§ 15. Особливості соціальної політики. Повсякденння життя. Антирелігійні кампанії

• Кого в УРСР називали «безпаспортними кріпаками»?
• Яким був побут українців у перше повоєнне десятиліття?
• Як радянська влада упродовж свого існування ставилася до релігії і церкви?

1. Реформи в соціальній сфері

Під час хрущовської «відлиги» відбулися суттєві зміни в соціальній сфері, особливо відчутними вони стали після XX з’їзду КПРС. У 1956 році скасували кримінальну відповідальність робітників та службовців за самовільне залишення підприємств, установ, організацій і за відсутність на робочому місці без поважних причин. Робітники отримали право самостійно обирати місце роботи. Для цього достатньо було за два тижні до звільнення попередити дирекцію підприємства про свої наміри. Щоправда, це нововведення не стосувалося селян, яких називали «безпаспортними кріпаками». Не маючи паспортів ще від 1932 року, вони залишалися «прив’язаними» до колгоспу, в якому працювали. Тимчасові паспорти отримували лише ті колгоспники, які виїжджали за державним набором в інші області й республіки — наприклад, щоб піднімати цілину, — а також ті, хто їхав у місто на навчання чи на постійну роботу.

Поступово скорочували тривалість робочого часу. Спочатку на дві години зменшили тривалість робочого дня в передвихідні й передсвяткові дні. У 1959 році робочий день складав вісім годин, робочий тиждень — п’ять днів. Робочий тиждень для робітників, які працювали в шкідливих умовах, становив 36 годин. Для працюючих підлітків встановили 6-годинний робочий день. На третину зросла мінімальна зарплата. Якщо раніше основні виплати колгоспникам здійснювали в кінці господарського року — з тих коштів, що залишалися, то тепер запровадили щомісячну виплату авансу колгоспникам та ліквідували натуральну оплату. Держава заохочувала створення в колгоспах фондів гарантованої, тобто незалежної від підсумків господарського року, оплати праці.

Робітниці на відпочинку в Криму. 1963 рік

1. Придумайте назву або мем для цієї світлини.

У 1956 році було прийнято «пенсійне законодавство». Робітникам промислових підприємств пенсійний вік було знижено: для жінок — до 55, для чоловіків — до 60 років. Розмір пенсій збільшили в середньому вдвічі. До 1964 року соціальний захист і забезпечення непрацездатних колгоспників здійснювали самі колгоспи. Тепер непрацюючі селяни отримали право на державну пенсію: жінки — у 60, чоловіки — у 65 років. Щоправда, розмір пенсії простого селянина-трударя був дуже малим. У середньому він отримував лише 12 карбованців на місяць, що в 3,5 рази менше, ніж пенсія робітника в місті. Зросла тривалість декретних відпусток (пов’язаних з вагітністю і пологами): якщо до реформи вони складали 77 календарних днів, то після реформи — 112 календарних днів. Отже, в роки десталінізації відбулися суттєві зміни в соціальній сфері. Вперше соціальні гарантії були надані колгоспникам. Соціальну політику Микити Хрущова вважають однією з найуспішніших у його діяльності.

• 1. Чим відрізнялися можливості робітників і селян щодо самостійного вибору роботи?
• 2. Скільки годин тривав робочий тиждень? Як змінилась оплата праці колгоспників?
• 3. Які зміни було внесено в законодавство про пенсії і декретні відпустки?

2. Грошова реформа. Повсякденне життя населення

У 1957 році відмінили державні позики, які після завершення війни щороку примусово розповсюджували серед населення у формі облігацій. Фактично це була прихована форма оподаткування, адже вони додатково забирали близько 10 % заробітної плати. Щоправда, держава пообіцяла власникам облігацій погасити заборгованість через двадцять років: коли в СРСР буде побудований комунізм. Найбільше такий крок розчарував літніх людей, адже багато з них розуміли, що не доживуть до повернення державного боргу. В 1961 році провели грошову реформу. Грошові банкноти зразка 1947 року і монети, випущені в СРСР, починаючи з 1921 року, були вилучені з обігу й замінені на нові у співвідношенні 10:1. Обмін старих грошей здійснювали обмінні пункти у відділеннях Державного банку та пересувні обмінні пункти. В Україні гроші зразка 1961 року перебували в обігу до початку 1990-х років. Уже наступного року після грошової реформи на третину подорожчали товари народного споживання на базарах і в крамницях. Зарплата залишалася незмінною, витрати на харчування мешканців міст становили майже половину їхньої платні. Попри це, раціон харчування дещо урізноманітнився: крім традиційних хліба й картоплі, до нього увійшли овочі, м’ясо, фрукти, зокрема й цитрусові. У домівках багатьох людей з’явилася нова техніка — радіоприймачі, телевізори, фотоапарати, магнітофони, пральні машини тощо. Щоправда, сфера обслуговування залишалася малорозвинутою: некомфортні приміщення гастрономів, сільмагів, довжелезні черги, неприязні продавці.

Для забезпечення нормальних житлових умов з липня 1957 року розпочали масове будівництво багатоквартирних будинків. У великих містах створювали будівельні комбінати та підприємства з виробництва будівельних матеріалів. До відставки у 1964 році Микити Хрущова 3 млн українських сімей заселились у нові квартири. Щоб забезпечити житлом якомога більше людей, будинки зводили порівняно швидко, але не завжди якісно. Будинки перших масових серій називали «хрущовками» за часом побудови (при Хрущові), а згодом з цим терміном стали асоціювати і рівень комфорту в них (коли почали будувати інше житло). Квартири в «хрущовках» були маленькими, незручними, проте це був кращий варіант, аніж життя в бараку, гуртожитку чи комунальній квартирі. Також будували багатоповерхівки в окремих селах. Але не лише з метою покращення добробуту сільськогосподарських працівників, а й для того, щоб ліквідувати присадибні господарства селян.

Будівництво «хрущовки»

1. Які переваги й недоліки такого житла?

Влада намагалася контролювати навіть дозвілля й моду. Компартійні органи, профспілки й комсомол організовували культурно-масову роботу та спортивні змагання у трудових колективах. На рівні міста чи села проводили урочистості й масові гуляння, виступи духових оркестрів. Обов’язковими були паради до Дня Першого травня, Жовтневої революції тощо. Люди залюбки відвідували кінотеатри, у сільських клубах організовували спільні перегляди кінофільмів. Радянські жінки намагалися дотримуватися тенденцій моди, усе більше користувалися косметикою. Перевагу надавали не тільки зручному, практичному одягові, а й вишуканому вбранню. У цей час навіть з’явилися стиляги — молоді люди, які вирізнялися одягом, певним сленгом та підвищеним інтересом до західної музики і танців. За нехтування усталеними радянськими нормами стиляг переслідували: молодь виключали з комсомолу, відраховували з вишів, проти них розгорнули широку інформаційну кампанію. Радянська влада не могла допустити інакодумство. Отже, хоча в побуті й повсякденному житті українців і українок відбувалися зміни, але радянська влада й надалі контролювала суспільне життя.

Парад у Києві до Дня Першого травня. 1960-ті роки

1. Поміркуйте. З якою метою радянська влада влаштовувала подібні паради?

• 1. Як змінилася купівельна спроможність українців після відміни державних позик у 1957 році та після грошової реформи 1961 року?
• 2. Коли в УРСР розпочалося масове житлове будівництво? Як називали нові квартири?
• 3. Як проводили дозвілля робітники й селяни? Хто такі стиляги?

Фотофакт

У 1949 році американська компанія Bendix Corporation запустила в серійне виробництво першу в світі пральну машину-автомат. Власнику достатньо було додати пральний засіб, а машинка прала й відтискала білизну.

В 1950 році в СРСР теж запустили серійне виробництво пральних машин, але за конструкцією вони швидше нагадували бочку з моторчиком. Щоб випрати в такій машинці білизну, слід було принести вручну декілька відер води, нагріти її і залити у машинку, додати засіб для прання та ввімкнути машинку в розетку. Таймера у машинці не було, тож час прання визначали самостійно. Після прання речі полоскали вручну та власноруч їх відтискали.

1. Чому, на вашу думку, СРСР настільки відставав у побутовій сфері від США?

2. За допомогою інтернет-ресурсів, зробіть добірку світлин з радянською побутовою технікою. Спираючись на фото, стисло опишіть радянський побут.

3. Антирелігійна кампанія

Процес десталінізації, що розпочався в 1953 році, позначився і на політиці влади щодо релігії та церкви. ЦК КПРС навіть визнав «помилки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення», прийнявши відповідну постанову. Відтак у першій половині 1950-х років дещо зросла кількість православних церков і молитовних будинків. Повертались із заслання репресовані священники, у тому числі греко-католицькі. У закритих з волі радянської влади храмах вони відновлювали богослужіння. Завдяки клопотанню Папи Римського Івана XXIII та президента США Джона Кеннеді в січні 1963 року звільнили Йосифа Сліпого. Він виїхав у Ватикан, де подарував Папі карту СРСР, позначивши концтабори, у яких відбував заслання.

З другої половини 1950-х років розгорнулася чергова хвиля антирелігійної кампанії. Методи боротьби проти вірян були як відкритими, так і прихованими. З одного боку, церковним громадам необґрунтовано відмовляли в реєстрації, незаконно знімали з реєстрації чинну громаду. З іншого боку, священникам відмовляли в прописці, за релігійні переконання могли звільнити з роботи, дітям вірян був закритий доступ у виші. У боротьбі з церквою влада часто використовувала економічні важелі впливу. Зросли податки на релігійні громади, що суттєво послабило фінансові можливості церковних парафій. Монастирям було заборонено використовувати найману працю та приймати послушників, молодших за 30 років, що зумовило збільшення ченців похилого віку, які фізично не могли утримувати монастир.

Дошка пропаганди атеїзму в Луцьку. Світлина 1960-х років

1. Висловіть припущення. Яку інформацію публікували на таких дошках.

Переслідування посилилося після проголошення курсу на побудову комунізму в 1961 році, адже радянські ідеологи були переконані, що в комуністичному суспільстві немає місця для будь-якої релігії. Партійні працівники були атеїстами. Атеїзм — світогляд, що базується на запереченні існування Бога, характеризується відмовою від будь-яких релігійних вірувань. Переслідувань зазнавали громади різних конфесій: православні, греко-католики, протестанти. Протягом 1959-1962 років в УРСР щороку закривали близько 1 тисячі церков і молитовних будинків. Приміром, Києво-Печерська лавра, яка в період німецької окупації відновила діяльність, знову була закрита за вказівкою партійних органів у 1960 році. Як і в 1930-х роках, руйнували церкви, навіть пам’ятки архітектури. Зокрема, 1962 року в Глухові місцева влада знесла Троїцький собор XVIII століття, аргументуючи тим, що храм псує загальний вигляд міста. Посилилась атеїстична пропаганда, яку здійснювали через засоби масової інформації, у навчальних закладах, на підприємствах, в установах, організаціях. На базі закритих храмів створювали музеї атеїзму та історії релігії, планетарії. В інститутах та університетах відкривали кафедри наукового атеїзму. Відділи атеїзму створювали в редакціях газет, на радіо й телебаченні. Та, незважаючи на всі старання влади, яка проводила атеїстичну пропаганду й переслідувала представників різних релігійних конфесій, більшість українців залишалися глибоко віруючими людьми.

• 1. Яким було становище церкви в Україні в першій половині 1950-х років?
• 2. Які методи боротьби проти вірян застосовували в другій половині 1950-х років?
• 3. Що таке атеїзм? Як здійснювали атеїстичну пропаганду в Радянській Україні?

Мовою джерела. Інструктивний лист уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР уповноваженому цієї Ради при Сталінському (нині — Донецькому) облвиконкомі від 16 лютого 1960 року (витяг):

«Аналіз Вашого звіту за 1959 рік показує, що хоча порівняно з минулими роками мережа релігійних громад області значно зменшилася (з 93 до 74), все ж кількість вірян продовжує неухильно зростати: 93 громади нараховували 6821 особу, а в 74 налічується 10195.

Завдання уповноваженого Ради по Сталінській (нині — Донецькій) області повинно полягати в тому, щоб активно (але тонко, непомітно) підсікати позиції релігійних організацій. Робити це потрібно так, щоб не давати приводу для обґрунтованих скарг і протестів, не дозволяючи грубого адміністрування, тобто бути максимально гнучким».

Свято-Дмитрівська церква на Донеччині. Світлина

Мовою джерела. Уривок з радянської колядки, записаної у Свалявському районі Закарпатської області:

Зірко п’ятикутна,

Світи нам в майбутнє,

Щоб міцніла хода наша

Широка й могутня.

Щоб у щасті, дружбі, згоді

Жили всі наші народи.

І вели до щастя, слави

Радянську державу!

Радянське Різдво на Закарпатті. 1965 рік

1. Проаналізуйте інструктивний лист, уривок колядки та світлину поруч. Як вони пов’язані з висловом «Якщо не можна запобігти процесу, його слід очолити»?

У той час, коли... на теренах України

розпочали масове житлове будівництво «хрущовок»,

Тоді... у світі

у США компанія Hamilton Watch після десятиліття розробок створила перший в світі наручний годинник.

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1956 р. — «пенсійне законодавство»;

- 1957 р. — початок масового житлового будівництва в УРСР;

- 1957 р. — відмінено державні позики;

- друга половина 1950-х рр. — чергова хвиля антирелігійної кампанії в УРСР;

- 1961 р. — проведено грошову реформу.

2. Поясніть значення понять: «хрущовки», атеїзм, стиляги.

3. За допомогою інтернет-ресурсів дослідіть, які новорічні віншування, колядки й щедрівки були перероблені в дусі «соціалістичного реалізму». Про що свідчить поява такого жанру фольклору? Результати своєї роботи обговоріть у класі.

4. Виконайте історичну задачу та дайте розгорнуті відповіді на запитання до світлини поруч задачі.

Історична задача

Середньомісячна зарплата механізаторів і агрономів у кінці 1950-х років в УРСР становила 80 крб, шоферів — 61 крб, трактористів і комбайнерів — 54 крб, доярок — 37 крб, а різноробочих — 38 крб. Пара шкіряного взуття коштувала 89 крб, гумове взуття — 43 крб, валянки — 94 крб, 1 метр бавовняної тканини коштував 9 крб, вовняної — 29 крб, шовкової — 25 крб, лляної — 12 крб; однобортний костюм синього чи чорного кольору вартував 35-60 крб; мило господарське коштувало 5 крб за 1 кг, туалетне — 11 крб за 1 кг, 1 літр гасу — 0,7 крб. Підрахуйте, що могли придбати за свою місячну зарплату працівники колгоспів.

Сапальниці у с. Микуличин Станіславської (нині — Івано-Франківської) області на плантації колгоспних буряків. Світлина 1950-х років

1. Яку історичну інформацію можна дізнатись, аналізуючи світлину?

2. На вашу думку, фото зроблено зненацька чи для нього спеціально позували? Про що це свідчить?