§ 24. Відновлення незалежності України

Путч консервативних сил у Москві у серпні 1991 р. прискорив невідворотний розвиток подій у напрямі суверенізації України. Проголошений Верховною Радою України 24 серпня Акт незалежності України підтримала переважна більшість громадян і громадянок. У революційній ситуації, що поглибилася в результаті путчу, КПРС припинила існувати. Розпався й Радянський Союз. Україна здобула незалежність.

Наприкінці 1991 р. завершилася епоха, що тривала майже сім із половиною десятиліть. Відійшла в минуле радянська форма державності, яка намертво прив’язувала Україну до комуністичної російсько-радянської імперії.

Народилася нова Україна.

1. Підготовка нового Союзного договору

Консервативні сили КПРС і Верховної Ради СРСР боролися за збереження радянської держави, яка фактично була унітарною. Вони погоджувалися лише на «оновлення» або «вдосконалення» Союзу. Республіки ж вимагали перетворення СРСР на справжню федерацію або навіть конфедерацію. Національні політичні еліти дедалі більше поверталися обличчям до власного суспільства. Ситуація загострилася взимку 1991 р., коли центр силою зброї захотів придушити спроби республік Балтії стати незалежними.

У березні М. Горбачов виніс на всенародний референдум питання про майбутню долю СРСР. Складність його формулювання наперед передбачала позитивну відповідь більшості учасників референдуму. Тоді Л. Кравчук запропонував одночасно із загальнодержавним референдумом провести в республіці опитування з додатковим запитанням: «Чи згодні ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?».

За результатами референдуму 17 березня 1991 р. на запитання союзного бюлетеня про збереження СРСР «так» відповіли 70,2 % осіб, а на запитання республіканського бюлетеня — 80,2 %. У такий спосіб, не вступаючи в пряму конфронтацію з Верховною Радою СРСР, українські парламентарі домоглися всенародного схвалення Декларації про державний суверенітет України.

Варіант Союзного договору, представлений командою М. Горбачова, гостро розкритикували у Верховній Раді України. Народні депутати наголошували, що його зміст у принципових положеннях суперечить Декларації про державний суверенітет України. Верховна Рада зобов’язувалася розглянути Союзний договір після 1 вересня 1991 р. і доручила Кабінету Міністрів та Академії наук УРСР підготувати для такого розгляду економічні й правові висновки про можливість або неможливість входження України до оновленого СРСР.

Проаналізуйте візуальні джерела. Прокоментуйте гасла на плакатах. Які політичні ідеї втілено в кожному?

Мітинг із закликом бойкоту Союзного договору. Грудень 1990 р.

Мітинг демократичних сил у Києві. Виступає поет І. Драч. Березень 1991 р.

Демонстрація донбаських шахтарів на Хрещатику. Квітень 1991 р.

Проаналізуйте фрагмент праці історика. • 1. Чому американський президент не підтримував розпад СРСР, хоча саме США чимало зробили для цього? Проведіть паралелі із сучасною Росією. • 2. З якою метою Л. Кравчук намагався знайти компромісний варіант між вимогами Горбачова та націонал-демократичної меншості? • 3. Як ви думаєте, чому виступ Джорджа Г. В. Буша прозвали «котлетою по-київськи», а на Заході ще довго дорікали йому за цю промову?

«Коли 1 серпня 1991 року президент США Джордж Г В. Буш прибув до Києва, щоб переконати Україну залишитися в складі СРСР український політичний клас розділився щодо своїх цілей. Націонал-демократична меншість прагнула повної незалежності, вимоги якої лунали в Україні чимраз частіше відтоді, як повну незалежність оголосила Литва в березні 1990 року. Комуністична більшість в українському парламенті прагнула широкої автономії в межах реформованого Союзу. Таку саму мету переслідував і Горбачов. Леонід Кравчук і його група прагнули до іншого рішення: конфедерації з Росією та іншими республіками, куди Україна приєднається на власних умовах. Буш став на бік Горбачова у зверненні до українського парламенту, названому американськими ЗМІ “котлета по-київськи” через небажання американського президента підтримати прагнення національно-демократичних депутатів до незалежності. Буш виступав за надання свободи республікам Балтії, але Україну волів тримати разом із рештою СРСР. Він не хотів втратити надійного партнера на світовій арені — Горбачова та Радянський Союз, який той представляв. Крім того, Буш і його радники були стурбовані можливістю неконтрольованого розпаду Союзу, що міг призвести до війни між республіками, які мали ядерну зброю на своїй території. Окрім Росії, до таких належали Україна, Білорусь та Казахстан. У виступі в українському парламенті президент Буш звернувся до аудиторії із закликом відмовитися від “самовбивчого націоналізму” та не плутати свободу з незалежністю. Комуністична більшість з ентузіазмом аплодувала йому. Демократична меншість була розчарована: альянс Вашингтона з Москвою і депутатами-комуністами в українському парламенті був серйозною перешкодою для української незалежності. Було складно уявити, що ще до кінця місяця цей парламент майже одностайно проголосує за незалежність України, а наприкінці грудня Білий дім, спочатку стурбований можливістю ядерної війни на пострадянському просторі, підтримає це рішення» (Сергій Плохій. «Брама Європи»).

2. Україна під час спроби державного перевороту в СРСР

У ніч на 19 серпня 1991 р. найближчі підлеглі президента СРСР, які обіймали головні посади в союзних структурах, ізолювали його в кримській резиденції й зробили спробу перебрати на себе всю повноту влади. Ця спроба державного перевороту отримала назву «серпневий путч». Не маючи позитивної програми, путчисти прагнули лише одного — зупинити процес демократизації суспільного життя й повернутися до становища, яке існувало в країні до оголошеної М. Горбачовим «перебудови». Проте наступ неосталіністів наразився на опір народу, який підтримував президента РРФСР Б. Єльцина. Останній тимчасово перебрав на себе функції союзного президента. Одночасно виявилося небажання силових структур брати участь у розпалюваній путчистами громадянській війні. На третій день організатори перевороту визнали свою поразку.

СЛОВНИК

ГКЧП — абревіатура на позначення Державного комітету з надзвичайного стану, який 19 серпня 1991 р. почав антиконституційний путч (переворот) у Москві, щоб не допустити розпаду СРСР.

Головні події в Україні відбувалися в Києві. Вранці 19 серпня командувач Сухопутних військ СРСР генерал В. Варенніков у супроводі першого секретаря ЦК Компартії України С. Гуренка і місцевих генералів прибув до голови Верховної Ради УРСР і попередив його, що спроби невиконання наказів ГКЧП призведуть до негайного запровадження в республіці надзвичайного стану. Варенніков вимагав від Л. Кравчука такої лінії поведінки: «У західних областях необхідно ввести надзвичайний стан. Припинити страйки. Закрити всі партії, крім КПРС, їхні газети, припинити і розганяти мітинги. Вам необхідно здійснити екстрені заходи, щоб не складалася думка, що ви йдете старим курсом... Війська доведені до повної бойової готовності, і ми застосуємо заходи аж до пролиття крові».

Не контролюючи розміщені в Україні Збройні сили СРСР, Л. Кравчук зайняв обережну позицію. Обачність у спілкуванні із заколотниками була єдиною зброєю українських політиків, які гостро відчули свою безпорадність перед загальносоюзними силовими структурами, розміщеними на території України. Демократична опозиція 19 серпня організувала мітинги протесту в Луцьку, Івано-Франківську, Житомирі, Харкові, Чернігові та Києві. Б. Горинь на засіданні Львівської обласної організації Української республіканської партії заявив: «Україна може скористатися ситуацією і стати незалежною». ЦК Компартії України, під впливом якого до початку путчу залишалася переважна частина депутатів Верховної Ради, 19 серпня зберігав мовчання. Але напередодні секретаріат ЦК надіслав керівникам обласних і міських організацій партії шифрограму із вказівками, як діяти в ситуації після утворення ГКЧП. Ішлося про беззастережну підтримку заколотників.

20 серпня окреслився успіх Б. Єльцина в протистоянні із заколотниками в Москві та їхня нездатність опанувати ситуацію в країні. Ввечері було оприлюднено заяву Президії Верховної Ради України, у якій дія постанов ГКЧП на території республіки не визнавалася. Однак контрольовані компартією України облвиконкоми (Дніпропетровський, Житомирський, Одеський, Миколаївський, Чернігівський та ін.) і Кримська АРСР визнали ГКЧП, до того ж не під тиском, оскільки надзвичайного стану в Україні не запровадили, а з ідейних переконань.

Уранці 21 серпня Л. Кравчук зустрівся з представниками Донецького страйкового комітету й погодився з вимогами страйкомів Донецька, Макіївки та Красноармійська про визнання ГКЧП незаконним і про суд над його членами. Розвиток подій у Москві на той час уже давав цілковиті підстави говорити про суд над заколотниками.

Проаналізуйте уривки з джерела. • 1. У чому, на думку автора, полягав драматизм ситуації, що склалася в Україні через заколот у Москві? • 2. Чому події в центрі підштовхнули українських політиків до проголошення незалежності України? • 3. Чому серед місцевої номенклатури не було єдності щодо оцінювання ситуації в Москві?

«Озираюсь на ту подію... і не можу повірити в те, як ми 19 серпня 1991-го разом з однією відомою згодом у незалежній Україні людиною слухали “Звернення до совєтського народу”, що його оголошували по тоді ще всесоюзному радіо від імені ГКЧП. “Ну, як вам усе це?” — наївно запитав я. “Ти розумієш, — відповів неквапливо мій співрозмовник, — по формі примітивно, навіть трохи брутально, але по суті правильно”. Я здригнувся. Що ж там правильно, коли це — реваншистські інвективи, прикриті словами про “крах перебудови”, втрату владою довіри населення, про некерованість країни, про економічні проблеми, про страх і відчай простих людей, про міжнаціональну й громадянську конфронтацію, хаос, анархію?! Якщо є такий Непорядок, значить, повинен бути ПОРЯДОК.

І підтвердження моєму припущенню не забарилося. Номером другим згаданої радіопрограми диктор зачитав постанову № 1 ГКЧП, якою тимчасово зупинялася діяльність непідконтрольних владі політичних партій, громадських організацій і масових рухів, заборонялося проведення мітингів, демонстрацій, страйків. В окремих місцевостях СРСР із 19 серпня на шість місяців запроваджувався надзвичайний стан. Силові структури повинні були підтримувати режим надзвичайного стану.

“А це як розцінювати?” — продовжував я розпитувати свого досвідченого співрозмовника. Він витримав паузу, дивлячись на мене, потім вимовив: “Ти як думав?! Порядок треба утримувати!” У мене миттєво закрутилися в голові слова, що належать (якщо не помиляюся) Екзюпері: “Порядок не творить життя, а навпаки — життя творить порядок”. Та гекачепісти думали інакше, маючи для цього власні мотиви» (зі спогадів українського історика Юрія Шаповала).

3. Акт проголошення державної незалежності України

Невдала спроба державного перевороту цілком змінила політичну ситуацію в Україні.

Вранці 24 серпня в Києві відкрилася позачергова сесія Верховної Ради України. Виступаючи від імені «Народної ради», І. Юхновський запропонував проголосити акт, у якому зафіксувати незалежний статус України, абсолютний пріоритет її Конституції, законів та урядових постанов. Проголошення акта пропонувалося підтвердити наступним проведенням референдуму в республіці. «Народна рада» виступила з вимогою заборонити діяльність Комуністичної партії України.

Чернетка Акта проголошення незалежності України, написана Левком Лук’яненком

Увечері цього історичного дня Л. Кравчук виніс на голосування проект Акта проголошення незалежності України:

«Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 р.,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

24 серпня представники від громадськості внесли у приміщення парламенту величезний синьо-жовтий стяг. 4 вересня Верховна Рада ухвалила постанову про підняття над будівлею парламенту синьо-жовтого національного прапора, що започаткувало процес відмови нової держави від радянської символіки

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України».

Акт проголошення незалежності України було схвалено конституційною більшістю голосів: 346 народних депутатів проголосували «за», 4 — «проти», незначна група утрималася. Референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України призначили на 1 грудня 1991 р., одночасно з виборами Президента України.

Верховна Рада України ухвалила також постанову про політичну ситуацію й нагальні заходи зі створення умов для запобігання новим спробам військового перевороту. Визнавалося необхідним створити Раду оборони, Збройні Сили України, Національну гвардію, прискорити формування Конституційного Суду. Урядові доручалося організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, увести в обіг власну грошову одиницю і забезпечити її конвертування.

Президія Верховної Ради 26 серпня видала указ про тимчасове припинення діяльності Компартії України, а також про опечатування і взяття під охорону службових приміщень її партійних комітетів, щоб убезпечити майно та документи від розкрадання, руйнування і знищення. 30 серпня, коли створена Президією Верховної Ради комісія довела участь партапарату в підготовці та здійсненні путчу, Л. Кравчук підписав указ про заборону діяльності Комуністичної партії Радянського Союзу на території України.

1. Скориставшись електронним додатком до підручника, перегляньте відео «Унікальні кадри ВВС про незалежність України».

https://nx.litera.ltd/s/95qxcejkgiyCcje

Проаналізуйте, чи об’єктивно іноземна служба новин висвітлювала події. Що найбільше вразило чи здивувало вас у відео? Яке значення для міжнародного становища відновленої незалежної України мала увага іноземних медіа? Чи впливали вони на формування статусу України за кордоном? 2. Зніміть власний кількахвилинний відеоролик про відновлення незалежності України. Роботи представте у класі.

• Проаналізуйте таблицю-схему. Прокоментуйте твердження, проілюструвавши кожне конкретними історичними фактами.

ЧИННИКИ, ЩО ЗУМОВИЛИ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

• Глибока політична криза російсько-радянської імперії, яка виявилася насамперед у протистоянні загальносоюзного (М. Горбачов) і російського (Б. Єльцин) політичних центрів у Москві.
• Тимчасова деморалізація імперських сил після поразки путчу, що його намагалося здійснити найближче оточення М. Горбачова.
• Перетворення переважної більшості компартійно-радянської номенклатури республіканського рівня на суверен-комуністів.
• Пробудження національного самоусвідомлення населення основної частини радянської України під впливом кількох років політики гласності.
• Наявність в українському суспільстві мільйонів людей, які зазнали масових репресій сталінської доби.
• Наявність в Україні структур національної державності, які в ситуації глибокої політичної кризи в імперському центрі могли скористатися конституційно утвердженими правами, зокрема правом на вихід із Радянського Союзу.
• Колапс радянської системи директивного господарювання, який зумовив глибоку політичну кризу в імперському центрі й спонукав радянських людей до радикальних дій із метою знайти вихід із глухого кута.

4. Референдум і вибори Президента України 1 грудня 1991 р.

Дата 1 грудня 1991 р. назавжди вкарбована в історію українського народу. Цього дня відбулися референдум щодо незалежності та вибори Президента України.

До бюлетеня референдуму було внесено текст Акта, ухваленого Верховною Радою 24 серпня, і запитання: « Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?».

У голосуванні взяли участь 31 млн 891,7 тис. громадян, тобто 84,2 % загальної кількості осіб, внесених до списків. На запитання бюлетеня відповіли «Так, підтверджую» 28 млн 804,1 тис. громадян, або 90,3 %. Позитивну відповідь дало населення всіх областей України незалежно від їхнього національного складу. Отже, за незалежність проголосували не тільки українці, а й представники інших народів, для яких українська земля є батьківщиною.

У голосуванні на виборах Президента України взяли участь 31 млн 892,4 тис. осіб. До виборчого бюлетеня були включені шість кандидатів: В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук’яненко, Л. Табурянський, В. Чорновіл та І. Юхновський. За Л. Кравчука віддали голос 19 млн 643,6 тис. громадян із тих, хто взяв участь у голосуванні, тобто 61,8 %. Отже, Голову Верховної Ради підтримала більш як половина українських виборців.

5 грудня 1991 р. на урочистому засіданні Верховної Ради Л. Кравчук склав присягу народові України.

Через тиждень після українського референдуму, 8 грудня 1991 р., президент Російської Федерації Б. Єльцин, Президент України Л. Кравчук і голова Верховної Ради Білорусі С. Шушкевич зібралися в Біловезькій Пущі під Мінськом і заявили, що СРСР як суб’єкт міжнародного права та геополітична реальність припиняє існувати. Було підписано угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). За цих обставин М. Горбачов оголосив про припинення виконання ним функцій президента СРСР у зв’язку зі зникненням самої держави.

Реакція світової спільноти на результати референдуму була позитивною: протягом грудня незалежну Україну визнали 68 держав. Уже наступного дня про визнання нової держави оголосили Канада і Польща. 3 грудня до них приєдналася Угорщина, 4 грудня — Латвія і Литва. 5 грудня Україну визнали п’ять держав, серед яких — Російська Федерація. 25 грудня Україну визнали Сполучені Штати Америки.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Леонід Кравчук (1934—2022)

Народився на Рівненщині. Закінчив економічний факультет Київського державного університету. З 1960 р. працював у партійних органах, з 1970 р. — в апараті ЦК Компартії України. У 1990 р. обраний Головою Верховної Ради України. Перший всенародно обраний Президент України (1991—1994). З 1994 р. — політичний і громадський діяч.

«...Я знав, що приречений бути Президентом. Тому що серед тих кандидатів, які були, і серед тих розбіжностей, які були між ними, навіть між кандидатами демократичної, тоді, орієнтації... і Чорновіл, і Юхновський, і Лук’яненко, — це три кандидати від одного напрямку — всі вони входили до Народної ради... Я відчув, що між ними вже єдності немає, і справді не було. Потім там Гриньов... Я знав, що його ніхто не знає в Україні, і я... Мої зустрічі тоді, в цю кампанію перетворювались у величезні мітинги. Знаєте, збиралося по 20 тисяч людей і більше. І я бачив, як люди до мене ставляться, навіть тільки подивитись приходили... Я це кажу відверто, мене більше хвилював референдум, тому що я дуже багато наобіцяв Горбачову і всім, що референдум ми виграємо, але в душі, розумієте, я все ж таки думав, — як же, особливо схід, південь, це ж такі...» (з інтерв’ю Леоніда Кравчука).

«...1991-го в ситуації з ГКЧП він виявив політичну майстерність, сприяв безкровному постанню незалежної України, ставши її першим всенародно обраним президентом. Він був ЕФЕКТИВНИМ у своїх діях, а це для українських політиків XX століття (і не лише XX) — риса унікальна» (український історик Юрій Шаповал).

Поясніть оцінку постаті Л. Кравчука як ефективного українського політика. Що, на вашу думку, визначало цю ефективність: риси вдачі, ґрунтовне знання політичної ситуації, обставини політичного життя в Україні чи якісь інші якості? Що дізналися про діяльність Л. Кравчука з попередніх параграфів?

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Як ви гадаєте, чому учасникам переговорів було непросто досягти компромісу? У чому, на вашу думку, полягала складність проблеми, яку вони обговорювали? Чому не можна було не поінформувати М. Горбачова? • 2. Що надавало легітимності зустрічі керівників України, Білорусі та Росії? • 3. Чому результати українського референдуму вкрай здивували колег Л. Кравчука? • 4. Що вас вразило найбільше у спогадах першого Президента України?

Президент України Л. Кравчук, голова Верховної Ради Білорусі С. Шушкевич і президент Росії Б. Єльцин під час підписання Біловезької угоди

«7 грудня пізно увечері ми зібралися у резиденції “Віскулі” — Борис Єльцин, Станіслав Шушкевич, я, два прем’єри — Володимир Кебіч та Вітольд Фокін, а також російський держсекретар Геннадій Бурбуліс... 0 десятій 8-го грудня ми сіли за стіл переговорів. Безумовно, усі присутні знали про підсумки нещодавнього референдуму в Україні. Але я вважав принциповим якнайширше ознайомити своїх колег по переговорному процесу з тим, що відбулося у нашій країні кількома днями раніше. Незабаром я пересвідчився, що не помилився. Навіть не очікував, що росіяни та білоруси будуть настільки вражені результатами голосування, особливо у традиційно російськомовних регіонах — у Криму, на Півдні та Сході України. Те, що переважна більшість неукраїнців (а їх кількість у республіці становила близько 14 мільйонів) настільки активно підтримала державну незалежність, виявилося для них справжнім відкриттям.

Це, як на мене, й стало поворотним моментом складної зустрічі. Саме тоді ми всі підсвідомо відчули, що сьогодні буде вирішено подальшу долю Союзу. Єльцин нічого не говорив, але дивився на мене вичікувально. Дуже красномовним був і погляд Шушкевича. Тоді я запропонував перейти до безпосереднього обговорення майбутньої угоди й ознайомив присутніх з тим, що розроблено моєю командою. Обговорення, що тривало понад дві години, виявилося бурхливим і важким. Як завжди буває в таких випадках, з’явився камінь спотикання. Виникло питання: чи мають три країни право приймати рішення щодо розпуску Союзу, який був створений за участю більшої кількості учасників? Після довгих перемовин і консультацій з правниками ми нарешті відшукали компроміс.

Як відомо, саме Росія, Україна та Білорусь стояли біля витоків утворення СРСР отже, вказані республіки мали історичне право задекларувати процес ліквідації цього державного утворення та сформулювати фундаментальні принципи нового утворення. При цьому передбачалася необхідність ратифікації договору парламентами та можливість приєднання до нього інших республік.

Відтоді робота пішла веселіше. Участь в обговоренні брали всі, роль добровільних “писарів” взяли на себе я і Бурбуліс. Коли важка праця була завершена, всі ми відчули велике піднесення... У першому абзаці документа, підписаному керівниками Білорусі, Росії та України, зазначалося: “Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування”.

Але ми повинні були рухатися далі. Звичайно, необхідно було поінформувати Горбачова, хоча, зі зрозумілих причин, говорити з президентом СРСР добровільно ніхто не зголосився. Колегіально вирішили доручити це вельми делікатне питання Станіславу Шушкевичу як господарю зустрічі. Бориса Миколайовича ми уповноважили безпосередньо поспілкуватися з Михайлом Сергійовичем у Кремлі 9 грудня.

Раптом Єльцин запропонував зателефонувати президентові США Джорджу Бушу, аби повідомити йому про наші переговори та їх наслідки. Ми не заперечували, розуміючи, що Єльцин (він ще не забув серпень 91-го) хотів убезпечити себе від можливих несподіванок. До речі, пізніше з “Віскулі” президент Росії зробив ще один дзвінок — міністру оборони СРСР Євгену Шапошникову й заручився його підтримкою на випадок надзвичайних обставин.

Цікаво, що зв’язок з Вашингтоном встановили раніше, ніж з Москвою. Реакція обох президентів відома: спокійна, врівноважена — Буша, обурена, збуджена — Горбачова. Спілкування останнього з Шушкевичем тривало недовго: Михайло Сергійович вимагав викликати до дроту Єльцина. У розмові з ним Горбачов наполягав, щоб ми утрьох з’явилися до нього 9 грудня. Російський президент повідомив, що на зустріч з’явиться лише він. Це викликало додаткове роздратування Горбачова...» (зі спогадів Леоніда Кравчука (грудень 1991 р.)).

Проаналізуйте карту на с. 237. Позмагайтеся в парах у вмінні здобувати картографічну інформацію: історичні факти (події, явища, процеси) та історико-географічні об’єкти. Прокоментуйте кожен із виявлених на карті фактів. Складіть запитання до карти. Запропонуйте їх іншій парі. Вислухайте відповіді. Узагальніть інформацію.

5. Внесок української діаспори у відновлення державної незалежності України

Чимало українців та українок, які, переважно вимушено, виїжджали за кордон, залишалися вірними своїй культурі. Вони доклали значних зусиль до популяризації української мови, літератури, історії. Зокрема, Канадський інститут українських студій, заснований в Едмонтоні в 1976 р. при Альбертському університеті, став осередком українознавчих студій поза межами України. Завданням інституту було збереження української ідентичності — утвердження непересічної цінності української мови, історії та культури.

Діаспора вела власну інформаційну та агітаційну війну. Влаштовували мітинги з плакатами, присвяченими Україні, створювали українські телепередачі, друкували листівки з правдивою інформацією про порушення прав людини в Україні та арешти дисидентів. Українці намагалися привертати увагу громадськості до цих питань на міжнародних заходах.

Агітаційні листівки, які роздавали мешканцям східних і південних областей України напередодні референдуму 1 грудня 1991 р.

У 1976 р. українські студенти виступили з протестами проти ситуації на Батьківщині під час Олімпійських ігор у Монреалі. Вони викупили цілий сектор, а коли телевізійні камери спрямували на них, дістали українські прапори й плакати з гаслами на підтримку України. Подібну акцію влаштували на Олімпійських іграх в Лос-Анджелесі в 1984 р.

Відновлення незалежності України (1985—1991)

Діаспора активно просувала ідею незалежної України, зокрема ведучи активну громадську діяльність за кордоном. Емігранти знайомили уряди держав з проблемами в Україні, доносили факти про переслідування та вбивства українців і сприяли тому, щоб українців почали ідентифікувати як окремий народ, а не як людей з СРСР, що їх тоді у світі всуціль називали «росіянами». Українці й українки за кордоном створили Світовий конгрес українців — громадську організацію, що об’єднала близько 150 груп. Конгрес був заснований у 1967 р. в Нью-Йорку й існує досі. Його основними завданнями було представлення інтересів українського народу за кордоном, поширення української культури, сприяння розвитку громадянського суспільства та захист людських і національних прав українців.

Мітинг у Києві 30 листопада 1991 року — в переддень референдуму за незалежність України

Українська діаспора боролася за звільнення дисидентів із радянських концтаборів і психлікарень. Показовими були протести біля посольства Радянського Союзу в Канаді з гаслом «Free Moroz» («Звільніть Мороза»). Так само вони виступали за визволення В’ячеслава Чорновола та патріарха Йосипа Сліпого.

Діаспора брала участь у підготовці до Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. Представник діаспори Борис Вжесневський разом із канадськими активістами розпочав широку інформаційну кампанію на підтримку проголошення незалежності серед жителів сходу та півдня України. Вони знімали рекламу для телебачення, організували видавництво в Києві, де друкували агітаційні листівки й афіші, а потім потягами везли їх на схід та південь країни.

Українська діаспора мала визначальний вплив на визнання незалежності України у світі. Саме завдяки її тиску — протестам, діяльності громадських організацій, інформаційним кампаніям, петиціям і закликам — Канада стала першою державою Заходу, яка визнала незалежність України.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • всенародний референдум на підтвердження Акта про державну незалежність України та вибори президента • заколот ГКЧП у Москві • підписання Біловезької угоди керівниками України, Росії, Білорусі • прийняття Акта проголошення незалежності України.

2. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях 1991 р.: Л. Кравчук, М. Горбачов, Б. Єльцин.

3. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів, що його підтверджують або спростовують.

Ініціатива України, здійснена під безпосереднім впливом путчу, який загрожував поверненням до комуністичної диктатури, втратою національного суверенітету й масовими репресіями, створила принципово нову ситуацію в питанні про Союзний договір.

4. Підтвердьте фактами або спростуйте слушність тверджень.

• Серпневий комуністичний путч переконливо продемонстрував справжню мету компартійної верхівки: збереження влади будь-якою ціною — і методи досягнення цієї мети — будь-які, аж до насильницьких. • Заколот консервативних сил прискорив розпад КПРС і СРСР. Прийняття Верховною Радою 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України завершило процес суверенізації. Україна здобула незалежність.

5. Витлумачте вислів «Після провалу серпневого путчу “парад суверенітетів” змінився на “парад незалежності”».

6. Прокоментуйте телефонну розмову М. Горбачова і Л. Кравчука, яка відбулася вранці 9 грудня 1991 р.

«Горбачов мені зателефонував — це не я йому. Це ми прилетіли пізно ввечері, а наступного дня вранці мені телефонує Горбачов. І каже: “Леонід Макарович, Ви повинні, — прямо починає з того, — Ви повинні приїхать до Москви”. Я кажу: “Чого?” — “Як чого? — каже. — Ви ж там таке натворили. Ви навіть собі не уявляєте — весь світ стоїть дибом”. Я кажу: “Ну, що ж ми натворили — це оприлюднено вже...”» (Леонід Кравчук).

7. Дайте власну оцінку твердженню історика. Наведіть аргументи, які підтверджують або спростовують наведену думку.

«Збігнєв Бжезинський назвав проголошення Україною своєї незалежності у 1991 році однією із трьох (поряд із розпадом Австро-Угорської імперії у 1918-му та поділом Європи на два блоки у 1945-му) найважливіших геополітичних подій XX століття. Після стількох політичних невдач і людських жертв українці могли відчувати себе улюбленцями фортуни. Їм не лише випала честь бути руйнівниками останньої імперії, але саме це руйнування відбулося без крові й без особливих зусиль з їхнього боку. До того ж зразу після проголошення самостійності ситуація в Україні виглядала набагато кращою, аніж в інших колишніх союзних республіках, включно з Росією. За оцінкою Німецького банку, напередодні розпаду Союзу, Україна завдяки своєму великому економічному і людському потенціалу мала найкращі шанси для швидкого і порівняно легкого переходу до демократичного суспільства і ринку. Спопуляризований пресою під час підготовки референдуму цей прогноз відіграв важливу роль у переконанні багатьох українських жителів голосувати за державну самостійність. Почуття власного успіху укріплювались міжнародним визнанням новопосталої Української держави» (Ярослав Грицак. «Нарис історії України»).

8. Перегляньте шостий епізод фільму «Колапс. Як українці зруйнували імперію зла». Чому проголошення незалежності України до останнього було під питанням? Які політичні діячі, на вашу думку, зробили найбільший внесок в історію України 24 серпня 1991 р.? Яку роль відіграв український народ і мітингувальники у проголошенні незалежності?