§ 7. Центральна Рада і Тимчасовий уряд: від протистояння до компромісу

«Україна гула, гомоніла, хвилювалась і ждала рішучого, останнього, завершального слова. Таким завершальним словом, синтезом та імпульсом до творчого “дальшого" був Перший Універсал Української Центральної Ради. З яким нетерпінням ждало українство того синтетичного слова, можна судити по тій побожній, урочистій тиші, яка обхопила ввесь величезний театр, переповнений делегатами й публікою, коли президією З’їзду було оповіщено, що Центральна Рада має оголосити свій Універсал. Увесь З’їзд підвівся й стоячи завмер у чеканні. Засмажені, загартовані в боях... у стражданнях обличчя кривились від солодкого болю надзвичайних переживань, від високої, ніколи не знаної радості. Деякі голосно ридали, припавши головами до спинок крісел; багато хто кулаками, рукавами “гімнастьорок” витирав сльози; деякі суворо зціплювали зуби, щоб не закричати в екстазі...». (В.Винниченко.Відроження нації. Ч. 1)

Перший Універсал УЦР закликав український народ «творити новий лад вільної автономії України». Водночас документ став поворотним моментом у стосунках УЦР із Тимчасовим урядом. Якщо до проголошення Універсалу УЦР послідовно підтримувала урядовий курс та розраховувала на позитивне ставлення уряду до ідеї української автономії, то проголошення Універсалу означало перехід в опозицію до Тимчасового уряду.

СЛОВНИК

Опозиція (від лат. oppositio — протиставлення, заперечення) — протидія, опір певній політиці; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, політичної системи загалом.

1. Перші наслідки проголошення Першого Універсалу УЦР

Після проголошення Першого Універсалу українська громадськість почала звертатися до УЦР з різними питаннями як до органу влади. Щоб розв’язати їх, Рада була змушена заснувати виконавчий орган ще не визнаної центральним урядом влади.

28 (15) червня створено Генеральний секретаріат у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Секретарства були прообразами майбутніх міністерств.

Український уряд очолив Володимир Винниченко. Він узяв на себе також обов’язки генерального секретаря внутрішніх справ. Генеральним писарем став Павло Христюк, секретарем фінансів - Христофор Барановський, у міжнаціональних справах - Сергій Єфремов, у військових справах — Симон Петлюра, у земельних справах — Борис Мартос, у судових справах - Валентин Садовський, у продовольчих справах - Микола Стасюк, секретарем народної освіти - Іван Стешенко.

Проаналізуйте джерела і дайте відповіді на запитання. • 1. Чим було зумовлене утворення виконавчого органу УЦР? • 2. Яким, на думку П. Христюка, було значення утворення Генерального секретаріату для державотворчих процесів в Україні? • 3. Чи згодні ви з висновками автора джерела? Свою думку обґрунтуйте.

Генеральний секретаріат Центральної Ради. Справа наліво: (сидять) С. Петлюра, С. Єфремов, В. Винниченко, X. Барановський, І. Стешенко; (стоять) Б. Мартос, М. Стасюк, П. Христюк. 1917 р.

«Утворенням Генерального секретаріату Центральна Рада зразу розв'язала велику справу українського державного відродження. З якими б завданнями не утворювався Генеральний секретаріат, він усе ж був виконавчим органом Центральної Ради, що вважала себе, як це видно з першого її Універсалу, покликаною стояти "на сторожі прав і вольностей" українського народу і "творити новий лад вільної України". Усі складові елементи державності - народ, територія і влада - вже існували, причому влада, як і у всіх державах, була поділена на верховну, законодавчу - Центральна Рада - і виконавчу - Генеральний секретаріат» (П. Христюк).

Хоча в українському політичному житті найчисленнішою була есерівська партія, у першому складі уряду переважали соціал-демократи. Партія В. Винниченка і С. Петлюри вирізнялася з-поміж інших неабияким інтелектуальним потенціалом. Однак вона була внутрішньо нестабільною, насамперед через особисті суперечки між партійними лідерами — В. Винниченком і С. Петлюрою.

Складіть за текстом 12 запитань для вікторини «Революція в особах». Запропонуйте відповісти на них своїм однокласникам.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Володимир Винниченко

(1880-1951)

Український політичний і державний діяч, видатний письменник. Один із лідерів УСДРП. Належав до проводу Української революції, керівництва Центральної Ради, автор її універсалів. Голова першого українського уряду — Генерального секретаріату (червень 1917 — січень 1918).

За визнанням Д. Дорошенка, він «виніс на своїх плечах увесь тягар боротьби за автономію». Перебував в опозиції до гетьманського режиму, був організатором і керівником антигетьманського повстання, очолював Директорію УНР (листопад 1918 — лютий 1919). Після відставки залишив Україну, продовжував політичну діяльність в Австрії. 1920 р. мав невдалу спробу співпраці з радянською Україною, після чого емігрував остаточно. Із середини 20-х років XX ст. відійшов від політики. Упродовж останніх 25 років жив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, присвятивши себе літературній творчості.

Проаналізуйте фрагмент джерела, дайте відповіді на запитання і виконайте завдання. • 1. Якою була реакція громадськості на Перший Універсал УЦР? Поміркуйте, чому деякі сучасники сприйняли цей державно-політичний акт як вияв революційного романтизму. • 2. У чому, на думку автора, полягала «сила Універсалу»? Чи згодні ви з цією оцінкою? Обґрунтуйте свою позицію. • 3. Виокремте речення, в яких безсторонньо описують події, а потім ті, що, на вашу думку, містять емоційну оцінку. Які з них містять факти, а які — судження?

«Цей Універсал справив на українське суспільство надзвичайно глибоке враження. Подібно до того, як із невимовною радістю і навіть зі сльозами на очах вислухали його українські солдати - члени Військового З'їзду, - з ентузіазмом зустрів ці слова Центральної Ради і увесь український трудовий народ. Майже по всіх містах, містечках, селах і хуторах України, на численних селянських, робітничих і загальнонаціональних з'їздах, на фронтах у військових частинах, - всюди урочисто було відчитано Універсал, із захопленням і радістю, як святу вістку про нове, прегарне життя, що малювалося в народній уяві. До Центральної Ради посипались сотнями, тисячами безконечні палкі привітання від різних груп та організацій українського суспільства, від військових частин, від земств із заявами, що вони визнають Центральну Раду за свій найвищий уряд, що будуть коритися їй і тільки їй, що будуть з радістю, охоче і пильно виконувати її приписи, її накази.

...Сила Універсалу полягала в іншому, а саме в тому великому принципі, який він проголосив словами: "Однині самі будемо творити наше життя", і в тій великій, безмежній довірі до творчих сил українського народу, якою пройнятий був весь Універсал, на якій він весь, від початку до кінця побудований. У цьому принципі й у цій вірі треба шукати ключа до розгадки питання про причини надзвичайного успіху Універсалу, про причини народного ентузіазму, викликаного ним» (П. Христюк).

2. Ухвалення Другого Універсалу УЦР

Схарактеризуйте настрої різних політичних угруповань після ухвалення Другого Універсалу УЦР. Розіграйте рольову гру, у якій запропонуйте дискусію між прихильниками та противниками ухвалення Другого Універсалу УЦР Використайте висловлювання учасників подій.

Після проголошення Першого Універсалу, створення українського уряду, підтримки народом та українізованими частинами армії Центральної Ради Тимчасовий уряд змушений був спробувати врегулювати напружене становище в Україні. До Києва прибула делегація в складі трьох авторитетних міністрів — Олександра Керенського, Михайла Терещенка та Іраклія Церетелі. Після дводенних переговорів було досягнуто компромісу. Тимчасовий уряд негайно, не очікуючи на Всеросійські установчі збори, визнав Центральну Раду державним органом. Центральна Рада зобов'язалася не проголошувати самочинно автономію України. Угоду було оформлено двома майже ідентичними за змістом документами: постановою Тимчасового уряду «Про національно-політичне становище України» і Другим Універсалом Центральної Ради. Обидва документи мали бути оприлюднені одночасно. Проте в Петрограді троє міністрів від партії кадетів категорично виступили проти надання Україні автономного устрою і вийшли з уряду, спричинивши урядову кризу.

Отже, на підставі постанови Тимчасового уряду та Другого Універсалу Центральної Ради Україна набула статусу окремого територіально-адміністративного утворення з власним представництвом.

Наведіть аргументи на підтвердження або заперечення твердження: «Положення Другого Універсалу визначала політична ситуація, а не прагнення членів УЦР».

Проти Другого Універсалу в Україні рішуче виступили самостійники. Ще в травні в Чернігові новобранці під впливом агітації самостійників з Українського військового клубу ім. П. Полуботка почали стихійно гуртуватися в окрему українізовану частину - Другий український полк ім. гетьмана П. Полуботка. У ніч на 5 липня 5 тис. солдатів-полуботківців здійснили спробу встановити контроль над Києвом і примусити Раду проголосити самостійність України. Вони сподівалися на підтримку Центральної Ради. Однак УЦР відмежувалася від полуботківців. Перший український полк ім. Б. Хмельницького та військові частини, підпорядковані Тимчасовому уряду, придушили виступ.

Проаналізуйте фрагменти джерел і дайте відповіді на запитання. • 1. Компроміс із Тимчасовим урядом у політичному сенсі був кроком уперед чи назад? Обґрунтуйте свою думку, спираючись на цитати з джерел та зміст параграфа. • 2. Хто з учасників, на вашу думку, дав найбільш виважену оцінку цій події?

«Угода між Центральною Радою і Тимчасовим Урядом була актом, який обидві сторони по-різному розуміли й по-різному оцінювали. Для Тимчасового Уряду вона була актом, вимушеним тяжкими обставинами, актом, на який він пішов з тяжким серцем. "Постанова" була зложена поспіхом, без довгих міркувань і з юридичного погляду дуже неясно. Один з найвидатніших російських юристів барон Нольде піддав її убивчій критиці на сторінках кадетської газети "Речь", назвавши "безсумнівним однобічним актом державно-правового обману, в якому, з одного боку, відчувається досвідчена рука старого європейського борця, вихованого в школі тонких політичних формул і складної політичної боротьби, а з другого - недосвідчений і нічим не виправлений революційний ентузіазм"» (Д. Дорошенко).

«Те, що Україна отримала від Петрограда згоду на автономію, визнання Центральної Ради і Генерального секретаріату, українці уже мали і до згоди російського уряду. Йдучи на цей компроміс, Центральна Рада сама себе поставила в залежність від Центрального уряду, відмовилася від певної спроби дій принаймні у двох вимірах: по-перше, погодилася не вдаватися до самовільних дій стосовно проголошення автономії України до скликання Установчих зборів; по-друге, Центральна Рада добровільно віддала право затвердження складу Генерального секретаріату урядові Росії» (П. Христюк).

«Отже, з цього моменту Центральна Рада й Генеральний Секретаріат мали стати правно-державними вищими інституціями на Україні. І виходило так, що Російський Тимчасовий Уряд, не згодившись висловити своє принципіальне ставлення до ідеї автономії України, не згодившись на обмежені, помірковані домагання українства у сфері адміністративного управління на Вкраїні, тепер примушений був не то що згодитися на ідею автономії, а на фактичне її здійснення» (В. Винниченко).

3. Загострення конфлікту між УЦР та Тимчасовим урядом

Після досягнення компромісу з Тимчасовим урядом відбулися передбачені Другим Універсалом переговори про входження до Центральної Ради представників неукраїнської революційної демократії. У липні відбулося перше засідання Малої Ради в доповненому складі: 40 членів - від українських організацій, 18 - від національних меншин.

Повний склад УЦР збільшився зі 150 до 822 осіб. Більш як половина місць належала представникам рад: Раді селянських депутатів (212), Раді військових депутатів (158), Раді робітничих депутатів (100), загальноросійським (неукраїнським) радам робітничих і солдатських депутатів (50). Другу за чисельністю групу членів УЦР становили представники соціалістичних партій — загальноросійських (40), єврейських (35), українських (20) і польських (15). Третя позиція належала представникам професійних, кооперативних, просвітницьких і національних (грецьких, молдавських, німецьких, білоруських та ін.) організацій, а четверта — представникам губерній та міст.

Маніфестація українців — солдатів Петроградського гарнізону на підтримку УЦР. Березень 1917 р.

Проте реальна кількість членів УЦР була істотно меншою: не всі партії та організації цілком заповнювали виділені їм місця. Проте Центральна Рада об’єднала більшість громадських організацій, які виникли в пореволюційній Україні. Вона стала територіальним представницьким органом.

Урядова криза в Петрограді, що сталася через вихід кадетів з уряду князя Г. Львова, поглибилася внаслідок масових заворушень. Їх спричинили провал літнього наступу російської армії і погіршення економічного становища країни. 17 (4) липня в Петрограді відбулася півмільйонна демонстрація солдатів, матросів і робітників. Більшовики «озброїли» демонстрантів гаслом «Уся влада — Радам!» і зробили безуспішну спробу скинути Тимчасовий уряд. Князь Г. Львов пішов у відставку, а уряд очолив військовий міністр О. Керенський. На посаду Верховного головнокомандувача було призначено генерала Л. Корнілова, який вимагав від глави уряду навести лад у тилу й на фронті.

29 (16) липня 1917 р. Центральна Рада ухвалила «Статут вищого управління України», що мав стати підґрунтям діяльності адміністрації краю й регулювати відносини з Тимчасовим урядом. Для затвердження Статуту до Петрограда відбула делегація в складі В. Винниченка, X. Барановського і М. Рафеса. Сталося це за досить складних політичних обставин. Тільки-но Тимчасовий уряд придушив більшовицьке повстання, як почала розгортатися корніловщина. Виснажливі переговори нічого на дали. Дочекавшись, коли українська делегація повернулася до Києва, 17 (4) серпня уряд затвердив для Генерального секретаріату «Тимчасову інструкцію». Компетенція Центральної Ради і Генерального секретаріату поширювалася на територію п'яти українських губерній. Натомість Центральна Рада претендувала на територію дев'яти губерній, у яких українці становили більшість населення, тобто і на Херсонську, Харківську, Катеринославську, Таврійську (без Криму). Після бурхливих дебатів Центральна Рада прийняла документ до відома і стала чекати дальшого розвитку подій.

Подискутуйте, наскільки виправданою була вичікувальна позиція УЦР. Чи можна було уникнути загострення конфлікту з Тимчасовим урядом? Поміркуйте, які висновки можна зробити на підставі аналізу чисельного складу УЦР.

Проаналізуйте зміст документів і виконайте завдання. Визначте критерії та порівняйте документи. Зверніть увагу на сферу повноважень: Центральної Ради, Генерального секретаріату, Тимчасового уряду. Результати оформіть у вигляді таблиці за зразком:

Проаналізуйте джерело і дайте відповіді на запитання. • 1. Якій історичній події присвячено карикатуру? Що роблять зображені на ній персонажі? • 2. Яке ставлення до події намагався сформувати художник у глядачів?

Українська делегація в марному очікуванні затвердження Тимчасовим урядом «Статуту вищого управління України».

Підпис під карикатурою: «Керенський, заглядаючи крізь шкалубину (тріщину, щілину): "От уперті хохли! Цілих два тижні тут мучаться, а не йдуть. І як би їх позбутися?"» Художник І. Буруля. Сатиричний часопис «Гедз» (Київ). 1917 р.

Передвісником розпаду Російської імперії став З'їзд поневолених народів Росії, який відбувся 21-28 вересня (8-15 вересня) в Києві з ініціативи УЦР. На ньому зібралися представники народів й областей, що прагнули федеративної перебудови колишньої імперії, - 93 особи від татар, євреїв, білорусів, естонців, молдован, донських козаків, Союзу козацьких військ та бурятів. Представники російської інтелігенції на з'їзд не приїхали.

З'їзд ухвалив низку постанов: визнав необхідність національно-персональної автономії, про загальнодержавну та крайові мови, про Установчі збори, про Раду народів у Києві і про Раду національностей при тимчасовому управлінні. Крім цього, з’їзд ухвалив окремі постанови стосовно польської, білоруської, латиської, литовської народностей, а також козацтва.

Наприкінці роботи з’їзд обрав Раду народів, яка мала перебувати в Києві, й доручив їй очолити роботу зі створення Російської Федерації на теренах колишньої Російської імперії. Головою Ради було обрано М. Грушевського.

У жовтні 1917 р. Центральна Рада почала готувати скликання Всеукраїнських установчих зборів. 23 (10) жовтня з цього приводу на Малій Раді спалахнула гостра дискусія з представниками російської демократії. На початку листопада в справу втрутився Тимчасовий уряд. Голова Генерального секретаріату В. Винниченко отримав телеграфне розпорядження «безвідкладно виїхати до Петрограда для особистих пояснень щодо повідомлень про агітацію на Україні на користь скликання суверенних Установчих зборів». У пресі повідомлялося, що командувач Київським військовим округом (КВО) генерал Квецинський отримав директиви в разі відмови Винниченка їхати до Петрограда розпустити Центральну Раду і Генеральний секретаріат. Винниченко приїхав до Петрограда 7 листопада (25 жовтня) — саме в той день, коли більшовики скинули Тимчасовий уряд. Другий Всеросійський з'їзд рад робітничих і солдатських депутатів утворив новий російський уряд — Раду народних комісарів на чолі з Владіміром Леніним.

Проаналізуйте карту і дайте відповідь на запитання. Чи збігаються позначені на карті терени автономної України з тими, що визначені інструкцією Тимчасового уряду від 17 (4) серпня 1917 р.? Про що це свідчить? Обґрунтуйте свою думку.

Українські землі у березні — серпні 1917 р.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • збройний виступ самостійників у Києві • проголошення Другого Універсалу Центральної Ради • створення Генерального секретаріату • З'їзд поневолених народів Росії.

2. Установіть відповідність між іменами історичних осіб та їхніми характеристиками.

М. Грушевський; В. Винниченко.

• 1. Автор багатьох ґрунтовних наукових праць, зокрема 10-томної «Історії України-Руси», 5-томної «Історії української літератури». • 2. Автор оповідань, романів і повістей, двох десятків п'єс, які ставили на сценах Берліна, Москви, Праги, Рима. • 3. Автор праці «Відродження нації» про події Української революції. • 4. Голова та незмінний лідер Української Центральної Ради. • 5. Лідер та ідеолог Української революції, неформальний лідер УПСР. • 6. Лідер УСДРП, перший голова Генерального секретаріату.

3. З наведених тверджень виберіть ті, де схарактеризовано значення Другого Універсалу Української Центральної Ради. Відповідь аргументуйте.

• 1. Уперше в історії України XX ст. виникло державне утворення під назвою УНР. • 2. За українською мовою закріплено статус державної, ухвалено державну символіку. • 3. Задекларовано компроміс у стосунках між УЦР і Тимчасовим урядом на перехідний період. • 4. Уряд Росії визнав легітимність влади УЦР та автономний статус України. • 5. Чітко окреслено територію Української держави, консолідовано український народ.

4. Прокоментуйте фрагмент історичного джерела за запропонованими запитаннями. 1. Про які реалії Української революції в ньому йдеться? 2. Яких історичних діячів згадує автор?

«Із виступу професора державного права Петроградського університету, помічника міністра закордонних справ (при першому складі Тимчасового Уряду) барона Нольде (кадета)... з приводу угоди. Відзначив "легковажність", з якою "недосвідчені" міністри Тимчасового Уряду уклали договір, накинувши Раду Україні, а Україну Росії, і тим самим відрізавши Росію від Чорного моря, назвав навіть угоду безсумнівним однобічним актом державно-правового обману, в якому, з одного боку, відчувається досвідчена рука старого європейського політичного борця, вихованого в школі тонких політичних формул і складної політичної боротьби, а з іншого - недосвідчений і ніким не спрямовуваний "революційний ентузіазм"» (П. Христюк. Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920 рр.).

5. Проаналізуйте фрагмент історичного джерела і дайте відповіді на запитання. 1. Про що йдеться у фрагменті джерела? 2. Які цілі й наміри проголошено в документі? 3. Висловіть власне ставлення до цілей і методів, проголошених авторами джерела. Свою позицію обґрунтуйте.

«Ми, українці-козаки, не хочемо мати свободи тільки на папері або напівсвободи. По проголошенні Першого Універсалу (ми Другого Універсалу не визнаємо) ми приступаємо до заведення порядку на Україні. Задля цього всіх росіян і ренегатів, які гальмують українську роботу, скидаємо з постів силою, не рахуючись з російським урядом. Визнаючи Центральну Раду за свій найвищий уряд, ми поки що виганяємо зрадників з України без її відома. Коли все опануємо силою, тоді цілком підпорядкуємося Центральній Раді. Тоді вона порядкуватиме у Києві й на всій Україні, як у своїх людей, котрі мусять усім керувати».