§ 7. Суспільно-політичне становище в УРСР

Смерть Й. Сталіна поклала край одноосібній диктатурі, що панувала в Радянському Союзі чверть століття. Тому в політичному житті країни, яке не регулювалося конституційним шляхом, розгорнулися непередбачувані події. На верхівці радянської владної піраміди закріпився М. Хрущов. Період його керівництва країною письменники та журналісти назвали «відлигою».

У сталінську добу Україна зазнавала найбільш жорстоких репресій. Зі смертю диктатора її становище в СРСР змінювалося із разючою швидкістю. По-перше, відбулася загальна лібералізація суспільно-політичного життя. По-друге, УРСР почала одержувати політичні дивіденди від статусу найбільшої національної республіки. Колосальна, як порівняти з іншими національними республіками, концентрація людських і матеріальних ресурсів робила Україну важливим чинником у боротьбі за владу на політичному Олімпі. По-третє, М. Хрущов, позиції якого в Кремлі зміцнилися після XX з’їзду КПРС, ставився до України прихильно, розглядаючи компартійно-радянських апаратників республіки як своїх союзників.

Словник

«Відлига» — неофіційна назва періоду історії СРСР, що почався після смерті Й. Сталіна і тривав до середини 1960-х років. Його характерні риси — відхід від терористичної сталінської системи управління, спроби її лібералізації, гуманізація політичного та громадського життя.

Лібералізація (в добу «відлиги») — курс на пом’якшення політичного режиму, зокрема припинення масових репресій, часткова реабілітація жертв сталінських репресій, послаблення ідеологічного контролю, заклики до відновлення «соціалістичної законності» тощо.

Лібералізація політичного режиму почалася одразу після смерті Сталіна. XX з’їзд КПРС схвалив новий політичний курс і зробив невідворотною відмову радянської влади від терористичних методів управління. З’їзд підтвердив курс на десталінізацію. Найважливішим її елементом була ліквідація ГУЛАГу. Сотні тисяч в’язнів концтаборів і спецпоселенців, яким пощастило вижити в нелюдських умовах, повернулися в Україну. Мільйони громадян, найчастіше вже посмертно, було реабілітовано.

1. XX з'їзд КПРС

Спираючись на партійний апарат, Хрущов у 1953-1955 рр. вийшов на провідні позиції в «колективному керівництві». У процесі політичної боротьби він позбувся конкурентів і перетворився на одноосібного лідера. Його безсумнівним політичним успіхом стало проведення XX з’їзду КПРС, який узаконив відмову від масового терору як важеля державного управління. Цей партійний з’їзд уважають початком доби Хрущова в історії радянського суспільства.

XX з’їзд КПРС працював від 14 до 25 лютого 1956 р. У звітній доповіді ЦК, з якою виступив М. Хрущов, було підтверджено лінію на розрядку міжнародної напруженості та обгрунтовано положення про те, що немає фатальної неминучості нової світової війни. У галузі внутрішньої політики особливу увагу приділено поліпшенню становища в сільському господарстві, прискоренню темпів виробництва товарів народного вжитку, розгортанню житлового будівництва.

В останній день роботи з’їзду зібрався новий склад Центрального комітету, який обрав Президію і секретаріат. Персональний склад Президії ЦК з 11 членів не змінився (до нього увійшли, зокрема, й найбільш послідовні противники першого секретаря: Л. Каганович, Г. Маленков, В. Молотов). Проте ЦК КПРС істотно розширився і вже наполовину складався з людей, зобов’язаних своєю кар’єрою М. Хрущову. Коли з’їзд затверджував результати голосування виборів керівних органів партії, М. Хрущов повідомив, що делегати повинні зібратися на ще одне, закрите засідання. На ньому він протягом чотирьох годин читав доповідь «Про культ особи та його наслідки».

Словник

Культ особи — беззастережне, надмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання лідера, надмірне перебільшення його заслуг, функцій і ролі.

У доповіді Хрущов підтвердив факт існування давно опублікованого на Заході «заповіту» В. Леніна («Лист до з’їзду»), у якому, посилаючись на негативні риси Сталіна-керівника, той рекомендував «партійним товаришам» передати пост генсека комусь іншому. Було перелічено неспростовні факти, що доводили особисту відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з гітлерівською Німеччиною, за депортації цілих народів, масові репресії 1937-1938 рр. і повоєнних років.

Проте доповідь Хрущова скоріше маскувала, ніж змальовувала справжню картину минулого. У ній засуджено тільки зовнішні прояви тоталітаризму («культ особи») і найбільш разючі випадки зловживання владою (масові репресії, депортації). Що ж до політики партії на всіх етапах «соціалістичного і комуністичного будівництва», то її було визнано правильною.

Доповідь Хрущова «Про культ особи та його наслідки», яка започаткувала процес десталінізації, поляризувала суспільство. Представники наукової і творчої інтелігенції, які мали повагу серед громадян, щораз частіше вихо-дили у своїх заявах за межі критики Сталіна, домагаючись демократизації суспільних відносин. Натомість основна частина партійно-радянського апарату не була готова розвінчувати Сталіна. У багатьох партійних організаціях України критика культу особи сприймалася як наклеп на радянську владу.

На хвилі десталінізації М. Хрущов остаточно скомпрометував колишніх противників. Після цього він міг собі дозволити високу оцінку окремих творів і дій генсека, знову почав називати його видатним марксистом-ленінцем і заявив, що партія «не віддасть ім’я Сталіна ворогам комунізму». Поглиблення десталінізації загрожувало підвалинам тоталітарного ладу.

Словник

Десталінізація — процес ліквідації наслідків низки злочинів, учинених режимом Й. Сталіна, часткової реабілітації та амністії засуджених, припинення масових репресій та ліквідації культу особи Й. Сталіна.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Життя Микити Хрущова (1894-1971) з юнацьких років було пов’язане з Україною. Він працював на шахтах Донбасу, навчався на робітфаці Донецького гірничого технікуму. Починаючи з 1931 р. робив кар’єру в Московській партійній організації. У 1935 р. очолив Московський міський і обласний комітети партії. У січні 1938 р. Сталін відправив його до Києва першим секретарем ЦК КП(б)У. З 1939 р. М. Хрущов став членом політбюро ЦК ВКП(б). У грудні 1949 р. за розпорядженням Сталіна він повернувся до Москви, де очолив міську та обласну партійні організації.

У вересні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому було нарешті обрано першого секретаря. Ним став М. Хрущов — він фактично виконував ці функції після смерті Сталіна. Одночасно в 1958-1964 рр. працював головою Ради Міністрів СРСР. Звільнений з обох посад і відправлений на пенсію жовтневим (1964) пленумом ЦК КПРС.

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Які факти свідчать про особисту відповідальність Сталіна за масові репресії? • 2. Чому в доповіді акцентовано на хворобливій недовірливості й підозріливості вождя? • 3. Як ви можете пояснити той факт, що чимало партійних осередків сприйняли текст доповіді як наклеп на радянську владу? • 4. Що в тексті документа свідчить про те, що «розвінчання культу особи» Хрущовим було тактичним кроком, потрібним для утвердження на вершині влади?

«...Свавілля Сталіна стосовно партії, її Центрального Комітету особливо виявилося після XVII з'їзду партії, який відбувся 1934 р. ...Комісія ознайомилася з великою кількістю матеріалів в архівах НКВС, з іншими документами і виявила численні факти фальсифікованих справ проти комуністів, неправдивих звинувачень, кричущих порушень соціалістичної законності, внаслідок чого загинули невинні люди. Виявляється, що багато партійних, радянських, господарських працівників, яких оголосили в 1937-1938 рр. "ворогами", насправді ніколи ворогами, шпигунами, шкідниками і т. ін. не були, що вони, по суті, завжди лишалися чесними комуністами, але були обмовлені, а іноді, не витримавши звірячих тортур, самі зводили на себе наклеп (під диктовку слідчих-фальсифікаторів) у всіляких тяжких і неймовірних звинуваченнях. Встановлено, що зі 139 членів і кандидатів у члени Центрального Комітету, обраних на XVII з'їзді партії, було заарештовано і розстріляно (переважно у 1937-1938 рр.) 98 осіб, тобто 70 відсотків.

...Це відбулося внаслідок зловживання владою з боку Сталіна, який почав застосовувати масовий терор проти кадрів партії. ...Склалася порочна практика, коли в НКВС складалися списки людей, справи яких підлягали розгляду на Військовій Колегії, і їм заздалегідь визначалася міра покарання. Ці списки передавалися Єжовим особисто Сталіну для санкціонування пропонованих мір покарання. В 1937-1938 рр. Сталіну було направлено 383 такі списки на багато тисяч партійних, комсомольських, військових і господарських працівників і було отримано санкцію... Сталін був людиною дуже недовірливою, з хворобливою підозріливістю... Хвороблива підозріливість призвела його до огульної недовіри, у тому числі й стосовно видатних діячів партії, яких він знав багато років... Маючи необмежену владу, він припускався жорстокого свавілля, пригнічував людину морально і фізично...» (з доповіді М. Хрущова на XX з'їзді КПРС «Про культ особи та його наслідки». 25 лютого 1956 р.).

2. Реабілітація жертв сталінських репресій

Лібералізація суспільно-політичного життя почалася одразу після смерті Сталіна. Виступ М. Хрущова з доповіддю на закритому засіданні XX з’їзду КПРС перевів процес лібералізації в нову площину — десталінізацію. Ці процеси тотожні й відрізняються один від одного тільки ступенем гласності.

Держава, спираючись на злочинні закони, десятиріччями відправляла на смерть і в концтабори мільйони неповинних людей. Під час перегляду конкретних справ вона «реабілітувала» репресованих громадян, тобто визнала, що вони не мають вини перед державою.

У 1956 р. розпочато кампанію за реабілітацію українських письменників та інших діячів культури, які стали жертвами сталінського терору. Зокрема, було реабілітовано М. Куліша, З. Тулуб, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, Є. Плужника, М. Ірчана, Г. Хоткевича, А. Кримського, Леся Курбаса та багатьох інших.

Словник

Реабілітація — поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини.

На початок 1956 р. з таборів і спецпоселень повернулися додому понад 60 тис. осіб, засуджених за членство в ОУН, участь в УПА або «бандпособництво». З 1956 по 1959 рр. в Україні було реабілітовано понад 250 тис. осіб.

На початок 1959 р. у таборах та колоніях МВС СРСР ще утримували 11 тис. осіб за «контрреволюційні злочини» (це 1,2 % загальної кількості в’язнів). На початку 1960-х років М. Хрущов уже заявляв, що в СРСР немає політичних в’язнів.

Апогеєм десталінізації хрущовської доби став XXII з’їзд КПРС (жовтень 1961 р.). З’їзд ухвалив винести з мавзолею Леніна саркофаг із набальзамованим тілом Сталіна. Труну поховали біля кремлівської стіни. По всій країні розпочався демонтаж пам’ятників Сталіну. Закривали присвячені йому музеї. Вулиці, підприємства, навчальні заклади і міста, які мали ім’я Сталіна, терміново перейменовували. З листопада 1961 р. місто Сталіно (колишняЮзівка) назвали Донецьком, Сталінську область відповідно перейменували на Донецьку.

На тому ж з’їзді було ухвалено нову програму партії, у якій стверджувалося, що через 20 років, тобто в 1981 р., «нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі».

Проаналізуйте візуальні джерела. • 1. Які світоглядні ідеали доби в них утілено? • 2. Що символізують постать Хрущова на першому радянському пропагандистському плакаті й постаті пересічних громадян на другому? • 3. З якою метою створено плакати?

Напис на плакаті (російською мовою): «Наші цілі зрозумілі, завдання визначені. За роботу, товариші!»

3. Ліквідація ГУЛАГу. Українці в повстаннях у таборах ГУЛАГу

У СРСР із 1934 р. існувала єдина система виправно-трудових таборів і трудових поселень — ГУТАБ (Головне управління таборів), більше відома за російською абревіатурою як ГУЛАГ На ГУЛАГ покладали завдання ізоляції «ненадійних елементів», використання їх як дешевої робочої сили.

Проте навіть в умовах табірної дійсності ув’язнені не полишали спротиву системі. Від середини 1940-х до середини 1950-х років у системі ГУЛАГу відбулося майже пів сотні повстань. Боротьба в’язнів спричинила кризу системи трудових таборів. Страйки й повстання стали поштовхом до поступової ліквідації цієї системи. Найвідомішими в таборах ГУЛАГу були повстання в Норильську (місто в Красноярському краї, РФ) у травні — серпні 1953 р., Воркуті (місто в Республіці Комі, РФ) у травні — серпні 1953 р., Кенгірі (Казахстан) у травні — червні 1954 р.

ЗАУВАЖТЕ

За підрахунками істориків, у 1949 р. табірний комплекс МВС СРСР давав 100 % союзного видобутку платини, алмазів, понад 90 % золота, більше ніж 70 % олова, 40 % міді, 33 % нікелю, 13 % лісу і т. п., а загалом — 10 % валового випуску продукції в країні.

Листівка Норильського повстання

Текст листівки (російською мовою): «Нас розстрілюють і морять голодом! Ми домагаємося виклику урядової комісії. Ми просимо громадян Радянського Союзу надати нам допомогу — повідомити уряду СРСР про сваволю над ув’язненими в Норильську. Каторжани 3-го т/відд.»

У 1948 р. на базі шести табірних відділень Норильтабору було створено табір особливого режиму — Горлаг (Головний особливо режимний табір), де політичних в’язнів утримували окремо від засуджених за кримінально-побутові злочини. В’язні Горлагу (понад 16 тис. осіб) працювали на мідно-нікелевому руднику, вугільних шахтах, заводах, а також зводили місто Норильськ.

• Проаналізуйте фрагмент джерела. З’ясуйте, у яких умовах перебували ув’язнені в Норильтаборі. Поділіться припущеннями, чи відрізнялися умови життя в інших таборах ГУЛАГу.

«Був дуже суворий режим, украй важка праця і нестерпні умови проживання. Нас розмістили на тому місці, де згодом виріс Норильськ, жили в палатках. Вночі волосся примерзало до брезенту. Одягали в недоноски з фронту. На військовій одежі були дірки від куль та осколків, засохла кров. Загризали воші. Не вистачало води. Її добували зі снігу. Їсти давали два рази на день. З житньої муки варили рідку баланду, до якої додавали гнилу кільку. Хліба отримували мізерну кількість, і то з якимись домішками. На нас страшно було дивитися.

Робота каторжна, працювали в кар'єрах по 12 годин, жінкам доводили ту саму норму виробітку, що й чоловікам. Дозволялося писати додому тільки два листи на рік. Нашим здоров'ям ніхто не цікавився, натомість на кожному кроці - зневага, нещасні випадки. Люди божеволіли. Про те все тяжко забути, не кожна каторжанка могла знести такі умови» (зі спогадів політув'язненої Оксани Юрчук).

У травні 1953 р. в’язні 4-ї зони Горлагу на чолі з українцем Євгеном Грицяком припинили роботу і відмовилися повертатися в житлову зону. Згодом до повсталих приєдналися в’язні інших табірних відділень Горлагу. Протестувальники вимагали зменшення тривалості робочого дня, поліпшення побутових умов проживання, медичного обслуговування, перегляду справ політв’язнів. Під час повстання були створені страйкові комітети табірних відділень, провідну роль у яких відігравали члени ОУН, колишні бійці УПА та балтійські націоналісти. Протистояння тривало до початку липня й було придушене.

Зразки табірного одягу ув’язнених жінок. З експозиції Музею визвольної боротьби України у Львові

Жінки-політв’язні на роботі в копальнях

Одним із найбільших виступів в’язнів у СРСР у післясталінський період було Кенгірське повстання в’язнів ГУЛАГу. Повстання тривало 42 дні у травні — червні 1954 р. Усі ув’язнені в Кенгірі (6500 осіб) відмовилися виходити на роботу. До них приєдналися 12 тис. в’язнів, що працювали на сусідніх рудниках. Повстанням керував Конспіративний центр націоналістів, переважно українських. Незабаром до Кенгіра прибув військовий ешелон внутрішніх військ, у складі якого було п’ять екіпажів танків Т-34.

Очевидець тих подій Ференц Варконі згадував: «Побачивши танки, в’язні жіночого табору, щоб рятувати своїх друзів, вийшли назустріч ворогу. Майже всі вони були святково вдягнуті у вишиті сорочки. Близько двох сотень жінок і дівчат взялися за руки і лавами рушили проти танків. Але танки не зупинилися. Вони навіть не зменшили швидкість й один за одним переїхали живу фалангу. Одночасно солдати кинулися до бараків, розстрілюючи кожного зустрічного». Повстання було придушене. Убитих і покалічених повстанців налічувалося понад 700 осіб.

Унаслідок повстань влада пішла на певні поступки в’язням спецтаборів: їм дозволили вільно пересуватися поза бараками в межах зони; скасували номери на одязі ув’язнених; дозволили виходити на працю без конвою; встановили 8-годинний робочий день, за який в’язні отримували як плату картки на їжу, яку могли придбати на території зони; дозволили побачення з рідними тощо.

На кінець 1950-х років 70 % таборів і колоній МВС СРСР було розформовано. Офіційно ГУЛАГ скасували в січні 1960 р.

ЗАУВАЖТЕ

ГУЛАГ було ліквідовано, але мережа тюрем і таборів надалі діяла.

4. Міжнародне становище. Зовнішньополітична діяльність УРСР

Наступники Сталіна почали виїздити за межі країни й запевнювати лідерів інших країн у своїй миролюбності. Однак протистояння НАТО та ОВД тривало. Перший в історії візит радянського керівника до США у вересні 1959 р. виявився безплідним. Не дала результатів і зустріч М. Хрущова з американським президентом Дж. Кеннеді в червні 1961 р. у Відні.

Ще 1954 р. на підставі доповідної записки головного конструктора Сергія Корольова радянський уряд ухвалив рішення створити ракету для виведення в космічний простір штучного супутника Землі. Виробництво балістичних ракет конструкції Михайла Янгеля у Дніпропетровську (нині Дніпро) було поставлено на потік.

У перші роки СРСР випереджав США в космічній гонитві. Хрущов використовував таку перевагу для здійснення наступальної зовнішньої політики. У серпні 1961 р. на прийомі в Кремлі після повернення з космосу другого космонавта Германа Титова він заявив: «У нас нема 50- або 100-мегатонних бомб (ідеться про потужність бомб у тротиловому еквіваленті: 1 мегатонна — це мільйон тонн тротилу. — Авт.), у нас є бомби потужністю понад 100 мегатонн. Ми вивели в космос Гагаріна і Титова, але ми можемо замінити їх іншим вантажем і спрямувати його в будь-яке місце на Землі».

У жовтні 1962 р. спалахнула Карибська криза, пов’язана із завезенням на Кубу радянських ракет. Кілька днів світ балансував на межі ракетно-ядерної війни. Після подолання кризи між Кремлем і Білим домом було встановлено лінію прямого зв’язку.

• Проаналізуйте візуальне джерело. Якими художніми засобами карикатурист утілив партійні ідеологічні настанови щодо Карибської кризи? Прокоментуйте перетворення кубинських пальм на червоні багнети. Поділіться припущеннями, чому такий сюжет з’явився в українському сатиричному журналі.

Карикатура з журналу «Перець» за 1962 р.

Текст до карикатури: «Представники західних держав всіляко запевняють, що вони стоять за мир, за роззброєння. Але як можна поєднати ці запевнення з тим, що вони зберігають окупаційний режим у Західному Берліні, оточують соціалістичні держави воєнними базами НАТО? Все це їм потрібно не для миру, а для підготовки нової війни (з промови товариша М. С. Хрущова)»

Безпосереднім наслідком Карибської кризи стало прискорення порозуміння у справі заборони ядерних випробувань. 5 серпня 1963 р. міністри закордонних справ СРСР, США і Великої Британії підписали в Москві Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. Після цього Договір було відкрито для підписання усіма державами — членами ООН, які виявляли таке бажання. У жовтні його підписали представники УРСР. Наприкінці лис гонада 1963 р. Верховна Рада УРСР ратифікувала договір.

Радянська Україна не могла мати безпосередні відносини з будь-якою закордонною країною. Проте українським дипломатам дозволили діяти в міжнародних організаціях. Вони активно працювали в ЮНЕСКО, Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародному бюро освіти, Міжнародній організації праці. За поданням української делегації ЮНЕСКО прийняла постанову про відзначення в усьому світі в 1964 р. 150-ї річниці від дня народження Т. Шевченка. Під егідою ЮНЕСКО відбувся завершальний акт святкування — Міжнародний форум діячів культури в Києві.

У 1957 р. в Нью-Йорку відкрилося Постійне представництво УРСР при ООН. Його робота сприяла ширшій участі України в міжнародному житті. У середині 1960-х років українські дипломати працювали в трьох десятках міжнародних організацій.

Зовнішньоекономічні зв’язки України розвивалися здебільшого з країнами радянського блоку, їх координувала Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). Адже саме в країни Центрально-Східної Європи було спрямовано до 80 % українського експорту: сировинні ресурси, паливо, метал і сільськогосподарську продукцію. Натомість в Україну завозили машини, устаткування і товари широкого вжитку. Поступово в українському експорті зросла частка машинобудівної продукції. У 1964 р. розпочався експорт літаків Ту-124 і Ан-24.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • XXII з'їзд КПРС, ухвалення нової програми КПРС • обрання М. Хрущова першим секретарем ЦК КПРС • XX з'їзд КПРС, засудження культу особи Сталіна.

2. Схарактеризуйте поняття і терміни: лібералізація, десталінізація, ГУЛАГ «відлига», реабілітація, культ особи.

3. Підтвердьте фактами або спростуйте слушність тверджень.

• ГУЛАГ було ліквідовано, але мережа тюрем і таборів залишалася. • Доповідь М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки» скоріше маскувала, ніж змальовувала справжню картину минулого. • Апогеєм десталінізації хрущовської доби став XXII з'їзд КПРС.

4. Які явища суспільно-політичного життя засвідчує фрагмент?

«Рада Міністрів зібралася в повному складі. В обговоренні повинні були брати участь не тільки члени Президії, але й міністри, голови союзних комітетів, частина керівних працівників відділів ЦК і керівники республік. Всього зібралося близько 200 осіб. Чекаємо. Прийшов Микита Сергійович. Не сідаючи за стіл, поклав руку на текст програми і сказав: "Я уважно все вивчив. Пропозиції добрі, їх треба приймати... Думаю, проводити дискусію нема потреби. Нема заперечень?" Усі мовчать. Хрущов підсумував: "Будемо вважати прийнятим"» (зі спогадів колишнього голови Держплану СРСР В. Новікова про обговорення проєкту програми КПРС у керівних колах).

5. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів, щоб підтвердити або спростувати викладену думку.

«Перегляд усталених цінностей, критичний аналіз минулого, реабілітація жертв політичного терору в процесі десталінізації зовсім не означали, що група вищих функціонерів і вождів комуністичної партії змінила своє ставлення до інакомислення як суспільно-політичного явища в житті радянського суспільства. Правляча верхівка на чолі з М. Хрущовим, так само як і Сталін, розглядала різні прояви опозиційності як смертельну загрозу пануючому режимові» (український історик Олег Бажан).

6. Підготуйте есе на тему «Десталінізація - намагання оновити форму, а не зміст радянської системи».