Розділ 6. Україна початку ХХ століття перед викликами модернізації

§ 39. Особливості соціально-економічного розвитку

Пригадайте особливості економічного розвитку України у 60-90-ті роки XIX ст. Що в економіці України свідчило про її однобічний розвиток?

1. ІНДУСТРІАЛЬНА МОДЕРНІЗАЦІЯ

Початок XX ст. відзначено пришвидшенням модернізації у світі. У Західній Європі і США завершувалася індустріалізація. Більшість населення вже жила в містах. Промисловість освоювала нові технології, на заводах з’явився конвеєр, розпочалася ера автомобілів і авіації. Швидко поширювалися телефон і радіо. У наукових уявленнях людей про навколишній світ відбувалася революція. Було створено теорію відносності, розроблено планетарну модель атома, відкрито рентгенівське випромінювання.

Водночас наростала соціальна активність населення. Суспільні суперечності розв’язувалися як за допомогою реформ, так і шляхом революційного насильства. Загострювалися відносини між великими державами, що наближало людство до світової війни. Колоніальна система вступила в період кризи. Політично залежні народи, зазнавши модернізаційних змін, шукали шляхи національного визволення.

Роздивіться мем. Подумайте, чому модернізація в Наддніпрянській Україні не давала позитивних результатів. Чим модернізаційні процеси в Україні відрізнялися від модернізації у країнах Західної Європи? Яка основна ідея запропонованого мему?

Наддніпрянська Україна на початку XX ст. ще не вийшла зі стадії аграрно-ремісничого суспільства і перебувала у стані переходу до індустріального господарства. Російська імперія помітно відставала від західних країн, які пройшли процес індустріалізації. Більшість її населення жила в сільській місцевості й була неписьменною. Але керівні верхи Росії розуміли, що від рівня розвитку важкої промисловості залежить рівень її воєнного потенціалу і майбутнє як імперії. Імперія була змушена постійно наздоганяти Захід, тому той тип модернізації, який реалізувався в Росії, був наздоганяючим. Якщо нове (модерне) життя на Заході виростало поступово на основі тривалого розвитку всіх сфер життя (економіки, соціальних відносин, культури, політики, ідеології), то в Росії самодержавна влада насаджувала лише ті його елементи, які служили зміцненню імперії, прагнучи при цьому зберегти напівкріпосницьку політичну систему. Усі ці обставини позначилися й на становищі Наддніпрянської України, яка була вугільно-металургійною базою Російської імперії і межувала з Австро-Угорською імперією — потенційним противником Росії в майбутній світовій війні.

Думки істориків

Українські історики Станіслав Кульчицький та Лариса Якубова

Парадокс соціального життя Донбасу полягав у тому, що гігантськими стрибками рухалися в промислову еру лише густонаселені міста. Промисловий переворот, електрифікація та телефонізація міст..., театри і друкарні, міські сади та приватні гімназії міст дисонували з патріархальністю та архаїкою сільської місцевості, де покрівлі лишалися на загал солом’яними, посуд — глиняним, ворота і двері спиралися на дерев’яні завіси, а щорічний виїзд на ярмарок був найважливішою культурною подією.

• У чому полягали особливості модернізації в Україні?

Прагнення правлячих верхів Російської імперії вести вибіркову модернізацію, тобто бути в деяких сферах життя модерними (європейськими, прогресивними), а в інших — традиційними (і навіть реакційними), викликали загострення суперечностей у суспільстві й, урешті, зумовили Першу російську революцію (1905-1907 рр.), а в 1917 р. — крах самодержавства і початок відродження незалежної Української держави.

Економічний розвиток у ринкових умовах відбувається циклічно. Промислове піднесення змінюється спадом, який через більш чи менш тривалу депресію (застій) переходить у нову фазу розвитку. Наприкінці XIX ст. розпочалася світова економічна криза, яка виразних форм набула в 1900-1903 рр. В Україні криза охопила найрозвиненіші галузі промисловості, зокрема металургійну й кам’яновугільну. Знижувалися ціни на залізо, чавун, металоконструкції, вугілля. Криза охопила частково й харчову промисловість, у тому числі й цукрову.

• Розгляньте схему. Складіть коротку довідку на тему «Особливості соціально-економічного розвитку НаддніпрянськоїУкраїни на початку XX ст.».

Світова криза супроводжувалася поглинанням слабких підприємств сильнішими і збільшенням великих. Відбувалася концентрація виробництва, яка в Україні досягла більших, навіть порівняно із західноєвропейськими країнами, масштабів. Великі підприємства, як правило, належали групі осіб. Це були акціонерні товариства. У таких об’єднаннях капітал ділився на паї (акції). Власники паїв (акціонери) одержували частку прибутку відповідно до розмірів своїх паїв (кількості акцій). Акціонерні товариства підготували появу монополій (у перекладі — «один продаю»).

Свідчать документи

Структура промислового виробництва Наддніпрянської України 1912 р.

1. Які галузі і чому переважали в структурі промислового виробництва України?

2. Якою, на вашу думку, мала бути оптимальна структура промислового виробництва України? Чому вона не склалася?

У 1900-1913 рр. принципових змін у соціально-економічному і політичному становищі західноукраїнських земель не відбулося. Ці землі, як і в попередні десятиліття, лишалися відсталим аграрним краєм Австро-Угорської імперії. Як і раніше, Галичиною і Буковиною управляла Австрія, а Закарпаттям — Угорщина. Ці землі були сировинними придатками індустріально розвинених провінцій імперії і ринком збуту готової продукції.

У 1900 р. на території Західної України, Північної Буковини і Закарпаття проживало 5,7 млн осіб, з них близько 3 млн — у Східній Галичині, 270 тис. — у Північній Буковині і 343 тис. — на Закарпатті. На всіх цих територіях українці становили більшість — понад 3,6 млн, або 63 %. Але їхній відсоток у населенні краю поступово зменшувався. Причиною цього була масова трудова міграція, складне соціально-економічне становище і пов’язана з ним висока смертність, а також колонізація краю представниками інших етнічних груп.

Австро-Угорська імперія в XIX ст. пройшла певний етап політичної модернізації та її державний устрій передбачав деякі демократичні норми. Основний закон проголошував рівність усіх народів у державі та їхнє право на збереження своєї національності й мови. Декларувалася свобода віри і сумління. Громадяни мали право на національні об’єднання, у тому числі й партії, виборчі права. Дозволялося видавати рідною мовою книжки, газети, виступати в парламенті, сеймі, органах місцевого самоврядування, судах тощо. Усе це контрастувало зі становищем українців у Наддніпрянській Україні. Якщо в Галичині в 1913 р. на державному утриманні діяло близько 3 тис. українських народних шкіл, то в Росії — жодної.

Але в дійсності не все було так, як передбачалося конституційними нормами. Існували закони, які обмежували права окремих соціальних і національних груп. У представницьких органах усіх рівнів (громадських і повітових радах, крайових сеймах Галичини і Буковини, імперському парламенті) забезпечувалася перевага найзаможніших соціальних верств. У Галичині це були поляки, на Буковині — румуни і німці, у Закарпатті — угорці. Вони й визначали мову, яка використовувалася в державних установах. У Галичині це була польська, на Буковині — переважно німецька, у Закарпатті — угорська. Промисловість Західної України на початку XX ст. усе ще не вийшла з перехідної стадії від ремесла до фабрики.

Налічувалося близько 100 фабрично-заводських, переважно дрібних підприємств, де працювало 62-63 тис. робітників, зайнятих різними видами промислової діяльності. До фабрично-заводських підприємств, де використовували машини, належали нафтова, соледобувна і солеварна, лісова, шкіряна тощо. Ще 240 тис. робітників працювали в кустарних промислах, у маленьких ремісничих майстернях, удома. Це швейні, взуттєві й килимарні промисли, цегельні заводи, бетонне, гіпсове й скляне виробництво.

Панорама м. Борислава. Нафтові вежі (поштова листівка 1920-ті роки)

• 1. Подумайте, чому сьогодні нафтодобувна промисловість західних регіонів України занепадає.
• 2. Яка політика імперського уряду призвела до виснаження родовищ нафти?

На межі ХІХ—ХХ ст. в Галичині розпочався новий період в історії нафтодобування. Старі малопродуктивні шахтні криниці були остаточно ліквідовані. Натомість бурили свердловини завглибшки до 1000 м і більше. Завершився переворот у технічному устаткуванні. Обсяги видобування нафти збільшилися. В українському Прикарпатті видобувалося 5 % її світового об’єму. За обсягом нафтовидобування маленька Галичина поступалася лише величезним Російській імперії і Сполученим Штатам Америки. Але інженерно-технічними працівниками, менеджерами і кваліфікованими робітниками на нафтових промислах були іноземці. Робітники з місцевих були зайняті на допоміжних і підсобних роботах. Умови праці українців були нестерпними. Як писав один з польських громадських діячів того часу, центр нафтовидобування Борислав представляв собою «галицьке пекло... образ нужди, визиску і беззаконня». Тяжкі соціальні умови в Бориславі Іван Франко змалював у повісті «Борислав сміється».

Свідчать документи

Промисловість Східної Галичини, Буковини і Закарпаття за рівнем концентрації підприємств (1902 р.)

• Як наведене джерело характеризує розвиток промисловості і західноукраїнських землях? Порівняйте його з промисловим розвитком Наддніпрянської України.

Нафтова промисловість повністю належала іноземцям. Іноземний капітал приваблювала дешева робоча сила і багата сировина. Місцевому капіталу належало лише 12 % ринку нафти. Але переробка нафти відбувалася за межами Галичини. Головним чином там само вона й реалізувалася, там залишалися і головні прибутки.

Друге місце після нафтовидобування посідала деревообробна промисловість. Галичина була також одним з основних експортерів лісу на європейські ринки.

Верстат-гойдалка («кивак») у Східниці (сучасне фото)

• 1. Поміркуйте, чому промисловість Західної України розвивалася нерівномірно.
• 2. Чому, на вашу думку, нафтова промисловість контролювалася іноземним капіталом?

Розвиток промисловості позначився і на інтенсивному будівництві залізниць. Напередодні Першої світової війни мережа залізниць у Західній Україні була у півтора рази густішою, ніж на Наддніпрянщині.

Світова економічна криза початку XX ст. охопила й Західну Україну, особливо нафтодобувну промисловість. Спад виробництва викликав об’єднання дрібних підприємств у крупні монополії. В 1912 р. іноземні фірми об’єдналися в один великий концерн (тип монополій, коли об’єднувався весь виробничий процес), який контролював 78 % нафтодобування і нафтопереробки, 86 % нафтосховищ і транспортних засобів.

Але подолати кризові явища так і не вдалося. Після короткого пожвавлення, напередодні Першої світової війни промисловість знову зазнала кризи.

• Виконайте онлайн-вправу «Індустріальна модернізація України у першій половині XIX ст.»

Поміркуймо!

На думку австрійського історика А. Каппелера, модернізація України послаблювала український рух, оскільки більший доступ до її реалізації мали ті верстви суспільства, серед яких етнічні українці становили меншість. Чи погоджуєтесь ви з цією думкою? Який вплив справила модернізація на творення української нації?

2. МОНОПОЛІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОСТІ

Монополії почали створюватися у Наддніпрянщині наприкінці XIX — на початку XX ст. великими підприємцями і банкірами з метою подолання кризи перевиробництва, які систематично повторювалися в умовах вільної конкуренції.

• 1. Роздивіться карикатуру. Як автор змальовує монополію у різних сферах життя? Що може контролювати монополіст окрім сектору промисловості?
• 2. Поміркуйте, які наслідки монополізації промисловості можна віднести до позитивних, а які — до негативних?

Найпоширенішою формою монополій на початку XX ст. були синдикати — угоди самостійних власників підприємств про спільний продаж продукції через сумісно організовану систему збуту. Ще наприкінці XIX ст. виник цукровий синдикат. У 1902 р. був заснований синдикат металургійних підприємств «Продамет». У 1903 р. виник синдикат «Продаруд» (для продажу руди). Синдикат «Продвугілля» об’єднав 75 % видобутку вугілля в Донбасі.

• Визначте за картою, в яких регіонах на українських землях на початку XX ст. існували промислові монополії. Укажіть райони розміщення іноземного капіталу.

Свідчать документи

Із тексту угоди між металургійними заводами України про розподіл між ними замовлення на рейки (1900 р.)

1900 року лютого 15 дня ми, ніжчепідписані товариства — Новоросійське, Брянське, Південно-Російське Дніпровське, Бельгійське і Донецьке, уклали між собою угоду з метою розподілу між заводами, що беруть участь пропорційно їхній виробничій спроможності, усіх замовлень рейок як для казенних, так і для приватних парових доріг..

1. Розподілу між заводами підлягають усі одержані до 1 січня 1900 р. для казенних і приватних залізниць замовлення... при цьому участь кожного з товариств, які домовилися, визначається...: Новоросійському товариству 29,5 %, Брянському — 25, Південно-Російському Дніпровському— 18, Бельгійському — 15,5, Донецькому товариству — 12.

2. Мета цієї угоди полягає у тому, щоб кожне товариство, яке в ній бере участь, одержувало замовлення відповідно встановленого п.1 розподілу...

• Чим, на вашу думку, було викликано підписання цієї угоди? Яку тенденцію розвитку української промисловості відображає наведене джерело?

Поява монополій справила суперечливий вплив на життя. З одного боку, вони послаблювали руйнівний вплив циклічних промислових криз. З другого боку, монополії часто штучно підтримували дефіцити на товари й підвищували ціни на них.

Економічну кризу 1900-1903 рр. замінила депресія (застійне становище), яка тривала до 1909 р. Після депресії розпочалося бурхливе промислове піднесення, яке продовжувалося до початку Першої світової війни в 1914 р. Різко виріс попит на промислові товари. Це дало поштовх для подальшого розвитку важкої промисловості. Порівняно з 1900 р., виробництво чавуну в 1913 р. збільшилося вдвічі, а видобування вугілля — у 2,3 раза. Швидко розвивалася харчова промисловість, зокрема, виробництво цукру, борошна, спирту.

• 1. Як можна охарактеризувати ставлення російського уряду до промислового потенціалу українських земель? За схемою опишіть ситуацію, що склалася.
• 2. Яку вигоду отримувала Російська імперія використовуючи у своїх інтересах українську сировину та збут товарів власного виробництва?

Але істотних змін у структурі промислового виробництва не відбулося. Україна зберегла всі риси аграрно-сировинного придатка центральних губерній Російської імперії. Майже половина загального обсягу промислової продукції України в 1913 р. вироблялася в гірничій, вугільній, металургійній і харчовій промисловості.

Думки істориків

Український історик Ярослав Грицак

Позитивні наслідки індустріалізації для України могли б бути більшими, якби цьому не перешкоджала політика імперського уряду. Україна не була колонією Росії у точному розумінні цього слова, оскільки за багатьма економічними показниками українські губернії випереджали центральні російські землі. З іншого боку, Росія розглядала українські землі як частину «исконно русской» метрополії. Тому вона прагнула якнайшвидше асимілювати місцеве населення та зінтегрувати його політично. Таке ставлення Росії до України не відповідає загальній схемі відносин між метрополією і колонією.

• Спираючись на додаткові джерела інформації, аргументовано підтвердьте або заперечте думку історика. Проведіть дискусію на тему: «Чи була Україна XIX — початку XX ст. колонією?»

Українців серед буржуазії було мало. До того ж тривалий час їх характеризували однобічно, представляли експлуататорами, яких цікавить лише зиск. Характерна назва однієї з п’єс М. Кропивницького «Глитай, або ж Павук» — були й такі. Але найкращі представники українських торговельно-промислових кіл чимало робили для забезпечення нормальних умов життя і праці своїх робітників, підтримували національні науку й культуру. Зокрема, у цій благородній справі виділялися цукрозаводчики.

Так, зі старовинного козацького роду походили підприємці Терещенки з Глухівщини. Артем Терещенко був власником багатьох цукрових заводів, зокрема, найбільшого в Україні у Хуторі-Михайлівському (нині Сумська область). Справу А. Терещенка продовжили сини — Микола і Федір. Микола Терещенко був відомий меценат, віддавав значні кошти на будівництво й утримання закладів освіти, культури, охорони здоров’я, матеріально допомагав діячам української культури. Так, лише на потреби відкритих у Києві школи та спеціалізованих класів, у яких діти з родин різних станів вивчали торговельну справу, він у 1896 р. пожертвував 100 тис. крб. У цілому на благодійні цілі Терещенко віддавав мільйони карбованців.

Рід Терещенків (блок поштових марок України, 2014 р.)

• Зчитайте QR-код і перегляньте анімацію «Цукрові королі Терещенки». За допомогою додаткових джерел інформацію напишіть коротке есе на тему: «Перші українські промисловці-меценати. Внесок в українську економіку та культуру».

Благочинністю славилася родина цукрозаводчиків Харитоненків, походженням із селян-чумаків. Зокрема, Іван Харитоненко (1820-1891 рр.) збудував і утримував дитячий сиротинець, будинок медичного факультету й студентський гуртожиток Харківського університету, церкву в рідному селі на Сумщині тощо.

Із козацького роду вийшли цукрозаводчики брати Платон і Василь Симиренки. Молодший з братів, Василь, протягом 40 років відраховував десяту частину прибутків на потреби української культури. На Черкащині він заснував один з кращих українських народних театрів. Після смерті мецената його маєток ціною близько 10 млн крб перейшов згідно із заповітом «на культурні потреби» українського народу.

Старший брат Платон Симиренко (1821-1863 рр.) дружив з Т. Шевченком. У 1860 р. виділив кошти на видання «Кобзаря», згодом активно розповсюджував серед дітей букварики, які склав Т. Шевченко. Захопившись садівництвом, він почав селекційну роботу, яку продовжив його син Левко Симиренко (1855-1920 рр.). На Всеросійській виставці у 1890 р. Левко отримав найвищу премію і став офіційним «королем садівництва».

3. РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Незважаючи на успіхи в розвитку промисловості, типовим мешканцям України на початку XX ст., як і раніше, був селянин. У сільському господарстві було зайнято понад 80 % населення України. Землеробство залишалося відсталим, ручна праця переважала, продуктивність була низькою, доходи селян — незначними. Більшість сільських жителів була неписьменною. На початку XX ст. селянське господарство залишалося значною мірою натуральним. У хаті взимку ткали полотно, з якого шили одяг; він сам або на його замовлення сусід виготовляв потрібний дерев’яний реманент, у сільській кузні — потрібні металеві товари. Селяни прагнули обходитися тим, що виробляли самі або виготовлялося в межах села. Будинки і господарські споруди нерідко будували без жодного цвяха.

Модернізація села стримувалася великим поміщицьким землеволодінням — залишком кріпосницького минулого. Велике землеволодіння породжувало селянське малоземелля. Мільйони селянських господарств України перебували на межі розорення або перетворювалися на безземельні. Землі для створення ефективного фермерського господарства у більшості селянських сімей не вистачало. Треба було йти в найми до поміщика, працювати там з ранку до ночі або орендувати в нього додаткову площу. Але, обробляючи орендовану (не свою) землю, селянин не турбувався про збереження її родючості.

Однак, долаючи перепони, модернізація все ж поширювалася. Зокрема, її проявом була диференціація (розшарування) селянства. Прикметою модернізації сільськогосподарського виробництва також була спеціалізація окремих районів, яка на початку XX ст. посилилася. Окремим поміщикам вдалося модернізувати свої маєтки, перетворивши їх на високопродуктивні господарства.

• Роздивіться схему. Які наслідки мала модернізація сільського господарства і промисловості для українських земель? Які з них можна назвати позитивними, а які — негативними?

Провідну роль у сільському господарстві України відігравало вирощування зернових, особливо озимої пшениці. На початку XX ст. на українських землях збирали більше ніж 75 % загальноімперського врожаю цієї культури. Мільйони пудів зерна вивозили за кордон через морські порти на Чорному й Азовському морях. Україна на початку XX ст., як і раніше, залишалася «житницею Європи».

Набагато слабкішими модернізаційні процеси були у сільському господарстві Західної України. В структурі економіки регіону воно займало близько 70 %. Більша частина земель була власністю поміщиків, які до того ж не були українцями. На селі залишалось багато слідів кріпосницьких відносин. Заможні селяни, що пристосувалися до ринкових умов становили лише 10 %. Становище решти селян було надзвичайно тяжким — кабальні форми визиску, нестача землі, мізерна плата за 17-18-годинний робочий день. Примітивне селянське господарство переживало гостру кризу.

4. КООПЕРАТИВНИЙ РУХ

Важливим чинником модернізації сільського господарства була діяльність кооперативів.

Поява кооперативного руху стала відповіддю на нагальні потреби розвитку селянського господарства. Успішне його ведення в умовах ринку вимагало від селянина не лише важкої щоденної праці — від зорі до зорі, а й економічної кмітливості. Недостатньо було щось виростити. Потрібно було ще й вигідно продати, щоб потім закупити сільськогосподарський реманент або високоякісне елітне зерно для посіву, цвяхи, сірники і ще багато вкрай потрібного для життя в селі.

Селянський попит породжував і пропозицію. До сіл наїжджали цілі ватаги перекупників і торговців, які пропонували розв’язати селянські проблеми, готові були видати їм позику (кредит), допомогти покласти вільні гроші в банк. Часто всі ці послуги пропонував місцевий поміщик або односельчанин, якому поталанило вибитися в багатії. Але майже в усіх випадках це були грабіжницькі операції, які підривали і без того слабке селянське господарство.

Частково вихід із цього глухого кута знайшли у створенні сільськогосподарських спілок — кооперативів. Цей шлях селянам підказала молода українська інтелігенція — вихідці з села, які добре знали проблеми і запити селянства й були щирими у прагненні допомогти їм. На початку XX ст. у Наддніпрянській Україні діяли сотні кооперативів.

Кооперативи допомагали організувати збут готової продукції та кредитування господарської діяльності й цим обмежити вплив на них міських перекупщиків і лихварів. У Наддніпрянщині стали створювати сільськогосподарські спілки. В 1914 р. у Наддніпрянській Україні діяло 3 тис. спілок, за цим показником вона посідала перше місце в Російській імперії. Для координації діяльності спілок у Києві і Вінниці були засновані Союзи споживчої кооперації. Але російській уряд вбачав у кооперативному русі загрозу економічній цілісності імперії, тому докладав зусиль для гальмування розвитку української кооперації.

Бочки з експортною олією перед станцією у Львові (фото початку XX ст.)

• 1. Чому кооперативи були важливими для зміцнення матеріального становища українського селянства?
• 2. Поміркуйте, чому кооперативні спілки існують і в сучасній Україні?
• 3. Чим можна пояснити популярність кооперації серед підприємців?

У Західній Україні кооперативи часто засновували просвітяни, які творили осередки українського життя. Зокрема, на початку XX ст. виникли «Союз молочарських спілок», «Союз для збуту худоби» та інші об’єднання. В 1911 р. на базі 30 кооперативних об’єднань постав великий «Сільськогосподарський крайовий союз торговельних спілок». Центром, який керував кооперативним рухом, став утворений у 1904 р. «Ревізійний союз українських кооперативів». Кооперативний рух, зініційований національно свідомою інтелігенцією, зміцнив матеріальне становище багатьох тисяч українських селян, стримав процес їхнього розорення і перетворення в найманих робітників. Фінансова допомога, яку надавали кооперативи селянам, дала змогу їм вистояти у боротьбі за землю як з польськими поміщиками, так і з польськими селянами, які переселялися на західноукраїнські землі та прагнули там закріпитися.

ЗНАЮ МИНУЛЕ • ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ • ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Знаю і систематизую нову інформацію

1. Утворіть логічні пари.

1 І. Харитоненко

2 В. Симиренко

3 П. Симиренко

4 М. Терещенко

А Пожертвував 100 тис. карбованців на освітні потреби для шкіл м. Києва

Б Виділив гроші на видання «Кобзаря»

В Утримував сиротинець

Г 40 років відраховував десяту частину прибутку на потреби української культури

2. Впорядкуйте послідовність.

Обговорюємо в групі

Проаналізуйте причини та наслідки створення кооперативів на українських землях. Яку роль у кооперативному русі відіграла українська інтелігенція? В малих групах обговоріть і визначте позитивні наслідки утворення кооперативів для українського села.

Мислю творчо

Напишіть коротке історичне есе «Проблеми і досягнення сільського господарства початку XX ст. на шляху до модернізації».