§ 2. «Довге» XІХ століття: доба модернізації та національного відродження в Європі

Пригадайте, що вам відомо про зв’язки України з Європою у Ранній Новий час. Підготуйте есе на цю тему.

1. «ДОВГЕ» XIX СТОЛІТТЯ

Новий час в історії Європи і світу чітко відмежовується двома найголовнішими подіями: Великою Французькою революцією, що відбувалася від 1789 р. і тривала у 1790-ті роки, а отже хронологічно майже збіглася з початком XIX ст. та початком Першої світової війни у 1914 р., початок якої завершив добу Нового часу. Тому історики говорять про «довге XIX ст.», маючи на увазі, що факти кінця XVIII ст. і початку XX ст. є ланцюгом одного за змістом історичного процесу.

Варто запам’ятати!

«Довге XIX століття» (за визначенням британського історика Е. Гобсбаума) — історична доба, що тривала із часів Французької революції 1789 р. та індустріальної революції в Британії до початку Першої світової війни в 1914 р.

Думки істориків

На думку американського історика В. Мак-Ніла, підчас «довгого XIX століття» історія Заходу злилася зі світовою історією. Бурхливий технічний прогрес, демократичні перетворення в Європі стали «мірилом розвитку» всього світу. Відтоді поняття «цивілізований» стало для багатьох означати «європейський».

• У чому, на вашу думку, полягає причина цивілізаційного лідерства Європи в XIX ст.?

Період перебування України у складі Російської й Австрійської імперій інколи називають імперською добою. Складно було тоді знайти людей, які вірили, що після ліквідації Гетьманщини та поділу Речі Посполитої між Росією і Австрією Україна матиме майбутнє. Але з історії відомо, що імперії не вічні: вони з’являються, розвиваються і розпадаються. Російська й Австрійська імперії не стали винятком.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у світі розгорнулися історичні процеси, які врешті призвели до розпаду цих імперій. Це — модернізація і національне відродження, які розпочалися в Західній Європі і поступово перекинулися в Україну. Вони почалися ще наприкінці XVIII ст. і продовжувалися на світанку XX ст.

2. ДОБА МОДЕРНІЗАЦІЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ В ЄВРОПІ ТА В УКРАЇНІ

Модернізація перетворила всі сторони життя суспільства: у сфері економіки вона полягала у впроваджені нової техніки і технологій, у соціальній сфері — у формуванні підприємливої, активної людини, у політичній сфері — у виникненні централізованих держав і залученні широких верств суспільства у політичні процеси, у духовній сфері — в утвердженні світської системи цінностей.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у Західній Європі настала ера машин. Ручна робота в сільському господарстві й ремеслі, яка багато століть була основою життя суспільства, поступилася місцем машинному (індустріальному) виробництву.

Економічні відносини стали будуватися на приватній власності на засоби виробництва, вільнонайманій робочій силі, ринкових відносинах і конкуренції. Ринкова економіка запанувала у всіх розвинених європейських країнах. Відбувалася урбанізація — зростання міст. З’явилися великі корпорації, які розпочали експорт капіталу в інші країни. Набула розвитку сільськогосподарська кооперація.

Варто запам’ятати!

Модернізація — перехід від традиційного аграрно-ремісничого суспільства до світського, міського й індустріального, що охопив XIX — початок XX ст.

Думки істориків

Український історик Ярослав Грицак:

«Творення модерних націй слід розглядати як частину загальнішого процесу — поступового перетворення аграрного, малограмотного і маломобільного суспільства на індустріальне, освічене й мобільне, з широкими політичними правами й економічною свободою для всіх його членів, а не лише для верхівки.... Головними історичними процесами, які визначали специфіку новітніх часів, вважають виникнення і поширення модерної демократії, розвиток індустріалізації та появу двох нових великих суспільних сил — націоналізму й соціалізму».

• 1. Які головні ознаки процесу модернізації визначає історик?
• 2. Зіставте основні ознаки традиційного і модерного суспільств.

Разом з іншими країнами Європи в епоху модернізації вступила й Україна.

1. За допомогою пропонованої схеми сформулюйте власне визначення поняття «модернізація».

2. Визначте основні особливості модернізації в Україні.

В умовах бездержавності й розподілу її території між Російською й Австрійською імперіями модернізація в Україні набула певних особливостей. Кріпацтво в Австрії було ліквідовано тільки в 1848 р., у Російській імперії — аж у 1861 р. Промисловий переворот в Україні відбувся із запізненням на півстоліття, а індустріалізація охопила головним чином ті галузі промисловості, які постачали ресурси імперіям: вугільну й металургійну — в Російській, нафтодобувну — в Австрійській.

Ще одна особливість полягала в тому, що розвиток капіталізму меншою мірою охопив українське населення. В Україні переважало підприємництво інших націй: передусім росіян, поляків, німців, асимільованих євреїв, греків тощо. Робітництво, особливо у важкій промисловості, так само здебільшого було неукраїнським: російським і польським. Українська нація, як і раніше, переважно складалася з селянства.

Думки істориків

Український історик Ярослав Грицак:

«Особливість української історії полягає в тому, що абсолютна більшість українців продовжувала жити традиційним укладом життя, слабо реагуючи на економічні зміни. Українське суспільство до 1920-х років дуже слабо зачеплене модернізаційними процесами... Інакше кажучи, українцям багато в чому вдалося зберегти свою ідентичність не внаслідок модернізації, а всупереч їй».

• Чим, на вашу думку, пояснюється така особливість українського суспільства XIX ст.?

В економічному і суспільному вимірах Україна розвивалася нерівномірно. Важка промисловість швидше розвивалися в регіонах відносно нової української колонізації: на Сході України та Півдні. Гірнича промисловість і видобування вугілля почали розвиватися з середини XIX ст. на Донбасі. Металургія виникла на колишніх землях Січі — Катеринославщина (Січеславщина) стала центром металургійної промисловості.

На Правобережній Україні розвивалися види промисловості, пов’язані з обробітком сільськогосподарської продукції. Великий поштовх для господарського розвитку спричинило те, що Правобережжя стало центром цукрової промисловості, продукція якої була важливою частиною міжнародного експорту Російської імперії.

Позаяк соціальна структура суспільства залишалася головно домодерною, переважало сільське населення, а міста розвивалися повільно, то й український національно-визвольний рух не мав тих стартових економічних можливостей, які мали інші провідні національно-визвольні рухи Центрально-Східної Європи.

Поміркуймо!

Прокоментуйте думку українсько-канадського історика Ореста Субтельного: «Все, що в Україні було модерним, не було українським, а все, що було українським — не було модерним».

Однак це не змінило суті й загальної спрямованості модерного розвитку України. Цей розвиток у XIX — на початку XX ст. відбувався відповідно до загальноєвропейських і загальносвітових тенденцій. У тісному зв’язку з модерними процесами і становленням індустріального суспільства відбувалося українське національне відродження.

Варто запам’ятати!

Національне відродження — соціально-культурний і політичний процес, у ході якого етнос, усвідомлюючи свою історичну, культурну і економічну єдність, прагне здобути політичну самостійність. Це прагнення перетворює його в націю.

Співвідношення понять «етнос» і «нація: «Етнос» (народність) і «нація» є відмінними за значенням термінами. В першому переважають категорії мовно-культурного порядку: побут, розмовна мова, обряд, етнографічні особливості. В другому — належність до цивілізованого світу, яке не можливо без усвідомлення себе окремою політичною спільнотою людей, відмінною від сусідніх націй.

Національно-визвольний рух — боротьба поневолених націй за здобуття власної державності на своїх етнічних землях.

Національно-визвольний рух означав не повернення до того, що було, а нову якість боротьби в нових умовах буржуазного суспільства. Започаткував руйнування монархічних імперій в Європі.

Національний рух на арену суспільного життя України вийшов у першій половині XIX ст. Саме тоді українці згадали свою славну історію і стали замислюватися над питанням: «Чи можливе повернення до незалежного існування?». З’явилися окремі особи і групи людей, як правило, освічених, які пропагували ідею об’єднання українців в єдине ціле з метою створити власну державу. Ця ідея дедалі глибше пускала коріння в свідомість суспільства. У XIX — на початку XX ст. український етнос почав усвідомлювати свою єдність і прагнув самостійно вирішувати власну долю.

Варто запам’ятати!

Національна еліта — провідники національно-визвольного руху: політичні, культурні, громадські діячі.

Національною елітою називають частину нації, яка бере на себе роль її лідера і керівника у політичній, культурній, економічній та інших сферах.

Не варто плутати поняття еліти з людьми, що мають економічну владу через свої статки. В українському випадку така економічна аристократія головним чином протистояла національній еліті.

Національний міф — сукупність уявлень про історичне минуле нації, спільні переживання його, на основі яких вибудовуються пріоритети на майбутнє.

Конструкцією національного міфу, розробленням галереї «героїв» і «зрадників» займається національна еліта, після чого через літературу, ЗМІ, науково-популярні книжки вона шириться серед широкого загалу — наприклад, культ Тараса Шевченка. Ціннісні пріоритети минулого зазвичай протиставляються імперським міфам. Національні і імперські міфи є кардинально протилежними.

Історична пам’ять — сукупність образів і уявлень, що відтворюють спільний історичний досвід спільноти.

Історична пам’ять пов’язана безпосередньо з формуванням національної ідеї (міфу). З нею пов’язані оціночні пріоритети подій минулого. У XIX ст. підросійським українцям нав’язували чужу, російську історичну пам’ять, що було однією з головних причин неготовності української нації здобути в 1917-1921-х роках свою незалежність. Історична пам’ять нації про своє минуле закладається у працях істориків, а потім використовується у політичній боротьбі.

Факт чи фейк?

Інтернет-портал «Архіви Росії» пише: «Зрада стала фінальним етапом життя Мазепи... Після Полтави в біографії Мазепи залишаються лише втеча і безславна смерть на чужині... Зрада і життєвий шлях Мазепи характеризують його як людину хитру, не мудру, для якої цілком характерним було зраджувати друзів і покровителів...»

• Поміркуйте, які історичні міфи є основою таких російських публікацій. Як вони сформувалися?

НАЦІОНАЛЬНА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ І ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ. УКРАЇНСЬКИЙ ВИПАДОК

Інтелігенція в будь-якій країні є рушійною силою суспільного прогресу. Від неї залежить перемога або поразка національного проєкту.

Недержавні нації починали з того, що виховували в межах чужонаціональних імперій представників своєї національної інтелігенції.

Поміркуймо!

Дізнайтеся з додаткових джерел, які заборони на українське слово існували у підросійській Україні в XIX ст.

Наддніпрянська інтелігенція сама не проявила достатньої витривалості у відстоюванні своїх національних інтересів перед російським суспільством і його урядом. Була схильна до компромісу, здійснення загальноросійської фахової кар’єри. Російська освіта виконувала функцію тотального русифікатора Наддніпрянщини.

Інша ситуація склалася на Західній Україні при владі Австрії. Там була дозволена українська національна діяльність. Австрійська влада намагалася протиставити русинів (українців) полякам, була зацікавлена у поборенні серед українців москвофільських поглядів. Тому дозволяла і початкові українські школи і навіть відкривала українські державні гімназії, практикувала двомовність у польських школах. Греко-католицька церква продукувала національну інтелігенцію. Українсько-галицька інтелігенція усвідомлювала себе з другої половини XIX ст. не як представницю великого «русского» народу від Камчатки до Карпат, а окремим українським народом. Західні українці підтримували зв’язок з підросійською Україною.

Поміркуймо!

Чому, на вашу думку, наддніпрянська інтелігенція була схильна до компромісів?

3. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ XIX СТ.

Періодизація не лише українського, а й усіх національно-визвольних рухів включає в себе три головних періоди: академічний (літературно-культурний); культурницький (суспільний); політичний (партійний).

Історичні подробиці

Культурництво. Для здобуття незалежності необхідно було розбудовувати культурні основи: поширити спершу серед інтелігенції, а потім серед народу новітньої літературної національної мови, пробудити історичну пам’ять, заснувати народні школи з національною мовою викладання, відкрити університети і наукові осередки (товариства і академії). Культурництво буває аполітичним, коли не пов’язує свою долю з національним майбутнім краю, а задовольняється «архівним» інтересом щодо свого минулого. Головною ж умовою для політичного періоду визвольного руху є існування саме політичного культурництва, яке культурні здобутки спрямовує на політичні вимоги перед імперським центром.

Політична окремішність. Питання самостійності України не можливо було відкрито ставити в Російській імперії. Це був державний злочин. Тому представники української еліти, не говорячи про свої далекі мрії, мусили висувати вимоги досягнення різних форм суспільно-культурної відмінності від метрополії — окремішності. Своя мова, література, наука формували свій культурний простір, відмінний від імперського російського. Без цього неможливо було сподіватися в майбутньому політичної самостійності. На жаль, такого власного простору українці не збудували, на відміну від поляків, чехів, фінів за Новий час, а тому проблеми державного будівництва в Україні спостерігаються донині.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Різні нації, що відроджувалися, проходили цей шлях у різних хронологічних межах. Першість вели чехи, балтійські народи і фіни. Вони випереджали українців на 30-50 років. Польська нація утворилася вже на час втрати своєї незалежності, тому правомірно щодо поляків говорити не про національне відродження, а боротьбу за відновлення власної держави.

Український рух характеризується такими явищами і хронологічними межами:

АКАДЕМІЧНИЙ ЕТАП

Предтечею модерного руху в Україні був вихід у світ «Енеїди» Івана Котляревського живою українською мовою у 1798 р.

Перший період відбувався у 1830-1840-і роки — кінець 1850-х. Віховими подіями були поява «Кобзаря» Тараса Шевченка у 1840-му році в Петербурзі та заснування першої суспільно-політичної організації Кирило-Мефодіївського братства при університеті Св. Володимира в Києві у 1846-1847 роках.

КУЛЬТУРНИЦЬКИЙ ЕТАП

Другий період розпочався наприкінці 1850-х років з постання центральної Петербурзької української громади та, головно, Київської громади при київському університеті. Розпочався громадівський період національно-визвольного руху, знаковими віхами якого були приєднання В. Антоновича і нащадків польської шляхти Правобережжя у 1861 р. до «хлопоманського руху».

Окремою добою академічного (або громадівського) періоду українського руху була діяльність Михайла Драгоманова. Він розпочав політизацію цього руху у своїй закордонній місії, як висланець у позацензурну Європу (Женеву) для пропаганди української ідеї в світі (1876-1889 рр.). Це була перша політична еміграція українців модерного часу.

Кінцем другого періоду треба вважати початок 1890-х років. Постання Братства тарасівців у 1891-му та поява «України ірредента» Ю. Бачинського 1895 р. свідчила про політичний шлях розвитку України. Віховою подією була також зайняття посади катедри української історії Михайлом Грушевським у Львівському університеті. Ці події фактично стали початком третього етапу визвольного руху.

Поміркуймо!

Подумайте, чим зумовлено вибір назви членами Братства тарасівців. Як подібні організації могли впливати на розвиток українського національного руху та в чому ви бачите їхнє головне завдання?

ПОЛІТИЧНИЙ ЕТАП

Політичний час українського національно-визвольного руху розпочався з заснування Русько-української радикальної партії (РУРП) Галичини (1890 р.) та Революційної української партії (РУП) (1900 р.). Знаковою подією стала поява у 1900 р. брошури «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, яка була до 1904 р. програмою РУП. У 1905 р. постала УСДРП та національно-демократичні партії у Києві (УРДП). Закінченням етапу став початок Української революції в березні 1917 р.

Варто запам’ятати!

Соборна держава — держава, яка об’єднує в своєму складі всі етнічні (у нашому випадку українські) землі.

Соборність українських земель — об’єднання всіх етнічних українських територій у складі єдиної національної держави.

Думки істориків

Українсько-канадський історик Іван Лисяк-Рудницький:

«Для цих трьох періодів пропонуємо наступні назви: шляхетська, народницька та модерністична епохи. Першу з них характеризує перевага дворянства козацького походження на Лівобережжі, а польсько-українського шляхетства на Правобережжі... На другому етапі на провідне місце суспільного життя вибивається демократична інтелігенція, опанована ідеєю «служіння народові»... Врешті на третьому етапі український рух від інтелігенції починає проникати в маси.... Галичина теж проходила засадничо ці самі ступені розвитку, але вони не були відмежовані чіткими гранями, вони зливалися в одну тяглу лінію».

• 1. За якими головними ознаками історик виділяє періоди історії України XIX ст.?
• 2. Які ще ознаки, на вашу думку, можна покласти в основу періодизації «українського XIX століття»?

Деякі дослідники кінцем періоду вважають початок Першої світової війни, коли західні українці зробили ставку на побудову самостійної України та соборність українських земель.

Діємо: практичні завдання

Підготуйте історичне есе на тему: «Чому формування націй є ознакою модернізації суспільства?».

Відскануйте QR-код та виконайте онлайн-вправу «Етапи українського національного руху»

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Утворіть на три групи. Обговоріть, які особливості притаманні кожному з етапів українського національно-визвольного руху. За результатами обговорення заповніть таблицю.

2. За матеріалами параграфа прокоментуйте хронологічну пряму «Розвиток українського національного руху».

Мислю творчо

1. Прокоментуйте думку громадського діяча Євгена Чикаленка, що «Т. Шевченко і І. Карпенко-Карий тільки тому стали українцями, що не вчилися у російській гімназіях і університетах». Напишіть есе на тему «Російська освіта як засіб русифікації Наддніпрянщини».

2. Опрацюйте історичний колаж. Уявіть себе журналістом/журналісткою й на основі колажу підготуйте публікацію на тему «Роль національної еліти у розвитку національного українського руху».