§ 65. Здобутки середньовічної європи. Криза європейського Середньовіччя. Середні віки в Русі-Україні

1. КРИЗА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

• У XIV-XV ст. Європа вступила в завершальний період епохи Середньовіччя, що супроводжувалося кризою і трансформацією основ середньовічної європейської цивілізації. Вже до кінця XIII ст. припинилися внутрішня і зовнішня експансії європейських народів, освоєння нових земель. З падінням у 1291 р. Акри — останнього оплоту хрестоносців на Сході, закінчилася історія християнських держав у Палестині. З іншого боку, припинились і навали кочовиків. Вторгнення монголів 1241-1243 рр. залишили в Польщі та Угорщині страшні сліди, але ці напади були останніми.

• Поряд із цими великими подіями загального характеру, в XIV-XV ст. поширюються явища, які свідчили про початок кризи.

• Війни не вирішили проблем середньовічного суспільства, але створили нові. Союз королів з містами дозволив сформувати постійні наймані армії, тож потреба у служилому лицарстві відпала. А з появою вогнепальної зброї й артилерії лицарство остаточно втратило значення у військовій справі. Події Столітньої війни продемонстрували переваги найманих військ, що підірвало авторитет всієї станової системи.

• Наслідком централізації стало поступове оформлення в Європі абсолютних монархій.

АБСОЛЮТНА МОНАРХІЯ В ЄВРОПІ

Абсолютна монархія складалася поступово, повною мірою її ознаки проявилися в країнах Європи тільки в Новий час.

• А тим часом над Європою нависла нова страшна небезпека — після падіння Константинополя держава османів перетворилася на Османську імперію, найпотужнішу державу тогочасного світу, і припиняти свою експансію не збиралася.

2. ЗДОБУТКИ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

• Епоха середньовіччя охопила ціле тисячоліття — від загибелі Західної Римської імперії до захоплення турками-османами Константинополя. За ці десять століть склалася християнська Європа — ідея рівності всіх християнських народів перед Богом об’єднала європейські країни. І католицька, і православна церкви відіграли у житті європейців складну та неоднозначну роль — у різні часи її представники були то ворогами античної культури, то захисниками її традицій, одночасно натхненниками високої культури та освіти і гонителями самобутньої народної культури, пов’язаної з язичництвом.

• Спільність народів середньовічної Європи виявилась і в матеріальній культурі.

СВІТОГЛЯД СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ЄВРОПЕЙЦІВ

• Там, де селяни не мали землі та не могли самостійно себе захистити, вони потрапляли у залежність від феодала чи аристократа. Де ж вони зберігали землю і право носити зброю — про залежність не йшлося. Своєрідний тип відносин склався між сеньйорами і васалами — васал присягав служити сеньйору і покладався на його захист, це була система взаємних прав і обов’язків. Отже, середньовіччя поєднало різні форми відносин між людьми. Вони лягли в основу суспільного ладу, що панував у Європі в V-XV ст.

• За це тисячоліття насправді сталися величезні зміни. Значного розвитку набули сільське господарство і ремесла, з’явилися перші механічні пристрої — попередники майбутніх машин, натуральне господарство стало відчутно витіснятися товарно-грошовими відносинами, зросли і зміцніли міста, оформились основні стани суспільства. Майже зникла особиста залежність селян, посилилась їхня господарська самостійність. Значно змінилася і сама людина — її уявлення про час і простір, рівень писемності й загальної освіченості, особливо після винайдення книгодрукування. Починає формуватися світська культура, спочатку в лицарському і міському середовищі, а потім і серед частини селян. Стала відновлюватись антична культурна спадщина. Крім того, створюються власні, відмінні від античних, культурні надбання у філософії, літературі, архітектурі та мистецтві.

• Середньовіччя — епоха панування християнства не тільки як релігії, а і як певної системи моральних принципів. І хоч пізніше позиції релігії послабляться, в моральній оцінці людини та її вчинків сучасна Європа є наступницею християнства, а отже, середньовіччя.

• У Середні віки розвинулися ті мови, якими досі розмовляють в європейських країнах, сформувалися європейські етноси з їх звичаями, культурними і психологічними особливостями та способом життя, склалися основні європейські держави, правові й судові системи, представницькі органи. Принципи римського права, які успадкувало Середньовіччя, також передані сучасній Європі. Тоді ж були закладені традиції сучасної університетської освіти. Прямими спадкоємцями Середньовіччя за своєю організацією, обрядами і догматикою залишаються сучасні християнські церкви. Хоч цей світ і відділений від нас століттями, у ньому закорінено багато національних, етнічних, релігійних конфліктів нинішньої Європи, які й досі точаться на континенті.

• Середньовіччя залишило нам у спадок пам’ятки архітектури, фрески, ікони, вітражі, прекрасну скульптуру, епічні поеми, лицарські романи, лірику трубадурів і пісні вагантів.

• До кінця XV ст. склалися передумови для глибоких і швидких змін. Європейське суспільство, збагатившись культурними досягненнями країн Сходу — Індії, Китаю, Персії — набуло того динамізму, який дозволив йому перевершити азійські країни. Якщо на початку середніх віків Європа була більш відсталою в економічному і культурному житті порівняно з Візантією та багатьма країнами Сходу, то наприкінці середньовіччя вона їх випередила і стала перетворюватись на центр світового історичного розвитку.

Історичні подробиці

У XV ст. король Богемії Іржи Подебрад запропонував задля отримання османської загрози створити спільноту католицьких держав — це був перший проєкт об’єднаної Європи. Подебрад закликав відмовитись від війн між європейськими державами і всі питання вирішувати на спільних асамблеях, де мають бути представлені всі християнські держави з рівним правом голосу. Проект передбачав «європейський суд» та сплату спеціального податку для фінансування спільних потреб. Пропонувалося також запровадити спільний герб, печатку, казну, архів, чиновницький апарат. Так виникла ідея «єдиної Європи».

• Отже, в епоху Середньовіччя закладався фундамент того майбутнього «європейського дому», в якому ми сьогодні живемо і який так важливо зберегти.

3. СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ В РУСІ-УКРАЇНІ

• Русь виникла на перехресті цивілізацій між Заходом і Сходом, Візантією і скандинавською Північчю. У цьому своєрідність її історичного буття та її культури. Не можна применшувати роль і значення Сходу в житті Київської держави, в тому числі й у розвитку руської культури. Та цілком безперечним є те, що в XI-XII ст., після прийняття християнства, Русь остаточно визначилася як європейська країна з європейськими орієнтаціями, зокрема політичними й культурними.

• Київська держава належала, поряд з імперією Карла Великого, до найзначніших державних утворень раннього європейського середньовіччя, була першорядним за значенням центром цивілізації в східній частині континенту. Визначившись в ХІ-ХІІ ст. як європейська держава, вона розвивала різнобічні зв’язки не тільки з Візантією, а й з країнами Західної Європи. Безумовно, найбільше значення мали для Русі її економічні й культурні зв’язки з Візантією, найрозвинутішою країною тогочасної Європи. Разом з тим Русь мала тоді економічні відносини й зі своїм північним сусідом, Скандинавією, і з Західною Європою, особливо з Німеччиною, а з XII ст. — і з Італією.

• Київ особливо приваблював німецьких купців багатством товарів і місцевого, і візантійського та східного походження. У Х-ХІІ ст. він був також важливим транзитним пунктом торгівлі. У XII ст. в Чорне море проникають італійські торгові республіки Генуя й Венеція, засновують свої перші колонії на його північному березі та встановлюють досить широкі торговельні зв’язки з Руською землею, зокрема з Києвом. У цілому ж названі торговельні зв’язки засвідчують, що до монгольської навали в Європі існувала певна єдність господарського розвитку, яка охоплювала простір від Атлантики до Волги, і Русь входила до цієї системи.

• У Х-ХІІ ст. Київська держава відігравала значну роль і в політичному житті Європи. З нею шукали зв’язків і порозуміння не тільки сусідні держави, а й віддалені, в тому числі Німеччина й Франція. Так, уже в X ст. походи київських князів на Візантію набули розголосу по Європі, сприяючи утвердженню військово-політичної репутації Київської держави. Слід вказати й на те, що у ІХ-ХІ ст. великі руські загони служили у візантійському війську і брали участь у нескінченних війнах, які вела Візантія, зокрема в Італії, на Сицилії і в Північній Африці, де вони нерідко стикалися з воїнами різних країн Заходу.

• Зважаючи на військову силу Київської держави, Візантія прагнула підтримувати з нею мирні й дружні відносини, що було відомо в усій Європі й справляло на неї враження.

Із 36 «міжнародних» шлюбних союзів київських Рюриковичів у XI ст. 8 припадає на Німеччину, 2 — на Францію, 5 — на скандинавські країни й Англію, тоді тісно з ними пов’язану, 7 — на Польщу, 6 — на Угорщину, 3 — половецьких князівень, 1 шлюб було укладено з візантійською принцесою і 3 — з представниками візантійської аристократії

• Ці династичні зв’язки, разом з участю Київської держави в європейських дипломатичних відносинах, коаліціях і війнах, з повною очевидністю засвідчують, що в ХІ-ХІІ ст. вона входила в європейську державно-політичну систему й усвідомлювала себе частиною цієї системи.

• Попри це, Русь не стала єдиною і монолітною державою. Вона залишилася клаптиковою країною без чітко визначених кордонів, утвореною з численних слов’янських і неслов’янських племен, нестійкою і недостатньо централізованою, складеною з кількох територій і політичних центрів-суперників (Київ, Галич, Чернігів, Новгород). Найбільший вплив Київ справляв на прилеглу до нього територію в басейні Дніпра: там проживали споріднені слов’янські племена, які стали основою формування українського етносу.

• Загалом в історичний період Київської держави на Подніпров’ї, в Галичині й на Волині, в Причорномор’ї та Приазов’ї закладалися традиції майбутньої української державності.

• У ХІ-ХІІІ ст. визначився й досить інтенсивно йшов процес економічного, політичного та культурного спілкування Русі й Західної Європи. Але історія Європи і європейської культури склалася так, що в XIII-XV ст. її східна, греко-слов’янська частина зазнала жорстокого руйнування монгольськими й османськими походами. Остання і найпотужніша хвиля міграції кочових народів Азії затопила Східну й Південно-Східну Європу і надовго вибила греко-слов’янський світ з орбіти й ритму загального європейського розвитку.

• Першою жертвою спустошливої навали стала в середині XIII ст. Русь. Саме так монгольське вторгнення було сприйняте і в Західній Європі. Вісті про страшний розгром Русі та інших країн Східної Європи й Передньої Азії чорною хвилею котилися по континенту, всюди викликаючи містичний жах: удар був настільки несподіваний і масштабний, що вся Європа прийняла монголів за надлюдську силу, а розгром Русі, Угорщини, Польщі був розцінений як початок «Страшного суду».

• Спустошена й поневолена монголами, а потім поділена Литвою й Польщею, Русь у XIII—XIV ст. зникла з системи європейських держав і поступово для Заходу ніби розчинилась у величезній Татарії. Зрозуміло, що пригасла вона і як одне з вогнищ європейської культури, тому в найближчі століття не могла відігравати значної ролі в її поступі.

• Необхідно брати до уваги й те, що в XIV-XV ст. зазнали розгрому та поневолення османами й інші країни греко-слов’янської культурної спільності. В XIV ст. були завойовані Сербія та Болгарія, а Візантія переживала затяжну агонію, яка завершилася в 1453 р. падінням Константинополя, з яким нерозривно пов’язане завершення епохи Середньовіччя. Сталося так, що на сході Європи воно збіглося з розгромом та поневоленням країн греко-слов’янської культурної спільності й руйнуванням їхньої культури.

• Ізоляція східної частини Європи поглиблювалася церковним розколом, поділом християнської церкви на католицьку й православну, що стався в середині XI ст. й посилювався в наступні століття. Насправді східнослов’янського світу як цілості в післямонгольський період не існувало — його південно-західні й західні землі, майбутні Україна й Білорусь, перебували в іншому становищі, ніж землі північно-східні, де складалася Московська держава, і їхній розвиток відбувався в іншому напрямі. Якщо останні були надовго підкорені монголами й зазнавали монгольських впливів, то українські й білоруські землі в другій половині XIII — на початку XIV ст. були частиною Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. На західноукраїнських землях існувало незалежне Королівство Руське, яке зникло тільки в середині XIV ст. й було розподілене між Польським королівством і Великим князівством Литовським. Обидва ці державні утворення належали до системи європейських держав і підтримували з ними різнобічні зв’язки, що відкривало й певні можливості для становлення та розвитку культурних відносин українських і білоруських земель з «латинською Європою».

• Необхідно зазначити також, що в XIV—XV ст. Русь пов’язувала із Західною Європою її пряма чи опосередкована участь у деяких історичних подіях і процесах усеєвропейського масштабу й значення. Маємо на увазі такі визначні й різнорідні явища європейської історії того часу, як боротьба слов’янських і литовського народів з німецько-рицарським «походом на Схід», як організація відсічі османським завоюванням на Балканах і на Дунаї, як уславлений гуситський рух у Чехії. Всі ці історичні події і рухи тією чи іншою мірою втягували в свою орбіту українські та білоруські землі і позначилися й на їхніх культурних і літературних зв’язках із Західною Європою, знаходили певне відбиття в західних історико-літературних пам’ятках.

• Добре відомо, що українські й білоруські землі, які входили до Великого князівства Литовського, брали найактивнішу участь у війнах з Тевтонським орденом, що руські полки зіграли велику роль у вирішальній Ґрюнвальдській битві 1410 року.

• Ведучи боротьбу з монголами, український народ наприкінці XIV і в XV ст. поступово втягується також і в боротьбу з новим, не менш небезпечним ворогом європейської цивілізації — з турками-османами. Ця боротьба в зазначений період перетворилася на колективну справу держав Європи. Загони з Червоної Русі входили до війська Польського королівства, яке разом із військом ледве не всіх країн тогочасної Європи, з Англією та Італією включно, брало участь у спільному поході 1396 року проти турків-османів.

• У 20-х роках XV ст. руські загони з Великого князівства Литовського спільно з угорцями, хорватами, поляками та італійцями воювали з турками-османами на Дунаї, стримуючи їхній натиск на Угорщину. У 1429 р. в Луцькому замку на Волині, який у XV ст. правив за південну резиденцію великих князів литовських, відбувся конгрес європейських монархів, у якому взяли участь литовсько-руський князь Вітовт, польський король Ягайло, німецький імператор Сигізмунд, данський король Ерік VII, магістри Тевтонського й Лівонського орденів, кримський хан, тоді васал Вітовта, господар молдавський, папський легат і посли від візантійського імператора Іоанна VIII Палеолога. Конгрес обговорював різні політичні питання Центральної і Східної Європи.

• Проте головним серед них було питання про організацію колективної відсічі османській загрозі, яка неухильно зростала. Прямих військово-політичних наслідків цей конгрес не дав внаслідок глибокої розбіжності інтересів його учасників, але все-таки він відіграв певну роль у консолідації країн Центральної та Східної Європи перед лицем османської загрози. Зокрема, це вилилося у новий спільний похід європейських країн на турків 1443-1444 рр., у якому також взяли участь руські загони з Галичини й Великого князівства Литовського і який закінчився розгромом християнських військ у битві під Варною 10 листопада 1444 року.

• Особливий зміст і характер мали зв’язки Русі з гуситським рухом у Чехії, який був чи не найістотнішим явищем європейської історії першої половини XV ст. Гуситство чинило великий ідейний вплив на всю Європу, в тому числі на українські та білоруські землі. Невдовзі після заснування Празького університету в ньому з’явилися студенти з українських та білоруських земель, кількість їх зросла в XV ст. Відомо, яку значну роль відігравав Празький університет у гуситському русі, і, ймовірно слід гадати, «руська молодь», яка там навчалася, засвоювала певні впливи цього руху та й переносила їх до рідних країв.

• Переважно з українців складалося військо Сигізмунда Корибута, князя новгород-сіверського. Навесні 1422 р. воно вирушило в Чехію на допомогу гуситам. Коли Корибут прибув до Праги зі своїм військом як намісник великого князя литовського, котрий згодився прийняти запропоновану гуситами чеську корону, він був визнаний обома гуситськими партіями — і чашниками, і таборитами, зокрема прославленим очільником останніх Яном Жижкою.

• Загалом же Корибут відігравав активну роль у гуситських війнах, кілька разів з’являючись у Чехії зі своїм військом. Останнього разу — в 1429-1431 рр. — він узяв участь у походах гуситів на сусідні країни, де громив разом з ними війська німецьких феодалів та їхніх союзників. Походи Корибута особливо сприяли проникненню гуситських впливів на українські землі. Учасники цих походів, повертаючись із Чехії, приносили з собою гуситські ідеї і віяння. Щоб припинити їхнє поширення, польський король видав у 1424 р. указ про затримання та ув’язнення «єретиків», прибічників гуситів.

• Слід усвідомлювати разючу відмінність ситуацій, що склалися на той час у двох культурно-історичних спільнотах середньовічної Європи. Руйнівними завоюваннями і поневоленням країни греко-слов’янської спільноти були вибиті з орбіти й ритму європейського культурного розвитку. На Русі й на Балканах внаслідок руйнування культурних центрів, жорстоких утисків і переслідувань культурний поступ був надто утруднений. У таких умовах особливої ваги і значення набувало збереження власних культурних цінностей, вірність традиціям та підтримання їх. Але все це неминуче призводило до консервації структур духовного життя, існуючих форм та усталених традицій.

• У той час, коли культура греко-слов’янського світу, позбавлена можливостей вільного розвитку, консервувалася у своїх середньовічних формах, Західна Європа вступала в епоху яскравого культурного розквіту — епоху Відродження. І якщо в попередній історичний період поступ європейської культури був пов’язаний з обома її вогнищами — західним і східним, то тепер центр ваги змістився до «латинської Європи». Історія триває...

Практичні роботи

qr.orioncentr.com.ua/y0Mry

Дати

qr.orioncentr.com.ua/N4PU8

Історичні змагання зі штучним інтелектом: Середньовіччя

Розгляньте зображення, створені за допомогою ШІ. Які теми з історії Середньовіччя вони відображають? Прокоментуйте колаж. Які слова — запити до ШІ могли використати автори, щоб отримати такі зображення?

За допомогою QR-коду або покликання спробуйте створити власний колаж зображень, що могли б проілюструвати історію Середньовіччя. Які помилки або неточності ви помітили в результатах, наданих штучним інтелектом?

qr.orioncentr.com.ua/ElAyZ