§ 28. Міжнародні відносини України. Помаранчева революція

Поява незалежної України цілком змінила геополітичну ситуацію в Європі. Реакція світової спільноти на цей факт була несподівано дружньою та одностайною. Що ж до визнання незалежності України Росією, то воно не мало безумовного характеру. Російський уряд прагнув відтворити Радянський Союз у новій формі — через Співдружність Незалежних Держав.

Керівники нової Росії тривалий час були переконані в тому, що Україна не зможе існувати як самостійна держава. Вони тримали в замороженому стані проблему Чорноморського флоту і дотичну до неї кримську проблему, використовуючи їх як важелі тиску на Україну. Тільки в травні 1997 р. президент РФ Б. Єльцин дійшов висновку, що з Україною треба укладати повномасштабний договір, у якому обидві сторони визнавали б територіальну цілісність держав і підтверджували непорушність кордонів, що існують між ними.

Захід перебував в очікуванні переходу України до без’ядерного статусу, який було зафіксовано в Декларації про державний суверенітет України. Фактично розв’язання цього питання відбулося під зовнішнім тиском, адже рішення про передання наявного арсеналу до Росії ухвалювалося без України. У 1994 р. Україна виконала власні обіцянки щодо відмови від ядерної зброї. Це сприяло нормалізації статусу України у світовому співтоваристві.

Помаранчева революція — хвиля мирних акцій протесту впродовж листопада — грудня 2004 р. через очевидні зловживання влади, що поставили під сумнів чесність виборів Президента України, вкотре зробили Україну центром уваги світових ЗМІ. Ця подія мала вагоме значення для історії України, бо пробудила в мільйонів українців почуття національної гідності й гордості, змусила їх поважати себе.

1. Відносини України із США, НАТО та ЄС

Найбільш плідних результатів у перші десятиліття незалежності Україна досягла на міжнародній арені.

На початок 2004 р. Україну визнали й установили з нею дипломатичні відносини 173 країни. Визнання відбувалося не лише на двосторонньому рівні. 30 січня 1992 р. Україна стала членом Конференції з безпеки та співробітництва в Європі (з 1995 р. — Організації з безпеки та співробітництва в Європі, ОБСЄ).

У перші роки незалежності американська адміністрація ставилася до України дуже стримано — як до країни, що, на думку її представників, неочікувано виявилася нелегітимним власником третього у світі за потужністю ракетно-ядерного потенціалу. Він складався зі 176 міжконтинентальних балістичних ракет з 1200 боєголовками, 41 бомбардувальника стратегічної авіації, здатного доставити до цілі 650 ядерних боєприпасів, і понад 2,5 тис. тактичних ядерних ракет. Сукупний потенціал розміщеної в Україні однієї лише 43-ї ракетної армії перевищував потенціал Великої Британії, Франції або КНР.

Ще напередодні Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. Верховна Рада зробила урочисту заяву про без’ядерний статус України. У травні 1992 р. в Лісабоні Україна разом із делегаціями Росії, Білорусі та Казахстану — нових держав, які стали власниками успадкованої від СРСР ядерної зброї, — підписала протокол до договору між СРСР і США від 31 липня 1991 р. про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1).

Коли президентську посаду обійняв Л. Кучма, він переконав народних депутатів поставити останню крапку в перетворенні України на неядерну державу: приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. 16 листопада 1994 р. парламент ухвалив Закон України «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р.».

5 грудня 1994 р. у Будапешті відбувалася зустріч глав держав і урядів — учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі. Президенти США і Російської Федерації, прем’єр-міністр Великої Британії надали Україні гарантії безпеки. Зокрема, вони зобов’язалися поважати незалежність і суверенітет та чинні кордони України, утримуватися від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, й у такий спосіб отримати будь-які переваги.

«Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» мав суперечливі наслідки. Адже він не передбачав жодних санкцій для ядерних держав, які могли б порушити його зобов’язання. Він був не юридично обов’язковим міжнародним договором, а фіксацією політичної домовленості. Керівники ядерних держав могли застосувати санкції проти тієї держави, що порушила цю домовленість, суто з моральних мотивів. Тож через декларативний характер Будапештський меморандум не став стримувальним фактором, зокрема, для Росії, яка згодом здійснила агресію проти без’ядерної України.

Підписання Будапештського меморандуму. 1994 р.

З іншого боку, відмова від ядерної зброї й визначення статусу України як неядерної держави змінили відносини із США. Під час візиту до США в листопаді 1994 р. Л. Кучма підписав Хартію українсько-американського партнерства, дружби та співробітництва. Було укладено угоди про надання американської допомоги Україні у здійсненні економічних реформ. США надавали Україні фінансову підтримку у вигляді інвестицій та безповоротної допомоги, проте більшу її частку становили кредити для України.

Кредити, надані Україні урядами США, ФРН, Італії, інших країн, а також міжнародними організаціями — Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, допомогли поліпшити платіжний баланс. Без них, зокрема, не можна було б розплатитися з Росією за нафту й газ. Водночас, домагаючись кредитів, український уряд ціною збільшення зовнішньої заборгованості відсував на майбутнє розв’язання невирішених в умовах гострої економічної кризи проблем.

Успішні кроки Л. Кучми у здійсненні ринкових реформ заохотили американську адміністрацію налагодити співпрацю з Україною. Поступово, однак, США розчарувалися в можливостях і перспективах на українських теренах, і це позначилося передусім на скороченні обсягів фінансової допомоги. Місцеві олігархи створювали несприятливі умови для американських бізнес-партнерів. Але частіше лунали сигнали про «нецільове використання» американської фінансової допомоги.

Не одразу керівництво України виявило інтерес до співробітництва з НАТО.

За допомогою застосунку або в зошиті створіть лінію часу, позначте на ній дати, пов’язані з розвитком відносин Україна — НАТО від 1991 р. і до сьогодні. Проаналізуйте лінію. У які періоди історії відбувалась активізація відносин між Україною та Альянсом? Коли відбувався спад? Із чим це пов’язано?

Проте коли ця організація в січні 1994 р. ініціювала програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ), Україна першою з країн СНД приєдналася до неї. За 1995—1996 рр. українські військовослужбовці взяли участь у трьох десятках міжнародних навчань миротворчих сил як на українських полігонах, так і за кордоном. Одними з перших були навчання «Sea Breeze», які відбувалися щороку з 1997 р. Україна через широкомасштабне вторгнення Росії не взяла участі у навчаннях тільки у 2022 р. У липні 1997 р. під час саміту країн — членів НАТО в Мадриді було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору. Українські миротворчі контингенти взяли участь у припиненні збройного протистояння в Боснії та Герцеговині. У травні 1997 р. Альянс відкрив у Києві Центр інформації та документації, а Україна — своє представництво у штаб-квартирі НАТО. Київський центр розгорнув велику просвітницьку роботу, прагнучи розвіяти радянські стереотипи про США і НАТО серед українських громадян.

СЛОВНИК

Європейський Союз, Євросоюз, ЄС — міжнародне політико-економічне об’єднання європейських держав. Кордони Європейського Союзу на початок 2024 р. охоплюють 27 країн (у 2020 р. Велика Британія вийшла з ЄС).

У червні 1993 р. на саміті в Копенгагені Євросоюз затвердив критерії, яким мали відповідати країни, якщо вони бажали долучитися до цієї інтегрованої спільноти. Вимагалося, щоб держава-кандидат дотримувалася демократичних принципів, була правовою й поважала права людини. У такій країні мають бути визнані загальні правила і стандарти Євросоюзу, функціонувати конкурентна ринкова економіка.

Прапор Європейського Союзу

Однак у червні 2004 р. на саміті НАТО в Стамбулі Л. Кучма визнав, що Україна не відповідає критеріям членства в Альянсі, а 15 липня переглянув Воєнну доктрину України, скасувавши пункт про майбутній вступ країни до Північноатлантичного альянсу. Така зміна позиції була на користь Росії, яка сприймала членство посткомуністичних і пострадянських країн у НАТО як наближення ворожих військ до своїх кордонів.

Першим важливим етапом співпраці України з Європейським Союзом став вступ України до Ради Європи 9 листопада 1995 р. Він зробив можливим прагнення наступної мети — про асоціацію з Євросоюзом і далі — про повноцінне членство в ньому.

Політико-правові засади співпраці ЄС з Україною було закладено Договором про партнерство і співробітництво між Україною і Євросоюзом, підписаним у червні 1994 р. в Люксембурзі (набув чинності 1 березня 1998 р.). У 2007 р. розпочато переговори про укладення нового договору, який мав замінити Договір про партнерство і співробітництво. Представники ЄС наполягали на налагодженні стратегічних відносин з Україною як із країною-сусідом. Під час паризького Саміту Україна — ЄС (вересень 2008 р.) досягнуто компромісного рішення щодо назви цієї угоди як Угоди про асоціацію України з ЄС. Вона давала змогу перейти від партнерства і співпраці до політичної асоціації та економічної інтеграції.

Проаналізуйте фрагменти джерела. Поділіться міркуваннями / припущеннями, чому цей документ не став запобіжником від російської агресії проти України.

«1. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їхні зобов’язання згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

2. ...підтверджують їхні зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй» (із Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (грудень 1994 р.)).

2. Відносини України з Росією

Визнання незалежності України Росією не заважало останній висувати територіальні претензії до нашої держави. У травні 1992 р. Верховна Рада РФ заявила, що документи про передання в 1954 р. Кримської області Україні не мають юридичної сили з моменту їх прийняття. Російських законодавців особливо хвилювала доля Севастополя. У липні 1993 р. російський парламент ухвалив безпрецедентне рішення про надання Севастополю статусу міста Російської Федерації. Рада Безпеки ООН висловила здивування щодо цього, а президент РФ Б. Єльцин змушений був заявити про юридичну неспроможність такого рішення.

Переговори про укладення повномасштабного рамкового договору між Україною та Росією тривали роками.

Одним із найдражливіших для обох сторін було питання Чорноморського флоту, який дислокувався в Севастополі. Його вартість, за оцінками міжнародних експертів, станом на початок 1992 р. дорівнювала приблизно 80 млрд доларів США. Переговорний процес закінчився 28 травня 1997 р. Цього дня голови урядів України й Росії підписали угоду про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, про параметри розподілу флоту і взаєморозрахунки, пов’язані з перебуванням російського флоту на території України. Зокрема, було домовлено, що Севастополь залишиться базою тимчасового перебування Чорноморського флоту РФ до 2017 р. на правах оренди (97 млн доларів США на рік). Плавсклад було поділено порівну, але Росія викуповувала в України її частину кораблів. Сума викупу й вартість 20-річної оренди бази в Севастополі покривала борг України за енергоносії.

30—31 травня 1997 р. Б. Єльцин здійснив свій перший державний візит до України з метою підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Кінцева редакція однієї зі статей містила положення: «Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Посилання на Статут ООН означало юридичне визнання сторонами територіальної цілісності й непорушності кордонів відповідно до норм міжнародного права. Російська Федерація уклала міждержавний договір, у якому було зафіксовано територіальну цілісність України і російсько-український кордон, який склався історично.

Підписання цього документа стало можливим тільки у 1997 р. завдяки двом обставинам. По-перше, українська сторона пішла на поступки російській у справі розв’язання проблеми Чорноморського флоту. Попри об’єктивні обставини, що склалися історично, базування Чорноморського флоту Російської Федерації в Севастополі могло розглядатися як порушення ст. 17 Конституції України. Останній пункт цієї статті проголошував: «На території України не допускається розташування іноземних військових баз». По-друге, усі російські державні діячі незалежно від політичної орієнтації нарешті зрозуміли, що висування територіальних претензій до сусідньої країни або демонстративне ігнорування визнання її кордонів державними могло мати тільки один результат — цілковиту переорієнтацію України на Захід.

ЗАУВАЖТЕ

6 грудня 2018 р. Верховна Рада ухвалила Закон України «Про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією», внесений Президентом України. У Законі зазначено, що дію договору припинено, зважаючи на збройну агресію РФ проти України, що становить істотне порушення Росією закріплених у ньому домовленостей.

СЛОВНИК

Єдиний економічний простір (ЄЕП) — проект створення спільного ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили для Білорусі, Казахстану, РФ та України.

Росія не могла спокійно спостерігати за тим, як змінюється обличчя Європи. Розширення Євросоюзу й НАТО в східному напрямку РФ розглядала як зазіхання англо-американського світу на Україну, яку вважала своєю сферою впливу. 23 лютого 2003 р. у Москві відбулася неформальна зустріч чотирьох президентів: В. Путіна (Росія), Л. Кучми (Україна), Н. Назарбаева (Казахстан) і О. Лукашенка (Білорусь). Президенти підписали заяву «Про новий етап економічної інтеграції та про початок переговорного процесу щодо формування Єдиного економічного простору і створення єдиної регуляційної міждержавної комісії з торгівлі і тарифів». Так у повсякденне життя увійшло поняття Єдиного економічного простору (ЄЕП).

Упродовж 2005 р. тривала експертна робота з розроблення угод, які мали забезпечити функціонування ЄЕП. Умовою створення зони вільної торгівлі було запропоновано визнати формування єдиного наднаціонального координаційного органу, рішення якого були б обов’язковими для виконання країнами — членами ЄЕП. Як наслідок, переговори зайшли в глухий кут.

У контексті створення ЄЕП варто розглядати «тузлинську кризу», яку російські дипломати використовували, щоб прив’язати Україну до євразійського геополітичного простору.

29 вересня 2003 р. російська сторона почала намивати ґрунт для дамби, яка мала з’єднати Таманський півострів із піщаною косою Тузла. Цей невеликий малозаселений острів-коса є територією України. Знаючи це, представник прикордонної служби Російської Федерації заявив про намір росіян установити на Тузлі прикордонну заставу, коли дамба з’єднає її з Таманським півостровом. 30 вересня МЗС України направило Росії ноту протесту, наголосивши, що Тузла є островом, який належить Україні. За кілька днів українці облаштували на ньому прикордонну заставу.

У жовтні Президент України Л. Кучма особисто проінспектував прикордонну заставу на Тузлі. Верховна Рада повторно звернулася із заявою до Федеральних Зборів РФ щодо ситуації навколо Тузли й попередила про можливий перегляд засад стратегічного партнерства. 23 жовтня 2003 р. будівництво дамби було зупинено.

Після підписання плану заходів щодо реалізації Угоди про створення Єдиного економічного простору та узгодження положень Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки в грудні 2003 р. у Керчі президентами України та Росії Л. Кучмою і В. Путіним проблема Тузли відпала.

Звичним курсом перших українських президентів було балансування між Сходом і Заходом, завдяки якому вони намагалися отримати зиск з обох сторін.

Перегляньте документальний фільм «Тузла 2003: фіаско Росії, невивчений урок для України». • 1. Якою була природа конфлікту навколо о. Тузла? • 2. Чому його можна вважати «предтечею війни Росії проти України»? • 3. Чому події навколо о. Тузла не змінили сприйняття Україною північного сусіда?

3. Президентські вибори 2004 р. Помаранчева революція

Знайдіть у додаткових джерелах інформацію зі ЗМІ різних країн, які висвітлювали Помаранчеву революцію. За допомогою ШІ створіть допис про Помаранчеву революцію від імені якогось зі світових видань. Поділіться інформацією з класом. Запропонуйте однокласникам та однокласницям визначити, яке джерело правдиве, а яке створив штучний інтелект.

У 2004 р. Україна привернула до себе увагу всього світу. Інтрига розгорталася навколо президентських виборів, під час яких боротьба точилася між двома учасниками перегонів. Опозиційні сили висунули на посаду Президента України лідера блоку «Наша Україна» В. Ющенка. Провладним кандидатом у президенти став чинний прем’єр-міністр В. Янукович, якого висунули Партія регіонів. Президентські вибори відбулися 31 жовтня 2004 р. У західних і центральних областях перевага була за В. Ющенком, у південних і східних — за В. Януковичем: Ющенко набрав 39,87 % голосів, Янукович — 39,32 %, тобто на 0,55 % менше. Від початку було зрозуміло, що другий тур голосування неминучий. У другому турі 21 листопада захід і центр проголосували переважно за В. Ющенка, а південь і схід — за Януковича. Загалом в Україні Ющенко вигравав вибори в другому турі, якби не високий рівень фальсифікацій в окремих регіонах.

Майдан Незалежності та Хрещатик під час Помаранчевої революції. Грудень 2004 р. Фото: УНІАН

Увечері 21 листопада В. Ющенко провів зустріч із представниками дипломатичного корпусу, на якій були присутні посли Канади, США, Франції, Великої Британії, Німеччини та інших країн. Під час зустрічі представники опозиції повідомили, що в Донецькій області В. Янукович «намалював» собі 1 млн 200 тис. голосів, у Луганській — до 500 тис., у Миколаївській, Херсонській, Одеській, Запорізькій та Дніпропетровській, разом узятих, — 1 млн голосів. За словами В. Ющенка, у Донецькій області на 2020 дільницях працювали тільки 19 його представників. Кандидат у президенти просив демократичні країни дати оцінку перебігу виборів в Україні.

Проаналізуйте фрагменти джерел і візуальні джерела на с. 269. • 1. За допомогою яких технологій відбувалося фальшування результатів виборів Президента України у 2004 р.? • 2. Які особливості суспільно-політичного життя в Україні створювали можливості для застосування таких маніпуляцій? • 3. Про що свідчить той факт, що голоси виборців розділилися майже навпіл? • 4. Чому в Україні в ті роки були сильними проросійські настрої серед частини населення? Як це пов’язано з політичним курсом багатовекторності?

«У Донецьку, у Ворошиловському районі, на одній з дільниць 42-го територіального округу членів комісії змусили підписати чистий протокол. Потім, як повідомив очевидець, у протокол були вписані фальсифіковані результати виборів. Так, за його словами, з майже 2 тисяч виборців дільниці за Віктора Ющенка були віддані 133 голоси, але в протокол були вписані тільки 2 голоси. Більше того, ніякого фактичного підрахунку голосів, відданих за кандидата Віктора Януковича, не робили, просто в протокол були вписані за нього 1947 голосів. Фальсифікація результатів стала можливою через те, що на цю виборчу дільницю не був допущений жоден спостерігач від В. Ющенка» (Володимир Литвин. «2004: події, документи, факти»).

«Ці дані свідчать, що в штабі Януковича повністю контролювали хід голосування і підрахунок голосів під час обох турів виборів Президента. За допомогою відкріпних талонів, голосувань на закритих дільницях, за рахунок голосувань на дому команда Януковича планомірно досягла потрібного результату. Знання точної кількості відкріпних талонів, виїзних голосувань та обсяги інших маніпулятивних технологій зіставляли з даними екзит-полів і таким чином заздалегідь знали, який буде отримано результат» (з інформації на сайті «Української правди», яка оприлюднила перехоплені співробітниками СБУ телефонні розмови штабу В. Януковича).

На майдані Незалежності в Києві почали збиратися прихильники В. Ющенка. У ніч на 23 листопада на майдані Незалежності й на Хрещатику перебувало до 10 тис. громадян. Біля пам’ятника Незалежності стояли 27 наметів, куди звозили протоколи з мокрими печатками. Біля будинку Консерваторії поставили польову кухню. Досить швидко містечко розрослося до 400 наметів, розташованих уздовж усього Хрещатика — до Бессарабки. Штаб В. Ющенка організував пряму супутникову трансляцію з місця подій, якою одразу скористалися провідні телеканали світу. Панорама київського Майдану потрапила в поле зору багатьох країн. Удень кількість людей на Хрещатику зросла до 100—150 тис. 23 листопада відбулися мітинги на підтримку В. Ющенка у переважній більшості великих міст України.

Від ранку 25 листопада під контроль протестувальників перейшли Будинок профспілок на майдані Незалежності та Міжнародний центр культури і мистецтв на вулиці Інститутській. У профспілковому приміщенні розташовувався оперативний штаб, який керував організацією дій на майдані Незалежності.

Одразу після оголошення ЦВК фальсифікованих результатів другого туру В. Ющенко звернувся через довірену особу до Верховного Суду України з вимогою визнати недійсними результати голосування в Донецькій і Луганській областях через масові порушення законодавства, що спотворювали результати народного волевиявлення.

ЗАУВАЖТЕ

Акції протесту, що тривали впродовж листопада — грудня 2004 р., відбувалися під жовтогарячими, або помаранчевими, знаменами (помаранчевий — колір символіки партії «Наша Україна», яку очолював В. Ющенко). Саме тому ті події назвали Помаранчевою революцією.

Майже всі учасники протесту та їхні симпатики мали помаранчеву атрибутику: прапори, стрічки, накидки, хустинки.

Увечері 25 листопада Верховний Суд України заборонив ЦВК оприлюднювати результати виборів. Після багатьох днів протистояння Верховний Суд України визнав за необхідне відновити права суб’єкта виборчого процесу шляхом проведення повторного голосування за правилами, визначеними законом про вибори Президента України. Повторне голосування другого туру було призначене на 26 грудня.

Вихід із політичної кризи вдалося знайти завдяки тривалим переговорам і напрацюванню компромісного рішення: з боку влади головною поступкою була згода на проведення переголосування другого туру виборів, а з боку опозиції — згода на конституційну реформу, за якою з 2006 р. Україна ставала парламентсько-президентською республікою.

8 грудня 2004 р. Верховна Рада України законодавчо започаткувала конституційну реформу.

• Кабінет Міністрів ставав вищим органом у системі органів виконавчої влади.
• Парламент призначав уряд за поданням Президента України.
• Кандидатуру для призначення на посаду прем’єр-міністра Президент України вносив за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді, яка становила більшість у парламенті.
• Верховна Рада мала працювати не 4, а 5 років.
• Вибори до парламенту відбувалися на пропорційній основі.
• Президент здобував право достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом одного місяця вона не змогла сформувати парламентську більшість.

Повторне голосування другого туру відбулося 26 грудня 2004 р. Його загальні підсумки, за даними ЦВК, були такі:

• за В. Ющенка проголосували 15 млн 116 тис. осіб (51,99 % кількості виборців, які взяли участь у голосуванні);
• за В. Януковича проголосували 12 млн 849 тис. осіб (44,2 %).

Президентом став В. Ющенко.

Проаналізуйте фрагмент наукової праці. • 1. Чому Помаранчева революція стала свідченням формування громадянського суспільства в Україні? Чому його поява ознаменувала подолання тоталітарної спадщини в суспільній свідомості? • 2. Чому саме громадянське суспільство є запорукою демократичного розвитку й дотримання прав і свобод громадян, поваги до законів? • 3. Як характеризує В. Ющенка те, що він очолив протести громадян? Чи були здатні на такі дії політичні діячі радянської епохи? Чому?

«...Українські громадяни не були задоволені економічним і політичним становищем у своїй країні. Вони розуміли, що “партія влади” створила імітацію демократичного устрою, за лаштунками якого дбала тільки про власні інтереси. Вони розуміли, що в них залишилася єдина зброя, яку не можна було імітувати: конституційне право на вибір державних посадовців, починаючи від президента країни. Нарешті, вони розуміли те, що чинна влада намагатиметься перетворити ці вибори на фарс і залишити все так, як було. Але в них уже не вистачало сил, щоб терпіти далі засилля симбіозу вищих державних чиновників і олігархів. Їх особливо обурював той факт, що олігархи клали у свої глибокі кишені здобутки економічного піднесення. Вони відчували, що напруження в суспільстві зростає...» (український історик Станіслав Кульчицький).

Проаналізуйте карту. Позмагайтеся в парах у вмінні отримувати вичерпну картографічну інформацію: історичні факти (події, явища, процеси) та історико-географічні об’єкти. Прокоментуйте кожен із фактів, які ви виявили на карті. Складіть запитання до карти. Запропонуйте їх іншій парі. Вислухайте відповіді. Узагальніть інформацію.

Становлення незалежної України (1991—2013)

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Перегляньте документальний фільм «Історія майданів — від протестів на граніті до Помаранчевої революції». Поміркуйте, чому автор поєднав історію різних «майданів» в один фільм. Про які особливості протестного руху в Україні ви дізналися вперше? Які історичні основи українського Майдану?

2. За допомогою інтернету знайдіть інформацію, яку поширювали іноземні ЗМІ про Помаранчеву революцію. Який характер мали такі повідомлення та про що це свідчить?

3. Схарактеризуйте поняття і терміни: Європейський Союз, євроінтеграція, Єдиний економічний простір (ЄЕП), «тузлинська криза», Помаранчева революція, парламентсько-президентська республіка.

4. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях доби: Л. Кучма, В. Янукович, В. Ющенко.

5. Визначте суть Будапештського меморандуму, підписаного вищими керівниками України, США, Великої Британії та Росії, про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією. Яке значення цих документів? Яка їхня цінність тепер?

6. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел.

«У всіх студентів, які приїхали з нашої області, та й не тільки в студентів, настрій зараз революційний. Люди хочуть врешті-решт щось змінити. Влада це відчуває. І навіть коли ми виїжджали, за вказівкою згори було перекрито трасу. Тобто нам намагалися зашкодити приїхати до столиці й підтримати революційний рух. Нам же натомість хочеться відстояти справедливі результати виборів, а не ті, які надає ЦВК...» (учасник Помаранчевого майдану, м. Новояворівськ).

«Сьогодні можна скільки завгодно говорити про політичний характер рішень Верховної Ради і Верховного Суду України щодо визнання недійсними результатів другого туру голосування і недовіри Центральній виборчій комісії. Але при цьому не слід забувати, що саме вони відкрили єдиний за даних обставин — правовий і легітимний — вихід, розрядили гранично напружену політичну атмосферу і стали тим проблиском надії, що дав змогу відступити від безодні громадянського конфлікту, зберегти державну незалежність і територіальну цілісність України...» (ексголова Верховної Ради України Володимир Литвин).

7. Підтвердьте фактами або спростуйте слушність твердження.

Вибух народного гніву у 2004 р. в масштабах, які дивували весь світ, був викликаний не так неочікуваними результатами президентських виборів, як глибоким незадоволенням народу своїм становищем.

8. Підготуйте есе на тему «Помаранчева революція: національний і людський виміри». У яких художніх і мистецьких творах знайшли відображення події Помаранчевої революції? Чому вони мали такий вплив на мистецтво?