Розділ 3. Культура України наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

Практична робота. Повсякденне життя

1. Житло та побут селян

• Прочитайте уривки із записів у рукописному ілюстрованому альбомі Домініка П'єра де ла Фліза, який із 1820-х років був лікарем на Київщині. У службових поїздках він не лише надавав медичну допомогу, а й занотовував почуте й побачене. Свої записи лікар доповнював малюнками. Порівняйте розповідь де ла Фліза із твердженнями сучасної дослідниці Марти Патики. Якими за свідченнями документів були характерні риси селянського побуту? Як наведені джерела доповнюють одне одного?

«Селянські житла [на Київщині] скрізь збудовані з дерева, вони, як правило, теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове... Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом просторіші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку й чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька простих стільців» (Домінік П'єр де ла Фліз).

Д. П. де ла Фліз. Зразки селянських жител. 1854

Д. П. де ла Фліз. Внутрішнє планування селянської хати. 1854

«Щоденний побут з початку заселення Слобожанщини звертає на себе увагу тим, що не було основної різниці між життям вищих і нижчих верств... Навіть у містах обстанова хати не дуже відрізнялася від житла заможної людини на селі. Домашнє життя всюди ще було просте й невибагливе... Козача, або селянська, або міщанська хата одрізнялася од панського будинку тільки своїм розміром; матеріял же будівлі був однаковий — дерево, гонт, очерет, солома; і у заможних козаків можна було побачити навіть кахельні груби, які звичайно були у панських будинках. У хатах козаків та міщан були ті ж образи, лавки, килими, коці, рушники, скрині з одежою і українським убранством — тільки усе оте було куди бідніше та дешевше.

Т. Шевченко. В Яготині. 1845

Т. Шевченко. Селянське подвір'я. 1845

...Білили хату по суботах та перед великими празниками, улітку навіть з надвору. У рідкої хати було менш трьох вікон скляних, здебільшого круглого скла. Комин робили з пруття, обмазаного глиною. Дах був очеретяний: з очерета, коли бракувало дерева, робили й стелю на тонких перекладинах. Робили дах також з соломи і гонту Двір обносили плетневою огорожою» (Марта Патика).

Традиційне хатнє начиння. Експозиція Вінницького краєзнавчого музею

«Їжа селян майже однакова як улітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний, зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують з житнього, пшеничного або іншого борошна, яєць, молока й сиру. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону. Для їжі вони користуються простим мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі. Виделки їм майже невідомі...» (Домінік П'єр де ла Фліз).

Д. П. де ла Фліз. Селяни різних районів Київщини. 1854

• Які обставини життя українських селян засвідчують картини? Доберіть 5-7 прикметників, доречних у розповіді про українське село в зазначений період. Обґрунтуйте свій вибір кожного слова.

І. Їжакевич. Кріпаків міняють на собак. 1952

В. Штернберг. Пастушок. 1838

І. Трутовський. Бандурист. 1860

І. Трутовський. Весільний викуп. 1881

І. Трутовський. Білять полотно. 1874

І. Їжакевич. Хресна хода. 1930

2. Житло та побут мешканців міста

• Які зміни визначає дослідниця Олена Кузема? Чи були вони характерні для інших регіонів України? Чому ви так думаєте? Які були наслідки такого явища?

«Чисельність та етносоціальна структура населення міст і містечок Правобережної України наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. зазнали істотних змін. В цей час відбулося кількісне зростання населення, але здебільшого за рахунок піднесення великих міст та визначених урядом адміністративних центрів. Одночасно із зростанням кількості міщан у структурі мешканців міст все менше залишалося українського населення, оскільки провідні позиції тут все більше стали займати міщани і купці — вихідці із Росії, євреї, представники інших національностей. Водночас землеробське українське населення витіснялося із центру на міські окраїни... крок за кроком, міста і містечка Правобережної України наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. ставали все більш розрізненими, чужішими і ворожішими для українців, а їх розвиток підпорядковувався чужонаціональним силам і стороннім осередкам».

• Назвіть деталі, які свідчать, що на картині зображено місто. Наведіть аргументи на підтримку чи спростування тези, що у цей період українське місто майже не відрізнялося від села. Назвіть риси тогочасного «обличчя» міста, спираючись на уривки з досліджень Іванни Гуржій та Володимира Молчанова.

Є. Крендовсъкий. Площа провінційного міста. 1850-ті

«Загальний благоустрій Києва на початку XIX ст. залишався вкрай незадовільним: улітку на вулицях здіймалася жахлива пилюка, а весною та восени в багатьох місцях утворювалося "бездонне" багно. У цьому відношенні не ставала винятком і найліпша частина — Липки. Навіть удень на людей могли напасти зграї бездомних собак. Частим явищем були пожежі. Одна з них у 1811 р. знищила майже весь Поділ і примусила організувати загони спеціальних охоронців — "ратників", які мали стежити на перехресті вулиць і в разі потреби здійснювати відповідні заходи» (Іванна Гуржій).

«Ціна на будинки в центральних частинах як губернських, так і повітових міст Правобережної України завжди була високою, особливо якщо вони були новими, мали багато поверхів та значну площу Так, на початку XIX ст у м. Києві нові будинки в центральній частині міста оцінювалися від 6500 до 25000 руб.

В. Серебряков. Григорий Галаган. 1843

Дещо менш якісним і більш доступним за ціною було житло в київських ремісників... у 1804 р. у київських ковалів: хата ставилася з круглого смолового дерева, крита ґонтом під залізним цвяхом, ділилася сіньми на дві частини, з одного боку кімната з кахлевою грубкою, а з другого боку кухня з піччю теж з білих кахель. У кімнаті було троє вікон, що одчинялися, з білого скла: віконниці й двері були на залізних крюччях з залізними засувами. За стару саму хату платили 100-150 руб.

Найбільш якісним було житло у купців. Так... триповерховий кам'яний будинок у Житомирі разом із крамничками було оцінено в 9151 руб.» (Володимир Молчанов).

• Розгляньте зображення. Які спільні та відмінні деталі одягу міщан і селян ви помітили?

Пані з Полтави. Фото. 1850-ті

Ганна Барвінок. Фото. 1843

Ян Левицький. Міщани зі Львова. 1840

3. Становище жінки

• Чи змінились традиції шлюбу? Чому так сталося?

«Шлюб в Україні був моногамним, патріархальним... підготовка до шлюбу була справою не тільки молоді, батьків та родичів, але й громадськості... Шлюб був різновидом договору, який укладався у XVIII—XIX століттях письмово, особливо коли йшла мова про розділ землі. Нареченій батько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постіль, одяг, білизна), інколи худоба (худоба, земля, гроші)... Роль самих молодих часто була дуже незначною, адже в договорі йшлося не про любов молодих, а про "поле", яке належало батькам. Звичаєве право обмежувало укладання нерівних шлюбів, перш за все між багатими та бідними. І багаті, і бідні неохоче віддавали дітей за нерівного.

Загальним правилом було, що невістка йшла у сім'ю чоловіка. Але в нерівних шлюбах зустрічався і випадок, коли бідний чоловік йшов у сім'ю жінки, на приймацтво. Приймацтво розрізнялося за причиною, існувало три його види — за бажанням, за волею батьків, за запрошенням... Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою... Шлюб набував чинності тільки через вінчання.

Українська сім'я після одруження ділилася — оженившись, син ішов з дому і будував власний будинок. Але для допомоги батькам один з синів залишався. На Правобережжі залишався старший, на Лівобережжі — молодший. Інколи (коли у батька не було синів) залишалися і дочки» (уривок із дослідження Володимира Наулка).

• На основі дослідження Оксани Кісь сформулюйте власне ставлення до долі жінки в українській сім'ї. Поділіться своїми думками з однокласниками та однокласницями.

«Коли говорять про рівність жінки у подружньому житті, то найчастіше мають на увазі однакові права жінок та чоловіків на володіння майном... насправді загальновизнаним головою родини переважно був чоловік. Саме його голос у важливих питаннях завжди був вирішальним — коли йшлося про продаж корови чи одруження дітей. Також чоловік мав легітимоване громадою і культурою право застосовувати фізичну силу щодо інших членів родини, в тому числі дружини. Водночас дружина найчастіше не могла сказати навіть образливого слова щодо чоловіка — бо так не було заведено.

І. Рєпін. Портрет Софії Драгомирової, дочки генерала Михайла Драгомирова. 1889

Переконанням, вмовлянням, примусом, погрозами батьки домагалися, аби син чи донька одружилися з тим, кого рідні вважали найвигіднішою партією. Нерідко наречені вперше бачили один одного аж у день весілля. Дівчина при цьому зазвичай була у пасивно-очікувальній позиції та фактично не мала змоги вплинути на власну долю. Водночас дівчині навіювали, що відмовляти сватам — це недобра практика. Мовляв, лишишся старою дівкою...

...в середньому традиційна українська родина мала від 7 до 12 дітей. Однак це була вимушена багатодітність, при чому матеріальної можливості утримувати цих дітей часто не було... З кожною дитиною господарське навантаження на жінку зростало, а ресурси сил і часу були не безмежними... в XIX ст. серед українок на українських теренах Російської імперії письменних було лише 4 % — на противагу 11-12 % письменних чоловіків. Причина цьому — батьки не вважали за потрібне віддавати дівчат у науку. Дівчина шкільного віку була потрібна в господарстві».

М. Рачков. Дівчина-українка. 1897

Домашнє завдання

1. Об'єднайтеся в групи та підготуйте мінідослідження про повсякденне життя різних верств населення українських земель (дворян, міщан, селян) у першій половині XIX ст. Результатами роботи поділіться у формі презентації чи постера.

2. Стисло схарактеризуйте становище жіноцтва в дворянських, міщанських та селянських родинах. За потреби скористайтеся додатковими джерелами.