§ 14. Суспільно-політичне життя. Міжнародне становище

Після правління М. Хрущова СРСР на два десятиріччя потрапив у смугу безчасся, яку згодом публіцисти назвали «застоєм». Переконавшись, що реформи становлять загрозу диктатурі, керівництво СРСР відмовилося від них. Компартійно-радянське керівництво на чолі з Л. Брежнєвим обрало жорстку лінію у воєнно-політичному протистоянні західним демократіям і рішуче придушувало національно-визвольний рух у країнах Східної Європи. Радянський Союз був змушений витрачати на гонитву озброєнь і допомогу залежним від нього режимам величезні матеріальні ресурси. Економічний тягар, що його накладало виконання функцій «наддержави», ставав дедалі важчим. Намагання подолати кризові явища, ознаки яких з’явилися ще за сталінських часів, хрущовськими надпрограмами врешті переросли в системну кризу радянського ладу.

ЗАУВАЖТЕ

Період «застою» — назва передостаннього періоду в існуванні радянської економічної та політичної системи (від середини 1960-х до середини 1980-х років). Для періоду «застою» характерне зниження основних економічних показників, що призвело до втрати економічних позицій СРСР на міжнародній арені та загострення соціально-економічних проблем у державі (уповільнення темпів зростання реальних доходів населення; зниження рівня охорони здоров’я; загострення екологічних проблем).

Образний термін «застій» досить точно відображає основну рису доби Л. Брежнєва. Здавалося, час зупинився. Одна за одною минали п’ятирічки, не лишаючи по собі й згадки. Утім, попри начебто спокійне й розмірене суспільне життя, внутрішні руйнівні процеси набирали обертів, невідворотно наближаючи радянський лад до катастрофи. Нагромаджувалися передумови подій, унаслідок яких цей лад швидко зник разом із наддержавою та державною партією, залишивши суспільству в спадщину важко розв’язувані проблеми в усіх галузях. Кадрові зміни, в яких активно брали участь представники керівництва України, негативно позначилися на становищі самої України. Знову було запроваджено галузевий принцип управління економікою, а права республіки в цій галузі одразу обмежено. Зупинилася реабілітація осіб, що постраждали від сталінського режиму. Почалася нова хвиля масових арештів і судових процесів.

1. Кадрові зміни в керівництві СРСР і УРСР

Проаналізуйте візуальні джерела. Зважаючи на особисті якості М. Хрущова, висловіть припущення, як події та явища, що їх висміяли іноземні карикатуристи, сприяли усуненню керівника СРСР від влади.

У жовтні 1964 р. М. Хрущова, який на той час утратив не лише авторитет у суспільстві, а й довіру партійно-радянського керівництва, з ініціативи групи змовників усунули від влади. На позачерговому пленумі ЦК КПРС першого секретаря ЦК, члена Президії ЦК і голову Ради Міністрів звільнили від обов’язків із формулюванням: «У зв’язку з похилим віком і погіршенням стану здоров’я». Власне, цю зміну влади можна назвати переворотом тільки через те, що влада перетворилася на особисту диктатуру, а зміна її відбувалася без згоди диктатора.

Першим секретарем ЦК КПРС став Леонід Брежнєв.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Леонід Брежнєв (1906—1982)

Народився в Кам’янському (упродовж 1936—2016 рр. Дніпродзержинськ) у робітничій сім’ї. За сприяння М. Хрущова у повоєнний період увійшов до номенклатури ЦК ВКП(б) і посів посаду першого секретаря спочатку Запорізького, а потім — Дніпропетровського обкомів партії. Після XIX з’їзду КПРС обіймав у центральному партійному апараті ключові посади. З 1964 р. перший секретар, а з 1966-го — генеральний секретар ЦК КПРС; одночасно в 1960—1964 рр. та з 1977 р. — голова Президії Верховної Ради СРСР.

Брежнєв не був харизматичним вождем. На посаді генерального секретаря ЦК КПРС він показав себе як майстер апаратних комбінацій і багатоходових інтриг. Тихо і непомітно, без силової боротьби, інколи через багато років він усував реальних або потенційних суперників.

XXIV з’їзд КПРС. На передньому плані (зліва направо): Л. Брежнєв, П. Шелест. Москва, 1971 р.

У другій половині свого тривалого правління він мав серйозні проблеми зі здоров’ям. Номенклатура підтримувала та заохочувала примхи генерального секретаря ЦК КПРС, особливо його пристрасть до нагород і почестей. Генерал-майор у 1945 р., він став генералом армії в 1975 р. і маршалом Радянського Союзу в 1976 р. Генеральний секретар ЦК нагороджений безліччю орденів і медалей, зокрема чотирма медалями «Золота зірка Героя Радянського Союзу» і медаллю «Золота зірка Героя соціалістичної праці».

Ще за Хрущова в липні 1963 р. першим секретарем ЦК Компартії України став Петро Шелест. Він був переконаним і послідовним прибічником компартійної диктатури, що тримала республіку в залізних обіймах, проте не підтримував курс на русифікацію України, який із повоєнних часів здійснював центр. Шелест відіграв провідну роль в усуненні від влади М. Хрущова, тож у стосунках із Л. Брежнєвим поводився досить незалежно. Ставши в листопаді 1964 р. членом Президії ЦК КПРС, він негайно взявся за відродження національної освіти й знешкодження наслідків реформи Хрущова.

З його ініціативи в 1965 р. затверджено нові правила вступу до вишів, за якими знання української мови надавало абітурієнтам перевагу. У вищих навчальних закладах українською почали викладати соціогуманітарні дисципліни. Підручники, наукові журнали й літературу, зокрема з точних наук, друкували українською мовою.

У листопаді 1966 р. на з’їзді письменників України П. Шелест закликав з повагою ставитися до рідної української мови: «Це наш скарб, велика спадщина, яку кожний з нас, і насамперед — ви, письменники, повинні берегти й розвивати». На початку 1970-х років вийшла двотомна «Енциклопедія кібернетики», для якої розробили українську термінологію. Зросла кількість українських передач на республіканських радіо і телебаченні.

ЗАУВАЖТЕ

Автономістичні тенденції в політиці Шелеста диктувалися насамперед бажанням збільшити свою реальну владу й пов’язані з нею привілеї, обмежуючи втручання московського центру у внутрішні справи республіки.

П. Шелест наполегливо українізував управлінський апарат і діловодство. У 1960-х роках три чверті керівних посад у партійно-радянському апараті республіки обіймали українці, із 33 вищих партійних керівників 30 були українцями. Та попри відверто проукраїнську позицію П. Шелеста, саме на роки його керівництва Україною припав розквіт і придушення дисидентського руху, а значну частину його учасників було ув’язнено.

Петро Шелест

Володимир Щербицький

Брежнєв не вступав у відкритий конфлікт із Шелестом, але готував йому заміну. У жовтні 1965 р. Брежнєв, попри відчайдушний опір Шелеста, наполіг на призначенні Щербицького головою Ради Міністрів УРСР. Розв’язка настала у квітні 1971 р. на XXIV з’їзді КПРС. Щербицького, як і Шелеста, обрали членом політбюро ЦК. Було зрозуміло, що хтось із них двох незабаром виявиться зайвим. І справді, у березні 1972 р. П. Шелеста піддали критиці на політбюро ЦК КПРС за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». Однак він був звільнений від обов’язків першого секретаря ЦК КПУ у зв’язку з призначенням на іншу відповідальну посаду — заступника голови Ради Міністрів СРСР. А за рік його без зайвого галасу вивели зі складу політбюро ЦК КПРС і відправили на пенсію. Першим секретарем ЦК КПУ у травні 1972 р. став Володимир Щербицький.

Позбавлення П. Шелеста статусу члена політбюро ЦК КПРС зробило його відкритим для критики. З доручення М. Суслова в АН УРСР підготували розгромну рецензію на його книжку «Україно наша Радянська», у якій автора звинувачували в націоналізмі. Журнал «Комуніст України» опублікував рецензію без підписів як редакційну статтю. Кампанію боротьби з націоналізмом і національною обмеженістю здійснювали під керівництвом нового секретаря ЦК КПУ з питань ідеології — В. Маланчука. Останній розпочав тривалу чистку республіканських установ від керівників, звинувачуваних у націоналізмі. У Москві, поза сумнівом, хотіли не просто зупинити, а й повернути назад ті суспільні процеси, які привели до відродження громадянського і культурного життя в Україні у хрущовські часи.

Проаналізуйте фрагменти джерел. • 1. У чому рецензенти вбачали основні недоліки книжки, про яку йдеться? Чому її потрактовано як шкідливу? • 2. Чи справді, на вашу думку, автор був українським націоналістом? • 3. Чому влада вдалася до ідеологічного засудження книжки, а не просто «забула» про неї? • 4. Які, з вашого погляду, могли бути наслідки опублікування рецензії в провідному партійному журналі? Як це характеризує суспільно-політичну атмосферу в республіці й країні?

«1. У книзі, яка називається “Україно наша Радянська”, непомірно багато місця відводиться минулому України й дожовтневій історії. При цьому порушується конкретно-історичний підхід до окремих явищ, не вистачає їх класового аналізу, класової оцінки... Автор значною мірою ідеалізує українське козацтво і Запорозьку Січ, розглядає їх як однорідну, так би мовити, позакласову спільність... Автор книжки не розкриває роль і місце єдиного народногосподарського комплексу нашої країни, надмірно акцентує увагу на показі досягнень нашої республіки. Всюди підкреслюється, яка багата Україна, скільки вона видобуває вугілля, виплавляє сталі, збирає хліба та ін. Охоче автор порівнює Україну із західними державами... Елементи такого перебільшення ролі та можливостей нашої республіки в книжці очевидні. Їхня шкідливість полягає... у тому, що вони можуть живити націоналістичні ілюзії і передсуди, залишки національної обмеженості й пихи» (з листа директора Інституту літератури ім. Т. Г Шевченка АН УРСР М. З. Шамоти, академіка-секретаря відділення економіки, історії, філософії та права АН УРСР В. М. Бабія, заступника директора Інституту історії АН УРСР А. Г Шевелева до ЦК КПУ. Вересень 1972 р.).

«...У книзі, наприклад, про возз’єднання України з Росією — цю видатну історичну подію, що мала величезне значення для дальшого розвитку двох братніх народів, говориться як про звичайний рядовий факт. Жодним словом автор не обмовився про те, що завдяки цьому історичному актові український народ був врятований від іноземного поневолення, не сказано, які переваги він здобув, вступивши до єдиної централізованої Російської держави.

Відомо, що економіка СРСР являє собою єдиний народногосподарський комплекс і розвивається за єдиним державним планом в інтересах всього Радянського Союзу в цілому і кожної республіки зокрема. У цій діалектичній взаємодії і нерозривній єдності — найглибше джерело, запорука успішного будівництва матеріально-технічної бази комунізму. Однак у книзі “Україно наша Радянська” розвиток економіки республіки, її досягнення розглядаються значною мірою у відриві від загальних успіхів Радянського Союзу, не розкривається той факт, що розквіт Української РСР є наслідком не лише героїчної праці трудящих України, а й усіх народів СРСР» (зі статті в журналі «Комуніст України» «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги» (про книжку П. Шелеста «Україно наша Радянська»). Квітень 1973 р.).

Проаналізуйте фрагмент джерела. Схарактеризуйте ставлення першого секретаря ЦК КПУ до «українського питання» за його виступом на політбюро. Спрогнозуйте, які наслідки могло мати оприлюднення таких оцінок. Як це свідчить про національно-мовну політику в СРСР?

«Побачили світ низка порочних книг, фільмів, спектаклів... Не припиняли щорічних маніфестацій біля пам’ятника Шевченку. Хор “Гомін” виконував націоналістичні обряди (колядки). Спостерігається прагнення ревізії минулого, вихваляння давнини, гербів, прагнення підвищити авторитет гетьманів, пристосовуючись до інтересів націоналізму. Спроби реабілітувати Мазепу, а Б. Хмельницького виставити зрадником, переглянути роль Петлюри, Центральної Ради, переоцінити роль Скрипника, Артема, протиставляючи їх. Створюється етнографічний музей-село Запорозька Січ... Багатьох необґрунтовано реабілітовано (Левинський, Хвильовий, Скрипник, Шумський, Антоненко-Давидович, Винниченко та ін.)... Насильницьке впровадження української мови (видання Пушкіна українською мовою). Трансляція футболу українською мовою по 1-й програмі. У Севастополі на пляжі все українською мовою оголошують. Становище з російською мовою погіршується» (з виступу В. Щербицького на засіданні політбюро ЦК КПУ 19 червня 1972 р.).

2. Зміни в системі влади

Система влади в СРСР нагадувала піраміду, на вершині якої перебували керівники партії і держави. Сотні тисяч працівників партійних і радянських органів, спираючись на профспілки, комсомол та інші організації, забезпечували беззастережне виконання настанов керівників партії. Водночас нижчі управлінські ланки суворо підпорядковувалися вищим. Партійні органи союзних республік формально будувалися як самостійні, хоча реально підпорядковувалися центру.

Комуністична диктатура в добу «застою» зазнала істотних змін: поступово стерлися відмінності між олігархією (носіями влади) і номенклатурою (трансляторами цієї влади у відомствах і на периферії).

Відбувся певний перерозподіл влади між центром і периферією. Компартійно-радянська олігархія змушена була поступитися частиною своїх повноважень на користь місцевого керівництва. Генеральний секретар ЦК КПРС тепер менше залежав від найвищого неформального центру влади — політбюро, більшою мірою спираючись на підтримку периферійних функціонерів — членів ЦК.

Однак Л. Брежнєв зміцнював особисту владу не тільки за допомогою апаратних комбінацій. Йому вдалося згуртувати навколо себе вищих функціонерів у центрі й на периферії під гаслом утвердження політичної стабільності. Правила гри, запропоновані розважливим і толерантним генсеком, цілком влаштовували керівну номенклатуру. Після сталінського терору і хрущовської сваволі вона вперше почувалася безпечно. Зациклена на збереженні власних привілеїв, номенклатура нехтувала реальними проблемами в господарському й суспільному житті. Апаратники на чолі з Л. Брежнєвим удавали, що в суспільстві немає жодних серйозних проблем. Наслідком такої політики, в основі якої корінилися особисті інтереси можновладців, була відмова від реформ. Фактично відбулося повернення до сталінської командно-адміністративної системи управління без використання масових репресій. Прихильників такої системи називали неосталіністами (новими сталіністами).

ЗАУВАЖТЕ

Вершиною влади формально був партійний з’їзд або (в перервах між з’їздами) ЦК КПРС, а фактично — політбюро ЦК. Нечисленні члени політбюро ЦК становили компартійно-радянську олігархію. Вона тримала в руках центральний комітет, а через нього — державне управління загалом. Перелік кадрових призначень, які підлягали затвердженню партійним комітетом будь-якого рівня, називали номенклатурою посад. Сукупність управлінців, призначуваних на керівні посади, теж почали називати номенклатурою.

Наприкінці правління Л. Брежнєва у складі політбюро ЦК перебували лише дві особи у віці до 60 років і три — до 70 років. Переважну більшість членів вищого партійного керівництва становили люди похилого віку. Правління олігархів, очолюване координатором колективного керівництва Л. Брежнєвим, перетворилося на геронтократію.

Поміркуйте, чому номенклатурі було вигідно підтримувати систему, що існувала. Чи має бути передбачено, на вашу думку, вікові обмеження щодо обіймання державних посад? Відшукайте інформацію про такі обмеження в Україні та інших країнах. З якою метою їх запроваджують?

3. Конституція СРСР 1977 р. Конституція УРСР 1978 р.

Шістдесяту річницю приходу більшовиків до влади ідеологи ЦК КПРС вирішили відзначити ухваленням нової Конституції. На XXV з’їзді КПРС у березні 1976 р. Л. Брежнєв оголосив, що питання про «конституцію розвиненого соціалізму» цілком назріло. Було створено Конституційну комісію, яка розробила й у червні 1977 р. опублікувала проект Основного Закону. Після цього події розгорталися за сценарієм, розробленим під час ухвалення сталінської Конституції 1936 р. Організовуючи ритуал «всенародного обговорення», компартійний апарат поставив своєрідний рекорд, гідний Книги рекордів Гіннеса. В Україні в обговоренні проекту взяли участь майже 35 млн осіб (чисельність населення УРСР становила тоді близько 49 млн осіб). У жовтні 1977 р. позачергова сесія Верховної Ради СРСР урочисто прийняла нову Конституцію.

ЗАУВАЖТЕ

Під розвиненим соціалізмом розуміли смугу розвитку тривалістю в кілька десятиліть між побудованим у 1930-ті роки соціалізмом і повним комунізмом, коли всі матеріальні й культурні блага розподілялися б між громадянами за потребами.

Конституція СРСР 1977 р. принципово не відрізнялася від Основного Закону 1936 р. У ній збереглося декларативне положення про можливість виходу кожної союзної республіки зі складу багатонаціональної держави. Роль КПРС у житті радянського суспільства характеризувалася докладніше, ніж у попередній Конституції, але так само в публіцистичних зворотах, а не мовою правових формул. Стаття 6-та проголошувала: «Керівною і спрямувальною силою суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу». Ці слова не розкривали механізмів диктатури державної партії, проте закріплювали монополію КПРС на політичну владу. Услід за Конституцією СРСР почалася робота над новою Конституцією УРСР. Її проект винесли на обговорення в березні 1978 р. Воно відбувалося за скороченим сценарієм, але йому також надали «всенародного характеру»: партапаратники провели 280 тис. зборів, у яких узяли участь 32 млн осіб. Конституцію УРСР ухвалили у квітні 1978 р. на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР. У її тексті відтворювалися основні положення Конституції 1937 р.

За допомогою ШІ визначте, які положення Конституції УРСР 1978 р. мали суто декларативний характер. Наведіть факти, що підтверджують або спростовують відповіді ШІ.

4. Міжнародне становище

Щоб зберегти контроль над країнами Організації Варшавського договору, компартійно-радянська олігархія штучно підтримувала в них вищий, ніж у республіках СРСР, добробут населення. Радянізацію економіки країн Східної Європи не було доведено до кінця з політичних причин. У них залишилися деякі елементи ринкових відносин, що робило економіку не такою жорсткою. Проте ці країни чимдалі більше відставали за життєвим рівнем від своїх сусідів на Заході. Політичне становище особливо загострювалося в Чехословаччині й Польщі. Статус обмеженого суверенітету не влаштовував навіть панівні кола цих країн. Ініціатором реформ у Чехословаччині виступила сама комуністична партія. На початку 1968 р. її очолив молодий і енергійний Александр Дубчек. Через кілька місяців після приходу до влади він розпочав ринкові реформи й лібералізував порядки в партії. «Празька весна» загрожувала розкласти зсередини встановлений у Центрально-Східній Європі тоталітарний устрій. Стривожилося й компартійно-радянське керівництво в Москві та Києві. У серпні 1968 р. армії п’яти країн Організації Варшавського договору окупували Чехословаччину. А. Дубчека усунули від влади. Новий вождь КПЧ Густав Гусак розпочав чистку партії від реформаторів. Радянське вторгнення до Чехословаччини мало відгук серед українських патріотів. На знак протесту проти дій радянського режиму та русифікаторської політики 5 листопада 1968 р. Василь Макух здійснив акт самоспалення. При цьому він вигукнув: «Геть окупантів!» і «Хай живе вільна Україна!».

Радянські танки на вулицях Праги. 1968 р.

На початку 1970-х років СРСР і США досягли воєнно-стратегічного паритету. Розуміючи, що в майбутній ядерній війні переможців не буде, керівники двох наддержав почали переговорний процес. У 1972 р. відбувся візит американського президента Річарда Ніксона до Москви. Під час зустрічі було укладено угоду про граничну кількість міжконтинентальних ракет і ракет на озброєнні підводних човнів. У 1973 р. візит-відповідь у Вашингтон зробив Л. Брежнєв. Між обома візитами СРСР і США уклали понад два десятки різноманітних угод у різних сферах: щодо спільної космічної програми, екологічної співпраці, використання ядерної енергії в мирних цілях і т. ін.

Вершиною політики «розрядки» стало підписання в 1975 р. керівниками країн Європи й Північної Америки в Гельсінкі Заключного акта Конференції з безпеки та співробітництва в Європі. Гельсінські угоди мали велике значення для керівників СРСР. Територіальний поділ Європи, який утвердився під час Другої світової війни й був вигідний передусім Радянському Союзу, ці угоди легітимізували. Було визнано радянізацію країн Східної Європи. Компартійно-радянська олігархія сподівалася, що таке визнання забезпечить їй довічний контроль над Центрально-Східною Європою. Введення до Заключного акта статей про захист прав людини, свободу інформації та пересування вона розцінювала як суто декларативний захід.

Політику «розрядки» припинила радянська інтервенція до Афганістану. У 1978 р. в Афганістані прорадянські воєначальники здійснили військовий переворот. Заколотники оголосили про початок національно-демократичної революції. Проте реформи, проваджувані за радянською моделлю, наразилися на значний опір серед афганців. Розпочалася громадянська війна. На «неодноразове прохання уряду дружнього Афганістану» наприкінці грудня 1979 р. СРСР увів до країни так званий обмежений контингент радянських військ. Таке рішення було ухвалено групою осіб, без дотримання чинних у СРСР законів.

Меморіальна дошка Василеві Омеляновичу Макуху на місці вчинення акту самоспалення на знак протесту проти зросійщення України та агресії СРСР проти Чехословаччини на будинку на вулиці Хрещатик, 27а, у Києві

Ісламські моджахеди (партизани) розпочали війну з радянськими військовими. Спочатку дії радянського контингенту були успішними. Проте згодом, щоби не допустити посилення впливу СРСР у регіоні, моджахедів почали підтримувати США, Пакистан, ОАЕ, Іран, Китай та інші країни. Вони надавали фінансову підтримку та постачали зброю. Моджахеди отримали сучасне озброєння, і війна набула затяжного характеру. Через війну, яка тривала до лютого 1989 р., пройшли близько 546 тис. військовослужбовців радянської армії, з-поміж них — до 150 тис. уродженців України. Загинули близько 14 тис. радянських громадян, з яких до 2,5 тис. — з України. Ще близько 5 тис. військовослужбовців у результаті участі в цій війні отримали інвалідність. Події «Празької весни» та вторгнення в Афганістан не могли не вплинути на українське суспільство, адже українці брали в них безпосередню участь.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Підготуйте лист-звернення до тогочасної влади із засудженням радянської зовнішньої політики в Чехословаччині та Афганістані. Обговоріть свої листи в класі.

2. Схарактеризуйте поняття і терміни: «застій», розвинений соціалізм, компартійно-радянська номенклатура.

3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях доби «застою»: Л. Брежнєв, П. Шелест, В. Щербицький.

4. Які твердження визначають особливості суспільно-політичного життя УРСР доби «застою»» (1965—1985)?

• Відновлення масштабної боротьби з «українським буржуазним націоналізмом». • Закріплення основних засад радянської політичної системи в Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. • Критика «низькопоклонства перед Заходом» і боротьба з «космополітизмом» як форми таврування.

• Незмінність основних принципів побудови радянської політичної системи.

• Повернення в Україну сотень тисяч колишніх в’язнів ГУЛАГу та їхній вплив на суспільно-політичне життя. • Спалах «маланчукізму» в Україні після вимушеної відставки П. Шелеста. • Чистки кадрів задля абсолютного винищення інакодумства в органах влади та управління.

5. З якої книжки взято уривок? Які наслідки мало видання книжки для її автора? «Кожний, хто живе на Радянській Україні, любить її, з гордістю говорить: “моя Україна”, “наша Україна”. І це цілком природно і закономірно. Тут ми народилися, виросли як громадяни, будівники комунізму... Нинішня наша Україна за рівнем і обсягом промислової продукції — це майже шість довоєнних Україн... По багатьох найважливіших показниках, у тому числі і по обсягу промислової продукції та капіталовкладеннях, Україна досягла рівня, який мав увесь Радянський Союз напередодні Великої Вітчизняної війни».

6. Підтвердьте фактами або спростуйте слушність тверджень.

• Головними елементами режиму за доби «застою» були ігнорування принципу розподілу влади, збереження декоративного характеру органів народного самоуправління, зміцнення політичного монополізму КПРС. • Дотримання певних домовленостей і показового демократизму на вершині влади спричинило небачений раніше різновид диктатури — геронтократію.

7. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«Після валуєвських указів чорніших часів для мови українського народу не було ж! І перший нищитель мови — він, Щербицький. З садистською послідовністю виганяє українську мову з усіх нарад, установ, вузів, із радіо; в школі за русифікацію встановив учителям надбавку в 15 рублів, чи то пак 30 срібляників. Як я в ньому помилявся! Як уся наша інтелігенція співчувала йому, коли, потовчений Хрущовим, він у вишитій сорочечці скаржився нам, який він нещасний...» (Олесь Гончар).

8. Попрацюйте зі штучним інтелектом. Введіть запит: «Переваги і недоліки доби “застою” в СРСР». Оцініть відповідь ШІ. На підставі вивченого матеріалу висловіть власні міркування, чому ви погоджуєтеся чи не погоджуєтеся з відповіддю ШІ. Використайте історичні джерела, спростуйте або підтвердьте висновки ШІ.