Розділ ІІІ. Повсякденне життя та культура України кінця XVIII — першої половини XIX ст.

У цьому розділі ви дізнаєтеся про:

• характерні риси повсякденного життя;
• особливості розвитку культури України цього періоду;
• розвиток освіти, науки, літератури, театрального, музичного та образотворчого мистецтва, архітектури;
• видатних представників української культури;
• повсякденне життя українців цієї доби.

§ 10. Повсякденне життя. Розвиток освіти, науки та літератури

За цим параграфом ви зможете:

• визначати особливості розвитку культури України цього періоду;
• порівнювати розвиток освіти на українських землях під владою Австрійської та Російської імперій;
• характеризувати основні досягнення української науки цього періоду;
• пояснювати, якими були здобутки тогочасної української літератури.

• 1. Якими були особливості розвитку культури України в другій половині XVIII ст.? 2. Як розвивалася освіта на українських землях у другій половині XVIII ст.? 3. Якими були основні досягнення науки України цього періоду? 4. Назвіть видатних діячів української літератури другої половини XVIII ст. та їхні твори.

1. Характерні риси повсякденного життя

У першій половині XIX ст. більш як 90 % населення України становили селяни, котрі дотримувалися патріархальних традицій. Усе життя було упорядковане відповідно до циклу сільськогосподарських робіт. Також на їхнє повсякденне життя впливали природно-кліматичні умови регіону.

Оскільки більшість населення українських земель на початку XIX ст. становили селяни, серед поселень українських земель значно переважали за кількістю села. Народне житло — сільська хат — хоч і мало однакову структуру (світлиця, сіни, комора), в кожному регіоні відзначалося певними особливостями. Найбільше на вигляд хати впливали будівельні матеріали, поширені в регіоні, — дерево чи глина, і заможність та чисельність родини.

Житловий комплекс. Київщина

Домашнє начиння, реманент виготовляли самотужки або місцеві майстри, ремісники.

Одяг мешканців сіл і частково мешканців міст виготовляли з домашнього полотна, прикрашали вишивкою. Лише незначна частка населення використовувала тканину, виготовлену на фабриках.

Одяг у Наддніпрянщині. XIX ст.

Натомість і ці давні традиції зазнавали змін. На полях почали вирощувати нові сільськогосподарські культури (картоплю, кукурудзу, соняшник тощо), які поступово змінювали раціон харчування. Проте найбільше на життя людей впливала імперська влада — як російська, так і австрійська.

Особливістю життя у складі імперій стала його детальна регламентація. Імперська влада вважала за необхідне регламентувати життя своїх багатонаціональних підданих на місцях згідно з єдиними стандартами, численними детальними розпорядженнями зі столиці.

Ще одним тягарем імперської влади стало кріпацтво. Щоправда, його вплив у різних регіонах був різним. Найбільше потерпали від нього селяни Лівобережжя і Правобережжя України.

Микола Пимоненко. Весілля у Київській губернії. 1891 р.

Тадеуш Рибковський. Гуцульське весілля

Тим часом у Російській імперії українські землі та, відповідно, українців розглядали, як невід’ємну частину Росії. Український народ називали «малоросами» і вважали частиною «великоросійського народу»; відбувалася тотальна насильницька русифікація всіх сфер суспільного життя. Тому збереження народної культури, історії та мови стало, без перебільшення, питанням виживання українців як етносу.

У 1830-1840-і рр., коли на українських землях розпочалася промислова революція, у село почали проникати перші паростки нової модерної доби: промислові товари. Селяни самі втягувалися у товарно-грошові відносини.

Т. Шевченко. Сім’я. 1843 р.

На картині зображено три покоління, котрі проживали в одній хаті. Як правило, родини були багатодітними. Чим більше дітей, тим більше робочих рук та міцніше господарство.

2. Особливості розвитку культури України

Основним змістом процесів, що відбувалися в цей період, було становлення модерної української культури. Цей процес співвідносився з українським національним відродженням. Значний вплив на розвиток культури мало перебування України під владою Австрійської та Російської імперій. Негативний вплив на її розвиток мали відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що роз’єднували єдину етнічну українську територію.

У Наддніпрянщині національно-культурна політика Російської імперії стосовно українців поєднувала заходи їхньої русифікації та культурної асиміляції, які здійснювали жорсткими адміністративними засобами. Наддніпрянська Україна під російською владою перетворювалася на одну з пересічних провінцій імперії. Унаслідок цього чимало талановитих українців через неможливість реалізувати себе на Батьківщині вимушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Тому багато досягнень тогочасних українських культурних діячів зараховували до російської культури.

На українських землях у складі Австрійської імперії попри позитивний вплив реформ Марії-Терезії та Йосифа II українська культура розвивалася вкрай поволі. Стримувальними факторами були майже суцільна безграмотність населення, культурні впливи сусідніх народів.

Денаціоналізації і асиміляції галицьких та закарпатських українців опиралася греко-католицька церква. Оскільки у складі Австрійської імперії за західноукраїнськими землями зберігалося другорядне становище щодо інших провінцій, то русинські культурні діячі вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю.

• Які фактори негативно впливали на розвиток української культури?

3. Освіта

Наприкінці XVIII ст. у Наддніпрянщині становище у сфері початкової освіти було складним. Унаслідок зубожіння селян закривали школи, а уряд ними не опікувався. За імперською реформою системи освіти 1803 р. у Наддніпрянщині створювали навчальні заклади трьох типів. Початкові парафіяльні училища, де навчали лише закону Божого, арифметики і грамоти, були призначені для дітей представників «нижчих станів». Початкові повітові училища — для дітей «купців, ремісників та інших міських обивателів». У гімназіях навчалися діти дворян, чиновників і багатих купців.

Середню освіту здобували у гімназіях, навчання в яких було платним. Лише їх закінчення давало право вступу до університету або на державну службу. Вихідців із кріпосних селян за спеціальним розпорядженням до гімназій та вищих навчальних закладів не приймали. Упродовж першої половини XIX ст. у Наддніпрянщині діяли 19 гімназій, де навчалося 4 тис. учнів.

• Що впливало на зазначений на карті розподіл грамотності населення?

На початку XIX ст. виникли перші професійні школи — ремісничі училища, фельдшерські школи, училища садівництва, виноробства, бджільництва тощо.

Тривалий час єдиним вищим позастановим навчальним закладом залишалася Києво-Могилянська академія (до відкриття Харківського університету). Спеціальним рішенням уряду від 1817 р. її ліквідували й створили замість неї духовну академію, що давала тільки богословську вищу освіту.

• Для представників яких станів були призначені за реформою 1803 р. початкові повітові училища?

Перший вищий навчальний заклад нового типу — університет — було відкрито 1805 р. у Харкові. Він мав словесний (історико-філологічний), юридичний, математичний і медичний факультети. У 1834 р. відкрили Київський університет Св. Володимира, який мав філософський та юридичний факультети. Навчання в університетах тривало чотири роки.

Проміжну ланку між середніми та вищими навчальними закладами становили ліцеї, які у своєму дев’ятирічному курсі поєднували гімназійну та університетську програми: Волинський ліцей у Кременці (1805 р.), Рішельєвський ліцей в Одесі (1818 р.), Гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р.).

Українську мову в усіх навчальних закладах Наддніпрянщини використовувати у процесі навчання було заборонено.

• У якому місті Наддніпрянщини було засновано перший університет?

На західноукраїнських землях зміни в системі освіти відбулися за реформ Марії-Терезії та Йосифа II. У 1774 р. було прийнято закон про обов’язкову початкову освіту для дітей 5-12 років. До того ж вони мали право навчатися своєю рідною «материнською» мовою. Згодом запровадили нову систему освіти, за якою навчальні заклади поділялися на елементарні (початкові), що були однорічними в селах і трирічними в містах та містечках, чотирикласні головні й нормальні у великих містах і дворічні гімназії.

Закінчення гімназій, у яких здобували середню освіту, давало змогу вступу до академій та університетів. У всіх навчальних закладах, окрім початкових, навчали німецькою мовою.

У Східній Галичині русинам доводилося опиратися спробам поляків зробити початкові школи польськими. Проте поляки домоглися від австрійської влади прийняття в 1805 р. рішення про передачу всіх початкових шкіл краю під контроль римо-католицької церкви. Унаслідок цього посилилася полонізація початкової освіти. Переважна більшість дітей селян-русинів через скрутне матеріальне становище батьків узагалі не відвідували школи. У 1841 р. в початкових школах Галичини навчалося лише 14 % дітей шкільного віку.

На Буковині відбувалася румунізація системи освіти. Викладали румунською та німецькою мовами, українську до шкіл не допускали.

У Закарпатті завдяки зусиллям греко-католицької церкви існувала найкраща система народної початкової освіти. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. тут діяло близько 300 шкіл, що їх утримували церковні громади, й викладали у них русинською народною мовою. В усіх інших навчальних закладах краю викладали угорською мовою, що перешкоджало навчатися в них дітям русинів. Угорський уряд наполегливо здійснював мадяризацію Закарпаття. За законом 1844 р. в усіх видах шкіл краю запроваджували угорську мову.

Рішельєвський ліцей

Повну середню освіту давали гімназії. У 40-50-х рр. XIX ст. у Східній Галичині діяло вісім гімназій, у Північній Буковині — одна, на Закарпатті — дев’ять. Закладами вищої освіти на західноукраїнських землях були Львівський університет (заснований 1661 р., відновлений 1784 р.), Реальна (торговельна) академія (1817 р.) і Технічна академія (1844 р.). Викладали латиною й німецькою мовою. Одначе при Львівському університеті для студентів-русинів у 1787-1809 рр. діяв «Руський інститут», де науки викладали церковнослов’янською мовою.

Київський університет Св. Володимира

Революція 1848-1849 рр. спричинила деякі зміни в ситуації з освітою на західноукраїнських землях. У цей період тут відкривали недільні школи для дорослих, де навчали українською мовою. У Галичині їх було 60, у Закарпатті — 9.

• Назвіть заклади вищої освіти на західноукраїнських землях.

4. Наука

Перша половина XIX ст. стала періодом вагомих здобутків українських учених у природничих науках. Розвитку астрономії сприяло заснування астрономічного кабінету в Харкові (1808 р.), обсерваторії у Києві (1845 р.). Цікаві спостереження небесних явищ здійснив професор Харківського університету Тимофій Осиповський (1765-1832). Він також був визначним математиком і створив тритомний «Курс математики», що упродовж кількох десятиліть був основним підручником із цієї дисципліни. Математик Михайло Петроградський (1801-1861) за видатні досягнення був обраний членом Римської, Туринської, Паризької і Петербурзької академій наук.

• Чим уславилися зображені діячі науки?

Ученим-енциклопедистом був перший ректор Київського університету Михайло Максимович (1804-1873). Він — автор підручників для студентів «Основи біології» та «Основи зоології», праць «Роздуми про природу» і «Систематика рослин». Михайло Максимович переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім», уклав три збірки українських народних пісень, досліджував історію Києва, Полтави, Переяслава.

Михайло Максимович

Видатну роль у розвитку хімічної науки відіграли праці професорів Харківського університету О. Ходнєєва та М. Бекетова. З ініціативи В. Каразіна в 1812-1830 рр. у Харкові, Києві, Миколаєві та Полтаві було створено метеорологічні станції, що започаткувало регулярні спостереження за погодними умовами. Значну роль у розвитку ботаніки, садівництва й агрономії відігравала науково-дослідна робота в ботанічних садах, які в цей період було створено у Києві, Одесі, Кременчуці, Харкові та Ялті. На західноукраїнських землях великий ботанічний сад виплекали при Львівському університеті.

Тимофій Осиповський

Михайло Остроградський

Успішно розвивалася медична наука. Засновником української хірургічної офтальмології став професор Київського університету Володимир Караваєв (1811-1892). Професор Харківського університету М. Єллінський написав двотомний підручник з основ хірургії.

Володимир Караваєв

Із розвитком науки пов’язане виникнення наукових центрів, які сприяли дослідницькій діяльності вчених і популяризації їхніх ідей. Першим науковим центром у Наддніпрянщині стало Філотехнічне товариство (1811-1818 рр.), яке В. Каразін заснував на Харківщині. У 1812-1829 рр. при Харківському університеті діяло Товариство наук. Основним напрямом діяльності Тимчасового комітету для розшуку старожитностей (1835-1845 рр.), створеного в Києві, стали археологічні дослідження.

Найбільшим культурно-освітнім і науковим центром на західноукраїнських землях був «Оссолінеум» (Народний заклад ім. Оссолінських), який польський історик і громадський діяч Юзеф Оссолінський заснував у 1817 р. У ньому зберігалися архіви польської шляхти, колекції зброї, картин, скульптур, археологічних пам’яток тощо. До «Оссолінеуму» належали також велика бібліотека, друкарня й музей.

• Назвіть видатних науковців першої половини XIX ст.

5. Література

У тогочасній українській літературі та мистецтві основними художніми напрямками були класицизм і романтизм. Розвиток класицизму пов’язаний із творчістю І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка. Естетики романтизму дотримувалися харківські романтики (Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров та інші), члени «Руської трійці» (Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Шашкевич), на Закарпатті — О. Духнович. Вершиною романтизму вважають творчість київських романтиків — Т. Шевченка, П. Куліша. У класичному та романтичному стилях писав твори Є. Гребінка.

Бібліотека «Оссолінеуму»

У творчості Петра Гулака-Артемовського (1790-1865) гумор і сатира мали форму гострої критики соціальної несправедливості. Найбільше прославився він як байкар. Найвідомішим його твором була байка «Пан та собака», де автор зобразив жахливе життя українських кріпаків.

Петро Гулак-Артемовський

«Творцем нової української прози» називають Григорія Квітку-Основ’яненка (1778-1843). Його перу належать повісті «Пан Халявський», «Українські дипломати», «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», п’єси «Сватання на Гончарівці», «Щира любов», «Шельменко — волосний писар» та інші твори. У деяких із них автор глузував, але без злоби, над вадами людської натури, в інших — заглиблювався в гіркі реалії життя українського села.

Григорій Квітка-Основ’яненко

Письменник Євген Гребінка (1812-1848) уславився байками («Малороссийские приказки»), які завдяки лаконічності вислову, добірній мові й національному колориту вважають одними з найкращих в українській літературі.

Євген Гребінка

Значне місце в українській літературі займає творчість Пантелеймона Куліша (1819-1897). Його перу належать перший український історичний роман «Чорна рада», історичні поеми «Україна», «Настуня», «Кумейки».

Пантелеймон Куліш

Класицизм — один з основних напрямів європейської літератури й мистецтва XVII — початку XIX ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке й давньоримське) мистецтво.

Романтизм — напрямок у європейській літературі та мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині, Англії і Франції. Він привертає увагу до внутрішнього світу людини; його головним образом є недосяжна мрія, ідеал.

Бурлеск — комічна поезія.

Травесті — гумористична поезія, близька до пародії.

Постать в історії

Іван Котляревський

(1769-1838)

Іван Котляревський — майстер бурлескно-травестійного жанру й засновник нової української літератури, написаної народною мовою. Переробивши поему римського поета Вергілія «Енеїда», І. Котляревський не лише написав однойменну поему народною мовою, а й переніс її зміст на український ґрунт. Завдяки цьому Еней та його товариші перетворилися на запорозьких козаків. Національний український колорит автор поєднав із багатим етнографічним матеріалом, описав народний одяг, їжу, ігри, танці, співи, обряди, звичаї, вірування, хатнє начиння тощо. Перше часткове видання «Енеїди» побачило світ 1798 р., повне — 1842 р. Його вихід став початком нової доби в українській літературі, за якої стара книжна мова остаточно витіснена мовою народною.

Вершиною розвитку української літератури була творчість Тараса Шевченка (1814-1861), який став не лише її класиком, а й національною гордістю українського народу. Поезії він розпочав писати у другій половині 30-х рр. XIX ст. У Петербурзі було видано його збірку поезій «Кобзар» (1840 р.) і найбільшу історичну поему «Гайдамаки» (1841 р.). У 1843-1845 рр. Т. Шевченко створив збірку поезій «Три літа», де рішуче виступив проти соціального й національного гноблення українців, затаврував кривдників народу — панів, царів, тиранів, «розпинателів народних».

Тарас Шевченко

На західноукраїнських землях нову українську літературу започаткували члени «Руської трійці». Найталановитішим серед них визнавали М. Шашкевича. Зміст його творів («Туга», «Розпука», «Веснівка», «Підлісся») мав переважно меланхолійне забарвлення, яке часто поєднувалося з національними закликами.

Одним із найталановитіших західноукраїнських поетів вважали Миколу Устияновича (1811-1885). У його доробку чимало віршів, балад та пісень. Романтичні картини карпатського життя розгортаються перед читачем у новелах «Помста верховинця», «Страсний четвер».

Микола Устиянович

ВИСНОВКИ

У цей період українська культура розвивалася під впливом західноукраїнських культурних явищ та політики, яку здійснювали на українських землях Австрійська і Російська імперії. В освіті імперські уряди здійснили реформи, метою яких було змінити її відповідно до потреб часу. Становище в освітній сфері на західноукраїнських землях у результаті шкільних реформ Габсбургів було дещо кращим, аніж у Наддніпрянщині.

Наукові досягнення цього періоду були виявами високого рівня можливостей українських учених. Упродовж першої половини XIX ст. виникла нова українська література, яка зробила вагомий внесок у формування національної культури, стала важливим чинником українського націєтворення.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ

1. Охарактеризуйте особливості розвитку культури України цього періоду. Визначте ключові фактори, що впливали на її розвиток.

2. Обговоріть. Порівняйте розвиток освіти у Наддніпрянщині й на західноукраїнських землях.

3. Охарактеризуйте здобутки української науки цього періоду. В яких галузях були значні здобутки?

4. Як відбувалося становлення нової української літератури?

5. Робота в групах. Розпочніть складання таблиці «Культура України кінця XVIII — першої половини XIX ст.».

6. Що найбільше впливало на повсякденне життя більшої частини українців? У чому проявлялися зміни в житті?

7. Підготуйте презентацію, яка б створювала образ одного з аспектів повсякденного життя населення вашого регіону в першій половині XIX ст.