§ 9. Національно-визвольний рух. «Шістдесятництво»

Додаткові матеріали

rnk.com.ua/109232

НАВЧАЛЬНА МЕТА: охарактеризувати особливості й прояви дисидентського руху та руху «шістдесятників» в Україні в період хрущовської «відлиги».

ПРИГАДАЙТЕ

1. Як відбувалося протистояння радянській владі в Україні в перші повоєнні роки? 2. Назвіть цілі учасників українського національно-визвольного руху. 3. Які вимоги висували українські політичні в’язні у відкритому листі до ООН? 4. Що вам уже відомо про поняття «дисидентський рух»? Які основні ідеї або події з ним пов’язані? 5. Які чинники, на вашу думку, могли вплинути на зародження дисидентського руху? 6. Чи знаєте ви про «шістдесятників»? Наведіть факти або інформацію про цей рух.

1. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ у другій половині 1950-х рр. І БОРОТЬБА ВЛАДИ З НИМ. В Україні продовжував розвиватися національно-визвольний рух. У процесі лібералізації суспільно-політичного життя населення відчуло більше свободи. В УРСР з’явилися люди, які прагнули продовжити демократичні зміни й домогтися незалежності України.

Визначте форми прояву українського національно-визвольного руху та способи боротьби влади з ним у другій половині 1950-х рр.

Першим документом, у якому з’явилися головні вимоги українського національно-визвольного руху, став відкритий лист українських політичних в’язнів мордовських концтаборів ГУЛАГу до ООН у 1955 р. У ньому вони висловлювали протест проти дискримінації в СРСР усього українського, привертали увагу світової громадськості до безправного, пригнобленого становища України, наголошували на нагальній необхідності «самовизначення Української соборної держави».

Однією з перших українських національно-визвольних організацій був Український революційний центр (УРЦ), що виник у західних областях України. Його засновником був Євген Дониченко. Зі Львова його учасники надсилали друковані на машинці відозви до закладів освіти, сільрад і колгоспів восьми областей. У них повідомлялося про виникнення УРЦ та його намір боротися проти компартійно-радянської влади. У програмовому маніфесті УРЦ проголошувалися «тридцять принципів свободи», як-от: запровадження демократичної системи, встановлення державних кордонів української нації в межах її етнічних земель, можливість засновувати різні політичні партії, «кожній нації — державність» тощо. УРЦ продовжив боротьбу ОУН та УПА з тоталітарною імперією СРСР.

Попередній етап антикомуністичної національно-визвольної боротьби в УРСР завершився ліквідацією каральними органами осередків опору ОУН та УПА. У 1956 р., за статистикою КДБ УРСР, було ліквідовано останню активну групу УПА (за іншими відомостями, у 1960 р.). У 1958 р. в Станіславі (зараз Івано-Франківськ) працівники радянських органів безпеки викрили Об’єднану партію визволення України, що наслідувала ОУН.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

У 1950-ті рр. спецслужби СРСР за наказом М. Хрущова проводили операції зі знищення керівного складу ОУН за кордоном. Агент Богдан Сташинський у Мюнхені (ФРН) у жовтні 1957 р. вбив одного з керівників ОУН, публіциста Лева Ребета, через два роки — провідника ОУН Степана Бандеру. Секрети вбивства стали відомими лише в 1961 р., коли Б. Сташинський утік із СРСР до Західної Німеччини та здався владі. Злочинець був засуджений та ув’язнений, але за кілька років вийшов на свободу та зник.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (1953 — середина 1960-х рр.)

Визначте місця діяльності організацій українського національно-визвольного руху цього періоду.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Про масштаби переслідувань і репресії щодо українських борців із тоталітарним режимом свідчать офіційні дані. За оприлюдненою статистикою, у 1954—1959 рр. органами державної безпеки УРСР було ліквідовано «183 націоналістичні й антирадянські угруповання, притягнуто до судової відповідальності за антирадянську діяльність 1879 осіб, піддано різноманітним формам адміністративного переслідування 1300 осіб».

Варто зазначити, що в законодавстві УРСР, як і СРСР загалом, не було тлумачення понять «націоналістичний» та «антирадянський», працівники органів державної безпеки вживали їх за власним розумінням.

У 1961 р. органи державної безпеки у Львові ліквідували Український національний комітет, діяльність якого також базувалася на антикомуністичній ідеології ОУН. Це була підпільна антирадянська українська патріотична організація, що діяла з 1956 (або 1957) р. на теренах Львівської та Рівненської областей. Вона об’єднувала переважно робітничу молодь підприємств регіону. Окремі її учасники мали досвід підпільної роботи в ОУН або воювали у складі УПА. Того ж року в селі Кулич-Воля на Львівщині утворилася Молодіжна національна організація, що об’єднувала людей, які організаційно та ідеологічно наслідували досвід і засади ОУН та УПА. У місті Шахтарськ Донецької області в середині 1950-х рр. виник антирадянський «Союз борців за визволення України», який дотримувався засад інтегрального націоналізму.

Отже, попри репресії та переслідування радянської влади український національно-визвольний рух розвивався.

2. ЗАРОДЖЕННЯ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ. АНТИРЕЖИМНІ ВИСТУПИ. Наприкінці 1950-х рр. в Україні розпочався новий етап антирадянського опозиційного руху, який згодом назвали дисидентським. Він мав відмінну від попередників тактику боротьби з радянським режимом. Користуючись його лібералізацією в період «відлиги», борці за українське національне самовизначення намагалися поєднувати підпільну діяльність із легальними формами роботи.

Охарактеризуйте український дисидентський рух на початковому етапі розвитку.

Питання виникнення дисидентського руху залишається дискусійним. Деякі вчені зараховують до нього підпільні організації середини — другої половини 1950-х рр. Проте здебільшого вважають, що дисидентський рух започаткувала Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), що діяла в західних областях УРСР у 1959—1961 рр. Її засновниками були молоді юристи Левко Лук’яненко та Іван Кандиба, які створили осередок майбутньої організації на Львівщині.

У 1959 р. Л. Лук’яненко та С. Вірун розробили проєкт програми УРСС. Уперше в повоєнній історії України йшлося про боротьбу за її вихід зі складу СРСР суто ненасильницькими легальними засобами. Планували вести пропаганду за реалізацію відповідних статей Конституцій СРСР та УРСР, які передбачали це право. При цьому члени спілки залишалися прибічниками марксистської комуністичної ідеології. Відповідно до програми УРСС новостворена незалежна Українська держава за своїм політичним устроєм мала залишатися радянською, а за економічним — соціалістичною. Хоча члени УРСС заявляли, що «справжній марксизм» відмінний від тоталітарної ідеології Комуністичної партії.

Дисидентський рух в УРСР — рух опору тоталітарному режиму в СРСР, що виник на українських землях у період хрущовської «відлиги».

Конституція — політичний нормативно-правовий акт держави, що закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, права та обов’язки громадян.

НАВЧАЛЬНИЙ ФІЛЬМ

rnk.com.ua/110085

Перегляньте відеоролик «Секретна операція Кремля проти українців» і виконайте завдання до нього.

Левко Лук’яненко. 1960-ті рр.

Іван Кандиба. 1988 р.

Яким став внесок в український національно-визвольний рух зображених діячів?

ПРАЦЮЄМО ІЗ ДЖЕРЕЛОМ

Л. Лук’яненко про методи діяльності, обрані УРСС

...Перехід до агітації випливав не з ненависті до зброї, а з ясного розуміння неможливості її: з історії бо знаємо, що після поразки народу у всенародній боротьбі та широкому масовому русі наступає період суму і розчарування завдовжки в ціле покоління.

Парна робота в класі. Обговоріть і визначте, як автор пояснював доцільність обраних УРСС методів діяльності.

У січні 1961 р. учасників УРСС Левка Лук’яненка, Івана Кандибу, Степана Віруна, Олександра Лібовича, Василя Луцьківа, Йосипа Боровницького та Івана Кіпиша заарештували. Л. Лук’яненко зазначав, як він нагадав слідчому, що мета діяльності УРСС відповідає конституційним нормам. Останній відповів на це: «Конституція існує для закордону!». Після чотиримісячного слідства у Львові відбувся судовий процес, де членів УРСС звинуватили у зраді батьківщини. Л. Лук’яненка засудили до розстрілу, який потім замінили 15 роками ув’язнення.

На початку 1960-х рр. через погіршення соціально-економічної ситуації в СРСР кількість антирежимних виступів збільшилася. Лише за перше півріччя 1961 р. в СРСР виявили 7,7 тис. листівок і листів, виготовлених 25 авторами. Україна стала однією з тих радянських республік, де їх було знайдено найбільше.

На Одещині в першій половині 1960-х рр. діяла підпільна національно-визвольна антирадянська організація «Демократичний союз соціалістів», яку очолював директор школи робітничої молоді Микола Драгош. Її члени надсилали з різних міст СРСР в урядові організації свою програму-відозву. У 1964 р. організацію викрили, а її учасників засудили до різних термінів ув’язнення в таборах.

У 1964 р. в західних областях України виникла підпільна дисидентська організація Український національний фронт (УНФ). До неї входило 150 членів. Розгалужена мережа її осередків також функціонувала в інших регіонах УРСР. Організація мала кілька програмових документів: «Програма», «Статут» і «Тактика». Упродовж декількох років УНФ видавав журнал «Воля і Батьківщина» (загалом вийшло 16 номерів). Члени організації складали присягу та сплачували членські внески. Завдяки конспірації тривалий час її члени уникали викриття органами державної безпеки.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

У постсталінський період серед депортованого кримськотатарського населення виник національно-визвольний рух. Його лідерами стали компартійні працівники, учасники війни й партизанського руху в Криму (Бекір Османов, Мустафа Селімов, Джеппар Акімов та інші). Вони вимагали повернення на свою історичну батьківщину, створення кримськотатарської автономії, а також компенсації за втрачене внаслідок депортації майно. Рух був масовим, організованим, радикальним. В основі його була необхідність створення національної державності на пантюркістських і панісламістських принципах. Кримськотатарський національно-визвольний рух здобув широке міжнародне визнання.

ЦІКАВІ ФАКТИ

На думку деяких дослідників, Одесу «з повним правом можна назвати південною столицею національно-визвольного руху» цього періоду.

Бекір Османов. 1950-ті рр.

Головною метою УНФ вважав вихід України зі складу СРСР та утворення самостійної держави. Дотримуючись засад українського інтегрального націоналізму, організація намагалася спиратися на представників різних верств суспільства — селянство, робітництво, інтелігенцію. УНФ основною формою здобуття незалежності вважав всенародний референдум. До активістів УНФ належали З. Красівський, М. Мелень, Д. Квецько, М. Федів, М. Дяк, І. Могилич та інші.

У 1956—1959 рр. на Донбасі діяла невелика таємна комуністична дисидентська організація «Реалістичний робітничий гурток демократів». Його учасники виступали проти монополії Компартії на владу, за проведення демократичних виборів і наділення селянства землею. Вони поширювали листівки із закликами до здійснення цих змін. Організацію було викрито органами державної безпеки СРСР, а її учасників заарештовано й покарано.

Поява дисидентських організацій свідчила про розвиток українського національно-визвольного руху.

Заповніть таблицю «Український дисидентський рух».

3. «ШІСТДЕСЯТНИЦТВО». У постсталінський період під впливом лібералізації суспільного життя серед інтелігенції з’явилася творча молодь, яка прагнула вийти за межі нав’язаного владою соціалістичного реалізму. Відображенням цього став рух «шістдесятників».

З’ясуйте, як «шістдесятники» вплинули на становлення української національної свідомості.

Критичне ставлення до радянської тоталітарної дійсності, притаманне «шістдесятникам», формувалося під впливом гуманістичних цінностей західної культури. Із 1958 р. в республіці було відновлено видання журналу «Всесвіт», де українською мовою друкували найкращі зразки тогочасної західної літератури. З’явилися раніше недоступні читачам у СРСР твори А. Камю, А. де Сент-Екзюпері, Ф. Кафки, Е. Хемінгуея, Е.-М. Ремарка та інших письменників. Це мало значний вплив на світогляд української молоді, сприяло поширенню розуміння сутності загальнолюдських цінностей на противагу тоталітарній комуністичній ідеології.

«Шістдесятники» — покоління української інтелігенції, яке заявило про себе в другій половині 1950-х рр. на хвилі політичного послаблення в СРСР, відомого як «відлига».

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Характеристика діяльності «шістдесятників»:

• активна громадянська позиція та прагнення свободи творчості;
• критика офіційної ідеології та боротьба за національну самобутність України; захист української мови й культури;
• новаторство в мистецтві та літературі.

«Шістдесятники» мали значний вплив на суспільне життя України, хоча їхня діяльність часто зазнавала утисків із боку влади. Деякі представники «шістдесятників» стали дисидентами.

Алла Горська. Кінець 1940-х рр.

Лесь Танюк. Художник А. Горська. Початок 1960-х рр.

За додатковими джерелами підготуйте повідомлення про участь зображених персоналій у русі «шістдесятників».

«Шістдесятники» не боролися з державним ладом, а виступали за його оновлення шляхом реформ на основі західноєвропейських уявлень про соціалізм. Вони щиро вірили в можливість створення «соціалізму з людським обличчям». Так, вони виступали за визнання пріоритету прав людини, рівність усіх громадян перед законом, верховенство суспільства над державою, подолання відірваності від західної культури, невтручання компартійних ідеологів у творчий процес. Крім цього, для українських «шістдесятників» надзвичайно важливими були проблеми, пов’язані з розвитком національної культури. Вони виступали на захист рідної мови та історії, сприяли поширенню здобутків української літератури й мистецтва. «Шістдесятники» опиралися обмеженням, що накладали на творчість соціалістичний реалізм і панівна в тоталітарній імперії комуністична ідеологія.

Імовірно, у 1960 р. у Києві за сприяння міського комітету комсомолу утворився клуб творчої молоді «Сучасник» із секціями кіно, театру, письменницькою, художньою і музичною. Його очолював Лесь Танюк. Досить швидко клуб став популярним серед молодих українських митців. Тут слухали лекції Івана Світличного, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, присвячені проблемам розвитку української літератури. Теми історії та мистецтвознавства України висвітлювали Олена Апанович, Михайло Брайчевський та Григорій Логвин. Чимало прихильників поезії збирали вечори Ліни Костенко, Василя Симоненка та Івана Драча. До членів клубу належали, зокрема, Алла Горська та В’ячеслав Чорновіл. Радянська влада звинувачувала членів клубу в організації українських «націоналістичних зібрань» і всіляко їх переслідувала.

Поступово діяльність клубу здобувала визнання, і він перетворювався на відому громадську організацію. А. Горська, Лесь Танюк і В. Симоненко відшукували матеріали про поховання жертв сталінських репресій 1937—1938 рр. у Биківні. Результатом їхньої роботи став меморандум до міської ради з ви-

«Шістдесятники» в березовому гаю на околиці Києва. 2 травня 1963 р. могою встановити там пам’ятник жертвам сталінських репресій.

У 1962 р. аналогічний клуб «Пролісок» виник у Львові. Він став осередком «шістдесятників» західної частини України. До його учасників належали літературознавець Михайло Косів, поет Ігор Калинець, мистецтвознавець Богдан Горинь, його брат психолог Михайло Горинь та інші. На відміну від київського «Сучасника», члени «Проліска» часто порушували гострі питання, що стосувалися національних проблем України, її пригнобленого становища в СРСР і не уникали політизації своєї діяльності. Осередки «шістдесятників» у цей період працювали також в Одесі, Черкасах, Дніпропетровську, Запоріжжі, Луцьку, Івано-Франківську та інших українських містах.

У грудні 1962 і березні 1963 р. відбулися зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією країни, на яких він звинуватив її у формалізмі, авангардизмі та безідейності. Ці роки вважають завершенням «відлиги» в інтелектуальному житті СРСР. В Україні розпочали кампанію цькування «шістдесятників». Їх піддавали критиці, звільняли з роботи, забороняли друкувати твори тощо.

Брати Горині: 1) Михайло; 2) Богдан. 1960-ті рр.

Найбільше зазнали переслідувань за «формалістичні викрутаси» І. Дзюба, І. Драч, Ліна Костенко, І. Світличний та Є. Сверстюк. Після цього київський клуб творчої молоді «Сучасник», а незабаром аналогічні осередки «шістдесятників» в інших містах влада знищила.

Рукопис вірша Василя Стуса «Порив», що увійшов до першої поетичної збірки «Зимові дерева» (надрукована за кордоном). 1959 р.

СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

• значення дисидентського руху та «шістдесятництва» для українського національно-визвольного руху.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1959—1961 рр. — діяльність Української робітничо-селянської спілки.

1960 р. — заснування київського клубу творчої молоді «Сучасник».

1962 р. — заснування львівського клубу творчої молоді «Пролісок».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Яка організація започаткувала дисидентський рух в Україні та коли вона діяла? 2. Хто заснував Українську робітничо-селянську спілку (УРСС)? 3. Коли виник Львівський клуб «Пролісок»? 4. Яку назву вживали щодо осіб, які не поділяли офіційні доктрини в тих або інших сферах життя СРСР? 5. Які форми протесту використовували «шістдесятники»? 6. Які основні ідеї та принципи обстоювали «шістдесятники»? Які публікації вони поширювали?

7. Опишіть політичні та соціально-економічні чинники, що сприяли появі дисидентства в Україні. 8. Визначте, яку роль відіграла хрущовська «відлига» у формуванні дисидентських ідей. 9. Наведіть конкретні факти або події, які визначали розвиток дисидентського руху в 1950 — на початку 1960-х рр. 10. Назвіть відомих вам представників дисидентського руху кінця 1950 — початку 1960-х рр. та охарактеризуйте їхній внесок у розвиток руху. 11. Поясніть, чому та за що радянські каральні органи переслідували дисидентів.

12. Наведіть аргументи, які підтверджують або спростовують твердження, що дисидентський рух став новою формою українського національно-визвольного руху. 13. Висловіть думку, чому в період «відлиги» зросла активність творчої інтелігенції. 14. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що рух «шістдесятників» виник на хвилі боротьби з проявами сталінізму в суспільному житті? Поясніть чому. 15. Парна робота в класі. Обговоріть та сформулюйте твердження за темою «Основні труднощі та ризики, із якими стикалися дисиденти, і їхня реакція на тиск влади». 16. Колективна робота в класі. Проведіть дискусію за темою «Чи актуальні ідеї дисидентів у сучасному світі?». 17. Виконайте одне із завдань (на вибір). 1) Підготуйте повідомлення про діяча (діячку) українського дисидентського руху. 2) Складіть довідкову статтю для інтернет-енциклопедії «Вікіпедія» за темою «Роль українських поетів-“шістдесятників” у пробудженні національної свідомості в суспільстві».