§ 27. Державотворчі процеси та стан економіки

Попри жорстку боротьбу в українському парламенті між компартійно-радянською більшістю й демократичною меншістю, державотворення відбувалося успішно. Демократична опозиція висувала гасла й забезпечувала їм народну підтримку, а номенклатура змушена була втілювати ці гасла в життя, щоб не втратити влади.

Успадкована від радянських часів економічна криза рік від року поглиблювалася. Це пояснювалося як об’єктивними обставинами, так і прорахунками в економічній політиці українського керівництва. Захоплена боротьбою за владу та повноваження, українська політична еліта не приділила достатньої уваги розвитку економіки й не змогла розв’язати більшості надзвичайно складних проблем переходу до ринку. На об’єктивні економічні труднощі накладалися некомпетентне керівництво господарством і небажання здійснювати ринкові реформи. Тому проблеми, що їх інші посткомуністичні країни рано чи пізно подолали, в Україні залишилися.

1. Державотворчий процес 1992—1994 рр.

У середині січня 1992 р. Президія Верховної Ради України видала указ «Про Державний гімн України». Було затверджено музичну редакцію Державного гімну України (на слова твору П. Чубинського «Ще не вмерла України...»), автором музики якої є композитор Михайло Вербицький. 22 січня в Києві відбувся мітинг громадськості за участю новообраного Президента України Л. Кравчука, присвячений Дню соборності українських земель. 28 січня, коли почала роботу 5-та сесія Верховної Ради XII скликання, національний синьо-жовтий прапор було затверджено як Державний прапор України.

19 лютого після тривалих дебатів парламент затвердив знак князя Володимира Великого (тризуб) як малий герб України. У постанові зазначалося, що тризуб є основним елементом майбутнього великого Державного герба України.

Верховна Рада ще 24 серпня 1991 р. затвердила постанову про негайні заходи із запобігання можливим спробам військового перевороту. У ній ішлося про потребу невідкладного створення управлінських і силових структур, безпосередньо підпорядкованих парламенту Після підготовки 20 вересня було ухвалено постанову Верховної Ради «Про створення Служби національної безпеки України», а 4 листопада — закони «Про Національну гвардію України», «Про державний кордон України», «Про Прикордонні війська України».

Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передає державні атрибути УНР Президентові України Л. Кравчуку. Серпень 1992 р. Фото: ukrinform.ua

6 грудня 1991 р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про Збройні Сили України». Проголошувалося, що Україна як незалежна держава і суб’єкт міжнародного права створює власні Збройні Сили: війська наземної оборони, війська оборони повітряного простору та військово-морські сили.

Керівництву України не вдалося вплинути на командування Чорноморського флоту, який майже цілком перебував на українських військово-морських базах, щоб флот служив новій державі. У жовтні 1993 р. парламент затвердив Воєнну доктрину. Вона проголошувала, що Україна не вбачає в сусідніх країнах супротивників і не є потенційним противником жодної держави.

У жовтні 1991 р. було ухвалено Закон України «Про громадянство України». Він не передбачав подвійного громадянства, що мало колосальне значення для новоствореної держави, якій потрібно було відходити від радянського минулого.

У липні 1991 р. Верховна Рада ухвалила закон про запровадження посади Президента України. До Конституції УРСР 1978 р., яка не втратила чинності, було внесено доповнення: «Президент України є главою держави і главою виконавчої влади України». Однак це доповнення не роз’яснювало, як розподіляються повноваження між Президентом України і Верховною Радою, як їм підпорядковуються виконавчі органи влади.

Невизначеність розподілу владних повноважень між Президентом і Верховною Радою призводила до постійного тертя. Не були чітко прописані в Конституції й відносини найвищих посадових осіб усередині виконавчої гілки влади, передусім президента і прем’єр-міністра. Безсумнівною була лише підпорядкованість останнього президентові.

Результатом роботи тимчасової комісії Президії Верховної Ради України стало рішення від 30 серпня 1991 р. про заборону діяльності КПУ. Майно останньої передавали місцевим радам народних депутатів, Верховній Раді Кримської АРСР та Верховній Раді України. При цьому до позачергових виборів 1994 р. і надалі функціонувала обрана на виборах 1990 р. Верховна Рада України, у якій більшість становили ті, що під час виборів називали себе комуністами. Серед них були депутати, що виступали за ухвалення Декларації про державний суверенітет України та Акт проголошення незалежності України, й ті, хто підтримав заколот ГКЧП. Проте й представники демократичного табору не змогли об’єднатися і на президентських виборах 1991 р. висунути спільного кандидата.

СЛОВНИК

Мажоритарна система — система визначення результатів голосування, за якої обраним уважають кандидата, що здобув більшість (абсолютну чи відносну) голосів виборців у певному окрузі.

Фактично влада залишилася в руках вихідців із компартійно-радянської номенклатури. Незважаючи на це, саме вони забезпечили функціонування економічної та політичної системи у перші роки незалежності України. Водночас на різному рівні поступово з’являлися нові чиновники та політики, не пов’язані зі старою системою. Тож управлінський апарат перших років незалежності був такий: досвідчені управлінці комуністичної системи у поєднанні з малодосвідченими в питаннях управління та політики представниками демократичних сил. Урешті суспільно-політична напруга й економічна нестабільність вимагали рішучих і чітких дій. Поглиблення протистояння Президента України та Верховної Ради закінчилося рішенням обох сторін достроково припинити повноваження і звернутися до виборців із проханням підтвердити мандати.

У березні й квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. Їх уперше проводили на багатопартійній основі, але за мажоритарною системою.

Не маючи справжніх конкурентів, «партія влади», однак, зіткнулася з викликом людей, які виринули на поверхню політичного життя на хвилі мітингів початку 1990-х.

Висуваючи антикомуністичні гасла, підкріплені історичними свідченнями про жахіття сталінщини, ці люди спробували скинути компартійних функціонерів, щоб посісти їхні місця. Проте демагогія зазвичай не спрацьовувала. По-перше, надто низькою виявилася підготовка багатьох політиків нової генерації. По-друге, «партія влади» не заперечувала проти залучення до своїх лав професійно придатних «мітингових» політиків.

У сформованій після березня 1990 р. Верховній Раді «партія влади» здобула більшість місць. Депутати парламенту з-поміж колишньої номенклатури не заперечили проти запровадження інституту президентства. Коли ж Л. Кравчук почав домагатися повноважень, щоб наповнити президентську владу реальним змістом, вони поставилися до цього здебільшого негативно.

У жовтні 1991 р. на установчому з’їзді прихильники комуністичної ідеї заснували Соціалістичну партію України (СПУ) на чолі з О. Морозом. У червні 1993 р. у Донецьку пройшов «відбудовчий» з’їзд Компартії України (КПУ). Першим секретарем ЦК КПУ обрали П. Симоненка. На II з’їзді в березні 1995 р. КПУ проголосила себе наступницею партії, що існувала у складі КПРС. КПУ була наймасовішою на той час партією. За підтримку й активну участь у тимчасовій окупації АР Крим і окремих районів Донецької та Луганської областей Росією КПУ була вдруге заборонена у 2015 р.

Аграрна частина компартійно-радянської номенклатури в 1993 р. утворила політичну партію, яку назвали Селянською (СелПУ). Очолював процес колишній міністр сільського господарства УРСР О. Ткаченко. На IV з’їзді Народного руху в грудні 1992 р. завершилося його перетворення на політичну партію. Її лідером став В. Чорновіл.

Більше половини мандатів, здобутих партіями на виборах до парламенту, припало на КПУ — 90. Ще 13 партій, які спромоглися провести своїх представників у парламент, здобули загалом 88 мандатів. За кількістю місць Народний рух опинився на другому місці (20 мандатів), СелПУ — на третьому

(19), СПУ — на четвертому (15), УРП — на п’ятому (11). Інші партії були представлені одним або кількома депутатами. Таким чином парламент України потрапив під контроль комуністів, які набрали відносну більшість голосів. Головою Верховної Ради депутати обрали лідера СПУ О. Мороза.

У результаті політичного компромісу влітку 1994 р. відбулися позачергові вибори Президента України. Президентом став Леонід Кучма.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Леонід Кучма (1938)

Народився на Чернігівщині в сім’ї колгоспників. З 1960 р. працював у конструкторському бюро «Південне» (Дніпропетровськ, нині Дніпро), пройшов шлях від інженера до першого заступника начальника і генерального конструктора. З 1986 р. — генеральний директор виробничого об’єднання «Південний машинобудівний завод», одного з найбільших у Радянському Союзі підприємств, основною продукцією якого були міжконтинентальні та космічні ракети.

1992 р. обраний прем’єр-міністром України, 1993 р. подав у відставку, мотивуючи це конфліктом із тодішнім Президентом України Л. Кравчуком. 1994 р. обраний Президентом України. 1999 р. вдруге обраний Президентом України.

«До здобутків першого президентського терміну Л. Кучми зараховують стабілізацію національної валюти, прийняття 1996 р. Конституції України (співголова Конституційної комісії), економічні укази, що відіграли ключову роль у реформуванні відносин власності, переході української економіки на ринкові відносини. Водночас проголошений курс на боротьбу з корупцією і організованою злочинністю повністю провалився... Під час другого президентського терміну Л. Кучма в зовнішній політиці реалізовував лінію на багатовекторність і заявляв, що Україна зацікавлена в подальшій інтеграції в Європу, а також у розвитку стратегічного партнерства з РФ та США, у внутрішній — балансування між олігархічними угрупованнями. Загалом обіцянки Л. Кучми побудувати соціально відповідальну державу, економіку добробуту залишилися нереалізованими, країни Заходу почали поступово дистанціюватися від України...» (український історик Юрій Шаповал).

Проаналізуйте факти, викладені в тексті підручника й біографічній довідці. Чому Л. Кучму долучають до когорти «червоних директорів»? Як це позначилося на його політичній кар’єрі? Які суперечності характерні для президентства Л. Кучми? Як політика Президента Л. Кучми призвела до формування олігархічної системи в Україні?

2. Ухвалення Конституції України 1996 р.

Восени 1990 р. Верховна Рада затвердила Конституційну комісію, що була покликана опрацювати концепцію Основного Закону, і відтак розпочалася безпосередня робота над текстом Конституції. У його основу були покладені Загальна декларація прав людини, пакти ООН про економічні, соціальні й культурні права та інші основоположні міжнародні документи.

Найскладнішою виявилася проблема розподілу владних повноважень між Верховною Радою та Президентом України. Більшість депутатів парламенту не бажала передавати Президенту реальну виконавчу владу. Через це конституційний процес зайшов у глухий кут. Чинною залишалася Конституція УРСР 1978 р., до якої внесли понад двісті поправок.

Підписання Конституційного договору між Верховною Радою України і Президентом України. Голова Верховної Ради України О. Мороз (ліворуч) і Президент України Л. Кучма (праворуч)

Після президентських виборів 1994 р. було створено нову Конституційну комісію з двома співголовами — Л. Кучмою й О. Морозом. 8 червня 1995 р. Президент України та Верховна Рада уклали Конституційний договір терміном на один рік, і таким чином кризу влади було подолано.

Рік минув у гострих суперечках. Ліві партії не погоджувалися з президентською стороною за такими головними пунктами: розподіл повноважень між гілками влади, визнання приватної власності на засоби виробництва, перетворення української національної символіки на державну, ненадання російській мові державного статусу, статус Республіки Крим.

У ситуації гострої політичної кризи в парламенті сформували узгоджувальну комісію, яку очолив народний депутат Михайло Сирота. 27 червня 1996 р. Верховна Рада почала засідання, присвячене розглядові Конституції. Крок за кроком узгоджували позиції різних політичних сил і визначали той текст, який міг бути прийнятий конституційною більшістю голосів. Президентська сторона не відступила від принципових позицій у сфері розподілу влади, права приватної власності, державної символіки, державного статусу української мови. З деяких питань були досягнуті взаємні поступки. Ліві не заблокували затвердження синьо-жовтого прапора як державного, а праві погодилися зберегти за Кримом статус автономної республіки.

Мітингувальники перед Верховною Радою вимагають прийняти Конституцію України. Червень 1996 р. Фото: iportal.rada.gov.ua

Постатейне узгодження проекту Конституції тривало день і ніч. Остаточне голосування відбулося вранці 28 червня.

Прокоментуйте кожне з тверджень схеми-таблиці. Зробіть висновок про те, чому ухвалення Конституції було одним із найважливіших етапів утвердження України як незалежної держави. Яке значення мала ця подія для подолання посттоталітарної спадщини в суспільній свідомості?

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

• Конституція закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.
• Конституція створила необхідні умови для діяльності державних структур і відносин між ними, стала механізмом конструктивної взаємодії всіх гілок влади.
• Конституція створила засади для утвердження стабільності в країні та заклала фундаментальні основи формування верховенства права, в основі якого лежать норми Конституції.
• Конституція утвердила міжнародний авторитет України.

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Які деталі «конституційної ночі» свідчать про глибокі політичні суперечності в українській владі? Яка, на вашу думку, причина цих суперечностей? • 2. Чому питання ухвалення Конституції було відповіддю тим, хто не хотів української державності? • 3. Що мав на увазі М. Сирота, коли в одному з інтерв’ю, зокрема, сказав, що «прийняття Конституції стало чи не єдиним актом консолідації для українського світу, справою, так би мовити, навіть цивілізаційної ваги...»?

«Наступного дня вранішня пленарна сесія Верховної Ради розпочалася із закритого засідання. У перерві журналістам повідомили, що депутати залишатимуться в парламенті, доки не буде ухвалено нову Конституцію. Удень депутати поділилися на кілька робочих груп для обговорення найбільш суперечливих статей: про мову, статус Криму, державну символіку, приватну власність.

О 18:30 розпочалося пленарне засідання, яке відкрило знамениту “конституційну ніч”, — із цієї миті майже протягом 14 годин без перерви депутати поіменно голосували по кожній окремій (зі 160) статті Конституції. Для затвердження кожної статті потрібно було не менше 300 голосів. Героєм “конституційної ночі” став депутат Михайло Сирота, який представляв проект Конституції, запропонований погоджувальною комісією, — весь цей час він стояв на трибуні та був змушений за регламентом представляти кожну статтю, коментувати й пропоновані поправки, виголошувати стандартну фразу: “Комісія просить прийняти”. Під час голосування в залі працювали “піаністи” — депутати, яким їх відсутні колеги віддали реєстраційні картки для участі в голосуванні. Був тут і свій “диригент” — лідер комуністів П. Симоненко, який у потрібні моменти подавав своїм колегам знаки не реєструватися. Журналісти, які вщент заповнили балкон Верховної Ради, напружено слідкували за процесом. Усі присутні розуміли історичну вагу подій, що відбуваються.

Час від часу процедуру монотонного голосування окремих статей переривали спалахи емоцій. О першій ночі було поставлено на голосування статтю про національну символіку. Комуністи категорично повстали проти синьо-жовтого прапора та тризуба. Один з них, явно глузуючи з опонентів, запропонував натомість козацький малиновий прапор, заявивши, що синьо-жовтий назавжди пов’язаний з “колабораціоністами”, — обурені праві депутати спробували стягти його з трибуни, і лише зусиллями інших парламентарів вдалося запобігти бійці. Питання про статус Криму (об’єднане зі статтею про символіку в один “пакет”) викликало подібну реакцію — праві дружно скандували: “Область! Область!”, тоді як ліві обстоювали республіканський статус автономії. Голосування по цих статтях загрожувало зривом усього заходу, тому було вирішено провести його таємно (за решту статей голосували поіменно). У результаті Україна, будучи унітарною державою, отримала у своєму складі автономну республіку і здобула, нарешті, конституційне право на синьо-жовтий прапор і тризуб.

Близько 9:00 28 червня в залі засідань з’явився невиспаний, насторожений, але впевнений у собі президент. За кілька хвилин розпочалося поіменне голосування з ухвалення всієї Конституції загалом. На тлі всіх попередніх виснажливих подій його результати були приголомшливими: 315 — “за”, 36 — “проти”, 12 — утрималися, 30 — не голосували.

Коли на табло з’явилися результати голосування, зала засідань вибухнула істеричною овацією, вчорашні супротивники в ейфорії розціловувалися та обіймалися, виснажений М. Сирота втирав сльози щастя, а напівживі журналісти полегшено аплодували їм з балкона» (Георгій Касьянов. «Україна 1991—2007: Нариси новітньої історії»).

3. Прорахунки й успіхи економічної політики

Розпад Радянського Союзу негативно вплинув на економічне становище кожної з колишніх союзних республік. Проте наслідки дезінтеграції єдиного загальносоюзного народногосподарського комплексу меншою мірою позначалися на Росії й більшою — на інших державах. Ця особливість випливала із самої суті командної економіки — її централізації.

Радянська влада десятиліттями формувала виробництво так, щоби на території Росії було зосереджено значно більше підприємств, які забезпечували завершений цикл виробництва, порівняно з іншими республіками. При цьому Росія мала стартовий капітал для ринкових реформ у вигляді «валютних» природних багатств: нафти, газу, золота, алмазів тощо.

Україна успадкувала економічну кризу від радянських часів. Однак тяжкий стан економіки спричинили і власні невдачі молодої держави.

По-перше, українська управлінська еліта була недосвідченою. Вона несміливо ухвалювала рішення, бо раніше її привчали тільки виконувати вказівки союзного центру По-друге, навіть вдалі рішення важко втілювалися в життя. Виконавчу вертикаль радянських часів було зруйновано, а створення нової постійно наражалося на перешкоди, що їх чинили одне одному політичні супротивники. По-третє, після зруйнування попередньої системи управління економіка вже не була командною, але ще не стала ринковою. Вона перебувала в хаотичному стані.

Ринкові реформи почалися в Росії на початку 1992 р. з лібералізації цін. Унаслідок цього ціни на газ в Україні зросли за 1992 рік у 100 разів, а на нафту — у 300 разів. Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції. На початку 1992 р. було введено купонокарбованці багаторазового використання як попередники повноцінної національної валюти — гривні. У середині року Україна вийшла з рублевої зони. Було видрукувано гривневі купюри, які зберігали у сховищах Національного банку. Однак погіршення ситуації в економіці унеможливило грошову реформу. За рік купонокарбованці знецінилися у 21 раз, за 1993 р. — у 103 рази. Такої гіперінфляції не спостерігалося у ті часи в жодній країні світу.

Купюра в 1 мільйон українських купонокарбованців. 1995 р.

У 1994 р. Національний банк України започаткував дефляційну політику Але приборкання інфляції досягалося через штучне затримання виплат зарплатні, пенсій, інших соціальних видатків, зростання неплатежів за товари й послуги. Утім, ситуація в економіці невпинно погіршувалася, курс купонокарбованця стрімко падав. У травні 1995 р. в обігу з’явилася купюра в 1 мільйон купонокарбованців, реальна вартість якої не перевищувала 6,8 долара.

Щоб перешкодити знеціненню купонокарбованця, уряд запровадив фіксований курс купонів щодо долара і рубля. Щоби знайти ресурси для бюджету, було збільшено податки. В Україні встановили найвищу у світі ставку податку з громадян — 90 % від одержаного прибутку. Але це призвело лише до зростання тіньової економіки, колосального посилення корупції в управлінському апараті й відпливу вітчизняних капіталів за кордон.

У 1996 р. з’явилися ознаки економічної стабілізації, зміцнилася фінансово-банківська система, було подолано інфляцію. Наслідком цих сприятливих зрушень стала грошова реформа. У вересні 1996 р. в обіг запровадили гривню, що поліпшило умови для подолання доларизації економіки й припинення «втечі» вітчизняних капіталів за межі країни.

За допомогою додаткових джерел інформації дізнайтеся, якою була економічна ситуація в інших країнах колишнього СРСР і соціалістичного табору. Порівняйте економічне становище цих країн та України. У чому відмінність і чим вона спричинена?

4. Приватизаційні процеси

За 1991-й і першу половину 1992 р. Верховна Рада України ухвалила низку законів і постанов, які полегшували процеси роздержавлення та приватизації. Протягом наступних років законодавчу базу поповнювали новими законами.

У 1995—1998 рр. здійснювали сертифікатну приватизацію. 19 млн громадян України одержали приватизаційні майнові сертифікати (ваучери). Але вони лише формально стали акціонерами приватних компаній. Фактично ж акції за безцінь скуповували у населення директори та бізнесмени, що дало їм можливість сформувати початковий капітал. За цей час було приватизовано майже 50 тис. об’єктів, з-поміж них понад 11 тис. середніх і великих підприємств. У приватну власність перейшло понад 90 % підприємств торгівлі, сфери обслуговування та громадського харчування. Було створено більш ніж 40 тис. малих підприємств.

СЛОВНИК

Приватизація — процес передання об’єктів державної та інших форм публічної власності в приватну власність фізичних або юридичних осіб. Приватизація є одним із головних напрямів переходу від командної до ринкової економіки в посткомуністичних країнах.

Унаслідок сертифікатної приватизації в країні з’явилися фондові біржі й позабіржовий фондовий ринок торговельних систем. Утворився вторинний ринок цінних паперів, стала можливою вже не паперова (сертифікатна, ваучерна), а грошова приватизація. Почалася концентрація власності на засоби виробництва в руках невеликої групи людей, здатних скуповувати цінні папери найперспективніших підприємств.

Грошова приватизація почалася в Україні з 1999 р. Вона мала істотні переваги перед сертификатною, проте в українських умовах негайно обросла тіньовими схемами, у яких брали участь представники владної верхівки. Потенційні власники, зазвичай фінансово-промислові групи олігархічного походження, часто-густо використовували механізм штучного банкрутства, щоб придбати приватизаційні об’єкти без конкурентів і фінансових зобов’язань перед кредиторами. Приватизацію за участю олігархічного капіталу в народі назвали «прихватизацією». Приватизаційні процеси мали сприяти формуванню в Україні середнього класу — основи економічного розвитку, проте тіньові схеми, фактично підтримані владою, завадили цьому. Такий підхід відрізнявся від реформ країн Балтії чи Польщі й виявився менш ефективним.

5. Зміни в сільському господарстві

Сільське господарство реформувалося значно повільніше. У березні 1991 р. землю оголосили об’єктом реформи, але лише через рік почалося перетворення колгоспів на асоціації та колективні сільськогосподарські підприємства (КСП). До 1994 р. реформували 8,8 тис. колгоспів (94 % загальної кількості). Майже всі вони здійснили паювання майна — надання права власності на частку майна (пай) членам колгоспів. Селяни могли використати земельний пай для заснування фермерського господарства або здавати його в оренду КСП. Проте державна політика не сприяла формуванню повноцінної системи фермерських господарств. Селяни, які отримали паї, не мали капіталів для купівлі техніки, та й техніку для господарств фермерського типу в Україні не виробляли. Не маючи фінансової підтримки, селяни здавали свою землю в оренду, отримуючи за неї мізерну плату.

Проаналізуйте візуальне джерело. Які соціально-демографічні проблеми висвітлює карикатура? З яких причин реформування сільського господарства відбувалося найповільніше?

Обсяг виробництва в сільському господарстві невпинно скорочувався. Продукція колгоспів і радгоспів обходилася суспільству дедалі дорожче. У 1991—1994 рр. сільське господарство було одним з основних чинників зростання інфляції. Лише в 2000 р. розпочалося зростання валової сільськогосподарської продукції на 9 %, а в 2001 р. — на 10 %.

6. Соціальні наслідки економічної кризи

За допомогою додаткових джерел інформації складіть графік, який відображав би зміни в економіці України у 1990-х роках. Проаналізуйте здобуті дані та зробіть висновки.

Погіршення матеріального становища населення виявлялося у зниженні реальної заробітної плати й неможливості одержати зароблені гроші через багатомісячні затримки виплат. Інфляція цілком знецінила заробітну плату Власне, й купувати щось у магазинах стало проблемою. Населення різко обмежило купівлю товарів тривалого користування й витрачало кошти переважно на продовольчі товари. Витрати на їжу в сімейних бюджетах у середині 1990-х перевищили 70 %. На інші потреби (одяг, взуття, побутові й культурні потреби тощо) залишалося не більш як 30—25 % чистого доходу сім’ї. На межі зубожіння опинилася переважна частина суспільства. Заощадження, накопичені в радянські часи громадянами в Ощадбанках, інфляція перетворила на ніщо.

У другій половині 1990-х становище мало змінилося. Постійно підвищувана тоді заробітна плата не могла наздогнати інфляцію. Тільки в першій половині 2000-х, коли інфляцію було майже приборкано, зарплата почала зростати.

Чимдалі більше зубожіння основної маси населення й водночас колосальна концентрація коштів і майна в руках нечисленних скоробагатьків засвідчували явну неспроможність державних інститутів регулювати здійснення ринкових реформ. Соціальна поляризація стимулювала економічну стагнацію, гальмувала демократичні перетворення й нагромаджувала в суспільстві небезпечний протестний потенціал.

Складником системної кризи початку 1990-х років була й демографічна криза. На початку 1993 р. в Україні чисельність населення становила 52,2 млн осіб. Перепис 2001 р. зареєстрував 48 млн 457 тис., а на початок 2011 р. у країні проживали 45 млн 779 тис. осіб. Стрімке скорочення чисельності населення було пов’язане з міграцією та депопуляцією, тобто перевищенням смертності над народжуваністю. Вікова структура народонаселення в Україні була особливо несприятливою в сільській місцевості.

Прилавки магазинів на початку 1990-х років. Фото: ukrinform

Злиденність негативно впливала на стан здоров’я та фізичний розвиток людей. Показник смертності погіршувався й через кризовий стан системи охорони здоров’я. Доступ до високоякісних медичних послуг став обмеженим, ліки багаторазово подорожчали.

Проаналізуйте карту. Позмагайтеся в парах у вмінні отримувати вичерпну картографічну інформацію: історичні факти (події, явища, процеси) та історико-географічні об’єкти. Прокоментуйте кожен із фактів, які ви виявили на карті. Складіть запитання до карти. Запропонуйте їх іншій парі. Вислухайте відповіді. Узагальніть інформацію.

Економіка України в 1998—2004 рр.

У чому Л. Кучма вбачав найбільшу ваду заходів перших українських урядів (зокрема й того, який він очолював) у здійсненні реформ? Підтвердьте історичними фактами, викладеними в тексті параграфа, слушність його критичних міркувань. За допомогою додаткових джерел інформації відшукайте дані про реформи в колишніх соціалістичних країнах. Чому вони були успішнішими, ніж в Україні?

«Формула [...] — спочатку реформи, а потім вирішення соціальних завдань, — виявилася [...] глибоко деструктивною. На практиці вона звелася до добре відомого: реформи — за рахунок соціальних чинників. У цілому ряді випадків демонтовано навіть ті соціальні здобутки, які свого часу були запозичені західними країнами. Усе це стало повною протилежністю реформам, що здійснювалися [...] у країнах повоєнної Європи, де завжди й в усьому був визначальним принцип соціальної спрямованості економічних перетворень» (із виступу Леоніда Кучми на науковій конференції, присвяченій ринковим трансформаціям (Київ, 2000)).

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Перегляньте документальний фільм «Конституція України: Як Верховна Рада ухвалювала Основний Закон». Поміркуйте, чому найгостріші суперечки точилися навколо статей про мову та державні символи України. Яку роль вони відіграють у розбудові незалежної держави? Якими емоціями наповнені кадри? Чому? У чому полягає історичне значення ухвалення Конституції України?

2. Поясніть значення понять і термінів: приватизація, «партія влади», «конституційна ніч», мажоритарна виборча система, гіперінфляція, купонокарбованці.

3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях 1990-х років: Л. Кучма, О. Мороз, М. Сирота.

4. Підготуйте інфографіку «Основні досягнення державного будівництва в Україні у 1991—2001 рр.».

5. До положень, що характеризують розвиток економіки 1990-х років, доберіть конкретні факти.

• Основною причиною стрімкого падіння народжуваності у 1990-х роках було зубожіння населення. • Ситуація в селах України була справжньою демографічною катастрофою. • Приватизація була шляхом до ринкової економіки.

6. Підтвердьте фактами або спростуйте слушність тверджень.

• Провідна роль «партії влади» у творенні державності України призводила до надто повільного просування в реформах. • Зволікання з реформою державних інститутів загальмувало перехід до демократичного устрою й негативно позначилося на ефективності влади.

7. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів, щоби його підтвердити або спростувати.

Захоплена боротьбою за владу й повноваження, українська політична еліта не приділила достатньої уваги розвитку економіки і не змогла розв’язати більшості надзвичайно складних проблем переходу до ринку.

8. Підготуйте проект на тему «Основний Закон України: умови створення, аналіз основних положень» та представте його результати в класі.

9. За допомогою ШІ підготуйте пропозиції щодо змін до Конституції України. Чи з усіма пропозиціями ШІ ви погоджуєтеся? Відповідь обґрунтуйте. Обговоріть у класі найпоширеніші та найбільш нестандартні пропозиції ШІ.

10. Опрацюйте легенду карти на с. 259 і джерела додаткової інформації. Дослідіть діяльність фінансово-промислових груп в Україні в минулому і тепер. З’ясуйте власника, сферу діяльності, територію поширення і кількість підприємств однієї з них. Чи функціонує група нині? Кому належить? Чи має зв’язки з країною-агресором Росією? Назвіть переваги і недоліки діяльності кожної з фінансово-промислових груп.