Практичне заняття. Традиції та побут української сім’ї

Варіант 1.

Навчальна екскурсія до краєзнавчого або історичного музею.

Варіант 2.

• 1. Де проживала більшість населення українських земель: у місті чи в селі? 2. Чому зміни у житті мешканців села менше піддаються змінам, аніж у містах?

Мета: 1. Визначити, які зміни відбулися у побуті та повсякденному житті українців у другій половині XIX — на початку XX ст.

2. На підставі аналізу наведеного тексту визначити, які риси характерні для української традиційної сім’ї цього періоду.

3. Шляхом дискусії сформувати уявлення про вплив соціально-економічних змін на розвиток українського суспільства.

Хід заняття

І. Ознайомтесь із запропонованим матеріалом, дайте відповіді на запитання і виконайте завдання

На початок XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімкою технологізацією виробництва та модернізаційними процесами, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зміною ролі жінки, зростанням освіченості тощо. Зміни у побуті обумовили певні зрушення й у звичаях і традиціях українського населення. Такі процеси були характерні й для інших країн та народів за доби індустріалізації. Проте в Україні вони мали певні особливості (збереження патріархальності у сімейних відносинах, прив’язаність до землі значної частини міщан та ін.). Спосіб життя окремих людей визначався їхніми матеріальними можливостями, рівнем освіти, культури, духовними потребами.

1) Родина. За станом на кінець XIX ст. зміни призвели до остаточного розпаду великих патріархальних родин, які під одним дахом об’єднували кілька поколінь та сімей.

Панівною формою сім’ї в Україні була мала родина.

2) Взаємини між членами селянської родини. Головою сім’ї та розпорядником усіх господарських робіт у сім’ї був батько. Розпорядок дня залежав від господарського стану сім’ї, від розміру господарства, наявності працездатних у сім’ї і, зрозуміло, від пори року. Спадкоємцями майна після батька були, як правило, сини, які одержували рівні частки, за винятком молодшого. Він отримував більше, якщо з ним залишалися жити старі батьки після розділу. Жінці належало тільки майно, що входило у придане. Воно становило її особисту власність (іноді навіть із земельним наділом) і називалося материзною. Материзна ніколи не долучали до загальносімейного майна, не ділили між членами сім’ї, а передавали у спадщину по жіночій лінії. Відсторонення жінки від права спадкування загальносімейного майна свідчило про її нерівність і залежне становище в сім’ї. Дочки у родині займали підлегле становище; після заміжжя вони переходили в чужий рід, в чужу сім’ю, і тому їм не належало частки у загальносімейному майні.

Селяни на початку XX ст.

У малій сім’ї, що часто складалася з батьків, неодружених дітей і одного одруженого сина, ще доволі сильною були залежність та підпорядкування членів сім’ї їхнім чоловікам. У побуті зберігалося чимало патріархальних пережитків, а взаємини нагадували взаємини у великій або нерозділеній сім’ях. У заможних селянських родинах патріархальна влада голови сім’ї була найбільш деспотичною. Воля і розпорядження його були законом для всіх членів сім’ї.

Молодому подружжю в таких сім’ях доводилося підкорятися волі батьків, бути залежними від батька як голови сім’ї, а невістка цілком підпорядковувалася свекрусі, котра розпоряджалася домашнім господарством і продуктами та розподіляла господарську роботу між молодшими жінками. Перевантажена роботою в будинку, по господарству, доглядом за дітьми, невістка терпіла чимало образ від свекрухи, яка прагнула перекласти на неї більшість домашніх клопотів.

Українське весілля на Львівщині

3) Виховання дітей. У перші роки життя виховання і догляд за дитиною були обов’язком матері, однак їй часто доводилося на весь день залишати малюків на старших дітей або зовсім без нагляду. Любов та ласка у вихованні поєднувалася з вимогливістю, з прищепленням побутових звичок і трудових навичок. Діти в родині росли в дусі послуху й поваги до рідних і старших. Особливо засуджували лінь, небажання допомагати родині, недбайливе ставлення до праці. Велику увагу в селянській родині приділяли заохоченню. Для розваг у дітей було обмаль часу. Вони допомагали по господарству, бавили молодших братів та сестер, пасли худобу і т. д. Матеріальна незабезпеченість змушувала батьків посилати на заробітки дітей-підлітків.

4) Сімейні звичаї та обряди.

Весілля. Батьки прагнули рано видати заміж дочку або одружити сина (для дівчини шлюбний вік починався зі 16 років, для хлопця — з 18 років). Це пояснювалося насамперед господарськими причинами: сім’я чоловіка отримувала додаткові робочі руки; дівчину віддавали раніше зі страху, щоб вона не залишилася незаміжньою, що в народі вважалося негожим.

У шлюб здебільшого вступали рівні за своїм матеріальним становищем сторони. Заможні родини майже ніколи не родичалися з біднотою.

За звичаєвим правом українського народу згода тих, хто вступав у шлюб, була не обов’язковою. Чого не скажеш про батьків. Шлюб завжди супроводжувався весіллям з його багатою обрядовістю. Важливе значення народ надавав саме традиційному весільному обрядові, а без нього, хоча вінчання відбулося, спільне життя молодих не допускали.

Весільний одяг на Півдні України на початку XX ст.

Із усіх звичаїв і обрядів найяскравішим та цілісним був весільний обряд.

Він складався з кількох основних частин, кожна з яких мала своє певне значення та зміст. Весілля в Україні справляли переважно у певний час весни, осені й зими, вільний від польових робіт.

Зазвичай весілля починалося зі сватання нареченої. Посли нареченого — старости — як правило, літні поважні люди домовлялися про шлюб із батьками нареченої. Через два тижні після сватання влаштовували так звані заручини, які, по суті, повторювали сватання, але в урочистішій обстановці, у присутності всіх родичів і з виконанням багатьох звичаїв. Відмова від весілля після заручин була неможливою.

На заручинах домовлялися про час весілля. У суботу ввечері в супроводі багатьох обрядів та пісень випікали коровай — весільний хліб, що мав спочатку магічне значення; а в XIX ст. та згодом він символізував багатство і забезпеченість сім’ї; в нього клали гроші «на щастя», і наприкінці весілля його ділили, обдаровуючи кожного з присутніх на весіллі з тим, щоб вони взяли участь у побажанні добробуту і щастя молодій сім’ї.

Головним у всьому весільному дійстві було виконання основних весільних обрядів, що становили саме весілля й відбувалися, як правило, в неділю. Зокрема, цього дня відбувалося розплітання коси у нареченої, покривання її голови, викуп, посад, прощання з родичами, розділ короваю та вінчання у церкві.

5) Родини і хрестини та інші обряди. Чимало звичаїв та обрядів супроводжували і таке сімейне торжество, як народження дитини. У родині відзначали хрестини відразу після хрещення дитини у церкві. На хрещенні велика роль належала кумам. У традиційній частині хрестин основним обрядом вважали загортання немовляти у вивернутий вовною нагору кожух та вкладання його на покуті (червоний кут). Після церковного хрещення в будинку немовляти влаштовували частування, обов’язково з обдаровуванням матері новонародженого і бабусі та приготуванням традиційних страв.

6) Міська родина. Процеси промислового розвитку призвели до швидкої урбанізації українських земель, що наклало значний відбиток на шлюбно-сімейні відносини. Проте варто зазначити, що українці неохоче переселялися до міст і становили меншість міського населення. Більшістю міського населення у Наддніпрянській Україні були росіяни, євреї, поляки та ін. На західноукраїнських землях — поляки, румуни, угорці, євреї, німці, вірмени та ін.

Переселення значної частки населення з села у місто породило таке явище, як маргінальність.

Маргінал — це особи, соціальна група, які перебувають не у характерній для цієї особи, соціальної групи відносинах, нормах, традиціях.

Значна частина українських сімей намагалася зберегти зв’язок зі селом, мала присадибне господарство. Це пояснюється страхом відірватися від свого попереднього звичного соціального середовища, а також тим, що більшість українців становили некваліфіковану робочу силу, яка отримувала мізерну заробітну плату, якої ледь вистачало на прожиття.

Чоловіки отримували зазвичай вищу заробітну плату, ніж жінки. Натомість на жінку лягала значна частина роботи з обслуговування сім’ї. Важким було для жінки-робітниці й материнство. Відпусток до і після пологів, медичної допомоги та дитячих закладів не було. Доводилося часто залишати малюків на піклування старших дітей.

II. Робота з картою