Як працювати з підручником

Основні історичні відомості викладено в пунктах параграфів - навчальних текстах, джерелах (уривках з документів, свідченнях очевидців, спогадах сучасників, матеріалах тогочасної преси, оцінках істориків тощо). Джерелами історичної інформації є також ілюстрації - переважно фотодокументи, плакати та карикатури, доповнені уривками з текстових джерел, а також карти.

Для цього періоду окрім документів, з якими ви працювали протягом багатьох років вивчення історії, у значній кількості з’являються нові історичні свідчення - фотографії безпосередньо історичних подій, а також відео- чи аудіоджерела, які легко знайти завдяки пошуку в інтернеті. Опрацювання зображувальних (візуальних) та аудіовізуальних джерел потребує нових навичок. Робота з ними передбачає кілька етапів.

ЯК ПРАЦЮВАТИ ІЗ ЗОБРАЖУВАЛЬНИМ (ВІЗУАЛЬНИМ) ДЖЕРЕЛОМ

1. Слід зрозуміти, що зображено, звернути увагу на назву / підпис джерела.

2. Визначити, хто є автором / авторкою, з якою метою було зроблене зображення та коли.

3. Встановити, коли і де сталися зображувальні події, чи варто їх «оживити» за допомогою інших джерел, зокрема текстів. Будь-яке зображення також може бути підробкою чи маніпуляцією, а якщо це карикатури, пропагандистські плакати з політичними гаслами — потрібно іще пильніше їх аналізувати й ставитися до них максимально критично.

4. Зрозуміти, які висновки ви можете зробити унаслідок такого вивчення зображувального джерела. Дослідження фільму чи звукозапису відбувається за тією самою схемою, однак тут полегшує роботу зазначений час та транскрипція у вигляді тексту.

Зверніть увагу, що аналіз актових історичних джерел має певні особливості. На відміну від оповідних, ці джерела створено в процесі діяльності державних, громадських установ, організацій тощо, тож вони мали свого часу практичне значення, чим зумовлений їхній діловий, офіційний характер. Тому алгоритм опрацювання трохи інший:

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ІСТОРИЧНИМИ ДОКУМЕНТАМИ

1. Визначте, коли, де та за яких обставин з’явився аналізований документ, тобто схарактеризуйте історичні умови його створення, а також узагальніть, про що в ньому йдеться. Усе стисло запишіть у першій частині відповіді.

2. Визначте, які результати мало ухвалення документа, які зміни в державі та суспільстві загалом зумовило або могло зумовити впровадження цього документа. Сформулюйте значення документа і наслідки реалізації закладених у ньому ідей для історичного процесу.

3. Поміркуйте, у чому цінність джерела саме для вас, стисло викладіть ставлення до заходів, передбачених цим документом, до основних ідей, які в ньому задекларовано. Чи мало ухвалення документа ті наслідки, на які сподівалися його укладачі?

Завдання, які радимо виконувати в парах, спонукають до розмірковування, навчають порівнювати, аналізувати, робити висновки. У тих завданнях, які запропоновано виконувати в групах, здебільшого передбачено пошук відповіді на дискусійні запитання. Обговорення цих питань привчатиме прислухатися до думки інших, поважати її, бути толерантними до тих, хто не поділяє ваших поглядів, наводити аргументи та докази на підтвердження власних переконань. Дискусійні запитання - це ще й можливість спроєктувати минуле в майбутнє, порівняти різні підходи, протилежні оцінки, що притаманне історії як науці.

З найяскравішими постатями вітчизняної історії вас знайомитиме рубрика «Особистість».

Працюючи над текстом підручника, звертайте увагу на тлумачення нових для вас слів і термінів, які подані на берегах книжки. Ці слова треба вміти пояснювати та вживати їх під час відповіді.

Є в підручнику й практичні заняття. Вони містять першоджерела, які ви опрацьовуватимете самостійно, вдосконалюючи вміння та навички.

Перевірити, чи добре засвоєно матеріал параграфа, вам допоможуть запитання та завдання рубрики «Перевірте, чого навчилися». Наприкінці кожного практичного заняття пропонуємо вам виконати самооцінювання. Це допоможе вам виявити та усвідомити, що краще засвоїли під час заняття, а над чим іще варто попрацювати.

ЯК ПРОВЕСТИ САМООЦІНЮВАННЯ

1. Напишіть, що ви дізналися з теми. Опишіть, як ви це зробили (наприклад, прочитали параграф підручника, слухали розповідь учителя, читали джерела, виконували завдання тощо).

2. Напишіть, що було цікаве, нове? Що не сподобалось?

3. Проаналізуйте і напишіть, що засвоїли добре, а над чим ще варто попрацювати.

4. Визначте цілі для майбутнього навчання та напишіть, яким шляхом можна цього досягти. Відстежуйте свій прогрес на кожному уроці або наприкінці кожної теми.

Цікавого вам навчання!

Вступ. Україна і світ на порозі XX ст.: основні тенденції політичного, соціально-економічного та культурного розвитку

Україна і світ на порозі XX ст.

Дослідіть історичні джерела і дайте відповіді на запитання.

Перейдіть за QR-кодом або за посиланням

https://www.istpravda.com.ua/articles/2022/06/7/161418/

https://artefact.org.ua/history/mezhi-ukrayinskih-zemel-ta-infografika-na-unikalnih-kartah-pochatku-hh-stolittya.html

і проаналізуйте:

1) фрагмент «Етнографічної карти Європи» Юозаса Габриса (1918 р.);

2) інфографіку «Українська Народна Республіка» (Бухарест, 1918 р.);

3) інфографіку «Мовний склад населення України у складі різних імперій за переписами 1897 та 1910 рр.».

1. Які дані показані на цих картах та схемах?

2. Чи відрізняються дані карт щодо територіальних меж розселення українців як етносу на початку XX ст.? Чим зумовлені ці відмінності?

3. Яким був етнічний склад населення українських теренів на початку XX ст.?

XIX ст. характеризувалось істотним прискоренням економічного розвитку провідних країн Західної Європи завдяки витісненню мануфактурного виробництва фабрично-заводським. За політичним ладом ці країни були або республіками, або конституційними монархіями, тож їхні громадяни мали можливість впливати на долю країни. Демократичні принципи, покладені в основу суспільно-політичного життя, забезпечували прискорений соціально-економічний і культурний прогрес. Вагомі переваги в розвиткові, які забезпечили насамперед військову могутність, дали змогу цим країнам разом із Північноамериканськими Сполученими Штатами перетворити майже всю решту світу на свої колонії та напівколонії.

Міждержавні суперечності, зіткнення геополітичних інтересів, підсилювані боротьбою за колонії та залежні території, які давали метрополіям неабиякі додаткові ресурси, зумовили появу в самій Європі воєнно-політичних блоків, що протистояли одне одному. На правах другорядних членів цих блоків виступили дві імперії Центрально-Східної Європи — Австро-Угорська і Російська. Саме в їх складі перебували українські землі.

СЛОВНИК

Геополітика — концептуальний погляд на політику держави чи групи держав, що базується на обґрунтуванні їхніх зовнішньо- та внутрішньополітичних дій, стану та еволюції економічної, політичної і соціальної систем суспільства впливом географічних факторів.

Імперія — державне утворення, до складу якого входять приєднані ним колишні самостійні держави або/і бездержавні території.

Імперіалізм — політика встановлення та здійснення окремими державами контролю над слабшими у військовому, економічному й культурному відношенні країнами та бездержавними територіями.

Скасування кріпосного права (1861) в Російській імперії зумовило швидке економічне зростання, передусім завдяки капіталам, запозичуваним із країн Західної Європи. Однак за політичним устроєм країна залишалася середньовічною монархією із самодержавним способом правління. Завдяки невичерпним людським та природним ресурсам царська Росія зберігала статус великої держави, але залишалася другорядним учасником коаліції, до якої входили Великобританія і Франція. Ці країни спромоглися подолати власні імперіалістичні суперечності та об’єдналися в Антанту, щоб протистояти Центральним державам — Німеччині та Австро-Угорщині.

На початку XX ст. українські території посідали важливе місце в економіці обох імперій. На 1913 р. у Російській імперій на українську промисловість припадало майже 70 % видобутку сировини й виготовлення напівфабрикатів (чавун, сталь тощо). Розвивалися кооперація та монополії, спеціалізація регіонів. На західноукраїнських землях Австро-Угорської імперії найдинамічніше розвивався видобуток нафти. У світовій економіці на початку XX ст. країни переживали економічну кризу, вийшовши з неї повністю перед 1910 р. Зростала роль нового прошарку населення — робітників, які добивались економічних і політичних прав. Проте за відсутності економічних можливостей частина населення, особливо із заходу України, емігрувала до США, Канади й інших країн.

На межі XIX та XX ст. набирають сили нові течії в розвитку культури, об'єднані поняттям «модернізм». Митці та мисткині намагалися зрозуміти, що є основою творчості та яка роль мистецтва в суспільстві. Небачений до того технічний та науковий прогрес породив віру в науку.

На тлі світових воєн та революцій першої половини XX ст. у суспільстві набули особливого значення демократія, права людини.

СЛОВНИК

Світова війна — глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу.

Виникла ідея, що суспільством повинні управляти ті, хто для цього має відповідні знання й уміння (меритократія). Рух жінок за свої права — емансипація й суфражизм — привели зрештою до проголошення рівного доступу до освіти й праці незалежно від статі, хоча цей процес тривав усе XX ст. і триває досі.

XX століття у світовій історії

Для українців у складі Росії та Австро-Угорщини протистояння цих країн обернулося трагедією. Коли спалахнула Перша світова війна, українці були мобілізовані до царської й цісарської армій, щоб воювати одне проти одного й гинути не за свої, а за імперіалістичні інтереси.

З кінця XVIIIст. формування модерної української нації пройшло кілька етапів — від збирання фольклору, створення літературних творів до обґрунтування можливості встановлення національної державності, створення політичних партій для забезпечення обстоювання власних інтересів. На початку XX ст. українська національна ідея вже визріла, а її значення для українського народу, розділеного кордонами та імперськими амбіціями владних кіл, важко переоцінити.

ЗАУВАЖТЕ

На противагу «довгому» XIX ст., історики називають XX ст. «коротким». Це умовні історичні поняття, адже їх характеризують не суто хронологічно, а за процесами, які почалися раніше та мали логічне завершення пізніше. Межею між «довгим» XIX та «коротким» XX ст. став не 1900/1901 р., а Перша світова війна як ключова подія. Завершенням історичного XX ст. вважають розпад «соціалістичного табору» та Радянського / Совєтського Союзу, що завершився в 1991 р. Слід пам'ятати, що будь-яка періодизація в історії — це інструмент, який полегшує розуміння минулого.

Український народ не мав політичної перспективи у разі поразки або перемоги як однієї, так і іншої протиборчої сторони. Перемога Антанти забезпечувала Росії анексію західноукраїнських земель. Натомість перемога Центральних держав давала можливість Австро-Угорщині претендувати на Правобережну Україну. Однак результат світової війни виявився несподіваним для деяких її учасників. Знекровлена війною економіка, соціальна криза і визвольний рух пригноблених націй спричинили розпад Російської та Австро-Угорської імперій та постання на їхніх теренах молодих національних держав.

Унаслідок розпаду цих імперій в кінці Першої світової війни розпочалася Українська національна революція і на карті світу з'явилися Українська Народна Республіка (1917) та Західноукраїнська Народна Республіка (1918), які проголосили утворення єдиної соборної України (1919). Однак визвольна боротьба українського народу зазнала поразки, і українські землі поділили між собою чотири держави, які утворилися на уламках імперій: Росія, Польща, Румунія і Чехословаччина.

Два десятиліття між Першою і Другою світовими війнами в поглинутій Росією основній частині України будувався радянський комуносоціалізм. І. Сталін не зупинився навіть перед геноцидом, щоб зламати опір українського народу. Здійснюючи денаціоналізацію на українських землях за межами радянської України на північному та південному сході території Росії, тобто позбавляючи місцевих українців національної ідентичності, радянське керівництво одночасно приєднувало до неї західноукраїнські землі, відібрані в сусідніх держав. Зрештою після Другої світової війни більшість українських етнічних земель опинилася в одному державному утворенні.

СЛОВНИК

Геноцид — дії з наміром навмисного створення для членів будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи населення таких життєвих умов, що розраховані на повне або часткове її знищення (стаття II Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 р.).

Національна революція — національний рух, спрямований на утворення власної державності, створення та діяльність національних органів влади, політичних партій та громадських інституцій, відродження національної культури.

Міжвоєнний період в історії Європи - це час постання і зміцнення ідеологій націоналізму. Ця тенденція не оминула й український політичний рух.

СЛОВНИК

Націоналізм — система ідей і поглядів, що виходить із пріоритету національних цінностей як перед особистісними, так і перед груповими (корпоративними) цінностями.

Після Другої світової війни відбувся перехід найрозвинутіших країн Заходу від індустріального до постіндустріального суспільства. Радянський Союз перетворився на наддержаву і почав насаджувати комуністичні порядки в інших країнах, прагнучи світової гегемонії, але наразився на спротив спочатку з боку Югославії, а потім - комуністичного Китаю. Холодна війна з країнами Заходу була приречена на поразку унаслідок неефективності радянських планово-директивної економіки й соціального устрою, заснованого на диктатурі.

Розпад імперій і утворення національних держав стали провідною тенденцією XX ст. Якщо в першій половині XX ст. зазнали краху імперії традиційного типу, то в другій - зникли колоніальні імперії. Поразка СРСР у холодній війні зумовила розпад багатонаціональної імперії, реставрованої більшовиками на нових засадах, по периметру кордонів союзних республік.

Вітчизняна історія новітньої доби є одним із фронтів російсько-українського протистояння. Спочатку воно існувало під прикриттям «братніх обіймів», але останніми роками трансформувалося у відкриту війну, метою якої є винищення українського народу.

Україна на початку XXI ст.

У XXI ст. у світі триває науково-технічна революція, яка набуває різноманітних форм. Зокрема, інформаційна революція, яка почалася в 50-ті роки XX ст. із широкого використання засобів цифрової обчислювальної техніки, зробила можливою появу інтернету та соціальних мереж у ньому, що істотно посилило вплив громадянського суспільства на всі сфери життя держави.

Провал «революції згори», яку Москва намагалася здійснити у формі «перебудови», і спричинений нею розпад Радянського Союзу створили передумови для здобуття Україною справжньої державності, включно з поверненням її народу здатності самостійно вирішувати свою долю. Проте реальне звільнення від радянських форм життя розтягнулося на цілі десятиліття. Сучасна Україна зупинилася на порозі тієї Європи, яка не зазнала деформуючого впливу радянізації. Євромайдан і Революція Гідності стали точкою неповернення в радянське минуле і підтвердженням беззастережної належності українського народу до кола європейських народів.