Тарас Шевченко (1814-1861)

 
 

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

(1814-1861)

Він був сином мужика, і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій... Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу й усерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

І. Франко

Тарас Шевченко — центральна постать в українській літературі, у всій українській духовності. Його творчість — єдине у своєму роді, абсолютно неповторне явище в історії світової культури.

• Завдання основного рівня. Пригадайте, що вам відомо про життя та творчість Т. Шевченка з попередніх класів.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня (за старим стилем — 25 лютого) 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкащина).

Звенигородщина розташована в центральній частині України. Тут зберігалися тисячолітні звичаї та обряди аж до початку XX ст., панувала добірна, найчистіша українська народна мова. Ці землі (Чигиринщина, Звенигородщина, Уманщина, Черкащина, Смілянщина, Канівщина) — споконвічний козацький край.

Століттями звідси походило й жило чи не найбільше запорожців. Тут вирували протипольські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст., Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького, гайдамацька вольниця першої половини XVIII ст. За деякими даними, у Вільшані (сотенне містечко поруч із Моринцями) народився один із найвидатніших героїв Хмельниччини, полковник черкаський Максим Кривоніс. У XIX ст. всі ці події ще добре зберігалися в живій пам’яті народу — у спогадах, переказах, піснях, думах.

Козацький дух потужно спалахнув у цих краях на початку XX ст. У 1917 р. саме на Звенигородщині було засноване й звідси поширилося на Центральну Україну Вільне козацтво — основна збройна сила Української Народної Республіки. У Будищах (село поруч із Моринцями й Кирилівкою) народився і виріс організатор «Вільного козацтва», легендарний генерал-хорунжий армії УНР Юрко Тютюнник.

Батько Тараса, Григорій Іванович Шевченко-Грушівський, походив із вільних низових козаків, мати, Катерина Якимівна (у дівоцтві — Бойко) — з вільних селян. Проте вони вже були кріпаками поміщика В. Енгельгардта.

Родина Шевченків була не з бідних: батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відбути, і себе прогодувати.

Садиба Шевченків у с. Кирилівці. Сучасна світлина

Тарас — четверта дитина в сім’ї. Коли він був ще немовлям, Шевченки повернулися в батьківську Кирилівку, купили хату з просторим дворищем, великим садом. У цьому обійсті й пройшли перші найсвітліші роки Шевченкового життя.

Пустотливим, допитливим і мрійливим хлопчиком виростав Тарас. Перші найчарівніші враження залишила в його дитячому серці рідна природа.

Дуже любив Тарас неділі й свята, коли збиралася разом уся сім’я, приходив у гості дід Іван, інші родичі, батько читав уголос Біблію, житія святих, дід розказував про козаччину, Гайдамаччину, яку ще сам застав. Тарас мав феноменальну пам’ять. Усе, що почув і побачив, у найтонших подробицях збереже в душі на все життя й геніально втілить у своїй творчості.

Особливо захоплювали хлопця народні пісні, котрі супроводжували на селі й працю, і відпочинок, і радість, і смуток. Співав дуже красиво й уміло. Саме народна пісня пробудить незабаром у його душі небачений поетичний дар.

Дуже рано виявився в Тараса ще один хист — до малювання. Змалечку крейда чи вуглина були для нього неабиякою радістю. Усе ними обмальовував: стіни знадвору й у хаті, лаву, стіл, підлогу. Якось прийшла сестра Катерина з панщини й не впізнала хати: уся розмальована візерунками. Залюбки зображав хлопець птахів, звірів, людей.

Дитинство закінчилося для Тараса 20 серпня 1823 р., коли померла, маючи лише сорок літ, мама. Спрацьовану, замучену життям жінку вбили сухоти. Рано втрачену неньку Т. Шевченко возвеличить у своїй творчості: у його поезіях постане світлий образ жінки-матері, що стане символом самої України...

З матір’ю пішли з оселі Шевченків і затишок, і злагода. Залишилися сиротами шестеро дітей. Батько змушений був одружитися вдруге. Проте жінка виявилася лихою та сварливою, дбала про своїх дітей, а пасинків тільки ганила. Найбільше діставалося гордовитому правдолюбові Тарасу.

Однак батько жалів дітей, двічі брав Тараса в чумацьку дорогу, посилав до дяка в науку. Через три роки, застудившись у чумакуванні, помирає й батько.

Тепер Тарас залишився сам у цілому світі. І перше, про що подумав, — то була школа й наука. Два роки служив він у дяка, терпів голод, приниження, побої, щоб учитися. Хлопець спрагло перечитував усе, що знаходив у вчителя. Зокрема, відкрив для себе «Енеїду» І. Котляревського, особливо захопився Г. Сковородою.

Пам’ятник матері поета в с. Моринцях. Скульптор В. Демйон

Як реакція на жорстокість дяка в цей час формується ще одна визначальна життєва настанова поета — різке неприйняття якого завгодно деспотизму, поневолення.

Підлітком Тарас пережив також перше й, може, найсильніше своє кохання. Оксана — трохи молодша за Тараса донька односельців Коваленків. Вони разом пасли череду. Матері раділи та мріяли їх одружити. Коли Тарас осиротів, коли не мав до кого прихилити свою спустошену душу, зустрічі з Оксаною стали ще дорожчими. Відтоді через усе життя проніс Т. Шевченко в душі образ чорнобривої дівчини Оксани. Майже в усіх епічних і ліричних творах «Кобзаря» юні героїні чимось нагадують — то іменем, то натурою, то долею — першу Тарасову кохану.

Для поета Оксана Коваленко стала його музою, утіленням дівочої краси, кохання.

• Завдання основного рівня. Перечитайте вірші Т. Шевченка «Ми вкупочці колись росли», «Мені тринадцятий минало», присвяту до поеми «Мар’яна-черниця». Якими, судячи з цих творів, були зовнішність і вдача дівчини?

Восени 1829 р. Тарас разом з іншими новонабраними слугами-кріпаками вирушив у далеку дорогу аж до Вільна (тепер Вільнюс — столиця Литви). Тільки через 14 літ він побачить Україну, а заповітна мрія знову оселитися в ріднім краї так і залишиться для нього нездійсненною.

У Вільні Тарас спочатку служив козачком, але був надто непокірним і незапопадливим як для лакея, продовжував малювати, хоча його за це й карали (навіть били різками на стайні). Отож пан згодився нарешті віддати його в науку до професійного художника, бо престижно було мати серед своєї челяді ще й маляра.

Колись білорусько-литовське місто, Вільно на час приїзду туди юнака було спольщене. Тарас скористався нагодою, аби вивчити польську мову. А найголовніше — став свідком польського повстання проти російського панування. Він читав і слухав звернення польських патріотів, на власні очі побачив їхню жертовну боротьбу за свободу. Усе це пробуджувало в душі юнака національну гідність, усвідомлення того, що й Україна має піднятися на боротьбу проти московського ярма.

Наляканий Енгельгардт утікає подалі від повстання, незабаром виходить у відставку й оселяється в Петербурзі. Так наприкінці зими 1831 р. Т. Шевченко опиняється в столиці імперії.

Тут здібний юнак продовжив своє малярське навчання. Поміщик віддав його в науку на чотири роки до Василя Ширяєва — досить відомого майстра декоративного розпису. Ширяєв брав багато роботи, і його підмайстри й учні мусили працювати по 12-14 годин. Вони жили на холодному горищі, харчувалися погано. Однак юнак терпляче зносив усі злигодні, аби тільки наблизитися до омріяної мети — стати художником. Помітивши в нього природний дар, Ширяєв залучав його до оформлення різних будинків, палаців, навіть до розпису стін і плафонів Великого театру.

Приблизно 1836 р. Шевченко випадково познайомився зі своїм земляком, студентом Академії мистецтв Іваном Сошенком. Він першим побачив талановиті ранні малюнки Тараса й розпочав справу викупу юнака з кріпацтва. Познайомив юнака з українцями — видатними діячами культури, які жили в Петербурзі: письменником Є. Гребінкою, живописцем А. Мокрицьким, конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем; а також з відомим російським поетом, вихователем дітей царської родини, людиною впливовою та доброю — В. Жуковським.

В. Григорович дозволив обдарованому хлопцеві відвідувати рисувальні класи Товариства заохочення художників, де його роботам дали високу оцінку.

Найдієвішу участь у справі визволення Т. Шевченка з кріпацтва взяв видатний російський художник німецького походження Карл Брюллов. Він високо оцінив Тарасові малюнки, а найважливіше — його перші поетичні спроби.

Важливо зазначити: стільки видатних людей перейнялися долею молодого кріпака не тільки через його хист до малярства, а насамперед тому, що помітили в ньому непересічну особистість. К. Брюллов, уперше побачивши Тараса, сказав: «Подобається мені його фізіономія — не лакейська...» В устах художника, який професійно «читає» людські обличчя, фраза дуже промовиста.

• Завдання основного рівня. Розгляньте уважно репродукцію автопортрета Шевченка 1840 р. (на с. 156). Що мав на увазі К. Брюллов?

К. Брюллов переконався, що юнакові необхідно навчатися в Академії мистецтв, але кріпакам туди шлях заказано. Славетний художник зі світовим ім’ям думав, що вистачить його особистого прохання, аби поміщик виявив гуманізм і відпустив кріпака на волю. Однак той поставився зверхньо до художника й запросив за Т. Шевченка величезну ціну — 2500 рублів. Дізнавшись про це, юнак із відчаю занедужав і на цілий місяць потрапив до лікарні.

Тим часом друзі та благодійники знайшли спосіб зібрати необхідну суму: К. Брюллов намалював портрет В. Жуковського. Його розіграли в лотерею в імператорській родині.

22 квітня 1838 р. Т. Шевченкові була підписана відпускна, а вручив її 25 квітня 1838 р. на квартирі К. Брюллова В. Жуковський. День, коли Тарас довідався про свободу, став найщасливішим у його житті.

Іван Сошенко: «Це було в останніх числах квітня 1838 року... У нашому морозному Петербурзі запахло весною. Я відчинив вікно, яке було акурат врівень із тротуаром. Раптом у кімнату мою через вікно вскакує Тарас... мало мене не збив з ніг; кидається мені на шию й кричить: "Свобода! Свобода!” Зрозумівши, у чому річ, я вже зі свого боку почав душити його в обіймах і цілувати. Сцена ця закінчилася тим, що ми обидва розплакалися, як діти».

Своїм визволителям Т. Шевченко дякуватиме все життя, згадуватиме їх добрим словом у повісті «Художник», у «Щоденнику», у листах, в автобіографії, В. Жуковському присвятить поему «Катерина».

Відпускна відчинила Тарасові двері в омріяну Академію. Його вчителем і найближчим другом став К. Брюллов. Юнак навчався з надзвичайним захопленням

і досяг значних успіхів, про що свідчать три срібні медалі, отримані за різні малярські роботи.

Він намагався надолужити згаяні роки, розширити коло освітніх і культурних потреб. Відвідував лекції з історії філософії, теорії мистецтва, математики, географії, всесвітньої історії, літератури, медицини (адже художник має знати будову людського тіла). Не минав жодної нагоди побувати в Ермітажі1 чи в приватних картинних галереях, дуже багато читав, користуючись бібліотеками К. Брюллова та Є. Гребінки, а також публічними бібліотеками.

У Т. Шевченка з’явилися впливові друзі. Стипендія Товариства заохочення художників і малярські підробітки давали змогу жити безбідно. Проте до накопичення статків Тарасова душа не лежала. Він наївно роздавав щедрі милостині старцям; позичав гроші «на вічне віддання» своїм знайомим, чим почали зловживати деякі з них; допомагав родичам.

Брат Микита, довідавшись, що Тарас вибився в люди й живе заможно, у листі попросив позичити аж п’ятдесят рублів (для кріпаків це була величезна сума). Шевченко без вагань вислав гроші, написавши: «Знай, що мені гріх позичати братам гроші; коли трапляться, то так дам, а коли ні, то вибачайте». У цьому ж листі він просить брата піклуватися про нещасних сестер — сліпу Марусю та Ярину, чий чоловік був гірким п’яницею.

Т. Шевченко. Катерина. 1842 р.

Спробуймо прочитати картину. Перед нами околиця села, на передньому плані українська дівчина Катерина, яка готується стати матір’ю. Вона сумно повертається додому, попрощавшись з коханим москалем (російським офіцером), що кинув її у безвихідній ситуації. Праворуч на дорозі біля куреня під великим деревом сидить селянин-ложкар за роботою та співчутливо дивиться на дівчину. Маленька собачка ніби намагається наздогнати зрадника й гавкає на нього. За класицистичною традицією, композиція картини ще дещо театралізована, статична (наприклад, кісники дівчини нерухомі, ніби з фольги). Але в суті своїй полотно вже романтичне: воно емоційно розкриває внутрішній світ людини, конфлікт почуттів (зокрема завдяки відповідному освітленню, контрасту кольорів). Також кожна деталь на картині символічна: одяг дівчини й селянина підкреслює вишукану культуру українців; панорамний пейзаж з вітряком і могилою на задньому плані — її глибокі корені та зв’язок із землею; селянин, який сидить на землі й чимось нагадує козака Мамая, символізує вільне минуле нашого краю; Катерина ж уособлює саму українську душу — шляхетну, довірливу й скромну, а москаль — підступну ворожу імперію.

Прочитайте символіку образів дерева й собачки, а також деталі портрета дівчини (погляд, вираз обличчя, жест тощо).

1 Ермітаж — найбільший у Росії музей мистецтва й матеріальної культури в Петербурзі.

За кілька років Т. Шевченко став досить популярним у Петербурзі художником, отримував чимало замовлень. Здавалося б, живи й радій такому несподіваному після кріпацьких поневірянь щастю... Проте в нього прокидається ще один талант — поетичний.

Коли і як почав писати Т. Шевченко, достеменно невідомо (з найраніших творів він надрукував лише «Причинну», датовану 1837 р., решту поетичних спроб, очевидно, знищив, уважаючи їх ще не досконалими). Однак, безсумнівно: із самого початку Шевченко чітко визначився як письменник український, і то україномовний. А це не такий очевидний і зрозумілий вибір, як може здатися тепер. Чому?

1. Багато тогочасних українців, що жили в Петербурзі й навіть на Батьківщині, писали по-російськи й намагалися знайти своє місце в російській літературі. Це: Василь Капніст, Микола Гнідич, Василь Наріжний, Андрій Подолинський, Олексій Погорільський, нарешті, Микола Гоголь.

2. Навіть перші україномовні автори — А. Метлинський, Л. Боровиковський, М. Костомаров, П. Куліш — були тоді ще переконані, що рідна мова хоч і прекрасна, але вже безповоротно відходить у минуле й незабаром зникне в російському морі.

3. Т. Шевченко залишив Україну п’ятнадцятирічним підлітком і ось уже 10 літ перебував на чужині, у російськомовному середовищі.

4. У дитинстві дяки вчили Тараса по-старому, книжнослов’янською мовою, не було тоді жодної україномовної школи, книжки (крім «Енеїди»), журналу.

Однак, незважаючи на це, Т. Шевченко залишився вірним рідній мові та нації. Більше того, поставив перед собою й успішно здійснив найвищу мету — пробудити їх від «летаргійного сну».

Усе це — завдяки серцевинному, органічному патріотизмові Шевченка. Для нього єдина, рідна, наймиліша й найпрекрасніша мова матері, батька, діда Івана, братів і сестер, чорнобривої Оксани; Батьківщина — тінистий сад за батьківською хатою й ставок, безкраї степи довкола Кирилівки й могили, де похована козацька та гайдамацька слава, старий Дніпро, Чигирин, зруйнована Січ, про яку дід розказував.

Спрацював ще один чинник — ота помічена К. Брюлловим «нелакейська фізіономія», виявлена ще з дитинства козацька прямодушність і незалежність натури. Вона вилилася також у загострене почуття національної гідності.

Тарас Шевченко (звернення до українців з передмови до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р.): «А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і в нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди».

Дуже багато поетові-початківцеві дало спілкування з інтелігентною, висококультурною українською громадою Петербурга, насамперед з Є. Гребінкою. Ще кріпаком у Гребінчиній бібліотеці Тарас перечитав майже всю надруковану доти україномовну літературу. Захоплено відвідував літературні вечори в Є. Гребінки, сідав у найдальший закуток вітальні й зосереджено слухав нові поезії, написані тут чи надіслані з України, їхнє фахове обговорення (тут збиралися знавці художнього слова), бурхливі дискусії про новий літературний стиль романтизм.

Форзац першого видання «Кобзаря»

Ця атмосфера й підштовхнула Тараса до поетичної творчості. Є. Гребінка залучив молодого поета до укладання першого українського літературного альманаху «Ластівка», відібрав для друку кілька його творів. Він допоміг поетові-початківцеві підготувати окрему збірку творів і посприяв її виходу у світ. Збірка видана 1840 р. під назвою «Кобзарь Т. Шевченка» коштом поміщика П. Мартоса, якого залучив той-таки Гребінка. Містилося в цій тоненькій книжечці всього вісім творів: «Думи мої, думи мої...», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Нащо мені чорні брови,..», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Проте вплив цієї книжки на подальшу українську історію й літературу важко переоцінити.

Літературну славу й водночас нападки російської шовіністичної критики примножила добірка його творів у альманасі «Ластівка», особливо ж — вихід у світ поеми «Гайдамаки» окремою книжкою (обидві публікації — 1841 р.). 1844 р. ранні твори знову побачили світ, об’єднані в одному виданні під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». Поезії Т. Шевченка швидко поширювалися по всій Україні, їх переписували, вивчали напам’ять навіть неписьменні селяни, деякі з цих творів одразу ставали народними піснями.

Загальна характеристика творчості. Т. Шевченко яскраво виявив одну з основних рис генія — різногранність творчого обдарування. Маючи неабиякі здібності співака, художника, скульптора, прозаїка, драматурга, публіциста й літературного критика, кожен із цих талантів він зумів відтіснити на другий план заради найвищого свого дару — поетичного. І водночас збагатив ними цей дар: поезія Т. Шевченка навдивовижу пісенна, мелодійна (ніби музика), підсилена епічним (розповідним) струменем, уміло передає кольори, світлотіні, «предметну» реальність світу (ніби малювання словом), пройнята публіцистичним запалом, побудована у вишуканій монологічно-діалогічній формі (як драматичний твір).

Літературна спадщина Т. Шевченка включає:

• збірку поетичних творів «Кобзар» — основну книгу митця, яку він постійно поповнював до останніх місяців життя;

• повісті російською мовою: «Художник», «Наймичка», «Варнак», «Княжна», «Музикант», «Нещасний», «Капітанша», «Близнята», «Прогулянка із задоволенням і не без моралі»;

• п’єсу «Назар Стодоля» (тексти ще кількох драм — «Наречена», «Микита Гайдай» — не збереглися);

• щоденник під назвою «Журнал»;

• літературно-критичну працю — передмову до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р.

Крім цього, митець залишив величезний малярський доробок: 835 різних за жанром картин, з яких понад 100 портретів. 278 робіт, котрі відомі з листів, щоденника, згадок сучасників, не знайдено.

Основні джерела творчості Т. Шевченка:

1) український фольклор (передовсім пісні й думи);

2) історичне минуле й поетове сьогодення України та всієї Російської імперії;

3) символіка, ідеї, образи, сюжети, деякі стильові прийоми Біблії;

4) антична й пізніша європейська історія;

5) українська й зарубіжні літературні традиції (насамперед польська);

6) фольклорно-етнографічні й історичні праці, котрі здійснили помітний вплив на творчість Т. Шевченка: збірки пісень М. Максимовича, М. Цертелєва, «Історія Русів», збірники «Запорозька старовина» І. Срезнєвського, козацькі літописи (зокрема «Літопис Самійла Величка»), наукові праці з історії України Д. Бантиша-Каменського, Михайла Маркевича та ін.

У творчості Т. Шевченка можна виокремити чотири періоди:

І. 1837-1843 — рання творчість;

II. 1843-1847 — період «трьох літ»;

III. 1847-1857 — період заслання;

IV. 1857-1861 — пізній період.

Особливості творчого стилю. Поезія Т. Шевченка видається простою, доступною й загальнозрозумілою. Але за простою формою — у підтексті — приховується надзвичайно глибокий, складний духовний зміст. Річ у тім, що Т. Шевченко як поет і мислитель не просто талановитий, він належить до невеликого кола геніїв1 планети.

Шевченкова геніальність проступає насамперед у його серцевинній народності. Він уперше та, мабуть, востаннє в історії так вичерпно й досконало втілив суть української національної душі.

Звідси — фольклорна й романтична спрямованість його стилю. Ця настанова зумовила низку специфічних ознак творчого мислення поета. Визначальні серед них такі.

• Діалогічність. Дошукуючись правди, Т. Шевченко не говорить за когось, а дає можливість на сторінках своїх творів висловитися багатьом людям, дискутує з ними; а також бесідує, радиться, згоджується чи не згоджується із сонцем, небом, зорями, хмарами, степом, горами, Дніпром, рідною землею, нарешті — зі Всевишнім.

Нерідко поет внутрішньо роздвоюється, веде діалог, дискутує навіть сам із собою. Отож у його доробку ми не раз натрапимо на діалог чи й гостру дискусію бунтаря й великодушного праведника, поміркованого російськомовного раціоналіста (у прозі) і пристрасної натури (у поезії), критика й оборонця своїх героїв тощо. І все це одна людина — Т. Шевченко.

• Амбівалентність. Щоб осягнути цей двоїстий, внутрішньо суперечливий світ, поет удається до амбівалентного способу художнього мислення. Тому ідеальний народний співець, як його уявляє собі Т. Шевченко, — кобзар Перебендя з однойменного вірша — нарочито амбівалентний: «Заспіває, засміється, а на сльози зверне». Найяскравіше амбівалентність виявляється в ставленні митця до трьох визначальних основ буття — Бога, людини та нації.

1 Геній (від латин. дух) — це людина, яка, володіючи особливо високим рівнем духовної творчої енергії, змінює, удосконалює світ. Така людина значно глибше, ніж інші, відчуває світ духовний, сенс буття, підкоряє своїм ідеям час, творить традиції й істини.

• Трансформація1. Поет добре усвідомлював, що все в цьому світі взаємопов’язане, взаємозалежне, будь-що не зникає безслідно й не з’являється з нічого. Отож і в художньому світопізнанні він використовував метод трансформації (мотивів, образів, сюжетів). Такий підхід дає змогу виявити суперечливість світу, розглянути поставлену проблему всебічно, визначити вічне в мінливому, основне — у другорядному.

• Символобачення. Поет сприймав і змальовував світ як складну систему символів. Отож осягати мотиви, образи, художні деталі «Кобзаря» — це насамперед розгадувати той глибинний духовний зміст, який вони позначають.

• Завдання основного рівня. У чому, на ваш погляд, полягає символізм цієї картини? Що допомагає кобзареві бачити суть світу, істину?

Ще кілька зауважень про поетичну мову «Кобзаря». Митець виробив цілком оригінальний стиль віршування, який пізніше назвуть шевченківським віршем. Поезія в його душі народжувалася насамперед як мелодія з дитинства чутої народної пісні, а вже потім виливалася в слова. Так виявилася фольклорна манера Шевченкового письма.

Ця музичність зумовлювала відповідний поетичний ритм. У «Кобзарі» абсолютно переважає народнопісенний вірш, іноді його доповнюють, збагачують силабічні та силаботонічні розміри.

Беручи за взірець українські народні пісні, поет найчастіше вдається до т. зв. коломийкового розміру (назва суто умовна, бо ним створювали не лише гуцульські коломийки, а й наддніпрянські суспільно-побутові, історичні пісні, народні балади). Це — строфа, що складається з двох рядків, у кожному з яких поєднано три коліна (іноді такий текст записують у чотири рядки). Коліном називають групу складів у народнопісенному вірші. Формула цього розміру така: (4+4+6)2. Кожна строфа, як правило, має закінчену думку чи образ, кожен рядок збігається з реченням або його цілісною частиною. Наприклад:

Нащо мені / чорні брови, / Нащо карі очі,

Нащо літа / молодії / Веселі дівочі? (вірш «Думка»).

Цим розміром написана значна частина творів «Кобзаря», зокрема «Думи мої, думи мої...», «На вічну пам’ять Котляревському», «Причинна», «Катерина», «Гайдамаки», «Сон», «Посланіє» (у деяких із цих творів використано й інші розміри).

Оригінальне в поета й римування. Воно теж виростає з фольклорної традиції. Тому рими дієслівні й приблизні переважають. Приблизність допомагає уникнути одноманітності рим (яку спричиняє часте вживання одних і тих закінчень).

Мелодійність посилюють також часті внутрішні рими («Гамалія, серце мліє...», «Той мурує, той руйнує...», «І царята, і старчата...»), алітерації та асонанси, рефрен («Україно, Україно, Ненько моя, ненько!..»; «Гармидер, галас, гам у гаї...»). 1

Трансформація (з латин. transformatio — перетворюю, змінюю) — тут: поступова зміна, перетворення, перетікання одного стану чи явища в інший стан чи явище.

О. Шупляк. Сліпий Перебендя. 2015 р.

• Завдання основного рівня. Погортавши «Кобзар», доберіть приклади згаданих щойно ознак стилю та художніх засобів поета.

Перший період творчості (1837-1843). У ранніх творах Шевченко наслідує старших поетів-романтиків. Зокрема, переймає їхні улюблені жанри — балада, елегія1, послання, думка2; мотиви — самотність, розлука, сум за втраченою козацькою славою, прагнення волі; образи — закохані козак і дівчина, степ, могила, русалки, буря тощо. Проте наслідування нерідко виявлялися значно досконалішими за оригінали — давався взнаки дар геніального майстра слова.

Перший відомий твір Шевченка — балада «Причинна» (1837). Жанр балади був надзвичайно популярним у народній творчості й тогочасній українській романтичній літературі (як ви вже знаєте, до нього вдавалися П. Гулак-Артемовський, А. Метлинський, Л. Боровиковський та інші автори). Т. Шевченко продовжив і поглибив цю традицію.

Розпочинається твір пейзажем буряної ночі на Дніпрі — «Реве та стогне Дніпр широкий...». Цей зачин успішно виконує функцію прологу до всієї балади — готує читача до сприймання подальших подій, навіює настрій тривоги. Але водночас сприймається як самодостатній твір. Митець зумів передати словами таку могутню енергію збуреної ріки, що картина відразу набула значення боротьби поневоленої української нації за свою свободу, а образ Дніпра став символом України. Композитор Д. Крижанівський написав музику на слова Т. Шевченка. І відтоді пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» увійшла до найпопулярніших у народі пісень, разом із «Ще не вмерла Україна» і «Заповітом» виконується як один зі славнів України.

• Завдання основного рівня. Послухайте цю пісню в різних манерах виконання (адреса в Інтернеті: https://www.youtube.com/watch?v=JEI1qCcZfRI). Яке виконання вам найбільше сподобалося? Чому? Які смислові акценти поглиблює відеоряд кожного з кліпів?

1 Елегія (грецьк. журлива пісня) — ліричніш вірш тужливого, сумного характеру.

2 Думка — невеликий журливий (медитативно-елегійний) вірш, що поширився в період романтизму, насамперед в українській та польській літературах.

За основу сюжету балади Т. Шевченко взяв поширений мотив народних легенд і пісень про вірне кохання, розлуку й трагічну смерть закоханих.

• Завдання основного рівня. Прочитайте баладу «Причинна». Визначте основні сюжетні вузли. Зверніть увагу, що кульмінація утворі двоступенева. Охарактеризуйте головних персонажів балади — дівчину, ворожку, русалок і козака. Які фольклорні символи використовує автор?

У «Причинній» поєднуються ознаки сентименталізму й романтизму (мотиви розлуки, нестерпної туги за коханою людиною, безжалісність долі, докладний опис тяжких переживань героїв). Уже суто романтичні фольклорні мотиви чарування, образи русалок, ліричні авторські відступи тощо.

Поет щедро й уміло використовує народнопісенні засоби. Окрім уже згаданих мотивів та образів, це також постійні епітети (сине море, козак молоденький, кінь вороненький, карі очі), пестливі слова (русалонька, козаченько, місяченько), порівняння (місяць — як човен; все мовчить — як в усі). У тексті також переважає коломийковий розмір (4+4+6).

Уже в цьому першому творі Т. Шевченко порушує одну з найголовніших проблем усієї своєї творчості: виявлення причини зла, яке панує серед людей. Відповіді митець ще не знаходить, але запитання ставить чітко: «За що їх убито?», «О Боже мій милий, за що ти караєш її, молоду?»

У «Причинній» також намічена ще одна наскрізна в усьому «Кобзарі» ідея згубності «кола зла». Русалки, яких потопили матері, спочатку були тільки жертвами зла. Але після того, як почали мстити (убили безвинну дівчину), перетворилися самі на катів, злотворців. Отже, відповідаючи на зло злом, ми лише помножуємо його, замикаємо в коло, робимо нескінченним і непереможним.

Окрім «Причинної», Т. Шевченко написав ще кілька балад («Тополя», «Лілея», «Утоплена», «Русалка»). У цих творах разюче змалював страхітливі картини людської черствості, жорстокості, сподіваючись, що стрепенуться душі читачів, пом’якшають, змилостивляться й не завдаватимуть більше болю ближньому.

• Завдання основного рівня. Баладу «Тополя» ви вивчали в 7 класі. Пригадайте, яку цьому творі розкрито ідею незнищенності кохання, вірності.

Поштовхом до появи елегії «Думи мої, думи мої...» (1840) стали міркування й сумніви поета у зв’язку з виходом у світ його першої збірки. Тому цей вірш і відкриває «Кобзар» 1840 р. Однак з’явився він не зразу, а вже тоді, коли стало відомо, що книжка таки буде надрукована.

Т. Шевченко називає свої твори думами. Тобто поезія для нього — це перенесення на папір наслідків роботи душі, глибоких роздумів про навколишній світ, людину, істину, причини зла, зміст буття. Думи ці дуже дорогі поетові, бо він звертається до них як до коханих дітей, іменує квітами. Проте вони чомусь «стали на папері сумними рядами». Їх навіть «лихо не приспало», бо саме ж і породило.

Яке ж лихо спонукає поета до творчості? Узагальнено кажучи, це — дисгармонія, кривда, яка панує у світі, насамперед колоніальне рабство Батьківщини. Воно окреслене стислою символічною картиною: сучасна поетові Україна — могила, що у якій замкнена козацька воля, а над нею кружляє чорний орел (Російська імперія) і пильно стереже полонянку.

Митець усвідомлює, що багатьом його муки здадуться смішними, безглуздими, що можна спокійно жити, не побиваючись за Батьківщиною, не зважаючи на чуже горе. Однак таке життя його не влаштовує. Поет робить свій визначальний життєвий вибір: «...дивиться / На людей душою», тобто з християнською любов’ю, зі співчуттям. Він розуміє, що такою настановою перетворює своє життя на пекло, бо ж збирає в серці всі людські страждання. Проте якщо хочеш залишитися Людиною, іншого виходу немає.

З разючою прозорливістю ще молодий поет передбачає своє майбутнє: так і «...засиплють / Чужим піском очі» — жорстока доля не подарує щастя жити в рідному краї. Тому Т. Шевченко викохує й доглядає для України бодай свої твори-думи, посилає їх на рідну землю, мов дітей до отчого дому, і просить українців сприйняти їх серцем. Тоді він уважатиме свою життєву місію виконаною («І пан над панами»).

Власне горе Шевченко мужньо воліє вгамовувати сам («нехай серденько плаче нишком»), але з горем людським і національним треба достукуватися до людських душ: хай поетичне слово пробуджує їх красою (щебече соловейком), а потім відкриває їм моторошну правду про панування зла в Україні, у світі («кряче вороном»). Лише коли українці усвідомлять увесь жах свого рабського стану, вони проженуть геть чорного орла, повернуть собі козацьку волю. За цим принципом і справді побудований весь «Кобзар»: у ньому поєднуються естетика й етика — краса та правда в ім’я свободи України.

Початкові й кінцеві строфи вірша з народною мелодією стали дуже популярною піснею, що звучить як тяжка дума над трагічною долею України.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

Популярне з Української літератури за 9 клас

Добавити коментар

Автору дуже потрібно знати, чи Вам допоміг даний матеріал?!

    • bowtiesmilelaughingblushsmileyrelaxedsmirk
      heart_eyeskissing_heartkissing_closed_eyesflushedrelievedsatisfiedgrin
      winkstuck_out_tongue_winking_eyestuck_out_tongue_closed_eyesgrinningkissingstuck_out_tonguesleeping
      worriedfrowninganguishedopen_mouthgrimacingconfusedhushed
      expressionlessunamusedsweat_smilesweatdisappointed_relievedwearypensive
      disappointedconfoundedfearfulcold_sweatperseverecrysob
      joyastonishedscreamtired_faceangryragetriumph
      sleepyyummasksunglassesdizzy_faceimpsmiling_imp
      neutral_faceno_mouthinnocent
оновити, якщо не видно коду

Коментарів 0


Ми створили сайт TEXTBOOKS з метою розміщення матеріалів (шкільних підручників) Міністерства Освіти України, для покращення освітнього процесу учнів у школах та вузах України.
Онлайн перегляд шкільного матеріалу допоможе Вам знайти якісну відповідь на поставлені питання вчителя.
Використовуйте Наш ресур для підготовки до ЗНО 2021, адже у нас присутні підготовчі курси з математики, української мови та літератури, англіської мови та історії України.