§ 39. Українці під владою Румунії за міжвоєнної доби

• Які українські землі приєднали до Румунії після Першої світової війни?

• У чому сутність понять «анексія», «уніфікація»?

• Що передбачали Сен-Жерменський договір та Бессарабський протокол?

1. Правове становище українських земель

Іншою країною, яка у хаосі 1918-1919 років захопила частину українських земель, була Румунія. За румунською статистикою, у 1920 році в її межах проживало близько 700 тисяч українців. Вони мешкали на трьох етнографічно-географічних територіях, що потрапили під румунську окупацію. Близько 450 тисяч осіб проживало в південно-східній частині країни, в колишній провінції Російської імперії — Бессарабії, що мала вихід до Чорного моря. Після того як румуни придушили Хотинське повстання, населення цього регіону не проявляло політичної активності. Інша, порівняно невелика, група українців проживала в колишній угорській території Марамарош і була також політично малоактивною. Третю і найдіяльнішу громаду становили близько 310 тисяч українців Північної Буковини. Під владою Австро-Угорщини Буковина була автономною провінцією, а українці, її найчисельніша група, мали представництво у Віденському парламенті. Унаслідок румунської анексії краю все це було втрачене. Північну Буковину перетворили фактично у звичайну румунську провінцію, у якій до 1928 року діяв воєнний стан.

Прилучення українських земель до Румунії закріпили міжнародними угодами. Зокрема, Північна Буковина стала частиною держави, згідно з умовами Сен-Жерменського договору 1919 року між Австрією і країнами-переможцями у Першій світовій війні. Приєднання Бессарабії до Румунії узаконив Бессарабський протокол, який держави Антанти та Королівство Румунія підписали у 1920 року.

HauptStrasse (Головна вулиця) у Чернівцях. Фото 1930-х років

Румунія була однією з найвідсталіших країн у Центрально-Східній Європі. До того ж політичний режим виявився нестабільним і жорстким, за якого періоди відносної лібералізації змінювались авторитарним правлінням. Згідно із конституцією країни 1923 року, засадничою тезою у внутрішній політиці стала уніфікація, тобто румунізація усіх численних груп країни нерумунів, які опинилися тут після Першої світової війни. Відтак влада вважала українське населення румунами, слов’янізованими під впливом історичних обставин. Уряд закрив усі українські школи. Замість українських учителів призначали румунських. У Чернівецькому університеті перестала функціонувати кафедра української мови, заборонено друкувати українською мовою наукові праці. На румунський взірець змінювали українські прізвища. Географічні назви перейменовували румунською мовою. В освітніх заходах 1924 року, скерованих на румунізацію шкіл, українців називали громадянами румунського походження, котрі забули власну мову. Отже, влада здійснювала курс на асиміляцію представників інших національностей жорсткими методами.

• 1. На яких територіях, що потрапили під владу Румунії, проживали українці?
• 2. Які міжнародні угоди закріплювали приєднання українських земель до Румунії?
• 3. Як румуни здійснювали уніфікацію українських земель?

Мовою джерела. Із Закону «Про рідну мову» від 24 липня 1924 року:

«Громадяни румунського походження, що забули свою матірну мову, зобов’язані давати своїм дітям освіту тільки в державних або приватних школах з румунською мовою викладання».

• 1. З якою метою був схвалений закон? Як він вплинув на життя українців?

Мовою джерела. Український тижневик у Парижі «Українське слово» від 22 травня 1938 року:

«Наступ румунщини на все, що українське, досягнув нині свого вершка. В усіх школах Буковини, Бессарабії й Мармарощини заборонено навіть вивчення релігії українською мовою. Православні священики не мають права відправляти похорони або вінчати по-українськи. В урядових установах висять вивіски: українець, якщо скаже українською, буде негайно видалений зі служби... Не можна носити вишиваних сорочок».

• 1. Аргументовано підтвердьте або спростуйте тезу: «Політика Румунії стосовно українців була колоніальною».

2. Соціально-економічне становище. Татарбунарське повстання

Основою економіки Бессарабії та Північної Буковини залишалося сільське господарство, яке й у довоєнний період не вирізнялося високим рівнем розвитку. Провівши у 1921 року аграрну реформу, уряд не зміг розв’язати проблему малоземелля і безземелля, позаяк великим землевласникам і надалі належало більше половини загальних земельних площ. Розподілені в ході реформи землі отримували насамперед щойно прибулі румунські колоністи. Їм виділяли на садибу половину гектара, гектар пасовищ і 4/5 гектара ріллі. Українські селяни отримували земельні наділи, зазвичай малопридатні для обробітку. Середній розмір їхньої земельної ділянки не перевищував 2/3 гектара. Така політика негативно позначилася на загальному становищі в сільському господарстві, спричинила зниження врожайності, різке зменшення поголів’я худоби, зубожіння сіл. Негативні тенденції посилила світова економічна криза 1929-1933 років.

Промислові підприємства Північної Буковини та Бессарабії залишалися кустарними і напівкустарними. Поширеними були миловаріння, виробництво тканини, олії тощо. Розвивалися сировинні галузі: лісова й деревообробна на Буковині, рибне господарство в Бессарабії. Економічні негаразди румуни прагнули розв’язати за рахунок загарбаних територій, перетворивши їх у ринки збуту товарів румунської промисловості та джерело сировини. Важливі для Чернівців підприємства закривали, а їхнє обладнання вивозили до Бухареста або в центральні регіони Румунії. Упродовж 1922-1929 років на Буковині перестали працювати 85 підприємств, а в умовах світової економічної кризи їхня кількість у краї зменшилася майже вдвічі. Робітники, яким вдалося зберегти роботу, одержували зарплату в половинному розмірі. Ще гіршим було становище безробітних.

Важке економічне становище, асиміляторська політика румунського уряду спонукали населення до різних форм соціального протесту. Його кульмінацією стало Татарбунарське повстання 1924 року. У селі Татарбунари, що у Бессарабії, мешканці захопили владу й утримували її кілька днів. До повстанців приєдналися селяни Аккерманського, Ізмаїльського й частково Бендерського і Кагульського повітів. Загалом у повстанні взяли участь близько шести тисяч осіб. Однак протистояти регулярним частинам румунської армії вони не змогли. Після тижневих боїв повстання придушили. Частина його учасників загинула, близько 500 осіб віддали під суд. Над заарештованими було організовано «процес 500», який набув широкого міжнародного розголосу. Напередодні суду і під час судового процесу в Королівстві Румунія та за його межами розгорнулася широка кампанія підтримки учасників повстання. На їхній захист виступили відомі західноєвропейські діячі культури і науки — Анрі Барбюс, Альберт Ейнштейн, Томас Манн, Бернард Шоу, Луї Арагон тощо. Тому заарештованим винесли порівняно ліберальні вироки. Зокрема, 85 осіб покарали різними термінами тюремного ув’язнення і каторжними роботами, решту відпустили.

• 1. Які особливості проведення аграрної реформи 1921 року в Румунії?
• 2. Стисло охарактеризуйте розвиток промисловості Північної Буковини й Бессарабії.
• 3. Коли відбулося Татарбунарське повстання? Які були його причини й наслідки?

3. Суспільно-політичне життя. Українська національна партія

Політичне життя Північної Буковини та Бессарабії було ускладнене дією воєнного стану впродовж 1918-1928 років Воно дещо пожвавилося наприкінці 1920-х років, коли в Румунії встановився порівняно ліберальний політичний режим. У Північній Буковині розпочала легальну діяльність Українська національна партія (УНП) на чолі з Володимиром Сергієм Залозецьким-Сасом, утворена в 1927 року. Вона орієнтувалася на відстоювання національних інтересів українців, виступала проти політики румунізації, за впровадження української мови у школах, церкві, а також домагалася перегляду аграрної реформи. Партія провадила політику компромісу з владою і намагалася парламентськими формами боротьби домогтися поліпшення становища українців. УНП активно діяла серед українського населення і зуміла здобути кілька місць у румунському парламенті.

Із 1929 року в Буковині легально діяла прокомуністична організація «Визволення», що пропагувала ідеї одержавлення економіки, аграрних перетворень і приєднання до УСРР/УССР. Проте широкої підтримки ця організація, як й інші групи подібного спрямування, серед населення не мала.

У середині 1930-х років активізувався націоналістичний рух, головно на Буковині. Його учасники — студентська молодь, члени академічних і спортивних товариств «Запорожець», «Мазепа», «Залізняк», лідери — Орест Зибачинський, Іван та Петро Григоровичі, Денис Квітковський. Учасники націоналістичних груп видавали місячник «Самостійна думка», із яким співпрацював Олег Ольжич, і тижневик «Самостійність». За ідеологією, основами і частково методами боротьби цей рух уподібнився до діяльності ОУН. Однак наприкінці 1930-х років у країні посилилися авторитарні тенденції. Король Румунії Кароль II установив військову диктатуру, унаслідок чого була заборонена діяльність усіх політичних партій і об’єднань.

• 1. Чи вплинула лібералізація політичного режиму Румунії на український національний рух?
• 2. Яка прокомуністична організація розпочала діяти в 1929 році в Румунії?
• 3. Хто представляв націоналістичний рух у Буковині?

Мовою джерела. Звернення Ольги Кобилянської «До українського громадянства!» у часописі «Самостійна думка» (січень 1931 рік):

«Нехай кожний сам себе спитає, що його праця варта, що він, хоч у найменшій мірі, дав позитивного для свойого народу... Кожний мусить сам себе виховати, сам себе побороти...»

• 1. Опрацюйте документи. Складіть формулу успіху українського народу.

У той час, коли... на теренах України

у Татарбунарах тривало повстання проти румунської влади, ...

Тоді... у світі

Італія відмовилася визнавати умови Рапалльського договору.

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1924 рік — відбулося Татарбунарське повстання;

- 1927 рік — утворена Українська національна партія (УНП);

- 1929 рік — розпочала діяльність прокомуністична організація «Визволення».

2. Поясніть значення понять: УНП, Татарбунарське повстання.

3. Порівняйте соціально-економічне становище українців під владою Румунії та Польщі. Визначте спільні й відмінні риси.

4. Складіть таблицю «Українські політичні партії Північної Буковини»: