§ 29. Суспільно-політичне життя України у 2005—2013 рр.

Десятиріччя після Помаранчевої революції — це надзвичайно насичений подіями історичний період, що несе на собі відбитки особистостей політичних діячів, зокрема двох українських президентів, які боролися між собою за владу під час Помаранчевої революції: В. Ющенка та В. Януковича. Ці люди впливали на перебіг подій і певною мірою визначали їхній характер і послідовність. Однак набагато більшою мірою події визначалися не діями окремих осіб, навіть обтяжених високими повноваженнями, а об’єктивними закономірностями пострадянського розвитку.

Найбільші зміни відбулися в суспільній свідомості. Громадяни й громадянки України засвідчили, що українське суспільство долає в собі наслідки посткомуністичної «совковості». Люди відчули свою згуртованість, перетворюючи задекларовані конституційні права з примари на реальність і показуючи олігархічній Україні, хто в домі господар.

Революційного помаранчевого потенціалу не вистачило, щоб радикально змінити світобачення та звички поколінь, які народилися й виросли в умовах радянської дійсності. Однак український народ спромігся відповісти на виклик віджилих політичних сил новим Майданом. Наявність у нього такої спроможності є найпереконливішим свідченням значення Помаранчевої революції.

1. Політичне життя за президентства В. Ющенка

З обранням Президентом України В. Ющенка всі очікували реформ, які змінять обличчя країни. Реформи, однак, утілити не вдалося. Свою каденцію В. Ющенко розпочав із кадрових перестановок на державній службі. Одразу після інавгурації він перейменував свою адміністрацію на секретаріат, але майже не скоротив кількості його служб.

Святкування 60-річчя перемоги в радянсько-німецькій війні 1941—1945 рр. Президент В. Ющенко закликав до примирення ветеранів радянської армії та воїнів УПА

Заміну чиновників здійснювали за політичною, а не кваліфікаційною ознакою. У 2005 р. вибули 48 622 державні службовці (18,9 % загальної чисельності) і було прийнято на роботу 56 531 особу.

Сотні кримінальних справ щодо фальсифікації президентських виборів 2004 р. не було доведено до логічного завершення.

Діючи згідно з коаліційними домовленостями, В. Ющенко в січні 2005 р. підписав указ про призначення Юлії Тимошенко виконувачкою обов’язків прем’єр-міністра. На початку лютого Верховна Рада затвердила її на цій посаді.

Перші кроки нового Кабінету Міністрів були досить успішними. Вдалося усунути чимало бюрократичних перепон у підприємницькій діяльності, запроваджених за часів Л. Кучми. Уряд енергійно взявся за боротьбу з контрабандою, що дало змогу збільшити митні надходження. Було істотно обмежено махінації, пов’язані з поверненням податку на додану вартість у державний бюджет.

Загострення конфлікту між Ю. Тимошенко й секретарем Ради національної безпеки та оборони П. Порошенком змусило В. Ющенка прийняти відставку обох. Наступником Ю. Тимошенко став Юрій Єхануров. Щоб затвердити його на посаді прем’єр-міністра, Президенту довелося домовлятися з В. Януковичем — лідером опозиційної фракції в парламенті. 22 вересня 2005 р. В. Ющенко, В. Янукович і в. о. прем’єр-міністра Ю. Єхануров підписали меморандум порозуміння між владою та опозицією.

Від січня 2006 р. набула чинності конституційна реформа, затверджена парламентом під час Помаранчевої революції. Вона істотно підвищила роль партій у політичному житті. Тепер вибори до Верховної Ради мали відбуватися тільки за партійними списками. Владні повноваження Президента України суттєво скорочувалися, а повноваження прем’єр-міністра, відповідно, розширювалися. Президент мусив вносити на затвердження ту кандидатуру голови уряду, яку йому рекомендувала створена в парламенті коаліційна більшість депутатів. Усі 450 місць у Верховній Раді України заповнювали кандидати в народні депутати, які здобули перемогу в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі. Поріг проходження в парламент було знижено з 4 до 3 % набраних голосів.

Під час виборів 26 березня 2006 р. тривідсотковий бар’єр подолали п’ять політичних сил: Партія регіонів із 32,14 % голосів; Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) із 22,29 %; «Наша Україна» з 13,95 %; соціалісти з 5,69 %; комуністи з 3,66 % голосів. Помаранчева коаліція здобула в сумі 41,93 % голосів, а Партія регіонів із комуністами — 35,8 %. Отже, коаліція мала запропонувати президентові кандидатуру прем’єр-міністра.

Проте справа з розподілом посад закінчилася неочікувано: соціалісти перейшли на бік регіоналів, створивши інше співвідношення сил у Верховній Раді. Переможці в парламентських виборах стали переможеними, а помаранчева коаліція припинила існування. Лідер соціалістів О. Мороз досяг мети і став головою парламенту, після чого 7 липня проголосив утворення так званої антикризової коаліції у Верховній Раді на чолі з В. Януковичем.

Президент України Віктор Ющенко та прем’єр-міністр Віктор Янукович на церемонії відкриття пам’ятника В’ячеславу Чорноволу в Києві. Серпень 2006 р.

Антикризова коаліція проіснувала недовго. Суперечності між В. Ющенком і В. Януковичем у принципових питаннях дійшли до того, що у червні 2007 р. Президент України, скориставшись своїм конституційним правом, розпустив парламент і призначив позачергові вибори на 30 вересня.

Найбільшу фракцію в парламенті 6-го скликання мала Партія регіонів — 174 народні депутати. Значних успіхів, якщо порівняти з попередніми виборами, досяг БЮТ, здобувши 156 мандатів (у попередньому складі — 129). Президентський блок «Наша Україна — Народна самооборона» (НУ—НС) скоротив представництво в парламенті з 81 до 72 мандатів. КПУ здобула 27 мандатів. Блок В. Литвина одержав 20 мандатів.

29 листопада 2007 р. було оголошено про створення Коаліції демократичних сил у складі 228 депутатів (БЮТ і НУ—НС). Головою Верховної Ради став Арсеній Яценюк. 11 грудня в парламенті відбулося голосування щодо кандидатури прем’єр-міністра. Перебуваючи на чолі коаліції, Ю. Тимошенко здобула підтримку тільки 225 депутатів, до обрання їй не вистачило одного голосу. Лише на наступному пленарному засіданні вона була затверджена голосами 226 депутатів.

Внутрішньофракційні суперечності позначилися на роботі парламенту. Блокування трибуни різними політичними силами стало нормою в діяльності вищого законодавчого органу. А. Яценюк подав у вересні 2008 р. письмову заяву про відставку з посади голови парламенту, але й далі виконував обов’язки голови, оскільки парламент не розглядав заяву. 9 грудня до коаліції БЮТ і НУ—НС приєднався Блок Литвина. В. Литвина цього ж дня обрали головою парламенту.

Чергові президентські вибори було призначено на 17 січня 2010 р.

Вибори Президента України 2010 р. знову стали ареною боротьби різних полюсів однієї олігархічної системи. В. Ющенко обіцяв, що вибори пройдуть максимально прозоро, без застосування «адміністративного ресурсу». У другий тур з істотним розривом вийшли В. Янукович та Ю. Тимошенко. Ю. Тимошенко вдалося скоротити відставання, але вона все-таки залишилася позаду з 45,47 % голосів (11 млн 593 тис.). В. Янукович набрав 48,95 % (12 млн 481 тис.). Інавгурація нового Президента відбулася 25 лютого.

На підставі тексту параграфа наведіть п’ять фактів політичного життя за президентства В. Ющенка, які свідчать про суперечності між очікуваннями суспільства після Помаранчевої революції та реальною політикою.

ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Віктор Ющенко (1954)

Політичний і державний діяч. Від січня 1993 р. — голова правління Національного банку України, брав участь у проведенні фінансових реформ, запровадженні в обіг гривні. Після обрання Л. Кучми Президентом України на другий термін у грудні 1999 р. призначений прем’єр-міністром України. У травні 2001 р. був відправлений у відставку й невдовзі приєднався до опозиції. Створений ним блок «Наша Україна» отримав найбільшу кількість голосів на виборах до Верховної Ради України в березні 2002 р., хоча не сформував парламентської більшості.

У 2004 р. балотувався на пост Президента України як самовисуванець. Відверті фальсифікації виборів, здійснені владою, спричинили масові протести та кампанію непокори — Помаранчеву революцію. За результатами переголосування другого туру виборів набрав більшу кількість голосів. 23 січня 2005 р. вступив на посаду Президента України.

Проаналізуйте фрагмент джерела. Що дає підстави для пропонованого висновку? У чому журналістка вбачає позитивні та негативні результати президентства В. Ющенка? Які факти слугують аргументами для такої оцінки?

«Віктор Ющенко увійшов в історію України як перший президент — демократ та українофіл. Він не втомлювався повторювати, що громадяни України мають знати свою історію та шанувати демократичні цінності. Він не втомлювався закликати всіх до широкої суспільної дискусії. Але він нічого не зробив для реального об’єднання національно-демократичних сил та подолання поділу країни на Схід і Захід. Публічна конфронтація Віктора Ющенка з Юлією Тимошенко нівелювала здобутий Майданом міжнародний імідж України і привела до перемоги на виборах Віктора Януковича. Такої думки політики, колишні близькі соратники Ющенка» (журналістка Ірина Штогрін, «Радіо Свобода»).

2 листопада 2006 р. Президент України В. Ющенко вніс на розгляд Верховної Ради проект закону «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні». 28 листопада закон було ухвалено.

Проаналізуйте фрагмент джерела. • 1. Поміркуйте, яке значення в контексті декомунізації та дерадянізації мало ухвалення цього закону. • 2. Чи міг бути ухвалений закон раніше? Чому? • 3. Пригадайте, чому влада СРСР десятиліттями приховувала факти про Голодомор 1932—1933 рр. Чому держава Україна прагне міжнародного визнання Голодомору 1932—1933 рр. геноцидом?

Національний музей Голодомору-геноциду в м. Київ, скульптура «Гірка пам’ять дитинства» (художник Анатолій Гайдамака, архітектор Юрій Ковальов, скульптори Петро Дроздовський, Микола Обезюк). 2008 р.

«Верховна Рада України постановляє: вшановуючи пам’ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932—1933 років в Україні та його наслідків; шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу; усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства; відзначаючи, що трагедія Голодомору 1932—1933 років в Україні офіційно заперечувалася владою СРСР протягом багатьох десятиріч; засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності; співчуваючи іншим народам колишнього СРСР які зазнали жертв внаслідок Голодомору... визнаючи Голодомор 1932—1933 років в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього як цілеспрямований акт масового знищення людей, приймає цей Закон.

Стаття 1. Голодомор 1932—1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.

Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним...» (із Закону України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні»).

СЛОВНИК

Геноцид — дії з наміром навмисного створення для членів будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи населення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове її знищення.

2. Загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні за президентства В. Януковича

Блок Литвина після перемоги В. Януковича вийшов із коаліції, сформованої Ю. Тимошенко, і приєднався до регіоналів в обмін на обіцянку президента зберегти за його лідером посаду голови парламенту. Перетворившись на президентську партію, регіонали взялися за скуповування народних депутатів. У Верховній Раді сформувалася нова більшість «Стабільність і реформи», яку журналісти назвали «коаліцією тушок». Парламент висловив недовіру уряду Ю. Тимошенко i 11 березня 2010 р. голосами 237 депутатів відправив її у відставку. Прем’єр-міністром став член Партії регіонів М. Азаров. Він сформував новий уряд.

СЛОВНИК

«Тушки» — іронічна назва народних депутатів, яких обирали від однієї політичної сили, проте вони переходили до іншої політичної сили.

Звичними методами регіонали здобули контроль над Конституційним Судом, після чого той наважився у вересні 2010 р. на закритому засіданні безпідставно скасувати політичну реформу 2004 р. Україна знову перетворилася з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську республіку.

Парламентські вибори за новими правилами відбулися в жовтні 2012 р. На першому місці опинилася Партія регіонів (30 % голосів), далі йшли «Батьківщина» на чолі з Ю. Тимошенко (25,5 %), «Удар» В. Кличка (14 %), Компартія України (13,3 %) і «Свобода» (10,4 %). Маючи в сумі 49,9 % голосів, три опозиційні політсили («Батьківщина», «Удар», «Свобода») одержували в парламенті більшість завдяки голосам, поданим за партії, які не подолали встановленого прохідного бар’єра. Але більша частина депутатів-мажоритарників, чиї бізнесові інтереси залежали від влади, приєдналися до провладної коаліції. Використання адміністративного ресурсу допомогло Партії регіонів сформувати пропрезидентську більшість і в облрадах (крім трьох областей).

Інавгурація Президента України Віктора Януковича. 25 лютого 2010 р.

Узурпація державної влади і формування авторитарного режиму Януковича супроводжувалися репресіями, спрямованими на залякування і придушення опозиції. У квітні 2010 р. М. Азаров заявив у парламенті, що «дії уряду Тимошенко завдали збитків державі в 100 млрд гри, у зв’язку з чим Тимошенко й посадові особи повинні понести кримінальну відповідальність». Услід за цим Генеральна прокуратура відновила призупинену Л. Кучмою в 2004 р. «справу Тимошенко». 24 травня 2011 р. Ю. Тимошенко запросили до Генеральної прокуратури для висунення нового звинувачення та арешту. У Генеральній прокуратурі вона з’явилася в супроводі послів провідних європейських держав і США, а також посла Євросоюзу, які висловили протест проти незаконних дій українських правоохоронців. Янукович тоді дав команду пригальмувати, і Тимошенко зачитали рішення про закриття справи та звільнення з-під арешту. Проте в червні 2011 р. Генпрокуратура висунула нові звинувачення, а в жовтні суд визнав Тимошенко винною в перевищенні влади та службових повноважень і засудив до семи років ув’язнення. Звинувачення політичних противників у кримінальних злочинах стали буденною справою.

У країні погіршилося економічне становище. У 2013 р. вона посіла 161-ше місце з 46,3 бала серед 177 країн, що увійшли до рейтингу економічної свободи. Цей показник був найгіршим серед 43 європейських країн. Коментуючи його, розробники індексу економічної свободи зауважили: «Корупція квітне, закони функціонують погано».

За час президентських повноважень В. Януковича істотно погіршився й політичний клімат у країні. На запитання соціологічного опитування

«Чи можуть сьогодні люди в Україні вільно висловлювити свої політичні погляди?» у 2012—2013 рр. відповідь «ні» обирав кожен третій респондент.

Проаналізуйте візуальне джерело, а також підпис і коментар до нього. Як пов’язане згортання демократичних свобод в Україні з корупцією? Чому, на вашу думку, демократія в Україні виявилася, за визначенням співдоповідачки Парламентської асамблеї Ради Європи, вразливою?

Будинок В. Януковича у його резиденції «Межигір’я» в селі Нові Петрівці Київської області. Загальна площа резиденції — 136 га. Комплекс «Межигір’я» огороджений парканом заввишки 5 м і завдовжки 54 км (по периметру). На його території розташовано яхтовий причал, кінний клуб, тир, тенісний корт, басейн, оранжерею, парники, а також мисливські угіддя, зоопарк, гараж на 70 одиниць техніки тощо. Журналісти та політики називають «Межигір’я» символом корупції президентського масштабу.

«Я дуже занепокоєна. Я завжди знала, що в Україні вразлива демократія. Але я навіть не уявляла, що за два місяці, відколи працює новий президент, він використав їх (свої повноваження. — Авт.) для того, щоб підім’яти під себе уряд, скасувати результати виборів 2007 р., повністю підкорити собі Вищу раду юстиції, Верховний Суд, СБУ і навіть парламент» (із коментаря співдоповідачки Парламентської асамблеї Ради Європи по Україні Ханне Северінсен).

3. Дискусії навколо геополітичного вибору України

Перші візити новообраного Президента України В. Ющенка до Європи і США були тріумфальними. Захід вітав героя Помаранчевого майдану.

Перед президентськими виборами 2004 р. Л. Кучма скасував у Воєнній доктрині України положення про стратегічну мету, яка полягала у вступі до Євросоюзу і НАТО. У квітні 2005 р. В. Ющенко відновив цей пункт і навіть потурбувався про те, щоб запровадити у План дій Україна — НАТО на 2005 р. деякі заходи, спрямовані на інтеграцію Збройних Сил України з військами НАТО.

У січні 2008 р. за підписом Президента В. Ющенка, Голови Верховної Ради А. Яценюка та прем’єр-міністра Ю. Тимошенко в НАТО було надіслано заяву про готовність приєднатися до Плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі (ПДЧ). На саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року Україна, не без втручання Росії, не отримала ПДЧ. НАТО тоді оголосило політику «відкритих дверей» для України. У відповідь на пронатівський курс Президента В. Ющенка Партія регіонів заблокувала роботу парламенту, організувала масові акції протесту і провела в Сєвєродонецьку II Всеукраїнський з’їзд депутатів рад усіх рівнів із метою показати, що південні та східні регіони країни нібито налаштовані проти поглиблення відносин із НАТО.

Доволі оптимістичною видавалася перспектива членства в Європейському Союзі. Єврооптимісти вважали, що за десять років Україна подолає всі етапи інтеграції з Європою: Митний союз, безвізовий режим, вільний рух товарів, капіталів, послуг, робочої сили.

Проте інтеграція України в НАТО і ЄС залежала не тільки від бажання цих двох сторін. Існувала й третя сторона — Росія, яка не збиралася миритися з євроатлантичною позицією Президента України В. Ющенка. У Москві від України чекали, що вона приєднається до Єдиного економічного простору разом з Білоруссю і Казахстаном. За президентства В. Ющенка почалося загострення українсько-російських відносин, пов’язане з розподілом азовсько-керченської акваторії. Окрім суперечок про лінію розмежування в морі, українська сторона виправдано вимагала збільшити символічну ціну за оренду баз Чорноморського флоту Російської Федерації у 5—10 разів, що було неприйнятним для Росії.

Про наміри останньої тримати Україну в полі свого геополітичного впливу свідчила і «газова атака». Термін дії укладеного 2004 р. контракту на постачання газу та його прокачування через територію України в Європу завершувався у 2009 р. Російська сторона хотіла змінити умови нового контракту на 2009—2019 рр. так, щоб якомога надійніше закріпити енергетичну залежність України.

Партія регіонів ще з весни 2006 р. розгорнула масштабну інформаційну кампанію з дискредитації НАТО, а В. Янукович, ставши прем’єр-міністром, повідомив, що Україна відкладає приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО, допоки не підвищиться рівень інформованості населення про цю організацію.

Зрив регіоналами і комуністами засідання Верховної Ради, на якому мали затвердити звернення з приводу приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО. Лютий 2008 р. Фото: АР

Після перемоги В. Януковича на президентських виборах 2010 р. розпочалося зближення України з Росією. Одним із перших таких кроків стало підписання президентами України та Росії В. Януковичем і Д. Мєдвєдєвим у Харкові «Угоди між Україною і РФ з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України». За цими домовленостями, які у пресі називали «Харківськими угодами», термін перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі було продовжено до 2042 р. Також було передбачено автоматичну пролонгацію угоди що п’ять років, якщо не буде заперечень котроїсь зі сторін. За перебування ЧФ РФ Україна мала отримувати мізерну, як за таку послугу, оплату в розмірі 100 млн дол. на рік, починаючи із 2017 р., і додаткову знижку на постачання газу за контрактом 2009 р. розміром 30 %.

Без консультацій із громадськістю «Харківські угоди» про перебування іноземного військового флоту в українському Криму ратифікувала Верховна Рада. У повному складі цей документ підтримали депутати від Партії регіонів, Компартії, блоку Литвина.

Поміркуйте, чому В. Янукович і російська влада намагалися щонайшвидше продовжити перебування російського флоту в Криму. Про що свідчить такий поспіх та чого намагалася досягти Росія? Чому В. Янукович пішов на такі умови?

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Відшукайте в інтернеті найбільш одіозні виступи В. Януковича. Чому він став героєм найбільшої кількості мемів з-поміж інших президентів України? Як можна використовувати такі меми в інформаційній війні?

2. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях 2005—2013 рр.: В. Ющенко, В. Янукович, Ю. Тимошенко.

3. Підтвердьте фактами або спростуйте слушність тверджень.

«Час президентства Ющенка, на жаль, виявився для країни періодом втрачених можливостей. Відповідальність за це лежить також і на Президенті, й на його секретаріаті, які перебували в ситуації конфлікту з Кабінетом Міністрів» (експосол США в Україні Стівен Пфайфер).

«Для більшості українців новий Президент асоціювався з двома речами: по-перше, вульгарними за розмірами витратами на життєдіяльність першої особи в державі, по-друге, невластивою сильним людям мстивістю. Резиденції в Межигір’ї та Криму, гелікоптерний майданчик на Дніпровській набережній у не найбагатшій країні світу є, делікатно кажучи, моветоном». [Моветон (з фр.) — поведінка, манери та вчинки, неприйнятні у пристойній спільноті.]

4. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел.

«Експерти тоді ж говорили, що угода, яку згодом назвали “харківською”, суперечить Конституції України, а прості посполиті казали, що “нас ще раз продали”. Зрештою, 27 квітня 2010 року, після мітингів, протистоянь з міліцією, яєць і диму у Верховній Раді, Угоду ратифікували парламенти обох країн...»

«Рада ЄС підтверджує своє серйозне занепокоєння з приводу політично вмотивованих ув’язнень членів колишнього уряду, що мали місце після судів, які не шанували міжнародних стандартів чесного, прозорого та незалежного процесу... Рада очікує, що українська влада негайно розв’яже питання політично вмотивованих арештів і зробить подальші кроки для реформування судової системи» (з постанови Ради міністрів закордонних справ Євросоюзу).

5. За допомогою додаткових джерел інформації дізнайтеся, які ще регіони проживання українців були охоплені Голодомором. Про що це може свідчити? Якими є традиції вшанування жертв Голодомору в цих регіонах? Чому вони є саме такими?

6. За допомогою додаткових джерел інформації з’ясуйте, як видозмінювалися зовнішньополітичні пріоритети України впродовж 1991—2013 рр. З чим були пов’язані такі коливання та які це має наслідки для сьогодення?