§ 12. Наука, освіта, література й мистецтво

1. Науково-технічна революція і розвиток науки

Ви вже знаєте, що за доби «відлиги» як першочергова постала проблема прискорення науково-технічного прогресу. Адже в економічному змаганні з провідними країнами Заходу відставання Радянського Союзу дедалі більше поглиблювалося. Проте в часи М. Хрущова СРСР ще міг більш-менш успішно змагатися з ними в одній вузькій сфері — галузях воєнно-промислового комплексу. Після того як були розв’язані матеріальні й технічні завдання зі створення атомної (1949) і водневої (1953) бомб, на порядку денному постало питання про виготовлення ракет, здатних переносити цей вантаж на далекі відстані. У травні 1954 р. на підставі доповідної записки генерального конструктора Сергія Корольова уряд прийняв рішення створити ракету для виведення в космічний простір штучного супутника Землі. Справжньою метою поставленого завдання були, однак, не космічні дослідження, а, як зазначено в урядовому рішенні, здатність «забезпечити ураження стратегічних цілей у будь-якому воєнно-географічному районі земної кулі». Провідним підприємством, де створювали суперракету, стало ОКБ-586 у Дніпропетровську, а головним конструктором цієї ракети — Михайло Янгель.

Ю. Гагарін із С. Корольовим. 1961 р.

Розвиткові наукових досліджень у Радянському Союзі надавали великого значення. У державному бюджеті на фундаментальну і прикладну науку, особливо пов’язану з військовими погребами, виділяли десятки мільярдів рублів. Тому науково-технічна революція не оминула радянських республік. Щоправда, практичне застосування наукових досягнень відбувалося в набагато менших масштабах, ніж у країнах з ринковою економікою. Якщо в усьому світі здобутки науково-технічної революції дедалі більше змінювали життя людей, то в СРСР вони помітно впливали тільки на технічний рівень галузей ВПК.

В Україні провідну роль у розвитку науки відігравали установи АН УРСР. У лютому 1962 р. загальні збори АН УРСР обрали новий склад Президії, на чолі якої став академік Борис Патон.

У 1955 р. було засновано Інститут проблем матеріалознавства, у якому розробляли прогресивну технологію порошкової металургії. Незабаром він став одним із найпотужніших у складі АН УРСР. Тоді ж було організовано Інститут металофізики. Його вчені створювали жароміцні сплави на основі титану для реактивної техніки. Інститут надтвердих матеріалів у 1961 р. розпочав синтез штучних алмазів.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Сергій Корольов (1906—1966)

Конструктор ракетно-космічної техніки, один з основоположників практичної космонавтики. Народився в Житомирі. З ім’ям С. Корольова пов’язаний початок ери підкорення людством космічного простору. Під його керівництвом створено більшість балістичних і геофізичних ракет, ракет-носіїв, а також пілотованих космічних кораблів, за допомогою яких уперше в історії виконано польоти людини в космос (1961) і здійснено вихід людини у відкритий космічний простір (1965). Ракетно-космічні системи, розроблені під керівництвом С. Корольова, дали змогу здійснити запуски штучних супутників Землі (1957) та Сонця (1961), польоти автоматичних міжпланетних станцій до Місяця (1959), Венери (1960), Марса (1964), м’яку посадку на поверхню Місяця (1966).

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Борис Патон (1918—2020)

Учений, дослідник у галузі електрометалургії, зварювання в космосі та під водою тощо. Від 1953 р. — директор Інституту електрозварювання АН УРСР імені Є. Патона. У цьому інституті було винайдено спосіб дводугового швидкісного зварювання труб великого діаметра для магістральних нафто- і газогонів. У 1962—2020 рр. очолював Національну академію наук України.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Віктор Глушков (1923—1982)

Математик, автор праць із теоретичної та прикладної кібернетики, теорії цифрових автоматів, застосування кібернетичних методів в економіці, створив наукову школу в галузі теоретичної кібернетики; заснований ним Інститут кібернетики НАН України сьогодні має його ім’я.

У 1956 р. в Інституті математики АН УРСР почала працювати лабораторія моделювання та обчислювальної техніки, яку очолив В. Глушков. Наступного року її перетворили на Обчислювальний центр, з 1962 р. — Інститут кібернетики.

В Інституті механіки АН УРСР з 1959 р. почали розвивати нові наукові напрями на замовлення керівника ОКБ-586 М. Янгеля. В Інституті фізики в 1960 р. став до ладу ядерний реактор. У складі Фізико-технічного інституту (Харків) у 1956 р. було створено відділ термоядерних реакцій і лабораторію з радіоастрономії, у яких вели дослідження на світовому рівні. З 1957 р. на ділянці в 140 га в Чугуївському районі почалося спорудження найбільшого у світі радіотелескопа. У 1960 р. від ФТІ відокремився Інститут низьких температур. Його створювали як наукову установу нового типу, у якій ідею втілювали аж до стадії промислової технології. Це був науково-технічний комплекс, до складу якого входили безпосередньо інститут, конструкторсько-технологічне бюро, дослідне виробництво, дослідний завод. У 1960 р. АН УРСР поповнилася ще двома інститутами — геофізики і напівпровідників.

Неабиякими здобутками була позначена робота багатьох учених у галузі медицини. У середині 1950-х років під керівництвом Миколи Амосова почалося теоретичне розроблення і впровадження в практику нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань.

Нова атмосфера, яка запанувала в країні, сприятливо позначилася на розвиткові гуманітарних наук. Дослідники вперше отримали доступ до архівних матеріалів радянської доби. Тематика досліджень стала різноманітнішою, на її визначення впливали самі вчені. Проте в суспільних науках лібералізація була доволі умовною. За академічними установами ретельно стежили працівники центрального партійного апарату. Їх турбувало передусім те, щоб суспільствознавці не торкалися заборонених тем.

• Укладіть схему у формі куща асоціацій, присвячену видатним українським ученим або розвиткові академічної науки.

2. Реформи освіти і процеси зросійщення

Щоб забезпечити основу для розгортання науково-технічної революції, від другої половини 1950-х років держава почала виділяти значно більше коштів на розвиток загальноосвітньої і вищої шкіл. У союзних республіках, зокрема в Україні, розвиток освіти забезпечував невідворотний процес національного відродження. Витрати на освіту в СРСР досягли 10 % національного доходу, тобто стали у відносних величинах найвищими у світі. Однак у першій половині 1960-х років їх почали скорочувати.

Обов’язковою в 1950-х роках була тільки семирічна освіта. У містах здійснювали поступовий перехід на десятирічку. У сільській місцевості семирічки також перетворювали на десятирічки, але уповільненими темпами.

Починаючи реформи, М. Хрущов не оминув освіти. З його ініціативи в 1958 р. у засобах масової інформації розгорнулася дискусія про принципи і напрями реформування школи.

У грудні 1958 р. ухвалили закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». У ньому містилася норма про те, що батьки самі можуть обирати, якою мовою навчатимуться їхні діти. На етапі обговорення ця норма викликала обурення в багатьох союзних республіках як така, що підважувала в народній освіті конституційний статус титульної нації — так у СРСР називали корінні народи союзних республік, статус яких підтверджено назвою (ніби винесено на титул). Утім, далі «титулу» привілеї цих корінних народів ні в чому не виявлялися. Натомість привілейоване становище російської мови та, як наслідок, російської культури в національних республіках ні для кого не було секретом. Не була винятком і Україна, де статус української мови, особливо в містах південних і східних областей, було принижено. Усі розуміли, що батьки, аби полегшити дітям навчання, обиратимуть у школах великих міст тільки російську мову. Русифікація освіти, що відбувалася знизу, від батьків, була особливо загрозливою.

22 грудня 1958 р. в газеті «Правда» з’явилася стаття М. Бажана і М. Рильського «В ім’я людини». Добре відомі в Радянському Союзі українські письменники виступили проти положення про запровадження фактичної факультативності у викладанні рідної мови в Україні. Відбулися партійні збори київських письменників, присвячені обговоренню тез ЦК КПРС. В одностайно прийнятій резолюції було заявлено, що не можна віддавати на волю батьків розв’язання питання, яку мову обов’язково вивчатимуть їхні діти.

Верховна Рада УРСР ухвалила закон про освіту у квітні 1959 р. Проблему вивчення рідної мови в школі під час його прийняття не обговорювали. Дані про співвідношення українських і російських шкіл у регіонах республіки стали такою самою державною таємницею, як статистика про виробництво танків і ракет на українських підприємствах. За 1959—1966 рр. кількість шкіл із російською мовою викладання збільшилася майже на 500, а кількість українських шкіл скоротилася більш як на 2 тис. В Одесі, Донецьку, Харкові та інших великих містах сходу і півдня лишилося по кілька невеликих за чисельністю українських шкіл.

Ще гіршою була ситуація на історично населених українцями землях — Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині, — які опинилися у складі РСФСР. Там національні права українців навіть не ставили на порядок денний, а місцева та центральна влади робили все, аби перетворити тамтешніх українців на «росіян», перш за все позбавивши їх можливості вивчати рідну мову.

• Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Про які характерні особливості культури Кубані йдеться? • 2. Що найбільше здивувало автора в описаних подіях? • 3. Поміркуйте, чому боротьба з русифікацією на Кубані була активнішою, ніж в Україні? Чому саме діти були носіями цієї боротьби? Як цей досвід може бути використано сьогодні?

«1953 року я почав працювати вчителем у станиці Шкуринській (колишнього кубанського козачого війська), і виявилося, що деякі школярі 8-го класу не говорять російською. Мені відповідали за підручником напам'ять. Кубанці - нащадки запорожців, їх рідна мова - українська, але за 7 років можна ж було чогось навчитися... [питаю мати однієї з учениць] "Чому ж не навчили доньку своєї рідної мови?" - "Що ви, їй проходу не було! Били смертним боєм!" Виявилося, що хлопчаки років п'яти, дошкільнята, своїми крихітними кулачками змусили дітей переселенців балакати по-місцевому [українською]. У школі це тривало. За кожне російське слово на перерві - по зубах. "По-русски" тільки на уроці, вчителю. Забороназнімалася з 8-го класу. Учні старших класів - відрізана скиба, вони збиралися в місто, вчитися, і їм треба було говорити мовою міста. Я не думаю, що опір було свідомо організовано дорослими. Організацію вибили б в 1936-1939 роках або в 1944-му, під час ліквідації неблагонадійних, які співпрацювали з німцями. Ні, ніякої організації не було. Була козацька самосвідомість, яку діти відчували, і дитяча самодіяльність. Діти зберегли панування української мови в кубанських станицях...» (зі спогадів російського дисидента Григорія Померанца, шкільного вчителя на Кубані).

Розпочалася політехнізація освіта. Від 1955 р. у школах було запроваджено викладання теоретичних і практичних знань із найпоширеніших у промисловості та сільському господарстві професій. Школи вибирали професії залежно від місця розташування і наявних технологічних можливостей. Часто вони укладали договори з підприємствами й організовували на них учнівські ділянки та цехи. Так само часто в школах влаштовували майстерні.

Новий закон про народну освіту передбачав запровадження з 1960/1961 навчального року в місті й на селі восьмирічної освіти. У середній школі термін навчання збільшили до 11 років.

Проаналізуйте візуальні джерела. • 1. Які явища в розвитку тогочасної освіти засвідчені на карикатурах журналу «Перець»? • 2. Висловте міркування щодо другої карикатури. Чому проблема перевантаження учнів актуальна й сьогодні? • 3. Як на першій карикатурі викрито демагогічний характер гасла про «зв’язок школи з життям»? Що, на вашу думку, перешкоджало втілити його в життя?

Зустріч у МТС.

Текст до карикатури:

«У Ново-Георгіївському училищі механізації сільського господарства (Кіровоградська область) немає ні тракторів для практичних занять, ні підручників по трактору “ХТЗ-7”.

— Дозвольте з вами познайомитись, товаришу трактор. Я так багато хорошого чув про вас в училищі!»

Текст до карикатури:

«Кілька років точаться дискусії про перевантаження учнів середніх шкіл, а віз і нині там.

Кінь: Та я вам що — учень середньої школи? Їй-богу, я стільки не потягну!»

3. Література

Суперечливий і болісний процес десталінізації суспільства зумовив істотне пожвавлення національно-культурного життя. Виникли сприятливі умови для розвитку української літератури, піднесення творчої та громадянської активності майстрів слова.

Українські літератори десятиліттями були скуті канонами соціалістичного реалізму, що визначали не тільки зміст їхньої творчості, а й форму зображення дійсності. Тому вони висловили підтримку викладеній езоповою мовою статті Олександра Довженка «Мистецтво живопису і сучасність». Її надрукувала у червні 1955 р. московська «Литературная газета». Закликаючи «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму», український письменник і кінорежисер подавав сигнал до вільного творчого пошуку. Власним прикладом він показував, що пошук може бути плідним і натхненним. Після XX з’їзду КПРС було відновлено присудження Ленінських премій як найвищих у Радянському Союзі державних нагород за твори літератури та мистецтва. У 1959 р. О. Довженко став лауреатом цієї премії за далекий від казенних канонів кіносценарій «Поема про море».

Творча інтелігенція скористалася послабленням ідеологічного пресингу дезорієнтованого XX з’їздом КПРС партійного апарату. Реалізуючи давні задуми, В. Сосюра написав щиру автобіографічну повість «Третя рота», поеми «Розстріляне безсмертя» і «Мазепа». Щоправда, опублікувати їх не вдалося. Нові грані давно визнаного таланту виявили інші митці поетичного слова: М. Бажан, М. Рильський, П. Тичина. Плідно працював М. Стельмах, з-під пера якого вийшли романи «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль». Роман О. Гончара «Тронка» захопив багатьох читачів. Письменник був відзначений Ленінською премією. Г. Тютюнник назавжди вписав своє ім’я в українську літературу романом «Вир». Л. Первомайський виступив зі збіркою новел «Материн солодкий хліб» і романом «Дикий мед».

М. Рильський, народна поетеса з Буковини П. Амбросій та народний художник СРСР В. Касіян. Чернівці, 1957 р.

У літературу ввійшла обдарована молодь: М. Вінграновський, Є. Гуцало, І. Драч, Р. Іваничук, І. Калинець, Л. Костенко, Р. Лубківський, Д. Павличко, В. Симоненко, В. Стус, В. Шевчук та ін. Це були представники покоління шістдесятників.

Творча молодь завдавала великого клопоту режиму. У квітні 1963 р. в Києві відбулася нарада активу творчої інтелігенції та ідеологічних працівників державної партії. Ідеологи докоряли М. Вінграновському, І. Дзюбі, І. Драчеві, що їхні твори використовують «українські буржуазно-націоналістичні контрреволюціонери за кордоном». І. Драча, Л. Костенко та інших поетів звинувачували у «формалістичних викрутасах». У пресі розгорнулося цькування тих, на кого вказали компартійні бонзи. Найбільше дісталося Івану Драчеві за вірш «Ода чесному боягузові». Цей саркастичний твір викликав особливу лють у письменників старшого покоління.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Василь Симоненко (1935—1963)

У 1957 р. закінчив факультет журналістики Київського університету. Серед молодих поетів привертав увагу самобутністю обдаровання. Ще під час навчання виявив хист до високої громадянської поезії. Провідна ідея творчості поета — любов до Батьківщини. Щирість і безкомпромісність його першої поетичної збірки «Тиша і грім» (1962), глибина посмертно виданих поезій («Земне тяжіння», 1964) і сповідальність фрагментів щоденника справили величезний вплив на покоління 1960-х.

«Ще за життя Симоненка його вірші були дуже популярними. Коли він приїздив із Черкас і мав якусь відкриту зустріч, то завжди викликав фурор. Я думаю, що це був наслідок того, що в його поезії простота форми, влучність суджень поєднувалася з емоційною глибиною й часто небуденним інтелектуальним змістом» (Іван Дзюба).

• Пригадайте з уроків літератури творчість Василя Симоненка. Наведіть приклади, які свідчать про патріотичні, громадянські мотиви у поезії В. Симоненка. Доберіть кілька життєствердних цитат поета, які актуальні й сьогодні.

У часи «відлиги» в українську культуру повернулися імена багатьох письменників, які були репресовані або навмисно викреслені з пам’яті людей сталінським режимом. Створені у 1956 р. за участю письменників комісії з упорядкування посмертної спадщини виявили і опублікували твори О. Досвітнього, М. Ірчана, Г. Косинки, М. Куліша, О. Фальківського, В. Чумака та ін. Особливу активність у поверненні народу творчості незаслужено забутих і несправедливо репресованих діячів української культури виявив М. Рильський. Він домігся реабілітації поетів Миколи Вороного й Олександра Олеся, перевидання творів видатних українських композиторів М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя.

Іван Драч

Літературна молодь (справа наліво): Є. Сверстюк, Л. Костенко, І. Світличний, І. Драч, І. Дзюба, М. Вінграновський у Спілці письменників України. Середина 1960-х років

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Ліна Костенко (1930)

Три перші збірки поезій «Проміння землі» (1958), «Вітрила» (1959) і «Мандрівки серця» (1961) засвідчили надзвичайно яскравий талант молодої мисткині, здатність філософськи осмислювати дійсність і викладати оригінальні думки в досконалій поетичній формі. Глибокий і колоритний світ художнього слова поетеси став подією в літературному житті України. Однак охоронці ідеологічної чистоти літератури перестали її друкувати ще до кінця «відлиги». Проте поетеса не відступила й кроку від своїх моральних та естетичних принципів, а писала «в шухляду». Упродовж років замовчування на папір лягли найвидатніші її твори — численні поезії та романи у віршах «Маруся Чурай» і «Берестечко».

До активного літературного життя долучилися письменники, яким пощастило вижити в ГУЛАГу: Б. Антоненко-Давидович, З. Тулуб та ін. їхні твори 1920—1940-х років, так само як твори тих, хто був розстріляний або загинув у таборах, були перевидані й викликали непідробний інтерес у нового покоління українців. Особливо популярними стали п’єси І. Микитенка.

• Обміняйтеся запитаннями про розвиток літератури в 1950—1960-х роках. На підставі тексту підручника сформулюйте тези, які характеризують літературний процес доби.

4. Мистецтво

Лібералізація політичного життя вплинула на всі види мистецтва. Компартійна верхівка змушена була визнати несправедливими звинувачення деяких композиторів і авторів лібрето в політичних помилках, зроблені за часів «ждановщини». 28 травня 1958 р. вийшла постанова ЦК КПРС, що знімала тенденційні звинувачення з опери В. Мураделі «Велика дружба» та з опер українських композиторів К. Данькевича «Богдан Хмельницький» і Г. Жуковського «Від щирого серця». У постанові зазначалося, що недоліки, які мали місце, не були «великими ідейними хибами» і не заслуговували на надто суворе засудження. Переглянув несправедливі оцінки творчості деяких композиторів і ЦК Компартії України. Водночас у його постанові вказано на потребу й надалі «боротися проти удаваного “новаторства ”, зараженого впливом реакційного буржуазного мистецтва».

Видатними композиторами другої половини 1950-х — першої половини 1960-х років були К. Данькевич, С. Людкевич, Г. Майборода, П. Майборода, Ю. Мейтус, Л. Ревуцький, А. Штогаренко. У жанрі оперети творили А. Кос-Анатольський, О. Сандлер, Я. Цегляр та ін. Здобула популярність творчість композиторів-пісенників О. Білаша, А. Філіпенка, І. Шамо.

Кількість театрів в Україні в 1950-х роках трималася на рівні восьми десятків, а в середині 1960-х скоротилася до шістдесяти. Майже половина міст обласного підпорядкування не мала постійної театральної трупи. Театральне мистецтво залишалося елітарним, хоча кількість відвідувачів вистав постійно зростала. Театральна мережа скорочувалася, натомість з’явилися малі пересувні трупи, а отже, це майже не позначалося на показниках відвідування. У театрах працювала плеяда майстрів високого класу: А. Бучма, В. Добровольський, М. Крушельницький, М. Романов, Н. Ужвій, К. Хохлов, Ю. Шумський, Г. Юра.

Образотворче мистецтво розвивалося завдяки праці таких прославлених майстрів, як М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко, О. Шовкуненко, Т. Яблонська.

Молоді митці, що шукали свої шляхи, часто наражалися на нерозуміння з боку чиновників, які ретельно стежили, щоб творча інтелігенція не відходила від усталених канонів. Особливо ревно переслідували авангардистське мистецтво. Твори, що прославляли визвольну боротьбу українського народу, чиновникам здавалися особливо небезпечними. У цьому сенсі характерною є доля вітража для вестибюля Київського університету.

• Проаналізуйте фрагмент джерела. Як ви думаєте, що відчувала А. Горська у своєму «онімілому мовчанні»? Чому свідчення М. Коцюбинської є важливим історичним джерелом?

«...Інший епізод, пов'язаний з Аллою Горською, стосується знищення вітража, співавтором якого вона була. Вітраж було створено у вестибюлі Київського університету, на ньому зображено Шевченка, який підтримував своїм плечем жінку (символ України). На вітражі слова: "Чи буде суд, чи буде кара...". Вийшло так, що я була єдиною особою, яка бачила цей вітраж в усій красі відразу ж після його завершення. А було це так. Я жила недалеко від університету. Десь опівночі телефонний дзвінок від чоловіка Алли Горської Віктора Зарецького: "Ми закінчили вітраж, приходь, подивишся". Я побігла серед ночі. Отак я й побачила цей вітраж - закінченим і підсвіченим. Він справив на мене велике враження. Ми попрощалися, домовляючись про зустріч наступного дня о четвертій годині на урочистому відкритті. Наступного дня я прийшла на четверту годину в університет, але вітража вже не було. З огляду на те, що складалося таке враження, начебто Шевченко сидить за ґратами (техніка вітража вимагала, аби спеціальна конструкція підтримувала всі складові елементи), ректор університету Швець розбив його власноручно. Усі мої друзі були приголомшені: Люда Семикіна плакала, Віктор Зарецький і Панас Заливаха стояли бліді, а Алла оніміла. За весь день вона не вимовила й слова» (зі спогадів Михайлини Коцюбинської).

Робота Алли Горської, Віктора Зарецького і Володимира Смирнова — ескіз мозаїки «Стяг перемоги»

А. Горська, О. Заливаха, Г. Зубченко, Л. Семикіна, Г. Севрук. Вітраж «Шевченко. Мати» для вестибюля червоного корпусу Київського державного університету ім. Т. Шевченка (за ескізом). 1964 р.

Якщо театр був мистецтвом елітарним, то кінотеатри відвідували всі. Аудиторія кіноглядачів у 1958 р. становила 656 млн, тобто була в 50 разів більшою за театральну. Півтора-два десятки нових фільмів щороку — такою була сумарна продукція трьох кіностудій у Києві, Одесі та Ялті. Фільми за поодинокими винятками знімали російською мовою. Показовою у зв’язку з радянською мовною політикою є історія кінокомедії «За двома зайцями». Ця екранізація водевіля класика української літератури Михайла Старицького, створеного на основі п’єси І. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках», вийшла на екрани 1961 р. Стрічку було знято українською мовою, проте переозвучено російською: саме російською, із суржиком у вустах головного героя Свирида Голохвостого, фільм випустили у всесоюзний прокат. Що ж до української версії популярної кінокомедії, то вона зникла і майже пів століття її вважали втраченою. Випадково копію виявили в Маріуполі аж 2013-го.

Алла Горська. Портрет В. Симоненка. 1964 р.

Плідно працювали також Київська студія науково-документальних фільмів і Українська студія хронікально-документальних фільмів.

Попри суворий ідеологічний контроль із боку партійних комітетів усіх рівнів, у літературі й мистецтві з’явилися новаторські твори, які відображали духовне відродження нації. Лібералізація суспільно-політичного життя була могутнім чинником розкріпачення творчої думки.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів залежно від їхньої ролі в наукових і культурних подіях доби «відлиги»: С. Корольов, Б. Патон, В. Глушков, М. Амосов, М. Янгель, В. Симоненко, Л. Костенко, І. Драч.

2. Укажіть прізвища українських діячів, дотичних до розвитку вказаних сфер культурного життя та науки.

М. Рильський, А. Горська, С. Корольов, Б. Патон, В. Шевчук, В. Касіян, В. Глушков, М. Амосов, П. Майборода, М. Янгель, Л. Костенко, А. Кос-Анатольський, М. Дерегус, Г Майборода, В. Симоненко, І. Драч, К. Данькевич, С. Людкевич, Т. Яблонська, М. Вінграновський.

3. Схарактеризуйте поняття і терміни: зросійщення освіти, політехнізація народної освіти.

4. До положень, що характеризують розвиток культури, освіти, науки за часів «відлиги», доберіть конкретні факти.

• Наукові здобутки здебільшого впливали на розвиток технічного рівня галузей ВПК. • Збереження суворого ідеологічного контролю за культурним процесом за відмови від надто жорстких форм нагляду за діячами культури. • Посиленню русифікації сприяла норма нового закону про освіту щодо права батьків обирати, якою мовою повинні навчатися їхні діти.

5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел.

«...Вітраж дає грубо спотворений, архаїзований в дусі середньовічної ікони, образ Т. Г Шевченка, який нічого спільного не має з образом великого революціонера-демократа, якого гаряче любить український народ і народи всього світу. У такому ж іконописному дусі витриманий в ескізі образ Катерини, який є нічим іншим, як стилізованим зображенням богоматері... В образах вітража немає й найменшої спроби показати Шевченка радянського світогляду. Образи, що створені художниками, навмисно повертають у далеке минуле. В результаті всього цього художники створили твір, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму...» (з рішення бюро Спілки художників України, 1964).

«Наша юність і молодість, наше тодішнє молоде життя мало подвійну сутність: одну офіційну, казенну, для вчителів та оцінок в школі, а другу - поза школою, там, де було життя справжнє, життя реальне. Коли ця подвійність була усвідомлена, стався бунт: піднялася наша справжня сутність і відкинула оту офіційну, фальшиву. З цього бунту й почалося шістдесятництво» (Микола Вінграновський).