§ 4. Політика радянізації («совєтізації») та репресії в західних областях УРСР

Додаткові матеріали

rnk.com.ua/109511

НАВЧАЛЬНА МЕТА: охарактеризувати політику тоталітарної комуністичної імперії в західних областях України в цей час.

ПРИГАДАЙТЕ: 1. За курсами економічної і соціальної географії України та історії України визначте, які історико-етнографічні землі західної частини України й коли увійшли до складу УРСР. 2. Назвіть дату й основні заходи першого етапу радянізації в західних областях України. 3. Якими були характерні риси сталінської індустріалізації та колективізації в радянській Україні наприкінці 1920 — у 1930-х рр.? 4. Укажіть особливості й основні події українського визвольного руху в роки Другої світової війни.

1. Насадження радянської влади в західних областях УРСР. Масові депортації 1944-1947 рр. Операція «Захід»

• Як відбулося повторне насадження радянського тоталітарного режиму в західних областях УРСР?

У період 1939—1941 рр. у західних областях УРСР тоталітарний режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійно-державному керівництву довелося їх по-новому «радянізувати». Як і раніше, складовими радянізації («совєтізації») були колективізація, індустріалізація, так звана «культурна революція» та масові репресії проти тих, хто становив небезпеку для комуністичної влади.

Населення чинило опір радянізації. Тому для впровадження радянського тоталітарного способу життя до західних областей УРСР спрямували значні політичні й воєнні сили. До середини 1946 р. сюди прибуло 86 тис. фахівців, переважно російськомовних. Компартійна влада не довіряла місцевим комуністичним діячам, тому їх призначали на другорядні посади. Так, наприкінці 1946 р. в західній частині України з 15 120 керівних посад в обласних комітетах (обкомах) партії працівники з-поміж місцевого населення становили лише 1832 особи (12,1 %).

Поряд із компартійними осередками нова влада формувала тимчасові, а потім постійні місцеві органи влади у формі рад.

Згідно з документами, протягом 1944—1946 рр. із семи західних областей України до північно-східних регіонів СРСР депортували 17 729 сімей, або 36 609 осіб. Відсутність житла, предметів першої потреби, ліків і продовольства стала катастрофою для перших депортованих осіб. Їх підселяли в будинки місцевого населення без його згоди.

Здійснюючи масові депортації в 1944—1946 рр., тоталітарна влада намагалася унеможливити опір порядкам, які запроваджувала. Депортації стали ще одним злочином СРСР проти українського та інших народів.

Депортація українців у Сибір. Гравюра. Художник Н. Хасевич. 1949 р.

Цікаві факти

21 жовтня 2017 р. виповнилося 70 років від масової депортації населення західних областей УРСР до Сибіру. Цього дня в Україні вшановували пам’ять жертв цієї трагедії.

А•Я Словник

Операція «Захід» — депортація населення західних областей України (за винятком Закарпаття), здійснена 21 жовтня (подекуди тривала до 26 жовтня) 1947 р. владою СРСР із метою послаблення українського визвольного руху.

10 вересня 1947 р. Рада міністрів СРСР ухвалила указ «Про виселення із західних областей УРСР до Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської, Свердловської, Тюменської, Челябінської та Читинської областей членів родин “оунівців” та активних бандитів, заарештованих і вбитих у боях». Уночі 21 жовтня 1947 р. розпочалася операція «Захід». Протягом доби було насильно виселено 76 192 особи, серед яких 22174 дитини. До 26 жовтня кількість депортованих членів родин воїнів УПА зросла до 77 791 особи. Переселенців із західної частини України відправляли залізницею в непристосованих товарних вагонах на примусові роботи до Сибіру. Сотні людей дорогою померли.

2. Ліквідація Української греко-католицької церкви в УРСР

• Як склалася доля УГКЦ після загарбання тоталітарним комуністичним режимом західних областей України?

До встановлення на західноукраїнських землях радянської влади Українська греко-католицька церква (УГКЦ) об’єднувала понад 5 млн вірян. Вона мала величезний вплив на населення регіону та виступала натхненником національно-визвольної боротьби. Смерть митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 р. стала сигналом до початку кампанії проти УГКЦ. Комуністичний режим звинуватив греко-католиків у співробітництві з нацистським режимом. Наступник Андрея Шептицького Йосип Сліпий, намагаючись знайти спільну мову з комуністичною владою, відрядив до Москви делегацію. Під час зустрічі представників влади ознайомили із життям церкви й зверненням Йосипа Сліпого «До духовенства і вірян», де містилися заклики до УПА «повернутися з неправильного шляху». Члени делегації передали 100 тис. руб. у фонд Червоного Хреста на оборону країни. Проте це не зупинило намірів влади знищити церкву.

Не бажаючи вступати у відкритий конфлікт з УГКЦ під час війни, представники радянської влади спочатку пообіцяли греко-католикам надати можливість вільно відправляти богослужіння. Проте в березні 1945 р. з’явилася детальна інструкція щодо ліквідації УГКЦ. Відповідно до неї у квітні 1945 р. каральні органи комуністичного режиму заарештували єпископат УГКЦ на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим. Усім їм запропонували «добровільно» возз’єднатися з Російською православною церквою (РПЦ).

Навчальний фільм

rnk.com.ua/109546

Перегляньте відеоролик «Що зробили з родичами УПА» і виконайте завдання до нього.

Похорон митрополита Андрея Шептицького. Львів. 1944 р.

ДЕМОГРАФІЧНІ ЗМІНИ В УКРАЇНІ В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ. РЕПРЕСІЇ ТА ДЕПОРТАЦІЇ

1. Покажіть райони здійснення комуністичним режимом акцій депортації в тогочасній Україні. Назвіть роки цих подій. 2. Із якого регіону радянська влада депортувала найбільшу кількість людей?

Навчальний фільм

rnk.com.ua/109545

Перегляньте відеоролик «Чому у Львові не говорять російською» і виконайте завдання до нього.

Зверніть увагу

За вказівками з Москви й Києва в західних областях УРСР запроваджували ті самі порядки, що панували в інших регіонах СРСР. Були наявні порушення законів і прав людини, упереджене ставлення до місцевих працівників, штучне розмежування українства на «схід» і «захід».

Український католицький університет у Львові, заснований у 2022 р. Він став наступником Львівської богословської академії, яка була закрита радянською владою в 1945 р. і відновлена в 1994 р.

Церква Святої Софії у Львові

Далі каральні органи радянської влади розпочали арешти провідних діячів УГКЦ та заслання їх до Сибіру. За короткий час було закрито церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. священників, ченців і черниць.

У 1946 р. в Києві відбувся закритий судовий процес проти греко-католицьких ієрархів на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим. У цей самий час у Львові було скликано неканонічний собор (тобто такий, що не є законним за церковною традицією). На ньому було заявлено про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив із Римом і підпорядкування греко-католиків РПЦ. УГКЦ після цього перейшла в підпілля. Ініціатора й організатора Собору священника Гавриїла Костельника згодом застрелили у Львові. Для УГКЦ розпочався катакомбний період її існування (1946—1989 рр.).

Історичні персоналії

Йосип Сліпий. 1960—1970-ті рр.

Йосип Сліпий народився в 1892 р. в Галичині. Після закінчення школи він вивчав теологію у Львові, а з осені 1912 р. — в Інсбруку (Австрія), де здобув у 1918 р. ступінь доктора богослов’я. Молодий священник був висвячений митрополитом Андреем Шептицьким. У 1922 р. Йосип Сліпий став професором догматики духовної семінарії у Львові, а згодом її ректором. Під його керівництвом семінарія була розбудована в Греко-католицьку богословську академію. У 1939 р. Йосипа Сліпого призначили наступником на митрополичому престолі. У роки німецької окупації (1941—1944 рр.) Йосип Сліпий відродив духовну семінарію, а також діяльність Богословського наукового товариства. Після повернення радянської влади він був заарештований і засуджений на вісім років примусових робіт. Згодом Йосипа Сліпого засуджували ще тричі, але звільнили в 1963 р. за наполяганням Папи Римського і світової громадськості. Він прибув до Рима та відновив тут колишню Львівську духовну академію (Український католицький університет), монастир Студитів, діяльність Українського богословського товариства з видання часопису «Богословіє». У 1965 р. Йосипа Сліпого обрали кардиналом і Патріархом УГКЦ. Він помер у 1984 р., був перепохований у Львові.

Цікаві факти

Ліквідація УГКЦ була частиною процесу радянізації західноукраїнських земель. Цим заходом комуністичний режим намагався знищити греко-католицьку церкву як духовну опору українського національно-визвольного руху.

Схожими були події і на Закарпатті. Так, 15 священників Мукачівської єпархії вислали до Сибіру, трьох убили, а 36 осіб утекли за кордон. На Мукачівського єпископа Теодора Ромжу в 1947 р. вчинили невдалий замах, а пізніше, за деякими свідченнями, його отруїли в лікарні. Зрештою всі греко-католицькі церкви було закрито, а 50 священників засуджено. У серпні 1949 р. брехливо проголосили добровільне возз’єднання Мукачівської єпархії з РПЦ.

Працюємо разом. У складі робочих пар або малих груп проаналізуйте, як відбувалося відновлення радянського тоталітарного режиму в західних областях України та якою була доля УГКЦ в цей період.

3. Здійснення колективізації, індустріалізації та «культурної революції»

• Які заходи здійснювала радянська влада в західних областях УРСР, проводячи колективізацію, індустріалізацію і «культурну революцію»?

Для координації дій під час проведення радянізації західних областей створили спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КП(б)У утворили спеціальний відділ у справах західних областей.

Уже на кінець 1945 р. тут відновили діяльність 1700 промислових підприємств та 500 промислових артілей. Процес відбудови й подальшого розвитку промисловості західних областей України мав свої особливості, зумовлені:

• одночасністю насильницького здійснення процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і «культурної революції» прискореними темпами;
• відсутністю достатнього економічного потенціалу СРСР для перетворень у регіоні, у якому лише 4 % населення працювало в промисловості;
• нестачею місцевих спеціалістів інженерно-управлінської ланки;
• несприйняттям населенням соціальних перетворень влади, спротивом радянізації.

Зверніть увагу

Індустріалізація передбачала:

• підпорядкування західних областей України інтересам промислового комплексу СРСР;
• оновлення промисловості на засадах, відповідних уявленням керівництва СРСР;
• використання місцевих природних ресурсів в інтересах союзного центру;
• зміну соціальної структури населення відповідно до тоталітарної моделі розвитку.

А•Я Словник

Спецпоселення — місце примусового утримання окремих категорій населення та представників народів, які радянська влада вважала політично небезпечними або ворожими. В основі режиму спецпоселення було насильницьке переселення з місць проживання до спеціально визначених місцевостей із подальшою забороною залишати їх під загрозою кримінального покарання та обмеження в громадянських правах.

Антирадянський малюнок, виданий підпільною друкарнею на заході України в 1949 р. Художник Н. Хасевич

Поясніть зміст зображення. Як плакат мав сприяти поширенню антирадянських настроїв серед населення України?

МТС на радянській поштовій марці. Напис: «Машинно-тракторні станції — вирішальна сила в розвитку зернового господарства». 1956 р.

Проте найбільший опір населення чинило колективізації. У західних областях УРСР колективізація мала кілька цілей:

• установити тотальний контроль держави над селянством;
• увідповіднити розвиток сільського господарства регіону з іншими регіонами УРСР;
• зламати приватновласницький спосіб мислення місцевого населення;
• позбавити підтримки населення збройний рух опору радянській владі.

Колективізація здійснювалася притаманними тоталітарній системі методами, що були відпрацьовані владою під час насильницької колективізації 1930-х рр.: це шантаж, залякування, провокації, заслання тощо. Спочатку удару завдали по заможних господарствах (вони становили 4,8 % від загальної кількості господарств і володіли 13,7% земель). Їм збільшили на 50% норми обов’язкових поставок сільськогосподарської продукції, скоротили терміни здачі, скасували пільги. Усіх, хто чинив опір або не виконував завдання, висилали до Сибіру, Казахстану та інших віддалених районів СРСР на спецпоселення. Загалом на спецпоселення відправили понад 200 тис. осіб.

Для прискорення колективізації впроваджували широку мережу машинно-тракторних станцій (МТС). Із метою посилення впливу комуністичного режиму в селах при МТС формували спеціальні політвідділи. У результаті цих заходів процес колективізації на 1950 р. переважно було завершено. Кількість колгоспів у регіоні зросла зі 145 у 1945 р. до 7200 у 1950 р. (до них входило 93% селянських господарств).

Потрібні владі перетворення було здійснено в промисловості. Відбулося суцільне примусове одержавлення промисловості, запровадження тоталітарних командно-адміністративних методів управління і підпорядкування її розвитку інтересам союзного центру.

Загалом у цей період у західній частині України виникло 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Порівняно з індустріалізацією 1930-х рр. цей процес у західних областях України мав свої особливості:

• досить високі темпи промислового розвитку: у 1940 р. кількість підприємств західних областей становила 4,7% від загальної кількості підприємств республіки, а в 1949 р. — вже 12,6 %;
• деякі зміни в традиційних галузях виробництва — лісовій і нафтодобувній.

Колгоспна бригада в селі Малі Ланки Львівської області. 1950-ті рр.

Їхню продукцію почали переробляти на місці, а не вивозити за межі краю у вигляді сировини;

• виникли нові галузі — металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна; були реконструйовані й розширені деревообробна, харчова, нафтодобувна, гірнича;
• після визнання важливості розвитку західних областей УРСР імперська влада почала відправляти туди обладнання, що вивозили з Німеччини за репараціями;
• індустріалізація успадкувала традиційні ознаки тоталітарної імперської системи: нерівномірність у розвитку важкої і легкої промисловості на користь першої, домінування кількісних показників над якісними, незавершеність технологічного циклу в межах певного регіону.

Важливою частиною радянізації стала «культурна революція», під час якої в краї було запроваджено загальносоюзну систему освіти. До західних областей на постійну роботу направили близько 44 тис. переважно російськомовних учителів, надіслали мільйони підручників і методичних посібників, насичених комуністичною пропагандою. На вчителів покладали завдання ідеологічної обробки української молоді й поширення комуністичних ідей. Значних масштабів набули репресії проти інтелігенції. У закладах вищої освіти разом із комуністичною пропагандою поширювалася російська мова.

Працівники колгоспу імені Жданова в селі Болотня Перемишлянського району Львівської області. 1950-ті рр.

Для створення позитивного образу нової влади запроваджували безплатне медичне обслуговування. Влада направила працювати в західні області сотні медичних працівників з інших регіонів.

Процес насильницької радянізації західної частини України переважно було завершено наприкінці 1950-х рр.

4. Український національно-визвольний рух у західних областях УРСР у 1944-1950-х рр.

• Яку роль відігравав український національно-визвольний рух у розвитку регіону в цей період? На підставі чого можна зробити такий висновок?

Вступ радянських військ на територію, контрольовану УПА, і заходи з відновлення (насадження) радянської влади змінили характер українського національно-визвольного руху. Захищаючись від наступу радянського тоталітарного режиму, населення вдавалося до різних методів боротьби — від саботажу до збройного опору. Боротьбу розпочали Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА). Політичною структурою УПА була Українська головна визвольна рада (УГВР), що керувала національно-визвольним рухом на українських землях. Її очолював Кирило Осьмак. До складу УГВР входили Р. Шухевич, В. Кук, М. Лебідь, Ю. Липа та інші. На кінець 1944 — початок 1945 р. УПА налічувала 35 тис. активних осіб, хоча радянські каральні органи у звітах указували в декілька разів більшу кількість.

Реконструйована криївка Миколи Твердохліба (Грома). Її було збудовано восени 1953 р. шістьма повстанцями на схилі гори Березовачка на Івано-Франківщині. Сьогодні тут налічується понад 20 відновлених криївок

Як і навіщо влаштовували криївки? Якою була їхня роль у боротьбі проти радянської влади?

Жінки у складі бойового підрозділу УПА. 1940-ві рр.

Після завершення бойових дій у Європі проти УПА направили регулярні частини радянської армії. Величезні райони на Волині та в передгір’ях Карпат були блоковані, щоб не дати збройному опору і підпіллю зірвати перші повоєнні вибори до радянських органів влади. Усіх, хто був пов’язаний з УПА та ОУН, знищували або відправляли до Сибіру. Ці події увійшли в історію як «велика блокада».

Унаслідок цих дій в УПА залишилося менше половини особового складу. Зазнавши значних втрат, підрозділи УПА здійснювали рейди, щоб прорватися до Західної Німеччини та Австрії. Це мало великий інформаційний розголос у світі. Вдалося прорвати сталінську інформаційну блокаду щодо подій в Україні.

Загони УПА, що залишилися в Україні, розділилися на невеликі групи й здійснювали напади на активістів радянської влади, знищували колгоспне майно, МТС та інші об’єкти. Головною метою цих нападів було завадити утвердженню радянської влади. Пропаганда, жорстокість і підступність каральних органів (створювали спеціальні загони, які чинили насильство над місцевим населенням під виглядом УПА), а також зміни, пов’язані з розгортанням насильницької колективізації, унеможливили продовження широкого опору УПА та ОУН тоталітарному імперському режиму.

А•Я Словник

«Велика блокада» — каральна акція влади СРСР у західних областях України з 1945 до весни 1946 р., під час якої війська блокували райони дій УПА з метою не допустити зриву перших повоєнних виборів до радянських органів влади українським збройним опором.

Навчальний фільм

rnk.com.ua/109547

Перегляньте відеоролик «Феномен УПА» і виконайте завдання до нього.

Історичні персоналії

Василь Кук. 1940-ві рр.

Василь Кук — генерал-хорунжий УПА (псевдоніми Василь Коваль, Юрко Леміш, Ле, Медвідь). В. Кук був членом ОУН із 1929 р., навесні 1941 р. організував та очолив Центральний штаб похідних груп ОУН. У червні 1941 р. Львівська провідна похідна група (близько 20 осіб) під його керівництвом влаштувала у Львові Народні збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави. У 1942 р. В. Кук очолив діяльність ОУН, навесні 1943 р. став командувачем УПА-Південь, у квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. Із 1947 р. він був заступником Р. Шухевича на всіх його посадах, командувачем УПА з 1950 р. У 1954 р. після арешту В. Кук провів у радянських в’язницях і таборах шість років. Потім під тиском радянських спецслужб він засудив засади й методи боротьби ОУН та УПА. В. Кук працював в Інституті історії УРСР, останні роки проживав у Києві.

У березні 1950 р. на конспіративній квартирі під Львовом у бою з підрозділом радянських спецслужб загинув командир УПА і Голова проводу ОУН Р. Шухевич. Його наступник Василь Кук уже не міг координувати дії розрізнених загонів. У 1954 р. він був заарештований радянськими спецслужбами. Загони, які ще продовжували боротьбу, діяли до 1960 р. Зрештою український національно-визвольний рух був повністю придушений радянськими каральними органами. Щонайменше 100 тис. членів ОУН та УПА і прихильних до них осіб загинули, а понад 170 тис. було засуджено й відправлено до місць ув’язнення та примусової праці. Загалом із західних областей України із 6 млн населення було репресовано майже 500 тис. осіб.

5. Українці в повстаннях у таборах ГУЛАГу

Які акції непокори тоталітарній імперії здійснювали українські в’язні?

У повоєнний період кількість політичних в’язнів-українців, більшість яких становили представники національно-визвольного руху, у таборах ГУЛАГу зросла у 2,4 разу та досягла 20% від загальної кількості ув’язнених.

За даними українських дослідників, у 1946—1956 рр. у таборах ГУЛАГу відбулося 47 повстань, у яких українці брали найактивнішу участь. Крім вимог полегшити режим утримання, повстанці висували політичні вимоги: перегляд справ в’язнів, звільнення невинно засуджених, припинення репресій і ліквідація системи концтаборів для політв’язнів. У вересні 1949 — лютому 1950 р. в таборі № 1 поряд із містом Інта (Росія) діяв підпільний комітет із підготовки повстання. Більшість його членів становили в’язні українського походження. Проте в лютому 1950 р. через зраду провокатора підготовку повстання було припинено. Українські підпільні повстанські структури діяли в «Озерлагу» (місто Тайшет) та «Речлагу» (місто Воркута).

ЗАХІДНІ ОБЛАСТІ УРСР У ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ

Простежте за картою перебіг бойових дій УПА в регіоні в цей період.

Зверніть увагу

Після завершення Другої світової війни рух ОУН не припинився та продовжував свою діяльність в еміграції. Обидва лідери його фракцій — Степан Бандера та Андрій Мельник — опинилися в західній зоні окупації Німеччини. ОУН(М), «мельниківці», підпорядковувала еміграційну Українську Національну Раду, а ОУН(Р), або ОУН(Б), «революційна» («бандерівська»), заявляла, що не претендує на керівництво українським політичним життям за кордоном. Остання, як і раніше, здійснювала активний опір радянським і польським комуністичним режимам у західній частині України та на Закерзонні. Із початком «холодної війни» «бандерівцями» («революціонерами») цікавилися розвідки демократичних західних держав — США та Великої Британії. ОУН(М) через Українську Національну Раду здобула вирішальний вплив на українську еміграцію. Суперництво між «мельниківцями» та «бандерівцями» тривало приблизно до 1980 р. На цей час «мельниківська» фракція занепала через ідеологічне розходження її ідеалів із західними ліберально-демократичними цінностями, а «бандерівська» продовжувала діяльність.

Пам’ятна монета, присвячена Р. Шухевичу. 2008 р.

Підготовлені українцями-в’язнями повстання відбулися в містах Печора (1948 р.), Салехард (1950 р.) та Екібастуз (1951 р.). Радянська влада жорстоко придушила повстання, але вони сприяли занепаду системи ГУЛАГу та послабленню сталінського режиму.

СФОРМУЛЮЙТЕ СУДЖЕННЯ ПРО:

• характер політики, яку здійснювала радянська влада в західних областях УРСР у повоєнний період.

Працюємо з хронологією

1946 р. — Ліквідація УГКЦ владою СРСР.

1947 р. — Операція «Захід» у західних областях України.

Запитання і завдання

Знаємо і розуміємо

1. Хто після загибелі Р. Шухевича став командувачем УПА?

• А М. Лебідь
• Б В. Кук
• В К. Осьмак
• Г Ю. Липа

2. Коли й чому радянська влада ліквідувала УГКЦ?

3. Переставте склади та отримайте назву історичного терміна. Що він означає?

Застосовуємо і аналізуємо

4. Простежте за картою (с. 39) перебіг подій, пов’язаних із розвитком західних областей України в повоєнний період.

5. Завдання з хронології. 1) Скільки років від дати операції «Захід» у західній частині України мине у рік вашого навчання в 11 класі? 2) Користуючись знаннями з курсу всесвітньої історії, складіть перелік подій, що відбулися в рік знищення УГКЦ у країнах Заходу.

6. Який вплив на розвиток західноукраїнських земель мало запровадження сталінської моделі соціалізму та комуністичного режиму? Наведіть факти.

7. Чому ліквідація УГКЦ стала трагічною подією повоєнного періоду історії України?

8. Проаналізуйте особливості та прояви українського національно-визвольного руху в західних областях УРСР.

9. Працюємо в парах. Проаналізуйте впровадження сталінської моделі соціалізму в західних областях УРСР у другій половині 1940-х рр. та в Наддніпрянщині в 1930-х рр. Складіть порівняльну таблицю.

Узагальнюємо і оцінюємо

10. Працюємо разом. За допомогою методу «ПРЕС» наведіть аргументи, які розкривають значення українського національно-визвольного руху в західних областях УРСР у повоєнний період.

11. За додатковими джерелами складіть характеристику одного з історичних діячів (на вибір): Йосип Сліпий, Роман Шухевич. Дайте оцінку його діяльності.

12. Дайте оцінку заходам радянської влади щодо проведення операцій «Захід» і «Вісла».