Розділ 6. Україна в роки Другої світової війни

§ 43. Початок Другої світової війни. Розкол ОУН

• До яких держав належали українські землі напередодні війни?

• Які наслідки для Закарпаття мало розчленування Чехословаччини?

• Коли і з якою метою було створено Організацію українських націоналістів?

1. «Українське питання» напередодні Другої світової війни

Напередодні Другої світової війни українські етнічні землі входили до СРСР/СССР, Румунії, Польщі та Угорщини. Окремі з цих країн розглядали «українське питання» в контексті захоплення нових українських територій. До прикладу, СРСР/СССР наголошував на важливості об’єднання всіх українських земель у складі УРСР/УССР. Звісно, для інших держав така позиція була неприйнятною. Ці землі цікавили також нацистську Німеччину, яка розглядала їх як продовольчу базу для майбутньої війни, а також як розмінну монету у відносинах з Угорщиною та Румунією. Лідерів світової політики — США, Велику Британію, Францію — непокоїла лише відповідність українських кордонів Версальсько-Вашингтонській системі. Самі ж українці мріяли про створення власної держави, але, на жаль, доля українського народу залежала від співвідношення сил у світовій політиці.

Готуючись до війни, лідер нацистської Німеччини Адольф Гітлер планував анексувати польські землі, а після того напасти на Францію та Велику Британію. Щоб не вести війну на два фронти, він вирішив заручитися підтримкою Йосипа Сталіна. Економічне й політичне зближення Німеччини та СРСР/СССР пришвидшив провал англо-франко-радянських переговорів. 23 серпня 1939 року міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп та комісар закордонних справ СРСР/СССР В’ячеслав Молотов у присутності Йосипа Сталіна підписали в Москві німецько-радянський пакт (договір, що мав важливе міжнародне значення) про ненапад терміном на десять років — так званий «Пакт Молотова—Ріббентропа».

Німецько-радянський договір був звичайним явищем у міжнародній дипломатії. Натомість таємний протокол до нього розмежував сфери територіальних інтересів Німеччини й СРСР/СССР у Центральній та Східній Європі, чим порушував територіальну цілісність і суверенітет кількох держав. Польща мала бути поділеною по річках Нарев, Вісла і Сян, а Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та частина Румунії (Бессарабія і Буковина) визнавалися радянською зоною впливу.

• 1. Як розглядали «українське питання» різні країни?
• 2. Які фактори сприяли зближенню Німеччини та СРСР?
• 3. Що передбачав таємний протокол до «Пакту Молотова-Ріббентропа»?

2. Початок Другої світової війни. Українці в польській армії

1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, а за кілька днів союзники Польщі — Велика Британія і Франція — оголосили війну Німеччині. Ці події стали початком Другої світової війни, до якої було втягнуто 61 країну та 80 % населення світу. Німецька армія успішно просувалася на Схід, углиб Польщі. Виконуючи свої зобов’язання перед Німеччиною, без оголошення війни, 17 вересня 1939 року військові дії проти Польщі розпочав СРСР/СССР. На західноукраїнські землі увійшла Червона армія Українського фронту під командуванням Семена Тимошенка. Ця військова операція тривала 20 днів і завершилася 6 жовтня. Як офіційний привід для введення своїх військ радянське керівництво називало захист майна і населення Західної України і Західної Білорусії. Урядові радянські заяви не розкривали справжніх мотивів Москви. Допомога «єдинокровним братам-українцям» і «братам-білорусам», що проживали в Польщі, не була найвищим пріоритетом радянського керівництва. Цей мотив радше давав можливість СРСР/СССР не виглядати агресором і представити інтервенцію Червоної армії у вигідному для себе світлі. 28 вересня 1939 року німці захопили Варшаву, а тим часом у Москві СРСР/СССР та Німеччина уклали Договір про дружбу і кордон з таємним протоколом до нього. Більшість західноукраїнських земель було приєднано до СРСР/СССР. Фактично і Німеччина, й СРСР/СССР порушили узвичаєні принципи ведення війни, ввівши збройні сили на територію Польщі. З огляду на норми міжнародного права, вони стали країнами-агресорами, а їхні дії вважають воєнним злочином.

Напис на плакаті: «Подати руку допомоги братнім народам Західної України і Західної Білорусії — наш священний обов'язок!»

Поляки чинили відчайдушний спротив німецьким воякам, а червоноармійців тривалий час сприймали як союзників, тому й стали для них легкою мішенню. Українці були другою за чисельністю етнічною групою в польській армії — їх тут налічувалося до 120 тисяч. Вони неодноразово виявляли відвагу та жертовність під час боїв, зокрема при обороні Варшави. Близько 8 тисяч польських солдатів, етнічних українців, загинули в боях у вересні-жовтні 1939 року. Після окупації Польщі частина польських збройних сил, серед яких було кількадесят українців, відступили в Угорщину та Румунію, звідки були евакуйовані у Францію, а згодом — у Велику Британію. Більшість опинилася в радянських таборах: полонених польських солдатів депортували переважно в Катинь (Росія) і Старобільськ (Україна). Офіцерів-українців Війська Польського, які потрапили у радянський полон, розстріляли, а тих, хто вижив у полоні, мобілізували в армію генерала Владислава Андерса, створену в 1941 році з ініціативи СРСР/СССР. Згодом її евакуювали в Іран. Відомо, що польські формування брали участь у війні з гітлерівцями на Італійському фронті.

Західні українці сприйняли вторгнення Червоної армії по-різному. Одні вважали його актом визволення від польського панування, тому особливого спротиву радянським бійцям не чинили. Натомість інші — чекали, як себе буде поводити нова влада. А вона намагалася діяти тут під уже відомими облудними гаслами: «Землю — селянам!», «Фабрики — робітникам!». Водночас поширювала листівки, у яких вторгнення виставлялось «історичним возз’єднанням великого українського народу».

• 1. Які події відбулись у вересні 1939 року?
• 2. Стисло охарактеризуйте участь українців у польській армії.
• 3. Як реагувало населення Західної України на вторгнення Червоної армії?

Мовою джерела. Із Записки народного комісара внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії Політбюро від 3 березня 1940 року:

«Справи військовополонених, що перебувають у таборах, — 14 700 осіб колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліцейських, розвідників, жандармів, осадників і тюремників, а також справи арештованих із західних областей України й Білорусі в кількості 11 000 осіб членів різних контрреволюційних шпигунських і диверсійних організацій, колишніх поміщиків, фабрикантів, колишніх польських офіцерів, чиновників і перебіжників — розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання — розстрілу».

Тлумачення поняття «воєнний злочин» у Вікіпедії (витяг):

«...умисне позбавлення військовополоненого чи іншої особи, яка користується міжнародним захистом, права на справедливий та звичайний судовий процес;

...підступне вбивство чи поранення осіб, які є громадянами протилежної сторони конфлікту чи представниками ворожої армії...»

• 1. Чи можна кваліфікувати діяльність радянського керівництва як воєнний злочин? Свою думку аргументуйте фактами із джерела.

Полонені солдати Війська Польського

3. Розкол Організації українських націоналістів (ОУН). Андрій Мельник. Степан Бандера

23 травня 1938 року сталася подія, яку боляче переживали всі українські патріоти: у Роттердамі (Нідерланди) агент НКВС вбив керівника ОУН Євгена Коновальця. Серед українських націоналістів посилилося внутрішнє протистояння, зумовлене різними поглядами на майбутнє ветеранів ОУН, котрі проживали за кордоном, та молодих галицьких радикалів.

Другий Великий Збір Українських Націоналістів, що відбувся у Римі в серпні 1939 року, затвердив Головою Проводу Українських Націоналістів (ПУН) Андрія Мельника. Йому навіть було присвоєно титул вождя, відповідального лише «перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням». Тимчасом галицька молодь, котра належала до ОУН, більше підтримувала Степана Бандеру — людину радикальних поглядів. З початком Другої світової війни з польських тюрем звільнили кілька тисяч оунівців, зокрема і Степана Бандеру. Центром української еміграції на деякий час стає місто Краків, де в лютому 1940 року Степан Бандера ініціював конференцію націоналістів. Вона відхилила рішення Римського збору. Власне відтоді ОУН розкололася на дві гілки: мельниківців — ОУН (м) та бандерівців — ОУН (б).

І мельниківці, і бандерівці однаково вважали більшовизм своїм спільним ворогом та прагнули незалежності України. Але якщо Андрій Мельник більше сподівався на підтримку нацистської Німеччини, то Степан Бандера закликав спиратися лише на власні сили. Так само була різниця в засобах досягнення незалежності для Української держави. Мельниківці вважали, що це мав бути поступовий, еволюційний процес. Бандерівці були переконані, що ОУН повинна розгорнути революційно-партизанську боротьбу.

• 1. Що посилило внутрішнє протистояння в Організації українських націоналістів?
• 2. За яких обставин ОУН розкололася на дві гілки?
• 3. Чим відрізнялися погляди Андрія Мельника та Степана Бандери?

Андрій Мельник (1890-1964)

Народився у селі Якубова Воля на Дрогобиччині. Доля з дитинства підготувала йому важкі випробування: рано залишився без батьків, хворів на сухоти. Але це лише стало стимулом до занять спортом та здобуття вищої освіти. Воював у лавах Українських січових стрільців, був учасником боїв за гори Маківка та Лисоня. На останній горі потрапив у російський полон, де познайомився з Євгеном Коновальцем. Поразка національно-визвольних змагань 1917-1921 років змусила їх емігрувати. Разом у 1920 році ініціювали створення Української військової організації (УВО). Після повернення Андрія Мельника до Галичини польська влада покарала його 4 роками ув'язнення за причетність до УВО. У 1929 році вступив до ОУН, де з 1937 року виконував функції скарбника. Після вбивства Євгена Коновальця виїхав за кордон, очолив Провід українських націоналістів (ПУН) і став головою ОУН. З початком німецько-радянської війни перебував під домашнім арештом. У лютому 1944 року гітлерівці ув’язнили його в концтабір Заксенгаузен, де перебував його політичний опонент Степан Бандера. Після звільнення жив у Німеччині, а згодом у Люксембурзі. Третій Великий Збір Українських Націоналістів у 1947 році обрав Андрія Мельника довічним головою ПУН.

«Будіть віру в прийдешнє, в Українську самостійну державу, в якій не буде місця ні визиску людини людиною, ні для національного гноблення, ні для затиску вільної думки, в якій український народ буде свобідним господарем по своїй волі».

Степан Бандера (1909-1959)

Народився в селі Старий Угринів біля Калуша на Івано-Франківщині. Навчався на агрономічному відділі Високої політехнічної школи у Львові, був пластуном. У 1928 році вступив до УВО, де працював у відділі розвідки, а згодом пропаганди. Зі створенням ОУН долучився й до цієї організації. На конференції в Берліні у 1933 році був офіційно затверджений Крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях. Ініціював та провів шкільну акцію проти полонізації української освіти. Підготував замах на одного з організаторів політики «пацифікації» щодо українського населення Галичини та Волині — міністра закордонних справ Польщі Броніслава Пєрацького, за що у 1934 році заарештований і засуджений до довічного ув'язнення. Після звільнення у 1939 році розробив план створення мережі ОУН у всій Україні. Від 10 лютого 1940 року очолив Революційний провід ОУН. Із початком німецько-радянської війни проголосив Акт відновлення Української держави; працював над створенням національних збройних формувань. У липні 1941 року нацисти заарештували його та відправили у концтабір Заксенгаузен. Після звільнення відразу переїхав за кордон, переховуючись від радянських агентів. Очолював провід Закордонних частин ОУН. 15 жовтня 1959 року Степана Бандеру вбив агент КДБ СРСР.

«Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою».

У той час, коли... на теренах України

українець Степан Бандера у Кракові очолив Революційний провід ОУН, ...

Тоді... у світі

у США президент Франклін Делано Рузвельт осудив СРСР за агресію проти Фінляндії.

«Українське питання» напередодні Другої світової війни:

https://cutt.ly/sM0sIhb

Армія Андерса: українці на передовій польської перемоги:

https://cutt.ly/NM0fZXS

Фільм «Обличчя української історії. Степан Бандера»:

https://cutt.ly/0M0hB85

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 23 серпня 1939 року — радянсько-німецький договір про ненапад і таємний протокол до нього («Пакт Молотова-Ріббентропа»);

- 1 вересня 1939 року — початок Другої світової війни;

- 17 вересня 1939 року — вторгнення Червоної армії на територію Західної України;

- 28 вересня 1939 року — радянсько-німецький договір про дружбу і кордон і таємний протокол до нього;

- лютий 1940 року — розкол ОУН на мельниківців і бандерівців.

2. Поясніть значення понять: країна-агресор, воєнний злочин, пакт.

3. Проаналізуйте діяльність Андрія Мельника та Степана Бандери. Чому між цими діячами не було порозуміння?

4. Займіть позицію. «Напад СРСР на Польщу — це визвольний похід Червоної армії на західноукраїнські землі чи «ніж у спину» колишнім союзникам?» Наведіть аргументи.