§ 11. Феномен українського шістдесятництва. Практичне заняття № 2

1. Сучасники про роль Алли Горської та Івана Світличного в діяльності шістдесятників

• Скориставшись пам’яткою, пригадайте правила опрацювання фрагментів історичних джерел на с. 3. Проаналізуйте подані джерела відповідно до цих правил.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Алла Горська (1929—1970)

Художниця, одна з центральних постатей руху шістдесятників. Вирісши у зросійщеній родині, сама перейшла на українську мову спілкування. Була одним з організаторів КТМ «Сучасник». Її твори не раз експоновано на всесоюзних і республіканських художніх виставках. За принципову позицію, бунтівну непокору Аллу вигнали зі Спілки художників України. Конфлікт А. Горської з тодішньою владою скінчився убивством мисткині за нез’ясованих обставин.

«Саме Алла і є найяскравішим прикладом неофіта на ниві національного усвідомлення. У ній, людині мистецьки вразливій, емоційно багатій, просто променіє пристрасть новопосвяченого. Щойно припала до національного джерела, відкрила для себе Україну, її мову і себе в Україні, звідси бажання напоїти з цього джерела інших, активне “вербування” соратників — як сенс життя, як мірило оцінок, як спонука до чину. Все її життя, вся діяльність, лінія поведінки — свідчать про це» (Михайлина Коцюбинська).

«Якось одного чудового дня сиділи ми у великій залі інституту, осіб п’ятдесят-шістдесят, аж раптом відчиняються двері й заходить великий гурт екстравагантних молодих людей: художники! Привела їх Алла Горська. Висока, коси хвилями, білий светр, сині брюки спортивного крою. Дуже голосна, життєрадісна — умить усе переінакшила, і за кілька хвилин ми вже говорили про необхідність розвивати мистецтво української театральної афіші, про повернення до джерел і традицій, про необхідність рівнятися на самих себе, на Бойчука і Курбаса, бути гідними наших поетів (всі ті, хто розстріляний), які вже тоді звучали. Власне, з цього приходу і почався справжній Клуб творчої молоді. Художники-нонконформісти принесли із собою дух активного бунту, заперечення старих догматів і форм. А було їх у малярській секції, яку очолила Алла, досить багато, понад двісті чоловік! У клубі вирували пристрасті, — вечори, дискусії, поїздки Україною з метою вивчення і збереження пам’яток архітектури, театральні вистави, розробки десятків проєктів... Потім почалася навала “кіношників”, протоптали стежки до Клубу молоді поети, прозаїки, журналісти, історики, актори київських театрів, комсомольські та партійні працівники. І саме завдяки численній перевазі загону художників набула практичного сенсу основна ідея Клубу творчої молоді — об’єднати молоді творчі сили Києва, вирвати з-під влади. З березня — квітня 1960 р. Клуб заявив себе по всіх усюдах... Алла була душею Клубу, його мотором та організатором» (зі щоденникових записів Леся Танюка).

СЛОВНИК

Нонконформізм (незгода) у широкому значенні — активне неприйняття усталеного ладу, норм, цінностей, традицій або законів. Протилежність: конформізм — настанова на те, щоб бути «як усі».

• Як, за спогадами Леся Танюка, Клуб творчої молоді «Сучасник» перетворився на осередок українського культурного життя? Яке значення мала неоднорідність складу учасників для розвитку клубу?

«Невеличке помешкання Івана Світличного в Києві на Уманській, 35 стало осередком інтенсивного духовного життя, неофіційним Клубом творчої молоді. Тут почували себе як удома Василь Симоненко й Іван Драч, Опанас Заливаха й Алла Горська, Іван Дзюба і Юрій Бадзьо, Галина Севрук і Василь Стус, Ігор Калинець і Василь Голобородько. Тут ми відкривали для себе Плужника, Антонича, Зерова.

Тут вітали кожен паросток нонконформістського українського мистецтва. Тут знайшов свій духовний дім Василь Симоненко — Світличний був його першим критиком і порадником, пускав у світ його “захалявні” твори... Тут, у цій хаті, записувався на плівку Симоненків “Злодій” та інші поезії, завдяки чому його голос зберігся для нащадків. Тут було зібрано практично все, що видавали в той час, — книжки, здавалося, от-от витіснять господарів із хати. Тож в історії української культури значення цих по-житейському надто скромних, якщо не сказати вбогих за сучасними стандартами, але духовно багатих пенатів важко переоцінити...

Не володіючи ораторським хистом, Світличний якось непомітно й ненав’язливо опинявся в центрі кожної культурної акції. Сам читав, здається, все варте уваги і прилучав до цього інших. Пізніше у відкритому листі Миколі Бажанові з табору писав, що ця нестримність читацьких інтересів була чи не найголовнішим “криміналом”, за який його було засуджено. Був носієм небезпечного знання. Те, що відкривалося йому, умів зробити надбанням інших.

У своїй передмові до збірки “Серце для куль і для рим” Іван Дзюба зауважив, що Світличний ішов до українського патріотизму не так від національного сантименту та емоцій, як від загальнолюдських гуманістичних понять і цінностей. Перекладати українською Ронсара чи Бодлера — це й було ділове утвердження багатющих можливостей української мови без захоплення її “солов’їністю”. Патріотизм не як гасло, а як робота, як дихання» (зі спогадів Михайлини Коцюбинської).

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Іван Світличний (1929—1992)

Поет, публіцист, перекладач, один із найкращих літературних критиків 1960-х років. Ідейний натхненник українського національного руху 1960—1970-х років, духовний провідник шістдесятників. Був двічі заарештований за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда» (1965, 1972). У 1972 р. засуджений на 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Звільнений 1983 р. Повернувшись важкохворим, продовжувати громадську діяльність він уже не міг.

«Історія багатостраждального українського шістдесятництва — літературно-мистецького і суспільно-політичного відродження 60-х років, — як і історія дисидентства, а фактично боротьби за громадянські права, нерозривно пов’язані з іменем Івана Олексійовича Світличного» (Іван Дзюба).

«Як очевидець, насмілюся твердити, що практичне здійснення Іваном Світличним свого покликання як критика, наставника молодого покоління було навіть більш вагомим і значущим за його літературно-критичний доробок. І, нарешті, про головний Іванів Божий дар — мистецтво бути людиною серед людей. Людина м’яка й гранично доброзичлива — і водночас тверда й незламна там, де йдеться про переконання, принципи, моральні засади» (Михайлина Коцюбинська).

• Виберіть із фрагментів джерел влучні характеристики Алли Горської та Івана Світличного. Які деталі у свідченнях очевидців справили на вас найбільше враження? Складіть коротку характеристику постатей, записавши під кожним з імен 2-3 прикметники, якими їх можна схарактеризувати; 2-3 дієслова, які виражають сутність діяльності кожної постаті; речення, що вказує на їхню роль у тогочасному культурному житті; в останньому рядку запишіть один влучний іменник, який визначає місце кожного та кожної з діячів і діячок у русі шістдесятників.

2. Значення київського Клубу творчої молоді «Сучасник» для поширення ідей шістдесятництва

«Восени 1962 р. ми — А. Горська, В. Симоненко і я — були призначені від київського Клубу творчої молоді до складу комісії, яка розслідувала злочини сталінського періоду порушення законності. Очевидці й реабілітовані, що поверталися з таборів, вивели нас на можливе місце єжовських та беріївських розстрілів. Це ліс навпроти селища Биківня під Києвом, де ми справді знайшли ці жахливі сліди — вимиті з ґрунту черепи, простріляні кулями. Серед них і дитячі, кістяки, рештки одягу. Представники районної влади, до якої ми звернулись за роз’ясненнями, заборонили нам “у це лізти”, бо тут, мовляв, стояв німецький концтабір.

Це неправда. Це розстріли радянського періоду. Концтабір був у Дарниці. А там, у Биківні, німецьких поховань і розстрілів не було. ...німці, увійшовши до Києва, відразу влаштували тут “показові” розкопи за участі міжнародних представників Червоного Хреста, щоб задемонструвати “звірства більшовиків”. Про це було і в газетах періоду окупації. Існує документальне підтвердження цього і в закордонних виданнях, звичайно, з антирадянською скерованістю... Неупереджена ексгумація здатна підтвердити чи заперечити дані, зібрані нами й передані до Київського міськвиконкому як офіційний “Меморандум” Клубу творчої молоді... Відразу ж після того “Меморандуму” на кожного з нас трьох, які його підписали, почався тиск, який межував з кримінальним» (зі щоденникових записів Леся Танюка).

• Що вам відомо про поховання в Биківнянському лісі? Чому після офіційного подання «Меморандуму» ініціатори акції відчули на собі тиск? Як це характеризує тогочасне суспільно-політичне життя? Чи можна твердити, що поява дисидентського руху була неминучою за таких обставин?

«Я застала ще останній вечір Шевченка в березні в Жовтневому палаці — то був надзвичайний вечір. Алла Горська робила тоді на нього запрошення... Воно складалося гармонікою п’ять на п’ять частин, і на кожній частинці було написано назву якогось твору або якусь цитату Шевченка, і коли перегорталося останню сторінку, то поряд виходило два записи, тобто на двох сторіночках, але вони опинялися поряд. І було таке: “Караюсь, мучуся, але не каюсь”, а поряд: “В сім’ї вольній, новій”. Потім ті запрошення відразу ж, навіть вже того вечора, і пізніше, під час обшуків, вилучали, але в мене воно збереглося. Програма була дуже цікава: був тільки Шевченко. На відміну від сьогоднішніх балакунів, там ніхто ніяких доповідей не виголошував, ніхто не читав своїх творів, а тільки Шевченка... Враження було надзвичайне. Атмосфера була просто наелектризована, і коли власті, які, звичайно ж, там були, відчули, що це може закінчитися не знати чим і що ці люди понесуть з собою з Жовтневого палацу... Такий мовчазно наелектризований зал був, і слова: “Раби, підніжки, грязь Москви, варшавське сміття ваші пани...” — і так далі... Реакція була вибухова...» (зі спогадів Надії Світличної).

Алла Горська. Портрет Івана Світличного. 1965 р.

• Як ви думаєте, чому організатори вечора відмовилися від будь-яких промов, натомість запропонувавши слухати тільки поезію Т. Шевченка? Чому запрошення на вечір вилучали під час обшуків?

3. Феномен шістдесятництва

«...Наше покоління формували різні середовища. Художники почали малювати те, чого раніше вони не малювали і що раніше ніяк не могло стати предметом їхньої творчості. У поетів почала з’являтися якась свіжість і свобода. Паралельно розвивалася критика — у той час вона була дуже важливою. Люди чекали буквально кожного слова. Тогочасна критика була не так глибокою, як гострою. Одначе якби хтось мене спитав, чи виступили в той час критики з якимись новими ідеями, то я б сказав, що в той час найважливіше завдання полягало в тому, щоб відкрити заборонені й спрофановані цінності...» (зі спогадів Є. Сверстюка).

• Як ви розумієте настанову для тогочасної критики «відкривати заборонені й спрофановані цінності»?

Враження від уроку. Узагальнивши свідчення джерел параграфа, сформулюйте кілька тез, які розкривають феномен шістдесятництва. Обґрунтуйте їх, використавши документальний матеріал уроку. Чому шістдесятники й сьогодні залишаються взірцями незламності в боротьбі та носіями високої ідейності?

Проведіть самооцінювання за алгоритмом, описаним на с. 4 підручника.