§ 28. Український національний рух у 1860-х роках

1. Коли і за яких обставин розпочалося українське національне відродження? 2. Який внесок в український національний рух зробило Кирило-Мефодіївське товариство? 3. Прізвища яких діячів українського визвольного руху першої половини XIX ст. ви запам’ятали і чому?

1. ВИНИКНЕННЯ ГРОМАД ТА ЇХНЯ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ

Діємо: практичні завдання

Започаткуйте в зошиті укладання систематизованої таблиці «Суспільно-політичні рухи в українських землях у другій половині XIX ст.». За підсумками роботи зіставте український, польський, російський і кримськотатарський суспільні рухи.

Організаційною формою українського національно-визвольного руху в 1860-1890-х роках були напівлегальні непартійні об’єднання, які дістали назву «громади».

Варто запам’ятати!

Громади — напівлегальні національно-культурні об’єднання української інтелігенції.

Перша така громада в 1859 р. виникла в Петербурзі. У столиці імперії мешкало чимало українців, на яких справляли великий вплив патріотично налаштовані українські письменники й громадські діячі. Помітно пожвавилося духовне життя української громади Петербурга після приїзду до нього колишніх членів Кирило-Мефодіївського товариства В. Білозерського, М. Костомарова і особливо Т. Шевченка.

Поміркуймо!

Які особливості становища українського народу під владою російської імперії могли слугувати причинами розгортання громадівського руху?

Значним успіхом громади стало створення літературно-наукового щомісячника — першого українського журналу «Основа», який існував у 1861-1862 рр., виходив українською і частково російською мовами.

Діємо: практичні завдання

На основі тексту підручника, ілюстрації, додаткових джерел інформації складіть розповідь і схарактеризуйте роль журналу «Основа» у становленні українського національного відродження. Визначте роль зображених історичних діячів/діячок в існуванні журналу.

В «Основі» публікувалися художні твори, праці з історії та народознавства. У журналі вперше друкувалися твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Леоніда Глібова, Степана Руданського, наукові дослідження Миколи Костомарова, Михайла Максимовича, Петра Єфименка та ін. Через них читачі долучалися до української культури, минулого свого народу і формувалися як патріоти своєї Батьківщини.

Культурницька спрямованість журналу не влаштовувала як офіційну владу, так і багатьох шовіністів з російської інтелігенції. Частково через фінансові труднощі, але значною мірою через переслідування цензури та поліції «Основа» припинила існування.

Центром громадівського руху безпосередньо в Україні був Київ. Навесні 1861 р. студенти й викладачі Київського університету та представники місцевої інтелігенції створили Київську громаду. Кількість членів громади сягнула 200 осіб. На таємній раді група громадівців затвердила програмні положення: український народ є окремою нацією, кожний свідомий українець повинен віддавати всі свої сили для розвитку самосвідомості народу, ставитися дружньо до братів-слов’ян й допомагати їм у боротьбі з гнобителями.

Жінка в історії: «Ганна Барвінок і журнал «Основа»»

Услід за київською організувалися громади в Чернігові, Вінниці, Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові, а також у Москві та Катеринодарі на Кубані. Одним з головних напрямів діяльності була організація недільних шкіл для дорослих. Першу в Російській імперії недільну школу відкрили в 1859 р. у Києві.

• 1. Дізнайтеся з додаткових джерел інформації, які навчальні проєкти були здійснені П. Кулішем і Т. Шевченком?
• 2. Дізнайтеся, що таке «кулішівка» і в чому полягає її історичне значення.
• 3. Поясніть, чому діячі громад зосередили свою діяльність саме на освіті дітей і дорослого населення.

Окрім недільних, члени громад відкривали й щоденні школи, працювали в них учителями, організовували публічні лекції та бібліотеки, виступали ініціаторами створення гімназій, шкіл для підготовки народних учителів тощо. Громадівці поширювали серед населення твори Т. Шевченка, Марка Вовчка та інших письменників, видавали популярні книжечки. Чернігівська громада, крім традиційної діяльності, започаткувала видання щотижневика «Чернігівський листок».

2. ХЛОПОМАНСТВО. ВОЛОДИМИР АНТОНОВИЧ

Київський університет у 1860-ті роки за складом студентів і викладачів переважно залишався польським. Завданням своїм поляки вважали відбудову так званої «Історичної Польщі» — польської держави до поділів Речі Посполитої. Проте з-поміж нащадків польської шляхти виокремилися група студентів, які обирали собі українську ідентичність і захоплювалися інтересами селянина — хлопа по-польськи. Їх місцеві поляки Правобережної України зневажливо називали хлопоманами.

Історичні подробиці

Замилування побутом і народними строями тоді не було явищем, притаманним лише українцям. Більше того, сам термін «хлопоманство» вживали ще наприкінці XVIII ст. шведи щодо прибічників фінської окремішності — фіноманів. У національні костюми вбиралися й польські народовці та російські слов’янофіли. Для середини XIX ст. це була революційна акція і свідчення політичних, а не культурницьких аспірацій національної еліти. Вбиратися на публіку в народний одяг — це вже була підстава для поліційних органів підозрювати людину в неблагонадійності.

Прикметно, що лідерами хлопоманів були здебільшого представники спольщеної української шляхти, деякі з яких не мали жодного етнічного відношення до українців. Лідер руху В. Антонович (1834-1908 рр.) був поляком. Не маючи й краплини української крові в своїх жилах, він націоналізувався під впливом народної стихії, яка його оточувала в селах і містечках Правобережжя. Те саме можна твердити і про його побратимів, етнічних поляків, але українців за політичним вибором — братів Рильських, К. Михальчука, О. Юркевича, Б. Познанського.

Належність до польської культури цих людей сприяла їхньому радикальнішому ставленню до ідеї української культурної окремішності, послідовнішому відмежуванню від російського суспільного життя, ніж серед більшості етнічних українців з Лівобережної України (колишньої Гетьманщини). Останні перебували здебільшого під впливом російських ідей, відповідно до яких Україну розглядали як культурну частину Росії. Тож коли ідейне спрямування Київської Громади визначав В. Антонович, вона була більшою мірою опозиційно налаштована до російського уряду і радикальніше протистояла об’єднавчим тенденціям у середовищі громадівців.

Як і їхні українські товариші, хлопомани почали вивчати історію українського народу, його фольклор і мову.

Володимир Антонович — лідер громадівського руху — про мотиви появи хлопоманства

Поміркуйте, чому В. Антонович закликав поляків перейнятися українською ідеєю.

Вони заперечували польські твердження, що, мовляв, Правобережжя — це частина Польщі, що український народ — лише відгалуження польського народу, а його мова — діалект польської мови.

Полякам нелегко було з тим погодитися, і вони звинувачували їх у зраді польських інтересів. У відповідь В. Антонович опублікував на сторінках журналу «Основа» статтю під заголовком «Моя сповідь», у якій закликав шляхтичів-поляків, що живуть в Україні й хочуть бути чесними перед собою, повернутися до українського народу, якого колись зреклися їхні предки. «Інший шлях, — писав Антонович, — це залишатися зайдами-паразитами».

Свідчать документи

Зі статті В. Антоновича «Моя сповідь»

Для польської шляхти, що живе в Україні, є лише два шляхи: або полюбити народ, серед якого живуть, перейнятися його інтересами, повернутися до народності, колись покинутої їхніми предками, і невсипущою працею й любов’ю мірою своїх сил загладити все зло, заподіяне ними народові, що вигодував багато поколінь вельможних колоністів.., — або ж, якщо для нього забракне моральної сили, переселитися в землю польську, заселену польським народом...

...Мені легше було з ними (шляхетськими звичками) розлучитися, аніж з народом, серед якого я виріс, котрий я знав, котрого гірку долю я бачив у кожному селі, де тільки володів ним шляхтич, — з уст якого я чув не одну сумну пісню, що краяла серце...

• Як В. Антонович пояснює свою позицію щодо українства?

Варто запам’ятати!

Хлопомани — молоді представники польсько-шляхетських родин, які присвятили себе українській справі.

Щоб продемонструвати свою єдність з народом, хлопомани розмовляли виключно українською мовою, вбирались у національний одяг, дотримувалися народних звичаїв і обрядів. Спершу вони віддавали перевагу етнографічній діяльності: під час студентських канікул або в інший вільний час мандрували селами, збирали народні пісні, казки, прислів’я, звичаї та обряди, розповідали слухачам про славне минуле України, пояснювали причини злиденного становища селян і говорили про можливий вихід з нього. Поява сторонніх людей і незвичні розмови насторожували підозрілу до всього незрозумілого сільську владу. Старости затримували хлопоманів і передавали поліції для дізнання. На початку 1861 р. під поліцейським тиском хлопомани змушені були припинити ходіння по селах і долучитися до українських груп, які діяли в містах. В. Антонович очолив Київську громаду.

3. ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863-1864 рр. І УКРАЇНА

Великим потрясінням для Російської імперії стало чергове польське повстання, спрямоване проти її панування. Воно розпочалося у січні 1863 р., тому увійшло в історію як Січневе повстання 1863 р.

Польське повстання 1863 р. остаточно розмежувало польський і українській національні рухи. Польська суспільна думка орієнтувала польське населення на відновлення Польщі в історичних кордонах 1772 р. (т. зв «Історична Польща»). Інтереси українського, білоруського і литовського населення не враховувалися. Вони не визнавалися польським суспільством політичними націями.

Польська шляхта колишньої Речі Посполитої висунула пропагандиське гасло «За нашу і Вашу свободу», намагаючись зацікавити непольське селянство України, Білорусі і Литви у підтримці повстанців. Проте насправді про політичну свободу для неполяків не йшлося. Селянство України повстання не підтримало, зберігаючи стару неприязнь до поляків, закладену за часів козацьких воєн XVII ст. На боці повсталих поляків воювало понад 500 українців, білорусів, росіян. Серед них вирізнялися Андрій Потебня і Андрій Красовський. Однак масової підтримки повстання не дістало.

Польське студентство Києва і населення міста створило при університеті кавалерійський ескадрон, який мав приєднатися до польського війська в Польщі. Проте він був розбитий селянами на півночі Київщини. Окремі військові дії відбувалися і в інших місцевостях Правобережної України, де діяли близько 20 партизанських загонів.

Об’єктивно повстання за відновлення польської державності у 1863-1864 рр. мало для українців позитивний вплив. Воно активізувало і революціонізувало українських громадян, бо ставило на порядок денний українську відповідь на зазіхання сусідніх національних ідей: польської і російської на українські землі.

До травня 1864 р. Росія з допомогою Австрії та Пруссії придушила повстання, а над його учасниками вчинила розправу. Наслідком польського повстання було те, що польське шляхетське землеволодіння значно скоротилося на Правобережній України. Царський уряд забирав землі у повстанців і засилав їх у Сибір. Натомість ці землі потрапляли до російських дворян, що переселялися в Україну, а також і до самих селян. Економічна влада поляків в краю падала, а з ним і їхній політичний вплив. Поразка повстання збільшило кількість тої польської шляхти, яка починала визнавати себе представниками української нації. Опосередкованим наслідком польського повстання був і трагічний для українців Валуєвський циркуляр 1863 р. Російський уряд побачив, що українці на Правобережній Україні можуть створити більшу небезпеку для царату, ніж поляки.

Поміркуймо!

Висловіть припущення, чому польське повстання 1863 р. не дістало масової підтримки серед українців.

Герб на знаменах польських повстанців знаменував ідею об’єднання трьох країн: Королівства Польського, Великого князівства Литовського, Великого князівства Руського

4. ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР 1863 р.

Активізація українських громад викликала серйозну тривогу серед місцевих реакціонерів і урядових кіл. Було організовано цькування учасників культурно-просвітницького руху з боку офіційної преси, розгромлено Полтавську і Чернігівську громади, проведено арешти в Києві та Харкові, припинено видання «Чернігівського листка», закрито всі недільні школи. Окремих українських інтелігентів із заарештованих, таких як Павло Чубинський (1839-1884 рр.) й Олександр Кониський (1836-1900 рр.), після суду і слідства заслано в північні губернії Росії.

Щоб спростувати звинувачення реакції в революційній діяльності, громадівці в листопаді 1862 р. опублікували у пресі листа («Відзив з Києва»), який підписав 21 відомий громадівський діяч. Автори листа схвалювали реформу 1861 р. і відповідні урядові дії щодо звільнення селян і демократизації життя, заявляли про лояльність до влади. Незважаючи на такі запевнення, утиски та переслідування громад не припинилися. Особливо на тлі істерії, викликаної польським повстанням. Посилилися нападки, посипалися доноси реакційного духовенства й чиновництва до царя.

Історичні подробиці

Єдиним росіянином, який визнав «українське питання» в імперії був письменник та інтелектуал Олександр Герцен. У січні 1859 р. він написав у своєму лондонському російськомовному виданні «Колокол»: «А якщо після всіх наших міркувань Україна, пригадуючи, з одного боку, всі утиски з боку московитів, кріпацтво, призови в солдати, безправ’я, здирство та батоги, та не забуваючи, з іншого боку, як їй велося під Річчю Посполитою з її жолнерами, шляхтою та королівськими чиновниками, не захоче бути ані польською, ані російською? На мій погляд, це питання має дуже просту відповідь: Україна має бути визнана вільною та незалежною державою».

Ці доноси, які були виявом великодержавного психозу, схвально сприймалися офіційними колами, рупором яких був міністр внутрішніх справ Петро Валуев. 20 червня 1863 р. таємним Валуєвським циркуляром було проголошено, що окремої «малоруської мови не було, немає й бути не може». Циркуляром призупинялося друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Заборона не поширювалася на художню літературу.

Діємо: практичні завдання

Проаналізуйте висловлювання П. Валуєва і фрагмент тексту Валуєвського циркуляра. Поясніть, чому поширення літератури української мови самодержавство розцінювало як політичну загрозу.

• Висловіть думку, чому царський посадовець уважав поширення української літератури політичним питанням? Про які загрози пануванню Росії над Україною йшла мова?

Таке застереження щодо заборони видань лише певного характеру було не випадковим. Російський уряд не турбувало те, що вузьке коло інтелігентів писало і видавало твори українською мовою. Він прагнув не допустити поширення таких видань серед простого люду. Шкільні та релігійні книжки призначалися саме для цих цілей. Валуєвський циркуляр спрямовувався на те, щоб перешкодити українському рухові перетворитися з діяльності невеликої кількості інтелектуалів на масове явище.

Чиновники впроваджували Валуєвський циркуляр з особливим ентузіазмом. Стараннями цензури українська література практично перестала існувати в межах Російської імперії. Після циркуляра в розвитку національного відродження розпочалася перерва, яка тривала понад десять років.

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Утворіть логічні пари між прізвищами історичних діячів і їхньою роллю в суспільному русі кінця 1850-1860-х років у Наддніпрянщині.

1 В. Антонович

2 В. Білозерський

3 Г. Барвінок

4 А. Потебня

А Підтримка і участь у польському повстанні 1863 р.

Б Участь у виданні журналу «Основа», редагування статтей

В Лідерство в русі хлопоманів, а згодом Київській громаді

Г Ідейний натхненник громадівського руху в Петербурзі

Д Збір коштів на реалізацію видавничих проєктів петербурзької громади

2. Укладіть тематичні речення, у яких розкриватиметься історія українського руху наприкінці 1850-х — першій половині 1860-х років, використовуючи слова історичної хмаринки.

3. Виконайте тренувальні вправи:

https://cutt.ly/Bkdm2U2

https://cutt.ly/3kdWq7H

Обговорюємо в групі

Ознайомтеся із висловлюваннями П. Валуєва у Валуєвському циркулярі, який проводить паралель між громадським рухом і польським повстанням 1863 р. Як ви думаєте, який зв’язок вбачало самодержавство у цих подіях?

Мислю творчо

1. Напишіть історичні сенкани, у яких буде відображено характер діяльності та історичне значення громадівського руху, Валуєвського циркуляру.

2. Виконайте творчий проєкт «Володимир Антонович» (форма довільна: презентація, відеоролик, постер, сторінка в соцмережах тощо). Схарактеризуйте діяльність В. Антоновича за схемою.

3. Відскануйте QR-код та виконайте онлайн-вправу.

Ці дати допоможуть вам зрозуміти історію. Запам’ятайте їх:

1859 р. Створення громади в Петербурзі

1859-1861 рр. Видання журналу «Основа» в Петербурзі

1861 р. Створення Київської громади

Січень 1863 р. Початок польського повстання

Червень 1863 р. Видання Валуєвського циркуляру