§ 31. Суцільна колективізація сільського господарства. Голодомор 1932-1933 років — геноцид українського народу

• Які форми землекористування існували в добу непу?

• Що стало головними джерелами індустріалізації?

• Яка форма господарювання прийшла на зміну ринковій економіці?

1. Хлібозаготівельна криза 1927-1928 років. Курс на суцільну колективізацію

Російсько-більшовицький окупаційний режим переконував, що без ліквідації приватної власності на землю і перетворення одноосібних селянських господарств на колективні побудова соціалізму неможлива. Саме тому вони й поширювали ідею утворення колективних господарств, бо з їхньою допомогою можна було примусити селян працювати безоплатно. Ще в перші роки більшовицької влади утворювали комуни, товариства спільного обробітку землі, радгоспи. Натомість за доби непу на селі відновилися приватновласницький аграрний сектор та різні форми добровільної кооперації, а до нечисленних сільськогосподарських артілей та комун у 1927 році належало тільки 3 % селянських господарств.

Визнавши пріоритетом розвиток промисловості, держава реалізовувала його здебільшого за рахунок сільського господарства. Виникли ножиці цін: низькі ціни на сільськогосподарські товари і високі — на промислові. Наслідком такої політики стала відмова селян здавати зерно за надміру заниженими закупівельними цінами і купувати необхідні їм промислові товари за надто завищеними цінами. У промисловості почалася криза збуту, в аграрному секторі — хлібозаготівельна криза. Оскільки після скасування продрозверстки хлібний фонд формувався майже повністю закупівлями з ринку, у держави не вистачало хліба для забезпечення міст, армії; різко зменшився експорт зерна, який давав валюту для оплати імпортованої техніки.

Із хлібозаготівельної кризи було два виходи: підвищити ціни на зерно і тим самим — попит селянства на товари широкого вжитку й засоби виробництва; або під загрозою штрафних санкцій аж до конфіскації майна примусити селян здавати хліб за невигідними цінами. Упродовж 1922-1927 років керівництво діяло першим шляхом. Однак така політика тривала недовго. На XV з’їзді ВКП(б) 1927 року проголошено курс на колективізацію сільського господарства. У січні 1928 року прийнято рішення про вилучення у селян «зернових надлишків» і відновлено надзвичайні заходи у хлібозаготівлях. Під час особистої подорожі Йосипа Сталіна до Сибіру в січні 1928 року опробували ці «надзвичайні заходи», а влітку й восени 1928 року їх застосування і в Україні, коли республіка через вимерзання 60 % озимих втратила понад половину очікуваного врожаю. Проти незгодних із новою продрозкладкою чинили репресії. У листопаді 1929 року ухвалено рішення про суцільну колективізацію, яку в Україні планували завершити навесні 1932 року Місцеве керівництво скоротило цей термін: у степових районах — весною 1930 року, на іншій території України — до осені того ж року. Ці високі темпи міг забезпечити лише примус. Для управління новоутвореними колгоспами часто скеровували робітників-комуністів, більшість із яких не мали жодного уявлення про сільське господарство, а діяли за девізом: «Нема таких фортець, яких більшовики не могли б узяти».

• 1. Чому більшовики прагнули запровадити на селі колективну форму господарювання?
• 2. Визначте причини хлібозаготівельної кризи.
• 3. Який вихід із хлібозаготівельної кризи знайшло більшовицьке керівництво?

Темпи колективізації в Україні

• 1. Охарактеризуйте темпи колективізації в Україні. Поясніть, які чинники впливали на прискорення колективізації в листопаді 1931 року.

2. Насильницьке створення колгоспів. «Розкуркулення» селян

Основними заходами колективізації стали: насильницьке створення колгоспів; ліквідація заможного селянства («куркулів», за термінологією більшовиків), яких вважали ворогами комуністичної влади; обмеження процесу переселення селян до міст. Насильством, неправдивими обіцянками в березні 1930 року в Україні майже 63 % селянських господарств було охоплено колгоспами, які створювали початково за зразком комун. До них забирали все майно селян: усуспільнювалася уся худоба, часто птиця, увесь сільськогосподарський реманент. Такі дії влади породжували опір, котрий набув різних форм. Селяни відмовлялися йти в колгоспи, забирали з них своє зерно і худобу, навмисно псували інвентар, який підлягав колективізації тощо. Найпоширеніша форма протесту зводилася до того, що селяни стали різати домашню худобу, не бажаючи віддавати її владцям. Селянські протести нерідко переростали у відкриті збройні повстання, які охоплювали цілі райони. В окремих місцевостях спротив проходив під гаслами: «Геть радянську владу! Хай живе самостійна Україна!» За підрахунками британського історика Роберта Конквеста, кількість учасників селянських повстань в Україні перевищувала 40 тисяч осіб. У деяких районах проти повсталих була задіяна армія. 2 березня 1930 року газета «Правда» видрукувала статтю Йосипа Сталіна «Запаморочення від успіхів», у якій він критикував «перегини» в колгоспному будівництві і провину за репресивні методи колективізації поклав на місцевих керівників. Селянам дозволили виходити з колгоспів. Але їхній відтік був настільки масовим, що наприкінці 1930 року вирішили його призупинити.

Радянський плакат 1920-х років

У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. За пропозицією Йосипа Сталіна, влада визначила стратегічне завдання щодо цієї соціальної групи — ліквідувати куркульство як клас. У січні 1930 року політбюро ЦК ВКП(б) схвалило таємну постанову «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Згідно з нею, всіх розкуркулених поділяли на тих, хто підлягав: а) ізоляції в концтаборах або розстрілу; б) висилці у «віддалені місцевості СРСР»; в) переселенню на землі за межами створюваних колгоспів. Під «розкуркулення» потрапили не тільки заможні селяни, а й ті, хто не бажав іти в колгосп. Їх оголошували «підкуркульниками». За період колективізації постраждали понад один мільйон осіб. Частина з них була виселена в Сибір і на Північ. Там цих людей називали «спецпереселенцями» і використовували на важких роботах: лісорозробках та інших промислах у віддалених районах, що потребували робочої сили. Право пересування спецпереселенців і їхніх сімей обмежили. Вони могли залишати поселення тільки за спеціальним дозволом. Доля більшості цих людей склалася трагічно. Багато з них загинули.

У 1932 році в Україні усуспільнили майже 70 % господарств з охопленням понад 80 % посівних площ. Колективізацію тут вважали загалом завершеною. Її наслідки стали невтішними. Встановлено повний контроль влади над сільським господарством, в якому утвердилася командно-адміністративна система управління; забезпечено дармові джерела для індустріалізації та розвитку військово-промислового комплексу; сталася дезорганізація аграрного сектора. Селян перетворили в «заручників» держави, а найбільш кваліфікованих і працьовитих господарів фізично знищили. Селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність. Реаліями життя були зрівнялівка, відсутність економічних стимулів розвитку, незацікавленість в ефективній праці. Створені в 1928-1929 роках машинно-тракторні станції (МТС) не покращили ситуації. Тракторів поставляли небагато, до того ж вони були низької якості. Колективізація стала економічною та соціальною катастрофою для українського села.

• 1. Назвіть основні заходи колективізації.
• 2. Яка доля спіткала заможних селян під час колективізації?
• 3. Визначте соціально-економічні наслідки колективізації.

3. Голодомор 1932-1933 років — геноцид українського народу

У Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 року поняття «геноцид» визначено як «дії, вчинені з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку». Голодомор 1932-1933 років був геноцидом, організованим російським комуністичним керівництвом з одного боку, щоб покарати українців за протидію колективізації, з іншого — ліквідувати українську націю як таку, знищивши голодом одну її частину та залякавши іншу, зробити неможливим подальший спротив українців окупаційному російському режиму і не допустити вихід України з СРСР/СССР. Однією із безпосередніх його причин стали надвисокі норми хлібозаготівель, які визначили без врахування можливостей сільського господарства України. До них долучилися кліматичні аномалії: вимерзання озимих і засуха. Проте, як свідчать джерела, хліба в Україні було достатньо, але його з України забрали. Видані владою постанови та їхнє ретельне виконання засвідчують створення нею таких умов життя для сільського населення, які призвели до його відверто фізичного винищення. 7 серпня 1932 року ЦВК та РНК СРСР/СССР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», яку в народі назвали «законом про п’ять колосків». За крадіжку державної власності було передбачено розстріл або позбавлення волі строком не менше як на десять років з конфіскацією майна. Як крадіжку кваліфікували навіть спробу принести з колгоспного поля жменьку зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Постанова ЦК КП(б)У про хлібозаготівлі від 18 листопада 1932 року вимагала повне виконання плану хлібозаготівель до 1 січня 1933 року До тих колгоспів, які не виконали плани, застосовували різні форми покарань, зокрема додаткові завдання з м’ясозаготівель у розмірі 15-місячної норми здавання даним колгоспом м’яса.

Михайло Михалевич. Листівка «Хліба!!!». 1933 рік

Для вилучення хліба в республіку прибула спеціальна комісія ЦК ВКП(б) на чолі з головою Раднаркому СРСР/СССР В’ячеславом Молотовим і Лазарем Кагановичем. Окремі села та цілі райони (88 із 358) як «найбільш злісні саботажники» заносили до «чорних дощок». Головним у цьому покаранні було блокування села чи цілого району озброєними загонами, встановлення загороджувальних постів, проведення повальних подвірних обшуків із вилученням усього їстівного, накладення натуральних штрафів м’ясом та картоплею. Коли людей позбавляють усієї їжі й одночасно можливості врятуватися самотужки, покинувши територію смерті, — це і є вбивство, знаряддям якого був голод. Населення в цих селах, якщо у нього не залишилося запасів їжі, вимирало поголовно. Директива політбюро ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 22 січня 1933 року забороняла селянам виїздити з України. З метою реквізицій в села надсилали військові загони та міліцію. Їм допомагали і місцеві активісти. Озброєні довгими загостреними щупами, вони обшукували хати, садиби, щоб вилучити прихований хліб. Забирали не лише необхідну для виконання плану кількість зерна, а й запаси будь-якої їжі. На початку 1933 року в Україні фактично не залишилося запасів продовольства. Дії партійного керівництва прирекли мільйони людей на повільну мученицьку смерть. А в цей час на залізничних станціях під збройною охороною зберігали тисячі тонн зерна, призначеного для вивезення, зокрема і за кордон. Уражені голодом райони оточили внутрішні війська, які завертали тих, хто намагався потрапити до міста. Охоплені розпачем батьки, рятуючи дітей, везли їх у міста і залишали там — у лікарнях, крамницях або прямо на вулицях.

Фрагмент публікації в газеті «Більшовицька будова» 1932 рік з матеріалами про хлібозаготівлі із сумновідомими «чорними дошками»

Голодомор 1932-1933 років спричинив мільйонні людські втрати. Дослідження вчених щодо кількості жертв Голодомору тривають досі. Вдумайтесь, адже за кожною цифрою стояло людське життя. У спорожнілі українські села комуністичний режим масово переселяв жителів з інших регіонів СРСР/СССР, зокрема з Росії і Білорусі. Крім цього та величезного морального удару, голод завдав непоправної шкоди українському національному життю. Він практично знищив старе українське село з його багатими традиціями. Замість нього стало реальністю так зване колгоспне село, яке вже ніколи не піднімалося проти більшовицької влади. Але Голодомор не зламав український народ. Серед мільйонів поламаних людських доль, були й мільйони тих, хто не втратив людської гідності і віри. Крізь голодоморів страждання вони пронесли любов до України і надію на краще життя. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким це явище визнане геноцидом українського народу. 13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва прийняв постанову у кримінальній справі УСБУ № 475, у якій судово підтверджено, що Голодомор 1932—1933 років в Україні є злочином геноциду, і доведено вину головних його організаторів.

• 1. Назвіть причини Голодомору 1932-1933 років
• 2. За які «провини» населені пункти заносили до «чорних дощок»?
• 3. Які наслідки Голодомору 1932-1933 років для українського народу?

У той час, коли... на теренах України

більшовицька влада цілеспрямовано розпочала геноцид українського народу, ...

Тоді... у світі

у США Велика депресія досягла свого піку.

Фільм «Голодомор 1932-1933 рр. Постгеноцидний синдром»:

https://cutt.ly/CMnA878

Фільм «Суцільна колективізація в СРСР (укр.). ЗНО з історії України»:

https://cutt.ly/gMnSvVE

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- листопад 1929 рік — узято курс на суцільну колективізацію;

- січень 1930 рік — прийнято постанову політбюро ЦК ВКП(б) «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації»;

- 7 серпня 1932 рік — прийнято постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності»;

- 28 листопада 2006 рік — Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні»;

- 13 січня 2010 рік — прийнято постанову Апеляційного суду міста Києва, у якій судово підтверджено, що Голодомор 1932-1933 років в Україні є злочином геноциду, і доведено вину головних його організаторів.

2. Поясніть значення понять: ножиці цін, хлібозаготівельна криза, суцільна колективізація, куркуль, розкуркулення, «спецпереселенці», «чорні дошки».

3. Напишіть есей «Голодомор 1932-1933 років — злочин геноциду проти української нації».

4. Заповніть таблицю «Суцільна колективізація в УСРР»: