§ 15. Реставрація УСРР / УССР. Совєтсько-польська війна. Розгром військ Петра Врангеля

Керівництво РКП(б), зваживши на негативний досвід двох війн з УНР, зробило все можливе, щоб третє вторгнення більшовицьких збройних сил виглядало як визвольний похід, а не чергова окупація. Воєнні успіхи більшовиків зумовлювалися насамперед величезними ресурсами, які стали доступними внаслідок націоналізації та мілітаризації російської економіки. У сільському господарстві, де компартійна диктатура мала справу з мільйонами дрібних власників, ці методи не спрацьовували. Тому більшовики вдалися до конфіскації сільськогосподарської продукції через продрозкладку. Заборона ринкової торгівлі й продрозкладка руйнували підвалини селянського господарства, уже раніше підірвані нескінченними війнами. Невдоволення селян політикою радянської влади зростало.

1. Відносини між українським радянським / совєтським керівництвом та центральною владою у 1920 р. Відновлення радянської влади в Україні

19 листопада 1919 р. X. Раковський передав В. Леніну «Тези з українського питання». У цьому документі йшлося про потребу відновлення УСРР з конституційним статусом незалежного державного утворення, але на засадах «воєнно-політичного союзу». 21 листопада політбюро ЦК схвалило їх, поклавши в основу резолюції «Про Радянську владу на Україні».

Відродження рад в Україні знову почалося зі створення ревкомів. 11 грудня 1919 р. в Москві відбулося засідання членів президії ВУЦВК і Раднаркому УСРР, на якому був затверджений склад Всеукраїнського революційного комітету (Всеукрревкому) - центрального тимчасового надзвичайного органу радянської влади в Україні.

Наприкінці лютого 1920 р. Всеукрревком припинив існування. Влада перейшла до Раднаркому на чолі з X. Раковським і ВУЦВК на чолі з Г. Петровським. Вибори до рад проходили за вже апробованою процедурою, яка забезпечила абсолютну перевагу більшовикам. Скликанням у травні Четвертого Всеукраїнського з’їзду рад завершилася побудова радянського, цілком підконтрольного КП(б)У апарату державної влади. З’їзд відбувся в Харкові, який став столицею УСРР.

Проаналізуйте карту, дайте відповідь на запитання і виконайте завдання. • 1. Яким було становище українських земель у 1920 р. • 2. З огляду на розклад сил, об’єкти й події, що відображені на ній, сформулюйте якомога більше запитань; запропонуйте їх іншим групам і вислухайте відповіді.

Україна в 1920 р. Радянсько-польська війна. Розгром військ П. Врангеля

Для остаточного контролю над радами, державним апаратом, армією, профспілками, громадськими організаціями, пресою, зрештою, економікою і суспільно-політичним життям більшовикам треба було усунути конкурентні політичні організації й утвердити однопартійність.

В Україні міцних позицій у КП(б)У бути не могло, доки серед селянства були впливовими інші комуністичні партії, утворені місцевими організаціями лівих українських есерів. Найбільшу загрозу для більшовиків становив український націонал-комунізм, зокрема Українська комуністична партія боротьбистів (УКП(б)) (лідери - Г. Гринько, В. Блакитний, О. Шумський, П. Любченко). Українські націонал-комуністи здебільшого висували вимоги створення незалежної української радянської республіки з окремою Червоною армією і під керівництвом організаційно самостійної комуністичної партії. З огляду на вплив боротьбистів серед селянства В. Ленін, обіцяючи «незалежність» УСРР. у березні 1920 р. змусив УКП(б) до саморозпуску і злиття з КП(б)У

СЛОВНИК

Український націонал-комунізм — національно орієнтований напрям у комуністичному русі, який виник в Україні. Його представники вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за російським зразком, а пристосовувати до специфічних українських національних умов.

Проаналізуйте фрагмент джерела і виконайте завдання. Виявіть, які зміни відбулися в політиці більшовиків у порівнянні з 1919 р.: а) в галузях національно-державного будівництва; б) культурно-освітній сфері; в) аграрних відносинах.

«1. Неухильно проводячи принцип самовизначення націй, ЦК вважає за необхідне ще раз підтвердити, що РКП стоїть на принципі визнання самостійності України.

2. Вважаючи безперечною для всякого комуніста і усякого свідомого робітника необхідність якнайтіснішого союзу для всіх Радянських республік в їх боротьбі з грізними силами всесвітнього імперіалізму, РКП обстоює позицію, що визначення форм цього союзу буде остаточно вирішене самими українськими робітниками і трудящими селянами.

3. А в даний час відносини між УСРР і РСФРР визначаються федеративним зв'язком...

4. Зважаючи на те, що українська культура (мова, школа та ін.) упродовж віків придушувалася царизмом і експлуататорськими класами Росії, ЦК РКП зобов'язує усіх членів партії усебічно сприяти усуненню всіх перешкод до вільного розвитку української мови й культури... Члени РКП на території України мають на ділі втілювати право трудящих мас учитися і розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою, всіляко протидіючи спробам штучно відтіснити українську мову на другий план, прагнучи, навпаки, перетворити українську мову на знаряддя комуністичної освіти трудящих мас. Негайно ж повинні бути вжиті заходи для того, щоб в усіх радянських установах була достатня кількість службовців, які володіють українською мовою, і щоб надалі всі службовці вміли розмовляти українською мовою...

6. Оскільки на Україні, ще більшою мірою, ніж в Росії, переважну масу населення становить селянство, завданням Радянської влади на Україні є завоювання до себе довір'я з боку не тільки селянської бідноти, а й широких верств серед нього селянства, яке своїми справжніми інтересами найтісніше зв'язане з Радянською владою. Зокрема, зберігаючи основні принципи продовольчої політики (державна заготівля хліба за твердими цінами, примусова розверстка), необхідно пристосувати способи її проведення саме до умов українського села...

7. Земельна політика повинна проводитися з особливою увагою до інтересів земельного господарства бідного і середнього селянства.

Завданням земельної політики на Україні має бути:

1) повна ліквідація відновлюваного Денікіним поміщицького землеволодіння з передачею земель безземельним і малоземельним;

2) радянські господарства будувати тільки в строго необхідних розмірах, зважаючи на життєві інтереси навколишнього селянства;

3) у справі об'єднання селян у комуни, артілі тощо строго проводити політику партії, яка не допускає в цьому відношенні ніякого примусу, полишаючи це виключно на вільне вирішення самих селян і суворо караючи за всякі спроби внести в цю справу начало примусу». («Про Радянську владу на Україні». Резолюція ЦК РКП (б))

2. Будівництво більшовицької держави-комуни в УСРР у 1920 р.

Після встановлення радянської влади в Україні відновилися комуністичні перетворення. Передусім було здійснено націоналізацію (у формі конфіскації) промисловості, залізниць, банків. Над одержавленими підприємствами почав стрімко розгалужуватися колосальний управлінський апарат. Було утворено Бюро з відбудови промисловості (Промбюро) на правах філії Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РСФРР. Уся ця система призначалася для здійснення нездійсненного: налагодити управління з одного центру величезною масою націоналізованих підприємств (в Україні наприкінці 1920 р. - 10 773).

У виробництві, організованому по-комуністичному, не можна було обійтися без трудової повинності. Небажання робітника працювати там і тоді, де і коли це було потрібно для держави, влада сприймала як контрреволюційний виступ. З’явилося поняття «дезертир трудового фронту». При Раді оборони (з квітня 1920 р. — Рада праці та оборони, РПО) створили Головний комітет зі здійснення трудової повинності (Головкомтруд) з мережею місцевих установ.

12 жовтня 1920 р. Раднарком УСРР ухвалив постанову «Про табори примусових робіт». Організацію мережі таборів було покладено на чекістів. Створювалося Центральне управління таборів (ЦУЛАГ / ЦУТАБ). У жовтні 1920 р. в УСРР уже функціонувало сім концтаборів.

У лютому 1920 р. було підписано закон про хлібну розкладку, згідно з яким мало бути отримано 160 млн пудів зерна. Затвердили й розкладку на велику рогату худобу, овець, свиней, яйця, картоплю тощо. По всій Україні створювали комітети незаможних селян (комнезами), покликані організовувати й контролювати вилучення продовольства.

Продрозверстка поширювалася на всі селянські двори з посівною площею понад три десятини. Установлювалася колективна відповідальність (кругова порука) сільських громад за виконання встановлених центром норм. Якщо державне завдання виконувалося за сприяння бідноти, вона одержувала від 10 до 15 % стягнутого за розкладкою хліба.

Загалом у 1920 р. держава заготовила в Україні 71,5 млн пудів хліба. Навіть за допомогою військової сили і комнезамів план спромоглися виконати менше ніж на половину.

У липні 1920 р. з’явився декрет Раднаркому РСФРР «Про розрахункові операції», дія якого негайно поширилася на територію України. Декрет забороняв установам, підприємствам і організаціям купувати матеріали або продукти на вільному ринку. Розрахунки між установами та підприємствами можна було здійснювати тільки за безготівковою формою.

У грудні було підготовлено проєкт заміни грошей «тродами» (трудовими одиницями). Напередодні скасування грошей (яке так і не відбулося), 4 грудня 1920 р., Ленін підписав «Декрет про безкоштовний відпуск продовольчих продуктів і предметів широкого вжитку».

Отже, за тієї доби радянська влада й далі здійснювала політику, пізніше названу «воєнним комунізмом».

Висловіть своє ставлення до політики економічних перетворень, що її провадили в Україні більшовики. Чи хотіли б ви жити за тих часів? Як характеризують нову владу поняття «дезертир трудового фронту», «табори примусових робіт», «колективна відповідальність» тощо? Подискутуйте, зміцненню чи послабленню більшовицької влади сприяла політика «воєнного комунізму» в Україні?

3. Варшавський договір УНР та Польщі

Юзеф Пілсудський, який здобув у Польщі майже диктаторську владу «начальника держави», тривалий час проводив переговори про утворення спільного антибільшовицького фронту в Україні із С. Петлюрою. Голова Директорії, прагнучи обстоювати незалежність УНР, погодився на умови, викладені в трьох таємних конвенціях. Вони були підписані у квітні 1920 р. і відомі під загальною назвою Варшавської угоди. Укладення договору призвело до політичної кризи, прем’єр-міністр УНР І. Мазепа разом з усім кабінетом пішов у відставку.

Головний отаман Армії УНР С. Петлюра і польський маршал Ю. Пілсудський. Вінниця. 1920 р.

24 квітня 1920 р. між Польщею та УНР було укладено військову конвенцію, суть якої полягала в об’єднанні сил для боротьби з більшовиками (Польща зобов’язалася забезпечити військо УНР озброєнням та боєприпасами, а УНР польські формування - продовольством, фуражем тощо).

Умови Варшавської угоди обурили не тільки галичан, а й відомих наддніпрянських політиків.

Подискутуйте, зваживши на позиції галичан і Петлюри, про переваги і недоліки Варшавської угоди. Скористайтеся аргументами М. Лозинського, наведеними в джерелі.

«Перехід Галицької армії до Денікіна й варшавська декларація місії УНР були тими актами, які своїм змістом унеможливили акт з'єднання. З одного боку, Галицька армія, за яку політично відповідала Диктатура, що виводила свою владу від Української Національної Ради, яка заключила акт з'єднання, - перестала обороняти Українську Народну Республіку й віддалася в розпорядження її ворога Денікіна. З другого боку, Директорія УНР яка була другою договірною стороною при акті з'єднання, зреклася Галичини на користь Польщі. Тут треба ствердити, що акт з'єднання не давав на це Директорії УНР ніякого права. Так само Директорія УНР тоді повинна би в переговорах з Польщею стати і твердо стояти на тім, що галицька територія, на яку Польща має претензії, є територією Західноукраїнської Народної Республіки і про неї Директорія УНР не може рішати». (М. Лозинський. Українська революція. Розвідки і матеріали. Галичина в рр. 1918-1920)

Підтвердіть фактами або спростуйте слушність думки сучасного історика: «Українсько-польський союз від самого початку був приречений на поразку, проте дав можливість на рік подовжити історію УНР» (В. Верстюк).

4. Воєнні дії на теренах України навесні — восени 1920 р.

25 квітня 1920 р. війська Пілсудського ввійшли в Україну. Разом з ними наступала Армія УНР. Дислоковані біля Вінниці дві бригади УГА, які після розгрому денікінців перейшли на службу до радянської влади, приєдналися до неї. Однак польське командування роззброїло й розформувало галичан.

Захопивши 6 травня 1920 р. Київ, польська армія зупинилася на підступах до Дніпра. Червона армія, ставши в оборону, готувалася до контрнаступу. Після напружених боїв польські війська терміново евакуювалися з Києва. 12 червня до Києва вступила Червона армія.

Війська Західного фронту під командуванням М. Тухачевского розпочали наступ на Варшаву. Війська Південно-Західного фронту на чолі з О. Єгоровим пішли на Львів. Керівники Польщі звернулися до держав Антанти. Англія та Франція пообіцяли допомогу, але Польща в обмін на це мала обмежитися на сході лінією кордону, накресленою в декларації Антанти від 8 грудня 1919 р. Отримавши згоду поляків, міністр закордонних справ Великої Британії лорд Дж. Керзон звернувся з нотою до Росії і запропонував їй зупинити свої війська за 50 км від лінії, визначеної Антантою як східний кордон Польщі. Відтоді ця лінія дістала назву лінії Керзона. Однак Раднарком РСФРР відмовився від посередництва.

Полковник М. Безручко (в центрі) та Головний отаман С. Петлюра (праворуч) приймають парад українських військ у Києві. 8 травня 1920 р.

У Східній Галичині, в Тернополі очільники Кремля заснували Галицький ревком на чолі з В. Затонським. Це був тимчасовий уряд терміново проголошеної Галицької Соціалістичної Радянської Республіки. Ревком одразу почав видавати декрети про конфіскацію поміщицьких та церковних земель, відокремлення школи від церкви і церкви від держави тощо.

13 серпня радянські війська підійшли до варшавської фортеці Модлін. Наступного дня поляки здійснили контрудар і завдали їм поразки. За десять днів основна частина червоних військ опинилася аж за Бугом. Наприкінці вересня фронт знову перемістився в район Житомира й Бердичева. Перемога поляків над Червоною армією була названа «дивом на Віслі».

У серпні 1920 р. обидві сторони розпочали в Мінську переговори про перемир’я. На початку вересня їх було перенесено до Риги, де вони тривали аж до весни наступного року. У березні 1921 р. Польща, з однієї сторони, і РСФРР та УСРР — з другої підписали Ризький мир.

За умовами Ризького мирного договору українські етнічні землі площею 122 тис. кв. км (Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина, Холмщина) ввійшли до складу Польщі. Польща визнала радянські республіки Україну та Білорусію.

Проаналізуйте візуальні джерела на с. 146, дайте відповіді на запитання і виконайте завдання. • 1. Які пропагандистські завдання виконували їхні творці? • 2. Як узгоджуються ідеологічні гасла плакатів з наказом одного з командувачів Червоної армії під час радянсько-польської війни М. Тухачевского: «Бійці робітничої революції! Спрямуйте свої погляди на Захід. На Заході вирішується доля світової революції. Через труп білої Польщі лежить шлях до світової пожежі. На багнетах понесемо щастя і мир трудовому люду. На Захід! На Вільно, Мінськ, Варшаву — марш!»? • 3. Скориставшись джерелами, сформулюйте мету більшовиків у війні з Польщею.

Радянські / совєтські плакати «Український хліб. Селянине! Що потрібно зробити з польським паном, який забрав твій хліб?»; «На польський фронт. Міцніє комуна під куль роєм. Товариші, під гвинтівкою сили потроїм!»; «Ясновельможна Польща. Останній собака Антанти. Польські пани хочуть задушити робітничо-селянську Росію! Смерть ясновельможним панам!» (російською мовою). 1920 р.

Коли радянські війська почали битву за Київ, білогвардійці виступили з Криму й завдали удару по їхніх тилах. Та в боях під Каховкою червоноармійці зупинили армію генерала Петра Врангеля,який обійняв посаду головнокомандувача збройних сил півдня Росії замість А. Денікіна. У середині серпня Врангель кинув у бій усі наявні сили і захопив Олександрівськ. Однак через брак кількості військ він не зміг розширити фронт і взяти Катеринослав. Радянське керівництво провело додаткову мобілізацію й створило окремий Південний фронт, який очолив М. Фрунзе. Фрунзе мав майже 200 тис. бійців, найбоєздатнішими з-поміж них були махновські частини (Н. Махно уклав у жовтні угоду про спільні дії).

ЗАУВАЖТЕ

В окремих регіонах повстанський рух тривав до 1922 р. На території Чигиринського повіту (нині Чигиринський, Кам’янський райони Черкаської обл.) було проголошено Холодноярську республіку (1919-1922), яка боролася з денікінцями, а згодом — з більшовиками. Основою руху стали місцеві селяни, а його центром — село Мельники (нині Кам’янський район Черкаської обл.).

Крим було зайнято внаслідок Перекопсько-Чонгарської операції, яка розпочалася 8 листопада. Ціною колосальних жертв червоноармійці прорвали Перекопські укріплення й увійшли на півострів. Це знаменувало ліквідацію Південного фронту.

Після 12 жовтня, коли на радянсько-польському фронті було оголошено перемир’я, ситуація на Правобережжі для Армії УНР стала безнадійною. 18 листопада Червонокозача дивізія В. Примакова й бригада Г. Котовського увірвалися у прикордонний Волочиськ. Залишки військ С. Петлюри перейшли через Збруч на територію Польщі, де були інтерновані.

СЛОВНИК

Інтернування (від лат. internus — внутрішній) — затримання до закінчення війни цивільних або військових ворожої держави і розміщення їх у певному місці в умовах обмеженої свободи.

У жовтні — листопаді 1921 р. відбувся Другий зимовий похід Армії УНР Правобережною Україною. Його метою була допомога партизанському рухові, організація збройного повстання проти більшовицької влади. Під с. Базар більшовики розстріляли 359 взятих у полон вояків Армії УНР. Другий зимовий похід завершив період збройної боротьби Армії УНР за українську державність.

Проаналізуйте фрагмент джерела і виконайте завдання. З'ясуйте, про що в ньому йдеться, що є добре відомим, а що новим. Поміркуйте, у чому цінність джерела саме для вас, стисло викладіть своє ставлення до подій або діячів, згаданих у джерелі.

«В міру зміцнення московської влади на Україні міжгромадянська війна поволі вщухла. Восени 1921 р. навіть Махно, під натиском більшовицьких військ, емігрував за кордон. А коли в листопаді того ж 1921 р. Ю. Тютюнник спробував знову розгойдати партизанщину на Україні, це скінчилося новою катастрофою під Базаром... На другий день усіх полонених погнали до сусіднього містечка Базар, де замкнули в церкві. 21 листопада 359 полонених (тобто майже всіх за винятком померлих від ран та тих, яких залишено для "додаткового слідства") присуджено до розстрілу. Того ж дня над могилою, викопаною під Базаром, присуд виконано. Перед розстрілом переможці пропонували засудженим "покаятися" і вступити в Червону армію. Ні один з повстанців на це не пішов. Могутнє "Слава!" і спів "Ще не вмерла Україна" заглушили ворожі скоростріли. Цим переможені, змучені вояки висловили все, про що вони мріяли і за що вмирали...

Трагедія під Базаром показала, що на Україні запанувала нова ситуація. Ліквідувавши свій фронт проти Врангеля і проти поляків, більшовики мали тепер змогу кинути всі свої сили проти українського визвольного руху. Через голод і терор московських окупантів повстанський рух на Україні поволі затих. У нерівній боротьбі зломилася воєнна сила України...» (І. Мазепа. Україна в огні й бурі революції 1917-1921 рр.)

5. Причини поразки Директорії УНР

• Несприятлива міжнародна ситуація для українського державотворчого процесу. Директорія опинилася між двох вогнів — російських білогвардійців, яких підтримувала Антанта, і російських більшовиків, які спромоглися за рік побудувати міцну владну вертикаль у центральних регіонах колишньої імперії й створити багатомільйонну Червону армію.

• Ахіллесовою п’ятою Директорії була Армія УНР. яка складалася переважно із селянських партизанських загонів. Вони не бажали віддалятися від району проживання й досить легко піддавалися більшовицькій агітації. Тим більше що Директорія не могла і навіть не бажала суперничати з радянською Росією в популістській політиці.

• Брак твердо усталених поглядів на тактику і стратегію виживання в несприятливій міжнародній ситуації.

• Конфліктні стосунки між членами Директорії паралізували її дієздатність як верховного органу влади, яким вона стала неочікувано для себе самої.

• Обґрунтованість рішення С. Петлюри укласти воєнний союз з відроджуваною (у тому числі на українських землях) Другою Річчю Посполитою й досі ставлять під сумнів вітчизняні історики (хоча воно є одним з наріжних каменів для зміцнення українсько-польських відносин у сучасну епоху).

З-поміж наведених тверджень про причини краху Директорії й загибелі УНР як незалежної держави оберіть ті, з якими погоджуєтеся. Які з причин, на вашу думку, є суперечливими або потребують додаткової аргументації? Свої міркування обґрунтуйте.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • захоплення Червоною армією Києва під час радянсько-польської війни • укладення Варшавської угоди Директорією та урядом Польщі • Другий зимовий похід Армії УНР • Перекопсько-Чонгарська операція Південного фронту.

2. Якою була лінія радянсько-польського фронту на 5 червня та 15 серпня 1920 р.? Де розгорнулися воєнні дії під час наступу білогвардійських військ Врангеля?

3. Складіть речення, використавши поняття та терміни: український націонал-комунізм, боротьбисти, комнезами, троди, «диво на Віслі», дезертир трудового фронту, табори примусових робіт, лінія Керзона.

4. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів залежно від їхньої ролі в подіях Української революції в 1920 р.: С. Петлюра, П. Врангель, Н. Махно, М. Фрунзе, Ю. Пілсудський, М. Тухачевський, В. Затонський.

5. Порівняйте особливості совєтської політики в УСРР / УССР у 1919 та 1920 рр.