§ 3. Радянізація західних областей УРСР

1. Кадрова політика й індустріалізація в західних областях

Улітку 1944 р. відновили роботу обласні комітети КП(б)У. Партійні структури в західних областях України, як і в інших регіонах СРСР, брали на себе не лише партійні, а й державні функції. До їхньої компетенції належало регулювання діяльності абсолютно всіх сфер життя.

У повоєнний період тоталітарний режим остаточно ліквідував традиційні політичні та громадські структури західного регіону. Керівництво в громадських об’єднаннях, культурницьких спілках перейшло до людей, які приїхали з інших регіонів і здебільшого не знали місцевих особливостей, а інколи навіть української мови. Зі східних областей України, а також з інших республік до краю приїжджали десятки тисяч апаратних працівників, спеціалістів народного господарства, працівників медичних і культурно-освітніх установ. До органів міліції за ці роки прибуло понад 18 тис. працівників. Загалом до середини 1946 р. у західні області було відряджено понад 86 тис. працівників, які здійснювали «радянізацію» краю.

Словник

Радянізація — силове насадження норм суспільно-політичного, економічного, культурного життя, притаманних тоталітарному ладу в СРСР.

Наслідком такої кадрової експансії стали відчутні зміни в етнічному складі західного регіону. До західних областей переселилася значна кількість росіян. Наприкінці 1950-х років чисельність росіян становила 330 тис., або 5 % населення.

Разючі зміни зумовив форсований розвиток промисловості. У травні 1945 р. ЦК КП(б)У і уряд УРСР прийняли постанову «Про заходи по відбудові та подальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.». Уже цим документом було взято курс на реконструкцію і розвиток як традиційних для заходу України галузей промисловості (нафтовидобувної, газової та ін.), так і нових — машинобудівної, приладобудівної, металообробної, хімічної тощо.

Поставлені завдання виконували іноді шляхом переведення підприємств разом із спеціалістами і кваліфікованими робітниками із Центральної Росії. Наприклад, до Львова завод телефонної і телеграфної апаратури було перебазовано з Калуги. Понад 730 робітників та інженерно-технічних працівників із Ленінграда перевели на електроламповий завод. Замість автоскладального побудували великий завод автонавантажувачів. Розгорнулося будівництво автобусного заводу.

У 1946—1947 рр. у Дрогобицькій області було відкрито газові родовища, а в 1948 р. — побудовано найбільший тоді в СРСР і Європі магістральний газогін Дашава — Київ. У 1951 р. західноукраїнський газ почала одержувати Москва.

У північній частині Львівської і на півдні Волинської областей було знайдено промислові запаси вугілля. З 1949 р. у Львівсько-Волинському кам’яновугільному басейні почалося будівництво шахт. У 1950 р. відкрили найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. Незабаром тут почалося будівництво великого гірничохімічного комбінату. Було реконструйовано хімічні комбінати в Калуші й Стебнику, Солотвинський соляний рудник у Закарпатті. Став до ладу потужний цементний завод у Миколаєві Дрогобицької області.

Швидкі темпи індустріалізації зумовили зміни в структурі зайнятості населення: скоротилася кількість людей, що працювали в сільському господарстві, натомість зросла частка працівників інших галузей.

Індустріалізація дала змогу істотно підвищити промисловий потенціал краю. Львів перетворився на потужний промисловий центр. Водночас харчова й легка галузі промисловості, які забезпечували погреби населення, розвивалися повільно. Суперечливий характер індустріалізації виявлявся також у тому, що значне зростання промислового потенціалу краю супроводжувалося його розчиненням у загальносоюзному комплексі.

• До тверджень у висновку історика доберіть конкретні факти.

«Позитивним наслідком "радянізації" Західної України стала індустріалізація цього краю. Вона велася досить швидкими темпами, і вже у 1952 р. обсяг місцевої промислової продукції у три рази перевищував довоєнний. Відкрилися нові галузі виробництва - автобудівна, видобуток газу, вугілля і т. д. Уперше за історію 20 ст. західноукраїнські селяни дістали шанс дістати працю на промисловому виробництві, і у перші повоєнні десятиліття розпочався їх масовий відхід у міста. Але так само, як вся Радянська Україна страждала від несправедливого розподілу всесоюзного бюджету, так і Західна Україна протягом перших двох післявоєнних десятиліть залишалася упослідженою внаслідок його перерозподілу в межах республіки. У результаті західноукраїнська індустріалізація охопила лише незначну частину місцевої робочої сили. Фахові робітники і техніки засилались з Росії і зі Сходу України. Це вело до часткової русифікації західноукраїнських міст» (Я. Грицак. «Нарис історії України. Формування модерної української нації ХIХ—ХХ ст.»).

2. Особливості колективізації сільського господарства

На фоні індустріалізації з 1948 р. розпочалась і традиційна радянська колективізація. У західних областях було чимало хуторів і невеличких сіл, де, як вважала місцева влада, існували так звані куркульські господарства — господарства заможних селян. Розуміючи, що вони чинитимуть опір колективізації, державні органи збільшили обсяги обов’язкового постачання державі сільськогосподарських продуктів одноосібними господарствами: зерна, соняшнику, картоплі, овочів, сіна, м’яса й молока — на 50 %, вовни — на 100 %. Для так званих куркульських господарств різко скоротили терміни здавання продукції, скасували будь-які пільги. Це помітно прискорило темпи колективізації: заможні селяни часто першими вступали до колгоспів, сподіваючись уникнути непосильних податків.

Домігшись суцільної колективізації, радянська тоталітарна система не змогла забезпечити ефективності колгоспного виробництва. Особливо низькою залишалася продуктивність тваринництва. Грошові надходження від нього в 1952 р. становили лише 16,2 % усіх прибутків. Селяни не бажали працювати задарма, а тому намагалися ухилитися від праці в колгоспах.

У колгоспі ім. І. Франка на Львівщині перевіряють виконання денної норми. 1948 р.

Новостворені колгоспи були такими економічно слабкими, що багато з них без допомоги працівників із міст не могли провести сівбу, доглянути за посівами, зібрати врожай. Щоб не допустити зриву заготівлі продуктів, влада була змушена організовувати допомогу колгоспам. У 1949 р. підприємства й установи м. Львова встановили шефство над 352 колгоспами.

Ціною величезних зусиль і жертв влада нав’язала західному регіонові України радянську модель колективного господарювання. До середини 1950 р. в 7190 колгоспах було об’єднано 98 % селянських господарств. Через кілька місяців їх було укрупнено. З метою зміцнення контролю за діяльністю колгоспів при МТС утворювали політичні відділи, які проіснували до 1953 р. Пропаганда всіляко вихваляла «переваги» колгоспного ладу і взагалі все, що відбувалося за сталінськими вказівками в західних областях України.

Попри запевнення, що колективізація здійснюється з дотриманням принципу «поступовості й добровільності», відбувалися численні порушення законності та прав людини. Звичайним явищем стали репресії і депортації місцевого населення. Десятки тисяч селян виселили на Урал і до Сибіру. Репресивна політика партійно-радянських органів викликала спротив селян, який підтримували сили ОУН і УПА.

• Проаналізуйте фрагмент джерела. У контексті «протиколгоспної агітації» підтвердьте тези, які наводить автор, відомими вам фактами. Чому українські селяни віддавали перевагу одноосібним приватним господарствам, а не обіцяному «колгоспному раю»?

«...ОУН мусить повести широку протиколгоспну акцію. Одним з дуже важливих пунктів акції буде наша протиколгоспна агітація. Цю агітацію треба вести всіма можливими в нас засобами і в усіх можливих формах. Усно і за допомогою літератури (відповідні статті, листівки, заклики, афіші-карикатури) треба: а) роз'яснювати, що большевики за допомогою колгоспної системи експлуатують і поневолюють українських селян; б) роз'яснювати, як за допомогою цієї системи вони експлуатують Україну як окрему національну територію; в) закликати народ до якнайширшого і найрішучішого спротиву; г) давати селянству конкретні вказівки щодо того, як боротися проти колективізації, поширювати серед селянських мас досвід цієї боротьби, здобутий на окремих теренах» (із листа ідеолога ОУН, провідного діяча підпілля Петра Федуна (Полтави), листопад 1947 р.).

Проаналізуйте візуальні джерела та коментарі до них. • 1. Про яке ставлення до персонажів свідчать карикатури? • 2. Яку оцінку явищ вони демонструють? Чи згодні ви з нею? • 3. Які ідеї та політичні погляди обстоюють автори? Чому ви так думаєте?

3. Ліквідація Української греко-католицької церкви

Боротьба з будь-якими проявами української ідентичності на заході України передбачала грубе втручання властей у релігійні справи. Радянська влада вважала, що успішна «радянізація» неможлива без підриву духовного життя регіону та ліквідації УГКЦ.

ЗАУВАЖТЕ

Упродовж кількох десятиліть УГКЦ діяла в підпіллі. «Катакомбний» період завершився 1 грудня 1989 р. офіційним визнанням права на діяльність греко-католицьких громад в УРСР.

1 листопада 1944 р. помер митрополит Андрей Шептицький, який мав серед населення Східної Галичини безмежний авторитет. Це полегшило задуману Сталіним ліквідацію греко-католицької церкви. Духовенству й вірянам було запропоновано злитися зі штучно створеною Сталіним Російською православною церквою. Коли вищі ієрархи УГКЦ відмовилися розглянути таку пропозицію, за справу взялися органи державної безпеки. Новопризначеного митрополита Йосипа Сліпого у квітні 1945 р. заарештували з усім єпископатом УГКЦ за звинуваченням у «ворожій діяльності проти УРСР, співпраці з німецько-фашистськими окупантами». У березні 1946 р. усіх засудили на великі терміни ув’язнення в таборах віддалених регіонів СРСР.

10 березня 1946 р. на паперті храму Св. Юра відбулася церемонія вручення для президії собору ікони Божої Матері Києво-Печерської лаври. Це мало символізувати возз’єднання УГКЦ з РПЦ

Щоб замаскувати репресивний характер заходів, пов’язаних із ліквідацією УГКЦ, партійно-радянське керівництво розпорядилося висвітлювати цю подію як акт самоліквідації. У травні 1945 р. у Львові виникла «Ініціативна група з возз’єднання греко-католицької церкви з православною церквою». Після ретельно проведеної роботи за сценарієм НКДБ УРСР 8-10 березня 1946 р. у Львові в кафедральному соборі Св. Юра відбувся псевдособор представників духовенства і вірян греко-католицьких єпархій Східної Галичини, на якому ухвалено рішення про скасування Берестейської церковної унії 1596 р. та підпорядкування УГКЦ юрисдикції РПЦ.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Йосип Сліпий (1892—1984)

Митрополит Української греко-католицької церкви від 1944 р. З 1929 р. перший ректор греко-католицької Львівської богословської академії, створеної на базі греко-католицької семінарії з ініціативи митрополита Андрея Шептицького в 1928 р. У 1945 р. заарештований, перебував в ув’язненні, на каторжних роботах, у засланні. 1963 р. звільнений за клопотанням Папи Римського Івана XXIII і президента США Джона Кеннеді. Виїхав до Італії, оселився у Ватикані. 1965 р. Папа Павло VI надав Й. Сліпому титул кардинала.

У підпорядкування РПЦ було переведено близько 3 тис. парафій ліквідованої УГКЦ, храми та майно УГКЦ конфісковано й передано державі або РПЦ. Тривалі спроби радянської влади схилити греко-католицьке духовенство Закарпаття до співпраці не мали успіху. Більшість духовенства відправили до тюрем та концтаборів, а у 1949 р. проголосили акт «переходу греко-католиків під управління РПЦ».

• Проаналізуйте фрагмент дослідження. Поміркуйте, чому організаторам акції з ліквідації УГКЦ було важливо схилити духовенство до співпраці з НКВС. Наведіть факти, які свідчать, що одним із механізмів радянізації на заході України була деморалізація суспільства.

«Ця акція мала на меті не тільки повністю знищити греко-католицьку церкву як релігійну і національну інституцію, яка найбільшою мірою охороняла український народ від русифікації, але й терором зламати частину духівництва, змусити його до співпраці з НКВС і в такий спосіб підірвати авторитет церкви. Після собору було вислано до духівництва відозву приєднуватися до нової церкви. Священники, що не хотіли підписати "повернення", відразу потрапляли в НКВС. Кілька місяців після собору понад 1400 священників, що не приєдналися, і 800 монахів і монахинь заслано в Сибір, а 200 розстріляно» (український історик Іван Патер).

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій повоєнних років: • Львівський псевдособор УГКЦ • акція «Вісла» • загибель Романа Шухевича • арешт митрополита УГКЦ Йосипа Сліпого.

2. Складіть розповідь про події повоєнних років, використавши поняття, терміни й назви: «радянізація», псевдособор, колективізація, УГКЦ.

3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях повоєнної України: Й. Сліпий, R Шухевич.

4. Підтвердьте фактами або спростуйте слушність тверджень.

• До «радянізації» заходу України широко залучали працівників партійно-комсомольського і радянських апаратів, службовців органів державної безпеки, культури та освіти з інших районів CPCР переважно зі сходу України. • Форсована індустріалізація супроводжувалася повільним розвитком харчової, легкої та інших галузей промисловості, які виробляли товари для людей. • Колективізація здійснювалася примусом, залякуванням, погрозами, шантажем, провокаціями, вивезенням до Сибіру. • Основною тактикою для поширення впливу українського підпілля на західноукраїнські терени в повоєнний період були агітаційно-пропагандистські та диверсійні рейди боївок ОУН.

5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«...Слава Ісусу Христу. Цим відкриваю наш святий собор, скликаний Ініціативною групою по возз'єднанню греко-католицької церкви з Руською православною церквою... Пропоную, щоб собор вирішив оці чотири точки. Перше: скасувати постанову Берестейської унії 1596 року. Друге: відірватися від Римської папської церкви. Третє: повернутися до нашої предківської святої православної віри. Четверте: возз'єднатися з Руською православною церквою в Радянському Союзі. Хто за цю пропозицію, нехай піднесе руку...» (з хронікально-документального кінофільму).

6. Об'єднайтеся у групи й підготуйте проєкт на тему: «Радянізація в УРСР як процес свідомого знищення радянським керівництвом української