Практичне заняття. Альманах «Русалка Дністровая». Галицько-руська матиця

Мета: визначити зміст і значення альманаху «Русалка Дністровая»; розкрити зміст діяльності Галицько-руської матиці.

Хід заняття

1. Ознайомтесь із запропонованим матеріалом.

2. Об’єднайтеся у групи, обговоріть і дайте відповіді на запитання.

3. Зробіть висновок відповідно до мети роботи.

Альманах «Русалка Дністровая» відкрив нову епоху в національно-культурному житті західноукраїнських земель. Це був фольклорно-літературний альманах, перша книжка народною мовою на теренах підавстрійської України, написана українським алфавітом.

Композиція «Русалки Дністрової» є надзвичайно продуманою. Відкриває її епіграф «Не з сумних очей, а з пильних рук надія квітне» Яна Коллара, авторитетного діяча чеського і загалом слов’янського національного відродження. Епіграф закликав українських інтелектуалів до активної праці на народній ниві, до творення нової української культури. Цим зверненням галицькі будителі наголошували, що вони солідарні з ідеями слов’янського відродження та єднання й докладають зусиль, аби здійснити його і в Україні, зокрема у Галичині.

У передмові, яку написав М. Шашкевич, чітко простежується заклик до відродження української літератури в Галичині. Йому сумно від усвідомлення занедбаності рідної культури, яка гине «в густій студеній мраці», в умовах національного поневолення українців. Маркіян Шашкевич вбачав у національному відродженні життєдайний порятунок для української нації, її право на самостійне духовне, культурне, політичне й державне життя. Він розумів, що своєю активністю, організаційною та творчою діяльністю сприяє падінню старого світу.

Пам’ятник «Руській трійці» в Івано-Франківську

Передмова є свідченням того, що М. Шашкевич у своєму баченні стоїть на романтичних позиціях: він нагадує сучасникам, що «мали і ми наших півців і наших учителів», що українське письменство було живим і має свою історію, а теперішній розквіт письменства слов’янських народів дає можливість і українцям усвідомити свою самобутність як одного зі слов’янських суверенних народів. Спираючись на це, автор передмови закликає творити нову українську словесність. «Зволила добра доля появитися і у нас збірками народних наших пісень й іншими хорошими і ціловажними ділами» (він перелічує «Енеїду» І. Котляревського, байки Є. Гребінки, повісті Г. Квітки-Основ’яненка, поезії П. Гулака-Артемовського тощо). Таким чином М. Шашкевич українську культуру розглядає в єдиному просторовому полі України, що засвідчує його розуміння історичної нероздільності українського народу, який перебував тоді під владою Австрійської та Російської імперій.

Альманах «Русалка Дністровая» складається з чотирьох розділів: «Пісні народні», «Складання», «Переводи», «Старина». Перший розділ «Пісні народні» відкривається епіграфом з Я. Коллара: «Пісні народні є найбільш певна основа освіти, живої ученості, підпора народності, щит і окраса мови». Упорядники цими словами підкреслювали актуальність народної пісні в духовному бутті нації. У передмові «Передговор к народним руським пісням» Іван Вагилевич окреслює межі України — «з-поза гір Бескидських за Дон», а український народ називає одним із стародавніх слов’янських народів, що зберіг неоціненні «передвіцькі» (споконвічні) скарби усної словесності, обрядів, поведінки.

Як редактор альманаху «Русалка Дністровая» Шашкевич з багатющої колекції записів фольклору вибрав 50 пісень, що, на його погляд, найповніше розкривають мужню і поетичну душу народу. Серед дібраного репертуару переважають історично-побутові твори, центральною дійовою особою яких є козак: «Ой Морозе, Морозине, преславний козаче» (запис Я. Головацького) та ін. Було вперше оприлюднено й пісню «Гей, попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький».

У розділі «Складання» було вміщено десять художніх творів засновників гуртка. Сім належать М. Шашкевичу: «Згадка», «Погоня», «Розпука», «Веснівка», «Туга за милою», «Сумрак вечірній», новела «Олена». Я. Головацький опублікував поезію «Два віночки», І. Вагилевич — балади «Мадей», «Жулин і Калина». Саме ці твори заклали основи нової української літератури на західноукраїнських землях. Це були самобутні твори, пройняті романтичними ідеалами, народністю та гуманізмом. Була новою і тематика цих творів. Ліричні захоплення, поривання душі до вищого ідеалу та дії, подвигу, життя серця, громадянський пафос, плідне воскресіння народних, міфологічних й історичних сюжетів і мотивів, протест проти «національного й соціального гніту народу» (Франко), нові жанрові форми.

Надзвичайно важливим є розділ «Переводи» — переклади М. Шашкевича та Я. Головацького сербських народних пісень. Шашкевич подав і уривки свого перекладу «Короледвірського рукопису» з чеської мови. Переклади виконували кілька завдань. По-перше, вони ознайомлювали українського читача із сербським фольклором і знаменитим романтичним твором (як згодом з’ясували — підробкою, містифікацією під пам’ятку давнього чеського письменства) Вацлава Ганки, відомого поета й діяча слов’янського культурного відродження, що своїм «рукописом» доводив споконвічність чеських земель і відкидав зазіхання на них німецьких колонізаторів, які твердили, нібито Чехія була «давніми землями тевтонських племен». Шашкевич розумів актуальність для Галичини «Короледвірського рукопису». По-друге, переклад творів із чужих мов народною мовою мав переконати широкі кола читачів у життєспроможності «руської» мови для вислову й вираження найрізноманітніших сфер духовного буття народу. Українська мова, отже, є рівноправною у колі сербської, чеської та інших слов’янських мов.

Розділ «Старина» також відповідав романтичним поглядам М. Шашкевича та його побратимів, які минуле, історію України трактували як вік героїзму й волелюбності, як неоціненне джерело, щоб його наслідували сучасники. Водночас цей розділ мав показати читачам, якою глибоко древньою, «передвіцькою» (М. Шашкевич) є історія їхньої країни, відкривши її праслов’янську давнину як своєрідний Золотий вік, цілісний і гармонійний світ. У передмові Шашкевич подає свою романтичну концепцію історії українців та її джерел. На його погляд, «старина» — живе джерело для пізнання душі народу, його історичного поступу в майбутнє. Шашкевич закликає зберігати і збирати ці історичні пам’ятки, бо для нього «старина» — то «великий образ», «дзеркало, як вода чисте, в котрім незмущенноє являєся лице століть». У передмові до цього розділу Шашкевич, закликаючи сучасників («там тобі, внуче, глянути...») вдивлятися в обличчя століть, порушує кілька проблем. Зокрема, він виклав програму праці інтелігенції на ниві розбудови національної культури та її відродження. На його думку, вивчення «старини», історії, фольклору, етнографії, рідної мови сприятиме національному відродженню і патріотичному вихованню молоді: «Чужина нас займає, а чому ж би нашина не прилягла до серця, не промовила до душ наших сильним словом?!» «Нашина», тобто культура українського народу, — це наша слава і велич, нев’януча давньоминула краса, що бентежить душу, серце й сьогодні, сприяє пробудженню у сучасників національної самосвідомості.

У розділі «Старина» М. Шашкевич оприлюднив рецензію на збірник «Рускоє весілє» (1835) Й. Лозинського. Ця рецензія мала принципове значення. М. Шашкевич підтримав Й. Лозинського як збирача фольклорних творів і видавця збірки. Він назвав «великою і схвальною» думку збирати весільні пісні, «привести їх в лад і приложити к ним опис обрядів весільних народу руського».

Отже, альманах «Русалка Дністровая» став, за словами академіка Олександра Білецького, «документом великого суспільного й історико-літературного значення», був першою сміливою заявкою західних українців «про своє існування, про свою національну гідність. Ця скромна книжка — подвиг, про який не забуває український народ». Роль альманаху «Русалка Дністровая», виданого живою народною мовою, аналогічна тій, яку в Східній Україні відіграла поема І. Котляревського «Енеїда», але його значення не обмежується локальними західноукраїнськими рамками, бо альманах став явищем загальноукраїнським.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

• 1. Яка структура альманаху?
• 2. Чим можна пояснити саме таке структурування?
• 3. З якою метою укладачі альманаху ідеалізували минуле народу?
• 4. У чому «революційність» «Русалки Дністрової»?
• 5. Чи можна погодитися з висновками академіка О. Білецького щодо альманаху? Свою думку обґрунтуйте.

Галицько-руська матиця — культурно-просвітницьке і наукове товариство в Галичині, засноване у травні-липні 1848 р. з ініціативи Головної руської ради на хвилі революційного піднесення «Весни народів», за зразком матиць інших слов’янських народів. Основною метою Галицько-руської матиці (ГРМ) було проведення просвітницької та видавничої діяльності, а також розвиток шкільництва на західноукраїнських землях. Активно діяло до Першої світової війни. Першим головою ГРМ став отець Михайло Куземський. Перша книжка — «Буквар руський для школ в Галіції» Адольфа Добрянського (1848 р.). За соціальним складом і суспільно-політичними поглядами колектив товариства був різнорідним. З 1860-х рр. XIX ст. керівництво товариства опинилося в руках Антонія Петрушевича, Якова Головацького, Богдана Дідицького, які були виразниками ідей старорусинства і москвофільства, тому більшість книг у той час друкували переважно «язичієм». Видавнича діяльність ГРМ була особливо активною до середини 1880-х рр. До цього часу було видано понад 80 книжок, серед яких переважали роботи загальноосвітнього змісту, праці з ремесла, сільського господарства, педагогіки, шкільні підручники, серед яких була і «Читанка» М. Шашкевича. З другої половини 1880-х рр. товариство поступово занепадало. Друкованим органом ГРМ був «Науковий Сборник», який з перервами та під різними назвами видавали впродовж 1865-1908 рр. Товариство постійно обмінювалося продукцією з видавництвами Сербії, Словенії, Чехії.

Галицько-руська матиця

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

• 1. З якою метою було засновано Галицько-руську матицю?
• 2. Чи відіграла вона ту роль, яку на неї покладали?
• 3. Що справило негативний вплив на діяльність товариства?