§ 38. Політичне життя: українські землі у складі Польщі

• Які правові акти закріпили за Польщею українські землі?

• З якою метою польський уряд проводив політику пацифікації?

• Які політичні партії діяли в Галичині на початку XX столітті?

1. Українське національно-демократичне об’єднання

Польська політична система ґрунтувалася на конституційних засадах, відтак українці могли обстоювати свої інтереси в інститутах державної влади, використовуючи легальні форми боротьби. Політична палітра на західноукраїнських землях була різноманітною. У 1925 році українці мали тут дванадцять політичних партій, багато організацій і груп, які ідеологічно охоплювали прихильників різних поглядів — від крайніх лівих до крайніх правих.

Наймасовішою легальною українською політичною силою стало Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), засноване у Львові 1925 року. Воно було спадкоємницею довоєнної Української національно-демократичної партії. Головою об’єднання обрали Дмитра Левицького, а з 1935 року — Василя Мудрого. До лідерів партії належали також Стефан Баран, Остап Луцький, Мілена Рудницька. Основне завдання УНДО бачило в створенні умов для розвитку українського національного капіталу, освоєння ринків збуту продукції українськими товаровиробниками на всій території Польщі, досягнення для українців рівних прав у суспільно-політичному житті. Метою діяльності було здобуття незалежності України. УНДО підтримувало кооперативний рух, який забезпечував зайнятість населення. Партія мала вплив на товариства «Просвіта», «Рідна школа». Її друкованим органом була газета «Діло» із найбільшим тиражем на західноукраїнських землях. Цю політичну силу підтримували фінансові кола, великі і середні землевласники, інтелігенція.

Задля врегулювання польсько-українських відносин упродовж 1935-1938 років УНДО провадило політику порозуміння з польським урядом, названу нормалізація. Вона передбачала відмову УНДО від антиурядової боротьби. Натомість польська влада зобов’язувалася припинити переслідування українських демократичних організацій, православного духовенства, примусову асиміляцію українців, розширити навчання української мови в освітніх закладах, збільшити представництво українців у польському сеймі. У 1935 році його віце-маршалком обрано Василя Мудрого. Проте більшість цих вимог не виконано владою, що призупинило політику нормалізації. Попри це, партія і надалі залишалася впливовою політичною силою.

• 1. Якими легальними методами українці відстоювали свої права?
• 2. Яка українська політична партія була найвпливовішою? Чому?
• 3. Визначте причину й сутність політики нормалізації.

Мовою джерела. З виступу Дмитра Левицького, лідера УНДО, у польському сеймі:

«... найвищим, святим і непорушним ідеалом нашим є: Незалежна, Суверенна і Соборна Українська Національна Держава на всій українській території. ...всі міжнародні акти, якими споконвічні частини української землі — Східної Галичини з Лемківщиною, землі Холмщини, Волині, Підляшшя та Полісся, — признано Польщі, а саме: мирний договір у Ризі з 18 березня 1921 року і рішення Конференції Амбасадорів у Парижі з 14 березня 1923 року, які то акти насилують право українського народу на самовизначення, уважаємо де-юре неправосильними.»

• 1. Чим обґрунтовував свою позицію Дмитро Левицький?

2. Українська військова організація. Організація українських націоналістів

На початку 1920-х років в українській політиці заявило про себе радикальне крило. Молодь, особливо колишні вояки УГА, виступивши проти репресій польського уряду, вирішили продовжити боротьбу насильницькими методами. В 1920 році вони заснували у Празі Українську військову організацію (УВО) на чолі з Євгеном Коновальцем, яка діяла підпільно. Основною територією впливу УВО була Галичина, а переважна форма боротьби — терор як засіб підриву влади поляків над українцями. Зокрема, УВО влаштувала кілька замахів на польських чиновників у Західній Україні. У друкованому органі газеті «Сурма» вона зазначала, що УВО є організацією, для якої інтерес української нації буде вирішальний у її діяльності.

Плакат «Хай живе! Вільна Україна». Художник Василь Петрук. 1923 рік

1929 року на з’їзді у Відні УВО об’єдналася з іншими студентськими та емігрантськими групами в Організацію українських націоналістів (ОУН). Її лідером став Євген Коновалець, а ідеологом Дмитро Донцов, який проповідував інтегральний націоналізм. Ця доктрина звеличувала етнічну націю як вищу форму людської організації, що має право на власну державу. ОУН діяла підпільно, дотримувалася військових засад керівництва і проводила кампанію політичного терору проти Польської держави та її представників. Вона прагнула очолити широкий рух задля створення незалежної України. Особливих зусиль ОУН докладала для популяризації своїх поглядів, насамперед серед молоді. І це їй вдалося, позаяк схильність до радикальних дій імпонувала молодим людям, доведеним до відчаю безробіттям і розчарованим поразками батьків. Майже скрізь у Польщі й за кордоном, де вчилась українська молодь, були осередки ОУН. Найбільшим з-поміж них став Академічний дім українських студентів Львівського університету. Чисельність членів ОУН напередодні Другої світової війни становила 20 тисяч осіб.

ОУН практикувала різні форми боротьби: влаштовувала демонстрації, студентські протести, бойкот польських товарів, видавала газети, брошури, поширюючи тим самим свої ідеї. У цій діяльності їй допомагали молоді обдаровані письменники Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Богдан Кравців. На початку 1930-х років члени ОУН організували близько 60 замахів та вбивств представників польської влади і українських діячів, котрі співпрацювали з нею. Найрезонанснішим стало убивство в 1934 році міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, котрого організація вважала відповідальним за пацифікацію. Але політика насильства дорого коштувала ОУН. Після загибелі Броніслава Пєрацького польська поліція розпочала каральну акцію, унаслідок якої заарештували весь крайовий провід ОУН у Галичині, зокрема Степана Бандеру та Миколу Лебедя, які організували замах. Їх засудили на тривалі терміни ув’язнення в концтаборі Береза Картузька, утвореного владою для політв’язнів. До них приєднали сотні рядових членів ОУН, схоплених у той час. Загалом тактика ОУН викликала неоднозначну реакцію як серед українського політикуму, так і її членів, частина із яких засуджувала теракти. До терору негативно ставилися УНДО і митрополит Андрей Шептицький. Закордонний провід ОУН на чолі з Євгеном Коновальцем також відстоював цивілізовані методи боротьби і прагнув заручитися підтримкою іноземних країн, головно Німеччини, задля створення незалежної Української держави. Разом з тим, у нього вистачило авторитету, щоб погасити конфлікт у самій організації. Його вбивство агентом НКВС у 1938 році стало дошкульним ударом по ОУН. Відтак напередодні Другої світової війни організація опинилася без авторитетного керівника. Її новим лідером обрали Андрія Мельника. Все ж таки, незалежно від уподобань, ОУН сприймалася багатьма як провідна сила в національному русі.

• 1. Коли та з якою метою було засновано Українську військову організацію (УВО)?
• 2. Коли створена ОУН? Хто став її лідером?
• 3. Які форми боротьби застосовували члени ОУН?

Євген Коновалець (1891-1938)

Народився в селі. Зашків поблизу Львова. Навчався у Львівській академічній гімназії та Львівському університеті. Воював у австрійській армії. Під час боїв на горі Маківці потрапив у російський полон, з якого звільнився в результаті Лютневої революції 1917 року Організував і очолив Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців. Був комендантом військової залоги Києва. Підтримав Директорію УНР в боротьбі проти Павла Скоропадського. Воював проти більшовиків та білогвардійців. 1921 року повернувся до Львова й очолив Начальну Команду УВО. Із грудня 1922 року емігрував до Чехословаччини, звідти — до Німеччини, Швейцарії, Італії. У 1929 році у Відні створив ОУН, якою керував до своєї смерті. Був убитий агентом НКВС.

«Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців».

Василь Мудрий (1909-1966)

Народився в селі Вікно на Тернопільщині. Навчався в Львівському університеті. В 1917-1920 роках жив у Наддніпрянщині. Вів курси української мови та історії в місті Проскурові та був міським комісаром освіти. У 1920 році повернувся до Галичини. Став співорганізатором Українського таємного університету (місто Львів). Один з ініціаторів утворення УНДО, редагував щотижневик «Діло». У 1930-х роках підтримав політику нормалізації. 1935 року обраний депутатом польського сейму й головою Української парламентської репрезентації. Від 1945 року проживав у Німеччині, США, був головою Об'єднання українців у Америці «Самопоміч» і редактором його друкованого органу «Новий Світ». Писав нариси з історії українського національного руху ХІХ—ХХ століття. Помер у Нью-Йорку.

«Ми свідомі того, що перед лицем небезпек, які грозять усім поневоленим народам Сходу від німецького і московського імперіялізмів, тільки спільний фронт ...і ліквідація внутрішніх спорів є ... правильною відповіддю поневолених воюючим імперіялізмам».

Ольга Басараб (1889-1924)

Народилася в селі Підгороддя на Рогатинщині. 1914 року разом із Оленою Степанів стала ініціатором творення жіночої чоти у складі УСС-ІІ. Через обмеження австрійською владою чисельності легіону УСС присвятила себе громадській роботі. Допомагала пораненим українським воїнам, постраждалому цивільному населенню, за що нагороджена срібним орденом Червоного Хреста. У 1918-1923 роках перебувала на державній службі УНР, працювала у посольствах УНР у Фінляндії та Австрії. В інтересах Української держави займалася розвідувальною діяльністю. Після ліквідації дипломатичних представництв УНР переїхала до Львова, де була членом Союзу українок та УВО. Проте її ім’я стало відомим широкому загалу в дуже трагічний спосіб. 9 лютого 1924 року в результаті обшуку на квартирі Ольги Басараб поліція виявила пакет із матеріалами про розташування польських військових частин та розквартирування їхніх командирів. Через кілька днів її було знайдено повішеною в камері львівської в’язниці. Версія про самогубство й досі залишається сумнівною. На в'язничній стіні зберігся запис: «Вмираю замучена. Помстіть!»

3. Ліві політичні партії

Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) — лівоцентристська політична організація, утворена ще 1890 року під назвою РУРП. Після Першої світової війни партія позиціонувала себе як організація працюючих мас, котра перебуває на соціалістичних позиціях. Її програма передбачала боротьбу за незалежну соборну Україну, проведення соціальних реформ, розвиток національно-культурного життя. УСРП брала участь у роботі численних просвітницьких, жіночих, молодіжних організацій. Партія мала свої осередки в Галичині, Волині, Поліссі. Її підтримували головно селяни, сільсько-господарські робітники і подекуди інтелігенція. Лідерами партії стали ветерани національного руху Лев Бачинський та Іван Макух.

1919 року група галичан заснувала Комуністичну партію Західної України (КПЗУ), яку 1923 року перетворено в автономну частину Польської комуністичної партії. Її програма передбачала приєднання західноукраїнських земель до УСРР/УССР, вирішення соціальних питань в інтересах робітників і селян. Діючи нелегально, КПЗУ, з метою поширення впливу серед населення, утворила легальну організацію під назвою Робітничо-селянське соціалістичне об’єднання (Сельроб). Партія підтримувала політику українізації, засуджувала культ особи Йосипа Сталіна, Голодомор, масові репресії. Через таку позицію частина членів партії була викликана до Москви і репресована. У 1938 році за наказом Йосипа Сталіна КПЗУ розпустили.

Інші політичні партії на західноукраїнських землях були нечисленними і співпрацювали з владою. Отже, природу польсько-українських взаємин у міжвоєнну добу формував здебільшого польський уряд. Тому діяльність українських політичних сил в тому часі стала переважно відповіддю на польські ініціативи. Більшість із політичних партій були опозиційно налаштовані до політики влади. Свою опозиційність вони висловлювали як легальними методами, які не становили загрози для влади, й таких було найбільше, так і радикальними, без огляду на наслідки.

• 1. Проаналізуйте програмні цілі УСРП й способи їх досягнення.
• 2. Які завдання ставила КПЗУ? Як їх реалізовувала?
• 3. Хто формував природу польсько-українських відносин у міжвоєнний період?

У той час, коли... на теренах України

українці створили у Відні Організацію українських націоналістів, ...

Тоді... у світі

в Італії у результаті переговорів між Беніто Муссоліні та Папою Римським Пієм XI було укладено Латеранські угоди та утворено державу Ватикан.

Фільм «Хто такий Степан Бандера? Част. 1»:

https://cutt.ly/FMnC4JF

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1920 рік — у Празі засновано Українську військову організацію (УВО);

- 1925 рік — створено Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО);

- 1929 рік — у Відні створено Організацію українських націоналістів (ОУН).

2. Поясніть значення понять: нормалізація, УВО, УНДО, ОУН, УСРП, КПЗУ.

3. «ОУН — це терористична організація чи об'єднання українських націоналістів?». Займіть позицію. Наведіть аргументи.

4. Складіть таблицю «Українські політичні партії Західної України»: