Розділ IV. Українські землі у складі Російської імперії в другій половині XIX ст.

У цьому розділі ви дізнаєтеся про:

• плани великих держав щодо українських земель;
• особливості реалізації реформ 1860-1870-х рр. та їхні результати;
• особливості процесів модернізації сільського господарства і промисловості;
• зародження та розвиток громадівського руху, його здобутки;
• національне відродження і національний рух кримськотатарського народу.

§ 12. Українське питання в контексті міжнародних відносин другої половини ХІХ ст.

За цим параграфом ви зможете:

• визначати місце українських земель у системі міжнародних відносин другої половини XIX ст.;
• описувати і характеризувати події Кримської війни та їх вплив на Україну.

• 1. Якими були місце і роль Наддніпрянської України в міжнародних відносинах першої половини XIX ст.? 2. Якими були наслідки російсько-турецьких війн, що відбувалися наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.? 3. Як Російська імперія використовувала людський та економічний потенціал Наддніпрянщини для здійснення своєї експансіоністської політики у першій половині XIX ст.?

1. Українське питання в контексті європейської міжнародної політики

Протягом першої половини XIX ст. Російська імперія вже приєднала до себе значні території на заході та півдні: Грузію і частину Закавказзя, Бессарабію, Фінляндію, центральну Польщу. Після перемоги над військами Наполеона Російська імперія стала «жандармом Європи» — силою, яка прагнула контролювати європейську політику. Владна верхівка імперії мала намір і далі розширювати свій вплив на захід. Для того, щоб досягнути цієї мети, російський імператор планував захопити європейські володіння Османської імперії, здобути контроль над протоками між Чорним та Середземним морями і таким чином мати відкритий доступ до акваторії Середземного моря. Європейські політики вбачали у цих планах велику небезпеку. Вони готували різноманітні проєкти, які б завадили їх виконанню.

М. Дмітрієв. Переправа російських солдатів через Дунай. 1883 р.

То ж коли у 1853 р. Російська імперія розпочала чергову війну проти Османської імперії, що отримала назву Кримської, деякі впливові прусські політики стали відверто висловлюватися, що корисною Пруссії буде «тільки така політика, яка приведе до розчленування та ослаблення Росії». Їхні ідеї полягали у тому, аби відібрати у Російської імперії Фінляндію, землі Балтії, Польщу, Південну Україну та Бессарабію. Ці плани засвідчили, що європейські політики розуміли: українські землі не є суто російським краєм.

Політики інших європейських країн теж почали цікавитися долею українського народу. В 1869 р. французький політик, близький приятель імператора Наполеона III сенатор К. Делямар вніс до французького сенату петицію стосовно прав українців — «15-мільйонного європейського народу, забутого історією».

Наступного разу «українське питання» повернулося до німецької політики в часи, коли «залізний» канцлер Отто фон Бісмарк — творець об’єднаної Німеччини — став домагатися для своєї країни гідного місця в європейській політиці. Він ініціював опублікування в одному з німецьких журналів статті, де описано плани відторгнення від Російської імперії її західних володінь. У ній звернуто увагу і на українські землі, де намічали створити окрему державу — Київське королівство, правителем якої мав стати представник династії Габсбургів.

Австро-угорські високопосадовці підтримали цей намір. «Українське питання» поступово перетворювалося з проблеми внутрішнього життя Австро-Угорщини, Німецької та Російської імперій у складову європейської геополітики.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. у Європі склалися два протиборчі військово-політичні блоки держав: Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) й Антанта (Англія, Франція, Росія). Країни Троїстого союзу позитивно ставилися до українського національного руху, оскільки вбачали в ньому інструмент ослаблення суперника.

Отже, впродовж другої половини XIX ст. «українське питання» час од часу ставало складником європейської міжнародної політики. Це був один з чинників, який європейські політики прагнули використати у боротьбі з Російською імперією.

• Що таке «українське питання» у міжнародних питаннях?

2. Чергова спроба імперії вирішити «східне питання». Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр.

Як уже йшлося у попередньому пункті цього параграфа, в середині XIX ст. Російську імперію називали «жандармом Європи». Приводом для такого висновку стало те, що під час революційних подій 1848-1849 рр., відомих як «Весна народів», російський імператор допоміг Габсбургам зберегти владу, ввівши свої війська на територію Австрійської імперії і таким чином придушивши революцію в Угорщині. Спираючись на це, російський імператор Микола І дедалі наполегливіше намагався вирішити на свою користь питання перерозподілу європейських володінь Османської імперії, яку він називав «хворою людиною Європи».

Відсутність зовнішньої підтримки не завадила Миколі І у 1853 р. розпочати війну з Османською імперією. Завдяки цій війні царизм планував зміцнити вплив Російської імперії на Близькому Сході та Балканах, встановивши російський протекторат над Дунайськими князівствами (Молдавією і Валахією), Болгарією та Сербією, а також узяти під свій контроль протоки, що з’єднують Чорне й Середземне моря.

У червні 1853 р. раптово, без оголошення війни, Росія окупувала залежні від Османської імперії Дунайські князівства Молдавію і Валахію.

Військові дії відбувалися на Кавказі, на придунайських землях, у Криму та гирлі Дунаю. На початку війни дії російських військ були успішними. Їм удалося розбити османські сили на Закавказзі, здобути морську перемогу в битві у Синопській бухті, окупувавши Молдавію і Валахію, вийти до кордону з Болгарією. Бойові дії розгорнулися навколо фортеці Сілістра. Але втрутилися Англія і Франція. Згодом до них приєдналося Сардинське королівство. Австрійська імперія стала погрожувати війною, якщо російські війська не будуть виведені з Придунав’я. Під тиском цих об’єднаних сил улітку 1854 р. російська армія покинула окуповані раніше території Молдавії та Валахії, і їх місце одразу зайняли австрійські війська.

Синопська битва

Англія і Франція намітили собі за мету знищити російський Чорноморський флот. Для цього на початку вересня англо-французькі війська заблокували чорноморські порти і висадилися у Криму, а також взяли в облогу базу російського флоту — Севастополь.

В обороні Севастополя брали участь сформовані у Наддніпрянській Україні Одеський, Полтавський, Кременчуцький, Житомирський, Подільський і Волинський полки. За значної чисельної переваги союзників і гострої нестачі боєприпасів вони протрималися 349 днів. Проте численні військові подвиги, загибель багатьох солдатів і офіцерів виявилися марними. Здійснена у лютому 1855 р. спроба російських військ прорвати облогу була невдалою. У серпні 1855 р. англо-французькі війська остаточно розбили оборону міста, тож його захисники, затопивши рештки кораблів Чорноморського флоту, були змушені залишити Севастополь.

Битва під Балаклавою

Цікаво знати

Прикордонну смугу від Одеси до гирла Дунаю обороняли три полки Дунайського козацького війська. Обороною Одеси також керував наказний отаман дунайських козаків. Особливо відзначилися нащадки козаків-задунайців під час оборони міста у квітні 1854 р. Спільно із залогою міста вони вели двобій з англо-французькою ескадрою та взяли участь у захопленні англійського пароплава «Тигр». Гармата з англійського фрегата донині прикрашає Приморський бульвар Одеси.

Поразка Російської імперії у Кримській війні була зумовлена передусім її технічною і технологічною відсталістю. Озброєння російської армії значно поступалося за своїми технічними характеристиками військам союзників. Англія та Франція мали на озброєнні кораблі з паровим двигуном, тоді як російський флот складався з вітрильників. Відсутність парового флоту і залізниць унеможливлювала забезпечення армії всім необхідним.

Після закінчення бойових дій у 1856 р. було укладено Паризький договір, згідно з яким Російській імперії заборонено мати на Чорному морі флот, прибережні укріплення й арсенали. З іншого боку, ця поразка спричинила те, що російські урядовці усвідомили глибокі внутрішні проблеми імперії та в подальшому стала поштовхом до великих реформ 1860-х років.

• Яка подія була ключовою у Кримській війні?

3. Вплив війни на становище в Україні

У Кримській війні Наддніпрянська Україна постійно була близьким запіллям воєнних дій. Це не могло не вплинути на мешканців краю, з яких набирала рекрутів російська армія. Усього із Наддніпрянщини до її лав було забрано 750 тис. осіб. Негативного впливу зазнало і господарство. Через українські землі пролягали основні шляхи переміщення частин російської армії до театру воєнних дій. Усе необхідне для потреб армії на шляху її просування реквізовували у місцевого населення.

Солдати — захисники Севастополя. Малюнок В. Тімма. 1855 р.

На Півдні, який був прифронтовою зоною, оголосили воєнний стан. На фронт просувалися військові частини, вози зі зброєю та боєприпасами, а звідти поверталися підводи із пораненими й покаліченими солдатами. Величезний тягар війни руйнував економіку Півдня. Почалися стихійні бунти. Квітучий раніше Крим став великою пусткою, що нагадувала цвинтар. Російські військові, підозрюючи місцевих татар-мусульман у симпатіях до турків, знущалися над ними, виганяли з їхніх осель, примушували залишати Крим або вбивали. Політика імперії на півострові була спрямована на те, щоб під приводом воєнних дій очистити Крим від некорисного для неї «елементу», яким були кримські татари.

Водночас у губерніях Наддніпрянщини, розташованих поряд з австрійським кордоном, за наказом імперського уряду розпочали підготовку до можливого несподіваного нападу. Селян Волинської та Подільської губерній було змобілізовано до цілодобового чергування, на випадок евакуації, разом із підводами.

Копання шанців

Відчували тягар війни і робітники промислових підприємств. Луганський чавуноливарний завод постачав російській армії артилерійські снаряди. Шосткинський пороховий завод за роки війни збільшив обсяг своєї продукції у шість разів. Для праці у польових лазаретах Півдня скеровували лікарів з інших губерній Наддніпрянщини. Попри офіційну пропаганду, що війна є всенародною справою всього населення, серед різних станів українського суспільства дедалі більше поширювалося негативне ставлення до безглуздості цього конфлікту.

• Які українські землі зачепила Кримська війна?

4. Селянський рух під час війни

Наприкінці війни у Наддніпрянській Україні відбувалися численні виступи селян.

Приводом до селянських заворушень стало оголошення імперського маніфесту від 29 січня 1855 р. про формування «рухомого суходільного ополчення», а також розпорядження військового міністра київському генерал-губернаторові організувати чотири кінні козачі полки. Для українських селян слова «ополченець» і «козак» були тотожними поняттю «вільна людина». Серед них поширювалися чутки, що тих, хто запишеться в козаки, звільнять від кріпосної залежності.

Особливого поширення рух набув у Київській губернії, звідки й виникла його назва — «Київська козаччина». Спричинило це те, що на Київщині була зосереджена найбільша у Наддніпрянській Україні кількість кріпаків — понад 1 млн осіб. Рух охопив повіти, в яких проживали близько 180 тис. селян-кріпаків. Для придушення «Київської козаччини» російському урядові довелося використовувати значну кількість регулярних військ.

Останнім етапом пов’язаного з війною селянського руху став похід селян «у Таврію за волею». Спричинили його чутки про те, що для заселення Криму, спустошеного внаслідок виселень татар, російський уряд закликає переселятися туди всіх охочих, яким буде обіцяно волю і землю.

Т. Шевченко. Покарання шпіцрутенами. 1856 р.

Навесні та влітку 1856 р. розпочалося масове стихійне переселення селян, які з усім своїм скарбом рушали до Перекопа. На боротьбу з переселенцями уряд спрямував кілька дивізій та полків регулярної армії, створив заслони і перекрив шляхи через Перекоп. Лише за допомогою кривавих екзекуцій з великою кількістю вбитих і поранених військові команди наприкінці 1856 р. придушили селянський рух.

Кримська війна значно вплинула на соціально-економічне становище у Наддніпрянській Україні. Уже вкотре український народ відчув на собі всі «принади» перебування під імперською владою «православних братів».

• Які селянські рухи спалахнули в роки Кримської війни?

ВИСНОВКИ

В умовах відсутності власної державності українські землі укотре ставали об’єктом міжнародних відносин.

Війни, що їх вели імперії для реалізації своїх амбіцій, важким тягарем лягали на плечі населення. Особливо це відчували на собі українці, які мешкали близько від лінії фронту.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ

• 1. Обговоріть. Розкрийте місце і роль українського питання в європейській міжнародній політиці другої половини XIX ст. Порівняйте місце і роль Наддніпрянської України в системі міжнародних відносин 1-ї та 2-ї половини XIX ст. Визначте спільні та відмінні риси.
• 2. Що спричинило чергову війну Російської імперії проти Османської імперії?
• 3. За додатковими джерелами створить презентацію. Як розгорталися основні події Кримської війни?
• 4. Охарактеризуйте вплив війни на становище у Наддніпрянській Україні. Чому війна спричинила селянські рухи на українських землях?
• 5. Якими були особливості селянського руху «Київська козаччина»?
• 6. Попрацюйте в групах. Чи могла Україна у роки Кримської війни вибороти державну незалежність?
• 7. Використавши додаткову літературу, складіть розповідь на тему «Оборона Севастополя».