§ 22. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська Гельсінська група/УГГ)

• Коли прийняли Загальну декларацію прав людини?
• Поясніть значення термінів: геноцид, депортація, дисиденти.
• Хто підлягав виселенню в травні 1944 року з Кримського півострова?

1. Утворення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод

Із середини 1970-х років дисидентський рух набув нового імпульсу. Він був пов’язаний із підписанням СРСР Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінських угод) 1975 року, який передбачав з-поміж інших питань і зобов’язання країнами-підписантами дотримуватись основних прав людини. Це стало підставою для дисидентів перебрати функції громадського контролю за виконанням радянським керівництвом обов’язків у цій царині.

Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв підписує 1 серпня 1975 року Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі

За допомогою інтернет-ресурсів дізнайтеся:

1. Який був основний зміст підписаного документу?

2. Що зобов’язувалися робити держави-підписанти?

12 травня 1976 року в Москві створили громадську групу для контролю за виконанням Гельсінських угод. 9 листопада того ж року в Україні було засновано Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод, яку стали називати Українською Гельсінською групою (УГГ). Очолив українських борців за права людини відомий письменник Микола Руденко, син шахтаря, учасник Другої світової війни, політпрацівник, у мирний час — керівник партійної організації Спілки письменників України, він користувався всіма привілеями радянського істеблішменту, був нагороджений орденами і медалями СРСР.

Від попередніх дисидентських спілок і організацій УГГ відрізнялася суттєво. Зокрема, вона діяла легально. Учасники Української Гельсінської Групи хоч і не підтримували режим, проте вважали, що їхня організація має законне право на існування. Іншою відмінною рисою стала співпраця з аналогічними групами Росії, Прибалтики, Закавказзя з метою координації зусиль у загальносоюзному масштабі задля захисту громадянських і національних прав. УГГ налагодила також зв’язки із зарубіжними правозахисними товариствами.

• 1. Що в 1970-х роках дало змогу активізувати дисидентський рух?
• 2. Коли було створено Українську Гельсінську групу? Хто її очолив?
• 3. Чим УГГ відрізнялась від попередніх дисидентських спілок?

Засновники Української Гельсінської Групи «Зухвала десятка»

1. Поміркуйте, чому засновників УГГ названо «зухвалою десяткою».

2. До якої соціальної верстви українського суспільства вони відносилися?

Микола Руденко (1920-2004)

Радянський український письменник, правозахисник, організатор і перший керівник Української Гельсінської групи, Герой України. Народився 19 грудня 1920 року в селі Юр’ївка на Луганщині. У 1939 році вступив на філологічний факультет Київського університету, та через службу в армії й війну навчання не завершив. Брав участь у Другій світовій війні, був нагороджений орденами й медалями. За збірку віршів «З походу» прийнятий до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», був редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ. Автор багатьох збірок поезії, романів і повістей, зокрема «Вітер в обличчя», «Остання шабля», «Орлова балка», фантастичних романів «Чарівний бумеранг», «Слідами космічної катастрофи», поеми «Хрест» (про Голодомор 1932-1933 років). Проти чинних порядків уперше виступив у 1949 році, відмовившись давати негативні характеристики на єврейських письменників. Різкий злам світогляду Миколи Руденка стався ще в 1956 році, після доповіді Микити Хрущова на XX з’їзді КПРС. Тоді він почав сумніватися в істинності партійних догматів. Із 1960 року писав листи до ЦК КПУ про хиби в керівництві життям України. Його твори почали виходити у «самвидаві»: «Економічні монологи», «Енергія прогресу». В 1974 році був виключений із КПУ, а в 1975 році — зі Спілки письменників України. Працював нічним сторожем, у січні-березні 1976 року підданий психіатричній експертизі. У листопаді 1976 року створив і очолив Українську Громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Заарештований у лютому 1977 року, засуджений за антирадянську агітацію і пропаганду до семи років таборів та п’яти років заслання. За спеціальним розпорядженням у 1978 році вилучені з бібліотек і торгівлі всі твори письменника. У концтаборах продовжував писати, особливо вірші, які передавав на волю. Праці Миколи Руденка друкували на Заході. У грудні 1987 року влада вирішила позбутися небезпечного свідка й критика системи, тому йому із дружиною було дозволено виїхати за кордон. У США очолив закордонне представництво УГГ, працював для газети «Свобода», виступав на радіо «Свобода» і радіо «Голос Америки». У вересні 1990 року подружжя повернулося в Україну, поновлене в громадянстві й реабілітоване. 1993 року відзначений Державною премією України імені Тараса Шевченка. В 1998 році вийшли книги «Найбільше диво — життя. Спогади» та «Енергія прогресу. Нариси з фізичної економії». Помер у 2004 році. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

1. Підберіть факти з біографії Миколи Руденка, які свідчать про його вірність і послідовність у дисидентському русі.

2. Програмні засади та діяльність Української Гельсінської Групи

У програмних заявах УГГ зазначалося, що організація ставить за мету виконання кількох завдань: ознайомити українську громадськість зі Загальною декларацією прав людини; сприяти виконанню Гельсінських угод; домагатися присутності окремої делегації України як члена ООН на всіх міжнародних нарадах, де обговорюватимуть питання дотримання прав людини; вимагати акредитації в Україні представників зарубіжної преси. Водночас члени УГГ викривали злочини комуністичного режиму: розкуркулення, Голодомор 1932-1933 років, політичні репресії 1930-х років, винищення УПА, тотальну русифікацію, переслідування шістдесятників. Вони вважали, що Україна може здобути незалежність мирним шляхом, відповідно до Конституції СРСР, — вийшовши із Союзу завдяки вільним виборам.

У 1978 році з’явився один із програмних документів Групи «Наші завдання», де вона заявила пріоритетом у своїй діяльності захист національних і релігійних прав українців та громадян інших національностей. Відтак, борючись за права українського народу, учасники УГГ з повагою ставилася до мови і культури народів, котрі проживали в УРСР. Авторський колектив, яким вважала себе група, виявився надзвичайно продуктивним: за три перші роки, працюючи в умовах постійного ризику, він створив сотні висококваліфікованих, вивірених і добре зредагованих правозахисних документів, які б склали кілька томів. Матеріали частково передавалися за кордон для ознайомлення світової громадськості з порушенням прав людини в СРСР. Документи, що потаємно надходили з України, публікувалися в періодиці й виходили окремими виданнями. З 1979 року за кордоном українською та англійською мовами почав виходити «Вісник репресій в Україні». Надія Світлична почала вести передачі на радіо «Свобода» про правозахисний рух. Їх, попри глушіння, слухали таємно. Учасник Групи Йосиф Зісельс поширював інформацію про «каральну психіатричну медицину» в УРСР, зокрема захищав права запроторених в «психіатричку» Петра Григоренка, котрий вів боротьбу за повернення на батьківщину кримських татар; Петра Вінса, Ольги Гейко, які відстоювали права вірян.

Вимоги і діяльність УГГ були далекими від радикалізму, але, як виявилося, несумісними з панівним тоталітарним режимом. Вступ до УГГ в кожному випадку був свідомим актом хоробрості й жертовності, адже її учасник тримався на волі лічені тижні чи місяці. Ані поміркованість УГГ, ані вимоги Заходу дотримуватися зобов’язань, що їх узяв СРСР за Гельсінськими угодами, не перешкодили владі знову влаштувати дисидентам погром. Двадцять чотири із сорока одного учасника УГГ упродовж 1977-1985 років за сфальсифікованими звинуваченнями були засуджені за політичними й кримінальними статтями та відправлені в табори і на заслання, шістьох позбавили радянського громадянства і дозволили виїхати за кордон. Інші стали членами групи, уже перебуваючи в ув’язненні. Загалом на страсному рахунку УГГ понад 550 років неволі. В таборах загинули Василь Стус, Олекса Тихий, Валерій Марченко, Юрій Литвин. Влада була впевнена, що після арештів дисидентів у 1960-х, роках, у 1972 році з «українським буржуазним націоналізмом», як вона йменувала все, що було пов’язане з проявом національної самосвідомості, не матиме ніякого клопоту років десять-п’ятнадцять. Але вона помилилася. Естафету боротьби перейняла УГГ.

• 1. Яку мету ставили перед собою члени УГГ?
• 2. Назвіть зміст програмного документу УГГ «Наші завдання»?.
• 3. Як влада відреагувала на діяльність Української Гельсінської групи?

Мовою джерела. Із повідомлення про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод від 11 листопада 1976 року:

«У відповідь на заклик Групи Сприяння виконанню Гельсінських Угод в СРСР творити національні групи 9 листопада 1976 року в Києві була створена Українська Група Сприяння у складі: Олесь Бердник, Петро Григоренко, Левко Лук’яненко, Оксана Мешко, Микола Руденко (керівник Групи), Ніна Строката та інші. Згідно з просьбою українських однодумців, представником Групи в Москві погодився бути Петро Григоренко. Вночі на 10 листопада на квартирі керівника Групи поета Миколи Руденка невідомі особи влаштували погром. Хулігани закидали вікна градом каміння. Член Групи Оксана Мешко [...] була поранена каменем. Викликана на місце подій міліція відмовилася складати акт.

Петро Григоренко, Микола Руденко

11 листопада (1976 рік)»

1. Доведіть або спростуйте думку: «Українська Гельсінська група — легальна організація».

3. Значення дисидентського руху

Дисидентський рух засвідчив існування кризових явищ у радянському ладові, сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи. Незважаючи на те, що загалом дисидентський рух не зустрів масової підтримки населення. Але враховуючи тотальний контроль КДБ і партії над громадським життям, слід зазначити, що дисидентство було важливим явищем у суспільстві. Дисиденти доносили до народу правду про реальне становище в Україні, незважаючи на перешкоди, що їх чинила влада. Вони зробили значний внесок у розвиток української науки і культури, теорію і практику державного будівництва.

Дисидентський рух набув національно-визвольного характеру, продовживши традиції національно-визвольної боротьби і відкривши Україну світові. Це була мирна, ненасильницька форма супротиву владі. Дисиденти мали організаційні структури: гуртки, спілки, об’єднання. Серед дисидентів були представники різних соціопрофесійних груп. Центрами дисидентського руху стали міста Київ та Львів, хоча він проявився і в інших регіонах республіки. Сила і велика моральна перевага українських дисидентів над режимом полягала в тому, що вони не стали підпільниками, а підписували документи своїми іменами, відкрито демонстрували легалізм, апелюючи до радянського закону і міжнародних правових документів, визнаних СРСР.

Відповіддю на активізацію дисидентського руху стали політичні репресії, які проводили за допомогою розгалуженого карального апарату та відповідної законодавчої та нормативної бази радянського комуністичного режиму. На початку 1980-х років владі вдалося нейтралізувати дисидентський рух. Дисиденти не змогли протистояти каральній системі. Володіючи монополією на засоби масової комунікації, режим усіляко перешкоджав поширенню інформації про дисидентів серед населення. Коли якусь інформацію все ж таки оприлюднювали, то вона була зазвичай спотвореною і виставляла дисидентів у негативному світлі. Водночас влада намагалась ізолювати дисидентів від суспільства й, застосовуючи до них методи дедалі більшого тиску, змушувала їх покаятись або замовкнути. Тих, хто вперто критикував режим, засуджували до тривалих термінів ув’язнення, або ж запроторювали у психіатричні лікарні. Побоюючись українського націоналізму, режим в Україні здійснював особливо жорстокі репресії. Відтак чи не найбільше «в’язнів совісті» Радянського Союзу було саме в УРСР. Чимало дисидентів пройшли арешти, в’язниці й табори, а ті, хто залишився на волі, не служили радянським ідеям. Після звільнення ті дисиденти, котрі вижили, наприкінці 1980-х-на початку 1990-х років активно продовжили діяльність, відроджуючи незалежну Україну.

• 1. Про що свідчила поява дисидентського руху в Україні?
• 2. Якого характеру набув дисидентський рух в Україні?
• 3. Чому владі вдалося на початку 1980-х років нейтралізувати дисидентський рух?

Мовою джерела. Із Меморандуму № 5 «Україна літа 1977-го» Української Гельсінської групи, спрямованого країнам-учасницям Белградської наради:

«...Бюрократична структура Радянської Країни болісно і вороже сприйняла появу Групи Сприяння. За три місяці її існування було проведено органами безпеки по кілька брутальних, жорстоких обшуків на квартирах її членів з вилученням майже всього літературного, епістолярного та філософського архіву, документів Групи. 5 лютого 1977 року арештовано керівника Групи, поета Миколу Руденка та члена Групи, учителя Олексія Тихого, без пред’явлення будь-яких звинувачень. Чого жахаються ініціатори згаданого беззаконня? Чим страшні їм люди, котрі відкрито заявляють про свої переконання, запрошують до творчого, еволюційного діалогу керівні кола своєї країни та інших держав?! Яка потреба в обшуках і арештах, коли всі документи Групи давалися в світ для оприлюднення? Ми щиро і мужньо заявляємо, що не страхаємось нової хвилі переслідувань, бо правда — за нами.

Вислухайте слово України 1977-го року».

1. Чи можна стверджувати, що влада боялася поширення діяльності Української Гельсінської групи? Поясніть чому.

У той час, коли... на теренах України

було створено Українську Гельсінську групу (1976 рік).

Тоді... у світі

у Канаді заборонили смертну кару (14.07.1976 рік).

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 9 листопада 1976 р. — створено Українську Гельсінську групу (УГГ).

2. За допомогою інтернет-ресурсів дізнайтеся, як реагували українці - представники різних соціальних груп на те, що генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв підписав 1 серпня 1975 року Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

3. Підтвердіть або спростуйте думку історика Ярослава Грицака «З одного боку, вони не могли багато зробити, а з другого, зробили багато. Вони переформатували Україну. Це була правдива опозиція.»

4. Заповніть таблицю «Українська Гельсінська група — правозахисна організація».