§ 6. Повсякденне життя. Практичне заняття № 1

1. Повсякденне життя робітництва за тогочасними джерелами

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Про які деталі матеріально-побутового становища жителів Донецького регіону довідалися з тексту? • 2. Як ви думаєте, чому справжні суспільні настрої не впливали на ідеологічний клімат у країні? • 3. Чому попри важкі умови життя, робітництво й селянство не зважувалися на протести? • 4. Яку роль у блокуванні поширення протестних настроїв відігравала пропаганда?

• Наведіть 4-5 фактів, що вразили найбільше. Зробіть висновок про рівень життя робітників в УРСР. Обміняйтеся враженнями в загальному колі. Як ви можете пояснити появу документа? Навіщо, на вашу думку, ОУН збирала таку інформацію?

З аналітичного огляду ОУН «Шахтарі Донбасу — чорні невільники сталінського режиму» (1948): «Переважна більшість шахтарів — це люди приїжджі, привезені, які гніздяться у великій тісноті по гуртожитках (попідпираних з усіх боків стовпами, щоб не розвалилися), — харчуються в більшості по шахтарських їдальнях. Це довгі похмурі бараки з декількома столами та поламаними стільцями, де варять баланду з кислої капусти, буряка та зелених помідорів. Часом до такої “чортової юшки” потрапляє мерзла картоплина чи кусень м’яса. Страву подають до столу в залізних коробках, зроблених з американських консервних банок (для того, бачите, щоб не побились!). Ложок тут немає.

Правда, у свята, як 1 травня, 7 листопада і т. п., можна побачити кілька щасливчиків, що дістануть тут ложку, а останні, коли не мають своєї ложки, залишаються без неї. Тут же видають хліб, коли можна назвати хлібом якесь місиво, від якого можна “дуба дати”, як кажуть тут люди. На це адміністрація не звертає уваги, а коли сказати, — відповідають: “Поїсте, не дуже велике панство! У колгоспах вам і цього не давали!”. Але не думайте, що й це все дістається легко: спершу “баришня” з накрашеними нігтями відріже у вашій карточці певну кількість талонів, заплатите гроші, а далі одну-дві години почекаєте в черзі. Коли взяти в середньому ціни на обіди та хліб, то за місяць це коштуватиме 300-350 руб. на одну особу. За картку прожити неможливо, тому робітники змушені докуповувати собі харчі з базару.

Не краще поставлена справа і з приміщеннями. Робітники Донбасу переважно перебувають у вогких, без світла та повітря, неумебльованих та непристосованих до життя приміщеннях-гуртожитках, а часто й у землянках, які розташовані скрізь навколо промислових центрів у ярах, кар’єрах, де рвуть каміння, у старих, вироблених шахтах, де перебувають у нелюдських умовинах, злиднях, тісноті та бруді. У кімнаті з житловою площею, розрахованою на 10 чоловік, живе не менше як 40 осіб. При тому кожний житель повинен платити державі за таке помешкання, обслуговування, опалення, освітлення та воду 46 руб. у місяць, хоча в дійсності це “комфортабельне” більшовицьке комунальне господарство поставлене так, що часто тижнями не дістанете й склянки води, не те, щоб помитися, але й напитися.

З одягом ще гірше. Спецодяг, який видають на певні строки — забійнику та врубмашиністам на пів року, всім іншим на рік, — держиться на шкірі не більше 2-3 місяці, а останній час робітник змушений ходити буквально в ганчірках. Начальники не звертають на це жодної уваги. Коли ж такий робітник не виходить на роботу, то його звичайно судять (дають пів року примусової праці), позбавляють продуктово-хлібної картки та 25 % щомісячного вичоту з вироблених грошей. Він змушений іти на роботу голий, босий, в морози і сніг. Так же само, по-совєтськи, поставлена сангігієна та різне “культурне” обслуговування робітника. По шахтарських трущобах та гуртожитках, де велика тіснота і бруд, дуже часто виникають вогнища різних хвороб, що передчасно валять з ніг робітників та їхні родини, а до лікарні, коли ви не маєте грошей, приступитись важко тому, що всі справки та відпустки не даються, а продаються. Дійсно хворий робітник повинен працювати до того часу, поки його ноги носять.

Умови праці шахтаря під землею — дуже важкі. Хто не пробував працювати на “социалистическом предприятии”, тому важко буде уявити жахливі форми і методи більшовицької експлуатації людини. Щоб мати ще більше дармової сили, більшовики за законом з 1940 р. цілком і повністю закріпили робітника за його підприємством. За 20-хвилинне спізнення його “законно” карають судом, запихують до тюрми або висилають відбувати кару на примусових роботах» (Літопис УПА. Том 18. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України).

2. Що розповідали очевидці про селянське повсякдення

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. З’ясуйте, що визначало побут сільських мешканців УРСР у повоєнні часи. • 2. Чи змінилися умови та спосіб життя селянства, якщо порівнювати їх із довоєнними часами? Якщо так, то у чому ці зміни виявлялися? • 3. Що у свідченнях авторки джерела є для вас несподіваним? Чи доводилося чути спогади про життя в ті роки від старших родичів? • 4. Які факти свідчать про нерівномірність економічного розвитку? Як це позначалося на правах селян? Чому молодь прагнула «втекти» із села?

Зі спогадів Валентини Борисенко: «У 1950-х вже майже усі були в колгоспі. Колгоспники мали 60-80 соток присадибної землі. У селі велику площу, як переважно на Вінниччині, займали посіви цукрового буряка. Це була основна технічна культура. Пам’ятаю, як мама, не в силі вправитися зі своєю нормою, брала і нас з братом на копання тих буряків. Лопата загрузала в мокрій землі, руки мерзли, а у мами вони були такі порепані і чорні, що вже не схожі були на руки. Ввечері вона тихенько постогнувала, бо дуже боліли. За те пізно восени вона отримувала неповний мішок цукру.

Людей, як тоді говорили, “гонили на роботу” взимку на розкидання гною, ще на жнива, на тік до “машини”, де провіювали зерно. Та машина працювала цілодобово, траплялося, що посилали туди і учнів-старшокласників.

Колгоспникам важко було залишитися вдома, щоб обробити свою присадибну ділянку. Грунти тут переважно сірі родючі, де добре родять плодові дерева. Люди вирощували чимало полуниць, малини, але особливо багато фруктів. У домашньому господарстві були свині (одна або двоє на рік), корова, кури та різна дрібна живність. Рідше розводили гусей, качок, індиків. У кількох родинах була ще й пасіка...

Сухофрукти становили основну статтю прибутку майже кожного селянина. Цей промисел, досить трудомісткий, був основним ще в 19 ст., але він продовжувався і за колгоспного часу. Оскільки на трудодні майже нічого не платили, то колгоспники мали додатковий прибуток із садівництва. Тому вони вціліли навіть тоді, коли кожне дерево обкладалося податками.

Старі довоєнні хати під стріхою нещадно протікали, осувалися, і погрібно було братися до нового будівництва. Будівельні матеріали, як цегла, дерево, залізо чи шифер для покриття, були дорогими і дефіцитними. Рідко кому вдавалося привезти їх із Росії, продавши там сухофрукти. Уже тоді входили в лексику такі поняття, як десь “дістати”. Як правило це “діставання” відбувалося по спекулятивній ціні і було недоступне більшості колгоспників. Певними пільгами могло користуватися лише сільське начальство. Тоді люди використовували старе дерево з розібраних будівель, частково доповнивши його новим матеріалом.

Осінньо-зимовий одяг був однаковим для чоловіків і жінок — ватяна куфайка. Жінки на свято мали короткі пальта “сачки” із сукна. Поверх них одягали великі картаті вовняні хустки ще довоєнних запасів. Кожухи, хоч у декого ще були у скринях, майже не носили.

Їжа повсякденна і святкова подолян була переважно традиційною, хоч з’являлися і нові страви. У раціоні харчування селянської родини переважала борошняна та молочна їжа. М’яса і риби споживали мало, переважно на свята. Готували їжу в печі, але вже використовували керосиновий примус, який був далеко не в кожній родині. Готували також вареники, найчастіше з підсоленим сиром, які заправляли підсмаженим з цибулею салом. Нечасто подавали на снідання “смаженю” на салі (яєчню).

З продуктів купляли переважно хліб. Рибні консерви купляли у випадках різних оказій. У селян на куповані продукти не було грошей.

Але варто зауважити, що наявність на присадибних ділянках значної кількості полуниці, малини, вишень, ранніх сортів яблук і груш давала можливість жителям с. Хижинці мати завжди свіжу копійчину. Гроші ці були невеликими. Їх витрачали на купівлю хліба, цвяхів, різного домашнього начиння, на посуд, який був великим дефіцитом» (Валентина Борисенко. Повсякдення мешканців подільського села 1950-х — 1960-х років (на прикладі села Хижинець Вінницького району Вінницької області) // Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба. Київ: Інститут історії України НАН України, 2015. С. 635—640).

• Сформулюйте 4-5 тверджень про умови та спосіб життя українських селян у повоєнні часи.

Проаналізуйте візуальні джерела. • 1. Які явища повсякденного життя українців вони засвідчують? • 2. Які з фотографій мають пропагандистський характер? У чому він виявляється? • 3. Роздивіться людей на фотографіях. Про які почуття і настрої говорять їхні обличчя, постаті й жести? • 4. Якідеталі на фото свідчать про рівень добробуту цих людей, їхній моральний і психологічний стан? • 5. Що ви відчуваєте до зображених людей?

Житомирські колгоспниці на відкритті Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Москва. 1952 р.

Колгоспниці колгоспу ім. В. Леніна розвантажують хліб на пункті заготзерна. Бровари, Київська обл. 1946 р.

Політвиховна година в колгоспі ім. Сталіна на Львівщині. 1949 р.

3. Історичні джерела про життя городян у повоєнні часи (на прикладі Одеси)

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Виберіть рядки, що свідчать про побутові умови городян. • 2. Чому матеріальне забезпечення одеситів було ліпшим, ніж в інших містах, віддалених від моря й портів? • 3. Як життя одеситів відрізнялося від повсякдення селян? • 4. У чому полягали труднощі із забезпечення одеситів житлом?

«Батьки мої жили в одноповерховому будиночку в центрі Одеси, за пів кварталу від вулиці Пушкінської. У перші повоєнні роки з продовольством було, як і раніше, кепсько. Щоб хоч бодай як послабити напругу, людям стали роздавати землю під городи. Як і всі містяни, ми доглядали свій город, врожай дбайливо збирали і зберігали — перебирали, що треба, підсушували, щось засолювали і відправляли до льоху, викопаного у дворі (теж характерна риса 1940-х).

Найбільше раділи картоплі. Дітей у сім’ї було шестеро. Картопля, солоні огірки, капуста були, звісно, смачніші від макухи, коржів з висівок, толокна та інших таких продуктів з Привозу, які найчастіше бачили на столі одесити. Завжди жаданим був вінегрет, він посідав почесне місце на столі.

В Одесі, звісно, виручала й морська риба і морепродукти, серед яких найпоширенішими були рачки (креветки). З часом у крамницях поряд з такими звичними і обридлими баночками бичків у томаті, крабів далекосхідних, червоної ікри на вагу стали частіше з’являтися м’ясо, курки, всіма улюблені ковбаси, розширився асортимент кондитерських виробів, котрі якось непомітно витіснили саморобні льодяники, іриски, пісний цукор та інші ласощі з базару. Але одесити звикли, що справжні продукти купують на Привозі. Дуже цінувалося знайомство з продавцями і працівниками сфери торгівлі, поширеним був бартер.

У моїй школі не було ні буфета, ані їдальні. У велику перерву ми, діти, вибігали щось купити на вулицю, де жваво торгували пиріжками (8-15 коп.), вареними рачками, пшонкою (вареною кукурудзою), соняшниковим насінням. Особливим попитом у школярів користувалися булочки-франзольки (6 коп.). Про збирання грошей з батьків на ремонт, прибирання, якісь там подарунки вчителям і не йшлося.

Взуття доволі тривалий час носили парусинове, чистили його крейдою або зубним порошком. Популярним було гумове взуття — від калош до коротеньких жіночих ботиків на підборах.

На перших порах речі купували на товкучці, на якій було все — від примусних голок та ґнітів до гасниць і аж до дамських ридикюлів і боа з пір’я. Специфікою Одеси було те, що з товкучкою успішно конкурували комісійні магазини. То вже був інший рівень, саме до них надходив товар від моряків торговельного флоту, китобоїв флотилії “Слава”. Останніх взагалі в Одесі щораз зустрічали з великою повагою. Комісійні весь час поповнювалися одягом, взуттям, посудом, килимами, сувенірами тощо» (Віра Мазур. Повоєнні роки в Одесі: повсякденне життя // Соціальні трансформації в Україні: пізній сталінізм і хрущовська доба. Київ: Інститут історії України НАН України, 2015. С. 635—640).

• Поділіться враженнями про повсякденне життя мешканців Одеси в повоєнні часи: наведіть 5-6 фактів, що вразили найбільше, зробіть висновок про наслідки державної соціальної політики.

Враження від уроку. Як інформація опрацьованих на уроці джерел змінила ваші уявлення про життя в СРСР у повоєнні роки? Чи легко вам уявити повсякденне життя тієї доби? Чому? Які деталі у свідченнях очевидців про події та явища повоєнних років справили на вас найбільше враження?

Поставте собі оцінку за урок, зарахувавши за різні етапи роботи відповідні бали: за кожне із завдань (рубрики «Виконайте самостійно») — від 1 до 3 балів. Так само (від 1 до 3 балів) оцініть свою участь в обговоренні в парах / групах (максимальна оцінка — 12 балів).