§ 32. Великий терор 1930-х років

• Які зміни відбулися в суспільстві внаслідок українізації?

• Що вам відомо про Миколу Скрипника, Олександра Шумського?

• Поясніть значення терміна «тоталітаризм».

1. Формування культу особи Йосипа Сталіна

Наприкінці 1920-х — початку 1930-х років політична система СРСР/СССР перетворилася на різновид тоталітарної — сталінізм. В одному із випусків газети «Правда», що вийшла наприкінці 1929 року напередодні 50-річчя від дня народження Генерального секретаря ВКП(б) Йосипа Сталіна, більша частина статей мала такі заголовки: «Сталін і партія», «Сталін та індустріалізація країни». Це свідчило про початок утвердження режиму особистої влади Йосипа Сталіна, який зумів розправитися з опонентами. Партійний і державний апарат формувався на принципах особистої відданості вождю. ЦК КП(б)У тоді очолювали люди, котрі сумлінно виконували волю Йосипа Сталіна, зокрема Лазар Каганович (1925-1928 роки) та Станіслав Косіор (1928-1938 роки).

Більшовики усунули з політичного життя УСРР/УССР усі політичні партії, окрім своєї автономної частини КП(б)У. Вищий представницький орган України — з’їзд рад — став однопартійним, більшовицьким. Із 304 депутатів, обраних до Верховної Ради України у 1938 році, 222 були комуністами, 36 комсомольцями і 46 безпартійними. Ключові посади в державному апараті могли належати лише членам КП(б)У. Серед директорів підприємств на початок другої п’ятирічки близько 70 % становили комуністи. Більшовики забезпечили свій контроль над усіма громадськими об’єднаннями. На одному з партійних форумів наголосили: «Наша партія керує усіма організаціями пролетаріату і всіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства...». У суспільстві утвердилася монополія комуністичної ідеології, за якою визнавалося право на істину. Засоби масового впливу на духовне життя — пресу, радіо, освіту, культуру — перевіряла спеціальна структура — Головполітосвіта, яка співпрацювала з органами ГПУ (Державного політичного управління — ДПУ).

Монополія більшовиків на управління економікою призвела до одержавлення усіх форм власності, утвердження командно-адміністративних методів управління економічними процесами, які стали наслідками форсованої індустріалізації і суцільної колективізації.

• 1. Назвіть різновид тоталітарної системи, сформований наприкінці 1920-х років у СРСР/СССР?
• 2. Які ознаки тоталітаризму проявились в УСРР/УССР?
• 3. До чого призвела монополія більшовиків у керівництві економікою?

2. Масові репресії та їхнє ідеологічне виправдання

Невід’ємною частиною тоталітарної системи влади став репресивний апарат, який мав знищувати будь-яку опозицію сталінському режимові. Знаряддям здійснення масових репресій були каральні органи ГПУ (з 1934 року — Головне управління державної безпеки), підпорядкованого наркомату внутрішніх справ (НКВС). Репресії торкнулись усіх прошарків населення. Вони стали своєрідним способом існування режиму, оскільки за наявності опозиції та відсутності страху в підлеглих він просто не зміг би функціонувати. Ідейним обґрунтуванням масового терору стала теза Йосипа Сталіна про неминуче загострення класової боротьби з побудовою соціалізму. За його переконанням, необхідно було посилювати пильність і боротися проти «ворогів народу», пошук яких активізували каральні органи. Репресії здійснювались із порушенням правових норм. Позасудовими репресивними органами були зазвичай «трійки»: перший секретар обкому партії, начальник обласного управління внутрішніх справ і прокурор області. Вироки виносили без свідків, без захисту і навіть без підсудного. Найбільшого розмаху репресії досягли у другій половині 1930-х років, перетворившись на масовий терор. В Україні їх здійснювали в особливо великих масштабах: сталінський режим прагнув знищити рух за самоствердження української нації.

Судове засідання у «шахтинській справі»

У 1928 році проведено судовий процес над спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, яких влада безпідставно звинуватила у шкідництві. Він отримав назву «шахтинська справа». П’ять осіб із 53 були засуджені до страти, інші — до різних термінів ув’язнення. Навесні 1930 року республіканське керівництво влаштувало показовий процес над 45 членами вигаданої Спілки визволення України (СВУ) на чолі з віце-президентом Академії наук, відомим літературознавцем Сергієм Єфремовим. Судові засідання відбувались у Харківському оперному театрі. Їх транслювали по радіо. Так більшовицьке керівництво намагалося скомпроментувати стару інтелігенцію. Підсудних звинуватили у причетності до змови, яка нібито мала на меті відділити Україну від СРСР/СССР, а також у зриві колективізації і навіть підготовці замаху на Йосипа Сталіна. Люди, що постали перед судом, належали головно до покоління, котре під час революції та в 1920-ті роки багато зробило для розвитку сучасної української культури. Після процесу над СВУ почалися сфабриковані владою суди над вигаданими організаціями, як-от: «Український національний центр», лідером якого «призначали» Михайла Грушевського, звинувативши ученого в українському буржуазному націоналізмі; «Українська військова організація», за участь у якій було арештовано 148 осіб, зокрема Олександра Шумського. Упродовж 1930-1937 років в Україні влада «викрила» п’ятнадцять великих «підпільних терористичних та диверсійних організацій націоналістів». Репресії торкнулися і членів КП(б)У, яких звинуватили у «відсутності пильності», «ворожій діяльності». Було знищено майже половину особового складу КП(б)У, більшість членів ЦК КП(б)У, українського уряду. Загинули Християн Раковський, Станіслав Косіор, Влас Чубар. Серед репресованих були командувачі київського і харківського військових округів Йона Якір та Павло Дибенко. Репресії зачепили навіть робітників.

Члени «Спілки визволення України» під час судового процесу. Харків, 1930 рік

Як і в інших республіках, найгірший період «великого терору» в Україні припав на 1937-1938 роки: тоді заарештували 267 579 осіб, із них 122 237 — розстріляли. Найбільшим місцем масових поховань жертв репресій в Україні став лісовий масив неподалік селища Биківня, нині — північно-східна околиця Києва. За різними даними, останній спочинок тут знайшли від 45 до 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних. Дослідники стверджують, що поховання є біля багатьох приміщень, де колись розташовувались органи НКВС. Усі їх зазвичай старанно приховувала влада: ці місця бетонували, відводили під будівництва або видавали за кладовища померлих від тифу чи інших інфекційних хвороб.

Меморіальний комплекс «Биківнянські могили». Місце розстрілу жертв репресій «великого терору»

• 1. Які органи влади здійснювали репресивну політику? Проти кого вона була спрямована?
• 2. Коли в Україні відбулися перші сфабриковані судові процеси?
• 3. На які роки припав найгірший період «великого терору»?

3. Припинення українізації. Посилення русифікаторської політики

Політика українізації, що охопила суспільно-політичне життя республіки, почала виходити за умовні рамки, дозволені владою. Збільшився прошарок української інтелігенції, якій режим Йосипа Сталіна не довіряв, оскільки вбачав у ній ідейного конкурента партії. Українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої, прихильники яких вважали, що український народ повинен іти до комунізму своїм шляхом, пристосовуючи його до національних умов. З кінця 1920-х років українізацію почали поступово згортати. Її активних провідників репресовано. Відбулося повернення до русифікації.

Зміни у національній політиці мали сумні наслідки для неукраїнського населення України: євреїв, поляків, німців, греків та інших. Режим з великою недовірою ставився до народів, які проживали в СРСР/СССР як у діаспорі, бо вони могли зберігати прихильність до своєї історичної батьківщини. На початку 1930 років припинено політику коренізації. Розпочалися репресії проти національної інтелігенції. У 1934-1936 роках поляків та німців депортували з прикордонних районів України до Середньої Азії. Серед заарештованих 1937 року було 18,9 % поляків та 10,2 % німців. У 1938-1939 роках уряд ліквідував усі національні райони та сільські ради. Наступу уникли лише росіяни, які становили 10% населення республіки. Втім від тотального терору 1934-1938 років постраждали і росіяни, й українці, й представники інших національностей.

Радянський плакат «Пильність — наша зброя! Будьте пильними!»

Соціально-психологічні наслідки терору були значними. В Україні знищене покоління, котре брало участь у революції як на боці українських, так і більшовицьких урядів. Репресії усунули навіть теоретичну можливість організованого опору режиму і створили так звану радянську еліту — покоління чиновників-пристосуванців, більшість із яких своїм становищем були зобов’язані не революції і становленню нації, а тільки кремлівському керівництву. Більшовики нагнітали істерію страху, підозрілості, виховували поклоніння владі. Репресії спричинили значні демографічні втрати, особливо серед молодших груп населення (до 50 років). Згідно зі статистикою, загинуло 15 % чоловіків, 7 % жінок. Підсумовуючи трагічний досвід 1930-х років, не можна не погодитись зі словами відомого історика Богдана Кравченка: «Найбільшим досягненням українців у це десятиліття було те, що вони пережили його».

• 1. Коли відбулося згортання політики українізації? Чому?
• 2. Як зміни в національній політиці вплинули на життя неукраїнського населення УСРР?
• 3. За допомогою яких методів було створено так звану радянську еліту?

Мовою джерела. Нарком внутрішніх справ СРСР Микола Єжов:

«Усі повинні підготуватися до масових арештів харбінців, поляків, німців, учасників куркульсько-білогвардійських угруповань і антирадянських угруповань всередині партії і в апараті рад...»

1. Проаналізуйте документ. Чи можна застосувати до них вислів: «Ліс рубають — тріски летять»? Обґрунтуйте відповідь.

Людмила Старицька-Черняхівська (1868-1941) належала до покоління українських дітей, «яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку». Та й родинне середовище сприяло тому: батько Михайло Старицький був відомим прозаїком і драматургом, а дядько Микола Лисенко — знаний композитор. Будучи звинуваченою у справі СВУ, на допиті вона стверджувала: «Вже з восьми років, з моменту першого пробудження свідомості, в мене буяли два почуття — любов до своєї нації, оганьбленої й пригнобленої, і ненависть до тиранів. З того моменту скрізь на кожному кроці свого дитячого й юнацького життя я обстоювала свої національні і соціальні переконання». Її життя — пряме тому свідчення. Під час Великої війни була сестрою милосердя у шпиталі для поранених, дитячому притулку для сиріт, Київському комітеті для допомоги біженцям з Галичини й Холмщини. Активна учасниця Української революції, належала до членів УЦР. В часи Директорії ініціювала заснування Національної ради українських жінок. У 1920-х роках працювала у ВУАН, зокрема долучилася до перекладу Біблії українською мовою. В 1930 році заарештована і звинувачена у приналежності до СВУ. Засуджена до п’яти років позбавлення волі. Згодом її звільнили з-під варти, строк ув'язнення замінили на умовний і відправили у заслання до міста Сталіне (нині Донецьк). Написала кілька драматичних творів з історичної тематики, спогади про Лесю Українку, Миколу Лисенка. Важко сказати, ким вона була більше: прозаїком, драматургом, перекладачем чи громадською діячкою. Достеменно відомо: Людмила Старицька-Черняхівська — справжня українка.

У той час, коли... на теренах України

розпочався сфабрикований судовий процес «шахтинська справа», ...

Тоді... у світі

в Амстердамі (Нідерланди) стартували IX Олімпійські ігри.

Фільм «Великий терор в Україні у 1937-1938 роках. Пишемо історію»:

https://cutt.ly/SMnDB3l

Фільм «Культ особи Сталіна. Масові репресії (укр.). ЗНО з історії України»:

https://cutt.ly/4MnFfOF

Підсумуйте свої знання

1. Запам'ятайте дати і події, пов'язані з ними:

- 1928 рік — судовий процес «шахтинська справа»;

- 1929-1930 роки — процес над СВУ;

- 1937-1938 роки — роки «великого терору».

2. Поясніть значення понять: сталінізм, «великий терор».

3. Складіть історичну довідку «Перехід від українізації до русифікації».

4. Визначте причини й наслідки «великого терору».