§ 20. Початок «перебудови»

Через щодалі глибші кризові явища керівництво Радянського Союзу змушене було лібералізувати політичний режим значно активніше й системніше, ніж це робив М. Хрущов на зламі 1950—1960-х років. Реформи нового керівника держави М. Горбачова почалися під гаслами «перебудови», «нового мислення» та гласності. Однак система, вибудувана вождями КПРС, не надавалася до реформування. Навіть більше — лібералізація режиму лиш прискорювала його розвал. Центральна влада втрачала контроль над суспільно-політичними процесами. Перед Україною постала перспектива досягнення свободи й незалежності.

1. Новий лідер СРСР. Початок «перебудови»

Два десятиріччя, упродовж яких Україна перебувала у стані «застою», змінилися п’ятиріччям несподіваних історичних зрушень. СРСР охопила системна криза суспільно-політичного та соціально-економічного ладу. Залізна хватка Кремля слабшала.

СЛОВНИК

Системна криза — порушення стабільності системи і створення передумови її розвалу або зміни. Прикладом глобальної системної кризи є злам 1980—1990-х років, який завершився ліквідацією Організації Варшавського договору, розвалом СРСР і припиненням «холодної війни».

«Перебудова» — політичний курс реформаторської частини радянського керівництва (1985—1991), спроба через «революцію згори» системно модернізувати суспільство.

У цій ситуації в українському суспільстві посилювалися як національно-визвольні прагнення, так і соціальне напруження. Українська компартійно-радянська номенклатура відчула, що центр не здатний підтримувати її так ефективно, як раніше, й поволі поверталася обличчям до власного народу.

Після смерті Л. Брежнєва в 1982 р. влада в СРСР й далі належала «геронтократам» — особам, чий вік був вищим за основний вік працездатного населення країни. Кремлівський олімп спочатку посів 68-річний Ю. Андропов, а за ним 73-річний К. Черненко. Втім, системна криза, що охопила СРСР, підштовхнула партійну номенклатуру в березні 1985 р. передати керівництво КПРС «молодому комуністу» Михайлу Горбачову.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Михайло Горбачов (1931—2022)

Народився у Ставропольському краї. Закінчивши юридичний факультет Московського університету, повернувся на батьківщину, працював на комсомольській і партійній роботі. У 35 років дослужився до першого секретаря Ставропольського міськкому КПРС.

3 березня 1985 р. — генеральний секретар ЦК КПРС; у 1988—1990 рр. — голова Президії ВР СРСР; перший і єдиний президент СРСР (березень 1990 р. — грудень 1991 р.). Роки його перебування на найвищих державних посадах СРСР позначилися радикальними трансформаційними процесами на всіх рівнях суспільного життя.

«Особі М. Горбачова дають різні оцінки. Представники лівих сил однозначно оцінюють його діяльність як “зрадницьку”, спрямовану на руйнування СРСР. Очевидно, що найбільш ефективними були горбачовська політика міжнародної безпеки та роззброєння, запропоноване ним “нове мислення” для світу (наприклад, об’єднання “двох” Німеччин). Натомість усередині СРСР Горбачов ніколи не мав широкої популярності, оскільки “перебудова” призвела до перманентної кризи та хаосу. Його спроби реформувати й модернізувати нездатну до господарчих інновацій і соціальної динаміки комуністичну систему в принципі були приречені на невдачу. Однак вони зазнали невдачі ще й через те, що для Горбачова мали вторинний характер, оскільки на перший план для нього виходили питання глобальної стратегії. У жодному разі не підлягає сумніву, що саме започаткована 1985 р. горбачовська “перебудова” дала Україні шанс стати повноцінною державою, на що сам Горбачов не розраховував» (український історик Юрій Шаповал).

• Прокоментуйте міркування історика про те, що «перебудова» М. Горбачова була приречена на невдачу. Як це пов’язано з особистістю радянського лідера?

На черговому пленумі ЦК КПРС у квітні 1985 р. новий генсек проголосив курс реформ, названий «перебудовою». Пропагандистський апарат підхопив ужите визначення й почав використовувати для характеристики політичного курсу нового керівника партії та держави. Відтоді під ним розуміють реформування усіх сторін радянського життя, здійснюване під керівництвом КПРС.

Радянський плакат часів «перебудови». Напис (російською та англійською мовами): «Демократія. Перебудова. Гласність»

«“Перебудова” — містке слово, — заявив М. Горбачов під час поїздки на Далекий Схід у липні 1986 р. — Я би поставив знак рівності між словами “перебудова” та “революція”... Це справжня революція в усій системі суспільних відносин».

Реалізація нової політики державної партії справді почалася з революційної дії — поступового, але неухильного звільнення суспільства від цензурних заборон. У Кремлі усвідомлювали, що успіх перебудовної політики залежав від того, наскільки її підтримає населення. Люди мали знати, які виклики постали перед країною, як на них треба реагувати. Нову політику треба було починати з інформування.

Проаналізуйте візуальні джерела. • 1. Які вади суспільно-політичного життя в державі викривають карикатури? Чому ці вади набули масового характеру? • 2. Як їх виникнення й поширення пов’язано з характером радянського тоталітаризму? • 3. Чому тоталітарні практики врядування чинять деморалізаційний вплив на суспільну свідомість?

Текст до карикатури:

«...Ніде, в жодній ланці нашої соціальної і виробничої системи не можна допустити девальвації поняття перебудови. Треба бачити і негайно реагувати, коли під її прапором виступають пристосовництво, особисті амбіції, корисливий розрахунок... (із матеріалів січневого (1987) пленуму ЦК КПРС)»

Першим елементом «перебудови» стала гласність. Під поняттям «гласність» розуміли інформацію, яку допускала цензура. У радянському суспільстві цензурні перепони були абсолютними, тому воно не знало такого поняття. Поки «перебудова» перебувала під контролем Кремля, гласність залишалася дозованою, не набуваючи ознак свободи слова.

СЛОВНИК

Гласність — послаблення цензури, часткова свобода слова за часів «перебудови».

Громадяни країни завдяки гласності отримали можливість реально оцінювати ситуацію в тих сферах життя, які з дозволу вищого партійного керівництва ставали відкритими. Гласність підривала сліпу віру до друкованого або мовленого слова, давала змогу формувати власні судження й позбавлятися ідеологічних догм, що закладалися у свідомість із дитинства.

Основним об’єктом гласності стали так звані білі плями в історії КПРС. По суті, М. Горбачов відновив розпочатий М. Хрущовим процес десталінізації, але в радикальнішій формі. На вістря гласності потрапили злочини сталінської доби, переважно здійснені партією та її керівниками.

З осені 1986 р. московські суспільно-політичні журнали, на відміну від провінційних (зокрема українських), друкували документи, мемуари та художні твори, які викривали сталінські репресії, війну в Афганістані, економічні негаразди, номенклатурні привілеї тощо. Гострополітична журнальна, газетна й телевізійна публіцистика привертала увагу мільйонів людей.

Не всі в оточенні М. Горбачова підтримали реформи. Спротив «перебудові» почали чинити консервативні сили на чолі із секретарем ЦК КПРС Є. Лігачовим. Саме цей діяч без відома М. Горбачова і за його відсутності в країні у березні 1988 р. ініціював публікацію й популяризацію листа Ніни Андрєєвої під заголовком «Не можу поступитися принципами» в газеті «Советская Россия» («Радянська Росія», російською мовою). У ньому ленінградська викладачка назвала публіцистів, які досліджували «білі плями» в радянському минулому, «фальсифікаторами історії». На думку Андрєєвої, вони скористалися «перебудовою», щоб ініціювати докорінний перегляд історії КПРС. Дописувачка відкрито й навіть агресивно стала на захист Сталіна, підбадьорювала тих, хто не бажав «поступатися принципами» й не сприймав будь-які зміни. В Україні листа опублікували в багатьох ЗМІ.

Боротьба між консерваторами та реформаторами точилася здебільшого в Москві. Україна ж у перші роки «перебудови» залишалася під цілковитим контролем консервативних сил, очолюваних В. Щербицьким. Повсякчас виголошуючи «ритуальні» перебудовні гасла, на ділі перший секретар ЦК КПУ чинив опір реальним змінам. Республіка була, як її охрестили журналісти, справжнім «заповідником застою». Тільки у вересні 1989 р. В. Щербицького усунули від влади, республіканську партійну організацію очолив Володимир Івашко, після чого пульс політичного життя в Україні помітно почастішав.

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Як у документі визначено мету й завдання курсу на «перебудову»? • 2. Чому в програмній промові генсека не заперечуються соціалістичні догми? • 3. Які суперечності в новому курсі партії прирікали «перебудову» на поразку?

«Перебудова — не тільки звільнення від застійності та консерватизму попереднього періоду, виправлення допущених помилок, а й подолання історично обмежених рис суспільної організації та методів роботи, які зжили себе. Це надання соціалізмові найсучасніших форм, які відповідають умовам і потребам науково-технічної революції, інтелектуальному прогресові радянського суспільства. Це порівняно тривалий процес революційного оновлення суспільства, який має свою логіку й етапи...

Наша надія на революційне очищення й відродження полягає в тому, щоб розкрити величезні соціальні ресурси соціалізму через активізацію особи, людського фактора. У результаті перебудови соціалізм може і повинен повною мірою реалізувати свої можливості як лад реального гуманізму, що служить людині й підносить її. Це суспільство для людей — для розквіту їхньої творчої праці, добробуту, здоров’я, фізичного та духовного розвитку, суспільство, де людина почувається повноправним господарем і на ділі є ним. Дві ключові проблеми розвитку суспільства визначають долю перебудови. Це демократизація всього суспільного життя і радикальна економічна реформа» (з виступу Михайла Горбачова про сутність «перебудови» (1987)).

Проаналізуйте візуальні джерела. • 1. Чому представники номенклатури чинили опір «перебудові» і гласності? У чому цей опір виявлявся? • 2. Як художники зобразили особливості тогочасного суспільно-політичного життя? Чому пропагандистські видання публікували такі карикатури? • 3. Поясніть, як ви розумієте поняття подвійних стандартів у сфері суспільної моралі. Чому поява подвійних стандартів свідчила про глибоку кризу суспільної моралі й соціального життя в УРСР?

2. Відродження пам’яті про Голодомор 1932—1933 рр.

Серед табуйованих сторінок історії радянського суспільства громадян України найбільше вражала інформація про Голодомор 1932—1933 рр. Українська діаспора використовувала кожну річницю Голодомору для того, щоб правда про сталінські злочини стала надбанням широкої громадськості. Особливо багато було зроблено на п’ятдесяті роковини. Тоді при Університеті провінції Альберта в Едмонтоні уже функціонував Канадський інститут українознавчих студій, а в Гарвардському університеті — Український дослідний інститут, заснований Омеляном Пріцаком. За вивчення трагічних подій 1932—1933 рр. в Україні взялися дипломовані фахівці. У 1983 р. в Університеті Квебека (Монреаль) було проведено першу у світі наукову конференцію, присвячену ключовим проблемам Голодомору.

П’ятдесята річниця Голодомору стала переламною. Події 1932—1933 рр. в Україні почали привертати увагу істориків, політиків, журналістів. Ситуація виявилася специфічною через те, що в СРСР не визнавали голоду, хоч тоді загинули мільйони людей. Багато хто знав: голод був, але говорити про нього не можна. Коли журналісти ставили українським дипломатам в ООН запитання з цієї теми, ті або ухилялися від відповіді, або заперечували наявність голоду. Зрештою, дипломати змушені були звернутися за інструкціями: що робити з проблемою півстолітньої давнини? У компартії України вивчили це питання. В. Щербицький отримав доповідну записку, що містила вимогу організувати «пропагандистські та контрпропагандистські заходи» в УРСР для протидії антирадянській кампанії, яку нібито організувала українська еміграція. У записці Голодомор в Україні назвали «продовольчим утрудненням».

Глава організації «Американці в обороні людських прав в Україні» І. Ольшанівський вивчив архіви комісії Конгресу США з Голокосту і запропонував створити таку саму комісію з розслідування українського голоду. У листопаді 1983 р. відповідний законопроект було внесено до Конгресу, але Палата представників поставилася до нього пасивно. Тоді по всіх штатах, де проживали українці, було організовано петиційну кампанію під гаслом «Коріння трави». Ні раніше, ні пізніше такої масштабної акції американські українці не влаштовували.

Завдяки їй законопроект успішно пройшов сенатську комісію, і у вересні 1984 р. Сенат ухвалив його одноголосно. Натомість Палата представників так і не подала законопроект, який лобіювали українські організації. Становище урятував сенатор Б. Бредлі. Користуючись правом сенаторів вносити поправки в бюджет, він в останній день роботи 98-ї сесії Конгресу «причепив» витрати на діяльність тимчасової комісії з розслідування голоду 1932—1933 рр. в Україні до Фінансової резолюції. Палата представників, яка мала право відкидати внесені сенаторами поправки, з цією поправкою все-таки погодилася, бо законопроект був схвалений Сенатом. Р. Рейган без зволікань підписав Фінансову резолюцію, і в Конгресі США з’явилася комісія, перед якою стояло завдання «здійснити вивчення українського голоду 1932—1933 рр., щоб поширити по всьому світу знання про голод і забезпечити краще розуміння американською громадськістю радянської системи шляхом виявлення у ньому ролі Рад». Виконавчим директором комісії Конгресу став викладач Гарвардського університету, один із небагатьох фахівців з історії України радянського періоду Джеймс Мейс. Ніхто не очікував, що очолювана ним дослідницька група з шести Україно знавців зможе за доволі короткий термін знайти переконливі докази наймасштабнішого сталінського злочину. У 1986 р. в США вперше вийшло ґрунтовне дослідження про Голодомор Р. Конквеста «Жнива скорботи».

Тим часом керівництво КПРС уже почало втрачати контроль над процесом «перебудови». Сталінське табу на згадування голоду, яке трималося п’ять із половиною десятиліть, було знято. У московській і київській пресі промайнули перші згадки про трагедію 1933 р. Виступаючи в Києві з нагоди 70-річчя проголошення радянської влади в Україні, В. Щербицький виголосив неювілейний абзац про трагедію, спричинену нібито неврожаєм. Уперше в СРСР «продовольчі утруднення» дістали офіційну назву — «голод». Це дало підстави українським ученим, письменникам і журналістам розповідати широкій громадськості про події, що були «білою плямою» в недавній історії України.

Обкладинка видання «Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів». 1990 р.

У проблематиці Голодомору основним здобутком радянської доби, яка стрімко відходила в минуле, стало видання «Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів». Воно вийшло друком у вересні 1990 р. під грифом Інституту історії партії при ЦК Компартії України. Навколо цього збірника документів з архівів Москви та Києва, що його підготували архівісти Центрального партійного архіву при ЦК КПУ, в січні того самого року точилися палкі дискусії в політбюро. Найвищий орган республіки підтримав пропозицію В. Івашка опублікувати документи вибухової сили. Для такого сенсаційного рішення було кілька причин. По-перше, щоб утриматися на гребені революційної хвилі, керівники республіканської партійної організації мали засудити сталінську спадщину. По-друге, цю трагедію вже неможливо було замовчувати, як це робило радянське керівництво впродовж 55 років. Комісія Конгресу США завершила дослідницьку працю про український голод 1932—1933 рр. і оприлюднила звіт обсягом 524 сторінки. Цей том було надруковано у Вашингтоні, й у вересні 1988 р. радянське посольство надіслало його до ЦК КПУ. По-третє, не можна недооцінювати родинну пам’ять про Голодомор, хоча ті, хто вижив, дуже рідко наважувалися розповідати про пережите своїм дітям, щоб уберегти їх, та й самих себе, від звинувачень в антирадянській агітації.

Проаналізуйте фрагменти джерел. • 1. Як українські державні та громадські діячі пояснювали трансформацію свого світогляду внаслідок гласності? • 2. Чому правда про Голодомор спонукала українців відмовлятися від комуністичних поглядів?

«Ви знаєте, тільки нежива людина може не відреагувати на таке. Я з часом зрозумів: усе, що робилося, була суцільна брехня. І партія цю брехню утверджувала, обмежуючи в інформованості навіть тих людей, які повинні були “за службовим обов’язком” знати правду. Це був фарс, фальсифікація, злочин. І я повторюю: якби я знав усе це в 1958 році, я ні за що до цієї партії не вступив би. Ось що я коротко можу сказати про перелом у своїй свідомості» (з інтерв’ю Леоніда Кравчука після ознайомлення з архівними матеріалами про голод 1932—1933 рр.).

«Чи знав я про це тоді, коли вступав до партії? Не знав ні про голод 1932—1933 рр., ні про масштаби ГУЛАГу, ні про Биківню, ні про Дем’янів лаз, не знав про безліч злочинів, заподіяних українському народу та іншим народам під керівництвом партії. Та поволі приходило те знання. Воно заперечувало мою віру і руйнувало мою ж таки творчість, у якій я намагався підносити партію» (із заяви Дмитра Павличка про вихід із партії, березень 1990 р.).

3. «Нове мислення» і міжнародна ситуація

Ставши генсеком КПРС, М. Горбачов отримав доступ до державної таємниці. Згодом він писав, що дійсність приголомшила його. «Виявилося, що воєнні витрати становили не 16, а 40 (!) відсотків держбюджету, продукція ВПК — не 6, а 20 відсотків валового суспільного продукту. З 25 млрд рублів витрат на науку близько 20 млрд ішло на військово-технічні дослідження та розробки». Та насправді все було ще гірше. Якщо врахувати продукцію легкої і харчової промисловості разом з усіма послугами, що припадали на частку людей, причетних до воєнно-промислового комплексу, то витрати на оборону сягали 52 % валового суспільного продукту. За таких умов далі змагатися з американцями було марною справою. Гонитва озброєнь загнала Радянський Союз у глухий кут. Без її припинення жодне завдання з реформування країни не могло бути розв’язане.

СЛОВНИК

«Нове мислення» — політичний курс на припинення «холодної війни» й відмову від гонитви озброєнь, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими у внутрішній і зовнішній політиці.

У 1987 р. вийшла у світ книжка М. Горбачова «Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього світу». Прагматичний підтекст «нового мислення» полягав у тому, щоб забезпечити скорочення витрат на озброєння, які стали непосильними. Йшлося і про те, щоб отримати від Заходу кредити, призначені для щорічного імпорту десятків мільйонів тонн зерна, а також закупівлі сучасних техніки й технологій.

М. Горбачов успадкував від попередників кризу з ракетами середньої дальності. На початку 1985 р. з ініціативи радянської сторони розпочалися переговори із США, під час яких СРСР виявив готовність іти на серйозні поступки. Не сподіваючись на добру волю радянських керівників, американці готові були витратити десятки мільярдів доларів на програму «Стратегічної оборонної ініціативи» (СОІ), яка мала захистити США від атаки міжконтинентальних ракет. СОІ спиралася на новітні космічні технології і стала відомою під назвою програми «Зоряних війн». Президент США Р. Рейган називав Радянський Союз «імперією зла» і досить успішно створював антирадянську коаліцію країн, до якої приєдналися союзники США з НАТО, Австралія та Японія.

Після трьох зустрічей між Рейганом і Горбачовим у 1985—1987 рр. було укладено угоду про знищення ядерних ракет середньої та малої дальності.

Бульдозер руйнує Берлінський мур неподалік Потсдамської площі. 12 листопада 1989 р.

СРСР зобов’язався за три роки демонтувати й знищити цілий клас таких ракет — 1752. США мали ліквідувати 869 наявних у них ракет. Це радикальне рішення істотно послабило конфронтацію на найважливішій ділянці радянсько-американських відносин.

Кровопролитну і непопулярну війну в Афганістані було фактично програно, проте СРСР не бажав «утратити обличчя». Під прикриттям ідей «нового мислення» М. Горбачов заходився виводити так званий обмежений контингент. Не досягши мети війни, у лютому 1989 р. радянські війська залишили Афганістан.

Найсерйозніші зміни сталися на європейському континенті. Національно-визвольний рух охопив усі країни Центрально-Східної Європи, які були зовнішнім поясом російсько-радянської імперії. У вересні 1989 р. новий уряд Угорщини відкрив кордон з Австрією, що стало важливою передумовою до падіння «залізної завіси» в Європі. Зрештою, 9 листопада 1989 р. було зруйновано основний символ епохи — Берлінський мур. Ця подія започаткувала падіння комунізму в Центральній та Східній Європі.

За кілька тижнів відбулася зустріч, яка ознаменувала закінчення «холодної війни» між СРСР та США і відкрила шлях до об’єднання Німеччини. Тривали мирні демократичні перетворення в Чехословаччині, Польщі, Болгарії, Югославії. Натомість лідер комуністичної Румунії Ніколає Чаушеску вдався до прямого насильства, щоб не допустити демократичних перетворень. Диктатора було страчено за вироком суду.

Досвідом ненасильницької боротьби з комуністичним режимом уже восени 1990 р. скористалася й українська молодь під час акцій протесту.

У лютому 1990 р. було ліквідовано військову частину Організації Варшавського договору, у червні 1991 р. — Раду економічної взаємодопомоги, а в липні того самого року — політичну частину ОВД. «Ялтинська» Європа припинила існувати.

Проаналізуйте візуальне джерело. • 1. Які деталі свідчать про невідповідність проголошеного М. Горбачовим «нового мислення» в зовнішній політиці та пропаганди всередині СРСР? Чи випадкова ця невідповідність? • 2. Як можна пояснити появу таких карикатур у тогочасній пресі? Чому пропагандисти й далі приховували від людей справжні причини зміни зовнішньополітичного курсу в СРСР?

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • підписання протоколу про повне припинення дії Організації Варшавського договору • обрання М. Горбачова генеральним секретарем ЦК КПРС • перша у світі наукова конференція, присвячена ключовим проблемам Голодомору • початок виведення радянських військ з Афганістану.

2. Схарактеризуйте поняття і терміни: «перебудова», гласність, «білі плями», «нове мислення», «Стратегічна оборонна ініціатива» (СОІ).

3. Підтвердьте фактами або спростуйте слушність тверджень.

• Одним з основних здобутків гласності стала ліквідація «білих плям» в історії СРСР. • Перебудовним процесам чинив опір партійно-радянський апарат на чолі з В. Щербицьким. • Однією з найважливіших причин «перебудови» була потреба зменшити тягар гонитви озброєнь.

4. Проілюструйте конкретними фактами тези про події та явища доби «перебудови»: • Серед «білих плям» в історії державної партії та радянського суспільства громадян України найсильніше вражала інформація про Голодомор 1932—1933 рр. • Найбільш значущим кроком із реалізації політики «нового мислення» стало радянсько-американське співробітництво. • Знаковою подією в Європі було руйнування Берлінського муру — символу епохи «холодної війни».

5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагменті джерела.

«Ядерна зброя не функціональна і не може розв’язувати політичні проблеми, актуальні й сьогодні. Ніхто у світі не залишиться безкарним, якщо застосує першим ядерну зброю. Ядерна війна неприпустима, і в ній не може бути переможців. Це аксіома... Уже до кінця 1980-х років Радянський Союз перестав бути тоталітарною системою. Тоді світ ішов до ядерної війни, а вже влітку 1988 року президент США Рональд Рейган стояв на Красній площі й проголошував, що Радянський Союз більше не є “імперією зла”. А в грудні 1989 року “холодна війна” закінчилася. Я думаю, “перебудова” була мирною антитоталітарною революцією, розпочатою в ім’я ідеалів демократії та соціалізму» (з інтерв’ю Михайла Горбачова).

6. Поміркуйте чому Горбачов ототожнював СРСР і Росію, про що це свідчить? Чи справді національне питання у другій половині 1980-х років мало таке велике значення? Свою відповідь обґрунтуйте.

«Його [Горбачова] нерозуміння національного питання проявилося вже під час візиту до Києва у червні 1985-го, коли він двічі назвав Радянський Союз Росією. Навряд чи це було простим мовним ляпсусом. У 1991-му Горбачов охарактеризував СРСР як “тисячолітню державу” та “природний результат історичного процесу”. Таке ототожнення СРСР з Росією не залишало місця для окремої української ідентичності» (Ярослав Грицак. «Нарис історії України»).

7. За допомогою додаткових джерел інформації проаналізуйте основні положення політичного курсу «перебудови». Результати оформіть у вигляді інфографіки.