§ 31. Розгортання національного руху в Україні

• Як радянська влада боролася з дисидентським рухом в добу «застою»?
• Коли й чому виникла Українська Гельсінська Група?
• Поясніть значення поняття «політика гласності».

1. Поява неформальних організацій

Усупереч переконанням влади, що в СРСР не існує національного питання, з початком перебудовчих процесів в Україні, як і в інших союзних республіках, активізувався національний рух. В УРСР його посилював Чорнобиль, що став своєрідним символом приниження України, неспроможності її керівництва захистити своє населення. Проживаючи в зоні катастрофи, мешканці навіть не отримали більш-менш правдивої інформації про екологічну ситуацію. Водночас «чорнобильська трагедія» посилила активність українців, які за умов деградації союзних структур розпочали рух за досягнення незалежності. Під тиском суспільства було лібералізоване законодавство: з Кримінального кодексу УРСР вилучено статті, за якими людей судили за їхні ідейні переконання. Влада почала звільняти політичних в’язнів, котрих на середину 1980-х років налічували в СРСР майже 2 тисячі. Серед них українці становили понад 20%. Із тюрем, таборів і заслання в Україну повернулися майже 300 осіб, зокрема В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко, інші дисиденти. З еміграції прибув один із засновників УГГ Микола Руденко.

Гласність сприяла самоорганізації суспільства, яке перетворилося на важливий суб’єкт політичного процесу. В УРСР почали створюватися неформальні організації — групи людей, котрі виникли задля досягнення певної мети. Більшість серед таких об’єднань мали національно-визвольне забарвлення. Вони відображали інтереси різних прошарків суспільства. Серед перших це — політичні клуби, просвітницькі організації. В 1987 році з ініціативи колишніх дисидентів у Києві був заснований Український культурологічний клуб (УКК). На його засіданнях критикували чинну радянську систему, національну політику КПРС і радянської держави, висловлювали міркування щодо необхідності заміни комуністичного світогляду християнським віровченням, обговорювали актуальні проблеми історичного минулого України. Тоді ж, 1987 року, у Львові розгорнуло діяльність культурологічне «Товариство Лева», яке об’єднало переважно молодь. Згодом був утворений Міжнаціональний комітет захисту політв’язнів на чолі з Михайлом Горинем. У Києві виник клуб «Спадщина», більшість членів якого становили співробітники АН УРСР, а невдовзі в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка — студентське об’єднання «Громада». На його основі виникла Українська студентська спілка (УСС). Розпочали діяльність молодіжні організації Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Студентське братство. Подією в суспільному житті України стало створення у 1989 році історико-просвітницького правозахисного товариства «Меморіал», яке очолив Лесь Танюк. Серед першочергових завдань «Меморіалу» було: відновлення історичної правди й увічнення пам’яті жертв політичних репресій в УРСР, надання допомоги живим, подолання комуністичних стереотипів та утвердження прав особи. На хвилі національного піднесення численні організації й гуртки в лютому 1989 року об’єдналися в Товариство української мови імені Тараса Шевченка як всеукраїнську громадську спілку. Товариство сформувала національна інтелігенція, передусім письменники, науковці й освітяни. Очолив його поет Дмитро Павличко. Громадськість активізувалася не лише в Києві та Львові. Неформальні громадські об’єднання виникали на всій території УРСР. У Харкові діяла Спілка захисту вільної праці, у Полтаві — «Комітет мітингу», у Ялті — «Союз доброї волі», в Одесі — «Демократичний союз сприяння перебудові». На липень 1988 року КДБ УРСР здійснював нагляд за 21 неформальним об’єднанням громадян України, які, на думку цієї структури, становили реальну загрозу чинному режимові.

Обкладинка журналу «Український вісник», яку оформив художник-політв’язень Опанас Заливаха

1. У яких роках видавали журнал «Український вісник»?

2. Хто був його редактором?

3. Чому журнал друкували саме в Києві та Львові?

Під впливом цих об’єднань та клубів зазнавали корозії і руйнувались офіційні організації та структури, долалися комуністичні ідеологічні стереотипи. Особливо активно популяризувала альтернативні до владної ідеології погляди преса. Почали виходити «самвидавівські» газети та журнали. В 1987 році В’ячеслав Чорновіл відновив друк «Українського вісника». Створена в 1987 році Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ) через «самвидавівські» журнали «Кафедра» та «Євшан-зілля» популяризувала «невизнаних в Україні прозаїків і поетів».

• 1. Що вплинуло на активізацію українського національного руху?
• 2. Коли і де в УРСР виникли перші неформальні організації?
• 3. Яку пресу видавали в мережі «самвидаву»?

Мовою джерела. Уривок із мемуарів Василя Овсієнка, українського дисидента:

«Та в епоху горбачовської «гласності» найпершою організованою силою (як тоді писали, «неформальним об’єднанням громадян») у Києві був такий Український культурологічний клуб (УКК). Ініціаторами його створення були переважно молоді люди — недавні політв’язні Сергій Набока, Леонід Мілявський, Інна Чернявська, Лариса Лохвицька, Ольга Гейко-Матусевич, а також Вадим Галиновський, Ірина Альтер, Олександр Карабчієвський, Володимир Федько. Під виглядом «заходу» районної комсомольської організації в клубі-кафе «Любава» 6 серпня 1987 року вони влаштували публічну дискусію «Українська культура: міфи та реальність», де порушили питання, які замовчувалися радянською пропагандою: про голод 1933 року, про утиски церкви, свободу слова. У дискусії вперше взяли участь щойно звільнені з концтаборів відомі політв’язні Євген Сверстюк та Олесь Шевченко. Тут-таки й виникла думка створити постійно діючий Український культурологічний клуб».

1. Визначте передумови створення Українського культурологічного клубу.

2. Які питання піднімала українська молодь в умовах політики «гласності»?

Мовою джерела. Зі спогадів Юрія Волощака, співзасновника культурологічного клубу «Товариство Лева»:

«Почалося все з того, що моя приятелька, студентка поліграфічного інституту Леся Масловська прийшла до молодої поетки Марії Шунь, де був я з Грицем Козієм, і сказала, що треба щось робити, бо вандали руйнують наш Львів. Вона показала нам статтю «Занедбана могила» Федора Братишана у журналі «Жовтень» № 3 1987 року, де розповідалося про акти вандалізму і руйнування пам’ятників саме українським діячам культури, науки і мистецтва... Ми просто прийшли на цвинтар і заходилися їх відновлювати. Працювали кожної суботи...»

Різдвяний вертеп, організований учасниками «Товариства Лева». Світлина. 1990 рік

1. Яка подія стала приводом для створення «Товариства Лева»?

2. На основі уривку зі спогадів та фото визначте форми діяльності товариства.

3. Як ви вважаєте, чому важливо зберігати історичну пам’ять?

2. Українська Гельсінська Спілка

З виходом на свободу політв’язнів — тих, що відбули терміни свого 15-річного покарання (1972-1987 роки) і тих, що були помилувані під тиском протестів у світі, — пожвавилося громадсько-політичне життя в Україні. Звільнені з тюрем і концтаборів політв’язні під час зустрічей обмінювалися думками, аналізували хід горбачовських реформ, планували, як використати перебудову для боротьби за кращу долю України. Закінчивши тюремні та концтабірні «університети», чимало колишніх аматорів стали професійними політиками. Вони знали, чого прагнуть. У грудні 1987 року колишні політичні в’язні оголосили про відновлення Української Гельсінської Групи — громадсько-політичної правозахисної організації, а в липні 1988 року на 50-тисячному мітингу в Львові було заявлено про перетворення її на Українську Гельсінську Спілку. Вона стала організацією, що продовжила в нових політичних умовах традицію безкомпромісної боротьби з комуністичним режимом Української Гельсінської Групи. До керівництва УГС увійшли відомі особистості — В’ячеслав Чорновіл, Михайло і Богдан Горині, Микола Горбаль, Олесь Шевченко, Василь Овсієнко, Євген Пронюк, Степан Хмара, Йосиф Зісельс, Зеновій Красівський та інші. З 1989 року головою виконавчого комітету УГС обрано Левка Лук’яненка, котрий на час її утворення ще відбував покарання на засланні.

Велелюдний мітинг біля пам’ятника Іванові Франку у Львові з нагоди створення УГС. Світлина. 1988 рік

1. Про що свідчить присутність на мітингу стількох людей?

2. Уявіть, що ви фотокореспондент. Дайте назву світлині.

7 липня 1988 року оприлюднено «Декларацію принципів УГС» — програмний документ, у якому організація узагальнила та висловила вимоги, акумульовані на зборах, мітингах, демонстраціях, конференціях, диспутах. Серед них — гарантія права української нації на самовизначення, державність української мови, створення республіканських військових формувань, звільнення всіх політв’язнів, легалізація Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков, відмова від терміну «радянський народ» та надання гарантій національним меншинам на культурно-національну автономію, відновлення в складі України Кримської автономії з організованим поверненням репресованого кримськотатарського народу. УГС виступила за вихід України зі складу СРСР і створення незалежної держави. У програмному документі спілка проголошувалася як «федеративне об’єднання самоврядних правозахисних груп і організацій». В практичній роботі сформувалося два основні напрямки діяльності УГС: перший - розвиток обласних філій і максимальна активізація їхньої діяльності в усіх регіонах України, і другий - проникнення в різноманітні неформальні об’єднання з метою їхньої політизації. Ряди УГС швидко зростали, і на початку 1990 року вона налічувала вже 1,5 тисячі членів, мала відділення в майже всіх областях України, представництва в Москві, республіках Балтії, а також за кордоном. Утворення УГС офіційна влада сприйняла як виклик і намагалася всіляко протидіяти цій спілці. Членів організації переслідували, залякували, арештовували, дискредитували. У доповідних документах КДБ партійним і державним органам УГС проходить як найнебезпечніша для радянської влади організація. Але від цього авторитет УГС серед населення тільки зростав. Організація стала активним учасником демократичних перетворень і національно-визвольних процесів в Україні.

• 1. Коли створено Українську Гельсінську спілку? Хто її очолив?
• 2. Які цілі визначено в «Декларації принципів УГС»?
• 3. Чому КДБ вважало УГС найнебезпечнішою для радянської влади організацією?

3. Народний Рух України за перебудову

У вересні 1989 року з ініціативи Спілки письменників України, яку підтримали український «Меморіал» і Товариство української мови імені Тараса Шевченка, виникла наймасовіша політична організація — Народний Рух України за перебудову. 8-10 вересня 1989 року в конференц-залі Київської політехніки відбувся його установчий з’їзд. У його роботі взяли участь близько 1100 делегатів з усіх областей України, включно з Кримською областю, та від українців у Латвії і Литві. Були також присутні як гості діячі польської «Солідарності» і новообрані посли до Сейму Польщі та представники інших країн. На час установчого з’їзду чисельність Руху становила 280 тисяч осіб. Очолив організацію поет Іван Драч. У її програмних документах було зазначено, що це «масовий громадсько-політичний рух республіки», котрий виник як прояв народної ініціативи за докорінне оновлення суспільства. Головна мета діяльності — «побудова в Україні демократичного і гуманного суспільства», у якому «буде досягнуто справжнє народовладдя, добробут народу і умови для гідного життя людини, відродження та всебічного розвитку української нації та створення суверенної України, яка будуватиме свої відносини з іншими республіками СРСР на підставі нового союзного договору». Вже на установчому з’їзді — і в документах, і в оздобі зали Київської політехніки, де відбувався з’їзд — було зафіксовано національну символіку — синьо-жовтий-прапор, тризуб і гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля».

Мітинг Народного Руху України на честь підняття Національного Прапора над Київською міською радою, 24 липня 1990 року. Світлина

1. Які емоції переповнюють людей під час підняття Національного Прапора?

2. Дізнайтеся, коли було піднято Національний Прапор у вашому населеному пункті.

Рух формувався як відкрита для всіх масова демократична громадська організація. Було задекларовано, що Україна буде спільним домом для всіх національностей та етнічних груп. У структурі Народного Руху створено «Палату національностей», до якої увійшли представники національних меншин. На його установчому з’їзді з понад 1100 делегатів кожен шостий був не українцем за національним походженням, а до керівництва входили українські росіяни, євреї, поляки, вірмени й представники інших національних спільнот. Усього за підрахунками, у першому з’їзді Руху взяли участь представники 13 національних меншин України. Тодішнє керівництво КПУ під орудою Володимира Щербицького вороже зустріло спалах неконтрольованої політичної активності в республіці. Особливо це проявилося у ставленні до Народного Руху. В засобах масової інформації була розгорнута агресивна антирухівська кампанія. Проте як найбільша з новоутворених громадських організацій Народний Рух зробив чимало задля оприлюднення правди про трагічні сторінки української історії, демократизації виборчої системи в республіці. Внаслідок спільних дій Руху та демократично налаштованих народних депутатів СРСР від України восени того року було внесено поправки до проекту закону про вибори у Верховну Раду УРСР.

Отже, неформальний рух в Україні налічував значне коло прихильників та охоплював широку палітру соціальних інтересів. Найбільшу кількість становили культурно-історичні, суспільно-політичні, екологічні, спортивні й інші самодіяльні групи, об’єднання та організації. Наприкінці 1988 року чисельність таких неформальних груп налічувала кілька тисяч, а на середину 1989 року — більше ніж 47 тисяч осіб. Наприкінці 1980-х років на цьому шляху демократичні сили стали відкрито використовувати національну символіку. Символом українського національного спротиву системі був синьо-жовтий прапор.

• 1. Яка політична організація виникла у вересні 1989 року? Скільки осіб були її членами?
• 2. Наведіть факти, що Народний Рух України був відкритим для національних меншин.
• 3. Що було символом українського національного опору системі?

Мовою джерела. Уривок із виступу Дмитра Павличка на засіданні парткому Київської організації Спілки письменників України:

«Наш рух, наші товариства повинні передусім спиратися на нашу партійну совість. Навіщо потрібний Народний Рух? Суть ось у чому. Якби ми бачили, що перебудова йде добре, то й не треба було б Народного Руху за перебудову».

1. Що стало головним мотивом створення Народного Руху України за перебудову?

Мовою джерела. Уривок із виступу Володимира Яворівського на установчому з’їзді Народного Руху України за перебудову:

«Кажуть, що ми націоналісти. Теж правда. Причому унікальні націоналісти. Без мови, без історії, без суверенної республіки, без національної свідомості, без землі — тільки отруєна хімікатами і радіацією територія, без власної історичної символіки, без власних виходів на міжнародну арену, без національної інтелігенції, без... А втім, все одно націоналісти. Бо хочемо все це мати».

1. Визначте мету діяльності Народного Руху України за перебудову.

В’ячеслав Чорновіл (1937-1999)

Український політик, журналіст, дисидент, засновник Народного Руху України, Герой України. Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Черкаської області. Закінчив філологічний та журналістський факультети Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У студентські роки активно займався публіцистичною діяльністю. Працював редактором на Львівській студії телебачення. В 1963 році переїхав до Києва, де працював на будівництві Київської ГЕС. Свої політичні виступи почав 8 серпня 1965 року на відкритті пам’ятника Тарасу Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині, де виголосив антикомуністичну промову. 4 вересня 1965 року виступив у кінотеатрі «Україна» на прем’єрному показі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» із протестом проти арештів української інтелігенції. З репресіями влада не забарилася: його звільнили з роботи, викликали на допити, у нього проводили обшуки. За відмову давати свідчення на закритому суді проти братів Горинів В’ячеслава Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт. Репресії лише посилювали в ньому спротив. Протягом 1970-1972, 1987-1989 років видавав підпільний журнал «Український вісник». Під час загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його заарештували знову — отримав шість років концтаборів і три роки заслання. 22 травня 1979 року став членом УГГ. Наприкінці червня 1988 року був ініціатором та ідейним натхненником створення УГС. З 1989 року — член Народного Руху України, а з 1992 року — його голова. У 1991 році брав участь у перших президентських виборах, проте зайняв друге місце. Від квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. Від 1995 року — член української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи. Загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі 25 березня 1999 року.

Девіз життя В’ячеслава Чорновола: «Україна починається з тебе».

1. Які почуття викликає у вас життєве кредо В’ячеслава Чорновола? Чи погоджуєтеся ви з цією думкою?

2. На основі тексту рубрики сформулюйте історичні факти про В’ячеслава Чорновола.

У той час, коли... на теренах України

виник Народний Рух України за перебудову.

Тоді... у світі

в Польщі уряд дозволив діяльність профспілкового об’єднання «Солідарність».

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1987 р. — відновлено друк «Українського вісника»;

- липень 1988 р. — створено Українську Гельсінську Спілку;

- вересень 1989 р. — виник Народний Рух України за перебудову:

- 1989 р. — відроджено Українську греко-католицьку церкву;

- 1990 р. — відновлено Українську автокефальну православну церкву.

2. Поясніть значення понять: національний рух, неформальні організації, національна символіка.

3. Порівняйте діяльність Української Гельсінської Спілки та Народного Руху України за перебудову за критеріями: коли виникли, засновники й лідери, мета діяльності, проведені заходи, ставлення населення до організацій, значення діяльності. Що спільного й відмінного у діяльності цих організацій?

4. Проведіть мінідослідження про неформальні організації у вашому населеному пункті, які діяли у другій половині 1980-х років. Запишіть спогади кількох учасників. Проілюструйте своє дослідження світлинами.