§ 16. Український національний рух на Буковині й у Закарпатті. Хотинське повстання

• Чого домоглися галичани в листопаді 1918 року?

• Які народи проживали на Буковині й Закарпатті поряд з українцями?

• До складу якої частини Австро-Угорщини входило Закарпаття?

1. Український національний рух на Буковині

Українські політичні сили Буковини і Галичини співпрацювали в роки війни. 25 жовтня 1918 року в Чернівцях утворено Український Крайовий Комітет як представницький орган українців Буковини. Його очолив депутат австрійського парламенту від українського населення Омелян Попович. Буковинська делегація брала участь у роботі УНРади, яка проголосила незалежність усіх українських земель, що входили до Австро-Угорщини. 3 листопада 1918 року Буковинське народне віче прийняло Акт возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та «злуку» з великою Україною. Головні міста Буковини опинилися під контролем української влади. Аналогічні процеси відбувались і в буковинських селах. Такі рішення спричинили загострення стосунків із румунським населенням краю. 27 жовтня 1918 року румунські депутати австрійського парламенту та Буковинського сейму утворили Румунську Національну Раду, яка вважала Буковину румунською землею.

Народне віче у місті Чернівці

За цих умов Український Крайовий Комітет і Румунська Національна Рада уклали домовленості, згідно з якими влада Українського Крайового Комітету поширювалася на північну частину Буковини, а Румунської Національної Ради — південну. Українську Національну Раду очолив учений, громадсько-політичний діяч Агенор Артимович, крайову адміністрацію — Омелян Попович. Створено українську поліцію, суд, взято під контроль пошту, телеграф, фінанси, промисловість. Службовці краю присягнули Українській Національній Раді.

Омелян Попович

Агенор Артимович

Однак домовленості між українцями і румунами не надто вплинули на перебіг подій, позаяк більшість румунських лідерів Буковини виношували інші плани. Румунська Національна Рада сподівалася на «возз’єднання» із Румунією і 6 листопада звернулася до її керівництва з проханням вислати війська. Румунія, проігнорувавши рішення Буковинського віча, захопила територію Північної Буковини. Відтак боротьба буковинців за власну державність завершилася збройним втручанням Румунії та окупацією нею Буковини. 11 листопада румунські війська увійшли до столиці краю — Чернівців. Північна Буковина залишилася беззбройною перед румунською агресією, особливо після від’їзду Легіону УСС із Чернівців до Львова. Уряд ЗУНР заявив протест Румунському королівству, однак не зміг допомогти буковинцям, позаяк ЗУНР уже вела оборонні бої з поляками. Наступного 1919 року окупація краю Румунією була визнана Сен-Жерменським мирним договором як правомірний акт.

• 1. Як буковинці реагували на національно-визвольні змагання в Галичині?
• 2. Які представницькі органи були утворені на Буковині? Як вони співіснували?
• 3. Чим завершилась боротьба буковинців за власну державність?

2. Події у Бессарабії. Хотинське повстання

Українська революція серйозно непокоїла як румунський, так і російський уряди, позаяк українське населення Бессарабії домагалося приєднання краю до УНР. Проте у квітні 1918 року Румунія приєднала Бесарабію. Вважаючи румунську окупацію Бессарабії тимчасовою, політичне керівництво УЦР, а згодом Української Держави намагалися налагодити з нею добросусідські відносини. Вони прагнули розв’язати бессарабську проблему за етнічним принципом шляхом проведення референдуму. Натомість Директорія УНР, не бажаючи ускладнювати стосунки з Румунією, не порушувала цього питання. У листопаді 1918 року Румунія остаточно залагодила бессарабське питання на міжнародному рівні, усталивши приєднання регіону, зокрема й українських етнічних земель Бессарабії: Аккерманщину, Ізмаїльщину (Південна Бессарабія) та Хотинщину (Північна Бессарабія).

Будинок у місті Хотині, де в січні 1919 року містився штаб Хотинського повстання

Важливе місце в контексті українсько-румунських відносин 1918-1919 років зайняло Хотинське повстання. Воно стало реакцією українців на румунську анексію Бессарабії. Незадоволення місцевого населення політикою окупаційної влади і прагнення українців до єдиної держави підштовхнули його до активної збройної боротьби. 5 січня 1919 року обрано керівний орган повстання — Бессарабську (Хотинську) Директорію, яка очолила повстанський рух з метою ліквідації румунської окупаційної влади у Бессарабії. Майбутнє регіону планували вирішити згодом через референдум, хоча серед членів Директорії не було єдності щодо його статусу. Одні політики прагнули створити незалежну Бессарабську Народно-Демократичну Республіку, інші — автономну Народно-Демократичну Республіку в складі УНР. Сформувавши збройні підрозділи, Директорія визначила наступальну стратегію і тактику бойових дій. Повстання розпочалося 19 січня 1919 року. 23 січня було захоплено Хотин. Незабаром влада Директорії поширилася більш як на сто сіл та містечок Хотинського і Сорокського повітів. Хотинське повстання застало зненацька уряд Румунії, однак згодом проти повстанців були кинуті значні військові сили. Штаб повстанського руху звернувся за допомогою до військового командування УНР, однак не отримав її, позаяк Директорія УНР намагалася не ускладнювати стосунки з Румунією. Попри значну військову перевагу румунської армії, бойові дії стали запеклими і непоступливими. 1 лютого 1919 року румунська армія захопила Хотин. Частина повстанців разом з біженцями перейшла Дністер, опинившись на території УНР. Із тими, які залишились у краї, румунська влада розправилася жорстоко: більше 15 тисяч осіб страчено, зокрема у Хотині — близько 500. Такі дії проти учасників повстання викликали обурення та осуд світової громадськості. Самі ж повстанці зуміли зберегти бойовий кістяк армії, утворивши три полки. Однак спроба приєднатися до УНР виявилася невдалою, і цим скористалися більшовики. Хотинців реорганізували в більшовицькі полки під керівництвом командувача Українським фронтом Володимира Антонова-Овсієнка.

28 жовтня 1920 року Велика Британія, Франція, Італія та Японія уклали з Румунією Бессарабський протокол, за яким Бессарабію передали Румунії. Окрему позицію зайняли США, відмовившись підписати договір як такий, що суперечить міжнародному праву. Проте укладений договір не вирішив остаточно «бессарабське питання». З початком Другої світової війни воно знову стало актуальним.

• 1. Як було вирішене «бессарабське питання»?
• 2. Коли відбулося Хотинське повстання? Визначте його результати.
• 3. Які країни підписали Бессарабський протокол? Що він передбачав?

3. Національний рух на Закарпатті

Ситуація на Закарпатті, що належало до угорської частини імперії, була значно складнішою, ніж на інших західноукраїнських землях. На неї впливало кілька чинників, насамперед поліетнічний склад населення, котре підтримувало близькі їм країни; межування регіону з кількома державами, події в яких позначилися на Закарпатті; ситуація в Угорщині, де у листопаді 1918 року політичні сили під орудою графа Міхая Карої проголосили незалежну республіку. Передбачаючи крах Австро-Угорської імперії, українське населення Ужгорода, Мукачевого, Берегового, Хуста та інших міст краю на початку листопада 1918 року почало роззброювати військові гарнізони, відділи жандармерії, розганяти старі органи влади. Створено кілька народних рад для обговорення майбутнього свого краю. З-поміж них виокремилося три спрямування: Ужгородська рада прагнула залишитися з Угорщиною; Пряшівська бажала приєднатися до щойно проголошеної Чехословаччини, а Мараморош-Сегетська — до незалежної України. В її постанові від 19 жовтня 1918 року зазначено: «Разом з іншими українськими національними областями Австро-Угорщини українська полоса Північно-Східної Угорщини складає одну цілісну українську територію» і вся «українська національна територія уконституйовується отсим як Українська держава». Отже, поширення української влади в Галичині, на Буковині й Закарпатті свідчило, що українська національна революція в краї визріла, ідея утворення Української держави мала прихильників. Завдання полягало в тому, щоб її реалізувати.

Делегація 105 осіб Центральної Руської Народної Ради перед поїздкою до Праги. 1919 рік. Фото

21 січня 1919 року в Хусті відбулися Закарпатські всенародні збори. Виконуючи волю народу, 420 делегатів висловилися за об’єднання Мармороша, Угоча, Берегового, Унга, Замплина, Шаріша, Спіжа, Абайторна із соборною Україною. Наступного дня, 22 січня, у Києві проголошено Акт злуки усіх українських земель в єдину державу. Однак входження до неї Закарпаття ставало дедалі проблематичнішим через складну ситуацію, у якій опинились УНР і ЗУНР. Водночас цю територію прагнули приєднати Румунія, Чехословаччина і намагалася зберегти у своєму складі Угорщина.

Найбільше шансів заволодіти Закарпаттям мала Чехословаччина. Ще 18 листопада 1918 року створена у США Рада русинів, висловлюючи позицію більшості емігрантів із Закарпаття в цій країні, заявила про свою згоду на окупацію Чехословаччиною території краю, де проживали угорські русини. У травні 1919 року Центральна Руська Народна Рада, політична організація закарпатських українців, сформована в Ужгороді, підтримала приєднання Закарпаття до Чехословаччини на автономних засадах і вислала делегацію до Праги. Закріпленню Чехословацької Республіки в регіоні сприяла також Паризька мирна конференція, на якій представники закарпатських русинів, що прибули із США, а також лідери українського національного руху Закарпаття Августин Волошин, брати Михайло та Юлій Бращайки погодилися на пропозицію Великої Британії і Франції приєднати Закарпаття до Чехословаччини. Остаточно прилучення Закарпаття до Чехословаччини під офіційною назвою Підкарпатська Русь закріплено Сен-Жерменським мирним договором. Згідно з міжнародними зобов’язаннями, Чехословаччина мала надати населенню Закарпатської України автономні права. Отже, розпад Австро-Угорської імперії восени 1918 року привів до відродження української державності в Галичині, на Буковині й Закарпатті. Однак Польща, Румунія та Чехословаччина, спираючись на підтримку Великої Британії і Франції, перервали цей процес, приєднавши названі регіони до своїх країн.

• 1. Як українці Закарпаття скористалися розпадом Австро-Угорської імперії?
• 2. Яке рішення прийняли Закарпатські всенародні збори? Чи вдалося його реалізувати?
• 3. За яких обставин Підкарпатську Русь приєднали до Чехословаччини?

У той час, коли... на теренах України

Закарпатські всенародні збори висловилися за об'єднання із соборною Україною, ...

Тоді... у світі

в Ірландії розпочалася війна за незалежність.

Державно-правове становище Підкарпатської Русі в Чехословацькій республіці:

https://cutt.ly/ENffS5f

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 25 жовтня 1918 рік — утворено Український Крайовий Комітет у Чернівцях;

- З листопада 1918 рік — прийнято Акт возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та «злуку» з великою Україною;

- 19 січня - 1 лютого 1919 рік — відбулось Хотинське повстання;

- 21 січня 1919 рік — відбулися Закарпатські всенародні збори;

- 28 жовтня 1920 рік — укладено Бессарабський протокол.

2. Поясніть значення понять: Український Крайовий Комітет, Румунська Національна Рада, Бессарабський протокол, Центральна Руська Народна Рада, Підкарпатська Русь.

3. Підготуйте повідомлення про лідерів національно-визвольних рухів Буковини й Закарпаття.

4. Порівняйте національно-визвольний рух українців на Буковині, Закарпатті та Бессарабії, визначивши спільні й відмінні риси.