§ 18. Народницький, соціал-демократичний та земський рухи

За цим параграфом ви зможете:

• визначати особливості народництва;
• аналізувати виникнення й початок робітничого та соціал-демократичного рухів;
• характеризувати земський рух.

• 1. Якими були ідеологія та діяльність російських народників? 2. Назвіть особливості робітничого руху в тогочасній Європі. 3. У чому полягала ідеологічна концепція соціалізму? 4. У чому сутність марксистського вчення?

1. Народництво. Народницькі гуртки в Україні

Обмеженість реформ 60-х рр. XIX ст. спричинила зростання невдоволення різних прошарків суспільства. Молодь, схильна до максималізму, стала основою радикального руху, який виступав за прискорення кардинальних змін. Радикально налаштовану молодь імперії, яка об’єднувалась у таємні організації для боротьби з існуючим ладом, називали народниками. Ця назва походила від того, що молода різночинна інтелігенція ідеалізувала народ (в умовах Російської імперії — селянство).

В. Маковський. Вечірка народників. 1897 р.

Народництво — ідеологія і громадсько-політичний рух, що охопив вихідців з дворянства та різночинної інтелігенції Російської імперії у 60-80-х рр. XIX ст. Поєднував у собі соціалістичні ідеї з вимогами селянства. Виступав проти як залишків кріпосництва, так і капіталістичного розвитку суспільства.

Інтелігенція — суспільна група, що складається з осіб, для яких розумова праця є професією (лікарі, інженери, педагоги, науковці тощо).

Народники виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. Зародившись наприкінці 60-х рр. XIX ст., народницький рух став вагомим чинником суспільно-політичного життя в середині 70-х рр. XIX ст. Народники були переконані в тому, що колективістські традиції сільської громади є основою соціалістичної організації суспільства. Росія, на їхню думку, на відміну від країн Західної Європи, мала оминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму.

У загальноімперському русі народників активну участь узяла й радикально налаштована українська молодь, яку не задовольняли культурницькі межі українського руху.

Перший гурток народників організував в 1871 р. у Санкт-Петербурзі Михайло Чайковський. Згодом подібні гуртки виникли у багатьох містах імперії.

Народництво в Україні розвивалося майже так, як і в Російській імперії, маючи, щоправда, деякі особливості. В українському селі селянська громада не відігравала такої ролі, як у центральних районах Росії, а в українського селянина було розвинено почуття власності. Це суперечило головній ідеї народництва про природну схильність селянина до соціалізму.

Перший гурток на зразок санкт-петербурзького виник у Києві 1872 р. (П. Аксельрод, Г. Гуревич, С. Лур’є та ін.). У 1873 р. в Одесі сформувався один із найбільших у Російській імперії гурток під керівництвом Ф. Волховського.

П. Аксельрод

Найактивнішим гуртком народників у Наддніпрянщині була «Київська комуна», створена у Києві 1873 р. Вона об’єднувала близько 80 осіб, переважно студентів.

У 1874 р. близько 3 тис. народників «пішли в народ». Залишивши навчання в університетах, переодягнувшись у селянський одяг, народники понесли на село революційні соціалістичні ідеї. Проте «ходіння в народ» зазнало поразки. Селяни просто відмовлялися мати справу з чужинцями з міста, а нерідко навіть допомагали жандармам виявляти революціонерів. Там, де народникам удалося налагодити контакт, селяни ще слухали те, що безпосередньо стосувалося їхніх потреб, а розмов про соціалізм узагалі не розуміли. Вони вірили в «доброго» царя, який задовольнить їхнє прагнення про справедливий розподіл землі та покарає кривдників (поміщиків і чиновників).

Провал «ходіння в народ» змусив народників шукати нових способів боротьби. Восени 1876 р. у Санкт-Петербурзі було створено законспіровану народницьку революційну організацію «Земля і воля». У програмі організації наголошено на необхідності створення «народно-революційної організації». Для цього намічали розгорнути широку агітацію серед населення, викликати протест проти дій влади та організовувати збройні бунти. Причому захопити владу передбачали в найкоротший термін завдяки насильницькому перевороту.

Народницькі організації, які діяли в Україні, не увійшли до «Землі і волі», проте підтримували з нею тісні зв’язки. Ще на початку 1875 р. вони об’єдналися в гурток «Південних бунтарів» на чолі з В. Дебогорієм-Мокрієвичем. У 1877 р. від гуртка відокремилася група Я. Стефановича, яка намагалася використати заворушення, що охопили селян Чигиринського та Черкаського повітів Київської губернії, для організації повстання. Я. Стефанович сфальсифікував «Височайшу таємну грамоту», в якій ішлося, що цар знає про важке становище своїх підданих, але йому заважають поміщики. Тому селяни мають самі подбати про себе: скинути поміщиків і справедливо розділити всі землі.

Я. Стефанович

Видаючи себе за царського комісара та спираючись на «царські грамоти», Я. Стефанович почав організовувати нелегальну селянську організацію «Таємна дружина». 1 жовтня 1877 р. планували розпочати повстання. Проте у вересні змову було розкрито, близько 1000 учасників заарештовано. Події в Чигиринському повіті, відомі як Чигиринська змова, були єдиним масовим селянським виступом, який спровокували народники.

• Коли і де у Наддніпрянщині виник перший народницький гурток?

2. Розгром і занепад народницького руху

Утративши віру в те, що селянство здатне піднятися проти самодержавства, народники переглянули тактику боротьби і вдалися до терору. Постріл Віри Засулич у петербурзького градоначальника Трепова в січні 1878 р. та її виправдання в суді викликав хвилю замахів на вищих чиновників царського апарату й безпосередньо на царя.

Так, 23 лютого 1878 р. у Києві В. Осинський, І. Івичевич та О. Медведев учинили невдалий замах на відомого своєю непримиренністю до народників заступника прокурора Київського окружного суду М. Котляревського. Найбільшого розголосу набуло вбивство харківського губернатора Д. Кропоткіна, яке здійснив Г. Гольденберґ за участю Л. Кобилянського.

Терор народників від самого початку був приречений на поразку. Без широкої народної підтримки змінити існуючий лад зусиллями ідеалістів-одинаків було неможливо. Упродовж 1878-1879 рр. поліція розгромила найбільші гуртки і групи та віддала до суду їхніх учасників.

Тероризм — здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи, дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства, політичних убивств, провокацій.

Незважаючи на репресії, радикально налаштовані народники намагалися активізувати терористичну діяльність. Проте не всі поділяли такі погляди.

У серпні 1879 р. таємна організація «Земля і воля» розпалася на самостійні організації — «Народну волю» та «Чорний переділ». «Народна воля» розгорнула революційний терор проти влади. Подібні гуртки існували в Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших містах України. Члени організацій здійснювали терористичні акти проти вищих чиновників. Смертний вирок цареві Олександру II, який винесли народовольці, було виконано 1 березня 1881 року. Однак це не дало позитивних результатів. Новий імператор Олександр III посилив репресії проти народників, а у внутрішній політиці розпочав політику контрреформ. Тактика революційного терору зазнала цілковитої поразки.

Замах на імператора Олександра II. Гравюра XIX ст.

Отже, ні терористична, ні пропагандистська діяльність народників не досягла наміченої мети. Серед лідерів руху ширилось усвідомлення помилковості їхніх поглядів і переконань. Здійснити соціалістичну революцію, спираючись на селянство, виявилося неможливим.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. XIX ст. народницький рух поступився робітничому й соціал-демократичному рухам. Упродовж 90-х рр. XIX ст. одна частина народників перейшла на позиції лібералізму, друга — сприйняла марксизм, третя — залишилася на старих позиціях, організувавши на початку XX ст. партію соціалістів-революціонерів.

• Що таке тероризм? Назвіть найгучніший терористичний акт народників у Наддніпрянській Україні.

3. Зародження соціал-демократичного і робітничого рухів

Друга половина XIX ст. стала періодом поширення в Європі робітничого і соціал-демократичного рухів. Це пояснюється тим, що промислова революція та індустріалізація сприяли формуванню нового прошарку суспільства — промислових робітників за специфічними рисами та інтересами. Не маючи власності, вони могли покладатися лише на свою працю. Таке становище робило робітника сприйнятливим до всіляких революційних учень, що обіцяли «світле майбутнє».

Одним із таких революційних учень, найпоширенішим у другій половині XIX — на початку XX ст., виявився марксизм, який пов’язував соціалістичний переустрій суспільства саме з промисловими робітниками.

Марксистське вчення як у Російській імперії взагалі, так і в тогочасній Україні зокрема знайшло багато прихильників. Проте слід зауважити, що в Європі марксизм виник із робітничого руху, тоді як у Російській імперії його носієм стала інтелігенція, яка поспішила з «новими ідеями» в робітниче середовище, як перед тим із народницькими — у село.

Першими пропагандистами нового вчення, а саме його економічної частини, на українських землях ще на початку 70-х рр. XIX ст. стали Микола Зібер і Сергій Подолинський.

Микола Зібер

Уперше з основами свого вчення М. Зібер ознайомив студентів і колег у Києві 1871 року. Головну увагу він зосереджував лише на економічному аспекті вчення. Інший популяризатор марксизму, Є. Подолинський, організував у Відні видавництво популярної соціалістичної літератури, у Женеві разом із М. Драгомановим і М. Павликом започаткував випуск журналу «Громада», а також: видав власні соціально-економічні брошури: «Про багатство та бідність», «Про хліборобство» тощо. Сергій Подолинський розробив оригінальну теорію «громадівського соціалізму» (федерація вільних громадян), що ґрунтувалася на національних традиціях українського народу.

Перша постійно діюча марксистська група в Україні під назвою «Російська група соціал-демократів» виникла 1893 р. у Києві. Її організатором був Юрій Мельников. Інші марксистські групи постали у Харкові, Одесі й Катеринославі. Українці рідко траплялися серед цих перших марксистів. Це пояснювалося тим, що серед робітництва на українських землях переважали росіяни, євреї тощо.

Робітничий рух у Наддніпрянщині розпочався наприкінці 60-х рр. XIX ст. Спершу він був стихійним, неорганізованим. Виступи робітників відбувалися через погіршення умов праці, зменшення заробітної плати. Формами боротьби робітників були колективна відмова від праці, знищення машин та обладнання, страйки тощо.

Євген Заславський

Від середини 70-х рр. XIX ст. робітничий рух почав набувати організованих форм. Першою робітничою організацією став «Південноросійський союз робітників», який у 1875 р. виник в Одесі на чолі з Євгеном Заславським. Об’єднавши близько 250 робітників, він розгорнув революційну пропаганду, поширював нелегальну літературу, керував страйками на заводах Одеси. Через дев’ять місяців після заснування організацію було викрито, а її керівників засуджено.

• Де і коли виникла перша робітнича організація у Наддніпрянщині? Яку вона мала назву?

4. Земський рух

Земства уже своїм існуванням були опозиційними до централізованої державної системи Російської імперії. Незважаючи на те, що більшість становили поміщики (близько 75 %), в умовах загальнореформаторських настроїв, що панували в імперії у 60-70-х рр. XIX ст., вони стали носіями ідей подальшої лібералізації Росії і запровадження конституції.

За характером земський рух був ліберальним. В основі ліберальної альтернативи суспільного розвитку лежала ідея побудови економічного життя суспільства на засадах вільного ринку та конкуренції. Держава мала стати правовою, оберігати демократичні права людини й мінімально втручатися в економічну сферу. Ідеальною формою правління ліберали вважали конституційну монархію. Не визнаючи революційних форм і методів боротьби, в основу своєї діяльності вони поклали пошук компромісу із правлячими колами.

В умовах, коли Олександр III здійснював політику контрреформ, опозиційна діяльність земств почала занепадати. Проте на початку XX ст. земства знову стали одним із центрів опозиції самодержавству.

Українські земські організації належали до найвпливовіших і найрадикальніших на перших двох етапах земського руху. Активну діяльність вони розгорнули, зокрема, в Чернігівській, Харківській, та Полтавській губерніях. Земства об’єднували різні сили. Серед земських діячів вирізнялися: на Полтавщині — Ф. Лизогуб (майбутній прем’єр-міністр Української Держави П. Скоропадського в 1918 р.), В. Леонтович, Б. Мартос, М. Туган-Барановський; на Чернігівщині — О. Русов, О. Ліндфорс, І. Шраг, М. Василенко, О. Лазаревський.

Ф. Лизогуб

Найактивніша фаза земського руху припала на кінець 70-х рр. XIX ст. і набула певного політичного забарвлення. У той період провідні діячі земського руху намагались об’єднати всі сили, які виступали за конституційну перебудову Російської імперії.

Земці на своїх зібраннях та з’їздах розробляли і схвалювали різні проєкти реформ й надсилали їх до комісії або цареві. Вони пропонували впровадження широкого самоврядування, створення представницького законодавчого органу — Державної думи. Проте всі ці пропозиції після вбивства царя залишилися нереалізованими.

• З якою подією пов’язують початок політичної організації земців у Наддніпрянщині?

ВИСНОВКИ

Виникнення народництва стало відображенням зростаючої активності різних верств населення Російської імперії та їхнього бажання змінити наявні порядки. Активну участь у ньому взяли українці.

Зростання кількості промислових робітників, пов’язане із завершенням промислової революції, зробило можливою виникнення нового суспільного явища — робітничого руху зі специфічними потребами і вимогами. Соціал-демократичний рух став силою, що намагалася вдовольнити прагнення робітничого руху й запропонувати йому мету боротьби.

Земський рух у той час був єдино можливою ліберальною опозиційною силою, спрямованою на оновлення дійсності Російської імперії.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ

• 1. Що сприяло виникненню народницького руху? Якою була головна ідея народників?
• 2. Попрацюйте у групах. Чи міг народницький рух суттєво вплинути на ситуацію на Наддніпрянщині? Народництво було зумовлено насамперед розвитком промисловості чи впливом нових політичних вчень, що поширилися з Західної Європи?
• 3. Обговоріть. Чи має виправдання терористична діяльність як засіб зміни порядків у державі? Чому він виникає? Обґрунтуйте свій погляд.
• 4. Визначте особливості і прояви розгортання соціал-демократичного та робітничого рухів на теренах Наддніпрянщини.
• 5. Яку роль у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини відігравав земський рух?
• 6. Проведіть дискусію за проблемою: «Місце і роль народницького, робітничого, соціал-демократичного і земського рухів у суспільно-політичному житті Наддніпрянщини цієї доби».