§ 2. Депортації українців. Національно-визвольний рух

1. Обмін населенням між Польщею і УРСР. Масові депортації (1944-1946)

9 вересня 1944 р. в Любліні між прорадянським Польським комітетом національного визволення і урядом УРСР було підписано угоду про обмін населенням — українців із території Польщі й поляків із території УРСР. В урядових договорах проголошувалося, що це добровільне переселення.

Спочатку переселення здійснювалося й справді на добровільних засадах. Обидві держави взяли на себе зобов’язання організаційно сприяти переселенцям і надавати їм матеріальну допомогу. Поляки, які мали право на виїзд до Польщі як громадяни Другої Речі Посполитої, переселялися охоче, щоб уникнути колгоспного рабства.

Однак далеко не всі українці, які жили на своїй етнічній території упродовж багатьох поколінь, прагнули переселитися до Радянського Союзу. Попри тиск офіційних представників обох держав, десятки тисяч українців рішуче відмовилися від переселення.

Небажання українців переїжджати підважувало плани влади обох країн. Тому незабаром розпочалися силові акції, що мали на меті примусове виселення. Спеціальні загони, сформовані з поляків, які походили з колишніх східних воєводств, нападали на українські села й руйнували їх, убивали людей, щоб посіяти страх і змусити до виїзду. Озброєним польським загонам допомагали державна міліція, служба безпеки, а також частини радянських прикордонних військ НКВС, які в різних місцях переходили польсько-радянський кордон. Проте терор не давав бажаних результатів. Тому у вересні 1945 р. підтримуваний Москвою польський уряд спрямував проти мирного населення три піхотні дивізії. Розпочалася нова хвиля терору. Проводили генеральні прочісування лісів, масові облави, зухвалі напади на українські села. У всіх цих акціях польське військо й спецзагони підтримували підрозділи НКВС.

ЗАУВАЖТЕ

Протягом 1944-1946 рр. із Галичини і Волині до Польщі було переселено понад 800 тис. поляків, а з Польщі до України — близько пів мільйона українців.

• Проаналізуйте карту. З’ясуйте, яким було становище заходу України у повоєнний період. З огляду на розклад сил, об’єкти й події, що відображені на ній, сформулюйте якомога більше запитань; запропонуйте їх іншим групам і вислухайте відповіді.

• Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Які настрої українців передано в джерелі? Наведіть приклади, щоби підтвердити або спростувати погляди авторів джерела на життя українців у СРСР. • 2. На підставі джерела визначте характер і особливості процесу переселення українців.

«...У межах Радянського Союзу, куди нас хочуть вивозити й де мешкає вся решта українського понад 40-мільйонного народу, наш народ не має жодних національно-політичних, релігійних, ні соціальних людських прав. Український народ терпить у рамках СРСР нечуваний національно-політичний і соціальний гніт. Совєтський режим, у якому доводиться жити українському і другим народам, - це режим тотальної диктатури і тиранії, у якому наших братів позбавлено всіх людських прав. Тому з цілого приблизно мільйона українців, які мешкають за лінією Керзона, майже ніхто не хотів і не хоче від'їжджати добровільно до СРСР...» (із відкритого листа українців Закерзоння в жовтні 1945 р.).

2. Акція «Вісла»

Наприкінці 1946 р. на південно-східних територіях Польщі мешкали, за різними даними, 150—200 тис. українців. Для польської влади це означало, що українську проблему не розв’язано.

У січні 1947 р. військові підрозділи на території південно-східних воєводств одержали наказ скласти списки українських сімей, що їх не переселили в 1944—1946 рр. Було запропоновано план виселення українців і членів змішаних українсько-польських родин на західні землі, приєднані до Польщі за рішенням Потсдамської конференції. На цих землях українці мали асимілюватися з поляками.

Операція «Вісла» розпочалася 28 квітня 1947 р. Шість дивізій Війська Польського заблокували українські села, а частини прикордонних військ НКВС і чехословацької прикордонної служби перекрили кордон на сході та півдні Польщі. Упродовж наступних трьох місяців у західні та північні воєводства з теренів Закерзоння (українських етнічних земель Надсяння, Лемківщини, Холмщини й Підляшшя) було депортовано понад 140 тис. українців. До кінця 1947 р. вивезли ще понад 10 тис. осіб.

Щоб зібратися, людям давали лише дві-три години. Брати із собою в дорогу дозволяли лише найнеобхідніше. Селян довго тримали в пересильних пунктах. На нових місцях, як правило, переселенцям виділяли найгірші землі. Не лише влада, а й сусіди ставилися до них переважно вороже, називаючи «українськими бандитами».

Словник

Етнічна чистка — усунення насильницькими методами з визначених територій представників «небажаних» етнічних груп.

Ще у квітні 1947 р. політбюро ЦК Польської партії робітничої ухвалило створити для застрашення непокірних українців концтабір у Явожно (Сілезьке воєводство) — на місці колишнього філіалу нацистського концентраційного табору «Аушвіц» (Освенцим). Тут було ув’язнено майже 4 тис. осіб. За час функціонування концтабору (травень 1947 р. — січень 1949 р.) загинули близько 200 в’язнів.

• Проаналізуйте фрагмент джерела. Обґрунтуйте, що акція «Вісла» була не просто переселенням, а депортацією, яка суперечила будь-яким юридичним нормам, правам людини та принципам справедливості.

«...Ми мали декілька зупинок у великих містах: Горлиці, Явожно і Вроцлаві. Найбільше ми побоювалися зупинки в Освенцимі, ми думали, що нас везуть до концтабору. Через деякий час, однак, ми рушили далі. Найгіршою була зупинка у Явожно. Дійшло там до великої трагедії. З потягу було забрано на допит багато чоловіків і священників у зв'язку з нашою уявною співпрацею з УПА. Ми боялися, що вже ніколи не побачимо наших близьких, що будуть убиті - так справді нізащо. Найгірше було те, що ми нічого не могли зробити. Кожен добре знав, якщо піднімемо бунт, то теж потрапимо на допит. Панувала тиша, спричинена смутком, печаллю, жахом і безпомічністю. Навіть не мали надії, що ще їх колись побачимо, бо Явожно відоме своєю жорстокістю, побиттями і тортурами» (Хелена і Шимон Бвоншчаки, нар. обоє у с. Чертижному).

Проаналізуйте фрагмент історичного джерела. • 1. З’ясуйте, як польська влада офіційно визначила мету акції «Вісла» (спочатку вона мала назву «Схід»). • 2. Із яким нацистським формулюванням щодо євреїв перегукується мета операції, зазначена в документі? Про що це свідчить? • 3. Яке місце в операції належало діям проти УПА?

«Цілком таємно. І. Завдання: остаточне розв'язання української проблеми в Польщі. З цією метою:

а) У порозумінні з Державним репатріаційним управлінням провести евакуацію всіх осіб української національності з південної та східної прикордонної смуги на північно-західні землі, розселяючи їх там за принципом якомога більшої розпорошеності.

б) Евакуацією будуть охоплені всі групи української національності з лемками включно, а також мішані польсько-українські сім'ї.

в) У районі головного розсадника банд, на південно-східному виступі держави (район Сянока), має бути проведена повна евакуація, яка захопить також польське цивільне населення, без огляду на професійну, соціальну чи партійну належність. Цей район буде в майбутньому заселений військовими колоністами.

г) З огляду на необхідність проведення посівних робіт новими осадниками в районах нового поселення евакуаційна акція має бути проведена в максимально короткий строк (якщо можливо, протягом 4 тижнів).

д) Одночасно з акцією виселення має бути проведена акція активної ліквідації банд УПА, які повинні бути нещадно знищені після завершення евакуації»(1947 р., квітня 16, Варшава. Проєкт організації операції «Схід», підготовлений Міністерством національної оборони та Міністерством громадської безпеки).

Проаналізуйте візуальні джерела. • 1. Які деталі операції «Вісла» вони засвідчують? • 2. Про які почуття і настрої свідчать обличчя, пози й жести зображених? Чи співчуваєте ви цим людям?

Виселення українського населення солдатами батальйону Корпусу внутрішньої безпеки «Познань» під час акції «Вісла». 1947 р.

Василь Мадзеляна. Акція «Вісла» 1947 року. Гравюра

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Про які події та явища йдеться в документі? Що найбільше вразило в спогадах оповідача? • 2. Порівняйте свідчення, наведені в документах із попередніх завдань і в цьому документі. Що спільного і принципово відмінного в розповідях очевидців подій? • 3. Як польська влада ставилася до українців?

«28 квітня із самого ранку жовніри польського війська оточили наше село і дали людям лишень дві години на пакування господарського реманенту, своїх речей та худоби. Це стосувалося українців, що проживали в селі. У цьому хаосі, наповненому криками та плачем, люди не могли одразу збагнути, що ж насправді відбувається, та й, зрештою, і не знали, куди і для чого їх будуть вивозити.

Після відведеного часу колона людей у супроводі військових вирушила до пункту збору. Хто на возі, а більшість - пішки за возами, на яких було усе, що вдалось прихопити. Збір був у містечку Лукавиця, що майже за 25 кілометрів від Терки.

У перший день, як тільки ми прибули з Терки до Лукавиці, - всіх, кого підозрювали у співпраці з УПА, в тому числі нашого батька, відокремили від інших і забрали до концтабору в Явожні. Ми думали, що вже ніколи не побачимо його. Нас залишилося троє братів-сиріт. Ми їхали з Лукавиці на нове місце призначення щонайменше два тижні. Прибули на північний захід Польщі до Старгарда Щецінського. Звідти нас вантажівками завезли до Сухані, що близько 20 км на схід від Старгарда. Там ми побачили чималий гурт поляків, що вибирали собі з новоприбулих дармову робочу силу. Мене, старшого брата Романа та молодшого Юліана також розібрали господарі для праці і проживання. Ми працювали в різних господарів зранку до вечора і не мали змоги навіть бачитися. Зустрілись аж восени, коли пішли до школи.

Я в хліві викидав гній, пас худобу, словом, що мені казали, те й мусив робити. Не можу нарікати, бо господарі добре ставилися до мене - не кричали, не били. Ми втрьох з братами ходили до школи до січня 1948 р., коли батька випустили з концтабору. Він нас усіх позбирав, і ми мешкали у селі Жуково, у напіврозваленій хаті разом із коровою. Вона в одній кімнаті, а ми в другій.

Повертатися після виселення до рідних місць не можна було. За це саджали до в'язниці або відсилали до концентраційного табору до Явожна» (зі спогадів Ярослава Вайди, 1936 р. н., уродженця села Терка колишнього Львівського повіту).

3. Український визвольний рух

Швидкий відступ німецької та наступ радянської армій змістили центр уваги УПА. Остання, досягнувши найбільшої боєздатності, розглядала Червону армію як основного противника. Водночас УПА була розділена лінією фронту. Проти тієї частини повстанців, що опинилися в тилу радянської армії, було кинуто кілька дивізій НКВС. Біля села Гурби на Рівненщині 21—25 квітня 1944 р. відбувся бій між військами НКВС та УПА.

Проаналізуйте візуальні джерела. • 1. Чому ці твори Ніла Хасевича називають «бойовими листками Української повстанської армії»? • 2. Яке ставлення до подій і явищ тогочасної доби прагнув сформувати у глядачів автор? • 3. Проаналізуйте написи на плакатах. Які гасла використовували підпільники? До чого вони закликають? • 4. Які події зображує автор, щоб пробудити у співвітчизниках історичну пам’ять? • 5. Із якою метою створювали плакати? Свої думки обґрунтуйте. Виберіть дієслова або запропонуйте власні, що окреслюють мету, з якою ці плакати створено: 1) пропагувати; 2) інформувати; 3) формувати ставлення до фактів, що відповідає ідеології; 4) засуджувати; 5) викликати несприйняття й ненависть. Свій вибір обґрунтуйте деталями плакатів та історичними фактами.

Хоча війська НКВС чисельно переважали УПА (близько 15 і 4 тисяч відповідно), повстанцям вдалося вийти з оточення. Каральні загони НКВС повністю знищили два села поблизу місця битви — Гурби та Антонівці (Тернопільська область). Результатом битви стало переформатування УПА та зміна тактики боротьби проти радянського режиму.

Після закінчення радянсько-німецької війни діяльність збройного підпілля Організації українських націоналістів (ОУН) і Української повстанської армії (УПА) за активної підтримки населення було спрямовано на те, щоб не допустити встановлення в західних областях України сталінського тоталітарного режиму. Боротьба українських націоналістів тривала близько десяти років. Перші два роки протистояння (1944—1945) були найкривавішими. За цей час підпілля ОУН і УПА здійснило 6600 акцій, яким радянські органи безпеки протиставили 39 773 каральні операції.

Повстанський загін. Рівненщина. 1947 р.

На початку 1945 р. відбулася нарада членів головного проводу ОУН(б), на якій постало питання про перспективи боротьби. Прохання С. Бандери організувати його повернення в Україну було відхилено. Бандера залишився представником ОУН в еміграції. Учасники наради ухвалили продовжувати боротьбу, сподіваючись на допомогу країн Заходу.

Після війни ОУН і УПА відмовилися від відкритих боїв. Великі підрозділи повстанців були переформовані на менші з дислокацією в лісових масивах, де розгорнулося будівництво підземних сховищ (бункерів, криївок). Повстанці перейшли до тактики партизанської війни «малими групами», спрямовуючи свої акції проти непопулярних заходів радянської влади: проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ, депортації місцевого цивільного населення, насильницької колективізації. Основні методи боротьби в повоєнні роки — антирадянська пропаганда, терористичні акти проти співробітників каральних органів, партійно-радянських працівників, колгоспної адміністрації, фахівців з інших областей УРСР. Підпільники псували колгоспне майно, руйнували МТС, клуби, кіноустановки, зривали відвантаження сільгосппродукції тощо.

ЗАУВАЖТЕ

У постанові Президії ЦК КПРС «Про політичний і господарський стан західних областей Української РСР» від 26 травня 1953 р. було підбито перші підсумки боротьби в цьому регіоні від 1944 до 1952 року: репресовано державою до 500 тис. осіб, з-поміж них заарештовано 134 тис., убито 153 тис., вислано довічно з України 203 тис. осіб.

Черговий етап протистояння повстанців і влади був пов’язаний із виборами до Верховної Ради СРСР у лютому 1946 р., які мали легалізувати радянську окупацію. Прагнучи забезпечити високу явку, органи влади примусово залучили до пропагандистської кампанії західноукраїнську інтелігенцію. УПА у відповідь поширювала серед населення заклики до бойкоту виборів. Повстанці писали в листівках: «Сталінські вибори — це глум над демократією. Геть такі вибори! Ні один не підемо до виборів! Хай живуть справжні вільні вибори в Українській самостійній державі!». Вони нищили документацію виборчих комісій, радянські агітаційні матеріали, здійснювали напади на виборчі дільниці тощо.

Проаналізуйте візуальні джерела. • 1. Яким історичним явищам присвячено листівки? • 2. Що роблять зображені на них персонажі? • 3. Яке ставлення до події намагався сформувати художник у глядачів?

Текст на плакаті: «Україна має право виходу з СРСР» (із Конституції УРСР)

Вивіз на Сибір у 1947-му. Листівка УПА. Дереворит Н. Хасевича

Проаналізуйте візуальне джерело.

• Із якою метою створено листівку? Якими мистецькими засобами скористався художник, щоб відтворити події?

• Яке ставлення до них він намагався сформувати у глядачів ?

Існувала висока ймовірність того, що населення, яке не забуло вільних виборів у довоєнній Польщі, не погодиться солідаризуватися з чужою для нього владою. Тому Кремль розгорнув у західних областях України безпрецедентну за масштабами і залученими силами акцію, що одержала назву «Велика блокада». На території західних областей у січні — квітні 1946 р. було розміщено понад 3500 гарнізонів регулярних військ (на додаток до завжди присутніх військ НКВС), а також 3593 гарнізони, сформовані з винищувальних батальйонів. Цими силами владі вдалося заблокувати всі села й перекрити доступ до них повстанців. Останні пережили надзвичайно важку зиму. Однак «Велика блокада» не зламала їх. У цей час відділи УПА діяли також на Закерзонні.

Щоб подолати спротив ОУН і УПА, партійно-радянське керівництво спрямувало зусилля на проведення колективізації сільського господарства і встановлення повного контролю над селами заходу України, звідки черпав сили визвольний рух. По всіх західних областях України й у Польщі НКВС насаджував свою агентуру, яка збирала інформацію про дії націоналістів. Загони НКВС спалювали села, виселяли людей із місцевостей, де розташовувалися бази УПА, ув’язнювали «бандпособників» або депортували їх цілими сім’ями до Сибіру. Щоб виявити «бандпособників» і поширити уявлення про бандерівців серед місцевих жителів як про звичайних злочинців, органи безпеки створювали провокаційні псевдобандерівські загони, які вдавалися до грабунків, убивств, ґвалтувань.

21—26 жовтня 1947 р. на території УРСР було здійснено операцію з депортації цивільного населення Західної України з метою знищення соціальної бази українського визвольного руху. Цю одну з наймасовіших каральних акцій сталінського режиму, співмірну з депортацією кримських татар у 1944 р. чи акцією «Вісла», назвали операцією «Захід». Із західних областей України було депортовано понад 77 тис. українців (близько 26 тис. сімей). До регіону депортації входили Волинська, Дрогобицька, Станіславська, Львівська, Рівненська, Тернопільська й Чернівецька області. Вихідців із західних областей направляли за тисячі кілометрів від України на спецпоселення в Казахську РСР, Красноярський край, Іркутську, Омську, Читинську та інші області РРФСР. Виселенню підлягали «родини учасників банд ОУН, пособники учасникам ОУН та члени їхніх родин, куркулі-націоналісти та їхні родини».

Словник

Спецпоселення — місце примусового утримання окремих категорій населення та представників етносів, яких радянська влада вважала політично небезпечними або ворожими.

Наприкінці 1940-х років становище в повстанському середовищі ускладнилося. Унаслідок чекістських операцій і агентурно-оперативних дій, депортацій до східних регіонів прихильного до повстанців і підпільників населення, колективізації сільського господарства катастрофічно танула матеріальна база ОУН і УПА, ріділи лави повстанців та підпільників.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Роман Шухевич (псевдо Тарас Чупринка), (1907—1950)

Політичний і військовий діяч українського революційно-визвольного руху 1920—1950-х років, генерал-хорунжий УПА (1944). Брав активну участь у діяльності Карпатської Січі. Під час розколу в ОУН увійшов до складу Революційного проводу ОУН, створеного С. Бандерою. Навесні 1941 р. очолив батальйон «Нахтігаль» з української сторони. Брав участь у проголошенні Акта відновлення української державності 30 червня 1941 р. У серпні 1943 р. був обраний головою Бюро Проводу ОУН і призначений головним командиром Української повстанської армії.

У вересні 1949 р. голова Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (УГВР), головнокомандувач УПА Роман Шухевич видав наказ, згідно з яким підрозділи і штаби УПА припиняли діяльність як бойові одиниці та органи управління. Зусилля загонів УПА та підпілля ОУН спрямовувалися на пропагандистську роботу й саботаж.

У березні 1950 р. в селі Білогорща неподалік Львова, захищаючись у власній криївці, Р. Шухевич загинув. Вважають, що це зумовило швидкий занепад руху опору в Україні. Однак смерть Р. Шухевича, втрати командних кадрів, труднощі підтримання організаційних зв’язків не зупинили повстанців і підпільників у прагненні продовжувати антирадянську боротьбу.

У травні 1954 р. у підземному бункері на Львівщині був заарештований голова Генерального секретаріату УГВР, головний командир УПА і провідник ОУН в Україні Василь Кук.

Проаналізуйте фрагменти історичних джерел. • 1. Про що в них ідеться? • 2. Які форми та методи боротьби українських підпільників із комуністичним режимом у повоєнні часи засвідчують фрагменти джерел? Із чим це було пов’язано? • 3. Сформулюйте, у чому полягало значення подій та явищ, про які розповідається в джерелах. Стисло викладіть своє ставлення до них.

«Починаючи від 1946 р., український визвольний революційний рух в СССР почав переходити від форм широкої повстанської боротьби до форм боротьби глибоко підпільної. Практично ця зміна тактики виявилася передовсім в такому: 1) поступово, відповідно до обстановки та до потреб в окремих районах, розформовувано відділи УПА, а їхніх учасників, командирів та бійців включувано в рамки підпілля, до підпільної сітки; 2) весь побут підпілля, а теж його роботу, глибоко законспіровувано; 3) в протилежність до того, як це воно було в період широких дій УПА (головна мета цих дій: не дати ворогові розтягнути його владу поза обл- та районцентри), тепер на перший плян висунено політично-пропаґандивну та політично-організаторську роботу. В теперішній момент основною формою боротьби українського визвольно-революційного руху в СССР є збройне підпілля. Воно діє, зберігаючи всі вимоги якнайсуворішої конспірації» (зі статті одного з провідних діячів збройного опору, ідеолога ОУН і УПА Петра Федуна (псевдо Полтава)).

«...Бункер Полтави був майже цілковито схованою землянкою. Її викопали розколом, обклали кругляками, тобто необтесаними молодими деревами, переважно сосновими. Як уже заклали стелю, тоді засипали на поверхні так, як було перед розкопом, спадисто, згідно з нахилом гори. Стеля була похила, задня стіна вища за передню, що мала вікно. Перед вікном залишали відкриту квадратну яму. Денне світло падало в яму і крізь вікно - всередину бункера. Мати денне світло було важливим для збереження очей, та й не доводилося заготовлювати так багато нафти, яку було тоді важко дістати.

Такі бункери будували тільки в лісах неприступних гір. Їх завжди охороняла варта. Коли б під час облави енкаведисти налізли на сам бункер, то його побачили б. Та якби проходили усього кілька метрів побіч, бункера не помітили б. Коли б відкрили такий бункер, залога могла б боронитися і пробиватися або також відступити запасним виходом. Тоді, восени 1947 року, большевики ще не були панами карпатських лісів. Одначе трохи згодом МВД дібралось і туди й так прочісувало карпатськібори, що подібні споруди більше не видержували. Бункер ГОСПу (Головного осередку пропаганди. - Авт.) був набагато просторіший за пересічні бункери підпільників. Він складався з двох великих кімнат, сполучених довгим коридором, у стінах якого були видовбані харчовий магазин (склад. - Авт.), а подалі - туалет...» (зі спогадів підпільниці Марії Савчин про криївку Петра Федуна (Полтави)).

Підпільники за роботою над пропагандистськими матеріалами у криївці

Не припинявся повстанський рух і на історичних українських землях — на Кубані. Козацька повстанська армія (КоПА), яка воювала в регіоні ще з 1941 р., боролася як із нацистською, так і з радянською окупаційною системою. Її основою були кубанські козаки, що пам’ятали про своє історичне коріння, та вихідці з центру та заходу України. Після повернення більшовиків кілька сотень осіб продовжили боротьбу їхньою найуспішнішою акцією у цей період було звільнення 9 травня 1945 р. на перевалі Гойтх понад 200 репресованих, яких потягом переправляли до Москви. До 1950 р. КоПА вела партизанську боротьбу, допоки не саморозпустилася.

4. Оунівський рух в еміграції

Зміна розстановки сил на радянсько-німецькому фронті зумовила початок підготовки націоналістичного підпілля до борот ьби в умовах панування радянської системи. Тих, хто під час війни вийшов із підпілля, було вирішено вивести за кордон, решту планували залишити на території УРСР. Останні мали зосередитися на підривній діяльності проти радянського ладу, проникаючи до органів влади, армії тощо, і діяти поодинці. При цьому мельниківці — ОУН(м) — майже повністю вивели своїх членів у еміграцію.

ОУН(б) на початку лютого 1945 р. провела у Відні нараду, на якій було створено Закордонний центр ОУН(б) на чолі зі Степаном Бандерою. На першій конференції проводу Закордонного центру ОУН(б), яка відбулася в серпні того самого року, було вирішено формувати мережу ОУН(б) в Європі. Мережа мала діяти напівлегально і спрямувати зусилля на створення Антибільшовицького блоку народів. Мета організації залишилася незмінною — утворення незалежної української держави.

Обкладинка брошури «Звернення Воюючої України до всієї української еміграції». 1949 р.

У 1946 р. головою проводу Закордонних частин обрали С. Бандеру, проте єдності в національній еміграції, на жаль, не було. Опозиційні до С. Бандери сили прагнули демократизувати ОУН(б) та посилити контакти з іншими представниками української еміграції. Проте погляди опозиційного крила не знайшли широкої підтримки, й воно досить швидко втратило вплив у організації.

Із метою об’єднання всіх українських патріотів УГВР, УПА й ОУН видали у 1949 р. «Звернення Воюючої України до всієї української еміграції» із закликом активізувати визвольну боротьбу за кордоном.

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. З’ясуйте причини появи джерела, уривки з якого наведено. • 2. Про що свідчить місце його появи та час? • 3. Чи актуальні заклики авторів звернення в наш час? Наведіть аргументи.

«1. Бути єдиним воюючим фронтом, допомагати спільній справі боротьби з більшовиками на Заході. 2. Гідно репрезентувати свій народ і його боротьбу перед світом. 3. Нести правду про сталінський імперіалізм і закликати усі народи до боротьби з ним. 4. Лише організацією єдиного фронту всіх поневолених і загрожених більшовизмом народів можна його побороти. 5. Усі політичні протистояння мусять бути підпорядковані одній меті - визволенню українського народу. 6. Звернення до представників різних соціальних прошарків, віку і статі - кожному на своєму відтинку, в міру своїх можливостей працювати заради спільної справи, на благо України» (зі «Звернення Воюючої України до всієї української еміграції». Україна, жовтень 1949 р.).

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій повоєнних років: • акція «Вісла» • останній обмін територіями УРСР із Польщею • заснування ООН, державою-засновницею якої була й Україна • операція «Захід».

2. Складіть розповідь про події повоєнних років, використавши поняття, терміни, назви: акція «Вісла», операція «Захід», депортація, етнічна чистка, обмін населенням, спецпоселення.

3. Покажіть на карті події, що відбувалися в повоєнний період на західноукраїнських землях. Установіть причиново-наслідкові зв'язки між зазначеними подіями.

4. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«Ми одержали дві години. Ми не знали, куди будемо вислані. То були трудні роки, два роки після війни, нічого не було певного. Ми брали із собою основні речі: постіль, їжу і худобу. Кожен міг взяти один віз. Якщо хтось не мав коня - то віз тягнули корови. Села мусили залишити всі, за винятком поляків. Утікати ніхто не намагався. Ми знали, що то не має сенсу, бо нас було би зловлено і вислано до концтаборів або до роботи. Військо не допомагало нам у пакуванні чи складанні майна. Погнали нас» (Марія Криницька, нар. у с. Нижня Мохначка).

5. Як, на вашу думку, українське населення сприймало ідею змінити місця проживання в 1945-1951 рр.? Чому «обмін ділянками державних територій» 1951 р. називають «останньою депортацією» українців?

6. Прокоментуйте оцінки акції «Вісла». Яку з них уважаєте найбільш слушною? Свою думку доведіть. • Акція «Вісла»: «відплатна» акція чи послідовна політика? • Акція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка?

7. Як український філософ пояснює поняття «пандемія зла»? Якими історичними фактами аргументує це визначення? Чому «повоєнні роки» стали продовженням глобальної пандемії зла?

«У 20 ст. всесвітня історія зіткнулася з феноменом абсолютної помилки, коли неймовірні жертви, людські та матеріальні ресурси витрачались на недосяжні цілі... Жертви 20 ст. виявились такими страшними за масштабом, що це поставило під удар навіть долю Бога. Річ тут не тільки в тому, що гітлеризм розпочав свідому провокацію проти Декалогу, випробування десяти заповідей їх запереченням, а марксистський атеїзм намагався затвердити життя під порожніми небесами. Зрозуміти загибель сотень мільйонів людей (у тому числі мільйонів дітей) у горнилі двох світових війн та тоталітарного терору можна лише за умови визнання самого Бога жертвою пандемії зла» (український філософ Сергій Кримський).