§ 21. Повстанський рух 1920-1921 років. Другий зимовий похід армій УНР. Поразка УНР

• Що передбачала політика «воєнного комунізму»?

• Чому в Україні виник і поширився антибільшовицький повстанський рух?

• Які форми боротьби використовували війська УНР під час Першого Зимового походу?

1. Відновлення російської окупаційної влади. Економічна політика

Утретє повернувшись в Україну, російські окупанти зробили все для того, щоб ніколи більше не втратити контроль над нею. Як і в попередні роки, політичний курс щодо України розробляли в Москві, й він ураховував насамперед інтереси центру, які передбачали уніфікацію життя в Україні за російським зразком. Один із керівників РСФРР/РСФСР Лев Троцький говорив: «Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами». Водночас, прагнучи заручитися підтримкою населення, більшовики намагалися проводити гнучкішу політику. Зокрема, у документах, що прийняла РКП(б), було декларативно визнано незалежність УСРР/УССР і заявлено, що відносини між УСРР/УССР та РСФСР будуватимуться на федеративних засадах. 11 грудня 1919 року в Москві утворено Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) на чолі з Григорієм Петровським. На місцях формувалися революційні комітети (ревкоми), які мали встановити контроль на території України, сприяти впровадженню у республіці «воєнного комунізму» й забезпечити умови, за яких можна було б перейти до формуванню рад. Згодом Всеукрревком припинив діяльність, передавши повноваження ВУЦВК на чолі з Григорієм Петровським та РНК УСРР, керівником якого був Християн Раковський. У березні — на початку квітня 1920 року відбулися вибори до рад різних рівнів. За умов, що склалися, більшовики завоювали більшість депутатських мандатів: у повітових виконкомах — 70 % місць, у губернських — 80 %. Вони переважали також серед делегатів IV Всеукраїнського з’їзду рад. Проте результати виборів не відображали реального впливу опонентів більшовиків у масах, позаяк умови для агітаційної роботи були обмежені, політичних противників нерідко заарештовували або ж вони змушені були діяти в підпіллі. Вибори не стали ні рівними, ні прямими, ні загальними, ні таємними. Зрештою, новообрані ради не мали реальної влади, позаяк і надалі основні засади політики визначали РКП(б) та її структури на місцях. Водночас на селі були утворені комітети незаможних селян (комнезами), які утверджували більшовицьку владу.

Вибирайте до ради бідноту і середняків. Женіть у шию куркулів! Плакат. 1920 рік

В економічній сфері тривав «воєнний комунізм». Російська окупаційна влада в Україні втретє розгорнула широку націоналізацію промисловості, торгівлі, транспорту, фінансів. До державного сектора передали 11 тисяч промислових підприємств. Особливу увагу звертали на вугільну та військову галузі, транспорт. Запровадили трудову повинність головно для чоловіків віком від 18 до 45 років, для технічних працівників — до 65 років. Робітників закріплювали за підприємствами, встановлювали норми виробітку, порушників трудової дисципліни карали. Проте одержавлення економіки відбувалося без належного обґрунтування та економічної доцільності. В умовах розрухи більшість націоналізованих підприємств не працювали. Утікаючи від злиднів, невлаштованості, відсутності джерел для існування, робітники переїжджали в село. Згортаючи товарно-грошові відносини, державні органи широко вдавалися до позаекономічного примусу. Зокрема, у січні 1920 року створено Українську трудову армію, 30 тисяч бійців якої забезпечували робочою силою окремі підприємства. Поширювали мілітаризацію праці, трудові повинності. Засилля адміністративних методів, сувора централізація, нехтування економічними законами, диктат комуністичної ідеології, труднощі воєнного часу — все це призвело до повного розвалу економіки. Голодні та холодні міста ледь животіли.

Більшовицький агітаційний плакат. 1920 рік

В аграрному питанні більшовики початково намагалися проводити гнучкішу політику, застерігаючи своїх представників на місцях від насилля проти селян, які так і не стали власниками землі. Конституція УСРР/УССР, прийнята 1919 року, скасувала приватну власність на землю, а декрет ВУЦВК «Про соціалістичний землеустрій» ввів державну власність на землю, заборонив цивільно-правові угоди з нею. Лише держава могла визначати правила володіння і користування землею. Землекористування встановлювалося у формі колективного та індивідуально трудового. 5 лютого 1920 року Всеукрревком прийняв закон про землю. Згідно з його положеннями, закріплювалося зрівняльне землекористування. Землю розподіляли головно між малоземельними і безземельними селянами та сільськогосподарськими робітниками. Однак серед них був чисельний прошарок, який не зумів її освоїти. Зазвичай не вистачало реманенту, а іноді й достатнього уміння для ведення господарства. Щодо поміщиків, то їх не лише позбавляли землі та реманенту, а й виселяли зі своїх маєтків. Проте російській окупаційній владі швидко довелося видозмінити свою позицію в земельному питанні. Потреби промислових центрів та Червоної армії у продовольстві змусили її запровадити надзвичайні заходи: відновити державну монополію на хліб і продовольчу розкладку. Знову формували продзагони, які вилучали зерно в селян. Заготівлею хліба доручили займатися також армії, яка не гребувала розстрілами, запровадженням кругової поруки, іншими формами тиску на селян. Продрозкладку поєднували з боротьбою проти ворогів російської влади, насамперед «куркулями» (з-поміж різного значення цього слова найуживанішим його відповідником є заможний селянин). Отже, спроба організувати економіку на комуністичних засадах — без приватної власності, товарно-грошових відносин — ще більше посилила руйнівні процеси в економіці. Натомість вона сприяла швидкому зростанню державно-партійного апарату, який займався перерозподілом, що нерідко супроводжувався зловживаннями, задоволенням особистих і корпоративних інтересів, викривленням моральних принципів.

• 1. До яких декларативних засобів вдалися більшовики, щоб остаточно встановити свою владу в Україні?
• 2. Визначте пріоритети економічної політики більшовиків.
• 3. Як більшовики втілювали в життя закон про землю?

2. Повстанський рух у 1920-1921 роках.«Червоний терор»

Як і раніше, російська окупаційна влада, не маючи достатньої підтримки в суспільстві, прагнули зберегти владу, вдаючись до терору проти усіх незадоволених. Створені ними каральні органи отримали широкі повноваження в боротьбі з ворогами більшовиків і здійснювали масові репресії проти всіх незгодних з їхньою політикою.

Тож не дивно, що такі дії спричинили зростання масового невдоволення, котре переросло в антибільшовицький повстанський рух. Його основну частину, як і в попередні роки, становили селяни. За статистикою більшовиків, у 1920 році в Україні налічувалося 200-250 селянських повстанських загонів, тобто 2-3 загони на повіт. Більшовики називали їх бандами. Повстанський рух набув загрозливого для влади розмаху. Найактивніше діяла Революційна повстанська армія України (махновці), до якої у вересні 1920 року належало понад 20 тисяч бійців. Нестор Махно мав значний авторитет серед селян. Про це заявляли і більшовицькі лідери: «Той факт, що Махно ще існує, що він, попри всі наші зусилля, й досі не знищений, а розпочинає рейд, який охоплює чотири губернії (Катеринославську, Донецьку, Харківську, Полтавську), пояснюється не стільки геніальністю Махна, скільки підтримкою села». Продовжувала боротьбу і Холодноярська республіка, яку більшовики змогли ліквідувати лише у 1922 році, обманом заарештувавши її отаманів.

Отже, селянство вперто чинило опір більшовицькій диктатурі та її економічній системі — «воєнному комунізму». Проте селянський рух був розпорошений. На території України діяли сотні дрібних повстанських загонів, які боролися тільки в межах свого повіту. Це створило російській владі сприятливі умови для їхнього знищення. Проти повстанців діяли регулярні підрозділи Червоної армії, війська ВЧК, частини особливого призначення (ЧОН), що складалися з комуністів і комсомольців, запроваджена винагорода за повідомлення про селян, котрі допомагали повстанцям (віддавалася частина конфіскованого у заарештованих майна). Над будь-ким постійно тяжіла загроза розстрілу. Однак не перемігши селянство в масштабній війні, більшовики були вимушені погодитися на тимчасові поступки селянам, запровадивши нову економічну політику, про яку ви дізнаєтеся у наступному розділі.

• 1. До яких методів утримання влади вдавалися більшовики?
• 2. Як селяни реагували на політику більшовиків?
• 3. Чи змогли більшовики придушити виступи селян?

Мовою джерела. Нестор Махно:

«... коли революція ця, розгорівшись полум'ям, охопить собою всю Україну та звільнить її від усіх насильників і володарів, — тоді ми, її вірні бійці, розчинимося в міліонних лавах повстанського народу і перейдемо з ними до вільного будівництва анархії».

Опираючись на документ, визначте ідейну основу махновського руху.

Мовою джерела. Проєкт Декларації Революційної Повстанської армії України (махновців):

«Комунізм, до якого ми прагнули, передбачає свободу особи, рівність самоуправління, творчість, достаток... Фундамент суспільства, який заклали комуністи-більшовики, знищивши партії, своїх конкурентів, — нічого спільного з комунізмом не має. Це замкнена напіввійськова секта «солдатів Маркса» зі сліпою дисципліною і претензіями на безпомилковість та безапеляційність, що поставила за мету створення тоталітарної держави без свобод і прав громадян, яка проповідує своєрідний ідеологічний расизм... Вони позбавляють трудівників ілюзій на краще життя, вони створюють поліційне суспільство, найбільш жебрацьке, найнесправедливіше, де будуть вилучені радість праці, самодіяльності...

Для організованого налагодження нового господарського і громадського життя вільні селяни й робітники... створюють всюди на місцях свої громадсько-економічні організації, сільські комітети або ради».

• 1. Що було спільного, а що відмінного в поглядах «махновців» та більшовиків на поняття «комунізм»?

Мовою джерела. Звернення «Брати селяни і козаки» «Інформаційного Бюро Штабу Загону Холодного Яру» (4 червня 1919 року):

«Брати селяни і козаки! Настав час всім кращим синам України... взятися за зброю. Не на грабунки, не на вбивства лунає цей заклик, ні, він закликає до боротьби... з насильством, неправдою, з якими прийшли до нас комуністи, які самі робити не хотіли, а прийшли до нас, аби жити нашими трудом... Отже, хто любить спокій, хто любить волю, хто любить свій рідний край, хай зараз же іде козаком до Холодного Яру, хай буде дійсно козаком. Хто має зброю, забирай її з собою, хто ж такої не має, але почуває себе здатним до козацтва, хай іде до нас. Гуртом скоріше здобудемо зброю. Знайте, брати, що Холодний Яр дійсно буде нашим оплотом, і він одіб’ється од усіх ворогів...»

• 1. Визначте, до чого закликали холодноярівці. Яку форму протесту вони обрали?

3. Другий Зимовий похід. Наслідки українського визвольного руху

Останнім етапом воєнних дій в Україні стали бої на великій території між річками Збруч, Дністер та Південний Буг. Залишившись без союзників, Армія УНР утворила антибільшовицький фронт із колишніми противниками — білогвардійцями. Їм вдалося увійти до міста Проскурів (нині Хмельницький). Однак більшовики перехопили ініціативу, і в листопаді 1920 року українські збройні сили перейшли кордон з Польщею, де були інтерновані польським урядом. До Польщі виїхав також уряд Директорії, оголосивши про припинення її діяльності.

Меморіал пам’яті, присвячений загиблим героям Другого Зимового походу у с. Базар Житомирської обл.

Частина бійців, які опинилися на польській території, утворили повстанську армію під орудою Юрія Тютюнника і продовжили боротьбу. У листопаді 1921 року відбувся Другий Зимовий похід військ УНР на Правобережну Україну з метою повалення російської окупаційної влади. Однак біля містечка Базар на Житомирщині ці загони оточили і розгромили більшовики. Із оточення вирвалася лише невелика частина вояків на чолі з Юрієм Тютюнником, які знову перейшли до Польщі. Другим Зимовим походом закінчилися національно-визвольні змагання українців, метою яких було утворення незалежної Української держави. У результаті поразки військ УНР Україна була окупована більшовицькою Росією, яка фактично встановила колоніальний режим у формі УСРР/УССР.

Отже, боротьба за збереження Української держави вилилась у кровопролитну війну 1918-1921 років. Попри зусилля різних політичних сил, у цій боротьбі не вдалося відстояти незалежність. Українські землі були розділені між чотирма країнами — більшовицькою Росією, Польщею, Румунією, Чехословаччиною. На такі наслідки вплинули як внутрішні, так і зовнішні чинники. Визначальним внутрішнім фактором стала неготовність суспільства до ідей незалежності, роз’єднаність політичних сил, які не зуміли виробити спільну програму дій, недостатнє усвідомлення ними необхідності створення боєздатної армії. Водночас спроба самоутвердження України, державне будівництво відбувалося в умовах нескінченних воєн (досить сказати, що лише у Києві влада переходила із рук у руки 14 разів). Не сприяли утворенню Української держави і зовнішні обставини. Україна перебувала у ворожому оточенні, не маючи на міжнародній арені жодного союзника, котрий би підтримав її національні змагання. Зокрема, національні сили не змогли заручитися допомогою країн Антанти — переможців Великої війни. Не досягли мети і ситуативні союзи українських національних урядів з іноземними країнами задля збереження Української держави. Українській революції не вдалося утримати свою окремішність. Вона була втягнута у вир російських подій. Державну незалежність відмовилися визнати білогвардійці, котрі прагнули реставрації «єдиної і неділимої Росії». Агресивною була політика російських більшовиків, які окупували Україну. Однак говорячи про причини поразки, варто погодитися із думкою українського історика Івана Лисяка-Рудницького, що «було б помилкою говорити про абсолютну поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але внутрішньо переродила суспільство України...» і що «...немає сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьбі за свободу. Навпаки, така поразка може стати джерелом духовної обнови, що з нього черпатимуть силу наступні покоління, продовжувачі тієї боротьби на наступному етапі».

• 1. Що спричинило припинення діяльності уряду Директорії?
• 2. Коли відбувся Другий Зимовий похід військ УНР? Чим він завершився?
• 3. Чому Українська держава втратила в 1920 році суверенітет?

У той час, коли... на теренах України

створено Українську трудову армію, згідно з політикою «воєнного комунізму»...

Тоді... у світі

відповідно до рішень Паризької мирної конференції й Версальського мирного договору, набув чинності статут Ліги Націй.

Підсумуйте свої знання

1. Запам'ятайте дати і події, пов'язані з ними:

- грудень 1919 - лютий 1920 роки — діяльність в УСРР/УССР Всеукраїнського революційного комітету (Всеукревком);

- січень 1920 рік — створено Українську трудову армію;

- 5 лютого 1920 року — прийнято закон про землю.

2. Поясніть значення понять: куркулі, Всеукрревком, комнезами, загальна трудова повинність.

3. Підготуйте історичну довідку на тему: «Воєнний комунізм у 1920 році».

4. «Більшовики будували тоталітарну державу без свобод і прав громадян». Спростуйте або підтвердьте думку, навівши аргументи.