§ 4. Політика радянізації («совєтізації») та репресії західних областей УРСР

Додаткові матеріали

rnk.com.ua/109201

НАВЧАЛЬНА МЕТА: охарактеризувати й визначити особливості політики радянізації в західних областях України в повоєнні роки.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які зміни адміністративно-територіального устрою УРСР відбулися в перший період Другої світової війни та повоєнний період? 2. Дайте визначення поняття «радянізація». Якими методами вона здійснювалась у 1939—1941 рр.? 3. Коли та за яких умов було створено УПА? 4. Укажіть особливості й основні події українського визвольного руху в роки Другої світової війни.

1. НАСАДЖЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ. МАСОВІ ДЕПОРТАЦІЇ 1944—1947 рр. ОПЕРАЦІЯ «ЗАХІД». У період 1939—1941 рр. у західних областях України тоталітарний режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійно-державному керівництву довелося по-новому поширювати порядки, що діяли на інших територіях СРСР. Цей процес дістав назву «радянізація» («совєтізація»). Її складовими були колективізація, індустріалізація, так звана «культурна революція» та масові репресії проти тих, хто становив небезпеку для комуністичної влади.

Визначте та опишіть методи відновлення тоталітарного імперського режиму СРСР в Україні.

Населення чинило опір радянізації, пам’ятаючи про її перший досвід. Тому для впровадження радянського тоталітарного способу життя до західних областей УРСР спрямували значні політичні й воєнні сили. До середини 1946 р. сюди прибуло 86 тис. фахівців, які переважно були російськомовними. Компартійна влада не довіряла місцевим комуністичним діячам, тому їх призначали на другорядні посади. Так, наприкінці 1946 р. в західній частині України з 15 120 керівних посад в обласних комітетах (обкомах) партії працівники з-поміж місцевого населення становили лише 1832 особи (12 %).

Поряд із компартійними осередками нова влада формувала тимчасові, а потім постійні місцеві органи влади у формі рад.

Згідно з документами, протягом 1944—1946 рр. із семи західних областей УРСР до північно-східних регіонів СРСР депортували 17 729 сімей, або 36 609 осіб. Відсутність житла, предметів першої потреби, ліків і продовольства стала справжньою катастрофою для перших депортованих осіб. Їх підселяли в будинки місцевого населення без його згоди.

Операція «Захід» — депортація населення західних областей УРСР (за винятком Закарпаття), здійснена 21 жовтня (подекуди тривала до 26 жовтня) 1947 р. з метою послаблення українського визвольного руху.

НАВЧАЛЬНИЙ ФІЛЬМ

rnk.com.ua/110080

Перегляньте відеоролик «Чому у Львові не говорять російською» і виконайте завдання до нього.

Здійснюючи масові депортації в 1944—1946 рр., тоталітарна влада намагалася унеможливити опір порядкам, які запроваджувала. Депортації стали ще одним злочином СРСР проти українського та інших народів.

ДЕМОГРАФІЧНІ ЗМІНИ В УКРАЇНІ В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ. РЕПРЕСІЇ ТА ДЕПОРТАЦІЇ

1. Покажіть райони здійснення комуністичним режимом акцій депортації в тогочасній Україні. Назвіть роки цих подій. 2. Із якого регіону радянська влада депортувала найбільшу кількість людей?

ЦІКАВІ ФАКТИ

21 жовтня 2017 р. виповнилося 70 років від масової депортації населення західних областей УРСР до Сибіру. Цього дня в Україні вшановували пам’ять жертв цієї трагедії.

10 вересня 1947 р. Рада міністрів СРСР ухвалила указ «Про виселення із західних областей УРСР до Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської, Свердловської, Тюменської, Челябінської та Читинської областей членів родин “оунівців” та активних бандитів, заарештованих і вбитих у боях». Уночі 21 жовтня 1947 р. розпочалася операція «Захід». Протягом доби було насильно виселено 76 192 особи, серед яких 22 174 дитини. До 26 жовтня кількість депортованих членів родин воїнів УПА зросла до 77 791 особи. Переселенців із західної частини України відправляли залізницею в непристосованих товарних вагонах на примусові роботи до Сибіру. Сотні людей дорогою померли.

ДЕПОРТАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ

Проаналізуйте наведені статистичні дані. Поміркуйте, з якою метою проводили депортацію населення західних областей УРСР.

РАДЯНІЗАЦІЯ

2. ЛІКВІДАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УРСР. Один із перших ударів радянська влада завдала по Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ), яка мала величезний вплив на населення західних областей УРСР та виступала натхненником національно-визвольної боротьби.

Яку роль у ліквідації УГКЦ відіграв собор, що заявив про скасування Берестейської унії 1596 р.?

До встановлення радянської влади УГКЦ об’єднувала понад 5 млн вірян. Смерть митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 р. стала сигналом до початку кампанії проти УГКЦ. Комуністичний режим почав звинувачувати греко-католиків у співробітництві з нацистським режимом. Наступник Андрея Шептицького Йосип Сліпий, намагаючись знайти спільну мову з комуністичною владою, відрядив до Москви делегацію. Під час зустрічі представників влади ознайомили із життям церкви й зверненням Йосипа Сліпого «До духовенства і вірян», де містилися заклики до УПА «повернутися з неправильного шляху». Члени делегації передали 100 тис. руб. у фонд Червоного Хреста на оборону країни. Проте це не зупинило намірів влади знищити церкву.

Похорон митрополита Андрея Шептицького. Львів. 1944 р.

ІСТОРИЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ

Йосип Сліпий. 1960—1970-ті рр.

Йосип Сліпий походив із Галичини. Після закінчення школи він вивчав теологію у Львові, а з осені 1912 р. — в Інсбруку (Австрія), де здобув у 1918 р. ступінь доктора богослов’я. Молодий священник був висвячений митрополитом Андреем Шептицьким. У 1922 р. Йосип Сліпий став професором догматики духовної семінарії у Львові, а згодом її ректором. Під його керівництвом семінарія була розбудована в Греко-католицьку богословську академію. У 1939 р. Йосипа Сліпого призначили наступником на митрополичому престолі. У роки німецької окупації (1941—1944 рр.) Йосип Сліпий відродив духовну семінарію, а також діяльність Богословського наукового товариства. Після повернення радянської влади він був заарештований і засуджений на вісім років примусових робіт. Згодом Йосипа Сліпого засуджували ще тричі, але звільнили в 1963 р. за наполяганням Папи Римського і світової громадськості. Він прибув до Рима та відновив тут колишню Львівську духовну академію (Український католицький університет), монастир Студитів, діяльність Українського богословського товариства, видання часопису «Богословіє». У 1965 р. Йосипа Сліпого обрали кардиналом і Патріархом УГКЦ. Він помер у 1984 р., був перепохований у Львові.

Не бажаючи вступати у відкритий конфлікт з УГКЦ під час війни, представники радянської влади спочатку пообіцяли греко-католикам надати можливість вільно відправляти богослужіння. Проте в березні 1945 р. з’явилася детальна інструкція щодо ліквідації УГКЦ. Відповідно до неї у квітні 1945 р. каральні органи комуністичного режиму заарештували єпископат УГКЦ на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим. Усім їм запропонували «добровільно» возз’єднатися з Російською православною церквою (РПЦ).

Далі каральні органи радянської влади розпочали арешти провідних діячів УГКЦ та заслання їх до Сибіру. За короткий час було закрито церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. священників, ченців і черниць.

У 1946 р. в Києві відбувся закритий судовий процес проти греко-католицьких ієрархів на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим. У цей самий час у Львові скликали неканонічний собор (тобто такий, що не є законним за церковною традицією). На ньому було заявлено про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив із Римом і підпорядкування греко-католиків РПЦ. УГКЦ після цього перейшла в підпілля. Ініціатора й організатора Собору священника Гавриїла Костельника згодом застрелили у Львові.

Для УГКЦ розпочався катакомбний період її існування (1946—1989 рр.).

Скульптурне зображення Йосипа Шептицького на будинку у Львові. 2009 р.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Ліквідація УГКЦ була частиною процесу радянізації західних областей УРСР. Цим заходом комуністичний режим намагався знищити греко-католицьку церкву як духовну опору українського національно-визвольного руху.

Антирадянський малюнок, виданий підпільною друкарнею на заході України. Художник Н. Хасевич. 1949 р.

Поясніть зміст зображення. Як плакат мав сприяти поширенню антирадянських настроїв серед населення України?

Теодор Ромжа. 1940-ві рр.

Схожим чином відбувалися події і на Закарпатті. Так, 15 священників Мукачівської єпархії вислали до Сибіру, трьох убили, а 36 осіб утекли за кордон. На Мукачівського єпископа Теодора Ромжу в 1947 р. вчинили невдалий замах, а пізніше, як стверджував у спогадах один із працівників Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), його отруїли в лікарні. Зрештою всі греко-католицькі церкви було закрито, а 50 священників засуджено. У серпні 1949 р. брехливо проголосили добровільне возз’єднання Мукачівської єпархії з РПЦ.

Колективна робота в класі. За допомогою методу «Фішбоун» у складі робочих пар або малих груп проаналізуйте, як відбувалося відновлення радянського тоталітарного режиму в західних областях УРСР та якою була доля УГКЦ в цей період.

3. ЗДІЙСНЕННЯ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ, ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ ТА «КУЛЬТУРНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ». Із метою координації дій під час проведення радянізації західних областей створили спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КП(б) У утворили спеціальний відділ у справах західних областей. До кінця 1945 р. тут відновили діяльність 1700 промислових підприємств і 500 промислових артілей.

Охарактеризуйте методи колективізації, індустріалізації і «культурної революції», які застосовувала влада СРСР.

Процес відбудови й подальшого розвитку промисловості на заході України відбувався набагато складніше, ніж на сході. Це було зумовлене низкою причин:

• одночасність насильницького здійснення процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і «культурної революції» прискореними темпами;
• відсутність достатнього економічного потенціалу СРСР для перетворень у регіоні, у якому лише 4 % населення працювало в промисловості;
• нестача місцевих спеціалістів інженерно-управлінської ланки;
• несприйняття населенням соціальних перетворень влади, спротив радянізації.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Згідно з листом Першому секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову, написаним 24 вересня 1949 р. головою Ради у справах РПЦ при Раді міністрів СРСР Г. Карповим, за час із березня 1946 до серпня 1949 р. до РПЦ перейшли «3001 уніатська парафіяльна церква, 1242 священники, 463 диякони і 1018 псаломників у Закарпатській, Дрогобицькій, Львівській і Станіславській областях».

Довідка спецпоселенця, видана замість паспорта. 1955 р.

Спецпоселення — місце примусового утримання окремих категорій населення та представників народів, які радянська влада вважала політично небезпечними або ворожими. В основі режиму спецпоселення було насильницьке переселення з місць проживання до спеціально визначених місцевостей із подальшою забороною залишати їх під загрозою кримінального покарання та обмеження в громадянських правах.

Індустріалізація передбачала підпорядкування західних областей України інтересам промислового комплексу СРСР; оновлення промисловості на засадах, відповідних уявленням керівництва СРСР; використання місцевих природних ресурсів в інтересах союзного центру; зміну соціальної структури населення відповідно до тоталітарної моделі розвитку.

Проте найбільший опір населення чинило колективізації. У західних областях УРСР вона мала кілька цілей:

• установити тотальний контроль держави над селянством;
• увідповіднити розвиток сільського господарства західноукраїнських земель із центральними і східними регіонами УРСР;
• зламати приватновласницький спосіб мислення місцевого населення;
• позбавити підтримки населення збройний рух опору радянській владі.

Колективізація здійснювалася притаманними тоталітарній системі методами, що були відпрацьовані владою під час насильницької колективізації 1930-х рр.: це шантаж, залякування, провокації, заслання тощо. Спочатку удару завдали по заможних господарствах (вони становили 4,8 % від загальної кількості господарств і володіли 13,7 % земель). Їм збільшили на 50 % норми обов’язкових поставок сільськогосподарської продукції, скоротили нормативні терміни здачі, скасували пільги. Усіх, хто чинив опір або не виконував завдання, висилали до Сибіру, Казахстану та інших віддалених районів СРСР на спецпоселення. Загалом на спецпоселення відправили понад 200 тис. осіб.

У результаті цих заходів кількість колгоспів у західних областях УРСР зросла зі 145 у 1945 р. до 7200 у 1950 р. (до них належало 93 % селянських господарств). Для прискорення колективізації впроваджували широку мережу машинно-тракторних станцій (МТС). Із метою посилення впливу комуністичного режиму в селах при МТС формували спеціальні політвідділи. На 1950 р. процес колективізації в регіоні загалом завершили.

Машиніст молотильного агрегату Грядівської МТС. Львівська область. 1945 р.

Працівники колгоспу імені Жданова в селі Болотня Перемишлянського району Львівської області. 1950-ті рр.

Колгоспна бригада в селі Малі Ланки Львівської області. 1950-ті рр.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Порівняно з індустріалізацією 1930-х рр. цей процес у західних областях УРСР мав певні особливості:

• високі темпи промислового розвитку: у 1940 р. кількість підприємств західних областей становила 4,7 % від загальної кількості підприємств УРСР, а в 1949 р. — уже 12,6 %;
• деякі зміни в традиційних галузях виробництва — лісовій і нафтодобувній. Їхню продукцію почали переробляти на місці, а не вивозити за межі краю у вигляді сировини;
• виникли нові галузі: металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна; були реконструйовані й розширені деревообробна, харчова, нафтодобувна, гірнича;
• після визнання важливості розвитку західних областей УРСР влада почала відправляти туди обладнання, що вивозили з Німеччини за репараціями;
• індустріалізація успадкувала традиційні ознаки тоталітарної імперської системи: нерівномірність у розвитку важкої і легкої промисловості на користь першої, домінування кількісних показників над якісними, незавершеність технологічного циклу в межах певного регіону.

Потрібні владі СРСР перетворення було здійснено в промисловості. Відбулися запровадження командно-адміністративних методів управління, суцільне примусове одержавлення промисловості та підпорядкування її розвитку інтересам союзного центру.

Загалом у цей період в західній частині України виникло 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств.

Важливою частиною радянізації стала «культурна революція», під час якої в краї було запроваджено загальносоюзну систему освіти. До західних областей УРСР на постійну роботу направили близько 44 тис. учителів (переважно російськомовних), надіслали мільйони підручників і методичних посібників, насичених комуністичною пропагандою. На вчителів покладали завдання ідеологічної обробки української молоді й поширення комуністичних ідей. Виникла нова мережа професійно-технічної освіти. Відбувалася надмірна ідеологізація освіти, покликана виховати населення в комуністичному дусі й знищити українську національну самосвідомість. Значних масштабів набули репресії проти інтелігенції — місцевих освітян, працівників бібліотек, музеїв, культурних товариств тощо. У закладах вищої освіти прихильники комуністичного режиму читали лекції російською мовою.

Для створення позитивного образу нової влади запровадили безплатне медичне обслуговування. До західних областей УРСР направили сотні медичних працівників з інших регіонів.

Процес насильницької радянізації західної частини України переважно було завершено наприкінці 1950-х рр.

4. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ У ЗАХІДНІЙ ЧАСТИНІ УКРАЇНИ в 1944—1950-х рр. Вступ радянських військ на територію, контрольовану УПА, і заходи з відновлення (насадження) радянської влади змінили характер боротьби українського національно-визвольного руху. Захищаючись від наступу радянського тоталітарного режиму, населення вдавалося до різних методів боротьби — від саботажу до збройного опору.

Поясніть, завдяки чому український національно-визвольний рух зміг тривалий час протистояти наступу тоталітарного режиму.

Боротьбу проти радянізації розпочали Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА). Політичною структурою УПА була Українська головна визвольна рада (УГВР), яка керувала національно-визвольним рухом на українських землях. Її очолював Кирило Осьмак. До складу УГВР входили Р. Шухевич, В. Кук, М. Лебідь, Ю. Липа та інші. На кінець 1944 — початок 1945 р. УПА налічувала 35 тис. активних осіб, хоча радянські каральні органи у звітах указували в декілька разів більшу кількість.

В ОУН та УПА як відносно самостійна структура діяла так звана «жіноча мережа».

Після завершення бойових дій у Європі проти УПА направили регулярні частини радянської армії. Величезні райони на Волині та в передгір’ях Карпат були блоковані, щоб не дати збройному опору і підпіллю зірвати перші повоєнні вибори до радянських органів влади. Усіх, хто був пов’язаний з УПА та ОУН, знищували або відправляли до Сибіру. Ці події увійшли в історію як «Велика блокада». Вона тривала з 1945 р. і до весни 1946 р.

Унаслідок цих дій в УПА залишилося менше половини особового складу. Зазнавши значних втрат, підрозділи УПА здійснювали рейди, щоб увійти до Західної Німеччини та Австрії. Це мало великий інформаційний розголос у світі. Вдалося прорвати сталінську інформаційну блокаду щодо подій в Україні. Загони УПА, що залишилися в Україні, розділилися на невеликі групи та здійснювали напади на активістів радянської влади, знищували колгоспне майно, МТС та інші об’єкти. Головною метою цих нападів було завадити утвердженню радянської влади. Пропаганда, жорстокість і підступність каральних органів (створювали спеціальні загони, які чинили насильство над місцевим населенням під виглядом УПА), а також зміни, пов’язані з розгортанням колективізації, унеможливили продовження широкого опору УПА та ОУН тоталітарному імперському режиму.

«Велика блокада» — каральна акція влади СРСР у західних областях УРСР з 1945 до весни 1946 р., під час якої війська блокували райони дій УПА з метою не допустити зриву перших повоєнних виборів до радянських органів влади українським збройним опором.

НАВЧАЛЬНИЙ ФІЛЬМ

rnk.com.ua/110081

Перегляньте відеоролик «Феномен УПА» і виконайте завдання до нього.

Звернення ОУН і УПА. 1940-ві рр.

Із якою метою ОУН і УПА зверталися до молоді з такими закликами?

ЗАХІДНІ ОБЛАСТІ УРСР У ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ

Простежте за картою перебіг бойових дій УПА.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Представник місцевої радянської влади в західних областях УРСР у 1940-х рр. зазначав: «Ми маємо велику кількість “жіночих мереж”. Відомо, що в селах із 1000 жителів є 50—60 членів ОУН, і значною часткою є жінки. У деяких селах вони керують підпільною роботою».

«Жіноча мережа», як правило, була не військовою частиною, а організаційною, допоміжною силою. Усі жінки, які долучалися до діяльності в ОУН та УПА, проходили освітньо-ідеологічний вишкіл, вивчали історію України, знайомилися з ідеологією та програмою ОУН. Жінки у складі ОУН та УПА працювали лікарками, медсестрами, санітарками, друкарками, пропагандистками, зв’язковими, розвідницями, були учасницями відділів УПА та навіть командували ротами.

Основною медичною структурою був Український Червоний Хрест, який до 1947 р. очолювала Катерина Зарицька (псевдонім Монета). У підпільних друкарнях, що розміщувалися у важкодоступних місцях, працюючи в умовах нестачі кисню та світла, місяцями не виходячи назовні, жінки видавали підпільну літературу, пресу та відозви. Довіреними особами Р. Шухевича була група жінок-зв’язкових на чолі з К. Зарицькою, які виконували його доручення. До групи належали Галина Дидик (Анна), Дарія Гусяк (Нуся), Ольга Ільків (Роксоляна). Нарівні із чоловіками брали участь у багатомісячних рейдах Ярослава Бульбан, Уляна Погінець, Параскевія Процак та багато інших жінок.

Катерина Зарицька. 1941 р.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Після завершення Другої світової війни рух ОУН не припинився та продовжував свою діяльність в еміграції. Обидва лідери його фракцій — Степан Бандера та Андрій Мельник — опинилися в західній зоні окупації Німеччини. ОУН(М), «мельниківці», підпорядковувала еміграційну Українську Національну Раду, а ОУН(Р), або ОУН(Б), «революційна» («бандерівська»), заявляла, що не претендує на керівництво українським політичним життям за кордоном. Остання, як і раніше, здійснювала активний опір радянським і польським комуністичним режимам у західній частині України та на Закерзонні. Із початком «холодної війни» «бандерівцями» («революціонерами») активно цікавилися розвідки демократичних західних держав — США та Великої Британії. Суперництво між «мельниківцями» та «бандерівцями» тривало приблизно до 1980 р. На цей час «мельниківська» фракція занепала через ідеологічне розходження її ідеалів із західними ліберально-демократичними цінностями, а «бандерівська» продовжувала діяльність.

Роман Шухевич. 1940-ві рр.

ІСТОРИЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ

Василь Кук. 1940-ві рр.

Василь Кук — генерал-хорунжий УПА (псевдоніми Василь Коваль, Юрко Леміш, Ле, Медвідь). В. Кук був членом ОУН із 1921 р., навесні 1941 р. організував та очолив Центральний штаб похідних груп ОУН. У червні 1941 р. Львівська провідна похідна група (близько 20 осіб) влаштувала у Львові Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави. У 1941 р. В. Кук очолив діяльність ОУН, навесні 1941 р. став командувачем УПА-Південь, у квітні 1941 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. Із 1941 р. В. Кук був заступником Р. Шухевича на всіх його посадах, командувачем УПА з 1951 р. У 1951 р. після арешту В. Кук провів у радянських в’язницях і таборах шість років, не дочекавшись суду. У 1961 р. під тиском радянських спецслужб він засудив засади й методи боротьби ОУН та УПА. В. Кук працював в Інституті історії УРСР, останні роки проживав у Києві.

ІСТОРИЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ

Ярослав Стецько. 1936 р.

Ярослав Стецько — активний діяч ОУН(Б), ідеолог і провідник українського націоналізму. Із 1946 р. й до кінця життя він очолював Антибільшовицький блок народів, борючись за знищення СРСР. У 1968 р. Я. Стецько став Головою проводу революційної ОУН(Б). Він був автором праць «Українська визвольна концепція», «Сила — головний аргумент проти Росії» та інших. Відповідно до Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ ст.» Я. Стецько належить до цього переліку.

За додатковими джерелами складіть характеристику діяльності Я. Стецька.

У березні 1950 р. на конспіративній квартирі під Львовом у бою з підрозділами радянських спецслужб загинув командир УПА і Голова проводу ОУН Р. Шухевич. Його наступник В. Кук уже не міг координувати дії розрізнених загонів. У 1954 р. його заарештували. Деякі загони ще продовжували боротьбу до 1960 р. Зрештою український національно-визвольний рух був повністю придушений радянськими каральними органами. Щонайменше 100 тис. членів ОУН та УПА і прихильних до них осіб загинули, а понад 170 тис. було засуджено й відправлено до місць ув’язнення та примусової праці. Загалом із західних областей УРСР із 6 млн населення було репресовано майже 500 тис. осіб.

ЦІКАВІ ФАКТИ

21—25 квітня 1944 р. в урочищі Гурби на межі Рівненщини і Тернопільщини (у Кременецьких лісах) стався найбільший бій групи УПА-Північ «Богун» та УПА-Південь «Холодний Яр» з підрозділами НКВС (Кременецька військова операція, згідно з документами НКВС). Приводом для проведення операції було важке поранення 29 лютого 1944 р. в засідці УПА командувача 1-го Українського фронту Миколи Ватутіна. За деякими даними, це було вигідно Й. Сталіну, що прагнув позбутися популярного радянського генерала, який здолав Дніпро й вигнав німецькі війська з Києва (М. Ватутін невдовзі помер). У Кременецьких лісах розташовувалися значні бази УПА з підготовки бійців. Загальна кількість вояків УПА разом з місцевими жителями наближалася до 5 тис. осіб, а протистояли їм близько 30 тис. осіб. Крім того, підрозділи НКВС мали 15 танків, бронепоїзди та авіацію. Вони взяли в кільце підрозділи УПА, але так і не змогли їх здолати. Зрештою загони УПА вирвалися з оточення. Село Гурби підрозділи НКВС спалили, а населення вивезли. Кількість загиблих українців у цьому бою дотепер точно не встановлена. Згідно з підрахунками української сторони, УПА втратила до 100 повстанців, близько 300 осіб було поранено. Війська НКВС зазнали більших втрат (приблизно 900 осіб було вбито і стільки ж поранено).

Листівка УПА. Гравюра. Художник Н. Хасевич. 1940-ві рр.

Поясніть зміст зображення та підпису на ньому.

5. УКРАЇНЦІ В ПОВСТАННЯХ У ТАБОРАХ ГУЛАГУ. У повоєнний період кількість політичних в’язнів-українців, більшість яких становили представники національно-визвольного руху, у таборах ГУЛАГу зросла у 2,4 разу та досягла 20 % від загальної кількості ув’язнених.

Висловіть думку, чому в’язні-українці під час повстань у таборах ГУЛАГу висували політичні вимоги.

За даними українських дослідників, у 1946—1956 рр. у таборах ГУЛАГу відбулося 47 повстань, у яких українці брали найактивнішу участь. Крім вимог полегшити режим утримання, повстанці висували політичні вимоги: перегляд справ в’язнів, звільнення невинно засуджених, припинення репресій і ліквідація системи концтаборів для політв’язнів. У вересні 1949 — лютому 1950 р. в таборі № 1 поряд із містом Інта (Росія) діяв підпільний комітет із підготовки повстання. Більшість його членів становили в’язні українського походження. Проте в лютому 1950 р. через зраду підготовку повстання було припинено. Українські підпільні повстанські структури діяли в «Озерлагу» (місто Тайшет) та «Речлагу» (місто Воркута). Підготовлені українцями-в’язнями повстання відбулися в містах Печора (1948 р.), Салехард (1950 р.) та Екібастуз (1951 р.). Ці та інші повстання режим жорстоко придушив, але вони сприяли занепаду системи ГУЛАГу та послабленню комуністичного режиму.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Першим у незалежній Україні дослідженням українського національно-визвольного руху в період Другої світової війни стала праця українського історика зі Львова Юрія Киричука «Історія УПА» 1991 р. На підставі дослідження великої кількості джерел у ній уперше було проаналізовано боротьбу УПА під час війни та після її завершення.

CФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

• характер політики, яку здійснювала влада СРСР у західних областях УРСР у цей період.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1945—1946 рр. — «Велика блокада» підрозділів УПА в західних областях України.

1946 р. — ліквідація УГКЦ.

1947 р. — операція «Захід» у західних областях України.

НАВЧАЛЬНИЙ ФІЛЬМ

rnk.com.ua/110101

Перегляньте відеоролик «Що зробили з родичами УПА» і виконайте завдання до нього.

В’язні ГУЛАГу. Норильськ. 1954 р.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Коли та з якою метою радянська влада провела операцію «Захід»? 2. Які методи використовувала влада для здійснення радянізації західних областей УРСР? 3. Де та з якою метою були створені спецпоселення? 4. Під якою назвою відома каральна акція радянської влади в західній частині України від 1945 до весни 1946 р., коли війська блокували райони дій УПА? 5. Хто після загибелі Р. Шухевича став командувачем УПА? 6. Коли та між ким відбувся бій під Гурбами? Яким був його результат? 7. Які функції виконувала «жіноча мережа» в національно-визвольному русі?

8. Покажіть на карті (с. 36) місця осередків ОУН і збройного опору УПА на теренах України. 9. Скільки років пам’яті операції «Захід» у західній частині України вшановують у рік вашого навчання в 11 класі? 10. Поясніть, якими були мотиви тривалого опору УПА та націоналістичного підпілля в різних регіонах УРСР. 11. Чому радянська влада ліквідувала УГКЦ? Якою була доля її очільника?

12. Визначте та охарактеризуйте передумови й наслідки депортацій українців із західних областей УРСР і південно-східних областей Польщі. 13. За допомогою методу «Кола Венна» здійсніть порівняльний аналіз операцій «Вісла» та «Захід». Визначте, що було в них спільного, а чим вони відрізнялися. 14. Охарактеризуйте наслідки радянізації західних областей УРСР та боротьби ОУН і УПА. 15. Парна робота в класі. Складіть порівняльну таблицю впровадження сталінської моделі соціалізму в західних областях України в другій половині 1940-х рр. та Наддніпрянщині в 1930-х рр.

16. Створіть структурно-логічну схему та покажіть, як змінився український визвольний рух у ХХ ст. 17. За додатковими джерелами складіть історичні портрети Йосипа Сліпого та Романа Шухевича.