у якому підростав Григорій, наклало відбиток на формування його характеру та ставлення до світу.

1 Дати життя і смерті митців подаються за старим і новим стилями.

Козацькі сім'ї надавали великого значення освіті своїх дітей, тому у вісім років батьки записали Гриця до школи, де під керівництвом дяка чотири роки він опановував ази наук. У Києво-Могилянській академії, куди вступив дванадцятирічний хлопець, він провів вісім років. Навчання потребувало відповідального ставлення до уроків. Щодня, крім неділі, з восьмої ранку до вісімнадцятої вечора він працював у класах, опановував латинську, грецьку, польську, старослов'янську, німецьку, староєврейську мови, секрети тогочасних наук. Навчання в Києво-Могилянській академії сформувало Г. Сковороду інтелектуалом європейського рівня. На становлення ж його художніх смаків уплинули популярні на той час народні думи й козацькі пісні, різдвяні та великодні поетичні й драматичні твори, вистави шкільної драми.

Наприкінці 1742 р. його разом з кількома іншими учнями відрядили до Глухівської співочої школи, де відбирали обдарованих музичних хлопчиків до Петербурзької придворної капели. П'ятьох із двадцяти, і серед них Григорія, зарахували до хору при дворі російської цариці Єлизавети Петрівни. Три роки в Петербурзі Г. Сковорода використав для духовного й інтелектуального збагачення: відвідував оперу, вивчав італійську музику, популярну на той час у Росії, опанував мистецтво гри на кількох музичних інструментах, сам писав музичні твори.

У 1744 р. Г. Сковорода повернувся до Києва й відновився на навчанні в академії. Юнак відчував велику жагу до знань. На відміну від своїх ровесників, для яких освіта відкривала можливість духовної чи світської кар'єри, Григорій прагнув зрозуміти таємниці Всесвіту та людини. Ключем до їхнього осмислення була наука філософія. Тому, коли 1745 р. генерал-губернатор Ф. Вишневський запросив Г. Сковороду супроводжувати його у складі Токайської комісії Європою, він радо погодився. Для спраглого до знань юнака така поїздка уможливлювала ознайомлення з досягненнями тогочасної філософської думки.

У 1750 р. Г. Сковорода повернувся до Києва. На початку 1751 р. він влаштувався викладачем поетики в Переяславському колегіумі неподалік столиці. Його ставлення до учнів суттєво відрізнялося від узвичаєного на той час у школах. Замість схоластичного зазубрювання навчальних текстів молодий учитель спонукав своїх вихованців міркувати й висловлювати власні думки про прочитане. Античний світ оживав і промовляв на його уроках зрозумілими для кожної дитини словами. Добре обізнаний з античною філософією та літературою, Г. Сковорода спонукав своїх учнів читати Сократа, Платона, Епікура, Сенеку, Аристотеля, Плутарха, Цицерона, Горація та інших мислителів, у софійність1 яких був закоханий сам. На його думку, антична спадщина відкриває людині шлях до осягнення таємниць власної сутності, вершин самопізнання, сприяє духовному зростанню особистості. Отже, Г. Сковорода навчав учнів не лише науки поетики, а й мистецтва правильно жити.

1 Слово «софія» в перекладі з грецької означає «мудрість».

Така система роботи молодого вчителя не влаштовувала керівництво колегіуму, зокрема його куратора, Переяславського та Бориспільського єпископа Н. Срібницького. Конфлікт між ними загострився, коли Г. Сковорода представив свій курс «Раздумія про поезію: руководство к местерству оной». Єпископ розкритикував його працю, на що гордий викладач кинув йому: «Одна річ — жезл, інша річ — сопілка», натякаючи на його непрофесійні судження.

Навесні 1753 р. Г. Сковорода влаштувався працювати на посаду домашнього вчителя до поміщика В. Томари в селі Кавраї. Його стосунки з господарями спочатку складалися дуже напружено. Заможні люди, вони зневажливо поставилися до бідного вчителя, та й заняття з розпещеним молодшим Томарою не приносили Сковороді задоволення. Одного разу, не стримавши роздратування, Григорій назвав свого вихованця «свинячою головою», за що був звільнений з роботи. Правда, через деякий час В. Томара вибачився й попросив Г. Сковороду повернутися. На все подальше життя вчитель та учень зберегли приязні стосунки.

На 1755-1759 рр. — час другого строку перебування Г. Сковороди в родині Томар — припадає початок його літературної творчості. У Кавраях він створив кілька поезій, що разом із творами, написаними в 50-60-х роках, увійшли до поетичної збірки «Сад Божественних пісень».

У серпні 1759 р. Г. Сковороду запросили викладати поетику в Харківському колегіумі. Але коли єпископ І. Миткевич запропонував йому прийняти чернецький постриг, Г. Сковорода рішуче відмовився й покинув заклад. Правда, потім на нетривалий час із 1762 по 1764 р. він повернувся до колегіуму, але гострі конфлікти з керівництвом змусили його відмовитися від цієї роботи.

Після звільнення з Харківського колегіуму Г. Сковорода вів мандрівний спосіб життя. Він свідомо вибрав для себе місію народного вчителя й доводив до співвітчизників думку, що людина не повинна гнатися за матеріальними благами, а має удосконалювати свої чесноти. Українці глибоко поважали мандрівного філософа і за життя, і після смерті. Сучасник Г. Сковороди Ф. Луб'яновський залишив такі спогади про останні двадцять п'ять років життя українського Сократа: «...він любив переходити від слободи до слободи, з села до села, з хутора в хутір. Всюди і всі його зустрічали й проводжали з любов'ю, в усіх він був свій... Господар хати, куди він заходив, насамперед придивлявся, чи не потрібно було чогось полагодити, почистити, змінити в його одежі та взутті: все це й відразу робилося. Особливо мешканці тих слобід і хуторів, де він найчастіше і найдовше залишався, любили його, як рідного. Він віддавав їм усе, що мав: не золото та срібло, а добрі поради, напучення, дружні докори за незгоду, неправду, нетверезість, несумлінність...».

Протягом останніх двох десятиліть Г. Сковорода написав свої основні твори «Кільце. Дружня розмова про душевний світ», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу», «Вдячний Еродій», «Вбогий Жайворонок», «Діалог. Ім'я йому — Потоп зміїний» та інші, у яких знайшли відображення його філософські погляди.

Помер Г. Сковорода 9 листопада (29 жовтня) 1794 р. в селі Іванівці на Харківщині. На могильній плиті викарбувано напис: «Світ ловив мене, та не спіймав».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Назвіть чотири найсуттєвіші, на ваш погляд, події в біографії Г. Сковороди. Як вони позначилися на становленні його світогляду та мистецьких смаках?

2. Розкажіть про педагогічну діяльність письменника. Чим його погляди на навчання й виховання учнів відрізнялися від тогочасних?

3. Поясніть, чому Г. Сковороду називають «мандрівним філософом».

4. Назвіть твори, які написав Г. Сковорода. До яких жанрів вони належать?

Філософські погляди Григорія Сковороди

Філософська спадщина Григорія Сковороди вражає своєю глибиною й гуманістичним спрямуванням. Його погляди ніколи не втратять актуальності, тому що дають ключ до розуміння основоположних понять, над якими людство розмірковує тисячоліттями: що таке щастя і як його досягнути. Розгляньмо та спробуймо зрозуміти головні тези вчення про буття українського Сократа.

Основна філософська ідея Г. Сковороди полягає в тому, що і Всесвіт, і людина мають два начала. На його думку, існує два світи — земний, видимий, і небесний, божественний, прихованим від людини. У земному житті все народжується й умирає, отже, земне є тимчасовим. Натомість небесне, Божественне є вічним. Цю тезу автор пояснює на прикладі яблуні та її тіні, яку ми бачимо протягом дня. Дерево стоїть незмінно на місці, а його тінь рухається: то витягується, то зменшується, вранці народжується, на ніч умирає. Тінь — це наше тимчасове земне життя, яблуня — божественне начало, яке є його причиною. Два світи — земний і Божественний — взаємопов'язані: як не може існувати тінь без дерева, так само зовнішній світ неможливий без світу небесного.

Сковородинська теорія двох світів продовжує розвиватися в концепції двох людин — зовнішньої та внутрішньої. У людині наявні також два начала — видиме, тілесне, що є тимчасовим (відміряне кількома десятками років земного життя), та невидиме, духовне, яке є вічним. Як не може існувати тінь без дерева, так неможлива людина без душі. У своїх філософських трактатах Г. Сковорода душу часто називає «серце» і вважає її суттю людини, її внутрішньою серцевиною. «Серце», душа є «і зерно наше, і сила», яку визначає кожен індивід, «а без неї [тіло] мертва тінь є». «Серце» є точною копією вищого Божественного начала, яке й керує людиною.

Справжня людина, на думку Г. Сковороди, — духовна й «сердечна». Вона визначається рівнем розвитку душі й не залежить від матеріальних статків і посад у видимому світі. «Кожен є тим, чиє серце в ньому», — пише філософ, указуючи на відповідність способу існування людини її сутності.

В ідеалі між зовнішньою та внутрішньою людиною має бути гармонія, вони не заперечують одна одну. Але «серце» має здатність обирати напрям руху індивіда: до добра або зла, до правди чи брехні. Причиною такої суперечливої поведінки людини є наявність у ній двох сил, які автор називає «два серця: ангельське і сатанинське, що борються між собою». Ангельське начало спонукає людину до добрих справ, і тоді відбувається її духовний розвиток. Коли ж диявольське підштовхує до лихих дій, тоді вона звільняється від контролю з боку душі, відбувається деградація та розпад особистості. Для розвиненої духовно особи важливо жити так, щоб сили зла не завоювали її «духовного серця». А зло бере гору, коли людина порушує Божественний порядок і йде проти волі Творця.

Дуб-велетень, під яким любив працювати Г. С. Сковорода, в Іванівці на Харківщині (сучасна назва села — Сковородинівка)

Чи є в людини можливість стати духовною, чи, може, вона — безвольний заручник обставин? За Г. Сковородою, кожен народжується вільним і має право вибору свого життєвого шляху, але рух до свого істинного «Я» є складним. Свобода особистості полягає в тому, щоб пізнати Божий задум і слідувати йому. Тоді вона звільниться від світу зла. Але цей процес пов'язаний не з інтелектуальною діяльністю людини, а з її духовним самовдосконаленням. «Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця?» — звертається Г. Сковорода до читачів. Він вважає, що мислення є безсилим, натомість духовна сила людини безмежна. «Якщо зогрілося серце твоє у тобі, — говорить філософ, — ти повинен, повчаючись, роздмухувати вічнотворчу іскру воскресіння, поки не розгориться яскраво це блаженне полум'я і не поглине всю супротивну тлінь... Зогріте серце — це вогненний Духа Святого язик». Отже, самовдосконалення не приходить само по собі, цей процес тривалий і має бути усвідомлений та контрольований людиною.

У своїх трактатах і діалогах «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе», «Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе», «Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті», «Розмова, названа алфавіт, чи буквар миру» Г. Сковорода розробляє теорію самопізнання. Він вважав, що справжнє народження людини відбувається тоді, коли вона зрозуміє своє призначення й усвідомить, що в цей світ прийшла задля духовного удосконалення. Тоді людина здобуде душевну рівновагу й досягне щастя. Він писав: «Всякий, хто пізнає вічну і справжню людину, не помре, смерть не має над ним ніякої влади...» Таким чином, філософ відстоював думку про безсмертність людської душі.

Сковородинська теза про те, що кожен повинен пізнати себе, означає «взятися за своє споріднене діло і бути з цим у злагоді з загальною потребою». Споріднене діло, або, як називає Григорій Сковорода, «сродна праця», означає, що людина живе відповідно до своїх природних схильностей. За таких умов усе в житті приносить їй задоволення й робить щасливою. Якщо ж хто обирає справу престижну, що веде до збагачення, але не відповідну Божественному призначенню, він завжди буде незадоволений своїм життям і від цього страждатиме.

Г. Сковорода відкриває шлях до щастя кожному порадою: «Берися орати землю, готувати поживу для людей і худоби, розводити стада або бджіл або що твій у тобі Господь звелить. Не бійся, найважчий у твоїй праці труд буде для тебе найсолодший, як запашне повітря, чисті потоки вод, співи птахів, як і самі плоди твоїх трудів. Цього від тебе чекає твоя батьківщина». Мирослав Попович так пояснює думку Григорія Сковороди: «Отже, ані роль ченця, ані роль градоначальника не є злом сама по собі, а лише стає злом, коли соціальну роль відіграє невідповідна (несродна) людина».

Сковорода вважає, що «нікого Бог не образив», а отже, щастя, як і Бог, усередині кожного з нас, треба тільки зрозуміти, прийняти й полюбити себе.

Творчість Григорія Сковороди

Усі твори Г. Сковороди можна поділити на три групи:

  • філософсько-богословські трактати;
  • літературні твори — вірші, духовні пісні, байки;
  • листи.

88 % усього творчого доробку автора написано книжною українською або церковнослов'янською мовами, 11 % — латиномовні тексти і трохи менше 1 % — грецькою (листи).

Найвідомішою в його художній спадщині є поетична збірка «Сад Божественних пісень». До неї увійшла духовна лірика, написана протягом 1753-1785 рр. Збірка складається з тридцяти поезій, в основу яких Сковорода закладав «зерно» (тобто певну думку) зі Святого Письма, але по-своєму опрацював і розвинув біблійні теми.

Найвідомішою у збірці є поезія «Всякому місту — звичай і права...». «Зерном», що дало поштовх до її написання, став вислів з Біблії: «Блажен муж, що в премудрості помре і що в разумі своїм повчається святині». Дослідник творчості Сковороди Леонід Ушкалов пояснює прийом написання твору: «... Послуговуючись старою риторичною схемою "один полюбляє те, другий — те, третій — те, я ж кохаюся ось у цьому”, поет створює чи не найліпшу... набожну пісню про світове "різнопуття”, а власне — про "ліву”, погибельну, та "праву”, спасенну, дороги людського життя».

Катерина Ткаченко. «Всякому місту — звичай і права...»

Композиційно пісня ділиться на дві частини. У першій автор змальовує представників різних станів та соціальних груп — чиновників, купців, поміщиків, юристів, студентів тощо — та розповідає про їхні життєві прагнення. Один «для чинів тре кутки», другий — «купець обдурити прудкий», третій «безперервно стягає поля», ще в іншого — «дім, як вулик, гуде від гуляк». Г. Сковорода розповідає про дріб'язкові буденні турботи й позірні цінності своїх сучасників, визначає свій ідеал, істинний сенс життя людини. Це — «совість, як чистий кришталь». Автор доносить до читачів думку, що лише перед зустріччю зі смертю людині відкривається правда про неістинність і неважливість усього тілесного.

Як бачимо, Г. Сковорода удосконалення суспільства вбачав не в активній боротьбі зі суспільними вадами, а «у втечі від світу зла і досягненні свободи у сфері духу», як зазначає Мирослав Попович.

Провідним у творі пісні є мотив свободи та чесної бідності, а її ідея — заклик до людини прямувати шляхом морального удосконалення.

У поезії яскраво розкривається одна з ключових думок філософії Г. Сковороди, а саме — право кожного вибирати між добром і злом. Свобода людини розкривається через її можливість надати перевагу тому чи іншому типу поведінки, вчинкам, узгодити їх з духовним життям. Уміння відмовитися від позірних цінностей відкриває шлях людині до духовної свободи, а отже, до щастя.

Поезію «De libertate»Г. Сковорода написав, імовірно, у каврайський період. У ній автор розвиває мотив «вольності» як найбільшої цінності людини. З нею не може зрівнятися навіть золото, яке «проти свободи... лиш болото». Звернімо увагу, що поняття свободи в усіх своїх творах Сковорода розглядає не в плані суспільно-політичних реалій, а як шлях духовних пошуків. Тому несподіваною у вірші є згадка про гетьмана Війська Запорозького Богдана Хмельницького як втілення омріяної вольності.

1 У перекладі з латинської — «свобода».

Автограф вірша Г. Сковороди «De libertate»

«Байки Харківські»

Григорія Сковороду вважають основоположником української байки. Збірка «Байки Харківські» містить тридцять прозових творів, більшість із яких подано у формі діалогів. Перші п'ятнадцять, за свідченням автора, створено «на сьомім десятку нинішнього століття», після звільнення Г. Сковороди з Харківського колегіуму. Решта була написана 1774 р. в селі Бабаї на Харківщині. Багато сюжетів письменник запозичив в Езопа, але переосмислив зміст. У передмові до збірки автор завважує, що саме в людській натурі є приводом для зображення в байках: «Нерозумну пиндючливість зустрічають за зовнішністю, випроваджують за сміхом, а розумний жарт поважний вінчає кінець. Немає смішнішого, як розумний вигляд з порожнім нутром, і немає нічого веселішого, як смішне обличчя з прихованою дільністю». Отже, байки привабили Г. Сковороду, тому що за зовнішніми комічними сюжетами можна було приховати набагато глибший, світоглядний зміст.

Нехитрі прозові історії, персонажами яких виступають звірі, сили природи, частини людського тіла, коштовне каміння, Григорій Савич супроводжує моральними висновками, які він називає «силою». У ній формулюється повчання автора, що художньо розвиває його філософські ідеї.

Однією з найпопулярніших у збірці вважають байку «Бджола і Шершень». Композиційно твір складається з двох частин — діалогу між персонажами та моралі-висновку. На початку твору Шершень кепкує з працелюбної Бджоли та не розуміє, чому вона віддана справі, адже невдячні люди користуються плодами її праці й навіть не дякують їй. У відповідь вона пояснює, що «незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати». У «силі» (це висновок-мораль) автор пояснює сутність своєї ідеї про «сродну працю»: «Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла? ...І немає більшої радості, аніж жити за покликанням».

Тема байки — діалог Бджоли та Шершня про ставлення до праці та її плодів.

Ідея — заклик до самопізнання та спорідненої праці, яка може зробити людину щасливою.

Замість висновку процитуємо думку Мирослава Поповича про Григорія Сковороду: «...він зовсім не шукав того статусу мандрівного бездомного філософа, на який його прирекло життя. Він зумів вижити і навіть бути по-своєму щасливим у тих екстремальних умовах, у яких опинився, не прийнятий чернецьки-професорською громадою до кола своїх. Він нічим не поступився і з гордою гідністю пройшов свій життєвий шлях до кінця, не виказуючи своїх страждань і слабостей. Але образ завжди всім вдоволеного мандрівного філософа із сопілочкою, щасливого тим, що є особою без постійного місця проживання, не відповідає дійсності. З вищого духовного погляду він виграв війну проти світу корисливості і пошлості, хоч і дуже дорогою ціною. Але з погляду житейського він цю війну програв, бо для того, щоб лишитися собою, мусив відмовитися від будь-яких соціальних позицій...

Церковний світ не приймав Сковороду, бо він і не був людиною церкви. Він був мислителем глибоко світським, філософом з тонким розумінням одвічних світових проблем, особистістю, здатною на самовіддане і безкорисливе служіння людям і ідеї, але не установі, будь-якій, у тому числі церковно-монастирській».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Прокоментуйте, як ви розумієте слова Дмитра Чижевського про те, що «...життя Сковороди є його філософією, а його філософія є його життям». Відповідаючи, спирайтеся на факти біографії письменника.

2. Прокоментуйте висновки Мирослава Поповича про життєвий вибір Сковороди. Чому з духовного погляду він виграв війну проти світу, а з житейського — програв? Як ви ставитеся до такого вибору письменника? Свою відповідь обґрунтуйте.

3. Назвіть чотири тези, що відображають ключові філософські ідеї Г. Сковороди. Поясніть, як ви їх розумієте.

4. Французький письменник-мораліст Франсуа де Лярошфуко писав, що «людина часто вважає, що вона сама керує собою, тим часом як вона є керованою, і поки її розум спрямований до однієї мети, серце непомітно веде її до іншої». З якою філософською ідеєю Сковороди перегукується ця думка?

5. Проаналізуйте вірш Г. Сковороди «De libertate». У яких літературних творах XVII—XVIII ст. звучить тема вольності?

6. Прочитайте й порівняйте поезії Горація «До мецената» та Сковороди «Всякому місту — звичай і права...». За якими ознаками вони між собою схожі, а чим відрізняються? Відповідь підтверджуйте цитатами.

Квінт Горацій Флакк

ДО МЕЦЕНАТА1

Глянь, нащадку ясний давніх володарів,

Меценате, хвало й захисте любий мій,

Глянь довкіл: багатьом — тільки б у куряві

Коней гнати стрімких; вихором-колесом

Лиш мету обігнуть — пальмова гілка вже

Мчить їх ген, до богів, світу керманичів.

Цей — на все йти готов, тільки б до почестей

Люд квірітів2 хисткий втретє підняв його.

1 Меценат — Гай Цільній Меценат (70-8 рр. до н.е.), друг і дорадник Августа, покровитель школи поетів.

2 Люд квірітів — римські громадяни врочисто називались квірітами (від сабінського міста Кури в Італії).

Той — гребе та гребе й сипле у засік свій,

Що з лівійських токів літом змести вдалось.

Хто ж оре залюбки батьківський лан, того

Ти й за Аттала1 скарб не підіб'єш на те,

Щоб кіпрійським судном він борозну пливку

Вів, лякаючись хвиль моря Міртойського.

Хай-но вдарить крилом до Ікарійських вод

Африк буйний — купець марить селом своїм,

Хвалить спокій, та ось — вже він судно слабке

Знов ладнає: не звик, ситий, до голоду.

Є такий, що й за дня добрим вином старим

Сам гоститися рад, келих по келиху,

Зручно лігши собі то під суничником,

То при тихім струмку в закутку милому.

Інших — табір зове; співом ріжка й сурми

Манить їх на війну — для матерів усіх

Щонайтяжчий проклін. Ну, а мисливцеві —

Любо спати й в снігу — що йому пестощі?

Він про жінку й забув: там, бач, на лань напав

Вірний пес, а кабан — он уже сіті рве.

Я — з плющем на чолі, мудрих ознакою,

Стану побіч богів; я од юрби майну

В тінь гаїв, де в танку німфи з сатирами

Мірно й легко пливуть, хай лиш Евтерпа2 нам

Флейту дасть голосну, хан Полігімнія3

Ніжно струни напне, по-еолійському4.

Ще ж коли мене й ти лірним співцем назвеш

Я торкнуся зірок гордимчолом своїм.

Переклад з латиниці Андрія Содомори

1 Аттал — один із володарів Пергаму, славного багатствами царства в Малій Азії.

2 Евтерпа — муза ліричної поезії, зображувалася з флейтою в руках.

3 Полігімнія — муза, опікунка хорової поезії і танців.

4 По-еолійському — на лад еолійських ліричних поетів з острова Лесбосу — Алкея і Сапфо.

7. Розкажіть про час написання, жанр та особливості творів збірки «Байки Харківські». Проаналізуйте байку «Бджола і Шершень».

8. Український фольклорист, етнограф і літературознавець Микола Сумцов назвав Сковороду «останньою розкішною квіткою» культури старої України. Чому?

1. Вивчіть напам'ять поезію Г. Сковороди «Всякому місту — звичай і права...».

2. Напишіть есе (висловлення) про значення творчості Г. Сковороди для розвитку української філософії та культури (за бажанням).

3. Обговоріть з людьми, думку яких ви поважаєте, сенс вислову Григорія Сковороди: «Бути щасливим — це значить пізнати, знайти самого себе».

4. Розгляньте малюнки сучасної української художниці Марисі Рудської, якими оформлено сайт, присвячений академічному виданню творів Сковороди: http://www.skovoroda.org.ua

Чи згодні ви з таким трактуванням образу першого українського філософа?

Подискутуйте з однокласниками

Розгляньте портрети Г. С. Сковороди, виконані сучасними українськими митцями. Висловіть свою думку: які портрети — класичні, так би мовити, усталені, чи альтернативні, провокуючі, — доцільно вміщувати в шкільному підручнику? Чи відкрили вам ці нестандартні зображення нові грані особистості Г. Сковороди?

Юрко Журавель. Григорій Сковорода

Сергій Майдуков. Григорій Сковорода

Володимир Слєпченко. Григорій Сковорода. «Світ ловив мене, та не спіймав»

Література в колі мистецтв

1. Дослідіть тему «Григорій Сковорода — художник» й оформіть матеріали у вигляді буклета. Проілюструйте його малюнками українського філософа й розмістіть свою роботу в мережі Інтернет для ознайомлення однокласників. Організуйте зворотний зв'язок з ними в зручній для вас формі (чат, анкетування тощо).

Малюнок Григорія Сковороди

2. Дослідіть музичне життя пісні Г. Сковороди «Всякому місту — звичай і права...». Ознайомте однокласників з результатами вашої роботи у зручній для вас формі (повідомлення на уроці, створення групи в соцмережах тощо).

ВИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

1. Напишіть листа Григорію Савичу Сковороді, висловивши в ньому свої оцінки епізодів з його біографії та філософських поглядів.

2. Розробіть анкету й через інтернет-опитування вивчіть думку однокласників про те, наскільки актуальними для них є філософські ідеї Григорія Сковороди, і яких його ідей вони хотіли б дотримуватися. Узагальніть інформацію й донесіть результати опитування до відома своїх ровесників.

Читаємо із задоволенням

Трагічні події на Сході України надихають багатьох сучасних митців до творчості. Поезія першою з-поміж інших родів літератури й видів мистецтва оперативно почала осмислювати проблеми війни та її впливу на людину. Вона порушує складні філософські питання: як війна змінила життя кожної окремої людини й усієї країни? Хто такий герой на війні? Як так сталося, що ми допустили розкол країни на «своїх» і «чужих»? Чи може воїн-захисник у вирі війни залишатися гуманістом? Що буде з нами після війни?

Один із поетів, хто осмислює ці та інші проблеми, — Сергій Жадан, який у збірці «Життя Марії» зібрав вірші, присвячені трагічним подіям останніх років на Сході нашої країни. Вчитайтеся тільки в рядки з його вірша «Я знав священика, який був у полоні...»:

Я думаю іноді, чи зрозуміють нас наші діти.

Серце моє легке і обійми мої розпростерті.

Моєї любові стане на всіх,

навіть на тих, хто хотів мене вбити.

Продовжує мотив війни вірш Ірини Цілик «Повертайся живим», яку сестри Тельнюк поклали на музику.

Ти, головне, повертайся додому,

Врешті знімай запилюжені берці

І вчися наново жити потому

З перепрошитою вірою в серці...

Ти, головне, повертайся тим шляхом,

Що вбереже твої душу і тіло.

Чорна земля із розпеченим пахом

Тільки дощу, а не крові хотіла.

Ти, головне, повертайся до мами.

Десь там сивіючи за видноколом,

Матері тужать і дружать домами,

Що пахнуть ніжністю та корвалолом.

Ти, головне, повертайся назовсім

І народи-посади-споруди, а

Вже у твоєму дітиську курносім

Виросте радість, нова і правдива...

Якщо ж вам до вподоби інтимна лірика, насолодіться поезіями Олександра Ірванця «Прощальний романс», «На перехресті осені й зими», «Переночуй мене, вишневий саде...».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

Популярне з Української літератури за 9 клас

Добавити коментар

Автору дуже потрібно знати, чи Вам допоміг даний матеріал?!

    • bowtiesmilelaughingblushsmileyrelaxedsmirk
      heart_eyeskissing_heartkissing_closed_eyesflushedrelievedsatisfiedgrin
      winkstuck_out_tongue_winking_eyestuck_out_tongue_closed_eyesgrinningkissingstuck_out_tonguesleeping
      worriedfrowninganguishedopen_mouthgrimacingconfusedhushed
      expressionlessunamusedsweat_smilesweatdisappointed_relievedwearypensive
      disappointedconfoundedfearfulcold_sweatperseverecrysob
      joyastonishedscreamtired_faceangryragetriumph
      sleepyyummasksunglassesdizzy_faceimpsmiling_imp
      neutral_faceno_mouthinnocent
оновити, якщо не видно коду

Коментарів 0


Ми створили сайт TEXTBOOKS з метою розміщення матеріалів (шкільних підручників) Міністерства Освіти України, для покращення освітнього процесу учнів у школах та вузах України.
Онлайн перегляд шкільного матеріалу допоможе Вам знайти якісну відповідь на поставлені питання вчителя.
Використовуйте Наш ресур для підготовки до ЗНО 2021, адже у нас присутні підготовчі курси з математики, української мови та літератури, англіської мови та історії України.