§ 44. Особливості радянізації Західної України

• Коли Червона армія вторглася на територію Західної України?

• У чому сутність індустріалізації та колективізації?

• Як розглядав «українське питання» напередодні війни Йосип Сталін?

1. Окупація Червоною армією західноукраїнських земель

Радянська окупаційна влада прагнула надати легітимності своїй присутності. Відтак, у жовтні 1939 року було проведено вибори до так званих Народних Зборів Західної України. Вони відбувалися під повним контролем радянських спостерігачів. Майже на всіх округах явка становила понад 90 %. Серед інтелігенція ми помітними постатями були Петро Франко — син Івана Франка, відомий лікар Мар’ян Панчишин, відомий вчений, колишній голова Наукового товариства імені Тараса Шевченка Кирило Студинськиий. Переважна більшість обраних делегатів — робітники і селяни. Люди вважали, якщо будуть лояльними до влади, зможуть впливати на неї, пом’якшити режим. Такими були ілюзії. А найкраще про ту ситуацію висловився знаний композитор Станіслав Людкевич: «Нас визволили, і нема на то ради...». На своєму першому засіданні Народні Збори проголосили встановлення радянської влади в Західній Україні та висловилися за об’єднання з радянською Україною. 15 листопада 1939 року Верховна Ради УРСР/УССР ухвалила закон про входження Західної України до складу УРСР/УССР. До нового року люди отримали паспорти й стали громадянами Радянського/Совєтського Союзу.. Загалом у результаті вересневої кампанії СРСР/СССР зайняв територію близько 200 тисяч квадратних кілометрів, на якій проживало 13 мільйонів осіб. Новоприєднані землі включали майже всю Західну Україну, що у 1919-1939 роках перебувала у складі Польської держави (за винятком Холмщини, частини Надсяння, Лемківщини і Підляшшя), а також Західну Білорусь. Ці українські території — так зване Закерзоння — входили до Генерального губернаторства, проголошеного німцями на частині окупованих земель колишньої Речі Посполитої, як різновид німецької колонії. Натомість на захоплених Радянським/Совєтським Союзом землях було створено шість областей: Львівську, Станіславську (нині Івано-Франківська), Волинську, Тернопільську, Дрогобицьку (нині належить до Львівської), Рівненську.

Напис на плакаті: «Обранці трудового народу! Голосуйте за входження Західної України до складу Радянської України, за єдину, вільну і квітучу Українську Соціалістичну Радянську Республіку! Назавжди знищимо кордони між Західною і Радянською Україною!»

Проте цими територіями СРСР/СССР не обмежився. Ще з березня 1940 року народний комісар закордонних справ СРСР/СССР В’ячеслав Молотов наголошував у промовах на важливості приєднання до УРСР й інших українських земель. 26 червня 1940 року СРСР/СССР звернувся до Румунії з вимогою передати Північну Буковину і Бессарабію. Після консультацій з Адольфом Гітлером, який пообіцяв компенсувати втрати Румунії новими землями, румунське керівництво задовольнило територіальні претензії СРСР/СССР. 28 червня 1940 року Червона армія під командуванням Георгія Жукова увійшла до Північної Буковини та Бессарабії. 2 серпня 1940 року Верховна Ради УРСР/УССР юридично закріпила входження Північної Буковини та Південної Бессарабії до УРСР/УССР та утворила Чернівецьку й Аккерманську (згодом Ізмаїльська) області. Решту територій було передано до новоутвореної Молдавської РСР/ССР.

Закарпаття, котре у березні 1939 року окупували угорські війська, залишалося під владою Угорщини до 1944 року. Угорський режим створив Закарпатське губернаторство, яке замість обіцяної місцевим жителям автономії користувалося правом самоврядування. Терор і репресії проти українських діячів влада поєднувала з мадяризацією.

• 1. Яким був адміністративний устрій Західної України після приєднання до УРСР?
• 2. Коли Північну Буковину і Південну Бессарабію приєднали до УРСР?
• 3. До складу якої держави упродовж 1939-1944 років входило Закарпаття?

Мовою джерела. Сучасник подій Олександр Довженко про приєднання Західної України:

«Вся наша нечуттєвість, боягузтво, наша зрада, і пилатство, і грубість, і дурість під час всієї історії возз’єднання Східної та Західної України є, по суті, готовим звинувачувальним актом, чимось, чого історія не повинна нам пробачити, чимось, за що людство має нас зневажати, коли б воно, людство, думало про нас».

• 1. У чому звинувачує українців Олександр Довженко?
• 2. Порівняйте цитату сучасника подій та зміст радянського агітаційного плаката на с. 217.

2. Радянізація нових територій

Одним із найсерйозніших випробувань для населення Волині, Галичини, Буковини і Бессарабії було запровадження нових порядків. Після приєднання цих земель до УРСР/УССР тут розпочалася радянізація — насильницьке насаджування норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, властивих для Радянського/Совєтського Союзу. Зокрема сформовано новий адміністративно-територіальний устрій: утворено вісім областей. На цю місцевість поширено дію радянських законів. Ліквідовано стару систему управління, а колишніх службовців — переважно поляків — депортовано. Створили радянські органи влади та місцеві осередки Комуністичної партії УРСР/УССР. Керівні посади обіймали головно вихідці з Росії чи зі УСРР/УССР. Натомість діяльність будь-яких інших партій оголосили поза законом.

Які зміни обіцяв радянський пропагандистський плакат?

Не оминули зміни й економічного життя краю. Головні економічні нововведення звелися до земельної реформи, націоналізації промисловості, торгівлі, банків. Народні Збори Західної України ухвалили рішення про конфіскацію земель польських поміщиків, монастирів і державних чиновників. Конфісковані, тобто вилучені силоміць, землі передавали в користування безземельним чи малоземельним селянам. Забирали майно також у заможних селян, а їх разом із сім’ями примусово вивозили в східні райони СРСР/СССР. Унаслідок такої політики на кожного селянина припадало в середньому по два гектари землі. Але, отримавши землю, західноукраїнське селянство стало побоюватися колективізації. Зрештою, всі підстави для цього були. Колгоспи таки почали насаджувати без належних умов і підготовки. Позаяк селяни вступали до них неохоче, влада застосовувала примусові методи, а незгодних депортувала. Водночас було розпочато механізацію сільського господарства, почали діяти машинно-тракторні станції (МТС). Упродовж 1939-1940 років усі промислові підприємства підлягали націоналізації, тобто ставали державними без сплати будь-якої компенсації власникам. Вже на початок 1940 року націоналізовано більше двох тисяч підприємств. Реконструювали старі промислові об’єкти, зокрема на Буковині. Місцеве населення заохочували до переїзду в східні області України для зведення новобудов та роботи на шахтах. Державними стали також банки й кооперативи. Більшовики ліквідували приватну і кооперативну торгівлю. Як бачимо, діяли вольові, перевірені на Сході України командно-адміністративні методи, а не економічні важелі.

Процеси радянізації мали й позитивні аспекти. Було збільшено кількість робочих місць, зросла чисельність медичних установ, а медичне обслуговування стало безкоштовним. Щоправда, усе це було кількісне зростання, а не якісне. Щоб забезпечити прихильність місцевого населення, влада українізувала систему освіти. Зокрема, серед 6900 початкових шкіл Західної України у 6000 навчали українською. На українську мову викладання перейшов Львівський університет; йому було присвоєно ім’я Івана Франка. Однак, утверджуючи радянські цінності, більшовики нещадно руйнували існуючі культурні осередки, громадські центри, місцеві традиції українців.

• 1. Як змінилося політичне життя після радянізації?
• 2. Які зміни відбулися в економічній сфері?
• 3. Які позитивні аспекти радянізації?

3. Масові політичні репресії 1939-1940 років

Уже на початку радянізації не всі були задоволені як новими порядками, так і брутальними методами їхнього впровадження. Проти незгодних з новим режимом застосували масові політичні репресії — комплекс каральних заходів. Арешти, розстріли та депортації — примусові переселення осіб небажаного соціального походження і національності — були невід’ємною складовою радянізації. Депортували людей переважно углиб СРСР/СССР — Сибір, Поволжя, Казахстан.

Репресії розпочалися відразу після початку Другої світової війни. Згідно з наказом народного комісара внутрішніх справ СРСР/СССР Лаврентія Берії від 8 вересня 1939 року сформовано дев’ять груп з оперативних працівників Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) і оперативно-політичних працівників прикордонних військ НКВС. Кожна група — чисельністю від 40 до 70 осіб. У розпорядження кожної групи для виконання спецзавдань передали батальйон із 300 осіб. Завдання цих утворень — у міру просування Червоної Армії захоплювати стратегічні об’єкти — установи зв’язку, друкарні, архіви; арештовувати польських чиновників, поміщиків, підприємців; встановлювати контроль за тюрмами; звільненню підлягали в’язні, засуджені за антипольську діяльність.

Українців депортують у Казахстан. Лютий 1940 року

Першими жертвами репресій стали польські військові, державні службовці, землевласники, осадники, власники підприємств, членів довоєнних польських організацій, таких як скаути і «Союз стрільців». А невдовзі репресії зачепили й українське населення. Углиб СРСР/СССР вивозили «куркулів», а також селян, котрі відмовлялися вступати до колгоспів. Переслідували представників української інтелігенції, зокрема членів «Просвіти» та інших українських товариств, письменників, учителів, лікарів. У Росію вивезли лідера українського національного руху довоєнного часу Костя Левицького, головного редактора «Діла» Івана Німчука, голову українських кооперативів Карла Коберського та багатьох інших українських патріотів. Православних і греко-католицьких священників не репресували. Спроба повести активну атеїстичну пропаганду наштовхнулася на опір населення. Суспільний світогляд тоталітаризму, побудований на комуністичній ідеології, зіштовхнувся з протилежною ідеологією, яка базувалася на релігійно-гуманістичних засадах, напрацьованих століттями. Але влада знайшла інші способи боротьби: конфісковувала церковні землі, закривали монастирі й семінарії, церкви обкладали великими податками, у пресі розгорнули антирелігійну кампанію. Станом на початок 1941 року із Західної України й Західної Білорусії було депортовано понад 1 мільйон осіб, а це — 10 % населення краю. Усі ці заходи призвели до зростання антирадянських настроїв у Західній Україні та поповнення ОУН новими учасниками.

• 1. Що таке депортація? Куди депортували жителів Західної України?
• 2. Підрахуйте, скільки працівників НКВС було скеровано в новоприєднані землі.
• 3. Хто зазнав репресій у Західній Україні?

Мовою джерела. З подяки Йосипа Сталіна Йоахіму фон Ріббентропу за вітання з нагоди дня народження (газета «Правда» від 25 грудня 1939 року):

«Вдячний Вам, пане міністре, за привітання. Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров'ю, має всі підстави бути тривалою та міцною».

• 1. Чия кров скріпила відносини Німеччини і СРСР/СССР?

У той час, коли... на теренах України

Червона армія увійшла на територію Північної Буковини і Бессарабії, ...

Тоді... у світі

Велика Британія визнала генерала Шарля де Голля лідером руху «Вільна Франція», після чого він розпочав формування нових французьких збройних сил.

«Незасуджене зло»: 75 років Катинській трагедії»:

https://cutt.ly/dM0lQrL

Документальний фільм «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941»:

https://cutt.ly/CM0xohq

Документальний фільм «Народні Збори Західної України 26-28 жовтня 1939 року»:

https://cutt.ly/fM0x2br

Підсумуйте свої знання

1. Запам'ятайте дати і події, пов'язані з ними:

- 6 жовтня 1939 року — радянські війська окупували Західну Україну;

- 28 червня 1940 року — Червона армія вторглася до Північної Буковини і Бессарабії;

- 1939-1944 роки — перебування Закарпаття під угорською зверхністю.

2. Поясніть значення понять: репресії, радянізація, депортація.

3. Складіть історичну довідку «Радянізація західноукраїнських земель».

4. Займіть позицію. «Приєднання західноукраїнських земель до УРСР/УССР: анексія, возз'єднання чи входження до складу СРСР/СССР?» Відповідь обґрунтуйте.