§ 6. Початок українського національного відродження на українських землях у складі Російської імперії

За цим параграфом ви зможете:

• пояснювати, як формувалась українська національна ідея;
• аналізувати особливості початку українського національного відродження на Лівобережжі та Слобожанщині;
• визначити значення для українського національного відродження «Енеїди» І. Котляревського та «Історії Русів»;
• розкрити зміст та основні ідеї програми і діяльності Кирило-Мефодіївського братства;
• характеризувати внесок Тараса Шевченка в українське національне відродження.

• 1. Як козацька старшина боролася за збереження / відновлення автономних прав Гетьманщини у XVIII ст.? 2. Яким був національний склад населення Наддніпрянської України? 3. Що таке національне відродження? На які етапи його поділяють?

1. Початок формування української національної ідеї

Наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст. у Наддніпрянщині розвивалися і взаємодіяли кілька визвольних рухів, опозиційних політиці російського царизму.

Польський напрямок визвольного руху об’єднував польських патріотів, які боролися за відновлення Речі Посполитої в кордонах від Балтійського до Чорного морів. Прибічники цих поглядів переважали у середовищі польської шляхти на Правобережжі. Серед українського населення краю прибічників цього напряму було мало. Самовіддана боротьба поляків за свої національні права ставала гідним прикладом для українців.

Російський напрямок ототожнювався з тими представниками російського дворянства, які домагалися лібералізації імперських порядків. Переважну більшість членів таємних організацій, які вони утворили у Наддніпрянщині, становили офіцери розташованих тут частин російської армії. Проте серед них були також українці, які вступали до цих товариств із власних патріотичних почуттів. Однак представники російського напрямку здебільшого не визнавали за народами, котрі населяли імперію, права на окреме державне існування.

Український напрямок об’єднував патріотів, які стали на шлях боротьби проти імперського панування, за національне пробудження українського народу. На його розвиток впливали історична пам’ять народу, європейські суспільно-політичні ідеї, а також діяльність представників польських та російських опозиційних організацій у Наддніпрянщині. У середовищі українських патріотів формувалися основи національної ідеї українців.

Історична пам’ять — спільні уявлення про минуле, які передає з покоління у покоління у вигляді узагальнених образів певний народ.

Національна ідея — сукупність найзагальніших уявлень про сучасний розвиток і перспективи на майбутнє певного народу, що підтримує його переважна більшість.

Упродовж кінця XVIII — першої половини XIX ст. українська ідея у Наддніпрянщині еволюціонувала від спроб відновлення автономії України з ініціативи нащадків козацької старшини до першої спроби висунути програму національного визволення українського народу, що здійснили представники Кирило-Мефодіївського братства.

• Що таке національна ідея?

2. Боротьба за відновлення автономії України

На Лівобережжі після того, як російський уряд ліквідував Гетьманщину, серед колишньої козацької старшини було чимало незадоволених цим рішенням. Демонстративним виявом протесту став учинок вихідця з Полтавщини Василя Капніста (1758-1823), який 1782 р. залишив державну службу на високій посаді в Петербурзі й повернувся до України. Того ж року написана його «Ода на рабство», де він засудив політичне поневолення Батьківщини й кріпосне право, яке імперський уряд поширив на українські землі.

Василь Капніст

(1758-1823)

Коли 1785 р. імператриця Катерина II поширила на колишню козацьку старшину права і привілеї російського дворянства, опозиційні настрої серед української еліти почали спадати. Проте залишалося чимало опозиційно налаштованих малоросійських дворян, яких за їхні погляди називали автономістами. На території колишньої Гетьманщини вони засновували патріотичні гуртки. Найвідомішим був гурток у Новгороді-Сіверському. Гуртківці поширювали публіцистичні твори антиімперської спрямованості (так звані промови гетьманів П. Полуботка та І. Мазепи), розробляли проєкти створення в Новгороді-Сіверському університету й академії наук («Академічне зібрання»), допомагали збирати матеріали до перших праць з історії України.

У 1791 р. В. Капніст, за дорученням дворян-автономістів, поїхав до Берліна. Він намагався знайти підтримку для боротьби проти імперського панування в Україні. Однозначної відповіді не отримав, але цей учинок став свідченням його рішучості боротися за долю своєї Батьківщини.

• Якою була мета місії В. Капніста до Берліна? Чи мала вона шанс на успіх? Чому Капніст звернувся саме до Пруссії?

3. «Історія Русів»

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у середовищі дворян-автономістів було створено історико-політичний твір «Історія Русів». Точна дата написання й ім’я автора невідомі. Написано його було, ймовірно, на Новгород-Сіверщині. Віднайшли рукопис «Історія Русів» 1828 р. в одному з родинних архівів на Чернігівщині й тривалий час поширювали в рукописних копіях. У 1846 р. твір було надруковано в Москві з ініціативи українського історика О. Бодянського.

У напівхудожній формі автор твору пропонує огляд історії українського народу та його державності від найдавніших часів до 1769 року. Ця праця стверджує невід’ємне право українського народу на самостійний розвиток, вважає свободу одним із природних прав людини й застосовує цей принцип до українського народу. У творі йдеться, що, ліквідувавши автономію Гетьманщини, російська влада порушила умови Переяславської угоди 1654 року. В цьому відображено обмеженість поглядів дворян-автономістів, які виступали лише за те, щоб Російська імперія дотримувалася Переяславської угоди.

• Якою була провідна ідея «Історії Русів»?

4. Початок українського національного відродження на Лівобережжі

Поштовхом до національного відродження на Лівобережжі стали пошуки нащадками козацької старшини історичних документів, що могли підтвердити їхні претензії на отримання привілейованого статусу російського дворянства. Оскільки набути його прагнуло чимало купців, міщан і козаків Лівобережжя, то питання надання дворянства українцям розглядав вищий в імперії сенатський департамент «Геральдія» у Санкт-Петербурзі на підставі документів, що представили претенденти.

Титульна сторінка друкованого видання «Історії Русів»

Чимало колишніх українських шляхтичів і козацьких старшин почали відшукувати необхідні документи в родинних архівах: грамоти литовських князів, укази польських королів, універсали українських гетьманів та їхні договори з московськими царями. Українські дворяни-автономісти В. Полетика, Р. Маркович, А. Чепа, М. Милорадович, Т. Калинський, В. Черниш та інші не мали потреби доводити власне походження, але «по усердію й любові до своєї нації» охоче допомагали в цьому іншим.

Національна самосвідомість — сукупність поглядів, оцінок і думок, що відображають рівень уявлень представників певного народу про свою історію, сучасний стан, перспективи розвитку й відносини з іншими народами.

Боротьба лівобережної шляхти і старшини за визнання прав на російське дворянство, що тривала до 1835 р., мала далекосяжні результати. Необхідність звернення до власної історії сприяла пробудженню національної самосвідомості українців Лівобережжя.

У цей час видані перші етнографічні та історичні твори, що їх написали дослідники-аматори. Серед перших праць з історії України були «Літописна розповідь про Малоросію» О. Рігельмана, «Записки про Малоросію, її мешканців і твори» Я. Марковича, «Історія Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського. Першу збірку українських історичних пісень видав 1819 р. у Петербурзі князь Д. Цертелєв. Величезне значення для розвитку української мови мала переробка «Енеїди» Вергілія, що здійснив І. Котляревський. Він першим наваживсянаписати й видати у 1798 р. літературний твір українською народною мовою. Великий талант автора сприяв популяризації народної мови в освічених колах Лівобережжя.

Титульна сторінка першого видання «Енеїди» І. Котляревського

• Що стало поштовхом до національного відродження у Лівобережній Україні?

5. Початок українського відродження на Слобожанщині

На Слобожанщині розгортання українського національного відродження пов’язане з відкриттям у 1805 р. Харківського університету. Це був перший вищий навчальний і науковий заклад європейського типу на українських землях, підвладних Російській імперії. Ініціатором його створення став слобідський дворянин, учений, громадський діяч і просвітитель Василь Каразін (1773-1842).

Постать в історії

Василь Каразін

(1773-1842)

Слобідський дворянин (представник давнього шляхетського роду) В. Каразін був одним із радників імператора Олександра І і завдяки цьому отримав його особисту згоду на створення університету в Харкові. Його відкриття стало головною справою життя В. Каразіна. Крім того, він написав близько 60 наукових праць з агрономії, гірничої справи, метеорології тощо. Василь Каразін був винахідником різноманітних сільськогосподарських машин, парового опалення, технології видобутку селітри, сушильних апаратів тощо. Склав кілька проєктів суспільно-економічних реформ у Російській імперії, що викликало незадоволення у правлячих колах. Василя Каразіна було ув’язнено до Шліссельбурзької фортеці (1820-1821 рр.), а потім відправлено доживати віку під наглядом поліції до родинного маєтку.

Викладати у новоствореному університеті В. Каразін запросив найвідоміших тогочасних європейських учених. У перше десятиліття його діяльності тут працювали 29 професорів із Західної Європи. Вони ознайомлювали студентів із поширеними тоді в Європі суспільно-економічними та ідейно-політичними течіями. Зокрема, німецький професор Йоганн Шад (1758-1834) викладав курс «Природного права». Він уперше з лекторської трибуни на українських землях виступив із критикою монархій, стверджуючи, що їх існування перешкоджає виникненню національних держав. Із випускників Харківського університету сформувалося нове покоління патріотів, яке наприкінці 20-х рр. XIX ст. зайняло чільне місце в українському національному русі у Наддніпрянщині. Серед «харківських романтиків», як їх тоді називали, були І. Срезневський, О. Шпигоцький, О. Євецький, І. Розковшенко та інші. Вони вивчали українські звичаї, історію, займалися літературною діяльністю. Так, результатом діяльності харківських романтиків став виданий 1831 р. з ініціативи І. Срезневського «Український альманах», де містилися народні пісні й твори, що написали харківські поети. Перетворенню Харківського університету на колиску нової української культури сприяла його видавнича діяльність. У друкарні університету виходили наукові праці, підручники, твори художньої літератури тощо. Університет сприяв випуску на Слобожанщині перших українських періодичних видань — газети «Харьковский еженедельник» (1812 р.) та журналу «Украинский вестник» (1816 р.). На сторінках останнього було вперше надруковано українською мовою твори П. Гулака-Артемовського та Г. Квітки-Основ’яненка.

• Коли було відкрито Харківський університет? Хто відіграв вагому роль у його заснуванні?

6. Українське національне відродження в 30-40-х рр. XIX ст.

У 30-40-х рр. XIX ст. тривав розвиток українського національного руху в Наддніпрянщині. На Харківщині в цей період видавали літературні альманахи й збірки. Спричинено це було тим, що з кінця 20-х рр. до 1861 р. видання власних періодичних журналів у Наддніпрянщині було заборонено. У цих альманахах і збірках друкував свої твори й переклади українською мовою Петро Гулак-Артемовський. Українське народне життя описував у своїх повістях Григорій Квітка-Основ’яненко.

У 30-х рр. XIX ст. українські літературні гуртки виникли в імперській столиці — Петербурзі. Під впливом «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Миколи Гоголя, який там жив і працював, багато прихильників серед місцевої еліти ознайомилися з українськими народними піснями. У 1831-1845 рр. тут перебував також Тарас Шевченко. 1840 р. у Петербурзі вийшло перше видання його «Кобзаря». В імперських салонах Україну уявляли земним раєм, доки не пролунало пристрасне слово Шевченка: «У тім раю я бачив пекло — там неволя». Велике значення мало те, що у Петербурзі 1841 р. письменник Євген Гребінка видав альманах «Ластівка», в якому вперше всі твори було написано українською мовою.

«Кобзар» 1840 року видання

Відкриття в Києві університету Св. Володимира сприяло тому, що на початку 40-х рр. XIX ст. сюди перемістився центр українського національно-культурного життя. Навколо університету згуртувалися молоді українські патріоти, серед яких були В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, М. Гулак та інші. У 1845 р. посаду викладача університету отримав Т. Шевченко. На відміну від попередників, серед яких переважали дворяни, представники нової хвилі українського національного руху належали до різних соціальних верств.

Т. Шевченко серед приятелів: з Г. Честахівським, братами О. та М. Лазаревськими і П. Якушкіним. 1859 р.

• До якого регіону України і чому перемістився центр українського руху в 40-роки XIX ст.?

7. Кирило-Мефодіївське братство

Уособленням нового покоління українських діячів 40-х рр. стало Кирило-Мефодіївське товариство (братство).

Історія братства пов’язана з появою в Київському університеті Миколи Костомарова. Він згуртував навколо себе молодь, захоплену ідеями романтизму. На початку 1846 р. гурток перетворився на таємне товариство з метою пропаганди ідей слов’янської єдності. Ініціаторами створення братства стали полтавський учитель В. Білозерський, державний службовець П. Гулак, історик М. Костомаров, письменник П. Куліш, етнограф О. Маркович. Товариство було назване на честь проповідників християнства серед слов’янських народів — братів Кирила і Мефодія.

Кількість членів братства на той час становила 12 осіб. Залишається нез’ясованим питання належності до Товариства Т. Шевченка. Найімовірніше, братчики, які товаришували з ним, не залучали його до товариства, хоча він і бував на його засіданнях, навіть не знаючи про це.

Кирило-мефодіївці провадили наукову діяльність, виступали з лекціями у навчальних закладах Києва, поширюючи завдяки цьому свої ідеї. Значну увагу приділяли вони просвітницькій діяльності, збирали кошти на відкриття народних шкіл, писали шкільні підручники. Зокрема, П. Куліш створив перший підручник з історії України «Повість про український народ» (1846 р.).

• Розгляньте картину і складіть розповідь про засідання Кирило-Мефодіївського братства.

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства тривала чотирнадцять місяців і припинилася через арешти його членів. Подальше слідство не виявило шкоди у діяльності товариства, але найбільше збентежили імперських урядовців програмні цілі товариства, викладені в його документах. За це, власне, братчиків і покарали.

Постать в історії

Микола Костомаров

(1817-1885)

Людина непересічної долі, прозаїк і публіцист, історик й етнограф, громадсько-політичний діяч та поет, Микола Костомаров народився у сім’ї воронезького поміщика і селянки-кріпачки. Після закінчення гімназії вступив до Харківського університету. Там, при спілкуванні з такими яскравими особистостями, як А. Бекетов, П. Гулак-Артемовський, І. Срезневський, формувався його світогляд. Десять років після закінчення університету він присвятив науковій праці, написав свій перший художній твір — драму «Сава Чалий», а 1846 р. став професором кафедри російської історії Київського університету.

Микола Костомаров відіграв роль ідейного провідника Кирило-Мефодіївського товариства, за що й поплатився ув’язненням та семирічним засланням. Основні дослідження він присвячував українській історії XVI—XVIII ст. Найвідомішими з них є праці «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Мазепинці».

У палких суперечках між братчиками народжувалися програмні документи товариства. Одні наполягали на першочерговості знищення кріпацтва і визволенні з-під російської влади. Інші вважали головними християнські ідеали і створення спілки слов’янських народів або віддавали пріоритет ідеї національного визволення. Ці погляди відображені у «Книзі буття українського народу» й «Статуті слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», що написав лідер братчиків Микола Костомаров (1817-1885). Викладена в документах товариства програма перебудови суспільного життя була спробою поєднати національну, християнську і соціальні ідеї.

Реалізацію національної ідеї пов’язували зі створенням слов’янської спілки християнських республік з Україною на чолі. Український народ завдяки своєму традиційному волелюбству мав відіграти вирішальну роль у створенні цього союзу.

У вірі в можливість і потребу перебудувати все суспільне життя на основі християнських ідеалів відображена християнська ідея. «Форми правління, законодавство, право власності й освіта в усіх слов’ян, — зазначено у «Статуті...», — повинні спиратися на святу релігію Господа нашого Ісуса Христа». З християнським змістом пов’язана також ідея українського месіанства: визволяючи слов’янські народи, українці виконують волю Божу.

Здійснення соціальної ідеї братчики пов’язували, насамперед, із ліквідацією кріпацтва і станової нерівності. У «Статуті...» висловлені вимоги дотримання повної рівності всіх громадян, незалежно від їхнього «народження, християнського віросповідання та майнового стану». Також є вимоги здійснення демократичних свобод — слова, друку, свободи совісті, отримання освіти і заміни постійних армій народною міліцією.

Головними засобами для досягнення своєї мети братчики вважали поширення освіти серед народу та мирну проповідь. Неморальні засоби для здійснення своїх планів, такі, як визвольні війни та соціальні революції, вони рішуче засуджували. У скороченому вигляді програмні ідеї братства було викладено у прокламаціях «До братів українців» та «До братів великоросів і поляків». Їхньою метою були пропаганда і поширення своїх ідей серед інших слов’янських народів.

У березні 1847 р. за доносом провокатора О. Петрова членів товариства заарештували. Слідство у справі братчиків тривало в Петербурзі впродовж трьох місяців. Про його результати шеф жандармів граф Орлов доповів імператорові таке: «Товариство св. Кирила і Мефодія було не більше ніж ученою маячнею трьох молодиків. Його засновники М. Гулак, В. Білозерський і М. Костомаров не були спроможними ні залучити до товариства військових чи народ, ні стати причиною повстання». Братчики зазнали порівняно незначних покарань. Разом із братчиками покарали і Т. Шевченка. На його долю випали найбільші переслідування. Тараса Шевченка відіслали у солдати окремого Оренбурзького корпусу із забороною писати і малювати. Проте суворість покарання поета була спричинена не належністю до товариства, зазначав граф Орлов, а тим, що «за бунтівним духом і зухвалістю, які не мають межі, він повинен бути визнаним одним із головних злочинців».

Василь Білозерський

• Коли існувало Кирило-Мефодіївське братство?

• Який твір став програмним документом братства?

Документи розповідають

Пропозиції графа О. Орлова імператорові стосовно характеру імперської політики у Наддніпрянщині після ліквідації Кирило-Мефодіївського товариства

«Правительство... не может допустить... и мыслей украинофилов о восстановлении народности их родины, ибо это поведёт малороссиян, а за ними и другие подвластные народы к желанию существовать самобытно.

Для предупреждения вреда в этом случае надлежит действовать общими мерами, не отыскивая, кого бы обвинить или наказать... Ещё более надлежит быть осторожными по отношению к Малороссии. Хотя там от молодых украинофилов, подобных Шевченке и Кулишу, быть может, обращаются идеи об отдельном существовании даже между людьми более степенными, нежели сами украинофилы, но строгие меры сделают для них ещё дороже запрещённые мысли и могут малороссиян, доселе покорных, поставить в то раздражённое против нашего правительства положение, в коем находится, особенно после мятежа, царство Польское».

• 1. Чому імперія вважала прагнення українофілів відновити свою народність небезпечними? 2. Імперська верхівка офіційно проголошувала, що малоросіяни є частиною великоросійського народу. Чи розуміла вона, що це — окремий, підкорений силою, народ? Якщо так, то наведіть відповідні свідчення.

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало недовго, одначе справило значний вплив на подальший розвиток українського національного руху. У програмних документах товариства вперше було здійснено спробу поєднання української національної ідеї із загальнолюдськими християнськими ідеалами та ідеєю слов’янської єдності. За своїми світоглядними позиціями товариство було схоже на такі тогочасні європейські націоналістичні організації, як «Молода Італія», «Молода Ірландія» тощо. Як і вони, Кирило-Мефодіївське братство поєднувало ідею національного визволення зі здійсненням загальнодемократичних перетворень. Проте, на відміну від них, братство було єдиною організацією, яка категорично відкидала насильство як засіб досягнення мети.

Покарання братчиків не відштовхнуло їхніх наступників від боротьби за українську справу. Навпаки, ореол мучеництва, який закріпився за ними, зробив цю боротьбу привабливішою для українських патріотів наступних поколінь.

ВИСНОВКИ

Наприкінці XVIII ст. в українському русі на Лівобережжі провідні позиції займали дворяни-автономісти. Їхні спроби знайти підтримку в боротьбі за відновлення прав Гетьманщини були марними. Найвагомішим їхнім досягненням стало пробудження в тогочасному українському суспільстві зацікавленості до мови, культури та історії свого народу.

На Слобожанщині центром українського відродження став Харків. Завдяки діяльності університету він зі звичайного провінційного містечка перетворився, за висловом істориків, на «першу столицю відродження» Наддніпрянської України. У 30-40-х рр. XIX ст. в українському національному русі відбувався перехід від збирання матеріалів історії, звичаїв і культури українців до боротьби за поширення сфери вжитку української мови й набуття нею ознак літературної. Значний вплив на подальший розвиток українського національного руху мало Кирило-Мефодіївське братство, члени якого першими розробили політичну програму.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ ТА ВМІННЯ

• 1. Обговоріть. У яких умовах формувалась українська національна ідея наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст.? Сформулюйте узагальнювальний висновок.
• 2. Із якими подіями пов'язаний початок українського національного відродження на Лівобережжі? Складіть хронологію подій.
• 3. Чим були зумовлені автономістські погляди частини українського дворянства?
• 4. Чому заснування Харківського університету сприяло розвиткові українського руху?
• 5. Попрацюйте в групах. Чому твір «Історія Русів» є відображенням ідей українського національного руху початку XIX ст.?
• 6. Охарактеризуйте розвиток українського національного руху в 30-40-х рр. XIX ст. Вкажіть його центри, гасла, лідерів.
• 7. Як утворилося й діяло Кирило-Мефодіївське братство? Розкрийте зміст ідей, сформульованих у програмних документах братства.
• 8. Підтвердьте або спростуйте за допомогою фактів наведені судження: а) новгород-сіверський патріотичний гурток став зародком українського відродження на Лівобережжі; б) Харків — центр першої хвилі українського відродження у Наддніпрянщині.